Шлях із варяг у греки
Дата: 22.07.2021 08:36
Кількість переглядів: 1997
Культурологічний проєкт
«Україна надзвичайна: 30 неймовірних фактів про Україну»
Територією України пролягав один з найбільших історичних транспортних шляхів — «шлях із варяг у греки» — система річкових шляхів і волоків між ними завдовжки 3 тис. км, що пов’язувала північні землі Давньої Русі з південними руськими землями та Балтійське море з Чорним. Протягом усієї давньої історії Україна-Русь виступала мостом між світами Східної Європи і Давнім Сходом, Європою античною, візантійською і латинською.
Формування середньовічної Київської держави відбулося внаслідок взаємопереплетіння низки обставин і чинників: географічних, етнічних, економічних, військових.
Коли подивимося на карти Київської Русі, відразу кидається в вічі значна протяжність цієї держави з півночі на південь. Така видовженість співпадає з лінією Дніпра.
В українській суспільній свідомості Дніпро хоч і є важливим національним символом, але несе негативний смисловий відтінок, символізує крах державності і відсутність національної єдності. Вже на поч. 1660-х років державне утворення, що виникло завдяки повстанню під проводом Богдана Хмельницького, ділиться на дві частини — правобережну й лівобережну: Дніпро розсікає єдиний етнічний і політичний простір. Навіть до недавнього часу поділ на Правобережжя і Лівобережжя використовувався для позначення гаданої різниці, що існує між регіонами України за критерієм чіткої української ідентичності/русифікованості і денаціоналізованості. Отож, для кризового стану української державності Дніпро є символом роздробленості зі сходу на захід. Натомість у середні віки Дніпро став підставою інтеграції під владою Києва простору з півночі на південь.
Виникненню Київської держави сприяв той факт, що Дніпро був надзвичайно важливою транспортною артерією, основою шляху з варяг у греки. Цей шлях пролягав від важливих торговельних центрів тодішньої Скандинавії, зокрема Бірки і Вісбю на о.
Взяття під свій контроль Дніпрового відрізку шляху з варяг у греки відкривало колосальні можливості, але вимагало неабияких амбіцій. Ці амбіції були продемонстровані Рюриковичами. Якщо західний та східний “конкуренти” шляху з варяг у греки так і не переросли у цілісні і завершені політичні утворення, то Рюриковичам вдалося перетворити транспортну артерію у повноцінний геополітичний суб’єкт.
Побудова Київської держави відбувалася за такою схемою. Спершу утворюється варязький центр військово-політичної ваги на озері Ільмень.
Потім Рюриковичі, продовжуючи контролювати північ, утверджують свою владу у Середньому Подніпров’ї. Таким чином утворюється вісь Київської Русі. Поступово Рюриковичі підкорюють племена і землі, розташовані на захід і схід від Дніпрової осі. Цей процес завершується Володимиром Великим, який підкорює радимичів, в’ятичів, ятвягів і, що найважливіше, бере під свій контроль Галичину.
Зрозуміти виникнення Київської Русі неможливо без осмислення скандинавського чинника. Для Європи не було рідкістю виникнення нових політичних потуг внаслідок приходу групи представників одного етносу на землі іншого. Так, виникненню потужної болгарської держави посприяв прихід на Північні Балкани тюркських племен булгарів, які дуже швидко прийняли мову місцевого слов’янського населення, передавши йому власний етнонім. Подібним чином формується Франція: на заселені романізованим кельтським населенням землі приходять племена германців-франків, поступово франки мовно асимілюються, залишаючись при цьому елітою французького суспільства.
У випадку Київської імперії ми бачимо подібні процеси. Варяги виявилися пасіонарною групою, спроможною об’єднати великі простори від Балтики до Чорного моря і перетворити їх на центр геополітичної ваги. Ці простори були значною мірою розвиненими в економічному і культурному відношенні, але знадобився імпульс ззовні, аби об’єднати їх і надати їм суб’єктності. Вочевидь, процес освоєння скандинавами цих просторів розпочався задовго до утворення держави Рюриковичів. Матеріали саг дозволяють зробити припущення, що вже у VII-VIIІ ст. східне узбережжя Балтійського моря стає предметом інтересів скандинавських конунгів, і в цей же час скандинави споряджають перші експедиції по майбутньому шляху з варяг у греки.
Важко реконструювати природу відносин між місцевим слов’янським, балтським та угро-фінським населенням і колоністами-скандинавами. Та, більш за все, процес колонізації не породжував масштабного протистояння і, натомість, супроводжувався взаємною асиміляцією та синкретизмом.
Поступово простір від Балтики до Чорного моря у якомусь сенсі став частиною скандинавської ойкумени. Цікаво, що ісландська мова внаслідок своєї ізольованості зберегла древню скандинавську назву Києва — Kænugarður. Цю назву можна перекласти як “стоянку кораблів”, “кораблище” (за аналогією з летовищем), “корабле-парк”. Оскільки заселення Ісландії вихідцями з Норвегії було здійснене у ІХ-Х ст., можемо припустити, що на той момент Київ мислився скандинавами як важлива точка у їхньому географічному сприйнятті світу.
Виникнення на теренах України крупних політичних утворень відбулося б і без відчутного скандинавського чинника (подібно до того, як це сталося у Польщі, Чехії, на півдні Балкан). Але варяги надали середньовічній українській державності особливого розмаху і пасіонарної ваги. Експансія варягів із півночі на південь створила таку собі “накатану колію”, що може служити підставою для посилення геополітичної ваги Києва. Недаремно у працях окремих істориків знаходимо намагання особливим чином піднести значення варязького компоненту середньовічної Київської імперії.
#УкраїнаНадзвичайна
« повернутися
Історична реконструкція шляху «із варяг у греки». Частина третя.
У ході експедиції здійснені два експерименти: «Плавання» і «Русь». Тривали понад сімдесят діб, вони дали, по-перше, матеріал за умовами стародавньої навігації: проведено п’ятдесят шість експериментальних парусно-веслових переходів в морських, озерних, річкових умовах. По-друге, систематизуючи спостереження про відносини, настрої, поведінку експедиції, ми змогли побудувати «соціоповедінкову модель» діяльності екіпажів: виявилися умови, при яких різко зростала тенденція до автономії древніх дружин, і центри, де навпаки, ця діяльність могла проходити тільки під централізованим і місцевим контролем. Можна вважати доведеним, що для подолання шляху з Балтійського моря в Чорне вимагалося дев’яносто – дев’яносто п’ять денних переходів. В цілому сто десять – сто п’ятнадцять днів.
Отже, шлях «з варяг у греки», від Балтійського моря до Чорного, був принципово прохідним протягом однієї літньої навігації (але тільки в одному напрямку – «із варяг у греки», або ж «із грек у варяги»).
Труднощі, які чекали древніх мореплавців, також чітко локалізовані – пороги на Волхові і на Дніпрі (на початку і в кінці східноєвропейського річкового шляху), волоки – в його центральній частині. Саме на цих ділянках сконцентровані давньоруські пам’ятки, залишені населенням, яке безсумнівно, і забезпечувало, і контролювало тут будь-який рух. Виявилися такі концентрації і на інших відрізках, що раніше не залучали особливої уваги, – гідрографічно складних, з безліччю рукавів і островів, ділянок Волхова – на підході до Новгороду, і Дніпра – нижче Києва. Навіть нашим «варягам» тут важкувато доводилося без знаючих місцевих лоцманів. А в давнину переходи за цими складними відрізками прикривали надійно укріплені городища.
Абсолютно в новому світлі постали сопки Ловаті, пов’язані з поселеннями, які ми визначаємо як «сільські, з функцією контролю на водному шляху». Саме в середній течії Ловать надзвичайно звивиста: на її луках шлюпки стрімко почали втрачати швидкість. Але ж в давнину прийти вздовж цих лук без згоди і допомоги місцевих жителів, які спорудили сопки, з яких до того ж прекрасно проглядається кожне плесо, що лежить між луками, навряд чи було можливо.
У культурі і економіці цих Ловатських, слов’янсько-новгородських поселень насамперед потрібно шукати «ключ» шляху «із варяг у греки».
А що шлях цей «не мав відношення до Древньої Русі» – сильне «перебільшення», м’яко кажучи. Вздовж Волхово-Дніпровської магістралі розосереджені від Балтійського моря до Чорного скандинавські (варязькі) знахідки, що дозволяють судити про час плавань норманів. Найбільш ранні датовані часом перших контактів – на острові Тютеpс VI-VII століть, в Ладозі, на нижньому Волхові – середина VIII століття, в Новгороді (на Рюриковому городищі) – з середини IX, в Двінська-Дніпровському межиріччі – перша половина IX століття; останнім часом українським археологом Володимиром Зоценко варязькі древності IX століття виявлені і в Києві.
Однак у всіх випадках в межах Стародавньої Русі варязькі знахідки включені в контекст місцевої культури, до складу слов’янських, давньоруських пам’яток. Висновок про тісну залежність діяльності варязьких дружин від місцевих, східнослов’янських умов і сил наше «навігаційно-археологічне дослідження» підтвердило повністю.
Виявилася й інша важливе обставина: шлях «із варяг у греки»; перетинає три великі економіко-географічні області, які вже в давнину помітно різнилися. На півдні, у Середньому Подніпров’ї – зона стародавнього високопродуктивного землеробства. Верхнє Подніпров’я і перехід в Балтійський басейн, на Ловать – зона стабільного, хоча і менш продуктивного землеробського господарства. Північні, новгородські землі – зона нестабільного землеробства, яке вимагало доповнення промислами, обміном і іншими видами діяльності. Волхова-Дніпровська магістраль об’єднувала в першу чергу ці три східнослов’янські господарські області, інтегруючи їх потенціал в економіку єдиної Давньоруської держави. А вже його економічними, культурними, політичними потребами визначалися зовнішні зв’язки Київської Русі і з «Варягами», і з «Греками».
І процес формування цих зв’язків, за даними археологічних знахідок і відкритті останніх років, розпочався задовго до «покликання варягів» на чолі з Рюриком в середині-початку IX століття, саме тоді, з VIII-ІХ століть, стала формуватися і досить густа мережа поселень і центрів, які контролювали буквально кожен денний перехід «варязького шляху», щільно включених в адміністративну мережу давньоруських земель з їх «стольним містом» – Новгородом, трикутником Дніпро-Двінгської області.
Перекидання через волоки, постачання човнів, поповнення сил, як в наші дні, так і в давнину, вимагали спокійної і ділової взаємодії центрального керівництва експедиції, екіпажів та місцевої адміністрації.
Як у Віщого Олега, обростали наші сили в міру руху з півночі на південь добровільними дружинами – і від «словен новгородських», і від «кривичів» на кордоні Псковщини і Смоленщини (де стоять Усвят), і «поляни київські» делегували нам своїх далеких нащадків. Шкода, не було можливості до кінця шляху провести всю цю «Русь», що приєдналася до наших «варягів». Але обидва цих імені гордо пронесли від Виборга до Дніпра наші човни. Чимало на їх і нашому шляху було труднощів і одкровень, спостережень і асоціацій зі скупими і ємними рядками давніх літописів і саг. Ми вийшли, як і розраховували, до витоків вітчизняної історії, і подекуди ніби відчинилися її глибинні далі, що йдуть чи не з скіфських часів.
Автор: Ю. Жвіташвілі.
Схожі статті:
Маршрут к грекам | Encyclopedia.
comКлючевой торговый и коммуникационный путь между Киевской Русью и Византией, названный в Русской летописи «Путь от варягов [варягов] к грекам». устье Западной Двины, соединяясь с верхним Днепром на волоковых участках близ Смоленска, и продолжалось через Киев до нижнего Днепра, где впадало в Черное море, наконец заканчиваясь в Константинополе. Альтернативный путь на севере проходил от Смоленских волоков к Ловать, который вел к озеру Ильмень и через Волхов и Новгород к Ладожскому озеру, а оттуда через Неву к Финскому заливу и восточной Балтике. Хотя участки этого маршрута использовались начиная с каменного века и далее, он не достиг своего полного размаха до конца девятого и начала десятого веков, когда русские князья объединили водные пути и прилегающие земли под Русским государством.
В середине десятого века византийский император Константин Багрянородный описал ( De administrando imperio ) южную часть пути, отметив наличие семи порогов в низовьях Днепра, проходимых только волоком, и сопутствующие опасности Печенеги атакуют.
Согласно Константину, славяне — даже с севера, вплоть до Новгорода — вырезали зимой моноксилы (землянки) и весной сплавляли их вниз по течению в Киев. Там эти лодки перестроили и оснастили веслами, уключинами и «прочей снастью». В начале лета русы наполнили эти лодки товарами для продажи в Царьград и поплыли вниз по течению к острову св. Эферия (Березани) в устье Днепра, где вновь переоборудовали свои лодки «снастями по мере надобности, паруса, мачты и рули, которые они приносят с собой». После этого они отплыли в Черное море, следуя по его западному побережью в Константинополь. По русско-византийским торговым договорам 9 в.07, 911, 944 и 971 гг. русские торговцы были частыми гостями в Константинополе, где они останавливались до шести месяцев ежегодно, с весны до летних месяцев, на четверти святого Мамата.
Русы меняли меха, воск и мед на византийское вино, оливковое масло, шелка, стеклянные украшения и посуду, церковную атрибутику и другие предметы роскоши. В Х веке, а может быть, и несколько позже, русы также продавали рабов византийцам.
По этому пути в восточное Средиземноморье также отправлялись русские и скандинавские паломники и наемники. Несколько раз в десятом веке и в 1043 году русы использовали этот путь для вторжения в Византию.
Во время межкняжеских раздоров путь иногда закрывался, как на рубеже двенадцатого века, когда Киев блокировал торговлю с Новгородом. Иногда кочевые народы к югу от Киева также блокировали путь или препятствовали торговле, и русские князья отвечали военными экспедициями. С оккупацией Константинополя латинскими крестоносцами в 1204 году русское купечество переместило свою торговлю в крымский порт Судак. Маршрут был заброшен после монгольского завоевания Руси примерно в 1240 году. Однако до этого времени торговля Киева по этому маршруту процветала, особенно с одиннадцатого до середины тринадцатого веков.
См. также: византия, влияние; внешняя торговля; киевская русь; норманистская полемика; первичная хроника; викинги
Кросс, Сэмюэл Хаззард и Шербовиц-Ветзор, Ольгерд П.
, тр. и изд. (1973). Русская Полевая Летопись. Кембридж, Массачусетс: Средневековая академия Америки.
Кайзер, Даниэль, тр. и изд. (1992). Законы России, Серия 1, Том. 1: Законы Руси десятого-пятнадцатого веков. Солт-Лейк-Сити, Юта: Чарльз Шлакс-младший, 9 лет0005
Нунан, Томас С. (1967). «Днепровский торговый путь». Кандидат наук. дисс., Мичиганский университет, Анн-Арбор.
Нунан, Томас С. (1991). «Расцвет международной и внутренней торговли Киева, ок. 1100–1240 гг.». В году украинская экономическая история: интерпретационные очерки, изд. И. С. Коропецкий. Кембридж, Массачусетс: Украинский научно-исследовательский институт.
Ковалев Роман Константинович
Торговый путь из варяг в греки: последние новости, видео и фото Торговый путь из варяг в греки
Торговый путь из варяг в греки: последние новости, видео и фотографии торгового пути из варяг в греки | Times of IndiaEdition
Войти
Вы искали
, Показано 33 результатов
торговый путь из варягов в греки Новости
Греция обвиняет Турцию в сопровождении судов для контрабанды мигрантов
Турция и Греция давно обмениваются обвинениями в вопросе миграции, но немедленной реакции со стороны турецких властей не последовало, учитывая, что мигранты стремятся попасть в Грецию нелегально.
Все, что блестит в новых ювелирных и денежных галереях Мумбаи, старое
TNN / 01 марта 2020 г., 08:42 (IST) собирается купить фальшивые старые деньги за настоящие новые деньги. В обмен на 20 рупий из кармана ее индийского дедушки Майя вскоре отправится домой с тремя тонкими алюминиевыми монетами с острыми краями, которые могут причинить боль ее младшему брату, если он их найдет.
Sensex погружается 292 пункта из-за краха акций Китая, опасений Греции участниками, отслеживая более тяжелые потери в Шанхае и опасения по поводу будущего Греции в еврозоне.
Римские артефакты найдены в Веллалоре
TNN / 07 марта 2015 г., 06:30 (IST) Коимбатур, который когда-то был частью древнего торгового пути, несколько дней назад.
Найден второй по величине лабиринт из древних камней исследователи из Центра археологических и исторических исследований Верараджендрана, Тирупур.
Вести Mausam: Волна наследия приближается к побережью Гуджарата помимо продвижения торговли, техники и религий.