Війни наполеона: Неприпустима назва

Содержание

200-річчя початку Франко-російської війни 1812 р.

Франко-російська війна 1812 р. є однією з ключових подій нового часу, що визначила весь майбутній хід історії Європи. Попередні події – війни Четвертої коаліції, ухиляння Олександра І від виконання умов Тільзитського мирного договору та участі у континентальній блокаді Англії – вели до невідворотного військового конфлікту, на який Наполеон зважився навесні 1812 р.

За три тижні до переходу французькими військами Німана російський посланник в Англії Семен Романович Воронцов писав у листі до сина: “Вся Европа ждет с раскрытыми глазами событий, которые должны разыграться между Двиной, Днепром и Вислой. Я боюсь только дипломатических и политических событий, потому что военных событий я нисколько не боюсь. Даже если начало военных операций было бы для нас неблагоприятным, то мы все можем выиграть, упорствуя в оборонительной войне и продолжая ее даже при вынужденном отступлении.

Если враг будет нас преследовать, он погиб, ибо чем дальше он будет удаляться от своих продовольственных магазинов и складов оружия и чем больше он будет внедряться в страну без проходимых дорог, без припасов, которые можно будет у него отнять, окружая его армией казаков, тем больше он будет доведен до самого жалкого положения и он кончит тем, что будет истреблен нашей зимой, которая всегда была нашей верной союзницей.” Ці слова виявилися пророчими. Але перед тим відбулася війна, яка стала головною подією та головним символом епохи.

19 травня 1812 р. вранці Наполеон з імператрицею виїхали у Дрезден. Формально це був від’їзд з метою проведення огляду Великої армії на Віслі, але насправді було зрозуміло, що це – останній підготовчий крок перед війною з Росією. Дійсно, у травні наполеонівські війська рушили на схід.

Загалом у наполеонівській армії нараховувалося близько 450 000 вояків. З них власне французи складали половину. Також у поході брали участь італійці, німці, голландці, іспанці та поляки з жителів колишнього Великого князівства Литовського, яке Наполеон обіцяв (з певними застереженнями) відновити після поразки Росії.

У ніч на 12 червня 1812 р. без попереднього оголошення війни Наполеон зі своїми військами перетнув російський кордон. У момент вторгнення на західних кордонах було зосереджено такі російські військові сили: 1-ша Західна армія під командуванням М. Б. Барклая-де-Толлі; 2-га Західна армія під командуванням П. І. Багратіона, 3-тя Західна армія під командуванням О. П. Тормасова. Французькі війська захопили у Волинській губ. Ковельський, Володимирський та частину Луцького пов.

Агресія Наполеона проти Росії викликала різноманітну реакцію в тогочасному українському середовищі. Представники шляхти та інтелігенції розділилися на два різних табори: певна частина вважала, що війна принесе автономію Україні, впровадження Кодексу Наполеона; інші навпроти – дотримувалися думки, що Наполеон не в змозі принести Україні нічого доброго, вважаючи його диктаторський стиль правління таким, що ніяк не докладався до українських реалій. У той же час селянство сприйняло війну, як можливість визволення від кріпацтва, а представники родин козацького походження сподівалися також на відродження козацтва.

Ці сподівання були небезпідставними, оскільки українське земське ополчення формувалося фактично на добровільних засадах, і українці охоче вступали в його лави. Приготування до формування ополчення розпочалися ще ранньою весною 1812 р. З цього приводу київський військовий губернатор М. А. Милорадович писав до чернігівського предводителя дворянства М. М. Стороженка: “Государю императору благоугодно из обывателей бывшей польской Украйны, заключающихся ныне в двенадцати уездах Киевской губернии да четырех – Каменец-Подольской, образовать Украинское казачье войско в четырех полках…

Приступив к образованию сего войска, я обращаюсь к вашему превосходительству со всепокорнейшей просьбой подкрепить и вашими приглашениями ко вступлению в формируемые казачьи полки из известных вам отставных и в милиции служивших офицеров, для скорейшего совершения сего полезного Государю императору весьма угодного дела, приказав желающим вступить в оные явиться ко мне в Киев.”

Проект та практичні заходи з формування українського війська було здійснено, зокрема, представниками шляхти – Д. П. Трощинським, В. В. Капністом, М. П. Миклашевським. Більшість ополченських полків було сформовано у Полтавській та Чернігівській губерніях, а козачі утворювалися на Правобережжі. Частинами, утвореними на Правобережній Україні командував І. Й. де Вітте. В організації ополчення на Полтавщині брав участь, зокрема, І. П. Котляревський. Загалом чисельність ополченських та козачих полків становила близько 60 000 чоловік. Оскільки благонадійність українських військових формувань викликала сумніви уряду, їх не було долучено до частин, що брали безпосередню участь у військових діях, натомість їм було доручено виконувати допоміжні функції. Слід зауважити, що російський уряд відводив маргінальну роль для українського війська, професіоналізм якого був на більш високому рівні, ніж, приміром, у ополченців Калузької губ., про яких відомий своєю саркастичністю генерал О. П. Єрмолов (тоді – начальник штабу 1-ї Західної армії) писав:

“Ближайшие к нам войска в Калуге – малые числом, слабые составом, и начальствовавший ими генерал от инфантерии Милорадович по единообразному одеянию называл их воинами.”

Однак, коли перемога Росії у війні стала очевидною, і армія перейшла в наступ (розпочалися Закордонні походи 1813–1815 рр.) – частина козачих полків взяла у них участь і навіть дійшла до Парижа. Після війни деякі українські полки було збережено як частини російської армії, решту – розформовано.

Похід Наполеона на Росію виявився згубним для його Великої армії. Після Бородинської битви 26 серпня 1812 р. – найбільшої та найкривавішої у цій війні – французька армія щоправда зайняла на нетривалий час Москву. Але після Тарутинської битви 6 (18) жовтня 1812 р., в результаті якої російські війська під командуванням М. І. Кутузова розбили французький заслін, очолюваний маршалом Й. Мюратом, французька армія почала покидати стару російську столицю. Після цього російський головнокомандувач М. І. Кутузов, обравши тактику поступового витиснення супротивника за межі Російської імперії, продовжував переслідувати французьку армію. Визначні битви, що відбувалися у цей період (бій під Малоярославцем 12 жовтня 1812 р.; бій під Вязьмою 22 жовтня 1812 р.) остаточно вирішили долю французької армії. Не менш важкою була переправа Наполеона через прикордонні ріки. 14 грудня 1812 р. 1600 чоловік, які залишилися від колишньої Великої армії, переправилися через Німан, ввійшли у Варшавське герцогство і спрямували свій рух до Пруссії. Пізніше до них приєдналися рештки військ з інших напрямків.

Настав період Закордонних походів російської армії, у яких спільно з прусськими, австрійськими та шведськими військами вона звільняла від французького впливу Західну Європу.

У фондах ЦДІАК України зберігається чимало документів, які ілюструють як передвоєнну ситуацію в Україні та на території цілої Російської імперії, так і процес формування українського ополчення; настрої серед українського та польського населення, що проживало на території України. Також архів має чимало матеріалів з історії вивчення наполеонівських воєн; присвячених відзначенню 100-літнього ювілею війни 1812 р.

Відповідно до характеру та змісту документів експозицію виставки умовно поділено на 7 груп.

1. Приготування до війни та її початок. Документи, що стосуються створення ополчення на українських землях, його забезпечення; догляд за хворими військовослужбовцями тощо.

2. Хід війни. Група включає документи, періоду після вторгнення наполеонівських військ: рескрипти та укази імператора Олександра І щодо порядку формування та забезпечення військ, фронтові спогади різних осіб. Необхідно зауважити, що у ЦДІАК зберігаються 3 списки зі статті М. Б. Барклая-де-Толлі “Изображение действий Первой армии”, при чому найбільший інтерес являє примірник, у якому крім списаного тексту Барклая-де-Толлі знаходяться також коментарі “достоверного и близкого в сей войне соучастника”, при чому характерним є те, що “соучасник” подумки вступає з Барклаєм-де-Толлі у суперечку, та спростовує усі ствердження генерала та його аналіз подій війни 1812 р. У цьому документі відобразилося незадоволення багатьох учасників та спостерігачів тієї війни діями М. Б. Барклая-де-Толлі, несправедливий осуд, якому було піддано видатного воєначальника.

3. Українці у війні. У групі представлено документи щодо формування українського ополчення та козацьких полків, зокрема, оригінали рапортів командувача Українськими кінними полками полковника І. Й. де Вітте.

4. Поляки у війні. Найменша група документів, до якої ввійшли дві оди, написані різними особами на смерть маршала Й. Понятовського, який в серцях багатьох своїх співвітчизників залишився героєм, що намагався повернути незалежність вітчизні. Окремий інтерес являє польськомовний переклад відозв Наполеона до армії та народу, написаних ним після повернення із заслання з острову Ельба.

5. Персоналії. Декілька документів, які являють інтерес перш за все з причини свого авторства. Це – лист П. І. Багратіона до графині [С.] Потоцької, написаний у Житомирі під час його перебування на Волині. Лист написано рівно за рік до смерті генерала. Другий документ – лист міністра народної освіти А. К. Розумовського до директора Царськосельського ліцею В. Ф. Малиновського щодо можливої евакуації ліцею. Якщо походження А. К. Розумовського усім добре відоме, то факт народження В. Ф. Малиновського у родині священика зі Слобідської України з незрозумілих причин ретельно обходиться у сучасній російській історіографії. Малиновський – один з багатьох наших земляків, біографія якого ще потребує ретельного вивчення українськими істориками.

6. Закінчення Франко-російської війни та Закордонні походи (1813 – 1815 рр.). Група включає документи, що містять відомості про закінчення війни 1812 р. та перемоги російської армії за кордоном. Найбільш цікавою тут є копія повідомлення предводителів дворянства Полтавської губ. про розпуск ополчення, завірена предводителем дворянства Миргородського пов. В. Гоголем-Яновським.

7. Відзначення 100-літнього ювілею війни 1812 р. У групі представлено ряд документів, пов’язаних зі святкуванням у Російській імперії, і, зокрема, в Україні, ювілею перемоги над Наполеоном.

Деякі автори та герої документів

Багратіон Петро Іванович (1769–1812) – князь, видатний військовий діяч, генерал, герой декількох воєн, зокрема, війни 1812 р., командувач 2-ї Західної армії. Помер від рани, отриманої під час Бородинської битви.

Барклай-де-Толлі Михайло Богданович (1761–1818) – видатний полководець, генерал-фельдмаршал. Відзначився у російсько-турецькій війні 1787–1791 рр. при штурмі Очакова. Під час війни 1812 р. – командувач 1-ї Західної армії, головнокомандувач (до 29 серпня 1812 р.). Повний кавалер ордену Св. Георгія. Несправедливо засуджувався сучасниками за стратегічний відступ перед армією Наполеона у перші дні вступу французьких військ на територію Російської імперії.

Вітте де (де Вітт) Іван Йосипович (1781–1840) — аристократ речі Посполитої, полковник, пізніше – генерал від кавалерії на російській службі, одна з ключових фігур російської розвідки 1812 р.

Гоголь-Яновський Василь Афанасійович (1777–1825) – батько письменника Миколи Гоголя. Поміщик, власник села Василівка (сучасне Гоголеве) Миргородського повіту на Полтавщині. Письменник, драматург, громадський діяч.

Малиновський Василь Федорович (1765–1814) – видатний дипломат, педагог, просвітник, перший директор імператорського Царскосельського ліцею. Батько І. В. Малиновського, ліцейського товариша О. С. Пушкіна.

Милорадович Михайло Андрійович (1771–1825) – граф, видатний військовий діяч, генерал, герой декількох воєн, зокрема, війни 1812 р., у 1810–1812 рр. – київський військовий губернатор. Смертельно поранений декабристом П. Г. Каховським при спробі вмовити повсталі війська на Сенатській площі у Санкт-Петербурзі 14 грудня 1825 р.

Понятовський Юзеф Антоній (пол. Józef Antoni Poniatowski; 1763–1813) — князь, польський політичний та військовий діяч, маршал Франції (1813). Племінник польського короля Станіслава Августа Понятовського. Загинув у битві під Лейпцигом.

Розумовський Андрій Кирилович (1752–1836) – син останнього українського гетьмана К. Г. Розумовського. Князь, меценат, просвітник, дипломат.

Підготувала
начальник відділу
довідкового апарату та обліку документів
Г. В. Путова

1812 р., лютого 27. – Лист командувача 2-ю Західною армією П. І. Багратіона до київського військового губернатора М. А. Милорадовича щодо забезпечення військ, що проходитимуть через Київську губернію у Волинську для розквартирування.
(ф. 533, оп. 1, спр. 1513, арк. 1-1 зв.)

1812 р., березня. – Список ченців та послушників Михайлівського Золотоверхого монастиря, які склали пожертви на підтримку ополчення.
(ф. 169, оп. 3, § 8, ст. 2, спр. 1, арк. 10)

1812 р., березня 4. – Лист невстановленої особи (ймовірно військового міністра М. Б. Барклая-де-Толлі) до київського військового губернатора М. А. Милорадовича щодо забезпечення розміщення у шпиталях Київської губ. хворих військовослужбовців з частин, що проходитимуть губернією.
(ф. 533, оп. 1, спр. 1514, арк. 1–2)

1812 р., квітня 24. – Рескрипт імператора Олександра І про включення Київської губ. у другий військовий округ 2-ї Західної армії під командуванням П. І. Багратіона.
(ф. 533, оп. 1, спр. 1531, арк. 1)

1812 р., червня 1. – Газета “Kurjer Litewski” з повідомленням про призначення Олександром І командирів військових підрозділів. Польська мова
(ф. 228, оп. 2, спр. 279а, арк. 7)

1812 р., червня 6. – Рапорт київського цивільного губернатора О. Л. Санті київському військовому губернатору М. А. Милорадовичу щодо забезпечення військ, покладеного на Київську губернію.
(ф. 533, оп. 1, спр 1540, арк. 1–2)

1812 р., липня 10. – Рескрипт імператора Олександра І щодо мобілізації військ для відбиття удару неприятеля. Копія
(ф. 2083, оп. 1, спр. 11, арк. 7)

1812 р., не пізніше липня 10. – Указ імператора Олександра І київському військовому губернатору М. А. Милорадовичу про призначення його головнокумандувачем армії, що формується між Києвом, Волоколамськом та Москвою. Копія
(ф. 533, оп. 1, спр. 1549, арк. 1–2)

1812 р., липня 29. – Наказ коменданта м. Слуцьк Мінської губ. Лароша щодо приготування до проїзду містом Наполеона. Французька мова
(ф. 2227, оп. 1, спр. 167, арк. 1)

1812 р., грудня 3. – Лист митрополита Київського Серапіона (Александровського) щодо збору пожертв на користь потерпілих внаслідок вторгнення французької армії.
(ф. 128, оп. 1 заг., спр. 1301, арк. 82)

Не раніше 1812 р. – Рукопис невідомого автора “Рассуждение о покушении французов на Россию”.
(ф. 228, оп. 1, спр. 60, арк. 1–17)

Не раніше 1812 р. – Рукопис “Изображение военных действий І-й армии 1812 года, изоложенные главнокомандующим оною армиею генералом Барклаем-де-Толли с возражением на оное от достоверного и близкого в сей войне соучастника”
(ф. 228, оп. 1, спр. 59, арк. 1-2)

1844 р. – Спогади полковника М. М. Петрова про війну 1812 р.
(ф. 2048, оп. 1, спр. 103, арк. 45зв.-46)

Українці у війні

1812 р., червня 27. – Лист [київського військового губернатора М. А. Милорадовича] до предводителя дворянства Київської губ. [О.] Потоцького щодо порядку формування на Правобережній Україні козацьких полків. Відпуск
(ф. 533, оп. 1, спр. 1542, арк. 15)

1812 р., червня 28. – Попередня відомість про кількісний склад козацьких полків, що формувалися у Київській губ. Відпуск
(ф. 533, оп. 1, спр. 1542, арк. 21)

1812 р., червня 28. – Повідомлення київського цивільного губернатора О. Л. Санті про порядок формування та забезпечення у Київській губ. козацьких полків та про призначення для командування ними полковника І. Й. де Вітте. Копія
(ф. 533, оп. 1, спр. 1542, арк. 28)

1812 р., липня 2. – Рапорт київського військового губернатора М. А. Милорадовича міністру поліції щодо формування, забезпечення та озброєння козацьких полків у Київській губ. Чернетка
(ф. 533, оп. 1, спр. 1542, арк. 44)

1812 р., липня 6. – Рапорт бригадного командира Українських полків І. Й. Вітте київському військовому губернатору М. А. Милорадовичу щодо озброєння козацьких полків, що формувалися у Київській губ.
(ф. 533, оп. 1, спр. 1542, арк. 56–56 зв.)

1812 р., липня 10. – Рапорт бригадного командира Українських полків І. Й. Вітте київському військовому губернатору М. А. Милорадовичу щодо призначення з повітів Київської губ. представників шляхти для нагляду за особами, мобілізованими у козацькі полки.
(ф. 533, оп. 1, спр. 1542, арк. 61–61 зв.)

Не раніше 1812 р. – Ода “малороссийского простолюдина” на вторгнення Наполеона у межі Російської імперії.
(ф. 221, оп.1, спр. 482, арк. 1)

Поляки у війні

1813 р., не раніше 8 жовтня – Ода учня Кременецької гімназії Сенькевича на смерть генерала Й. Понятовського. Польська мова.
(ф. 243, оп. 1, спр. 1, арк. 1)

1813 р., не раніше 8 жовтня – Ода невідомого автора на смерть генерала Й. Понятовського. Польська мова.
(ф. 243, оп. 1, спр. 2, арк. 1)

1815 р., березня. – Звернення Наполеона до армії та народу, написані невдовзі після повернення із заслання з о. Ельба. Копія. Польська мова.
(ф. 2219, оп. 1, спр. 196, арк. 1 і зв.)

1815 р., березня. – Звернення Наполеона до армії та народу, написані невдовзі після повернення із заслання з о. Ельба. Копія. Польська мова.
(ф. 2219, оп. 1, спр. 196, арк. 2 і зв.)

1811 р., вересня 14. – Лист П. І. Багратіона до графині [С.]Потоцької. Французька мова.
(ф. 49, оп. 1, спр. 2902, арк. 1–1 зв.)

1812 р., вересня 14. – Лист міністра народної освіти А. К. Розумовського до директора Царськосельського ліцею В. Ф. Малиновського щодо можливої евакуації ліцею.
(ф. 2039, оп. 1, спр. 104, арк. 1–1 зв.)

Закінчення Франко-російської війни та Закордонні походи (1813-1815 рр.)

1813 р., серпня 19. – Повідомлення про участь російських військ у битві під Дрезденом. Копія
(ф. 169, оп. 3, § 6, ст. 2, спр. 12, арк. 35–36)

1815 р., січня 23. – Повідомлення предводителів дворянства Полтавської губ. про розпуск ополчення. Копія
(ф. 223, оп. 1, спр. 428, арк. 1)

Відзначення 100-літнього ювілею війни 1812 р.

1912 р., червня 30. – Лист князя Долгорукова до П. П. Скоропадського щодо його участі у зборі пожертв на спорудження пам’ятника на Бородинському полі.
(ф. 1219, оп. 2, спр. 1237, арк. 2)

1912 р., липня 14. – Повідомлення штабу Окремого корпусу жандармів щодо дозволу прямим нащадкам по чоловічій лінії учасників війни 1812 р. Бути присутніми на ювілейних урочистостях з нагоди святкування 100-річчя Бородинської битви. Копія.
(ф. 276, оп. 1, спр. 403, арк. 2)

1912 р., серпня 26. – Приказ Миколи ІІ армії та флоту з нагоди святкування 100-річчя Бородинської битви. Копія.
(ф. 347, оп. 1, спр. 3474, арк. 34)

1912 р. – Програма урочистого засідання Київського відділення Імператорського російського військово-історичного товариства з нагоди 100-літнього ювілею війни 1812 р. Друкарський примірник.
(ф. 1196, оп. 1, спр. 29, арк. 1–2)

1912 р. – Програма урочистого засідання Київського відділення Імператорського російського військово-історичного товариства з нагоди 100-літнього ювілею війни 1812 . Друкарський примірник.
(ф. 1196, оп. 1, спр. 29, арк. 1–2)

Книжково-ілюстративна виставка «Були ж бо сутички криваві! І недаремно лине слава!» до 200-ліття Вітчизняної війни 1812 року

Вранці 24 червня 1812 р. війська Наполеона Бонапарта форсували річку Німан і без будь-якого попередження вторглися на територію Російської імперії. Так почалась війна, що увійшла в історію як Вітчизняна війна 1812 р., або Франко-російська війна 1812 р.

Основною причиною війни стала відмова Російської імперії підтримувати континентальну блокаду, що мала стати основною зброєю Наполеона проти Великобританії. Російська імперія була найбільшим і найсильнішим супротивником Наполеона на шляху до світового панування, саме тому до війни з нею він готувався особливо ретельно. План війни з Росією почав формуватися ще в 1810 р. Французька розвідка повсякчасно постачала відомості про всі аспекти економічного, політичного та особливо військового життя країни.

Враховуючи великі розміри і міць Росії, на бліцкриг завойовник Європи не розраховував. Наполеон планував трирічну кампанію поступового захоплення території Російської імперії з заходу. Основною стратегією було зламати опір російської армії ще на прикордонних територіях.

Російське командування, почавши відступ у глиб країни, зірвало стратегічний план Наполеона. Французька армія переслідувала російську, виснажуючи себе безперервними переміщеннями та розтягуючи комунікації. На шляху до Москви дві ворожі армії вступали у бої під Гродно, Миром, Смоленськом тощо, але російське командування прагнуло уникати значних сутичок задля збереження армії. Єдина велика битва відбулася під Бородино 26 серпня 1812 р.

14 вересня Наполеон зайняв спорожнілу Москву без бою. В ніч з 14 на 15 вересня місто було охвачене полум’ям, пожежа не згасала до 18 вересня. Зимове квартирування на згарищі без припасів і фуражу було неможливим, французьке військо було втомлене та деморалізоване, продовжувати війну було недоцільно. 19 жовтня Наполеон почав відступ. Російське військо на чолі з головнокомандувачем М. І. Кутузовим та партизани переслідували та знищували ворога. При зворотному переході річки Німан «Велику Армію» було остаточно знищено. Війна в Росії закінчилась, військові дії було перенесено на територію Європи.

Україна як складова частина Російської імперії брала безпосередню участь у Вітчизняній війні 1812 р., хоча основні військові дії її територію не зачепили. Наполеон розглядав українські землі як розмінну монету, якою повинен був розплачуватися зі своїми союзниками по завоюванню Російської імперії, та надійний плацдарм наступу на Росію з півдня. В Україні прихід завойовника Європи сприймався по-різному. Частина польської суспільної верхівки вітала кроки французького імператора по відновленню польської державності у вигляді васального Варшавського герцогства. Дехто вбачав у Наполеоні визволителя від російського гніту. Інші боялися запровадження конституції за французьким зразком і зміни соціального ладу.

Російський уряд здійснив низку заходів для залучення населення до участі у війні. В українських губерніях створювалися українські військові формування: полки ополченців і козацькі нерегулярні підрозділи. Олександр І закликав українських козаків виступити проти військ Наполеона, пообіцявши повернути самоврядування і козацький стан. Загальна кількість учасників усіх ополченських і козачих полків в Україні сягала близько 60 000. Для забезпечення російської армії провізією та фуражем в Ізяславі, Старокостянтинові, Житомирі та інших містах України створювалися так звані «магазини». На потреби армії з України було передано понад 6 тис. возів, 7,5 тис. коней, 15 тис. волів, близько 5 пудів золота і 13,5 пудів срібла. Після перемоги над Наполеоном полки українського ополчення було розформовано або реорганізовано у регулярні військові частини.

З нагоди 200-річчя Вітчизняної війни 1812 р. у відділі стародруків та рідкісних видань НБУВ представлена виставка, на якій експонуються доволі рідкісні видання ХІХ ст., написані здебільшого очевидцями та учасниками тих подій.

Наполеонівські війни

Період з 1796 по 1815 роки часто називають епохою Наполеонівських воєн. Вони не були перманентними, але територія на якій відбувалися ці війни охопила майже всі країни Європи. Про могутню Наполеонівську Францію заговорив увесь світ. Визначні військові походи в 1796-1797 р. та 1800р.(другий) в Італію, 1798-1799р. в Єгипет, 1805 р. в Австрію, 1806 р. в Прусію, 1806-1807р. в Польщу та інші не менш вдалі військові кампанії змусили Європу боятися, а отже і поважати Францію. Головною суперницею Франції була Англія. Наполеон нічого не міг вдіяти з міцним Англійським флотом і всі його спроби були марними ( при Трафальгарі французький флот був знищений англійським, яким командував адмірал Нельсон(1805р.) ). Зате на суші, бездоганно вишколена армія Наполеона під командуванням хороших генералів перемагала раз за разом, не залишаючи жодних шансів противнику. Наприклад такі бездоганно проведені битви , як битва під Ульмом ( осінь 1805р.), Битва під Аштеттеном ( 5 листопада 1805р.), бій під Дюренштейном (11 листопада 1805р.) другої Австрійської кампанії та інші битви будуть взяті за зразок і їх тактика і спланованість будуть вивчатись у військових училищах.

Велике історичне значення Наполеонівські війни мали для майбутнього об’єднання Європи, адже саме спільний противник сприяв створенню анти французької коаліції. Англія могла собі дозволити створювати одну коаліцію за другою, адже мала величезні кошти і Франція була її запеклим ворогом. Наполеон не міг завоювати Англію і вирішив найміцнішу державу на суші — Росію. Величезна армія з 600 тисяч чоловік була знищена , залишилося близько 24 тисяч. В результаті Лейпцігської битви від Наполеона була звільнена вся територія Німеччини. Не дивлячись на ряд перемог , взятих французькою армією на початку 1814 року над військами союзників, що вступили на територію Франції, вона зрештою була розгромлена; в кінці березня 1814 року союзні війська вступили до Парижу. Наполеон був вимушений відректися від престолу(квітень 1814)[дод.3] і був відправлений на о . Ельба. У травні був підписаний Паризький мирний договір 1814 року, по якому Франція позбавлялась всіх завоювань , зроблених в кінці 18,-поч.19 ст. Остання спроба Наполеона відновити міць Франції була підірвана поразкою при Ватерлоо. 20 листопада був підписаний Паризький мирний договір 1815 року між країнами учасниками коаліції Францією , в якій знов була відновлена влада Бурбонів. Так закінчився період у Франції під час якого вона мала найсильнішу армію в світі і одного з найкращих світових полководців.

Бородінська битва / bataille de la Moskova: хто переміг?

7 вересня – річниця Бородінської битви між росіянами і французами. Вона стала кульмінацією наполеонівського походу на Російську імперію 1812 року та одним із ключових епізодів Наполеонівських війн загалом.

Серед усіх битв Наполеона, Бородінська баталія за масштабами поступається хіба що “битві народів” під Лейпцигом (1813 рік). Але донині вона вважається однією з найбільш кровопролитних одноденних битв в історії людства. І сталося це ще в епоху, коли ніхто й гадки не мав про такі ефективні засоби знищення одне одного, як зброя масового ураження, танки, бойові літаки, кулемети, міномети, гранатомети, а вогнепальна зброя була майже виключно однозарядною і могла вести прицільний вогонь на відносно невеликі відстані.

У масовій свідомості сучасних росіян Бородінська битва є не просто славетною сторінкою їхньої історії чи переломним моментом війни з Наполеоном. Вона підноситься до рівня цивілізаційної перемоги Росії над Західною Європою. День Бородінської битви відзначають на найвищому державному рівні, як один із “днів військової слави Росії”. Та чи насправді росіяни перемогли французів під Бородіно?

До створення міфу про Бородінську перемогу суттєво доклав руку Михайло Лермонтов зі своєю поезією “Бородіно” (1837 рік). Ще не так давно її завчали напам’ять ледве не в усіх школах України – яскравий приклад нав’язування загальноросійських імперських смислів і цінностей. Є в російського поета рядки, де свідомо перекручено історичну дійсність:

Вот смерклось. Были все готовы
Заутра бой затеять новый
И до конца стоять…
Вот затрещали барабаны –
И отступили басурманы.
Тогда считать мы стали раны,
Товарищей считать.

Перекручення полягає у тому, що наступного дня після битви відступила не французька армія, а таки російська. Впадає в око і слово “басурмани”, яким тоді називали людей нехристиянської (переважно – мусульманської) віри. Але ж насправді абсолютна більшість учасників Бородінської битви з обох боків були християнами – православними, католиками, протестантами. Ба більше: у російській армії, наприклад, служила величезна кількість офіцерів німецького походження, які були протестантами-лютеранами. І під командуванням Наполеона служили тисячі таких самих німців-лютеран. Були в російській армії навіть французи-католики з числа емігрантів, які тепер билися проти своїх співвітчизників і одновірців. Однак Лермонтов вживає слово “басурмани” з конкретною метою. Це слово довершує формування образу ворога, в уяві читача ставить наполеонівське військо на один щабель зі, скажімо, османськими башибузуками, відомими своєю жорстокістю.

Не можна оминути увагою і лермонтівське: “Когда б на то не Божья воля, не отдали б Москвы!”. Насправді, віддати Москву противнику було свідомим рішенням російського головнокомандувача Михайла Кутузова, яке він прийняв на нараді у Філях через шість днів після Бородінської битви, виходячи з реальної обстановки і діючи всупереч бажанням царя Олександра І.

Відповідно до поширеної в ті часи воєнної стратегії, переможець війни визначався за результатами генеральної битви між основними силами противників. Поступаючись чисельно і якісно армії Наполеона, росіяни два з половиною місяці з боями відступали вглиб своєї території, аж поки Олександр І не призначив головнокомандувачем Кутузова. Той мав дати генеральну битву і зупинити просування ворога на Москву.

Кутузов вирішив дати бій на укріплених позиціях поблизу села Бородіно, що за 125 км на захід від Москви. В результаті шалених 12-годинних атак, французам не вдалося вибити противника з більшості позицій. Обидві сторони зазнали величезних втрат, дискусії щодо яких тривають досі. У таборі Наполеона заявили, що втратили 10 тисяч вояків, а росіяни – до 50 тисяч. У Кутузова свої втрати оцінили у 25 тисяч, а французів – від 40 до 60 тисяч.

Та схоже, що втрати росіян все-таки були більшими (і це при тому, що вони переважно оборонялися, а не атакували!). Бо ж Кутузов усвідомив неспроможність продовжувати битву наступного дня. До всього, у Наполеона залишалися не залучені резерви, зокрема елітна імператорська гвардія. Тому росіяни відступили. Поле бою залишилося за французами, і саме вони святкували перемогу. Разом із подальшим зайняттям Москви це створило ситуацію, в якій майже ніхто з сучасників не ставив під сумнів перемогу Наполеона.

“Наполеон у зимовому вбранні” (з серії картин Василя Верещагіна “Наполеон І в Росії”)

Царська Росія опинилася на межі тяжкої політичної кризи, а правлячу верхівку охопив розпач. Велика княжна Катерина Павлівна з безжальністю повідомляла у листі до свого брата Олександра І: “Взятие Москвы вызвало крайнее раздражение умов; недовольство достигло самой высокой степени, и Вашу особу далеко не щадят… Вас громко обвиняют в несчастии Вашей империи, в разорении – всеобщем и частных лиц, наконец, в потере чести страны и Вашей собственной чести… Все объединились в том, чтобы Вас хулить… Я Вам предоставляю возможность самому судить о положении вещей в стране, где презирают вождя”. А ось історик Євген Тарле так змальовував настрої населення імперської столиці: “Гробовым молчанием народной толпы был встречен бледный, как смерть, Александр, когда он подъехал к Казанскому собору сейчас же после получения в Петербурге известий о бородинских потерях и о вступлении французского императора в Москву”. Відчувши, як під ним захитався трон, цар намагався всю провину за поразку покласти на Кутузова.

Однак бувають в історії випадки, коли одна зі сторін програє генеральну битву, але виграє війну. Російсько-французька війна 1812 року – саме з таких. Перемігши російську армію під Бородіно, Наполеон не зумів довести справу до військової і політичної перемоги над Російською імперією. Далі було понад місячне “сидіння” французів у Москві (до речі, останній наразі випадок іноземної окупації цього міста), марне очікування мирних переговорів, розграбування Москви, страшенна пожежа, щодо призвідників якої донині точаться суперечки, поступова деградація наполеонівської армії, відступ старою Смоленською дорогою, морози, дошкульні напади партизанів, ар’єргардні бої та остаточний крах походу…

P. S. Цікаво зіставити, як у різних мовних розділах Вікіпедії визначають підсумок Бородінської битви. Французька: “Не вирішальна перемога французів (піррова перемога)”. Англійська: “Тактична перемога французів”. Німецька: “Піррова перемога французів”. Іспанська: “Тактична перемога французів”. Італійська: “Не вирішальна перемога французів”. Польська: “Тактична перемога французів, стратегічний відступ росіян”. Білоруська: “Перемога французького війська”. Українська: “Відступ російського війська” І лише в російській читаємо: “Невизначений (жодна зі сторін не домоглася вирішальної перемоги)”.

Фото: “Заграва Замоскворіччя” (із серії картин Василя Верещагіна “Наполеон І в Росії”)

Дмитро Донцов – страшний сон російського імперіалізму

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram

Війни наполеонівської Франції | Всесвітня історія

За роки Революції, Консульства та Імперії Франція воювала проти семи коаліцій європейських держав. З них шість припадало на часи правління Наполеона Бонапарта (1799-1815 рр.), який у 1804 році проголосив себе імператором французів. Наполеонівські війни, які продовжували війни Французької революції, суттєво змінили політичну карту Європи. Крім видатного військового таланту Наполеону допомагало перемагати те, що у його розпорядженні була величезна армія. У 1799 р. вона нараховувала 750 тис. солдат, а у 1803-1815 рр. до неї призвалося ще 2 млн вояків. За допомогою цієї армії Наполеон намагався здійснити свій план завоювання усієї Європи.

Перш за все, Наполеон прагнув розгромити Велику Британію і захопити її колонії. Однак, у морській битві біля мису Трафальґар адмірал Г. Нельсон переміг франко-іспанський флот і врятував Велику Британію від завоювання французами. Зосередивши сили проти Австрії, Наполеон повернув собі військову удачу: французи захопили Відень, а в грудні 1805 р. в битві під Аустерліцем розбили об’єднану російсько-австрійську армію. За умовами укладеного після цього миру, Австрія віддала Наполеону свої володіння в Італії та на Балканах і визнала його королем Італії.

1806 р. Наполеон ліквідував Священну Римську імперію німецької нації, натомість імперією стала Австрія. На території Південної і Західної Німеччини було створено Рейнський союз під протекторатом Наполеона. Того ж року в битвах під Єною та Ауерштадтом Наполеон розгромив Пруссію. У Берліні імператор підписав декрет про «континентальну блокаду» Англії. У 1807 р., після поразок під Прейсіш-Ейлау та Фрідландом, до «континентальної блокади» була вимушена приєднатися Росія. Це було підтверджено договором, укладеним Наполеоном із російським імператором Олександром І у Тільзиті.

1807 р. Наполеон вторгнувся до Іспанії, а через рік — до Португалії. Це спричинило на Піренейському півострові національно-визвольну війну проти французьких загарбників. У ній загинуло чимало французьких солдатів, а втрата Іспанії та Португалії похитнула популярність Наполеона.

Для встановлення свого панування в Європі Наполеону необхідно було перемогти Росію. Однак, його російська кампанія 1812 р. завершилася повним розгромом «великої армії». Створена після цього шоста антифранцузька коаліція завдала поразки Наполеонові і примусила його зректися престолу. До влади у Франції поверталася династія Бурбонів. Франція втрачала усі завойовані території і зменшувалася до кордонів 1792 р. Наполеона ж було відправлено в заслання на острів Ельба.

Весною 1815 р. Наполеон полишив Ельбу і з тисячею гвардійців висадився на півдні Франції. Незадоволення реставрацією Бурбонів було таким великим, що за 20 днів Наполеон, повернення якого захоплено вітали французи, переможним маршем пройшов країною, увійшов до Парижа і на короткий час відновив імперію. «Сто днів», як називали цей період, завершилися остаточним розгромом Наполеона військами сьомої коаліції 18 червня 1815 р. у битві під Ватерлоо. Наполеон вдруге зрікся престолу і завершив свої дні у засланні на острові Святої Єлени. Так завершилася наполеонівська епоха, яка коштувала Франції понад мільйон людських життів.

Після краху наполеонівської імперії у Відні почав роботу міжнародний конгрес, на який зібралися монархи, міністри і дипломати усіх європейських держав, крім Османської імперії. Країни-учасниці здійснили післяреволюційний та післявоєнний поділ Європи. Вони змогли досягти компромісу, визначити кордони та устрій держав на основі принципу легітимності — захисту інтересів і прав «законних династій». Рішення, досягнуті на конгресі, лягли в основу нового міжнародного порядку, відомого під назвою «віденської системи».

Відповідно до рішень Віденського конгресу:

Францію було повернуто до кордонів 1792 р.;
замість ліквідованої Наполеоном Священної Римської імперії німецької нації було створено Німецький союз під головуванням Австрії;
відновлено довоєнний устрій Італії, внаслідок чого Австрія здобула переважний вплив на італійські справи;
до Росії відійшла переважна частина створеного Наполеоном герцогства Варшавського, за нею була закріплена і Фінляндія;
Норвегію, яка до того належала союзниці Наполеона — Данії, було передано Швеції;
проголошено «вічний нейтралітет» Швейцарії;
Бельгію і Голландію було об’єднано у Нідерландське королівство, яке разом з Пруссією та Австрією повинно було стати противагою Франції.

На Віденському конгресі обговорювалися також проблеми захисту Європи від революцій та війн у майбутньому. З цією метою у вересні 1815 р. в Парижі російський, австрійський та прусський монархи проголосили створення «Священного союзу монархів і народів» і обіцяли захищати «віденську систему» усіма засобами — від пропаганди миру до військової інтервенції. З часом до них приєдналися інші держави Європи. Країни Священного союзу періодично збиралися на конгреси для узгодження своїх дій. Союз проіснував майже 40 років. За його рішеннями збройним шляхом придушувалися національно-визвольні і революційні рухи у різних країнах. Проте, зупинити ходу прогресу держави Священного союзу не змогли.

«Двір честі», планер братів Райт та капелюхи імператора Наполеона, або Чим приваблюють відвідувачів найцікавіші музеї військової історії світу

Сьогодні Україна разом з усім світом відзначає Міжнародний день музеїв. Останнім часом особливою популярністю користуються музеї, присвячені військовій тематиці. Практично в кожному місті є хоча б один. Можливо, їх популярність можна пояснити тим, що погляд на війну крізь призму мистецтва є більш відстороненим, більш нейтральним, або ж відіграє свою роль той чинник, що музеї воєнної історії намагаються переосмислити мету зброї та військової техніки. Тому нині важко знайти хоча б одну людину, яка не побувала у військових музеях Києва, Одеси, Дніпра, Черкащини та інших міст України. Але, на жаль, не кожен має можливість переглянути неймовірні експозиції військових музеїв світу. Пропонуємо ознайомитися з добіркою найцікавіших серед них.

Військово-історичний музей у Відні

Музеїв подібного типу у світі небагато, і далеко не всі можуть похвалитися таким розмахом і багатою експозицією, як Військово-історичний музей у Відні. Він розповідає про історію воєн Австрії та історію імператорської армії з часів Тридцятилітньої війни і до Першої світової.

В експозиції — унікальна зброя і військова форма, а в морському залі — колекція моделей кораблів імператорського морського флоту.

Будівля налічує п’ять головних частин: головний зал, присвячений пам’яті воєначальників, і чотири зали для проведення виставок. Бронзові гармати виставлені зовні музею.

На кожному поверсі представлені виставки різних періодів часу. Вивчити військову форму можна на першому поверсі. Колекція дійсно цікава і завоювала багато нагород. А на виставці в Парижі її визнали найелегантнішою. Перед входом у кожен зал можна взяти листи з інформацією, які представлені різними мовами. Щоб подивитися всі експозиції, кількох годин не вистачить. На це потрібно витратити хоча б пів дня.

Є будівлі Арсеналу, до яких можна потрапити і вночі. Головні холи музею настільки красиві й величні, що схожі на пантеон. Генеральний зал є парадним. І тут представлені статуї героїв у повний зріст. А Зал слави, який розташовується вище, прикрашений дивовижними фресками. Ліва частина музею представляє експозицію трофеїв воєн з Туреччиною, а права частина присвячена війнам з Францією і Наполеоном.

Одним із головних експонатів музею є автомобіль Франца Фердинанда. Саме на цій машині ерцгерцог їхав в Сараєво разом із дружиною в день, коли їх убили. Там же поруч можна подивитися і мундир герцога, у якому є розріз в ділянці серця.

Музей танкової техніки «Бейт ха-Шаріон» в Ізраїлі

Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ), схоже, поставила собі за мету зібрати все, що стріляло, їздило і випускало снаряди на території держави Ізраїль. Цю ідею реалізували в старому британському форті класу Tegart в місті Латрун, що на півдорозі з Тель-Авіва до Єрусалиму. Стріляли в Ізраїлі часто і багато, тому виставка своїми масштабами вражає. Поруч із самохідками часів Другої світової війни стоять новенькі танки «Меркав», а неподалік розташована колекція всілякої радянської бронетехніки.

Загалом відкрита експозиція включає в себе 110 танків та інших броньованих бойових машин як ізраїльських, так і трофейних, а також транспортні засоби, придбані в союзних держав. Така інтернаціональність робить музей особливо цікавим.

Королівський музей армії і військової історії в Брюсселі

Бельгія — не дуже войовнича держава, тому військовий музей у ній — дивна річ. А втім, тут зібрана одна з найбільших у світі колекцій зброї і амуніції.

У музеї зберігається велика кількість фашистської атрибутики — каски, прапори, форма й інші експонати, не надто приємні, але заслуговують певного місця в колекції.

Юним і дорослим відвідувачам обов’язково сподобаються зали, заповнені шпагами, шаблями, танками і гарматами. Також тут є величезний ангар, де можна побачити всі види літаків, які коли-небудь були на озброєнні в арміях Європи. Цей музей славить не лише бельгійську, але й усю Європейську зброю.

У Королівському музеї можна вивчити історію всіх воєн Європи саме щодо зброї — тут можна побачити гармати часів Наполеона і автомати Другої світової війни. Фахівці кажуть, що колекція підібрана настільки ретельно, що кращого підручника військової амуніції і зброї у світі просто не знайти.

Військовий музей у Белграді

Даний музей розташований у Белградській фортеці й розповідає своїм відвідувачам про всю військову історію Сербії. Тут можна побачити більш ніж 30 000 експонатів: обмундирування і зброю різних епох, карти військових дій, макети фортець, вирізки з журналів і газет, фотографії, прапори і взагалі все, що так чи інакше пов’язане з військовою історією.

На вході в музей стоїть величезна експозиція військової техніки, яка була привезена сюди з усієї Європи. Тут є і старовинні австрійські гармати часів ще Першої світової, і всім відома «Катюша», і німецькі танки, що були на озброєнні в армії Гітлера.

Музей авіації та космонавтики у Вашингтоні

Цей музей є одним із найбільш відвідуваних у Європі і в усьому світі. Він дійсно набитий різноманітними літальними апаратами, які, насамперед, прославляють подвиги громадян Америки. Тут зберігається планер братів Райт, аероплан, на якому Чарльз Ліндберг пересік Атлантичний океан. Цікаво буде подивитися і на відсік «Аполлона-11» — космічного корабля, що літав на місяць. Також у музеї чимало інтерактивних розваг. Наприклад, тут є симулятор шаттла, у якому можна відчути себе, мов на орбіті. А в штучній кабіні пілота можна «покерувати» Боїнгом, натискаючи на сотні кнопок.

Варто обов’язково відвідати зал, присвячений літакам Корейської і Другої світової війни. А колекція авіаційної форми заслуговує пильної уваги, адже деякі екземпляри викликають заздрість навіть у тих, хто далекий від польотів.

Музей армії в Парижі

У 1905 році в Парижі на основі злиття двох діючих експозицій артилерії та історії армії був створений один із найбагатших музеїв військової історії у світі — Музей армії. Місцем його заснування став державний Будинок інвалідів, архітектурний комплекс і еспланади якого були побудовані за указом Людовика XIV. На той момент будинок служив притулком для солдатів — інвалідів і ветеранів. Навіть у даний час тут можна відчути дух минулої епохи, відчути тріумф і велич минулих часів.

Увійти в музей можна через «Двір честі» в центральному внутрішньому дворі. Експозиції розташовуються в будівлях самого музею і двох храмових комплексах, площею близько 8000 м², де зібрані понад пів мільйона унікальних об’єктів. Виставки музейних колекцій повні унікальних історичних цінностей різноманітної тематики і розміщені в історичній хронології. Завдяки своїм зборам експонатів, Музей армії в Парижі визнаний найбільшим музеєм військової історії Франції і одним із перших у світі.

Музей має 9 великих відділів. Увагу дітей привертає колекція коней французьких королів, імператорський кінь Візир, собачка Наполеона — Абруззо, капелюхи імператора.

Західне крило містить виставку засобів захисту і атак, їх еволюцію від доісторичних часів до сучасності. Її окрасою є парадні обладунки почесної варти із золотими і срібними квітами.

Східне крило цікаве експозицією трофеїв військового мистецтва самураїв кінця XVI століття. У залах першого поверху виставлені французькі емблеми, карти, макети, мундири, медалі, нагороди.

Гордістю музею стали виставки зброї світових воєн, дореволюційної Франції, експонати фондів зброї Королівського сховища, династії Конде, з Лувру і приватних колекцій.

«Музей миру» в Японії

У Хіросімському меморіальному «Музеї миру» демонструють особисті речі жертв ядерного бомбардування. Наприклад, обпалений триколісний велосипед. Поруч розташований Хіросімський меморіальний «Парк миру». Там можна побачити руїни «Дому сприяння промисловості», поблизу якого скинули бомбу. Тепер будівля відома як «купол атомного бомбардування».

У Нагасакі (Японія) у сучасній будівлі облаштований Музей атомної бомби, де можна детально ознайомитися з історіями тих, хто вижив. Особлива деталь — годинник, стрілки якого зупинилися на часі вибуху (11:02). Поруч є Меморіальна зала пам’яті жертв атомного бомбардування Нагасакі. У її інтер’єрі багато об’єктів створені зі скла і води. Неподалік розмістили Парк миру, де відвідувачі можуть подивитися на тематичні статуї та колону, що позначає епіцентр вибуху.

У такий спосіб музеї Японії хочуть змінити розуміння суспільства про значення атомної зброї та наслідки її застосування.

Музей «богів війни»

Взагалі, Японія, яка програла Другу світову війну, дуже стримано ставиться до своєї історії 1931–1945 років — у країні немає жодного державного військового музею, експозиція якого охоплювала б цей період. Але в самому центрі Токіо на території скандально відомого храму Ясукуні є великий недержавний військовий музей, присвячений військовій історії Японії до 1946 року.

Про Ясукуні знає багато людей, навіть далеких від японської історії. У цьому храмі, заснованому в 1869 році, шанують як богів понад 2 600 000 осіб, що загинули за Японську імперію з середини XIX століття і до 1946 року. Серед інших тут шанують і військових злочинців, страчених незабаром після війни, — це болісно сприймається країнами, що зазнали японської агресії в роки Другої світової, тому навколо храму періодично розпалюються дипломатичні скандали. Крім того, Ясукуні є центром націоналістичної агітації, що обурює антивоєнні групи в Японії і також призводить до конфліктів. Що ж стосується більшості японців, то для них Ясукуні — це місце релігійного поклоніння полеглим воїнам.

Наполеонівські війни та їх наслідки — Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Гісем

Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Гісем — Нова програма

1. Який характер мали війни, що вела Франція на початку революції? Чому? 2 Американський історик міжнародних відносин Дж. Рей так висловився щодо ідеалів Великої французької революції кінця XVIII ст.: «Революція стала експансіоністською. Французи були переконані, що їхні ідеали занадто добрі й занадто важливі, щоб обмежувати їх прояв однією державою». Поясніть, як це відображалося в зовнішньополітичному курсі Франції періоду революції. 3. Яку роль відігравав Наполеон Бонапарт у реалізації експансіоністського напрямку Франції на міжнародній арені?

Наполеонівські війни — війни, що вела Франція та її союзники в періоди Консульства (1799—1804 рр.) та Імперії Наполеона І Бонапарта (1804—1814, 1815 рр.) проти коаліцій європейських держав.

1. Війни періоду Консульства. У зовнішньополітичній діяльності Наполеона в період Консульства важливе місце посідала боротьба з другою антифранцузькою коаліцією (1798—1801 рр.), прагнення збільшити підвладні французам території і, використовуючи їхні ресурси, знищити свого головного супротивника — Велику Британію. Війна з другою коаліцією завершилася блискучою перемогою Наполеона. Стрімко й неочікувано для австрійців здолавши Альпи, 14 червня 1800 р. він ущент розгромив їх під селищем Маренго. За підписаним 1801 р.

Люневільським миром Австрію було витіснено з Італії, і вона погодилася визнати кордони Франції за лівим берегом Рейну. За Ам’єнським миром із Великою Британією Франція повернула свої володіння у Вест-Індії, але залишила Єгипет. У війні встановився тимчасовий перепочинок, але через рік бойові дії відновилися. У союзі з Наполеоном виступала Іспанія, за допомогою флоту якої він збирався підкорити Велику Британію. У 1802 р. Франція захопила П’ємонт в Італії, а в 1803 р. підкорила Швейцарію.

Наполеонівські війни, які розпочалися в Європі в період Консульства, хронологічно продовжували війни Великої французької революції кінця XVIII ст., проте відрізнялися за своїм спрямуванням. Незважаючи на загарбницький характер, вони сприяли поширенню революційних ідей та руйнуванню «старого порядку». Воєнні дії велися в інтересах французької буржуазії, яка прагнула закріпити свою перевагу в континентальній Європі. Головними противниками Франції в наполеонівських війнах були Велика Британія, Австрія та Росія.

* Параграф для поглиблення знань.

Капітуляція Ульма. 1815. Художник Шарль Тевенен

Трафальгарська битва. 1822. Художник Вільям Тернер

2. Війни періоду Першої імперії. У серпні 1805 р. сформувалася третя антифранцузька коаліція. На відміну від попередніх, своєю метою вона проголосила не боротьбу з революційною Францією, а опір загарбницькій політиці Наполеона І. Імператор, у свою чергу, збирався завдати головного удару Великій Британії. Із цією метою він готував велику армію. Однак спочатку Наполеон вирішив вивести з гри слабку Австрію і рушив туди зі своїми основними силами. 20 жовтня 1805 р. в битві біля міста Ульм на Дунаї він примусив капітулювати головну австрійську армію. Однак майже одночасно із цією перемогою французи зазнали поразки. 21 жовтня 1805 р. в найбільшій морській битві XIX ст. біля мису Трафальгар, неподалік Гібралтарської протоки, об’єднаний франко-іспанський флот був майже повністю знищений британською ескадрою адмірала Г. Нельсона.

У листопаді 1805 р. Наполеон переможним маршем вступив до Відня. На допомогу австрійцям прийшла російська армія. 2 грудня 1805 р. під Аустерліцом (територія сучасної Чехії) відбулася «битва трьох імператорів». Наполеон І вщент розгромив об’єднану армію австрійського імператора Франца II та російського імператора Олександра І. Унаслідок цього третя антифранцузька коаліція розпалася. У 1806 р. Наполеон І примусив Франца II зняти із себе титул імператора Священної Римської імперії німецької нації.

У липні 1806 р. Наполеон І створив із 16 південнонімецьких держав Рейнський союз під своєю протекцією. Це прискорило появу четвертої антифранцузької коаліції (1806—1807 рр.). Наполеон діяв швидко й рішуче. 14 жовтня 1806 р. відбулися дві вирішальні битви під Ієною та Ауерштедтом, у яких його війська знищили прусську армію. 27 жовтня 1806 р. Наполеон урочисто вступив до Берліна.

21 листопада 1806 р. в Берліні імператор французів підписав декрет про Континентальну блокаду, за яким залежним від нього й союзним країнам заборонялося торгувати, підтримувати поштові та інші зв’язки з Великою Британією. Порушникам наказу загрожувала конфіскація майна. Однак ця заборона більше зашкодила торгівлі французів, ніж британців.

Із Берлінського декрету про Континентальну блокаду (21 листопада 1806 р.)

1. Британські острови оголошуються в стані блокади.

2. Будь-яка торгівля і будь-які зв’язки з Британськими островами заборонені.

3. Будь-який англійський підданий, якого б звання й стану він не був, знайдений у володіннях, зайнятих нашими або союзними військами, оголошується військовополоненим…

7. Будь-яке судно, що прямує з Англії чи її колоній або заходило туди після оприлюднення цього декрету, не буде прийнято жодним портом.

1. У чому полягала сутність Континентальної блокади? 2. Як ви вважаєте, чи були ефективними заходи Континентальної блокади?

На території Східної Пруссії Наполеон зустрівся з російською армією. Кровопролитні битви біля Пултуська (26 грудня 1806 р.) і Прейсіш-Ейлау (7—8 лютого 1807 р.) не виявили переможця. Лише в битві під Фрідландом (14 червня 1807 р.) імператор французів здобув перемогу над російською армією. За укладеним тут 25 червня 1807 р. Тільзитським миром Росія була змушена визнати всі завоювання Наполеона в Європі, укласти з ним союз і приєднатися до Континентальної блокади. Із польських земель, отриманих Пруссією за поділами Речі Посполитої, Наполеон створив залежне від Франції Варшавське герцогство.

У 1808 р. наполеонівська армія підкорила Іспанію. Її новим королем став брат Наполеона Жозеф Бонапарт. Проте іспанці не підкорилися та розпочали запеклу партизанську війну із французами. Історик Євген Тарле в книзі «Наполеон» писав: «Ніхто у світі не знав тоді, що саме ці “голодранці” (так Наполеон презирливо називав іспанців) першими почнуть копати ту прірву, до якої судитиметься впасти великій наполеонівській імперії».

Навесні 1809 р. Англія та Австрія створили п’яту антифранцузьку коаліцію, але вона проіснувала недовго. Французи розгромили австрійців у битвах під Ашперном (22 травня 1809 р.) і Ваграмом (5 липня 1809 р.), зайняли Відень. Переможена Австрія погодилася сплатити Наполеону контрибуцію та приєднатися до Континентальної блокади. Після цього коаліція розпалася.

На початок 1810 р. під владою Наполеона опинилася значна частина Європейського континенту. Навколо кордонів Франції були розташовані держави, залежні від неї, і ті, якими правили родичі Наполеона.

Франція за доби Першої імперії

У той самий час через існуючі суперечності постійно погіршувалися відносини Франції та Росії. На думку імператора, саме Росія була головною перешкодою для встановлення ним повного контролю над Європою.

3. Вторгнення Наполеона до Російської імперії. Похід до Росії в червні 1812 р. розпочався невдало для імператора. Розгромити російські армії окремо, як планувалося, Наполеон не зміг, і біля Смоленська вони об’єдналися. Уникаючи вирішальної битви, командувач російської армії Михайло Кутузов заманював французів у глиб країни.

Наполеон у палаючій Москві. 1841. Художник Адам Альбрехт

Відхід Наполеона з Росії взимку 1812 р. 1863. Художник Адольф Нортен

Як картина передає трагізм подій зими 1812 р. у Роси для французької армії?

7 вересня 1812 р. під Бородіном відбулася битва, яку Наполеон вважав своєю перемогою, оскільки росіяни відступили й залишили Москву. Проте місто стало пасткою для французів. Зайнявши його, Наполеон так і не дочекався від російського імператора укладання бажаного миру. Із настанням холодів він залишив спалену Москву й рушив спустошеним раніше шляхом додому. Переслідування російських військ, напади партизанів і нестерпні морози перетворили відступ французів на повільну загибель.

Зрозумівши, що врятувати армію неможливо, Наполеон залишив її і рушив до Парижа. Поразка французької армії в Росії стала вирішальним чинником, який призвів до краху Імперії Наполеона.

Російську кампанію 1812 р. Наполеон називав «польською війною», оскільки більшість битв відбувалися на колишній польській території і її успіх неминуче порушив би питання відновлення Речі Посполитої. Дійсно, для місцевих жителів кордон, який перетнула «Велика армія» імператора, нещодавно був історичним кордоном між Литвою і Польщею. Перед Наполеоном постав вибір: заручитися підтримкою місцевого населення, звільнивши кріпаків й активізувавши австрійські настрої перспективою відновлення Речі Посполитої, або обмежитися суто військовою кампанією проти російського імператора. Він вирішив вибрати останнє — і заплатив за це величезну ціну.

Повертаючись із Росії, Наполеон зупинився у Вільно (сучасний Вільнюс). У бесіді зі своїм міністром закордонних справ Маре імператор на його запитання: «А як армія?» — відповів: «Армії немає». Після цього він додав відому фразу «Від великого до кумедного лише один крок».

Провал російської кампанії викликав зростання антинаполеонівських настроїв у державах Європи й сприяв формуванню нової антифранцузької коаліції. Боротьба за майбутнє континенту увійшла у вирішальну стадію.

Висновки

Тривалий період наполеонівських війн, що охоплювали в цей час Європу, завершився поразкою для Наполеона. Однак ця доба не минула без наслідків для континенту. Європейське суспільство докорінно змінилося. Залишки «старого порядку» в Західній та Центральній Європі значно послабилися. Одночасно із цим зазнала провалу спроба Наполеона повністю підкорити Європу.

Наполеонівські війни дали поштовх для розвитку на континенті національної ідеї, особливо в Німеччині та Італії. Ідеї Великої французької революції кінця XVIII ст., які поширювалися в цей період Європою, сприяли формуванню в її країнах національного громадянського суспільства.

Запитання і завдання

1. Із якою антифранцузькою коаліцією вів боротьбу Наполеон у період Консульства? 2. Дайте визначення поняття «наполеонівські війни». 3. Хто командував британською ескадрою у Трафальгарській битві? 4. Яку битву називають «битвою трьох імператорів»? 5. Коли відбувся похід Наполеона до Росії? 6. Чим завершилася російська кампанія Наполеона?

7. Які зовнішньополітичні завдання завдяки війнам у Європі прагнув вирішити Наполеон у період Консульства? Чи вдалося йому це? Поясніть свою думку. 8. Визначте зовнішньополітичні завдання, які за допомогою війн прагнув реалізувати Наполеон у період Першої імперії. 9. Чому Наполеон здійснив похід до Росії? Пізніше, згадуючи свої поразки й перемоги, колишній імператор визнав, що російська кампанія 1812 р. була його найбільшою помилкою. Як ви вважаєте, чому?

10. Прослідкуйте за картою атласу розгортання наполеонівських війн у періоди Консульства та Першої імперії, розкажіть про їх перебіг. 11. Складіть у зошиті план пункту параграфа «Війни періоду Першої імперії» та підготуйте розповідь за ним. 12. Складіть у зошиті хронологічну таблицю подій наполеонівських війн. 13. Об’єднайтеся в малі групи та обговоріть характер і результати наполеонівських війн.

14. Наполеон колись іронічно зауважив: «Усі імперії гинуть від нестравлення». Як це твердження, на вашу думку, характеризує результати наполеонівських війн?

Как Наполеон выиграл столько сражений? — Mvorganizing.org

Как Наполеон выиграл столько сражений?

Поскольку Франция ощущала врагов повсюду, французы превратили свою армию в огромную силу, самую большую в мире. Наполеон мог использовать эту огромную армию для победы в битве за битвой, применяя все свои военные знания и исключительные способности для планирования сражений.

За что воевал Наполеон?

Победа привела к распаду Священной Римской империи и созданию Рейнской конфедерации.Начиная с 1806 года Наполеон стремился вести крупномасштабную экономическую войну против Британии, установив так называемую континентальную систему блокад европейских портов против британской торговли.

Что особенного в Наполеоне?

Наполеон Бонапарт был французским военным генералом, первым императором Франции и одним из величайших военачальников мира. Наполеон произвел революцию в военной организации и обучении, поддержал Кодекс Наполеона, реорганизовал образование и установил долгоживущий Конкордат с папством.

Какие сражения вел Наполеон?

поражений

Второй Бассано (1796)
акров (1799)
Асперн-Эсслинг (1809)
Красный (1812)
Лейпциг (1813)
Битва при Ла-Ротьер (1814)
Лаон (1814)
Ватерлоо (1815)

Какая битва Наполеона была самой успешной?

Наполеон вел крупную кампанию и побеждал. После Ульмской кампании Наполеон и французы захватили Вену и направились к Аустерлицу, самому успешному военному сражению в карьере Наполеона.Битва при Аустерлице представляет собой пик успеха Наполеона.

Почему Наполеон потерпел поражение в Египте?

История Наполеона в Египте заслуживает внимания по нескольким причинам. Хотя Наполеон выигрывал все битвы с правящими египетскими мамелюками, его вторжение было основано на необоснованном стратегическом мышлении, которое сделало его армию уязвимой перед тем, как британский флот перерезал линии снабжения.

Почему Наполеон покинул Египет?

Франция была в хаосе, и Наполеон решил оставить свое положение в Египте, чтобы продолжить карьеру во Франции, в надежде свергнуть Директорию, которую он теперь называл «кучкой юристов».Каким-то образом Наполеону снова удалось проскользнуть мимо блокады Нельсона и неожиданно появиться в Париже.

Кто победил Наполеона Трафальгара?

Адмирал Лорд Нельсон

Неужели Наполеон проиграл Трафальгарскую битву?

Франко-испанский флот потерял 22 корабля, а британцы не потеряли ни одного. Сам Нельсон был застрелен французским мушкетером и умер незадолго до окончания битвы. Вильнев был схвачен вместе со своим флагманом Bucentaure … Битва при Трафальгаре.

Дата	21 октября 1805 г.
Результат	Победа Британии

Почему англичане победили на Трафальгаре?

Почему Британия победила на Трафальгаре? Основной причиной победы британского флота была превосходная подготовка и дисциплина экипажей.Они были в море много лет, и большинство из них были вместе на одном корабле не менее двух лет. Почти все поединки с маневрами во время боя были выиграны англичанами.

Что означает Трафальгар?

• TRAFALGAR (существительное) Значение: морское сражение 1805 года у юго-западного побережья Испании; Французский и испанский флот потерпели поражение от англичан под командованием Нельсона (который был смертельно ранен). Классифицируется под: Существительные, обозначающие действия или действия.

Как называют львов на Трафальгарской площади?

Ни один из львов не назван по отдельности, но все вместе их часто называют Львами Ландсир.Легенда гласит, что львы оживут, если Биг Бен прозвонит 13 раз. Несмотря на то, что он был отлит из бронзы, первоначальные планы предусматривали использование камня или гранита.

Что представляют собой львы на Трафальгарской площади?

Одна из четырех скульптур льва работы сэра Эдвина Ландсира (1802-73) у основания колонны Нельсона на Трафальгарской площади. Представляя «самую большую и самую налоговую комиссию, в которой участвовал Ландсир» (Ормонд 21), все они были брошены бароном Марочетти и окончательно назначены на должность в 1867 году.

Почему Трафальгарская битва так важна?

Трафальгарская битва — морское сражение 21 октября 1805 года между военно-морскими силами Франции и Испании с одной стороны и Великобритании с другой. Это позволило Великобритании стать крупнейшей морской державой в мире за 100 лет. Битва при Трафальгаре была самым важным морским сражением 19 века.

Сколько кораблей было потоплено в Трафальгаре?

Сам Вильнев был взят в плен, а его флот потерял 19 или 20 кораблей, которые были сданы англичанам, и 14 000 человек, половина из которых были военнопленными.Нельсон был смертельно ранен снайпером, но когда он умер в 16:30, он был уверен в своей полной победе.

Почему это называется Трафальгарская битва?

Трафальгар, как назвал битву Георг III, сокрушил морскую мощь смертоносного врага, и — хотя они сражались как герои — испанцы и французы были уничтожены. Трафальгар стал кодой к достижению Нельсона.

Как Наполеон разрушил британскую экономику?

Он является автором серии учебников «История после полудня».Во время наполеоновских войн континентальная система была попыткой французского императора Наполеона Бонапарта покалечить Британию. Создав блокаду, он планировал разрушить их торговлю, экономику и демократию.

Почему Наполеон не вторгся в Англию?

В общем, бедный французский флот обрекает любую попытку английского вторжения. Наполеон решил не тратить деньги на постройку достаточно качественных кораблей, которые соответствовали бы британскому флоту (если бы у него были деньги), а также у него не было терпения, чтобы потратить время, необходимое для обучения квалифицированных моряков и офицеров.

Наполеон когда-нибудь побеждал Англию?

Битва при Ватерлоо, в которой силы Наполеона потерпели поражение от англичан и пруссаков, ознаменовала конец его правления и господства Франции в Европе.

Завоевывала ли Франция когда-нибудь Англию?

НИКОГДА. Франция была небольшим княжеством на территории современной Франции, пока не завоевала все остальные государства — Лотарингию, Эльзас, Бургундию и т. Д. В 1066 году Нормандия завоевала Англию. Если принять норманнов не французского происхождения ………….

Сколько раз Франция и Англия воевали?

Большинство историков разделяют этот конфликт на четыре отдельные войны.

Англия когда-нибудь побеждала Францию в войне?

Войну назвали первой «мировой войной», потому что боевые действия происходили на нескольких разных континентах. В 1759 году британцы одержали победы над французами в Европе, Канаде и Индии, сильно ослабив позиции Франции во всем мире.

Принадлежит ли Франция Англии?

Вы могли заметить, что Франция не является частью Великобритании.Но когда-то английские короли правили огромными кусками территории, которая сейчас является Францией. Связь с Францией началась, когда герцог Нормандский Вильгельм стал королем Англии Вильгельмом I в 1066 году.

Есть ли во Франции королевская семья?

Франция — республика, и в настоящее время нет королевской семьи, признанной французским государством. Тем не менее, есть тысячи французских граждан, которые имеют титулы и могут проследить свою родословную до французской королевской семьи и дворянства.

Как долго норманны правили Англией?

Норманны (1066–1154)

Величайшие боевые триумфы и бедствия Наполеона Бонапарта

Триумф: итальянская кампания, 1796-97

В молниеносной кампании Наполеон разрушил союз, который выступал против французов с 1792 года.Несмотря на то, что его солдаты были плохо экипированы и численно превосходили, когда он прибыл в Италию в марте 1796 года, он пошел в атаку, разделив австрийскую и сардинскую армии в своем первом сражении и разбив силы Пьемонта к концу апреля. Наполеон продолжал наступление, одержав непрерывную череду побед, включая решающую битву при Риволи в январе 1797 года ( на фото выше ), где австрийцы потеряли 14000 человек против 5000 французских.

Австрийцы сдались, когда Наполеон двинулся на Вену, в результате чего Договор Кампо Формио обеспечил значительные территориальные приобретения в северной Италии.Наполеон вернулся в Париж как бесспорный национальный герой и непревзойденный военный тактик.

Катастрофа: Русский поход, 1812 г.

Наполеон и колоссальная армия переправились через Неман 24 июня 1812 года, чтобы запугать Россию, но это привело к гибели его империи. Русские под командованием Михаила Кутузова систематически отступали и выжигали землю, в результате чего французы втягивались вглубь своей территории. Затем, когда стороны вступили в бой — пиррову победу под Бородино 7 сентября — это был самый кровавый день в карьере Наполеона.

Через неделю французы вошли в Москву и обнаружили, что она эвакуирована (русские также подожгли некоторые части города, чтобы лишить захватчиков укрытия и припасов). Отступление обошлось еще дороже. У солдат было недостаточно одежды для низких температур ранней зимы, болезни опустошили ряды, и русские войска преследовали их на всем протяжении. Чуть более шестой части из 600 000 человек, вошедших в Россию, снова пересекли реку.

Триумф: Астерлиц, 1805

2 декабря 1805 года Наполеон одержал свою величайшую победу.Он сознательно покинул стратегическую позицию недалеко от города Аустерлиц в Австрийской империи, чтобы его армия, насчитывавшая около 68 000 человек, выглядела уязвимой.

Затем он ослабил свой правый фланг, чтобы заманить в ловушку 90-тысячную мощь русского царя Александра I и императора Священной Римской империи Франциска I Австрийского. Они оставили свой центр открытым для контратаки, и Наполеон разрезал их линию пополам, чем злобно воспользовался маршал Сульт.

Помимо 26 000 убитых, раненых или взятых в плен врагов, Битва Трех Императоров привела к распаду Священной Римской Империи.Его планы вторжения в Британию, возможно, были сорваны при Трафальгаре в начале этого года, но Наполеон доказал, что правил на континенте в
году.

Катастрофа: Ватерлоо, 1815 г.

Вскоре после возвращения Наполеона к власти в 1815 году его империя рухнула во второй раз. Он надеялся подавить еще одну коалицию, сформированную против него — Британию, Пруссию, Австрию и Россию — нанесением удара, прежде чем их армии смогут объединиться. Итак, 18 июня у Ватерлоо на территории современной Бельгии 72 000 французских солдат столкнулись с 68-тысячной армией союзников под командованием герцога Веллингтона.

В то время как сражения казались равными (Веллингтон назвал битву «самым близким к бегу делом, которое вы когда-либо видели в своей жизни»), Наполеон допустил тактические ошибки, в том числе слишком поздно запустил свою Имперскую гвардию. Возможно, что более важно, он дождался полудня, прежде чем отдать приказ о первой атаке, чтобы дать засохнуть грязной земле, дав пруссакам Гебхарда Лебрехта фон Блюхера время позже вступить в бой. Они нанесли удар по его правому флангу, и битва была проиграна. Четыре дня спустя Наполеон снова отрекся от престола — в последний раз.

Этот контент впервые появился в июльском выпуске BBC History Revealed за 2017 год. Наполеоновская эпоха европейской истории.

Родившийся на Корсике Наполеон, один из величайших военных стратегов в истории, быстро поднялся в рядах Французской революционной армии в конце 1790-х годов.К 1799 году Франция находилась в состоянии войны с большей частью Европы, и Наполеон вернулся домой из египетской кампании, чтобы взять бразды правления во французское правительство и спасти свою страну от краха. Став первым консулом в феврале 1800 года, он реорганизовал свои армии и победил Австрию. В 1802 году он установил Наполеоновский кодекс, новую систему французского права, а в 1804 году был коронован как император Франции в соборе Парижской Богоматери. К 1807 году Наполеон контролировал империю, которая простиралась от реки Эльбы на севере до Италии на юге и от Пиренеев до побережья Далмации.

ПОДРОБНЕЕ: Почему вторжение Наполеона в Россию было началом конца

Начиная с 1812 года, Наполеон начал сталкиваться с первыми значительными поражениями в своей военной карьере, пережив катастрофическое вторжение в Россию, уступив Испанию герцогу Веллингтона в войне на полуострове и потерпел полное поражение от союзных войск к 1814 году. Изгнанный на остров Эльба в Средиземном море, он бежал во Францию в начале 1815 года и установил новый режим. Когда союзные войска собрались на французских границах, он собрал новую Великую армию и вошел в Бельгию.Он намеревался победить союзные армии одну за другой, прежде чем они смогут начать совместную атаку.

16 июня 1815 г. он нанес поражение пруссакам под командованием Гебхарда Леберехта фон Блюхера при Линьи и послал 33 000 человек, или около одной трети своих войск, в погоню за отступающими пруссаками. 18 июня Наполеон повел оставшиеся 72 000 солдат против союзной армии герцога Веллингтона численностью 68 000 человек, которая заняла прочную позицию в 12 милях к югу от Брюсселя, недалеко от деревни Ватерлоо. Совершив роковую ошибку, Наполеон дождался полудня, чтобы дать команду атаковать, чтобы земля высохла.Задержка с боем дала возможность войскам Блюхера, ускользнувшим от преследователей, отправиться в Ватерлоо и присоединиться к битве ближе к вечеру.

В повторных атаках Наполеону не удалось прорвать центр союзного центра. Тем временем пруссаки постепенно подошли и начали оказывать давление на восточный фланг Наполеона. В 18:00 французы под командованием маршала Мишеля Нея сумели захватить фермерский дом в союзном центре и начали уничтожать войска Веллингтона с помощью артиллерии. Наполеон, однако, был озабочен тем, что 30 000 пруссаков атаковали его фланг, и не выпускал войска для поддержки атаки Нея до 7 часов вечера.м. К тому времени Веллингтон реорганизовал свою оборону, и французская атака была отбита. Пятнадцать минут спустя союзная армия начала общее наступление, и пруссаки атаковали на востоке, ввергнув французские войска в панику, а затем дезорганизованное отступление. Пруссаки преследовали остатки французской армии, и Наполеон покинул поле боя. Потери французов в битве при Ватерлоо составили 25 000 человек убитыми и ранеными и 9 000 взятыми в плен, в то время как союзники потеряли около 23 000 человек.

Наполеон вернулся в Париж и 22 июня отрекся от престола в пользу своего сына.Он решил покинуть Францию до того, как контрреволюционные силы смогут сплотиться против него, и 15 июля он сдался британской защите в порту Рошфор. Он надеялся поехать в Соединенные Штаты, но вместо этого британцы отправили его на остров Святой Елены, отдаленный остров в Атлантике у берегов Африки. Наполеон протестовал, но у него не было другого выбора, кроме как принять ссылку. С группой последователей он спокойно прожил на острове Святой Елены шесть лет. В мае 1821 года он умер, скорее всего, от рака желудка.Ему был всего 51 год. В 1840 году его тело было возвращено в Париж, и были проведены пышные похороны. Тело Наполеона было перевезено через Триумфальную арку и захоронено под куполом Дома инвалидов.

ПОДРОБНЕЕ: Черты характера, которые привели к эпическому падению Наполеона Бонапарта

Рукопись Наполеона о победе в битве при Аустерлице поступила в продажу | Наполеон Бонапарт

Отчет Наполеона Бонапарта о его победе в битве при Аустерлице, продиктованный и аннотированный во время его ссылки на острове Святой Елены, поступил в продажу в Париже за 1 миллион евро (880 000 фунтов стерлингов).

Описание битвы, стратегию которой до сих пор преподают в военных училищах, историки рассматривают как свидетельство желания Наполеона запечатлеть свой час славы для потомков после его унижения при Ватерлоо в 1815 году и последующего пленения британцами.

Это было продиктовано его верному адъютанту генералу Анри-Гатьену Бертрану, который оставался с ним в изгнании на вулканическом острове посреди южной части Атлантического океана.

В рукописи, написанной плотно на 74 страницах, рассказывается о столкновении «дня трех императоров» в декабре 1805 года с русско-австрийскими войсками, которое считается величайшей военной победой Наполеона.Он знакомит читателей с подготовкой к битве и самой битвой и дополняется планом битвы, начерченным на кальке Бертраном.

План битвы при Аустерлице. Фотография: Thomas Coex / AFP / Getty Images
В документе есть несколько исправлений, сделанных Наполеоном, который вычеркнул слова и добавил примечания на полях мелким шрифтом. Наполеон не говорит о себе от первого лица, но предваряет свои замечания словами «император говорит».
Распродажа в среду происходит в начале года, когда исполняется 200 лет со дня смерти Наполеона.Жан-Эммануэль Ро, галерист и коллекционер памятных вещей французской империи, нашел рукопись среди документов, принадлежащих наследникам Бертрана.
«Это самый потрясающий документ о французской истории, который можно найти в частной коллекции», — сказал он. Его дочь Ализе, изучавшая рукопись, сказала, что это «приукрашенный отчет о битве».
«Это видно по интонации предложений», — добавила она.
Битва при Аустерлице произошла в первую годовщину коронации Наполеона как императора.За день до битвы он написал: «С сожалением думаю, что потеряю многих из этих храбрых людей. Мне плохо, это заставляет меня думать, что они действительно мои дети, и, по правде говоря, я иногда упрекаю себя за это чувство, так как боюсь, что оно в конечном итоге сделает меня неспособным к войне ».
Примерно за девять часов 2 декабря 1805 года около 75 000 солдат Наполеоновской Grande Armée переиграли более крупные российско-австрийские силы в Аустерлице, на территории тогдашней Австрийской империи. Часть российских войск утонула в замерзших озерах.
Это помогло положить конец коалиции между Франциском I Австрийским и царем Александром I в России, которая финансировалась Великобританией. Бой по сей день изучают в военных училищах, в том числе в престижном Сен-Сире во Франции.
Наполеон подробно описывает всю тактику, которую он применял, чтобы обмануть своих противников, заставляя поверить в слабость французских сил, включая более ранние отступления и переговоры, которые замаскировали тот факт, что он уже выбрал место битвы. Его возвышенный отчет возвещает о героизме французов, от солдата до офицера, и утверждает, что даже раненые солдаты приветствовали императора.
В рукописи много говорится о героизме и энтузиазме в отношении битвы. «Не было ни офицера, ни генерала, ни солдата, который не был настроен победить или погибнуть», — говорит Наполеон. Когда он идет по полю битвы, усеянному мертвыми и ранеными после битвы, он добавляет: «Нет ничего более трогательного, чем видеть, как эти храбрые люди узнают его. Они забудут свои страдания и скажут: по крайней мере, победа гарантирована ».
К противнику относятся с жалостью и великодушием. Рассказывая, как он обращался к раненому русскому солдату, Наполеон вспоминает: «Будучи побежденным, не перестает быть среди храбрых.”
Рукопись будет выставлена до конца месяца в парижской галерее Arts et Autographes, а также в Интернете для потенциальных иностранных покупателей.
Продажа является частью ярмарки Brafa in the Galleries, которая пройдет в 126 галереях в 13 странах с 27 по 31 января.
Военный архив Наполеона | История западной цивилизации II
23.1.2: Военный архив Наполеона
Наполеон стал известным военачальником во время Французских революционных войн.Его 20-летняя военная карьера принесла ему память как один из лучших полководцев в мировой истории и военный гений.
Цель обучения
Критикуйте военный послужной список Наполеона и исследуйте, насколько он был героем республики.
Ключевые моменты
После окончания престижной военной школы в Париже в 1785 году Бонапарт получил звание младшего лейтенанта в артиллерийский полк. Он служил в Валансе и Осоне до начала революции в 1789 году.Он провел первые годы революции на Корсике, сражаясь в сложной трехсторонней борьбе между роялистами, революционерами и корсиканскими националистами. Он был произведен в капитаны регулярной армии в 1792 году.
Наполеон стал свидетелем последствий насилия парижской толпы против обученных войск и стал образцовым офицером в защите революционных идеалов. Его твердые убеждения приведут его к борьбе с собственным народом, первоначально при осаде Тулона, где он сыграет важную роль в подавлении восстания роялистов.
Получив звание генерала в 1795 году, Наполеон был отправлен сражаться с австро-пьемонтскими армиями в Северной Италии в следующем году. Менее чем за год французские армии под командованием Наполеона уничтожили силы Габсбургов и изгнали их с итальянского полуострова. С французскими войсками, марширующими к Вене, австрийцы согласились на договор Кампо Формио, положив конец Первой коалиции против республики.
Война Второй коалиции началась с вторжения Франции в Египет во главе с Наполеоном в 1798 году.Его войска уничтожили серию египетских и османских армий в битвах у пирамид, горы Фавор и Абукира. Эти победы и завоевание Египта еще больше повысили популярность Наполеона во Франции. Осенью 1799 года он вернулся к ликующим толпам на улицах, несмотря на критический триумф Королевского флота в битве на Ниле в 1798 году.
Прибытие Наполеона из Египта привело к падению Директории в результате переворота 18 брюмера, когда Наполеон стал консулом.Затем он реорганизовал французскую армию и начал новое наступление на Европейскую коалицию. В 1802 году, когда Австрия и Россия вышли из войны, Соединенное Королевство оказалось все более изолированным и согласилось с Амьенским договором, завершившим Войны за независимость. Однако сохраняющуюся напряженность оказалось слишком сложно сдержать, и несколько лет спустя с образованием Третьей коалиции начались наполеоновские войны.
Военная карьера Наполеона Бонапарта длилась более 20 лет.Он широко известен как военный гений и один из лучших полководцев в мировой истории. Он провел 60 боев и проиграл всего семь, большинство из них — в конце своей карьеры.
Ключевые термины
Переворот 18 брюмера
Бескровный государственный переворот под руководством Наполеона Бонапарта, свергнувший Директорию, заменив ее французским консульством. Это произошло 9 ноября 1799 года 18 брюмера VIII года по французскому республиканскому календарю.
Справочник
Комитет из пяти человек, который управлял Францией с ноября 1795 года, когда он заменил Комитет общественной безопасности, до тех пор, пока он не был свергнут Наполеоном Бонапартом в результате переворота 18 брюмера (8-9 ноября 1799 года) и заменен консульством. Он дал свое название последним четырем годам Французской революции.
Французские революционные войны
Серия широкомасштабных военных конфликтов, продолжавшихся с 1792 по 1802 год в результате Французской революции.Они противопоставили Первую французскую республику Великобритании, Австрии и нескольким другим монархиям. Они разделены на два периода: Война Первой коалиции (1792–1797) и Война Второй коалиции (1798–1802). Изначально ограничиваясь Европой, боевые действия постепенно приобрели глобальный характер по мере расширения политических амбиций Революции.
Осада Тулона
Военная осада республиканских войск в связи с восстанием роялистов в городе Тулон на юге Франции, которое произошло между 8 сентября и 19 декабря 1793 года.Роялистов поддерживали британские, испанские, неаполитанские и пьемонтские войска.
Благородное, умеренно богатое прошлое Наполеона давало ему больше возможностей для учебы, чем было доступно типичному корсиканцу того времени. После окончания престижной Военной академии в Париже в 1785 году Бонапарт был назначен младшим лейтенантом в артиллерийский полк. . Он служил в Валансе и Осоне до начала революции в 1789 году и взял почти двухлетний отпуск на Корсике (где он родился и провел свои первые годы) и в Париже в течение этого периода.В то время он был ярым корсиканским националистом. Он провел первые годы революции на Корсике, сражаясь в сложной трехсторонней борьбе между роялистами, революционерами и корсиканскими националистами. Он был сторонником республиканского движения якобинцев, организовывал клубы на Корсике и командовал батальоном добровольцев. Он был произведен в капитаны регулярной армии в 1792 году, несмотря на превышение срока отпуска и бунт против французской армии на Корсике.
Наполеон стал свидетелем последствий насилия парижской толпы против обученных войск и стал образцовым офицером в защите революционных идеалов.Его твердые убеждения заставят его сражаться со своим собственным народом, первоначально при осаде Тулона, где он сыграл важную роль в подавлении восстания роялистов, изгнав английский флот и обеспечив безопасность ценной французской гавани. Почти два года спустя он столкнулся с восстанием в центре Парижа, снова применив свои навыки артиллериста. В 1795 году Наполеон был произведен в генералы, а в следующем году был отправлен сражаться с австро-пьемонтскими армиями в Северной Италии. После победы над обеими армиями он стал самым выдающимся полевым командиром Франции.
Французские революционные войны начались с усиления политического давления на короля Франции Людовика XVI с целью доказать его лояльность новому направлению в стране. Весной 1792 года Франция объявила войну Пруссии и Австрии, которые ответили скоординированным вторжением в страну. К 1795 году французская монархия потерпела поражение, и французская армия зафиксировала как победы, так и поражения, но французы захватили австрийские Нидерланды и выбили Испанию и Пруссию из войны с Базельским миром.До сих пор неизвестный генерал Наполеон Бонапарт начал свою первую кампанию в Италии в апреле 1796 года. Менее чем за год французские армии под командованием Наполеона уничтожили силы Габсбургов и изгнали их с итальянского полуострова, выиграв почти все сражения и захватив 150 000 пленных. Когда французские войска маршировали к Вене, австрийцы потребовали мира и согласились на Кампо-Формионский договор, положивший конец Первой коалиции против республики.
Война Второй коалиции началась с вторжения Франции в Египет во главе с Наполеоном в 1798 году.Союзники воспользовались возможностью, предоставленной французскими стратегическими усилиями на Ближнем Востоке, чтобы вернуть себе территории, утраченные Первой коалицией. Войска Наполеона уничтожили ряд египетских и османских армий в битвах у пирамид, горы Фавор и Абукира. Эти победы и завоевание Египта еще больше повысили популярность Наполеона во Франции. Осенью 1799 года он вернулся к ликующим толпам на улицах, несмотря на критический триумф Королевского флота в битве на Ниле в 1798 году.Это унизительное поражение еще больше укрепило британский контроль над Средиземным морем.
Битва пирамид 21 июля 1798 года Луи-Франсуа, барон Лежен, 1808 год.
Египетская кампания закончилась, по мнению некоторых во Франции, провалом: 15 000 французских солдат были убиты в бою и 15 000 — от болезней. Однако репутация Наполеона как блестящего полководца осталась неизменной и даже повысилась, несмотря на его неудачи во время кампании. Это было связано с его опытной пропагандой, направленной на поддержку экспедиционных сил и повышение их морального духа.Эта пропаганда распространилась даже на Францию, где были подавлены новости о поражениях, например, на море в заливе Абукир и на суше в Сирии.
Прибытие Наполеона из Египта привело к падению Директории в результате переворота 18 брюмера, когда Наполеон стал консулом. Затем Наполеон реорганизовал французскую армию и начал новое наступление на австрийцев в Италии весной 1800 года. Это последнее усилие завершилось решающей победой французов в битве при Маренго в июне 1800 года, после которой австрийцы снова ушли с полуострова. .Очередной сокрушительный триумф французов при Хоэнлиндене в Баварии заставил австрийцев во второй раз искать мира, что привело к Люневильскому договору 1801 года. Когда Австрия и Россия вышли из войны, Соединенное Королевство оказалось все более изолированным и согласилось с Договором о правах человека. Амьен с правительством Наполеона в 1802 году, завершив революционные войны. Однако сохраняющаяся напряженность оказалась слишком сложной, чтобы ее сдержать, и несколько лет спустя начались наполеоновские войны с образованием Третьей коалиции, продолжившей серию коалиционных войн.
Военная карьера Наполеона Бонапарта длилась более 20 лет. Он широко известен как военный гений и один из лучших полководцев в мировой истории. Он провел 60 боев и проиграл только семь, большинство из них — в конце своей карьеры.
В области военной организации Наполеон позаимствовал у предыдущих теоретиков и реформ предыдущего французского правительства, развивая многое из того, что уже было на месте. Он продолжил политику продвижения по службе, основанную прежде всего на заслугах.Корпуса заменили дивизии в качестве крупнейших армейских частей, мобильная артиллерия была интегрирована в резервные батареи, штабная система стала более подвижной, а кавалерия вернулась в качестве важного формирования во французской военной доктрине. Эти методы теперь упоминаются как существенные черты наполеоновской войны.
Наибольшее влияние Наполеон оказал на ведение войны. Антуан-Анри Жомини объяснил методы Наполеона в широко используемом учебнике, который повлиял на все европейские и американские армии. Влиятельный военный теоретик Карл фон Клаузевиц считал Наполеона гением в военном искусстве, а историки считают его великим полководцем.При Наполеоне появился новый акцент на уничтожении, а не просто на перехитрении вражеских армий. Вторжения на вражескую территорию происходили на более широких фронтах, что делало войны более дорогостоящими и решающими. Политический эффект войны увеличился. Поражение для европейской державы означало больше, чем потерю изолированных анклавов, усиливая революционный феномен тотальной войны.
Атрибуции
Военная досье Наполеона
Наполеон проиграл битву при Ватерлоо — вот почему
В начале 1800-х годов Наполеон Бонапарт штурмовал Европу, захватив территорию своей Французской империи и бросив вызов господству Британии на море.С 1804 по 1814 год бушевали наполеоновские войны, когда Британия, Пруссия, Австрия и Россия боролись за сдерживание пламенного императора Франции. В 1814 году это выглядело так, как будто им это удалось. Наполеон отрекся от престола и был сослан на остров Эльба. Во Франции к власти был возвращен король Бурбонов Людовик XVIII.
Затем, в конце февраля 1815 года, Европа была потрясена: дерзкий Наполеон покинул Эльбу и отправился во Францию. Трудно переоценить тревогу и страх, вызванные этой новостью.Изгнание Наполеона годом ранее было достигнуто после многих лет серьезных и дорогостоящих сражений на суше и на море. Его побег, как многие опасались, возобновит французскую имперскую экспансию и снова ввергнет Европу в войну. (См. Также: Как битва при Ватерлоо изменила мир.)
На этой масляной картине 1874 года Феликса Филиппото изображена одна из последних атак французской кавалерии на британскую пехоту во время битвы при Ватерлоо. Музей Виктории и Альберта, Лондон.
Фотография AKG / АЛЬБОМ
Пожалуйста, соблюдайте авторские права.Несанкционированное использование запрещено.
Весной 1815 года британские, прусские, австрийские и русские войска бросились перегруппировываться, когда Наполеон начал мобилизацию своей армии. Начался обратный отсчет до последней эпической схватки. На этот раз Наполеон столкнулся с коалицией наций во главе с одним из своих самых опытных британских противников, герцогом Веллингтоном. Несмотря на то, что они были на противоположных сторонах, оба человека сформировали и были сформированы необычными событиями, которые изменили Европу в конце 18 века.
Наполеон, узнав о падении Парижа в марте 1814 года.Картина Поля Делароша, 1845 г. Музей изящных искусств, Лейпциг.
Фотография AKG / АЛЬБОМ
Пожалуйста, соблюдайте авторские права. Несанкционированное использование запрещено.
Первые взлеты и падения
Наполеон Бонапарт, родившийся на острове Корсика в 1769 году, обладал бешеным интеллектом и неослабевающими амбициями. В молодости он поддерживал радикальные идеалы Французской революции и быстро продвигался по служебной лестнице во французской армии. Предлагая агрессивный подход, нападая на британские территории на пути в Индию, Наполеон возглавил вторжение в Египет в 1798 году.К 1799 году Франция находилась в состоянии войны с большей частью Европы. Вернувшись во Францию, Наполеон принял участие в перевороте против правительства, а затем стал первым консулом в феврале 1800 года. Его войска победили Австрию, а в 1804 году Наполеон короновал себя императором Франции. (Почему требование короны стоило Наполеону известного поклонника: Бетховена.)
Возобновленные надежды Французской Империи сломить британскую военно-морскую мощь были разбиты в Трафальгарской битве в 1805 году. Но даже когда Наполеон отказался от надежды на вторжение в Британию, его Великая армия ушла чтобы оккупировать части Европы на территории нынешних Германии и Польши.На западе он ввел торговую блокаду Великобритании, вторгшись в Португалию, ее торгового союзника, и в процессе подчинил себе большую часть Испании.
Герцог Веллингтон на портрете Т. Лоуренса 1817 года. Веллингтонский музей, Лондон.
Фотография из ALBUM
Пожалуйста, соблюдайте авторские права. Несанкционированное использование запрещено.
Именно на Пиренейском полуострове будущий герцог Веллингтон, урожденный Артур Веллесли, впервые победил Наполеона. Командующий ирландского происхождения добился военных успехов в Индии, прежде чем его отправили в Португалию в 1809 году, где он помогал партизанам противостоять оккупации Наполеона.Несмотря на первоначальные неудачи, Уэллесли удалось с терпением и умением изгнать Наполеона из Португалии в 1811 году и одержать решающие победы над французами в Испании в 1813 году, нанеся серьезный удар по планам императора по европейскому господству.
Французская империя слабеет. После разрушительной попытки Великой армии Франции вторгнуться в Россию союзные войска вторглись во Францию со всех сторон. В апреле 1814 года Наполеон был вынужден отречься от престола и принял ссылку на Эльбу, в нескольких милях от итальянского побережья, где он не был узником.Ему даровали суверенитет над островом, а также вооруженную охрану. Поток разведданных с материка помог ему спланировать свое смелое возвращение на континент в начале 1815 года.
Путь возвращения
20 марта Наполеон достиг Парижа при поддержке масс, звенящих в его ушах. Несмотря на его заявления о желании мира, Великобритания, Австрия, Пруссия и Россия были настороже. Вместе они подписали то, что было равносильно объявлению войны.
Пожалуйста, соблюдайте авторские права.Несанкционированное использование запрещено.
Пожалуйста, соблюдайте авторские права. Несанкционированное использование запрещено.
Слева : Разбитая кираса принадлежала французскому карабинеру Фово, который был убит артиллерийским снарядом при Ватерлоо. Музей армии, Париж.
Фотография RMN-GRAND PALAIS
Справа : Знак отличия Почетного легиона взят у французского офицера, погибшего при Ватерлоо. Музей национальной армии.
Фотография LBORINDGDEMOANN / AC
События развивались стремительно, и у восстановленного французского императора было мало времени на их организацию.Когда вражеские армии сосредоточились на северных границах Франции, он безуспешно пытался собрать силы добровольцев, чтобы дополнить постоянную армию, находящуюся в его распоряжении. Но даже в этом ослабленном состоянии французская армия была грозным противником. Его войска были опытными бойцами, а его командир все еще внушал страстную преданность. (Вот как Наполеон кормил свою армию.)
Союзные силы состояли из британских, немецких, бельгийских, голландских и прусских войск, которые были разделены на различные отряды на границе между Францией и современной Германией.Британский командующий, герцог Веллингтон, терпеливо решил дождаться атаки противника, а не силой.
Сам Наполеон, полный уверенности, готовился к решающей победе. Игнорируя совет отложить сражение, он покинул Париж 12 июня 1815 года, чтобы присоединиться к своей армии в Бельгии, где также подстерегали войска Веллингтона и прусская армия Гебхарда фон Блюхера. 14 июня он подписал прокламацию: «На карту поставлены честь и счастье нашей страны, и одним словом, французы, настал момент, когда мы должны победить или умереть!»
Передвижение армии в течение последних трех дней кампании Ватерлоо.
Карта EOSGIS.COM
Пожалуйста, соблюдайте авторские права. Несанкционированное использование запрещено.
Двойное сражение произошло 16 июня в Катр-Бра и Линьи; обе были французскими победами, хотя ни одна из них не была смертельным ударом для врагов Наполеона. 17 июня проливные дожди промочили землю и французских солдат. Мокрые поля и грязные дороги превратились в болото.
Военное болото
На рассвете 18 июня Веллингтон и Наполеон организовали свои силы. Веллингтон основал свою штаб-квартиру в Мон-Сен-Жан по дороге из Брюсселя, недалеко от города Ватерлоо.Он разместил большую часть своих 68 000 солдат вдоль хребта длиной в две с половиной мили. Вдоль нее стояли три фермы — Папелотт, Ла-Эй-Сент и Угумон. Британский командующий придерживался своей оборонительной тактики, зная, что ему нужно дождаться прибытия отрядов Блюхера — всего около 50 000 человек. После столкновения при Линьи Блюхер отошел в Вавр, в нескольких милях от Ватерлоо.
Лагерь Наполеона находился в деревне Мезон-дю-Руа. Поскольку французские войска насчитывали примерно 72000 человек, Наполеон надеялся воспользоваться отделением пруссаков от британцев и как можно скорее уничтожить силы Веллингтона.Император был уверен, что победа в его руках, и что она будет быстрой и легкой. «Я говорю вам, что Веллингтон — плохой генерал, — сказал он. — Англичане — плохие солдаты, и это дело — не что иное, как завтрак». Но плану императора помешали мутные погодные условия и утренний туман, которые помешали рано начать. Условия вынудили его отложить атаку до позднего утра. Некоторые историки полагают, что если бы не пошел дождь, Наполеон победил бы союзную армию в течение нескольких часов, задолго до прибытия пруссаков.
Пожалуйста, соблюдайте авторские права. Несанкционированное использование запрещено.
Пожалуйста, соблюдайте авторские права. Несанкционированное использование запрещено.
Слева: Hougoumont
Ферма Hougoumont была осаждена французской дивизией под командованием младшего брата Наполеона Жерома. Между 11.00 и 16.00 французы сделали три попытки выбить защитников. У союзников было 2 000 человек, размещенных внутри и вокруг этого места, включая солдат Королевского немецкого легиона, легионеров Брауншвейга и гвардейцев Колдстрима под командованием полковника Макдонелла.Но они окопались и выдержали волну атак. В начале битвы около 40 французских солдат сумели прорваться во двор, но британцы загнали их в угол и уничтожили. Французы начали обстрел фермы, подожгли несколько комнат и конюшни. Многие раненые солдаты, неспособные двигаться, погибли в огне. Союзникам удалось удержать Угумон, что сыграло решающую роль в победе в более крупном сражении, но принесло большие потери.
Справа: La Haye Sainte
Ферма La Haye Sainte состояла из трех зданий, окруженных высокими стенами, с одной стороны окруженных огородом, а с другой — фруктовым садом.Британцы укрепили ворота и построили баррикады из срубленных деревьев и вооружили защитников точными винтовками Бейкера. После того, как последовательные атаки, которыми командовал генерал Друэ, граф д’Эрлон, потерпели неудачу, маршал Ней лично возглавил бригаду генерала Кьо и сумел прорвать последнюю оборону фермы.
Фотография BRIDGEMAN / ACI
В конце концов, битва началась где-то после одиннадцати утра. Всегда находясь в наступлении, французы сосредоточили свои силы на двух ключевых точках фронта: на двух укрепленных союзниками фермах, Угумоне и Ла-Хай-Сент.Битва за эти позиции растянулась на весь день, в результате чего французы понесли большие потери, которые смогли последовательно атаковать пехоту союзников. Кавалерийские атаки наводили ужас на передовых стрелков союзников, в то время как превосходящая французская артиллерия в течение дня наносила удары по англо-голландским соединениям. Дисциплинированные атаки французской пехоты пробивали все новые и новые бреши в линиях союзников, так что к полудню некоторые из офицеров Веллингтона, у которых заканчивались боеприпасы, опасались, что битва проиграна.
Свинцовый выстрел из мушкета найден возле фермы Хугумонт. Музей национальной армии, Лондон
Фотография BRIDGEMAN / ACI
Пожалуйста, соблюдайте авторские права. Несанкционированное использование запрещено.
Однако ни одна из атак французов не достигла цели прорвать фронт. Пехота союзников, в особенности британская, проявила решительную стойкость перед натиском французов. Некоторые формирования понесли беспрецедентные потери, например, полк Inniskilling, который потерял две трети своих солдат за 45 минут.
Наконец-то встретился со своим Ватерлоо
Несмотря на это, напряжение становилось невыносимым. Веллингтон отчаянно ждал известий о прибытии Блюхера: «Ночь или пруссаки спасут нас», — сказал он. Было около 16:00. что силы Блюхера начали атаковать французский фланг у деревень Планшенуа и Папелотт. Но опасность для Веллингтона еще не миновала. Фермерский дом La Haye Sainte перешел к французам около 18:00.
Пожалуйста, соблюдайте авторские права. Несанкционированное использование запрещено.
Пожалуйста, соблюдайте авторские права. Несанкционированное использование запрещено.
Пожалуйста, соблюдайте авторские права. Несанкционированное использование запрещено.
1/3
1/3
В своей книге Кровавые поля Ватерлоо хирург и историк Майкл Крамплин подсчитал, что большинство ранений солдат союзников (62 процента) были вызванные винтовками и другим малокалиберным оружием. На сабли приходилось около 18 процентов травм.Остальное произошло в результате артиллерийского огня.
В своей книге Кровавые поля Ватерлоо хирург и историк Майкл Крамплин подсчитал, что большая часть ранений солдат союзников (62 процента) была нанесена винтовками и другим малокалиберным оружием. На сабли приходилось около 18 процентов травм. Остальное произошло из-за артиллерийского огня.
Фотография BRIDGEMAN / ACI
. Час спустя союзные войска столкнулись с ужасающей атакой Имперской гвардии, силы, которую Наполеон всегда оставлял для решения сражений.Император думал, что они сломают союзников. Но он просчитался. Он уже послал несколько полков своей Имперской гвардии для борьбы с пруссаками. Их товарищи сильно упустили из виду во время финального рывка. Когда они атаковали, огонь союзников разорвал их на части. Ошеломленная Имперская Гвардия дрогнула.
Французские войска отступили. В своих мемуарах капитан Жан-Рош Куанье вспоминал: «Ничто не могло успокоить [солдат]; террор взял их под свой контроль ». В 20:15Наполеон приказал отступить. Он понял, что нанесен смертельный удар, и вернулся в Париж, где 22 июня отрекся от престола в пользу своего сына.
Победа при Ватерлоо дорого обошлась: оценки разнятся, но историки оценивают потери Веллингтона около 15000, а Блюхера — около 15000 человек. около 8000. Наполеон потерял около 25000 человек и 9000 французов попали в плен. Веллингтон был потрясен гибелью людей: «Я надеюсь, что я участвовал в последней битве». Через месяц после битвы Наполеон сдался англичанам, которые сослали его в Санкт-Петербург.Елена, остров посреди Атлантики. Эпоха Наполеона закончилась навсегда.
Amazon.com: Napoleon Quote All I Do Is Win Win Win No Matter What Мотивационная Картина на холсте Вдохновляющая картина Картина для гостиной Спальня с магнитной вешалкой для плакатов (16 x 24 дюйма): плакаты и принты
В настоящее время недоступен.
Мы не знаем, когда и появится ли этот товар в наличии.
Марка НЕТ МАРКИ
Размер 16 x 24 дюйма
Материал Холст
Тема Искусство, Модерн
Тип краски Акрил
Убедитесь, что это подходит введя номер вашей модели.
Современная печать на холсте High Definition Giclee, напечатанная на высококачественном холсте экологически чистыми чернилами.
Легко повесить. Отличные вещи, которые оживят и наполнят энергией любую стену или комнату.
СМЕНА И ПОВТОРНОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ: холст и произведение искусства можно менять время от времени по вашему желанию.
Из-за различных марок мониторов фактические цвета настенного искусства могут немного отличаться от изображения продукта.
Предлагается качество и полный возврат средств в течение 30 дней.Любые проблемы, пожалуйста, не стесняйтесь обращаться к нам, мы очень дорожим вашим опытом покупки.
.

Марка	НЕТ МАРКИ
Размер	16 x 24 дюйма
Материал	Холст
Тема	Искусство, Модерн
Тип краски	Акрил