Лев миколайович толстой: 1828

Содержание

1910 — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до навігаціїПерейти до пошуку

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: 1910 (значення).

Зміст

1 Події
- 1.1 Аварії й катастрофи
2 Народились
3 Померли
4 Нобелівська премія
5 Див. також

5 червня — В Києві відбувся перший політ на вітчизняному літаку конструкції професора політехнічного інституту Кудашева, котрий сам же й виконував роль пілота.
22 серпня — Договір про приєднання Кореї до Японії. Корейське генерал-губернаторство.
20 листопада — Початок Мексиканської революції. Франсиско Мадеро оголошує План Сан-Луїс-Потосі, де проголошує себе президентом Мексики та закликає до озброєної боротьби проти диктатора Порфіріо Діаса.
Заснована компанія Hitachi.
В Києві розпочато будівництво першого українського хмарочоса — «Хмарочоса Гінзбурга».
20 січня — циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії П. Столипіна про заборону реєстрації «чужорідних» товариств та видавництв

Аварії й катастрофи[ред. | ред. код]

10 січня — Англійський вантажний пароплав Лудіана ( Loodiana) вийшов з Порт-Луї (Маврикій) в Коломбо і пропав безвісти. На борту було 166 чоловік.
9 лютого — Французький пасажирський пароплав Генерал Чанзи (General Chanzy) розбився на скелях біля острова Менорка. Загинуло 159 чоловік.

Дивись також Категорія:Народились 1910

8 січня — Уланова Галина Сергіївна, видатна російська балерина
23 січня — Жан Батист Рейнхардт, бельгійський джазовий гітарист
13 лютого — Шоклі Вільям Бредфорд, американський фізик
16 березня — Аладар Геревич, спортсмен-фехтувальник
23 березня — Куросава Акіра, японський сценарист, кінорежисер
12 травня — Джульєтта Сіміонато, італійська оперна співачка
16 травня — Берггольц Ольга Федорівна, російська письменниця
24 травня — Семіха Берксой, турецька оперна співачка і акторка театру й кіно.
4 червня — Крістофер Кокерелл, англійський інженер, винахідника судна на повітряній подушці
11 червня — Карміно Коппола, американський композитор, диригент
11 червня — Кусто Жак-Ів, французький океанограф, винахідник акваланга, письменник
21 червня — Твардовський Олександр Трифонович, російський поет
22 червня — Джон Хант, видатний британський альпініст, керівник першої успішної експедиції на найвищу вершину світу Еверест (29 травня 1953 р).
4 липня — Чемпіон Джек Дюпрі (справжнє ім’я Вільям Томас Дюпрі), американський блюзовий музикант (пом. 1992).
12 липня — Чарлз Роллс, англійський автомобіліст, авіатор, співзасновник компанії «Роллс-Ройс»
13 липня — Петро Степанович Непорожній, український радянський енергетик і вчений, міністр енергетики СРСР з 1962 по 1985, організатор радянської енергетики
14 липня — Вільям Ганна, американський мультиплікатор
3 серпня — Дворжецький Вацлав Янович, актор

14 серпня — Віллі Роні, французький фотограф
27 серпня — Матір Тереза, монахиня-албанка, родом з Македонії, засновниця Ордену милосердя
8 вересня — Барро Жан Луї, французький актор і режисер
10 жовтня — Юліус Шульман, американський архітектурний фотограф
19 жовтня — Субрахманьян Чандрасекар, американський астрофізик індійського походження

Дивись також Категорія:Померли 1910

26 квітня — Б’єрнстьєрне Б’єрнсон, норвезький письменник, лауреат Нобелівської премії в галузі літератури
5 червня — О. Генрі, американський письменник
7 липня — Антон Попель, польський скульптор, один із провідних львівських скульпторів кінця XIX — початку XX ст.
10 липня — Йоганн Готфрид Галле, німецький астроном, який за розрахунками Урбана Левер’є відкрив планету Нептун

з фізики: Ян Дидерик ван дер Ваальс — за дослідження рівняння стану реальних газів та рідин
з хімії:
з медицини та фізіології:
з літератури:
премія миру:

1910 в кіно
1910 у авіації

Шаблон:1910

до 190-річчя від дня народження видатного російського письменника – Запорізька обласна бібліотека для юнацтва

Лев Миколайович Толстой

09.09.1828 -20.10.1910

Лев Толстой народився 9 вересня 1828 в садибі Ясна Поляна Тульської губернії. Він був четвертою дитиною у великій дворянській родині. По батьківській лінії він належав до старовинного роду графів Толстих, що служили Івану Грозному і Петру Першому. По материнській лінії Лев Миколайович – нащадок Рюриків. Примітно, що у Льва Толстого та Олександра Пушкіна загальний предок – адмірал Іван Михайлович Головін.

Толстой рано осиротів. Мати, уроджена принцеса Волконська, померла від родової гарячки після народження дочки, коли Льву не виповнилося ще двох років, а в дев’ять років він втратив і батька. Опікуном п’ятьох дітей Толстих стала тітка – Олександра Остен-Сакен. Молодші діти залишилися в Ясній Поляні. Саме з сімейною садибою пов’язані найважливіші і дорогі спогади раннього дитинства Льва Толстого.

Початкову освіту класик здобув удома від німецьких і французьких викладачів. У 1841 році Олександра Остен-Сакен померла, і Товсті перебралися до тітки Пелагеї Юшкової в Казань. Через три роки після переїзду Лев Толстой вирішив вступити до престижного Імператорського Казанського університету, вибравши факультет східних мов. Незабаром з-за низьких успіхів в навчанні перейшов на інший факультет – юридичний. Однак вчитися йому не подобалося, іспити він вважав формальністю, а університетських професорів – некомпетентними. Толстой навіть не намагався отримати науковий ступінь, в Казані його більше приваблювали світські розваги.

У квітні 1847 року студентське життя Льва Толстого завершилося. Він успадкував свою частину володінь, включаючи улюблену Ясну Поляну, і негайно вирушив додому, так і не отримавши вищої освіти. У родовому маєтку Толстой спробував налагодити побут і почати писати. Він склав свій план освіти: вивчати мови, історію, медицину, математику, географію, юриспруденцію, сільське господарство, природні науки. Однак незабаром прийшов до висновку, що легше будувати плани, ніж їх здійснювати. Аскетизм Толстого часто змінювали гульня та гра в карти. Невдоволення собою спонукало Льва Толстого змінити спосіб життя. У квітні 1851 року Лев Толстой вирішив приєднатися до старшого брата Миколи і відправився разом з ним у село на березі річки Терек.

Майже два з половиною роки він коротав час полюючи, граючи в карти і час від часу беручи участь в набігах на ворожу територію. Природа Кавказу і патріархальне життя козачої станиці пізніше відобразилися в повістях «Козаки» і «Хаджі-Мурат», оповіданнях «Набіг» і «Рубка лісу».

Тут же народилася повість «Дитинство», яку Толстой опублікував в журналі «Современник» під ініціалами Л. Н. Незабаром написав продовження «Отроцтво» і «Юність», об’єднавши повісті в трилогію. Літературний дебют виявився блискучим і приніс Льву Миколайовичу перше визнання.

Творча біографія Льва Толстого розвивається стрімко: призначення в Бухарест, відрядження до Севастополя, який на той час був в облозі, командування батареєю. В збагатили письменника враженнями. З-під пера Льва Миколайовича вийшов цикл «Севастопольських оповідань». Твори молодого літератора вразили критиків сміливим психологічним аналізом. Микола Чернишевський знайшов у них «діалектику душі», а імператор Олександр II прочитав нарис «Севастополь в грудні місяці» і висловив захоплення талантом Толстого.

У 1855 році з руїн Севастополя Толстой відправився в вишуканий Петербург. Успіх перших севастопольських оповідань дав йому відчуття мети: «Моя кар’єра – література, – писати і писати!». У столиці Лев Толстой закінчив «Севастополь в травні» і написав «Севастополь в серпні 1855 року» – ці нариси завершили трилогію. А в листопаді 1856 року письменник остаточно залишив військову службу.

Завдяки правдивим розповідям про Кримську війну Толстой увійшов в петербурзький літературний гурток журналу «Современник». В цей період він написав оповідання «Заметіль», повість «Два гусари», закінчив трилогію повістю «Юність». Однак через деякий час відносини з письменниками з гуртка зіпсувалися: «Люди ці мені остогидли, і сам собі я спротивився». Щоб розвіятися, у 1857 році Лев Толстой відправився за кордон. Він побував в Парижі, Римі, Берліні, Дрездені: знайомився з відомими творами мистецтва, зустрічався з художниками, спостерігав, як живуть люди в європейських містах. Подорож не надихнула Толстого: він написав розповідь «Люцерн», в якій описав своє розчарування.

Повернувся до Москви, а звідти – в Ясну Поляну. У рідній садибі він продовжив працювати над повістю «Козаки», а також написав оповідання «Три смерті» і роман «Сімейне щастя». У щоденнику Толстой так визначив для себе своє призначення на той момент: «Головне – літературна праця, потім – сімейні обов’язки, потім – господарство … А так жити для себе – у добрій справі в день і досить».

У родовому маєтку зайнявся облаштуванням шкіл для селянських дітлахів. В околицях Ясної Поляни з його участю з’явилося двадцять навчальних закладів. У 1860-му письменник багато подорожував: у Німеччині, Швейцарії, Бельгії він вивчав педагогічні системи європейських країн, щоб застосувати побачене в Росії: «Як би це так зробити, щоб, самому нічого не знаючи, вміти навчати інших».

Через дев’ять місяців європейської подорожі він повернувся до Росії. Толстой хотів створити свою систему освіти в яснополянской школі: він скасував всі правила дисципліни і скасував педагогічні програми. У 1862 році письменник почав видавати педагогічний журнал «Ясна Поляна» з книжками для читання.

Особливу нішу в творчості Льва Толстого займають казки і твори для дітей та підлітків. Письменник створив для маленьких читачів сотні творів, серед яких добрі і повчальні казки «Кошеня», «Два брати», «Їжак і заєць», «Лев і собачка».

Шкільний посібник «Абетка» Лев Толстой написав для навчання дітей письму, читанню і арифметиці. Літературно-педагогічна робота складається з чотирьох книг. Письменник включив в неї повчальні історії, билини, байки, а також методичні поради вчителям. У третю книгу увійшов розповідь «Кавказький полонений».

У 1870-і роки Лев Толстой, продовжуючи навчати селянських дітей, написав роман «Анна Кареніна», в якому протиставив дві сюжетні лінії: сімейну драму Кареніних і домашню ідилію молодого поміщика Левіна, з яким ототожнював себе. Роман лише на перший погляд здавався любовним: класик підняв проблему сенсу існування «освіченого стану», протиставивши йому правду мужицького життя. «Анну Кареніну» високо оцінив Федір Достоєвський.

У художній творчості Толстого в цей час настала криза. У щоденниках він все частіше висловлював невдоволення життям: «Нерішучість, неробство, туга, думка про смерть. Треба вийти з цього. Один засіб. Зусилля над собою, щоб працювати». Перелом у свідомості письменника відбився в творах, написаних в 1880-х. Духовне прозріння, що міняє життя, займає центральне місце в оповіданнях і повістях. З’являються «Смерть Івана Ілліча», «Крейцерова соната», «Отець Сергій» і оповідання «Після балу». Класик російської літератури малює картини соціальної нерівності, бичує ледарство дворян.

У 1862 році Лев Толстой знайшов вихід з зневіри: «Пишу з села, пишу і чую нагорі голос дружини, яка говорить з братом і яку я люблю найбільше на світі. Я дожив до 34 років і не знав, що можна так любити і бути так щасливим ». Нареченою літератора стала 18-річна Софія Берс. З нею письменник прожив 48 років. Софія стала секретарем і неофіційними редактором Льва Толстого. За час шлюбу у них народилося 13 дітей. Всіх дітей жінка навчала і виховувала вдома. П’ятеро з них померли в дитячому або ранньому дитячому віці.

Щоденник, який вела Берс-Толстая, визнаний зразком мемуарного жанру.

У цей період душевної рівноваги Лев Толстой почав писати роман «Війна і мир» – масштабний епос. Основою для мирних побутових сцен стало життя сім’ї Толстих, батальні і цивільні сцени письменник створив на основі подій російської історії. Головною ідеєю твору став не патріотизм, а пацифізм: гнівний протест автора, виражений ще в «Севастопольських оповіданнях», змусив його на опис бід, які тягне за собою війна. У 1869 році Толстой завершив «Війну і мир». Лев Толстой характеризував твір як спробу «написати історію народу» . Книга мала величезний успіх.

До початку 1870-х років Толстого вважали одним з найбільших російських письменників, але він був не в ладах з собою. На вершині успіху, Лев Толстой відрікся від свого літературного минулого і від ідеалу сімейного життя – для нього почався період духовного і морального пошуку. Толстой писав філософські трактати, в яких міркував про життя, мистецтво та релігію. Серед них – «Сповідь», «Так що ж нам робити?», «Про голод», «Що таке мистецтво?», «У чому моя віра?», «Царство Боже всередині вас …».

Письменник відмовився від догматів Російської православної церкви і навіть створив свою версію Євангелія. Він об’єднав чотири Євангелія в одне, прибрав все, з чим він не погоджувався, наприклад всі розповіді про чудеса, і залишив тільки слова Христа. Те, про що писав Толстой, що не стало абстрактної філософією: він мав намір жити у відповідності зі своїми словами.

Під впливом ідей Льва Толстого в Росії виникла ціла релігійно-етичний напрямок – толстовство.

У 1899 році Толстой написав роман «Воскресіння». У цьому творі письменник критикував судову систему, армію, уряд. Презирство, з яким Толстой описував інститут церкви в романі «Воскресіння», викликало відповідну реакцію. У лютому 1901 року в журналі «Церковні відомості» Святійший Синод опублікував постанову про відлучення графа Льва Толстого від церкви.

Літературна і громадська діяльність Толстого стала відома і за кордоном. Письменника номінували на Нобелівську премію миру в 1901, 1902 і 1909 році і на Нобелівську премію з літератури в 1902-1906 роках. Сам Толстой не хотів отримувати нагороду і навіть повідомив фінському письменникові Арвіду Ярнефельт, щоб той постарався перешкодити присудження премії, тому що, «якби це сталося … було б дуже неприємно відмовлятися».

У цей період сімейні відносини Толстих виявилися в глибокій кризі . Письменник занурився в депресію, висловлював невдоволення життям, яку так старанно облаштовувала в родинному гнізді Софія Андріївна. Моральні метання графа привели до того, що Лев Миколайович зажадав від рідних відмовитися від м’яса, алкоголю і куріння. Толстой змушував дружину і дітей одягатися в селянський одяг, який сам майстрував, і побажав віддати нажите майно селянам.

Софія Андріївна доклала чималих зусиль, щоб відмовити чоловіка від ідеї роздати добро. Але сварки розколола сім’ю: Лев Толстой пішов з дому. Повернувшись, письменник поклав обов’язок переписувати чернетки на дочок.

Смерть останньої дитини – семирічного Вані – ненадовго зблизила подружжя. Але незабаром взаємні образи і непорозуміння віддалили їх остаточно. Софія Андріївна знаходила розраду в музиці. У Москві жінка брала уроки у викладача, до якого в неї з’явилися романтичні почуття. Їхні стосунки залишилися дружніми, але граф не пробачив дружині «напівзради».

Фатальна сварка подружжя трапилася в кінці жовтня 1910 року. Лев Толстой в супроводі особистого лікаря Д. П. Маковіцького пішов з дому, залишивши Софії прощального листа. Він написав, що любить її, але інакше вчинити не може …

Дорога виявилася непосильною для літньої людини: в дорозі він тяжко захворів і був змушений зупинитися в будинку доглядача залізничної станції Астапово. Тут письменник провів останні дні свого життя.

І, хоча діти і дружина приїхали на станцію Астапово, Лев Толстой не хотів нікого бачити. Не стало класика 20 листопада 1910 року: він помер від запалення легенів. Дружина пережила його на 9 років. Поховали письменника в Ясній Поляні.

Літературна спадщина письменника склала 90 томів художніх і публіцистичних творів, щоденникових нотаток і листів…

Список літератури:

Толстой, Л.Н. Собрание сочинений: в 12-ти т. / Л.Н.Толстой. – М.: Правда, 1987. – (Б-ка «Огонёк». Отеч. классика).

Толстой, Л.Н. Избранные произведения / Л.Н.Толстой. – М.: Дет. лит, 1985. – 766 с.

Толстой, Л.Н. Избранные произведения / Л.Н.Толстой. – Львов.: Каменяр, 1982. – 496 с.

Толстой, Л.Н. Анна Каренина: роман в 8 ч. / Л.Н.Толстой. – Х.: Прапор, 1988. – 808 с.

Толстой, Л.Н. Анна Каренина: роман в 8 ч. / Л.Н.Толстой. – Л.: Худож. лит. Ленингр. отд-ние, 1987. – (Классики и современники: КС. Рус. классич. лит.).

Толстой, Л.Н. Анна Каренина: роман в восьми частях / Л.Н.Толстой. – К.: Дніпро, 1981. – (Школьная библиотека).

Толстой, Л.Н. Анна Каренина: роман в 8 ч. / Л.Н.Толстой. – Л.: Худож. лит. Ленингр. отд-ние, 1979.

Толстой, Л.Н. Война и мир: в 4-х томах: роман / Л.Н.Толстой. – М.: Правда, 1986.

Толстой, Л.Н. Война и мир: в 4-х томах: роман / Л.Н.Толстой. – М.: Аст, 2004.

Толстой, Л.Н. Война и мир: в 4-х томах: роман / Л.Н.Толстой. – М.: Сов. Россия, 1991.

Толстой, Л.Н. Война и мир: [В 4-х т.]: роман / Л.Н.Толстой. – М.: Просвещение, 1987.

Толстой, Л.Н. Война и мир: роман : [В 2 кн.] / Л.Н.Толстой. – К.: Дніпро, 1986. – (Школьная библиотека).

Толстой, Л.Н. Война и мир: [Роман в 2-х т.] / Л.Н.Толстой. – М.: Худож. лит., 1983. – (Б-ка классики. Рус. лит.).

Толстой, Л.Н. Воскресение: роман / Л.Н.Толстой. – К.: Дніпро, 1987. – 483 с.: ил. – (Школьная библиотека).

Толстой, Л.Н. Детство: повесть / Л. Н.Толстой. – М.: Современник, 1983. – 78 с.

Толстой, Л.Н. Детство. Отрочество. Юность/ Л.Н.Толстой. – М.: Правда, 1987. – 432 с.

Толстой, Л.Н. Кавказские рассказы и повести / Л.Н.Толстой. – М.: Сов. Россия, 1983. – 414 с.

Толстой, Л.Н. Казаки; Хаджи-Мурат: [повести] / Л.Н.Толстой. – М.: Худож. лит., 1981. – 304 с.: ил.

Толстой, Л.Н. Крейцерова соната. Избранное / Л.Н.Толстой. – К.: Комсомольская правда – Украина, 2008. – 360 с. – («Книжная коллекция Комсомольской правды в Украине»).

Толстой, Л.Н. Крейцерова соната. Повести. Рассказы/ Л.Н.Толстой. – М.: Эксмо, 2006. – 576 с.

Толстой, Л.Н. Круг чтения : избр., собр. и располож. на каждый день Л. Толстым мысли многих писателей об истине жизни и поведении: [в 2 т.] / Л.Н.Толстой. – М.: Политиздат, 1991.

Толстой, Л.М. Народні оповідання / Л. М.Толстой. – К.: Грані-Т, 2010. – 184с.: іл.

Толстой, Л.Н. Отрочество / Л.Н.Толстой. – М.: Современник, 1983. – 79 с. – (Серия книг для подростков).

Толстой, Л.Н. Педагогические сочинения / Л.Н.Толстой. – М.: Педагогика, 1989. – 544 с.

Толстой, Л.Н. Плоды просвещения. Живой труп/ Л.Н.Толстой. – К.: Мистецтво, 1982. – 188 с. – (Школьная библиотека).

Толстой, Л.Н. Повести и рассказы / Л.Н.Толстой. – М.: Мир книги, 2007. – 448 с. – (Бриллиантовая коллекция).

Толстой, Л.Н. Повести и рассказы / Л.Н.Толстой. – М.: Рипол Классик, 2003. – 736 с.

Толстой, Л.Н. Повести и рассказы / Л.Н.Толстой. – М.: Современник, 1987. – 623 с.: ил.

Толстой, Л.Н. Пьесы / Л.Н.Толстой. – М.: Дет. лит., 1988. – 188 с.: ил. –(Шк. б-ка. Для сред.шк.).

Толстой, Л. Н. Рассказы / Л.Н.Толстой. – Свердловск, 1978. – 240 с.

Толстой, Л.М. Севастопольські оповідання / Л.М.Толстой. – К.: Дніпро, 1981. – 205 с.

Толстой, Л.Н. Счастье, которое меня ожидает…: повесть, рассказы, из дневника и писем / Л.Н.Толстой. – М.: Молодая гвардия, 1988. – 397 с.: ил. – (Б-ка юношества).

Толстой, Л.Н. Утро помещика. Повести / Л.Н.Толстой. – Харьков; Белгород: Изд-во семейного досуга, 2012. – 416 с. – (Великие шедевры мировой классики).

Толстой, Л.Н. Учение Христа, изложенное для детей. Рассказы: для мл. и сред. шк. возраста / Л.Н.Толстой. – К.: Веселка, 1991. – 64 с.

Толстой, Л.Н. Хаджи-Мурат: повесть/ Л.Н.Толстой. – М..: Сов. Россия, 1981. – 143 с.: ил.

Л.Н. Толстой в изложении для школьников: Война и мир / Л.Н.Толстой. – Мн.: Харвест, 2004. – 96 с.

Л.Н. Толстой и изобразительное искусство: сб. статей. – М.: Изобразит. искусство, 1981. – 222 с.: ил.

Л.Н. Толстой и современность: сб. статей и материалов. – М.: Наука, 1981. – 280 с.

Цитаты Льва Толстого — BrainyQuote

Русский — Писатель 9 сентября 1828 г. — 20 ноября 1910 г.

Два самых могущественных воина — это терпение и время.

Лев Толстой

Если ты хочешь быть счастлив, будь.

Лев Толстой

Каждый думает изменить мир, но никто не думает изменить себя.

Лев Толстой

Удивительно, насколько полно заблуждение, что красота есть добро.

Лев Толстой

Высокомерный человек считает себя совершенным. В этом главный вред высокомерия. Мешает главной задаче человека в жизни — стать лучше.

Лев Толстой

Нет величия там, где нет простоты, добра и правды.

Лев Толстой

Искусство — это не ремесло, это передача переживаемого художником чувства.

Лев Толстой

Единственный смысл жизни — служить человечеству.

Лев Толстой

Музыка — это стенограмма эмоций.

Лев Толстой

Истина, как и золото, должна быть получена не путем ее роста, а путем вымывания из нее всего, что не является золотом.

Лев Толстой

Одно из первых условий счастья состоит в том, чтобы связь между Человеком и Природой не прерывалась.

Лев Толстой

Настоящая жизнь проживается, когда происходят крошечные изменения.

Лев Толстой

Во имя Бога, остановитесь на мгновение, прекратите свою работу, оглянитесь вокруг.

Лев Толстой

Ницше был глуп и ненормальен.

Лев Толстой

Я сижу на спине человека, души его и заставляю нести меня, а между тем уверяю себя и других, что очень сочувствую ему и желаю облегчить его участь всеми возможными средствами, кроме как слезть с него.

Лев Толстой

Все счастливые семьи похожи друг на друга, каждая несчастливая семья несчастлива по-своему.

Лев Толстой

Даже в долине смертной тени два плюс два не шесть.

Лев Толстой

Мы проиграли, потому что сказали себе, что проиграли.

Лев Толстой

Радость может быть реальной только в том случае, если люди смотрят на свою жизнь как на служение и имеют в жизни определенную цель вне себя и своего личного счастья.

Лев Толстой

Без знания того, кто я и зачем я здесь, жизнь невозможна.

Лев Толстой

Все, все, что я понимаю, я понимаю только потому, что люблю.

Лев Толстой

Изменения в нашей жизни должны происходить от невозможности жить иначе, как по требованиям нашей совести, а не от нашей мысленной решимости попробовать новую форму жизни.

Лев Толстой

Человек может жить и быть здоровым, не убивая животных для еды; поэтому, если он ест мясо, он участвует в убийстве животных только ради своего аппетита.

Лев Толстой

Скука: стремление к желаниям.

Лев Толстой

Во всей истории нет войны, которая не была бы затеяна правительствами, только правительствами, независимыми от интересов народа, для которого война всегда губительна даже в случае успеха.

Лев Толстой

Главное различие между словами и делами состоит в том, что слова всегда предназначены людям для их одобрения, а дела могут совершаться только для Бога.

Лев Толстой

Вера есть смысл жизни, тот смысл, благодаря которому человек не губит себя, а продолжает жить. Это сила, благодаря которой мы живем.

Лев Толстой

Наше тело — это машина для жизни.

Он организован для этого, это его природа. Пусть жизнь течет в нем беспрепятственно и пусть защищается.

Лев Толстой

Он никогда не выбирает мнение; он просто носит то, что оказывается в моде.

Лев Толстой

Если так много мужчин, так много умов, конечно, так много сердец, так много видов любви.

Лев Толстой

Правительство — это ассоциация людей, которые совершают насилие над остальными из нас.

Лев Толстой

Война настолько несправедлива и уродлива, что все, кто ее ведет, должны стараться заглушить в себе голос совести.

Лев Толстой

Всякое насилие состоит в том, что одни люди принуждают других под угрозой страдания или смерти делать то, чего они не хотят делать.

Лев Толстой

Историки подобны глухим, которые продолжают отвечать на вопросы, которые им никто не задавал.

Лев Толстой

Чем больше государство, тем более неправильный и жестокий его патриотизм и тем больше сумма страданий, на которых основана его власть.

Лев Толстой

Закон осуждает и наказывает только действия в определенных и узких пределах; тем самым оно в некотором роде оправдывает все подобные действия, лежащие за этими пределами.

Лев Толстой

И все люди живут Не заботой о себе, А любовью к ним, которая есть в других людях.

Лев Толстой

Если бы не было внешних средств затемнения совести, то половина людей сейчас же застрелилась бы, потому что жить вопреки своему разуму есть невыносимейшее состояние, и все люди нашего времени находятся в таком состоянии.

Лев Толстой

Сказать, что произведение искусства хорошо, но непонятно большинству людей, это то же самое, что сказать о какой-нибудь пище, что она очень хороша, но большинству людей ее есть нельзя.

Лев Толстой

Война, с другой стороны, настолько ужасна, что ни один человек, особенно христианин, не имеет права брать на себя ответственность за ее развязывание.

Лев Толстой

Человек сознательно живет для себя, но является бессознательным орудием в достижении исторических, всеобщих целей человечества.

Лев Толстой

Мы должны не только отказаться от нашего теперешнего стремления к росту государства, но мы должны желать его уменьшения, его ослабления.

Лев Толстой

Лев Толстой — Школа жизни

Лев Толстой верил в роман не как в источник развлечения, а как в инструмент психологического воспитания и исправления.

В его глазах это была высшая среда, с помощью которой мы можем узнать других, особенно тех, кто со стороны может показаться непривлекательным, и тем самым расширить нашу человечность и терпимость.

Он родился в 1828 году в Ясной Поляне, огромном родовом поместье, в ста милях к югу от Москвы. Это должно было быть его домом, время от времени, до конца его жизни.

Его родители умерли, когда он был маленьким, и его воспитывали родственники. Он провалился в университете. Один лектор описал его как «неспособного и не желающего учиться».

Толстой в возрасте 20 лет, 1848

Несколько лет он провел в азартных играх, пьянстве и погоне за цыганками, прежде чем записаться артиллерийским офицером на Крымскую войну.

Он женился, когда ему было за тридцать. Его жене Софье, происходившей из утонченной и высококультурной семьи, было всего восемнадцать. У них было тринадцать детей, девять из которых пережили младенчество.

София и их дочь Александра

Это был трудный брак; были огромные споры о сексе и горечи с обеих сторон. Лео отрастил очень длинную бороду, стал фанатиком фитнеса и большую часть времени проводил в кабинете.

Там он написал несколько чрезвычайно успешных книг, в том числе Война и мир, Анна Каренина и Смерть Ивана Ильича.

Толстой с семьей

Толстой не верил в идею искусства ради искусства. Он был глубоко убежден, что хорошее искусство должно сделать нас менее моралистами и осуждающими и должно быть дополнением к религии с точки зрения развития наших запасов доброты и нравственности. Эта воинственно-моралистическая сторона Толстого часто игнорируется современными критиками, которые не хотят загрязнять искусство своей миссией, но на самом деле это самая важная сторона Толстого, и ни одно из его усилий не может быть оценено должным образом, если не сохранить его. в уме.

Первым великим романом Толстого был « Война и мир », опубликованный в 1869 году, когда ему был 41 год. В нем мы знакомимся с Наташей Ростовой, очаровательной, свободной духом молодой женщиной.

В начале она помолвлена с Андреем, добрым и искренним мужчиной, который глубоко любит ее, но при этом довольно эмоционально отстранен и избегает. Пока Андрей путешествует по Италии, Наташа встречает красивого циничного мота по имени Анатоль и попадает под его чары. Ему почти удается соблазнить ее и уговаривает сбежать с ним, хотя ее семье удается остановить ее в последнюю минуту. Все потрясены и возмущены Наташей. Такое безумие разрушает ее собственные перспективы и глубоко позорит ее семью.

По мировым меркам Наташа ужасно потерпела неудачу. Если бы мы столкнулись с новостным сюжетом о таком человеке, мы могли бы быстро прийти к выводу, что она находится за пределами нормального сочувствия. У нее было так много; она думала только о себе, она получила по заслугам.

И все же Толстой считает, что если мы поймем, как обстоят дела у Наташи в ее уме, мы не сможем и не откажемся от сочувствия. На самом деле она не снисходительна к себе, не легкомысленна и не лишена преданности. Она просто сексуально неопытная молодая женщина, которая чувствует себя брошенной своим озабоченным парнем. Она человек с глубоко импульсивной и теплой натурой, легко увлекающийся радостью и счастьем. Она также сильно беспокоится о том, чтобы подвести других людей, что приводит ее к проблемам с интриганом и манипулятивным Анатолем.

Толстой держит нас на стороне Наташи и тем самым заставляет нас отрепетировать ход, который, по его мнению, является фундаментальным для этической жизни: если бы мы более точно видели внутреннюю жизнь других, они не могли бы явиться нам в нормальный холодный и одномерный был – и мы бы относились к ним с той добротой, в которой они действительно нуждаются и заслуживают. Никто не должен быть вне круга сочувствия и прощения.

Для Толстого особая задача романа — помочь нам понять так называемых «неприятных» персонажей. Один из самых поначалу отталкивающих персонажей его прозы — муж Анны Карениной, героини его великого одноименного романа, напыщенный и чопорный Каренин. Роман-трагедия повествует о красивой, умной, живой и очень щедрой замужней Анне, жизнь которой рушится, когда она влюбляется в Вронского, прекрасного молодого кавалерийского офицера.

Муж Анны – граф Алексей Александрович Каренин – суетливый, статусный, воспитанный высокопоставленный государственный чиновник, часто черствый по отношению к Анне и неспособный ответить ни на одно ее эмоциональное стремление. По мере развития романа Анны с Вронским главное беспокойство ее мужа состоит в том, что это может привести к светским сплетням, которые могут подорвать его общественное положение. Кажется, он вообще не испытывает никаких чувств к самому браку. Он производит впечатление просто холодного и жестокого.

Но тут Анна рожает ребенка от любовника, она больна, и – в очень трогательной сцене – Каренин глубоко тронут, оплакивает младенца, мать и прощает Анну:

«Нет, можно» «Прости меня!» [говорит Анна]. И все же он вдруг почувствовал блаженное душевное состояние, которое сразу дало ему новое счастье, которого он никогда не знал: радостное чувство любви и прощения к своим врагам наполняло его сердце. Он опустился на колени и положил голову на изгиб руки Анны; он рыдал, как маленький ребенок».

Доселе холодный Каренин влюбляется в ребенка Анны:

К маленькому новорожденному он испытывал совершенно особое чувство не только жалости, но и нежности. Сначала из одного только сострадания он интересовался этим нежным созданием… Теперь он по нескольку раз в день заходил в детскую… Иногда по полчаса кряду сидел молча, глядя на пушистое, сморщенное личико спящего младенца, наблюдая за движением нахмуренных бровей и за толстенькими ручонками со сжатыми пальцами, которые терли глазки и носик.

Благодаря рассудительному Толстому мы видим совершенно неожиданные стороны человека. Его внутренняя жизнь совсем не такая, какой мы могли бы ожидать, судя со стороны. Но мысль Толстого в том, что Каренин в этом отношении вовсе не исключительный персонаж. Он просто нормальная смесь плохого и очень хорошего. Для довольно отталкивающих людей весьма характерно иметь огромные запасы скрытой нежности: иметь размеры своего характера, очень отличные от тех, которые предполагает их неприступная внешность, и часто намного более приятные.

Нас приглашают в сопоставимое путешествие по отношению к другому персонажу романа Толстого, герою романа «Смерть Ивана Ильича» (опубликована в 1886 г.). В начале романа мы встречаем Ивана, судью Верховного суда на вершине общества, который кажется эгоистичным, тщеславным и циничным. Но однажды, помогая повесить шторы, Иван падает с лестницы и чувствует внутреннюю боль, которая является первым признаком болезни, которая вскоре оказывается смертельной. Ему осталось жить всего несколько месяцев. По мере того как его здоровье ухудшается, Иван проводит много времени, сидя дома на диване.

Его семья, осознавая, насколько неудобной будет его смерть для их социального и финансового положения, начинает возмущаться им и его болезнью. Он невысокий и вспыльчивый. И все же внутри Иван переживает ряд прозрений. Он оглядывается на свою жизнь и искупает ее поверхностность. Он становится по-новому чувствительным к природе — и к обычной доброте своего слуги, скромного необразованного человека крестьянского происхождения. Он приходит в ярость из-за того, как глупо все избегают обращать внимание на один действительно важный факт о жизни: что мы все умираем. Он понимает, что наша смертность должна постоянно быть в наших мыслях и должна вызывать непрестанную доброту и сочувствие. Умирая, Толстой воображает, что наконец испытывает жалость и прощение ко всем окружающим.

Как это обычно бывает в его произведениях, Толстой подробно описывает обширные философские и психологические драмы, происходящие в голове его героя. Все, что видят его окружающие — врачи и его семья, — это угрюмый человек, который много времени проводит лицом к стене, который все время говорит «уходите, оставьте меня в покое» и который временами воет страдания, но мы можем видеть провидца, пророка и человека выдающегося морального мужества и великодушия. Писая об Иване, Толстой хотел, чтобы мы видели в его жизни воплощение всего человеческого потенциала, если бы только мы могли осознать это, пока не стало слишком поздно.

Когда ему было около семидесяти, Толстой обобщил свои мысли о писательстве в длинном эссе Что такое искусство?

Это одна из его самых важных книг. В ней Толстой предполагает, что у искусства есть великая миссия. Благодаря великому искусству, говорит он, мы «Низшие чувства — менее добрые и менее необходимые для блага человечества — вытесняются и заменяются более добрыми чувствами, которые лучше служат нам индивидуально и коллективно. В этом цель искусства».

Будучи в высшей степени искусным и соблазнительным писателем, Толстой знал, что романы должны быть занимательными, иначе мы просто не станем их читать. Но он также был убежден, что они должны стремиться быть чем-то еще: ключевыми опорами на нашем собственном спотыкающемся пути к зрелости и доброте. И они могут сделать это, потому что они могут проникнуть в то место, которое нам нужно, но к которому мы редко имеем доступ: во внутреннюю жизнь других людей.

В Что такое искусство? , Толстой в основном писал о произведениях других авторов, но на самом деле он косвенно и скромно резюмирует свое собственное достижение. Великие писатели никогда не должны просто помогать своим читателям скоротать время. Их письмо должно быть формой терапии, попыткой научить нас эмоциональному здоровью и этичному здравому смыслу.

С возрастом напряжение между Лео и его женой Софией росло. Он жаловался, что у них «совершенно противоположные представления о смысле существования». Он настаивал на том, что даже когда София «становилась все более и более раздражительной, деспотической и неуправляемой», он продолжал любить ее, хотя и признал, что отказался от попыток выразить свои чувства. «Нет большей трагедии, чем трагедия супружеского ложа», — писал он. Наконец, когда ему было за восемьдесят, Толстой не мог больше терпеть и бросил жену и семью. Он сбежал посреди морозной ноябрьской ночи, заболел пневмонией и умер на ближайшем вокзале, где ждал поезд.

Похороны Толстого стали большим общественным событием. Тысячи пришли со всей России и мира.

Это было уместно, поскольку его центральное предложение имело огромное социальное значение.