Причини Першої світової війни та її наслідки для України
|
Наростання політичної кризи у світі, загострення капіталістичних протиріч наприкінці 19 ст. і особливо на початку 20 ст., призвели до створення в Європі двох ворожих воєнно-політичних союзів: Антанти, що об’єднувала Англію, Францію, Росію та «Троїстого союзу«, до складу якого входили Німеччина, Австро-Угорщина та Італія. Вони й зіткнулись у першій світовій війні.
Влітку 1914 р. протиріччя між двома воєнно-політичними блоками європейських держав — Троїстим союзом і Антантою загострилися до краю. «Пороховою бочкою Європи» став Балканський півострів. За підтримки Німеччини Австро-Угорщина почала відкрито готуватися до війни проти Сербії.
Поблизу
сербського кордону австрійські війська проводили маневри.
Наслідник австрійського престолу, войовничий
28 липня Австро-Угорщина оголосила Сербії війну.
1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії і відповідно до свого стратегічного плану концентрувала війська на західних кордонах. Росія почала загальну мобілізацію.
3 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Франції, а перед Бельгією висунула вимогу пропустити свої війська через її територію.
З вимогою поважати нейтралітет Бельгії виступила Англія. Порушення нейтралітету Бельгії стало приводом для оголошення Англією 4 серпня війни Німеччині. Так почалася перша світова війна.
Основною її
причиною було небачене загострення суперечностей між провідними країнами світу, внаслідок нерівномірності їх економічного розвитку, змінилося співвідношення сил у світовій економічній системі.
Другою причиною війни був той факт, що на початку 20 ст. розвиток науково-технічного прогресу привів до появи нових, більш могутніх засобів винищення людей. Почалася гонка oзброєнь, на якій наживалися військові монополії. Одночасно відбувалася мілітарізація свідомості величезних мас людей.
Наслідки війни для України та українців, змушених з обох воюючих сторін, були негайними, безпосередніми й тяжкими. Протягом усієї війни Галичина слугувала ареною найбільших і найкровопролитніших побоїщ на Східному фронті. Її населення зазнавало страшних збитків від руйнувань та спустошень, спричинених воєнними діями, а також брутальністю як російського, так і австрійського командування.
Але поряд із фізичними втратами війна ще більше погіршила долю українців, котрі не мали власної держави, що захищала б їхні конкретні інтереси. Величезна кількість українців ( у російській армії налічувалося 3,5 млн.
українських солдатів і 250 тис. служили в австрійському війську) боролися і вмирали за імперії, що не лише ігнорували їхні національні інтереси, але й активно намагалися, як, зокрема Росія знищити їхній національний рух.
Українці
Австрії одразу відреагували на початок воєнних дій. 3 серпня 1914 р., щоб забезпечити
українців єдиним об’єднаним представницьким органом, усі українські партії утворили у Львові Головну Українську Раду на чолі з авторитетним парламентським діячем Костем
Левицьким. Рада закликала всіх українців боротись за конституційну Австрію,
їхнього найбільшого друга проти самодержавної Росії. Незабаром Рада висунула
ідею створити всеукраїнський військовий загін. На неї відгукнулося понад 28
тис. національно свідомих юнаків, багато з яких належали до організацій
«Січ», «Сокіл». Стурбовані можливістю виникнення великих
українських військових загонів, впливові поляки у Відні зробили так, щоб на
службу до Українського легіону прийняли лише 2.5 тис.
За наказом царських властей було закрито всі українські культурні установи, кооперативні й періодичні видання. Вводилися обмеження на вживання української мови й робилися спроби впровадити в школах російську мову. Особливо масивних атак зазнала греко-католицька церква-цей символ західноукраїнської самобутності. До Росії вивозили сотні греко-католицьких священників, а натомість ставили православних попів, що схиляли селян до православ’я.
Війна
негативно вплинула на стан промисловості і сільського господарства України. Вже
в перші місяці війни було закрито майже 400 промислових підприємств, а в
1915-1917 роках — понад 1400. На десятках і сотнях заводів і фабрик обсяг
промислового виробництва скоротився на 30 % і навіть 75 %. Розвалювався
транспорт, що викликало загострення продовольчої кризи. Зросли ціни. У
сільському господарстві не вистачало робітників, реманенту, робочої худоби.
Посівна площа у 1916 р. скоротилась на 1 млн.
Отже, можна виділити такі основні причини Першої світової війни:
- загострення суперечностей між провідними країнами світу у зв’язку із нерівномірністю їхнього економічного та соціально-політичного розвитку;
- загарбання нових територій, контроль над ринками збуту та джерелами сировини;
- гонка озброєнь;
- у міжнародних відносинах була наявність двох ворогуючих блоків – Троїстого союзу та Антанти;
- уряди ворогуючих країн мали бажання відвернути увагу народу від внутрішніх проблем;
- боротьба проти національно-визвольних та соціальних рухів.
|
Тема 4. Причини і початок першої світової війни
План 1. 2. Липнева криза 1914 р. Вступ у війну великих держав. 3. Бойові дії в 1914 р. Розростання масштабів війни. Література:1. Полянський П.Б. Всесвітня історія, 10 кл. Ґенеза, 2002;2. Цвєтков Г.М. Міжнародні відносини і зовнішня політика. – К.: Либідь, 1997. 3. Ладиченко Т.В., Осмоловський С.О. Всесвітня історія (профільний рівень). — К.: Генеза, 2010. 4. Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія 10 клас (рівень стандарту, академічний рівень). – К.: «Прем’єр», 2011. Основні поняття: План Шліфєна — план німецького генерального штабу, розрахований на «блискавичну війну» з Францією і Росією Дати: 28 липня 1914 р. — оголошення Австро-Угорщиною війни Сербії, початок Першої світової війни Персонали: Шліфен Альфред (1833 — 1913) — граф, німецький командуючий,
генерал-фельдмаршал, теоретик блискавичної війни. 1. Війна 1914–1918 рр. розгорнулася між двома угрупованнями держав – Троїстим союзом, який об’єднував Німеччину, Австро-Угорщину та Італію, та Антантою, до якої входили Франція, Росія та Велика Британія. Основною причиною кризи було небачене загострення суперечностей між провідними країнами світу в економічній, військовій і колоніальній сферах. Особливо гостре економічне суперництво виникло між Великою Британією та Німеччиною, яка наприкінці XIX – на початку XX ст. випередила Велику Британію за темпами індустріалізації, а її частка у світовому промисловому виробництві перевищила частку Британії. Між ними також існувало гостре військово-морське суперництво. Тоннаж військових кораблів Німеччини збільшився з 1880 р. по 1914 р. у» 15 разів, а Великої Британії – в 4 рази. Другою причиною війни був той факт, що на початку XX ст. розвиток науково-технічного прогресу призвів до появи нових, потужніших засобів винищення людей. Почалася гонка озброєнь, на якій наживалися військові корпорації. Водночас відбувалася мілітаризація економіки та свідомості величезних мас людей. Посилено готувалася до війни і Росія. За 30 передвоєнних років шість великих держав витратили на військові потреби 125 млрд марок (57,9 млрд рублів). Третьою причиною війни було прагнення правлячих кіл провідних країн світу подолати внутрішньополітичні кризи, наростання революційного і національно-визвольного рухів у радикальний спосіб – готуванням до війни. Росія, як і інші європейські держави, почала розробляти план війни ще від
кінця XIX ст. Мобілізаційний розклад 1890 р. передбачав два варіанти дій, які зумовлювалися
географічним чинником. Очевидно, в той час Росія покладала надії на те, що
головний удар кайзерівська вояччина спрямує проти Франції. А втім, 1900 р. було розроблено новий план, згідно з яким усі російські воєнні сили на випадок війни об’єднувались у дві групи: Північний фронт проти Німеччини, Південний – проти Австро-Угорщини. Цей план був цікавий тим, що в ньому вперше пропонувалося створення проміжної інстанції управління військами на території воєнних дій – командування фронтами. На Чорноморський флот покладалася блокада Босфору, а в разі необхідності він мав бути готовим до активних бойових дій. Французький план війни, який ще з 1872 р. неодноразово зазнавав змін, хоча й був пройнятий наступальним духом, але насправді мав пасивно-вичікувальний характер. Зокрема, він передбачав взаємодії з англійським флотом. 10 лютого 1913 р. між Британією та Францією було підписано морську угоду, згідно з якою головний тягар бойових операцій на Середземному морі було покладено на французький флот. Участь Великої Британії у можливій війні проти Німеччини повністю
визначилася з 1904 р. Австро-Угорщина ще з часу укладання союзного договору з Німеччиною в 1879 р. своїми ворогами вважала Росію, Сербію і Чорногорію. Згідно з остаточним варіантом плану, на Австро-Угорщину покладалось основне завдання боротьби проти Росії. Відповідно до плану, суходільні сили Австро-Угорщини у складі 1100 батальйонів (до 1,5 млн вояків) утворювали три великі групи. Стратегічний задум Відня проти Росії полягав у тому, щоби частиною сил
наступати на північ, а потім повернути на схід і спільно з правим крилом
австро-угорського угруповання розбити зосереджені у Проскурові (нині Хмельницький)
російські війська. Це дало б змогу відкинути основні сили росіян до Чорного
моря або до Києва. Розробляючи план війни, німецький генеральний штаб насамперед дбав про те, щоб уникнути одночасного ведення її на двох фронтах – проти Росії та проти Франції. У серпні 1892 р. начальник німецького генерального штабу Шліффен, призначений на цю посаду 1891 р., дійшов висновку, що у війні на два фронти спершу варто домогтися швидкої перемоги над Францією. Це стратегічне рішення було покладено в основу нового плану, згідно з яким Німеччина 1914 р. розгорнула свої сили. У меморандумі Шлїффена відобразилася доктрина “бліцкригу”. У Берліні планували, зосередивши велику частину військ, в одній генеральній битві розгромити французьку армію і ще до “осіннього листопаду” завершити кампанію на Заході, після чого завдати удару Росії. Отож, основними фронтами війни мали стати Західний і Східний. 2. Формальним
приводом до розв’язання війни стало вбивство 28 червня 1914 р. 19-річним
студентом Гаврилом Принципом столиці Боснії Сараєві наступника
австро-угорського престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда, відомого своєю
ворожістю до Сербії, та його дружини. У Сербії існував конфлікт з Австро-Угорщиною з 1908 р., коли остання в жовтні того ж року захопила провінції Боснію та Герцеговину, значну частину населення яких становили серби. У Сербії набув розвитку рух за об’єднання всіх балканських слов’ян у єдину державу під егідою Сербії. Це призвело до боснійської кризи. Сербія категорично виступила проти цього; її підтримала Росія, яка прагнула впливу на православне населення Балкан. Розпочалися приготування до війни, проте Росію в той момент не підтримали її союзники Франція та Велика Британія. Росія змушена була відступити, оскільки не була готова до війни. У 1914 р. ситуація була іншою. Сербія зміцнила свої позиції в перебігу
Балканських воєн 1912-1913 рр. Після вбивства Франца-Фердинанда, заручившись підтримкою Берліна, Відень 23 липня поставив Сербії ультиматум, що означало відверте втручання в її внутрішні справи. Отримавши ультиматум, сербський уряд передовсім звернувся по допомогу до Росії. Водночас розпочалась евакуація Белграда, розташованого на австро-сербському кордоні. Союзниця Сербії Росія спробувала залагодити конфлікт, висунувши проект
дипломатичного демаршу трьох держав – Великої Британії, Франції та Росії.
Одначе союзники Росії відмовилися від компромісу, а президент Франції Пуанкаре
наполягав на проведенні “твердої” політики стосовно австро-німецького блоку.
Незважаючи на те, що Сербія погодилася майже з усіма вимогами ультиматуму,
Австро-Угорщина 28 липня оголосила їй війну. У відповідь на оголошення війни Сербії Росія розпочала загальну мобілізацію. Першим днем мобілізації було призначено 31 липня. Тим часом німецький уряд ще 29 липня попередив, що подальші мобілізаційні дії російської армії призведуть до мобілізації в Німеччині. Росія на це попередження не відреагувала. Тоді, о 7-й годині вечора 31 липня, німецький посол у Росії вручив російському міністрові закордонних справ ноту з оголошенням війни, в якій відповідальність за розв’язування війни було покладено на Росію. З 1 серпня Німеччина і Росія перебували у стані війни. Проте, за німецькими планами, війну треба було розпочинати на Заході, а не на Сході. Німецька дипломатія використала штучний привід для оголошення війни Франції. О 6-й годині вечора 3 серпня німецький посол у Парижі передав французькому урядові ноту з оголошенням війни. Ось так Німеччина опинилась у стані війни проти Росії та Франції. Що ж до
Великої Британії, то британський уряд 4 серпня висунув Німеччині ультиматум, у
якому ставилася вимога поважати нейтралітет Бельгії, оскільки німецькі війська
вдерлися на територію Бельгії. Порушення нейтралітету Бельгії стало приводом до оголошення Великою Британією війни Німеччині, що й сталося 4 серпня. 6 серпня Австро-Угорщина оголосила війну Росії, а через кілька днів вона опинилась у стані війни проти всіх держав, із якими воювала Німеччина. Отож, із ворожих військово-політичних блоків лише Італія не вступила у війну. 1914 р. Італія проголосила нейтралітет, а потім, у травні 1915 р., після великих територіальних обіцянок, зроблених країнами Антанти, вступила у війну на її боці. Японія скористалася з моменту й оголосила війну Німеччині 23 серпня 1914 р., після чого успішно захопила німецькі колоніальні володіння у Китаї, зокрема півострів Шандунь, а також низку тихоокеанських островів, цим і обмежившись. 3. Відповідно до плану, німецькі війська вдерлися до Бельгії, захопили Брюссель, увійшли в Північну Францію, що дало їм можливість наступати на Париж. Наприкінці серпня їхні війська опинились за 25 миль від столиці
Франції. Німецьке командування виявилося неспроможним координувати дії своїх наступальних сил, які швидко просувалися вперед. Скориставшись із цього, французький головнокомандувач генерал Жоффр стрімко перекинув свіжі сили з інших фронтів і, знайшовши слабке місце в обороні німецьких військ, завдав контрудару. Маючи значну перевагу над німцями, які до того ж були виснажені тривалим наступом, Жоффр змусив їх починаючи з 9 вересня відходити до р. Ена. Результатом битви на Марні став остаточний провал “блискавичної війни” – основи плану Шліффена. Після цього німецькі війська на Західному фронті закопалися в шанці,
розпочалася позиційна війна. Фронт розтягнувся від протоки Ла-Манш до
швейцарського кордону і наприкінці 1914 р. Інакше розвивалися події на Східному театрі, де сторони застосували тактику
швидких маневрених дій. Російська армія була змушена розпочати наступ на Східну
Пруссію на відчайдушне прохання про допомогу з боку своєї союзниці Франції,
коли німецькі війська рвалися до Парижа. Східнопрусська операція для російських
військ виявилася невдалою через неузгодження дій 1-ї та 2-ї російських армій.
Новий командувач німецьких військ генерал Гінденбург, використовуючи
розгалужену систему залізниць, оточив ударні сили 2-ї російської армії,
розгромив їх і примусив російські війська в середині вересня залишити Східну
Пруссію. Натомість наступ російських армій під командуванням генерала Брусилова
в Галичині та на Буковині виявився вдалим. Битва в Галичині відбувалася
одночасно з битвою у Східній Пруссії, у вересні 1914 р. Російські війська в
перші дні наступу (битва тривала з 5 серпня по 13 вересня 1914 р.) відкинули
австрійські війська від Львова, а потім змусили їх залишити територію Галичини. Третім фронтом у Європі був Балканський. На Балканському фронті бойові дії
відбувалися між Австро-Угорщиною та Сербією і Чорногорією. Спершу тут було три
австрійські армії, але з початком воєнних дій між Росією та Австро-Угорщиною в
Галичині остання змушена була терміново перекинути одну з армій (2-у) на
Російський фронт. Сербія розгорнула свої збройні сили у складі чотирьох армій,
на допомогу їй прийшла чорногорська армія. Мужні сербський та чорногорський народи,
які чудово знали місцеві умови й поєднували боротьбу польових військ із партизанськими
методами, могли тривалий час вести війну, навіть не отримуючи допомоги
союзників. Так і сталося. Більше року, до осені 1915 р., невеликі сили Сербії
та Чорногорії самостійно захищали свої території від австро-угорських військ,
незважаючи на гостру нестачу озброєння та боєприпасів. Кавказький фронт виник після вступу у війну Туреччини на боці Німеччини 1 листопада 1914 р. Воєнні дії проти Росії Туреччина розпочала ще 29 жовтня. Того ж дня турецькі міноносці потопили російський канонерський човен “Донець”, а ЗО жовтня німецько-турецький флот розпочав обстріл портів Севастополя, Феодосії, Новоросійська. У відповідь на це російський уряд оголосив Туреччині війну, російська Кавказька армія 2 листопада 1914 р. перетнула кордон і вирушила в глиб турецької території. Турецькі війська, своєю чергою, вторглися до Батумської області. Найбільш значною подією того періоду на Кавказькому фронті була Сарикамиська операція, що тривала з 22 грудня 1914 р. по 7 січня 1915 р. Турки прагнули розгромити головні сили російської Кавказької армії. Російські війська чинили гідний опір турецьким атакам, а 3 січня перейшли у наступ. Сарикамиська операція скінчилася повним знищенням 3-ї турецької армії. Отже, в цілому воєнні дії 1914 р. завершилися на користь Антанти. Німці не
досягли Парижа, австрійці зазнали поразки в Сербії та Галичині, турецькі
війська біля Сарикамиша. Запитання на закріплення матеріалу: 1. Які країни входили до складу Троїстого союзу та Антанти напередодні Першої світової війни? 2. Хто здійснив терористичний акт у Сараєві? 3. Як називався стратегічний план Німецької імперії на початку війни? 4. Назвіть основні битви 1914 р. 5. За яких умов вступила у війну Туреччина? 6. Проаналізуйте причини Першої світової війни. 7. Які стратегічні плани мали противники напередодні війни? 8. Чому, на вашу думку, локальний австро-сербський конфлікт переріс у світову війну? 9. У чому полягали причини провалу плану Шліффена восени 1914 р.? |
Причини війни і цілі держав. «План Шліффена».
У 1891 — 1905 рр. начальник
генерального штабу німецької армії. Склав план війни, за яким передбачалося
швидко розгромити Францію шляхом удару через Бельгію на Париж, а потім
спрямувати основні сили проти Росії
Німецький флот за всіма показниками став
другим у світі після британського, і різниця між ними постійно скорочувалась.
, коли між Британією і Францією було підписано договір.
Упродовж тривалого часу Британія не мала чіткого плану дій суходільної армії,
оскільки її обмежені сили не могли відіграти вирішальної ролі у війні на
материку. Основними завданнями її морських сил на Середземному морі були захист
своїх комунікацій, а також допомога союзникам у боротьбі проти флоту Троїстого
союзу.
При цьому у Відні розраховували на наступ німців зі Східної
Пруссії.
Гаврила Принципа було схоплено на місці.
Він виявився членом таємної організації “Молода Боснія”, до якої входили й вищі
офіцери сербської армії. Ця організація боролася за приєднання Боснії до
Сербії. Легко зрозуміти, як у монархічній Європі сприйняли цю подію, –
австрійці пережили шок. Виникла чергова балканська криза.
, Німеччина й Австро-Угорщина були готові до
війни. Вони розраховували, що конфлікт із Сербією не залишиться локальним, у
нього обов’язково втрутяться Росія і Франція, які ще не були готові до війни, і
це принесе Німеччині та її союзникам легку перемогу.
Це стало початком світової війни.
Берлін нічого на це не відповів.
Президент і уряд 2 вересня покинули Париж і вирушили до Бордо.
Німецькі війська вийшли на р. Марна з метою оточити французів. Тут і сталася
перша битва на Західному театрі воєнних дій, що тривала з 5 по 12 вересня. В
ній з обох боків взяло участь 1,5 млн вояків. Обопільні втрати сягнули 600 тис.
убитими й пораненими.
стабілізувався.
Австрійці зоставили лише сильний гарнізон в обложеному росіянами Перемишлі.
Вони втратили 400 тис. вояків, у тому числі 100 тис. полоненими; російські
війська – 230 тис.
Японці в Китаї захопили німецькі орендні території. В
Африці спільними зусиллями Франції та Британії було захоплено німецькі колонії
Того, Камерун та Східну Африку. Плани “блискавичної війни” зазнали краху.
.Розпочалася затяжна виснажлива боротьба, яка тривала чотири роки.ПРИЧИНЫ ХОЛОДНОЙ ВОЙНЫ — HISTORY CRUNCH
ПРИЧИНЫ ХОЛОДНОЙ ВОЙНЫ
Продолжавшаяся с конца Второй мировой войны в 1945 году до начала 1990-х годов, Холодная война была одним из самых значительных событий 20-го века.
По своей сути холодная война была, по сути, «противостоянием» или соревнованием между Соединенными Штатами и Советским Союзом после Второй мировой войны. Историки определили несколько причин, которые привели к началу холодной войны, в том числе: напряженность между двумя странами в конце Второй мировой войны, идеологический конфликт между Соединенными Штатами и Советским Союзом, появление ядерного оружия и страх перед коммунизмом в США.
НАПРЯЖЕННОСТЬ МЕЖДУ СВЕРХДЕРЖАВАМИ
Первой серьезной причиной холодной войны было усиление напряженности между Соединенными Штатами и Советским Союзом в конце Второй мировой войны. Во время Второй мировой войны Советский Союз под руководством Иосифа Сталина был союзником Великобритании, Франции и США против нацистской Германии, Италии и Японии. В то время альянс основывался на уничтожении фашистских режимов в Европе и японской экспансии на Тихом океане.
Однако к 1945 г. основные боевые действия как на Европейском, так и на Тихоокеанском ТВД начали подходить к концу. Например, Вторая мировая война в Европе фактически закончилась со смертью Адольфа Гитлера 30 апреля 1945 года. Вскоре после этого, в августе 1945 года, Япония потерпела поражение в результате атомной бомбардировки Хиросимы и Нагасаки. На этих заключительных этапах Второй мировой войны партнерство между Советским Союзом и другими странами-союзниками начало разваливаться. Лучше всего об этом свидетельствуют конференции союзников военного времени в Ялте и Потсдаме.
Ялтинская конференция, наряду с Потсдамской конференцией, стала важным событием завершающего этапа Второй мировой войны и начала холодной войны. Ялтинская конференция проходила с 4 по 11 февраля 1945 года и представляла собой военную встречу лидеров союзников, в том числе: Франклина Д. Рузвельта, Уинстона Черчилля и Иосифа Сталина. Встреча состоялась недалеко от Ялты, которая сейчас является городом в Крыму, Украина. Однако теперь Ялтинская конференция рассматривается как крупное событие холодной войны , поскольку она высветила раскол между Сталиным и двумя другими лидерами. Ни одна из сторон не доверяла другой, и Иосиф Сталин был возмущен тем, что двое других считали, что они отложили вторжение в Нормандию и вторжение союзников в Италию, чтобы заставить Советскую армию в одиночку бороться против нацистской Германии. Этот разрыв будет дополнительно подчеркнут на более поздней Потсдамской конференции. Потсдамская конференция проходила с 17 июля по 2 августа 1919 г.45 и была военная встреча лидеров союзников, в том числе: Гарри С. | Инфографика причин холодной войны (щелкните, чтобы увеличить) |
Цель конференции состояла в том, чтобы три союзные державы начали обсуждение того, как реорганизовать Европу после поражения Адольфа Гитлера и нацистской Германии. Хотя Вторая мировая война в Европе еще не закончилась, союзники видели, что конец войны близок и что Германия скоро потерпит поражение. Была надежда, что три лидера смогут договориться о том, как разделить Европу после войны.
Трумэна, Уинстона Черчилля и Иосифа Сталина. Трумэн только что сменил Франклина Д. Рузвельта на посту президента Соединенных Штатов после его смерти. Встреча состоялась в Потсдаме, который в то время находился на территории Германии, контролируемой союзниками. Цель конференции заключалась в том, чтобы три союзные державы начали обсуждение того, как справиться с поражением нацистской Германии, которое произошло совсем недавно. Другие цели были сосредоточены на том, как мир будет жить после войны. Хотя Вторая мировая война на Тихом океане еще не закончилась, союзники видели, что конец войны близок и что Япония скоро потерпит поражение. Была надежда, что три лидера смогут договориться о том, как решать мировые проблемы после окончания войны, в том числе: вопросы мирного договора и последствия войны. Однако теперь Потсдамская конференция также рассматривается как крупное событие холодной войны, потому что она высветила разрыв между Сталиным и двумя другими лидерами, аналогичный предыдущей Ялтинской конференции.
Кроме того, именно на Потсдамской конференции Трумэн сообщил Сталину об американской программе создания атомного оружия (Манхэттенский проект) и о том, что американцы разработали первую в мире атомную бомбу. Именно на этой конференции был создан глубокий разрыв между Соединенными Штатами и Советским Союзом. Трумэн невероятно подозрительно относился к Сталину и его намерениям, и Сталин относился к Трумэну так же. В общем, семена холодной войны были посеяны на Потсдамской конференции. Соединенные Штаты бомбили Хиросиму через несколько дней после окончания конференции, а Вторая мировая война закончилась всего через несколько недель, а холодная война только начиналась. Таким образом, многие историки рассматривают Ялтинскую и Потсдамскую конференции как начало холодной войны, поскольку они высветили растущее недоверие и напряженность между Трумэном из Соединенных Штатов и Сталиным из Советского Союза.
Лидеры союзников на Ялтинской конференции в феврале 1945 года. | Лидеры союзников на Потсдамской конференции в июле 1945 года. Уинстон Черчилль (Великобритания), Гарри С. Трумэн (США) и Иосиф Сталин (СССР). |
Уинстон Черчилль (Великобритания), Франклин Д. Рузвельт (США) и Иосиф Сталин (СССР).ГОНКА ЯДЕРНЫХ ВООРУЖЕНИЙ
Следующей важной причиной холодной войны было появление ядерного оружия в конце Второй мировой войны. Как указывалось ранее, Вторая мировая война закончилась в Европе к 19 мая.45 с поражением нацистской Германии союзными державами, но официально война на Тихоокеанском театре военных действий не закончилась до атомной бомбардировки Японии в августе 1945 года. Соединенные Штаты разработали свое атомное оружие в последние годы войны посредством его секретная программа под названием «Манхэттенский проект». С атомной бомбардировки Японии Соединенные Штаты начали эру ядерного оружия и гонки ядерных вооружений.
В начале холодной войны Соединенные Штаты были единственной страной в мире, у которой было атомное оружие, подобное тому, что было использовано против Японии в 19 году. | Американская атомная бомбардировка Нагасаки, Япония, 9 августа 1945 года. |
45. Таким образом, Советский Союз не мог бросить милитаристский вызов Соединенным Штатам и работал над созданием собственного атомного оружия. Однако 29 августа 1949 года Советский Союз провел испытание своей первой атомной бомбы под кодовым названием «Первое зажигание». Эти первые годы были важны для роста напряженности и гнева между двумя сверхдержавами. Из-за разработки ядерного оружия две страны не доверяли друг другу. В результате каждый из них потратил первые несколько десятилетий холодной войны на разработку крупных арсеналов ядерного оружия. К 1950-х каждая страна разработала достаточно ядерного оружия, чтобы уничтожить другую. Это развитие было важным аспектом холодной войны, поскольку запасы ядерного оружия выступали в качестве средства защиты. По сути, каждая нация удерживалась от войны с другой или от эскалации напряженности из-за страха перед ядерной войной. Историки называют эту идею гарантированным взаимным уничтожением (MAD), поскольку любая эскалация войны может привести к полному уничтожению обеих стран.
Тем не менее, эта гонка ядерных вооружений между двумя странами показала растущий разрыв между двумя странами. Таким образом, первоначальная разработка ядерного оружия в 1940-е и 1950-е годы считаются причиной холодной войны, потому что они усилили напряженность между Соединенными Штатами и Советским Союзом и заставили их вступить в опасную гонку ядерных вооружений.ИДЕОЛОГИЧЕСКИЙ КОНФЛИКТ (КАПИТАЛИЗМ ПРОТИВ КОММУНИЗМА)
Третьей основной причиной холодной войны был идеологический конфликт, существовавший между Соединенными Штатами и Советским Союзом. В то время Советский Союз был коммунистической страной, основанной на принципах коллективизма или социализма, в то время как Соединенные Штаты были современной страной либеральной демократии, основанной прежде всего на принципах индивидуализма. Это означает, что Советский Союз находился в крайней левой части экономического спектра, а Соединенные Штаты — в правой.
Это различие в идеологии было основным источником конфликта между двумя странами, потому что на протяжении всей холодной войны Советский Союз стремился распространить коммунизм на другие регионы, а Соединенные Штаты стремились остановить его своей политикой сдерживания. Таким образом, многие люди теперь рассматривают холодную войну, среди прочего, как конфликт левой и правой сторон спектра.
Чтобы лучше понять идеологический конфликт холодной войны, в первую очередь важно понять основные принципы капитализма, коммунизма, демократии и диктатуры. Во время холодной войны Соединенные Штаты были основаны на капитализме и демократии, а Советский Союз был основан на коммунизме и диктатуре.
По своей сути капитализм представляет собой экономическую систему, основанную на ценностях индивидуализма и продвигающую индивидуальную свободу над государственным регулированием и контролем. Например, капитализм laissez-faire — это форма идеологии, которая переводится как «оставьте нас в покое», что означает, что правительство должно оставаться вне экономики и вместо этого позволять людям свободно заниматься своими собственными экономическими делами.
Развитие капитализма как экономической системы стремилось отвергнуть идею государственного контроля над экономикой и вместо этого сосредоточить внимание на отдельных людях. В экономическом спектре капитализм представляет собой правую идеологию, фундаментально основанную на частной собственности, конкуренции, свободной торговле, уверенности в своих силах, личных интересах и принципах спроса и предложения. Капиталистические общества часто основаны на рыночной экономике. Эта система отличается от коммунизма тем, что правительство обычно контролирует средства производства и принимает все важные экономические решения.
Демократия — это политическая система, связанная с идеей о том, что власть или власть в обществе принадлежат людям. Как правило, люди осуществляют свою власть посредством выборов, на которых они выбирают других для представления своих интересов в официальной законодательной структуре. Эта система отличается от диктатур, где многие решения принимаются правительством, которое часто представляет собой одного человека и одну политическую партию.
Коммунизм — это экономическая система, основанная на принципах социализма, особенно на более раннем развитии марксизма и идеях Карла Маркса , выраженных в Коммунистическом манифесте. Подобно марксизму, коммунизм сосредоточен на идее создания общества, основанного на общественной собственности на средства производства и устранении любых форм социальных классов. Например, коммунизм обычно фокусируется на условиях рабочего класса и большом разрыве в доходах, существовавшем в капиталистических обществах, основанных на принципах невмешательства. Коммунистические страны, такие как Советский Союз, также часто являются диктатурами. Коммунизм отличается от капитализма тем, что фокусируется на том, что правительство имеет гораздо больший контроль над экономикой, и его часто называют командной экономикой.
Диктатура – это форма правления, при которой большая часть или вся власть в стране находится в руках одного человека; лидер. Хотя этот термин использовался несколько раз на протяжении всей истории, наиболее часто он используется в отношении различных типов диктатур, существовавших в 20-м и 21-м веках.
Например, среди известных диктаторов: Адольф Гитлер в нацистской Германии, Иосиф Сталин в Советском Союзе, Бенито Муссолини в Италии, Ким Чен Ын в Северной Корее и Фидель Кастро на Кубе. В целом диктатура является противоположностью демократии, которая представляет собой систему правления, при которой народ обладает властью и возможностью выбирать, кто представляет его правительство. По сути, в демократическом обществе люди имеют власть над основными аспектами управления и несут ответственность за избрание своих лидеров. Напротив, диктатура управляется одним человеком, который обычно действует, чтобы защитить свое собственное положение и власть над благополучием граждан.
Этот идеологический конфликт стал причиной Холодной войны, поскольку показал разницу в мировоззрении двух народов. Таким образом, Соединенные Штаты и Советский Союз сильно различались во взглядах на то, как должен быть организован мир после основных событий Второй мировой войны. Со своей стороны, Соединенные Штаты опасались советского экспансионизма в регионах Европы и всего мира.
В результате президент Соединенных Штатов в начале холодной войны Гарри С. Трумэн разработал политику, согласно которой страна будет работать над сдерживанием распространения коммунизма. Историки называют это доктриной Трумэна.
Гарри С. Трумэн занимал пост президента США с 1945 по 1953 год. | Иосиф Сталин был диктатором Советского Союза с 1922 по 1952 год. |
РАСПРОСТРАНЕНИЕ КОММУНИЗМА
Таким образом, конечной причиной холодной войны был страх американцев перед распространением коммунизма по всему миру. Как указывалось выше, в начале холодной войны между Соединенными Штатами и Советским Союзом существовал крупный идеологический конфликт. Соединенные Штаты во главе с Гарри С. Трумэном опасались, что коммунизм как идеология распространится по Европе и остальному миру. Например, после Второй мировой войны и Греция, и Турция столкнулись с финансовым кризисом.
Из-за их близости к советской территории и подъема коммунизма в последние десятилетия существовали опасения, что две страны могут попасть в советскую сферу влияния и стать коммунистическими.
В речи 1947 года о кризисе, с которым столкнулись обе страны, Гарри С. Трумэн заявил: « Я считаю, что политика Соединенных Штатов должна заключаться в поддержке свободных народов, которые сопротивляются попыткам подчинения вооруженным меньшинствам или внешнему давлению. Я считаю, что мы должны помочь свободным народам вершить свою судьбу по-своему. Я считаю, что наша помощь должна быть в первую очередь экономической и финансовой помощью, которая необходима для экономической стабильности и упорядоченных политических процессов 901:00». В этом отрывке Трумэн продвигает идею о том, что Соединенные Штаты должны финансово поддерживать две страны, чтобы они не обратились к коммунизму. Этот подход Трумэна лег в основу американской внешней политики на протяжении оставшейся части холодной войны в форме сдерживания, которую историки называют доктриной Трумэна.
По сути, доктрина Трумэна была идеей о том, что Соединенные Штаты должны попытаться сдержать советскую сферу влияния и распространение коммунизма. Эта внешняя политика привела к тому, что Соединенные Штаты вступили в конфликт с Советским Союзом, поскольку они пытались помешать советскому экспансионизму в таких событиях, как блокада Берлина, война в Корее, война во Вьетнаме и т. д. Таким образом, многие историки рассматривают это как причину Холодная война, потому что она усилила напряженность между двумя сверхдержавами и привела к нескольким конфликтам между двумя сверхдержавами.
ССЫЛКА НА ЭТУ СТАТЬЮАвтор
Название
Веб -сайт / Издатель
(ИСТОРИЯ
 ПОСЛЕДНЕЕ ОБНОВЛЕНИЕ ПЕРВАЯ ПУБЛИКАЦИЯ |
Потерянное дело | Значение, миф, идеология, история, значение и факты
Каменная гора (Грузия) резьба
Смотреть все медиа
- Местонахождение:
- США
Просмотреть весь связанный контент →
Утраченное дело , интерпретация Гражданской войны в США, рассматриваемая большинством историков как миф, который пытается сохранить честь Юга, представляя поражение Конфедерации в лучшем свете. Он приписывает потерю подавляющему преимуществу Союза в рабочей силе и ресурсах, с ностальгией прославляет довоенный Юг, когда якобы были доброжелательными рабовладельцами и довольными порабощенными людьми, и преуменьшает или полностью игнорирует рабство как причину войны.
Он стал философской основой для расового насилия и терроризма, направленных на то, чтобы обратить вспять Реконструкцию и восстановить превосходство белых в эпоху Джима Кроу. Его признание на Севере, а также на Юге способствовало национальному воссоединению после войны, но за счет гражданских прав афроамериканцев.
Все крупные войны и их последствия требуют борьбы за память. Обычно война оставляет эмоциональные, материально-технические и физические проблемы траура, восстановления и даже выживания. Большие потери — универсальный элемент жатвы войны. Мы видим это на бесчисленных кладбищах в современных ландшафтах, в памятниках всех видов и в менее заметных идеологиях, возникающих в борьбе за интерпретацию и объяснение смысла войны.
Иногда проигравшие в войнах побеждают победителей в состязаниях по формированию исторической памяти. Отчасти это имело место в США в конце 19 века.го и начала 20 века. После Гражданской войны белые южане (как выжившие бывшие конфедераты, так и следующее поколение их детей) и их северные союзники создали традицию «Утраченного дела».
Они создали мощную и расово исключительную версию природы и значения войны, а также периода Реконструкции (1865–1877 гг.).
Утраченное дело возникло среди бывших конфедератов как серия траурных ритуалов и как психологическая реакция на травму поражения. Конфедерация действительно потерпела поражение. Рабство, его система труда и социальная организация были уничтожены. Социальная инфраструктура — железные дороги, порты, школы, а в некоторых случаях и целые города — была разрушена. Сотни тысяч белых южан и даже подростков были мертвы или искалечены от ран. Плантации были уничтожены в некоторых регионах Юга. Бывшая Конфедерация была землей руин. Сама идея расовых отношений вот-вот должна была подвергнуться революции. Огромную войну и кровопролитие, беспрецедентное в современной истории США, нужно было как-то отложить в сторону и придумать и воплотить в жизнь новый порядок. Могли ли побежденные белые южане смириться со своим поражением и найти способ двигаться дальше в послевоенный мир?
Им нужны были объяснения и истории, в которые они могли бы вложить свое горе, потерю и ненависть.
Но со временем они создали глубокую мифологию, довольно смертоносное повествование о своей потере, объяснения того, что было поставлено на карту, и почему они считали, что сдались на полях сражений, но никогда, как они утверждали, в сфере идеологии. Со временем традиция «Утраченного дела» укоренилась в избирательных интерпретациях причин войны, в сопротивлении Юга Реконструкции, во все более злобных доктринах превосходства белых и в ностальгической популярной культуре, которой наслаждались и продвигали как северные, так и южные культурные посредники.
Защитники «Утраченного дела» — от высокопоставленных офицеров до простых солдат, пишущих воспоминания, и женщин, возглавляющих мемориальные ассоциации, — утверждали, что конфедераты проиграли только превосходящей численности и ресурсам янки, минимизировали роль, которую рабство сыграло в катализе отделения и войны или утверждал, что война никогда не была из-за рабства, и призывал нацию к примирению, в равной степени чтя жертвы как Конфедерации, так и Союза.
В быстро модернизирующейся и меняющейся среде индустриальной, городской, полиэтничной иммигрантской Америки конца XIX в.В 19-м и начале 20-го веков Старый Юг с предполагаемыми доброжелательными хозяевами и верными рабами, Роберт Ли, изображаемый как самый верный христианский солдат страны и все чаще изображаемый на конных статуях, обеспечил сентиментальный путь к воссоединению между Севером и Югом. Таким образом, «Утраченное дело» стало повествованием о порядке и возрождении старых ценностей, а также тонизирующим средством против страха перед социальными и расовыми изменениями.
Оформите подписку Britannica Premium и получите доступ к эксклюзивному контенту. Подпишитесь сейчас
Почитание и почти святость Ли начались рано, сразу после его смерти в 1870 году. Многие из его бывших офицеров создали историю войны, которая сделала Ли почти непогрешимым воином, преданным младшими подчиненными. Дело, считавшееся таким благородным, нуждалось в почти чистом герое. Даже на Севере Ли широко почитался как в высшей степени способный солдат и образец христианской праведности.
Тем не менее, это растущее национальное восхищение Ли-солдатом вызвало возмущение критиков, которые задавались вопросом, как проигравший в таком масштабном восстании, которое могло быть привлечено к ответственности как «измена», может считаться общественной иконой. В 1871 году Фредерик Дуглас, самый известный чернокожий голос страны, осудил потенциал этого культа Ли. Он боялся «набожно лелеемых чувств, неразрывно связанных с «проигрышным делом»». Дуглас осудил «напыщенные восхваления вождя повстанцев» и пожаловался, что он «едва ли мог взять в руки газету… которая не полна тошнотворной лести покойный Роберт Э. Ли». 29 маяВ 1890 году, после долгого планирования и споров, гигантская статуя Ли верхом на лошади была открыта в Ричмонде, штат Вирджиния, перед толпой примерно от 100 000 до 150 000 человек, что положило начало более чем десятилетнему строительству Монумент-авеню в бывшем Столица Конфедерации, улица, на которой будут храниться еще четыре героя Конфедерации.
С 1865 по 1880-е годы эти легенды Конфедерации создавались участниками войны, решившими отстоять свое дело.
Однако к 1890-м годам возникла культура «Утраченного дела», особенно благодаря работе United Daughters of the Confederacy (UDC). Белые женщины из элиты Юга, заявлявшие о прямых семейных отношениях с Конфедерацией через своих отцов и дядей, а иногда и мужей и братьев, строили памятники, лоббировали конгрессменов, читали лекции, проводили конкурсы сочинений для школьников, собирали деньги и стремились контролировать содержание истории. учебники, все на службе возвышенного Юга былых времен.
Прежде всего, Lost Causers — женщины из УДК и мужчины из ассоциации ветеранов Объединенной Конфедерации (UCV), которая к 1904 году заявила о 1565 действующих местных лагерях, по крайней мере, один лагерь в 75 процентах всех округов в 11 бывших штатах Конфедерации— выступал за рассказ вовсе не о «потерях». Их рассказы все больше становились повествованием о победе над общим триумфом нации против расовых революций и конституционных преобразований Реконструкции. Поражение гражданских и политических прав чернокожих, а для некоторых даже террористическое насилие, которое потребовалось для завершения контрреволюции белых южных демократов против Реконструкции, стали почитаемыми центральными темами культуры «Утраченного дела».
В своих двухтомных мемуарах The Rise and Fall of the Confederate Government (1881) бывший президент Конфедерации Джефферсон Дэвис утверждал, что рабство «ни в коей мере не было причиной конфликта» и что рабы «довольствовались их удел». Он также заявил, что «Утраченное дело» не проиграно: «Можем ли мы радоваться вновь обретенному самоуправлению… Это великая победа… полное невмешательство федерального правительства во внутренние дела штатов». Когда консервативные политики или судьи 21-го века требуют вернуть власть «штатам», мы часто слышим, сознательно или нет, отголоски Джефферсона Дэвиса.
Когда к 1890-м годам на Юге была принята расовая сегрегация, новое поколение белых южан восприняло «Утраченное дело» как расовую идеологию, но они сделали это, прислушиваясь к старшим представителям военного поколения. Превосходство белых и истории о «Утраченном деле» отразились в самом сердце Джима Кроу Америки. Между 1890 и началом 1920-х годов подавляющее большинство из многих сотен памятников Конфедерации, усеивающих гражданские пространства Юга, были открыты, иногда посвящены речам, рекламирующим их важность как оплота мира Джима Кроу, который они представляли.
В феврале 1896 года в Ричмонде Женская мемориальная ассоциация этого города, а также ветераны Конфедерации провели официальные мероприятия, посвященные Белому дому Конфедерации, исполнительному особняку Джефферсона Дэвиса в 1861–1865 годах, как «Сокровищнице истории и реликвий Конфедерации». ». Позже он стал известен как Музей Конфедерации. Губернатор Вирджинии Чарльз Т. О’Ферролл говорил об «Утраченном деле» как о святом наследии, «раздавленном… колесами Джаггернаута превосходящего числа и беспощадной силы» с Севера, но также и как о традиции, в которой «не осталось ни следа горечи». и, следовательно, как источник национального примирения.
Но затем на трибуну поднялся главный оратор дня, бывший генерал Конфедерации Брэдли Т. Джонсон, популярный мемориальный оратор Юга. Когда окна богато украшенной комнаты были украшены флагами Конфедерации и военными реликвиями, Джонсон начал яростное выражение «Утраченного дела» как расовой идеологии. Он объявил отделение священным актом и сказал, что в деле Юга нет ничего «потерянного».
«Мир, несомненно, приходит к выводу, — провозгласил Джонсон, — что дело Конфедерации было правильным». Война была битвой «свободной мобократии Севера» против «рабовладельческой демократии Юга». Многие ораторы «Утраченного дела» были особенно проницательными пропагандистами, поскольку они сформировали набор убеждений в поисках истории. Джонсон назвал рабство «ученичеством, посредством которого дикие расы были образованы и обучены цивилизованному начальству». Завоеванием янки «негр… против своей воли, без его помощи» был «освобожден в Америке, чтобы сделать все, что в его силах, в состязании с самой сильной расой, которая когда-либо существовала». Джонсон не закончил почитать наследие Конфедерации, пока не объявил: «Великим преступлением века было освобождение негров».
Напротив, на Юге всегда были те, кто не соглашался с идеологией «Утраченного дела», начиная со скалавагов, бывших конфедератов, присоединившихся к Республиканской партии во время Реконструкции, включая знаменитого бывшего партизана полковника кавалерии Джона С.
Мосби, которые демонстративно определили рабство как причину войны. Среди несогласных групп была пара многорасовых политических движений, члены которых, получив посты как в штате, так и на федеральном уровне, преследовали цели, приносящие пользу чернокожим и белым рабочим: «Перенастройщики» Вирджинии в 1880-х годах, возглавляемые бывшим генералом Уильямом Махоуном. , и «Фьюжнисты» Северной Каролины в 1890s, коалиция республиканцев и популистов. Существует также южная литературная традиция отказа от интерпретации и ценностей «Утраченного дела», которая простирается от Джорджа Вашингтона Кейбла до Уильяма Фолкнера, Роберта Пенна Уоррена (писавшего о «неправильном прочтении» южной истории и традиции и о «извращенном южном мышлении»). лояльности») и Фланнери О’Коннор.
Тем не менее, «Утраченное дело» никогда не умирало в американской культуре и политике, хотя с течением времени его редко поддерживали в резкой манере, используемой Джонсоном. Он сохранился в современных вкусах к памятным вещам и искусству времен Гражданской войны, таким как эпические фильмы 9.
0099 «Унесенные ветром» (1939) и «Боги и генералы» (2003), а также в повсеместном использовании боевого флага Конфедерации для противодействия гражданским правам и представления южной идентичности. Многие защитники гражданских прав утверждали, что традиции прав штатов, уходящие корнями в Конфедерацию, использовались правозащитными группами, в том числе членами современной Республиканской партии, для подавления избирательных прав афроамериканцев и других избирателей. Мифология Конфедерации также вдохновила на ужасное массовое убийство, совершенное молодым сторонником превосходства белой расы в церкви Эмануэля AME в Чарльстоне, Южная Каролина, в июне 2015 года, и это было компонентом подпитываемых ненавистью мировоззрений, представленных в большом марше за превосходство белых, который закончился одной смертью. и десятки раненых в Шарлотсвилле, штат Вирджиния, в августе 2017 г.
В 21 веке было много споров по поводу памятников Конфедерации. Те, кто рассматривает их как оскорбительные памятники сторонникам превосходства белой расы, требовали их удаления, и многие из них были сняты, особенно после общенациональных демонстраций 2020 года, организованных движением Black Lives Matter в ответ на убийство афроамериканца.