«Княгиня Ольга. Перша свята жінка Київської Русі»
Бібліографічний список літератури до Дня Рівноапостольної княгині Ольги
Хто вона, ця мудра державна діячка, жінка, яка змогла потіснити владолюбних мужів, підступних варягів і сісти на древньому київському престолі?
Княгиня Ольга
Коротка історична довідка:
Православна церква вшановує княгиню Ольгу як святу. Прийнявши християнство, вона ненасильницькими методами сприяла його поширенню в Київській Русі.
Літопис розповідає, що Ольга доводилася родичкою князю Олегові — тодішньому правителю.
903 року її віддали заміж за Ігоря, сина Рюрика, майбутнього великого князя, якому на той час виповнилося двадцять п’ять літ. Оскільки Ольга тоді була ще маленькою дівчинкою, шлюб спочатку був номінальним.
Ігор став повновладним правителем Київської Русі, коли йому виповнилося тридцять п’ять.
Про роки його правління відомо дуже мало: Ігор ходив у далекі військові походи, які відволікали його від внутрішніх подій. Тож Ольга дедалі більше бралася за справи управління державою.
Тоді в Києві було вже багато християн, які під час укладення миру з Візантією 944 року присягали не біля ідола Перуна на дніпровській кручі, як місцеві язичники, а в соборній Іллінській церкві на Подолі. Християнам, на відміну від язичників, були властиві грамотність і широта кругозору, що необхідні у веденні державних справ. Тому Ольга в управлінні спиралася саме на них, поступово схиляючись до їхньої віри.
Восени 945 року Ігор вирушив за даниною до древлян, але дружина не вдовольнилася її розміром, тому князь повернувся. Це обурило древлян, і вони вбили Ігоря.
Залишившись із малолітнім сином, Ольга передусім мусила вгамувати древлян. Літопис розповідає про триразову помсту княгині. Спочатку древляни вирішили запропонувати їй у чоловіки свого князя Мала, пославши в Київ старійшин.
Човен із послами кинули в заздалегідь приготовлену яму, де живцем засипали древлянських представників. Удруге послів древлян за наказом Ольги було спалено в лазні. А третє посольство воїни княгині перебили під час тризни, яку справляли по Ігорю.
Після цих розправ княгиня 946 року послала в древлянську землю військо. Древляни замкнулися в добре укріпленому місті Іскоростені. Тоді Ольга вдалася до хитрощів: вона пообіцяла відступити, узявши данину голубами від кожного дому. Хитромудра княгиня наказала прикріпити до лапок голубів скіпки, що тліли, і відпустити птахів. Вони полетіли назад — і місто запалало.
Опір древлян було зламано, і більше ніхто з тих, хто мусив платити данину, не повставав проти Ольги. І хоча фольклорні мотиви в літописних оповіданнях очевидні, безсумнівне одне: древляни були суворо покарані. Княгиня теж дістала уроки з обставин загибелі чоловіка. Вона встановила фіксований обсяг данини з кожної землі й почала облаштуванням великокнязівських господарств і доходних промислів.
По всій землі було наведено порядок.
Зміцнивши своє становище всередині країни, Ольга перейшла до активної зовнішньої політики. Вона відвідала Візантію — одну з найсильніших держав Європи. Тут княгиня хрестилася, причому візантійський імператор Константан був настільки нею зачарований, що нібито запропонував їй руку й серце, проте змушений був задовольнитися лише роллю хрещеного батька Ольги.
Правління княгині було вирішальним поворотом в історії Київської Русі. Країна здобула впорядковану владу й почала інтегруватися в політичну систему християнського світу. Її справу підхопив онук Володимир, який і охрестив Київську Русь.
Докладніше про історичні події тих часів дивіться в бібліографічному покажчику МСМБ
«Київський князь Володимир Святославич — знаковий символ східнослов’янської цивілізації»
Історичні державні реформи та значення володарювання Ольги
Внутрішня політика
Придушила повстання деревлян і підпорядкувала їхні землі безпосередньо Києву.
Здійснила першу державну реформу на Русі: чітко визначила землі, із яких збирала данину.
Улаштувала «становища» і княжі «погости» — місця зберігання зібраної данини і осередки центральної влади.
Закріпила за княжою казною «ловища» — землі, багаті на хутрового звіра, що забезпечувало постійний прибуток.
Розбудовувала, прикрашала й зміцнювала свій стольний град. У Києві було збудовано нову князівську резиденцію — Ольжин двір із «теремом кам’яним», дерев’яну християнську церкву і систему укріплень.
Зовнішня політика
Надавала перевагу дипломатії перед війною. У 946 р. (або 957 р.) на чолі мирного посольства відвідала Константинополь й уклала угоду з імператором Костянтином VII Багрянородним.
Відповідно до русько-візантійської угоди надсилала свої дружини допомагати Візантії у війні з арабами в 967 р. та боротьбі з норманами й болгарами.
Здійснила першу спробу встановити дипломатичні контакти із Західною Європою. У 959 р. надіслала послів до німецького імператора Оттона I з проханням направити єпископа для хрещення Русі. Місія ченця Адальберта, що діяла на Русі в 961- 962 рр., завершилася провалом.
Значення діяльності
ЇЇ діяльність залишила помітний слід у східнослов’янській історії Х ст.
Внутрішньополітичні заходи княгині сприяли об’єднанню колишніх окремих племінних володінь у єдиний державний організм.
У зовнішньополітичній діяльності визначила нові підходи, надаючи перевагу мирним засобам над воєнними.
Сприяла зміцненню міжнародного авторитету Київської Русі.
Бібліографія статей
/ подано за алфавітом авторів та назв /
Гирич, І. Київський путівник [Текст] / І. Гирич // Київ. — 2012. — № 7-8. — С. 166-180.
Грабар, С. П’ять слів про Київ [Текст] / С. Грабар // Київ. — 2015. — № 1–2. — С. 79-87.
Грипась, Володимир. Київська Русь між унітарною і конфедеративною формами державного устрою [Текст] = http://gazeta.dt.ua/history/na-kosmichniy-orbiti-vse-o-key-do-40-richchya-eksperimentalnogo-spilnogo-polotu-kosmichnih-korabliv-apollon-ssha-i-soyuz-srsr-_.html / Грипась, Володимир // Дзеркало тижня. — 2015. — 11- 17лип.(№25). — С. 15. Територіально Київська Русь значною мірою сформувалася наприкінці ІХ — на початку Х ст. добровільним або насильницьким об’єднанням східнослов’янських племен. Кульмінаційною точкою цього процесу стало захоплення князем Олегом (не пізніше 882 р.) міста легендарного князя Кия, що лежав на перехресті тогочасних важливих торгових шляхів — водного Шляху з Варягів у греки і сухопутного з Європи до країн Давнього Сходу.
Гиндя В. Сказки патриотов [Текст] / В. Гиндя // Корреспондент.
— 2008.- №17. — С. 49-55. Міфи української історії
Донець Т. 1025-річчя Хрещення Київської Русі [Текст] / Т. Донець // Чумацький шлях. — 2013. — № 2. — С. 2-4.
«За моєю гіпотезою князя Чорного згубила княгиня Ольга» [Текст] = http://www.ukurier.gov.ua/index.php?articl=1&id=16598 / Тютюнник Є. // Урядовий кур’єр. — 2010. — 8 груд. (№230). — С. 19. Річ у тому, що «під час монгольської навали загинули чернігівські літописи, разом з ними і відомості про життя та діяльність представників місцевої династії Ольговичів. І ось уже кілька століть історики змушені тлумачити події і вчинки князів на підставі недоброзичливих свідчень їхніх суперників з династії Мономаховичів», — так пояснив ситуацію Олександр Добриця у своїй книзі історичних нарисів «Князі Чернігівські»
Кальницкий, Михаил. 8 женщин, которые изменили Киев [Текст] = http://kp.ua/daily/070312/328309/: накануне Международного женского дня мы расскажем о киевлянках, которые, на наш взгляд, внесли самый значительный вклад в историю города / Кальницкий, Михаил // Комсомольская правда в Украине.
— 2012. — 7 марта (№51). — С, 18-19. Красою і гордістю древнього міста на Дніпрі у всі часи були жінки. Навіть ліпописні легенди про заснування Києва не забули пом’янути разом з братами Києм, Щеком і Хоривом їх сестру Либідь. Наші землячки своїм розумом і красою надавали слави місту, більшість видатних чоловіків тільки поряд з киянками знаходили щастя…
Кияк Н. О. Берегині українського роду [Текст] / Н. О. Кияк, В. С. Нежур, Л.М. Свистан, Г. І. Порасочка // Шкільна бібліотека. — 2015. — № 2. — С. 88-90.
Національна телекомпанія України спільно з газетою «День» презентують [Електронний ресурс] = http://www.day.kiev.ua/214218 / Інф. «День» // День. — 2011. — 18 серп. (№146). У рамках спільного із Першим Національним проекту на завершення — портрети двох великих особистостей із різних епох. Обидві важать українській державності: один із найдостойніших правителів Київської Русі — княгиня Ольга та Пилип Орлик — автор першої української Конституції, що була однією із перших на терені Європи.
Ці короткі історичні екскурси — ще одна нагода замислитися, чому, маючи такі давні, достойні і славні традиції державотворення і права, сьогодні ми, українці, живемо в розхристаній державі, де панує безправ’я
Ольга і Володимир — Святителі Русі-України [Текст] // Світ дитини. — 2011. — № 7–8. — С. 1.
Ольга Свята [Текст] : // Урядовий кур’єр. — 2005.- 22лют.(№33). — С.12. Феномен цієї історичної особистості полягає в тому , що то була перша і єдина жінка, яка сподобилась обійняти великокнязівський скіпетр й тривалий час успішно урядувати в Київській державі
Перша свята жінка Київської Русі [Текст]: «Хрещатик» продовжує друкувати історії про видатних киян. Наразі до уваги читачів пропонується текст, присвячений великій княгині Ользі / Інф. «Хрещатика» // Хрещатик. — 2008. — 14 жовт.(№186). — С. 12. Книягиня Ольга, в хрещенні Олена (11 липня 969 року) правила Київською Руссю після загибелі чоловіка, князя Ігоря Рюриковича як регент з 945-го приблизно до 960-го.
Свята Російської православної церкви, перша з руських можновладців прийняла християнство ще до хрещення Русі
Рибак І. Вищі князі і гетьмани у легендах історії [Текст]: історичні портрети / І. Рибак // Історія України. — 2003. — 1 вер. (№29-32). — С. 11-48.
Ричка В. Між християнським сходом і заходом [Текст]: Київська Русь у міжцивілізаційному діалозі / В. Ричка // Дзеркало тижня. — 2005. — 9-15 квіт. (№13). — С. 21.
Рудь, М. Ольжина помста [Текст] / М. Рудь // Вечірній Київ. — 1998.-7 серп.(N150). — C.12. — Про спалення княгинею Ольгою мiста древлян Iскоростеня.
Сторінками Несторового літопису [Текст] // Все для вчителя. — 2015. — № 3. — С. 19.
Шестаков, А. Хреститель Русі та його бабуся [Текст]:/ / А. Шестаков //Україна молода, — 2005.- 28 лип. (№137).- С. 12 Щороку 24 липня православна церква вшановує пам’ять великої княгині Ольги — першої із святих Київської Русі
Шпіцер, В.
Українські жінки — державниці [Текст] / В. Шпіцер // Слово просвіти. — 2015. — № 9(801). — С. 14-15.
Список літератури із фондів МСМБ
Антонов, Александр Ильич. Княгиня Ольга [Текст]: роман / Антонов, Александр Ильич. — М. : Мир книги; Литература, 2007. — 352 с.
Бабицька, Тетяна Марківна. Княгиня Ольга [Текст]: повість, оповідання / Бабицька, Тетяна Марківна ; Худож. П.А.Крисаченко. — К. : Молодь, 1990. — 216 с.
Бадрак, Валентин. Стратегии гениальных женщин [Текст] / Бадрак, Валентин. — Харьков : Фолио, 2007. — 447 с.
Берест, Дан. Літописні непорозуміння. Історичні статті [Текст]: науково-популярне видання / Берест, Дан ; Післ. авт. — Вінниця : Книга-Вега, 2006. — 76 с
Брайчевський, Михайло Юліанович. Твори. Т.1[Текст]: суспільно-політичні рухи в Київській Русі.
Історична думка в Київській Русі / Брайчевський, Михайло Юліанович ; Упорядкув., передм., наукове редагув. і анотов. імен. покажч. Ю.Кухарчука. — К. : В-во ім. Олени Теліги, 2004. — 720 с
Брайчевський, Михайло Юліанович. Скарби знайдені і незнайдені / Брайчевський, Михайло Юліанович ; Худож. В.Б.Бродський. — К. : Наукова думка, 1992. — 88 с.
Величко, Галина Петрівна. Ольга і Олег [Текст]: антологія української творчості / Величко, Галина Петрівна ; Передм. авт.; Упоряд. авт. матер. М.І.Величко, О.М.Величко, О.М.Величко, Т.Б.Гордієнко . — К. : Основа-Принт, 2009. — 148 с.
Видатні постаті в історії України ІХ-ХІХ ст. [Текст]: короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети: Довідкове видання / Авт.-упорядн.: В.І.Гусєв, В.П.Дрожжин, Ю.О.Калінцев, О.Г.Сокирко, В.І.Червінський. — К. : Вища школа, 2002. — 359 с.
Висоцький, Сергій Олександрович.
Княгиня Ольга і Анна Ярославна — славні жінки Київської Русі [Текст] / Висоцький, Сергій Олександрович ; Передм. авт.; Худож. Л.В.Демчишин. — К. : «Дніпро», 1994. — 104 с.
Горський, Вілен Сергійович. Святі Київської Русі [Текст] / Горський, Вілен Сергійович ; Худож. І.М.Галушка. — К. : Абрис, 1994. — 176 с.
Горський, Вілен Сергійович. Святі Київської Русі [Текст] : наукове видання / Горський, Вілен Сергійович ; Під ред. Л.Г.Малишевської. — К. : Абрис, 1994. — 173 с.
Горянич, Марина. Княгиня Ольга і я [Текст]: оповідання / Горянич, Марина . — К. : Гамазин, 2011. — 48 с.
Гроза Византии [Текст]: В дали веков; Гроза Византии; Красное Солнышко /А.Красницкий; Русские исторические женщины: Отрывок из очерка/Д.Мордовцев; Сага об Эймунде. — М. : Терра, 1996. — 629 с.
Грушевський, Михайло Сергiйович.
Ілюстрована історія України [Текст]: з додатком Нового Періоду Історії України за роки від 1914 до 1919 / Грушевський, Михайло Сергiйович ; Передм. авт. — К. : Видавництво Шкільної Ради, 1990. — 559 с.
Дамаскин, Игорь Анатольевич. Разведчицы и шпионки [Текст] / Дамаскин, Игорь Анатольевич. — М. : Олма-пресс, 1999. — 432 с.
Дорошенко, Дмитро Іванович. Нарис історії України в 2-х томах [Текст]: до половини XVII століття. Т.1 / Дорошенко, Дмитро Іванович ; Передм. О.Оглоблина. — Вид. 2-ге. — К. : Глобус, 1991. — 238 с.
Дюпарк, Эдуард де ля Барр. Воительницы [Текст]: о самых прекрасных и самых басстрашных / Дюпарк, Эдуард де ля Барр; Пер. с фр., предисл., коммент. С.Нечаева. — Библиография: с.311. — Предисловие к русскому изданию: с.5. — 320 с.
Єфименко, Олександра Яківна. Історія України та ії народу [Текст]: історичний нарис / Єфименко, Олександра Яківна ; Перекл.
з рос. В.Д.Калити; Передм. та прим. Т.Г.Лазоренко; Худож. В.В.Терещенко. — К. : Мистецтво, 1992. — 256 с.
Женщины Древней Руси [Текст] . — М. : Мысль, 1989. — 319 с.
Журавльов, Денис Володимирович. Хто є хто в української історії [Текст] : Князі. Гетьмани. Повстанці. Диктатори. Видатні особи XX століття / Журавльов, Денис Володимирович ; Передм. авт.; Худож. Н.Коноплич, А.Єрьоміна. — харків : Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. — 416 с
Изборник [Текст]: повести Древней Руси / Пер. со старосл.; Сост., коммент. Л.А.Дмитриева, Н.В.Понырко; Вступ. ст. Д.С.Лихачева; Худож. А.Моисеев. — М. : Художественная литература, 1986. — 447 с.
Іванченко, Раїса Петрівна. Отрута для княгині [Текст]: роман / Іванченко, Раїса Петрівна ; Худож. П.А.Крисаченко. — К. : Спалах ЛТД, 1995. — 464 с
Історія України в особах [Текст]: IX-XVIII ст.
/ Авт. кол.: В.Замлинський, І.Войцеховська; В.Галаган та інш.; Вступ. сл. В.Замлинського; Худож. Т.М.Канарська. — К. : Видавництво «Україна»,1993.- 396 с.
Книга в довідково-енциклопедичній формі дає інформацію про видатних осіб, що відіграли значну роль в історії нашої держави з часів Київської Русі до появи на карті світу сучасної незалежної України
Княгиня Ольга [Текст]: повість, оповідання / Бабицька, Тетяна Марківна ; Худож. П.А.Крисаченко. — К. : Молодь, 1990. — 216 с.
Котляр, Микола Федорович. Історія України в особах [Текст] : Давньоруська держава / Котляр, Микола Федорович. — К. : Україна, 1996. — 240 с.
Котляр, Николай Федорович. Древняя Русь и Киев [Текст]: в летописях, преданиях и легендах / Котляр, Николай Федорович ; Предисл., послесл. авт. — К. : Наукова думка, 1986. — 159 с
Крип’якевич, Iван Петрович. Історія України [Текст]: нове видання / Крип’якевич, Iван Петрович, Дольницький, Мирон ; Під ред.
, доп., прим. П.Ісаєва. — Нью-Йорк : Видавництво Шкільної Ради при УККА, 2007. — 254 с.
Кузич-Березовський, Іван. Жінка і держава [Текст] / Кузич-Березовський, Іван ; Передм. авт., Л.Дещинського. — Львів : Світ, 1994. — 287 с.
Лотоцький, Антін. Княжа слава [Текст] / Лотоцький, Антін ; Підготовка тексту, вступ. ст. Б.Якимовича; Худож. П.С.Андрусів. — Львів : Каменяр, 1991. — 232 с.
Луговий, О. Визначне жіноцтво України [Текст]: історичні життєписи / Овруцький-Швабе, Олександр ; Вступ. ст. автора; Худож. О.Д.Назаренко. — К. : «Дніпро», 1994. — 335 с
Мельничук, Георгій. 1000 незабутніх імен України [Текст]: науково-популярне видання / Мельничук, Георгій ; Худ. Ю.А.Демидьонок. — К. : Школа, 2005. — 288 с.
Морозова, Людмила Евгеньевна. Русские княгини [Текст]: женщины и власть / Морозова, Людмила Евгеньевна ; Предисл.
автора. — М. : АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2004. — 256с. :
Паль, Лин фон. Тайны Киевской Руси [Текст] / Паль, Лин фон ; Предисл. авт. — М.; СПб. : АСТ; Астрель, 2008. — 351 с.
Панова, Вера Федоровна. Сказание об Ольге [Текст] / Панова, Вера Федоровна ; Под ред. Г.В.Антоновой; Худож. Т.Горб. — СПб.: «Детская литература», 1968. — 64 с. : ил. — (В обкл.) 0-13.
Сахаров, Андрей Николаевич. Дипломатия Древней Руси [Текст]: зарождение древнерусской дипломатии / Сахаров, Андрей Николаевич ; Худож. А.В.Сальников. — М. : Педагогика, 1987. — 128 с.
Святая Ольга, Владимир Святой: Жизнеописания, факты и гипотезы, портреты и документы в 30 книгах [Текст]: сборник. Кн.1 : российские судьбы: Святая Ольга, Владимир Святой / Сост. Н.Н.Лисовой, М.Б.Поспелов. — М. : Новатор, 1996. — 400 с :
Семашко, Ирина Ильинична. Сто великих женщин [Текст] = : научно-популярное издание / Семашко, Ирина Ильинична.
— М. : Вече, 2000. — 576 с. Галерея історій життя відомих жінок — символів свого часу
Серба, Андрей Иванович. Мёртвые сраму не имут [Текст]: историко-приключенческие повести / Серба, Андрей Иванович ; Сост. Л.М.Грибкова; Худож. С.В.Соколов. — Нижний Новгород : Флокс, 1994. — 476 с.
Сліпачук, Василь Омелянович. Родовичі [Текст] / Сліпачук, Василь Омелянович ; Худож. Д.І.Принцевський. — К. : Веселка, 1983. — 217 с. : іл. — (В пер.) 0-60.
Сліпушко, Оксана. Жриці влади і любові : єгипетська цариця Клеопатра і руська княгиня Ольга / Сліпушко, Оксана. — К. : Аконіт, 2004. — 271 с.
Сліпушко, Оксана. Таємниці володарів Русі : від Олега до Володимира Мономаха / Сліпушко, Оксана. — К. : Аконіт, 2003. — 188 с.
Субтельний, Орест. Україна: Iсторiя / Субтельний, Орест ; Пер. с англ. Ю.I.Шевчука; Передм. С.В.
Кульчицького та авт.; Худож.О.Г.Григор. — 2-е вид. — К. : Либiдь, 1992. — 512 с. Розповідь канадського історіка про минуле й сучасне України:
Толстоухов, Анатолій Володимирович. Украина-Европа: хронология развития [Текст] : С древнейших времен до нашей эры. Т.1,2 / Толстоухов, Анатолій Володимирович, Зубанов, Володимир Олександрович ; Сост. О.А.Григорьева, Н.Н.Артемьева, В.В.Зубанова; Под ред. Н.Н.Бровко, А.В.Курочкина, А.А.Корниевского. — К. : Крион, 2008. — 768 с.
Українки в історії [Текст] / За заг. ред. В.Борисенко. — 2-ге вид., стеріотип. — К. : Либiдь, 2006. — 328 с.
Харченко, Татьяна Николаевна. 100 знаменитых людей Украины [Текст] / Харченко, Татьяна Николаевна, Очкурова, Оксана Юрьевна, Рудычева, Ирина Анатольевна. — Харьков : Фолио, 2004. — 511 с.
Черняк, Ніна. Княжа доба [Текст]: коротка історія / Черняк, Ніна ; Під ред.
Є.Федоренко. — Нью-Йорк : Видавництво Шкільної Ради при УККА, 2010. — 96 с
Фільмографія
Гра долі [Оптичний диск]: серіал документальних фільмів. Збірка №16 : Славетні жінки / Автори сценарію Н. Сопіт, В. Вітер, В. Образ та інш., ведуча Н. Сопіт. — К. : ВІАТЕЛ, 2006. — 50-00.
До біографії княгині Ольги
В Україні 24 липня, за новим стилем, вшановують пам’ять святої рівноапостольної княгині Ольги, бабусі Володимира Великого.
Однією з надзвичайно важливих та цікавих постатей в українській історії є Велика княгиня Ольга За народними переказами княгиня Ольга — діяльна, мудра, «віща» правительку й захисницю землі Руської. Від природи ця жінка була наділена гострим розумом, нестримною енергією, широтою поглядів та несхибною волею.Образ Ольги постає перед нами із сторінок «Повісті минулих літ» Нестора Літописця, візантійських хроністів і письменників.
Православна ж церква шанує Княгиню Ольгу (у хрещенні Олену), як святу й рівноапостольну.
У видатній пам’ятці часів Київської Русі — Софійському соборі у Києві, на фресці відновлене портретне зображення княгині Ольги. Її обличчя має досить суворий вигляд: великі очі, тоненькі, темні, трохи вигнуті брови, прямий правильної форми ніс. З під мафорія виглядає темно-каштанове волосся з проділом посередині. Дуже виразний рот княгині з щільно стуленими тонкими губами, що надає обличчю владного, вольового виразу. На ній сукня світло салатового кольору.
Де й коли народилася Ольга, з якої родини походила, чи була князівського роду? — дослідники по-різному відповідають на ці питання. Найпоширенішою є думка, що народилася вона близько 890 року у місті Пскові, в землях кривичів. «Повість минулих літ» стверджує, що Олег привіз Ігореві 903 року наречену з Плескова (північна діалектна форма назви Псков): «була вона мудрою та кмітливою; від неї народився син Святослав».
Проте ім’я Ольга — Хельга, начебто вказує на скандинавське походження княгині. Звідси — традиція вважати її шведкою, дочкою одного з дружинників Рюрика, що був намісником у Пскові. Існує також гіпотеза, за якою Ольга могла бути болгарською царівною (її рідне місто Плесков ототожнюють з болгарською столицею Пліски). Ще інші вважають її дочкою псковського посадника Госмомисла. Але державницька діяльність нашої княгині доказує противне. Так поводитись з цісарями і підданими, як вела себе Ольга, може тільки жінка-володарка, що змалечку звикла наказувати і розпоряджуватись, а вияви пошани до себе приймати за їй належне. Загалом, встановити точне походження, час і місце народження цієї легендарної особистості неможливо через нестачу фактичного матеріалу.
Найпоширенішою серед науковців є думка, що дитинство майбутньої княгині минуло у селі Вибути поблизу Пскова. Легенда каже, що у псковських лісах вона випадково зустріла княжича Ігоря, що саме приїхав на полювання. Якось трапилося йому за рікою лов побачити, але не міг ріки перейти.
Помітив, що хтось на човні пливе, і попросив, щоб його за річку перевезли. Коли ж човен пристав до берега, молоденький мисливець умостився в нім. А коли роздивився Ігор, що це не юнак, а дівчина в нього перевізником, та ще й на обличчя вельми гарна ота Ольга, зараз же, блудною похіттю запалився від самого тільки погляду і почав до неї слова невстидливії мовити. А вона, збагнувши, яку лиху похіть мав, про чистоту свою подумавши, його мову припинила своєю мовою, як мудра мудрого, кажучи: «Чому, княже, тривожишся? Зрозуміла-бо зі слів твоїх, що хочеш з мене насміятися, чого упаси боже! Але прошу тебе, послухай мене, відкинь від себе лиху похіть, бо потім будеш і сам того соромитися. Згадай, що ти князь, а князеві треба бути як світильнику — бо як же можеш інших судити, коли сам зло чиниш? А ще й те знай, що нас тут тільки двоє, тому не можеш ти насильство вчинити, бо ліпше волію чистою втонути, та й ти зі мною мусиш, ніж чистоту свого дівоцтва стратити».
Такі і більше того слова говорила Ольга Ігореві.
Князь же, чуючи такі мудрі слова, засоромився, мовчки переїхав річку, а згодом від’їхав до Києва. Такий добрий був початок блаженної Ольги, яка ще не знала ані Бога, ані заповідей його не чула, а таку знайшла від Бога премудрість, щоб зберегти чистоту.
Згаданий епізод, як і всі інші, що складають зміст життя Ольги, саме й слугував тій меті, щоб показати, що святий, за уявленнями, закладеними в тогочасній свідомості русичів, був обранцем серед людей. Він по суті належить не їм, а світові Божому. Тим-то святий сприймався так, що він є поза часом, яким міряють людське життя. Він не знає розвитку, оскільки ознака святості схована в ньому від самого народження.
Князь був глибоко вражений словами цієї надзвичайної дівчини. Її краса й надзвичайний розум запали йому в серце. А коли настав час одружитися, наказав Ігор шукати гарну й мудру дівчину, щоб могла стати жоною йому. Коли ж зібрали їх немало, жодна йому не сподобалася, тоді згадав собі оту дивну й мудру дівчину, красу якої на свої очі бачив, а мудру мову якої власними вухами чув і, не забуваючи, в серці своєму носив.
Тому-то, всіх інших відпустивши, послав по Ольгу вищезгаданого князя Олега, родича свого, і її було привезено до нього з належною честю.
Цим завершується перший епізод у життєписі Ольги, як він постає у вітчизняній книжній традиції.
У 903 році Ольгу віддали заміж за Ігоря, сина Рюрика, майбутнього великого князя, якому тоді виповнилося 25 років. Оскільки вона ще була маленькою дівчинкою, шлюб спочатку був номінальним.
Лише через 30 років, за свідченнями Нестора, у подружжя народився єдиний син — Святослав. Це малоймовірно з природних причин: Ользі на той час мало бути 50-55 років. Та й за тодішньої спадкоємності влади і досить вільної язичницької сім’ї Ігор просто не став би так довго очікувати народження спадкоємця, й Ольга не потрапила б на сторінки історичних хронік. Тому логічним є припущення дослідників, що вона народилася близько 910 року і взяла шлюб з Ігорем приблизно у 930 році. Згідно з Іпатіївським літописом син Святослав народився в 942 році.
Але літописні джерела повідомляють, що очевидно Святослав був у них не першою дитиною, проте в історію увійшов тільки він.
Так чи інакше, стала Ольга не лише дружиною, а й мудрою помічницею Ігоря. Про роки правління Ігоря відомо дуже мало. За своє недовге князювання Ігор проявив себе талановитим будівничим держави і відважним флотоводцем. Під його управлінням флот древньокиївської держави дістав подальший розвиток і продовжував служити важливим аргументом зовнішньополітичної діяльності князя, направленої на зміцнення древньокиївської держави. Воєнні заходи Ігоря аж ніяк не свідчать про його виняткову войовничість чи жорстокість. Такими були закони тогочасного життя, згідно з якими право на володарювання треба було доводити силою. Виявом відносин між володарем і підлеглими було полюддя та збір данини.
Згідно з хронологією «Повісті минулих літ» князь Ігор заступив на княжий стіл після смерті Олега. У 914 році Ігор здійснив похід на деревлян, які намагалися відокремитись від Києва.
У 915 році уклав мирну угоду з печенігами, які з’явилися тоді в південноруських степах. Він продовжив політику свого попередника, в якій княжому флоту відводилася чи не головна військово-дипломатична місія. Морські походи князя Ігоря мали широкий міжнародний резонанс про які писали візантійські хроністи. У 941 році Ігор організував морський похід на Візантію, щоб забезпечити інтереси торгівлі. Але похід на Константинополь (зараз Стамбул) закінчився невдало: візантійці спалили його флот «грецьким вогнем». А у 944 році, не прийнявши поразку, знову вирушив на Візантію і, отримавши викуп, уклав з нею договір.
Численні і широкомасштабні воєнні походи вимагали значних витрат і ресурсів, що підштовхувало князя збільшувати данину із підкорених земель. Ці походи відволікали Ігоря від внутрішніх подій, Ольга дедалі більше входила в державні справи. Після того, як був укладений мир з Візантією, відбулась одна з найцікавіших подій в історії Русі Х ст. — деревлянське повстання 945 року, причиною якого стала спроба Ігоря запровадити в Іскоростені повічний збір данини.
Восени 945 року князь з дружиною і його «муж» — старший дружинник Свенельд зі своїми «отроками» (дружинниками) пішли за даниною у Деревлянську землю. «Отроки» Свенельда, збираючи данину, нещадно грабували населення. І це, згадує літописець, викликало недобру заздрість у дружини Ігоря. Дружина почала нарікати, що він занадто багато дав доходів одному Свенельдові: «Тепер, — казали вони, — Свенельдові вояки посправляли собі зброю й одежу гарну, а ми ходимо голі». Та й почали намовляти Ігоря, щоб пішов з ними у деревлянську землю ще і собі з неї взяти: «Ходімо, — кажуть, — княже, добудеш і ти, і ми». Так вже зібравши данину, князь Ігор почав збирати її вдруге. Потім розохотився на ту деревлянську данину, що так слухняно йому дали, та й каже дружині: «Ви собі з данню йдіть додому, а я вернуся і ще походжу». І пішов ще данину збирати, з малою дружиною, щоб не ділитися з усією дружиною і більше собі дістати. (Так оповідали потім Свенельдові дружинники про Ігореву жадність).
Деревляни, почувши, що Ігор знов іде з них данину брати, втратили терпець і порішили йому кінець зробити. Зібрали раду зі своїм князем Малом і кажуть: «Як вовк унадиться між вівці, то і все стадо викосить, як його не вбити, так і з цим Ігорем: як не вб’ємо його, знищить нас до решти». Послали до його, щоб спам’ятався і дав їм спокій: «Чого знов ідеш до нас? Адже взяв уже всю данину!». Та він не послухав і почав збирати данину.
У Деревлянській землі вибухнуло повстання. До селян і міського населення пристала місцева і феодальна знать на чолі з князем Малом. Під час повстання деревляни з міста Іскоротеня напали на його дружину «убили Ігоря і дружину його, бо їх було мало». Князя Ігоря, за свідченням візантійського хроніста Лева Діякона, було не просто вбито деревлянами вони роздерли його, прив’язавши за ноги до двох похилених дерев.
Владарювання Ольги
Після смерті чоловіка, князя Ігоря († 945), Ольга довгі роки керувала державою від імені свого малолітнього сина Святослава.
Княгиня Ольга прийняла християнство.
Ця нерадісна звістка про смерть Ігоря облетіла Київ. Зосталася в Києві по Ігорю його вдова Ольга з малим сином Святославом. Наступнику Київського престолу Святославу було тоді тільки три роки. Першим ділом за свій обов’язок Ольга вважала помститися за чоловіка і приборкати деревлян. Помста була святим ділом у ті часи: «Хто не відомстить — за того Бог не відомстить», — каже старе слов’янське прислів’я, і чим тяжчою була помста, тим більше честі було месникові. Літописець Нестор так розповідає про цю помсту та початок князювання Ольги:
«…З усіх кінців міста люди прямували на Гору — Верхнє місто, де був княжий двір. Збиралися на майдані біля кам’яного палацу князя. Стояли мовчки й чекали появи княгині. Нарешті тишу розірвали звуки рогу. У дверях з’явилася княгиня з почтом. Вона була одягнена у чорний плащ — корзно, одна пола якого була перекинута через ліву руку. На голові — чорна хустка — мафорій і золотий обруч, які ще більше підкреслювали блідість вродливого обличчя.
У правій руці вона тримала золотий князівський жезл з тризубом на кінці — символ влади. Поряд з нею був малолітній син Святослав.
Ольга гучно мовила: «Вбито мого чоловіка, а вашого князя. Що будемо робити, люди?». Натовп загомонів, почулися вигуки. Наперед вийшов старий жрець і підняв руку: «Звичаї нашого народу та закони держави вимагають помсти деревлянам-вбивцям нашого князя. Та поможе нам великий Перун в цьому!». Натовп схвально загув, а воїни-дружинники вихопивши з піхов мечі, почали ними розмахувати. Княгиня, зачекавши трохи, мовила: «Хай буде так, як велять наші звичаї і закони. Клянуся помститися за мого і вашого князя Ігоря!». Заплакані очі її заблищали, увесь її вигляд свідчив про непохитну волю і рішучість».
На підставі норми давньоруського права, згідно з яким вдова, якщо вона знову не одружувалася, виконувала після смерті чоловіка його господарські і соціальні функції, княгиня Ольга стала повновладною правителькою землі Руської.
Звичай кривавої помсти, який в ті часи був реальністю, змусив Ольгу покарати вбивць чоловіка, але покаранню княгиня надала «державно-ритуального характеру». Літописний варіант — легенда про помсту Ольги — починається оповіддю про сватання до неї деревлянського князя Мала. Кияни ретельно готувалися до великого військового походу, раптом прийшла звістка, що до Києва їдуть деревлянські посли, щоб говорити з Ольгою. Розсудили деревляни так: «Оце князя руського ми вбили, візьмемо жону його Ольгу за князя Мала і Святослава візьмемо і зробимо йому, як ото схочемо».
…Припливли посли до Києва човном по Дніпру і пристали під Боричевим (десь навпроти сучасної Андріївської церкви). І було їх двадцять «ліпших мужиків». Ольга ж сиділа біля вікна у своєму палаці і спостерігала за їх прибуттям. Коли ж сповістили про їх приїзд, вона сказала: «Добрі гості прийшли!». Звеліла звати й запитала: «Скажіть-но, заради чого ви прийшли сюди?». Деревляни відповіли: «Послала нас деревлянська земля.
Мужа твого ми вбили, бо був муж твій, як той вовк, що обкрадав нас і грабував, а наші князі добрі є, бо пильно подбали вони про деревлянську землю. Іди-но за нашого князя, за Мала». Вислухала княгиня й каже: «Люба мені мова ваша. Мужа мені мого вже не воскресити, а вас хочу я завтра вшанувати перед людьми своїми. Тож нині ідіть на човен свій і лягайте спати, пишаючись. Завтра я пошлю по вас, а ви скажете: «Не поїдемо ми ні на конях, ні пішки не підемо, а понесете нас у човні». Посли, не підозрюючи нічого поганого, пішли спати, гадаючи, що всі ті іносказання княгині — звичайні весільні приказки. Тим часом Ольга звеліла викопати за городом на тюремному дворі велику і глибоку яму, а вранці наказала покликати послів. Кияни прийшли до них і кажуть: «Зве вас Ольга на честь велику». А вони у відповідь: «Не поїдемо ми ні на конях, ні на возах, ні пішки не підемо, а понесіть нас у човні!». Поміркували кияни і вирішили: «Доведеться нам нести їх. Князь наш вбитий, а княгиня наша хоче йти за вашого князя!».
І понесли їх у човні у супроводі великого натовпу людей у місто на Гору, а вони сиділи, взявшись у боки, пишаючись, одягнені у багатий одяг із коштовними прикрасами. Принесли їх у княжий двір. Ольга сиділа у палаці й спостерігала за всім. Потім неквапливо витягла білу хустинку й махнула нею. На цей знак кияни, що несли лодію, вкинули її разом з послами у яму. А Ольга зійшла вниз з вежі і, нахилившись над ямою, спитала: «Чи добра вам честь?». Вони відповідали: «Гірша нам смерть, ніж Ігореві!». І наказала княгиня закопати їх живими. Це була перша помста Ольги. Сватання князя Мала за Ольгу, на думку дослідників, відображало пережитки матріархату, архаїзм у поглядах деревлян, що знаходилися на значно нижчому рівні соціально-економічного та культурного розвитку, ніж київські поляни.
Розправившись таким чином зі сватами, Ольга звернулася до деревлян: «Якщо ви мене щиро просите, то пришліть до мене нарочитих мужів хай у великій честі піду я за вашого князя. А то не пустять мене люди київські».
Деревляни, почувши це, відправили до Києва найбільш знатних мужів — князівського роду, бояр, купців. Коли вони прибули до Ольги, вона наказала витопити баню для послів. Так і зробили. А коли посли милися, княгиня наказала запалити баню і всі згоріли в ній. Такою була друга помста Ольги.
У діях і завданнях Ольги було багато фольклорних мотивів, загадок та іносказань. Дослідники висловлюють різні думки щодо них. Наприклад, посли не розгадали Ольжиних «весільних» загадок, отже, вони самі винні у своїй смерті. Чи, коли у фольклорі, що загалом схвалює дії Ольги, складався переказ про помсти деревлянам, були намагання якось виправдати її і захистити від помсти родичів загиблих. В одному зі списків літопису вміщено навіть розповідь про сон князя Мала під час його чекання повернення сватів від Ольги. Йому приснилося, що до нього нібито прийшла Ольга і принесла в подарунок барвистий одяг, обшитий перлами, та чорну ковдру з візерунками і лодіями. Згадка у сні Мала перлів, чорної ковдри, лодій за давньоруськими середньовічними віруваннями були поганими прикметами, що провіщали нещастя.
Третя помста Ольги також не обійшлася без хитрощів. Київське військо вже було готове до походу на Деревлянську землю. І знову Ольга звернулася до деревлян зі словами: «Се вже йду я до вас. Тож готуйте медів багато у граді, де вбито мого мужа. Хай поплачу я над труною його і вчиню тризну мужеві моєму». Ольга з невеликою дружиною вирушила в путь. Поблизу міста Іскоростеня, на могилі чоловіка, наказала вона насипати величезний курган і чинити тризну. Деревляни пили, а Ольжині отроки прислуговували їм. Деревляни запитали Ольгу: «Де наші свати, що їх ми послали до тебе?». Вона відповіла, що вони йдуть сюди разом із київською дружиною. В язичеські часи на поминальному бенкеті не тільки пили, а й влаштовували змагання та воєнні ігрища. Цей стародавній звичай — битися, поминаючи померлих, у християнські часи викликав нарікання з боку церкви, що знайшло відображення у сповідальних запитаннях («а по мертвиці дрался?»). Ольга вирішила використати і цей давній звичай для помсти.
Коли упилися деревляни, спочатку звеліла княгиня отрокам своїм пити за них, а потім вбити їх. І посікли їх п’ять тисяч…
Отак, здійснивши три ритуальні помсти за смерть чоловіка, Ольга виконала свій обов’язок за давнім звичаєм. Але ж помститися за батька мусить також і син. Отож наступного, 946 року Ольга скликає велике військо і, очоливши його разом з малим Святославом, рушає на деревлянську землю. Згідно з «Повістю минулих літ», цей похід є перша подія, що значила початок князювання Святослава.
Супроти киян виступило велике військо деревлянське. Коли зійшлися вони, малий Святослав здійняв свого списа і кинув на ворогів. І хоча він був ще малосила дитина, і спис його, пролетівши межи вуха коневі, впав ледве не біля ніг його, та все ж символічний акт цей став знаком на початок бойовища і на те, що очолив його сам князь. Військо Ольги обложило головний город деревлян Іскоростень, мешканці якого вбили Ігоря. Вони стійко оборонялися, бо добре розуміли, що їм пощади не буде.
Облога тривала цілий рік, але військо не могло здобути міста. Тоді Ольга відрядила послів до деревлян із такими словами: «До чого ви хочете досидітися? Чи ви хочете всі з голоду померти, не згоджуючися на данину. Ваші гради вже взяті і люди давно обробляють свої ниви». Городяни відповіли: «Раді б ми відбутися даниною, тільки ж ти за чоловіка загиблого жадаєш помститися». Ольга мовила так: «Я вже помстилася за чоловіка свого, коли прийшли ви до Києва, і вдруге, і втретє тоді, коли чинили тризну чоловікові моєму. Тому я вже не буду помсти чинити, а хочу, взяти потроху данини і, помирившись з вами, піду назад». Запитали деревляни: «Що ж ти бажаєш узяти в нас? Залюбки дамо тобі меду й хутра». Вона відказала на це так: «Нині не маєте ви ані меду, ані хутра. Мені ж треба з вас небагато: дайте мені од кожного двору по троє голубів і по троє горобців. Бо не хочу я тяжкої данини накладати на вас, як ото чоловік мій, а свого прошу у вас малого. Знемоглися бо ви в облозі, тож дайте мені се мале».
Деревляни радо погодились. Поназбирали з кожного двору по три голуби та горобці і з поклоном послали княгині. Те, що вона зажадала такої необтяжливої данини, не збудило в них підозри. Адже ж бо спрадавна повелося у східних слов’ян віддавати на жертву богам саме птахів. На те, гадали, й потрібна княгині така данина. Тим часом Ольга пороздавала своїм воїнам голубів та горобців і наказала прив’язати до кожного трут, а як смеркне трут підпалити й пустити птаство на волю. Так і зробили. Голуби полетіли до своїх голубників, горобці під стріхи. І спалахнув Іскоростень з усіх боків одночасно. І не було жодного двора, де б не горіло, і не можна було погасити, бо палало з усіх боків. І побігли люди з міста, а Ольга наказала воїнам їх ловити: одних убивати, а інших у полон брати. Так узяла княгиня город хитрощами, старійшин його спалила, багато людей побила, декого віддала у рабство, а решту змусила платити тяжку данину.
…Так літописець Нестор у «Повісті минулих літ» розповів про початок князювання Ольги та її помсту древлянам.
Реформи державні
Разом з тим Ольга розуміла, що необхідно змінити довільний та безладний спосіб збирання данини, який спричинився до смерті Ігоря. Вона впровадила перші в Київській Русі «реформи», чітко окресливши землі, з яких через певні проміжки часу мала збиратися означена кількість данини.Княгиня водночас стежила за тим, щоб підлеглі не позбавлялися засобів до існування й відтак могли сплачувати данину. Закріпивши за княжою казною виняткові права на багаті хутровим звіром землі, вона в такий спосіб забезпечила себе постійним прибутком. Аби краще знати свої неозорі володіння, Ольга часто подорожувала. Піддані відчували її рішучість і державну розсудливість.
Вона здійснила ряд реформ, створила так звані погости для стягування данини, запровадила регламентацію феодальних повинностей тощо. Літописець повідомляє: «І наклала вона на них данину тяжку, і дві частини її ішли Києву, а третя — Вишгороду, до Ольги, бо Вишгород був Ольжиним городом.
І пішла Ольга по Деревлянській землі з сином своїм і з дружиною своєю, встановлюючи устави і уроки».
Хрещення в Царграді.
Мініатюра з Радзивілівського літопису
Княгиня руйнувала язичеські капища і будувала церкви. За свідченням пізнього Іоакимівського літопису, збудувала дерев’яну церкву святої Софії поблизу Золотих Воріт. Присвячена премудрості Божій церква мала стати кафедрою митрополита Київського, запрошеного на Русь єпископа. Та не діждалась княгиня здійснення своєї мрії — церква згоріла 1017 року. Пізніше Ярослав Мудрий на тому місці збудував кам’яний Софійський собор, який до сьогодні стоїть як святиня України.
За князювання Ольги розбудовувався й прикрашався її стольний град. У Києві з’явилася нова князівська резиденція — Ольжин двір із «теремом кам’яним».
Археологічні розкопки свідчать, що це був, імовірно, двоповерховий, укритий червоним шифером кам’яний палац, прикрашений мармуром і декоративною керамікою.
Діяльність Ольги зміцнювала фінансову базу князівської влади, апарат князівського державного управління, розширяла саму князівську вотчину. Все це зміцнювало і владу київської княгині, виправдовувало її зусилля, спрямовані на згуртування окремих земель — «клаптиків імперії Рюриковичів» в сильну державу на Сході Європи. Не меч, а мудрість і розум служили їй знаряддям у здійсненні цього задуму. Економічне зміцнення Київської держави, яке настало за адміністративними реформами княгині Ольги, сприяло росту політичної ваги Київської Русі в міжнародних відносинах.
Створена княгинею Ольгою система управління об’єктивно вимагала нової форми ідеології. Язичество не відповідало пекучим потребам внутрішньої політики Давньоруської держави. Ольга не могла спертися на язичество і в своїй зовнішній політиці, головною метою якої було розширення економічних, політичних і культурних зв’язків з сусідніми християнськими державами, серед яких головне місце посідала Візантія.
Незважаючи на зростаючу військову могутність Русі, на перешкоді стояло язичество, що на той час було символом «варварства». Тому бажання княгині прилучитися до християнської віри цілком зрозуміле. Княгиня намагалася одержати хрещення з рук візантійського імператора і патріарха тільки в столиці імперії — Константинополі з ціллю вознесіння особистої влади і зміцненню міжнародного авторитету своєї країни.
Найважливішим зовнішньополітичним партнером Руської держави за часів Ольги лишалася Візантія. Влітку 956 року княгиня відвідала столицю Візантійської імперії і була прийнята імператором Костянтином VII Багрянородним. Велика армада човнів, як розповідає Нестор, доставила у гавань Константинополя Золотий Ріг понад ста осіб посольства Ольги з обслугою і воїнами — майже півтори тисячі чоловік.
Хрещення княгині Ольги
Велика княгиня Ольга вступає в храм Святої Софії, Константинополь. Худ. І. Г.
Машков
Насамперед, перебуваючи у Константинополі, княгиня добивалася встановлення династичних зв’язків з візантійським імператорським домом. Щоб здійснити цей план, потрібно було як мінімум вирватися за межі «варварського» світу. А до цього був єдиний шлях — хрещення, яке Ольга і прийняла, одержавши християнське ім’я Олени в честь матері Костянтина I Великого. За літописними джерелами відомо, що при зустрічі візантійський імператор, зачарований розумом Ольги, буцімто мовив: «Достойна ти єси цесарствувати в городі сьому з нами». Вона ж, збагнувши зміст цих слів, відповіла цесарю: «Язичниця я. Якщо хочеш хрестити мене, то хрести мене сам — інакше не охрещуся». І хрестили її цар з патріархом. І патріарх, навчивши її православної віри, охрестив і благословив її, кажучи:«Будь благословенна між жонами руськими, бо залишила ти темряву й полюбила світло». І сказав про неї: «Хай благословляться сини руські до останнього роду внуків твоїх!».
Стосовно хрещення Ольги, дослідники додержуються думки, що Ольга відвідала Константинополь уже християнкою.
А як же тоді літописна оповідь про хрещення Ольги в Царграді? Вважають, що Ольга хрестилася у Києві ще до подорожі у Візантію і це, вірогідно було зроблено таємно, враховуючи язичеське оточення та погляди її сина Святослава. У Царграді, коли Ольга прийняла благословення патріарха під час урочистої відправи у Константинопольській Софії, ця акція, за згодою самої княгині і завдяки візантійцям, була сприйнята як її дійсне хрещення. Подія поступово набула розголосу в середньовічному світі і переросла з особистої справи Ольги у важливий державний акт.
Щодо імовірних переговорів Княгині Ольги, з імператором про хрещення країни й приїзду єпископа до Русі, то тут вона, щоб закріпити це в дусі часу, певно, мріяла про династичні зв’язки свого сина з візантійською принцесою. На жаль, з цих планів нічого не вийшло, імператор рішуче відмовив їй і не пішов на подальші переговори. Можна уявити й причини цієї відмови. Цар зазначив, що її син, великий князь Святослав, зверхник Русі — язичник.
Саме тому Ольга, повернувшись додому, почала умовляти сина прийняти християнську релігію. Причому вона мала на увазі не стільки хрещення київського князя, а дбала про прилучення Київської Русі до християнського світу. Це добре видно з її висловів у літопису після повернення до Києва: «Якщо бог захоче помилувати рід мій і землю Руськую, хай покладе їм на серце звернутись до бога, як ото і мені бог дарував».
Збереглася ще така легенда. Коли горда та вдоволена Ольга повернулася до Києва, то біля церковки святого Іллі в гурті християн пізнала старця — сліпця, що колись ще в дитинстві пророкував їй бути княгинею. Підійшовши до нього вона сказала: «Старче, як шкода, що ти не можеш бачити мене! Я та сама Ольга, що ти ще маленькою пророкував їй бути княгинею. Пророцтво твоє справдилося». А старець підняв сліпі очі вгору, простягнув руки і сказав: «Ти велика грішниця, княгине Ольго! Кров невинних громадян на твоїх руках. Покайся, Ольго! Кайся за гріхи твої!» Кайся… — чулися за нею слова.
І часто бачили люди, як вона заходила до старця, що жив біля церкви святого Іллі. Ніхто не знав, чому. А старець навчав княгиню праву Христової віри. З того часу вона змінилася до непізнання. Запозичено з : http://sviata.com.ua/persons/kniaginia-olga/
«Княгиня Ольга стоїть дійсно на перехресті релігійної та культурної історії Руси-України» (Історія Християнства на Руси-Україні, Τ. І, с. 186). А історик Наталія Полонська-Василенко писала: «Нікому з володарів не присвятив наш літопис стільки уваги, як Ользі, що впродовж двох десятиріч виступає в ареолі мудрості й жіночого чару» (Історія України, Τ. І, с. 101).
Дата хрещення Ольги не відома точно. У літописі сказано, що Ольга хрестилася в Царгороді 955 року. Грецькі джерела широко описуючи її побут у Царгороді в 955-957 роках, нічого не згадують про її хрещення. Таку важливу подію, як хрещення володарки Русі, вони не могли б оминути мовчанкою.
Більшість істориків вважають, що Ольга охрестилася в Києві в 954-955 роках і вже як християнка була потім з великими почестями прийнята у Царгороді.
Загалом, християнство було відоме українцям ще з апостольських часів, саме на наших землях зазнав мученицької смерті перший Папа Климентій. Уже за часів Аскольда і Дира, а також пізніше — князя Олега ) були в Києві й на Русі варяги-християни, а за князя Ігоря вони мали свою церкву святого Іллі в Києві. У цій церкві християни-дружинники, підписуючи мирний договір з Візантією 944 року, присягали князеві Ігореві, чоловіку Ольги.
Професор М. Чубатий про мотив Ольги прийняти Христову віру пише так: «Немає сумніву, що її вроджена інтелігенція обсервувати світ, окружаючий Русь, та її зносини з християнами, яких у Києві було багато, особливо варяг, довели її поволі на шлях до християнства» (Цит. твір, с. 174).
Християнська віра вплинула на особисте життя Ольги. У деяких документах сказано, що ніби це вона збудувала в Києві церкву святої Софії і дала гроші на будову церкви святої Тройці у Пскові.
У 959 році вона посилала послів до німецького короля Оттона І. Західні літописи стверджують, що княгиня просила у нього єпископа і священиків.
Старання Ольги навернути і свого сина Святослава в християнську віру не увінчалися успіхом. У Повісті времєнних літ читаємо: «Ольга, живучи зі своїм Святославом, навчала його потреби охреститись, і він того не притримувався, ані не приймав до своїх ушей… Ольга часто говорила: «Я, мій сину, Бога пізнала і радуюся, коли ж і ти пізнаєш, то пічнеш радуватися». Він же не звертав уваги на те, кажучи: «Як я можу новий закон прийняти один? А дружина моя почне з цього сміятися»».
Про християнське життя Ольги свідчить її остання воля, де вона просить, щоб її поховали за християнським звичаєм і на гробі не справляли поганської тризни. Померла вона 969 року, маючи близько 75 років.
Святий Володимир Великий, онук княгині Ольги, який 988 року ввів християнство як державну релігію на Русі, близько 1000 року переніс тіло Ольги до новозбудованої Десятинної церкви за київського митрополита Леонтія (992-1008).
Монах Яків пише, що в труні було віконце, через яке можна було побачити нетлінне тіло Ольги.
Під час нападу монголів мощі Ольги сховали під руїнами Десятинної церкви. Митрополит Петро Могила, відбудовуючи 1635 року невелику церкву на місці Десятинної, віднайшов мощі святої Ольги. Вони зберігалися там до XVIII ст. Згідно з рішенням Синоду Російської Церкви, їх переховали, але місце нікому не відоме.
Після смерті княгиню Ольгу тривалий час не канонізували, оскільки на її гробі не діялися чуда, що є умовою канонізації. Ані літописець, ані монах Яків нічого не згадують про святкування пам’яті святої Ольги, хоч обидва говорять, що при перенесенні її мощей за Володимира Великого її тіло було нетлінне.
Культ святої Ольги і празнування дня її смерті існували ще до приходу монголів. Очевидно, що ще до цього були відомі і чуда за її посередництвом, бо її ім’я було поміщене у список святих приблизно в XII ст. Про святкування пам’яті Ольги ще в домонгольській добі довідуємося з трьох збережених списків сербського Прологу з XIII-XIV століття.
Списки переписані з болгарського тексту, який відписали з руського оригіналу. У них подано життєписи руських святих Київської області, що їх празники були встановлені ще до нападу монголів. Серед тих святих є також життєпис княгині Ольги, який закінчується словами: «Ольго, не переставай молити Бога за тих, що почитають день твого упокоєння». Згаданий сербський Пролог подає день смерті Ольги — 11 липня (24 липня — за новим стилем).
Як пише у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, не можна з певністю сказати, чи окрема служба на честь святої Ольги вже була в домонгольській добі, бо до нас з того часу нічого не дійшло. Теперішня служба її празника походить з середини XV ст.
Московський цар Іван Васильович у 1557 році вислав до царгородського Патріарха Йоасафа пом’яник руських великих і удільних князів. У ньому немає імені Ольги серед імен князів і княгинь, яких поминали на молебнях як святих, але воно засвідчене серед імен тих, яких треба було поминати на панахидах.
У богослуженні празника святу княгиню Ольгу величають такими похвалами: «Наче сонце, засяяла нам твоя преславна пам’ять, Ольго богомудра, мати князів руських, Христова мізинице… Ти наша велич і похвала, Ольго богомудра, бо тобою ми визволилися від ідольського обману… Сильна наче львиця, одягнена силою Святого Духа… Чиста наставнице закону й учителько Христової віри, прийми похвалу від недостойних рабів і молися до Бога за нас, що свято празнуємо твою пам’ять». https://risu.org.ua/ua/index/all_news/culture/religious_holidays/39995/
Отже, як і всіх святих Київської Русі, Ольгу вшановують як обдаровану чудотворною силою, яку, з Божої ласки, віддають її останки, чудовно вздоровлюючи правовірних.
Тими осібними рисами, що визначали вони місце Ольги в пантеоні давньоруських святих, були передовсім її роль шанованого предка в християнській гілці князівського роду Рюриковичів, а також апостольська місія, яку започатковує вона разом з онуком своїм Володимиром.
Ольга, підкреслювалось у «Кройнщі» Феодосія Софоновича (XVII ст.), «первая рускую землю святым крещением просветила».
Це й було підставою для зближення в традиції давньоруської писемності образів Ольги та Володимира з образами візантійських святих Костянтина й Олени, а також для перенесення на цих князів Київської Русі найменування «рівноапостольні», яке у візантійській традиції встановилося як загальний царський титул. Але й в Ольги та у Володимира є свої осібні права на святість. Ці права здобули їм їхні особисті риси поведінки, моральні якості, виразно змальовані у присвяченій цим святим агіографічній літературі, — то є внесок згаданих князів у витворений на Русі образ святості як ідеал моральності. Саме на вияснення цих рис ми й спрямуємо свою увагу, взявши як приклад образ Ольги, як постає він з писемних пам`яток.
Популярність княгині в народі від самого початку була надзвичайно велика, а через те, на думку дослідників, ще раніше тих джерел, що збереглися до наших днів, мала існувати якась докладна церковна повість про хрещення та смерть Ольги, з якої, як з першоджерела, власне й зачерпувала звістки про неї вся подальша писемна традиція.
Отак і виникло, як вважається, вже згадуване нами найдавніше проложив Житіє Ольги, яке дійшло до нас у складі сербського «Прологу» кінця ХIIІ -XIV ст. Дослідники гадають, що складено його було на Русі у XII ст.
Згодом з`явилося інше проложив Житіє. Його виявили потім у складі давньоруського «Прологу» XIV століття.
Час же написання цього Житія, певно, XIII століття. Є ще одна писемна пам`ятка про Ольгу — це «Похвальне слово», яке зустрічається в рукописах здебільшого поряд із «Пам`яттю і похвалою святому Володимирові» Якова Мніха. До пізніших агіографічних творів про Ольгу належать поширене проложне Житіє та поширене Житіє її, вміщене в «Степенній книзі», — то вже XVI століття.
Але цим не «обмежене коло оповідей про славну княгиню. Велику увагу приділив їй Нестор у «Повісті врем`я-них літ». Про неї, як уже зазначалося, писав у «Слові про Закон та Благодать» Іларіон. Серед пізніших українських творів, де маємо значний матеріал для характеристики Ольги, чимале місце посідають передовсім «Кройніка» Феодосія Софоновича, «Синопсис» Інокентія Гізеля та «Літописець» Леонтія Боболинського.
Усі вони створені у XVII ст. Нарешті, на початку XVIII ст. Димитрій Туптало віддає належне княгині у «Книзі житій святих». Отже, як бачимо, від давнини й аж до XVIII століття включно образ Ольги незмінно посідає чільне місце в писемній традиції, яка закладала у вітчизняній духовності підвалини морального ідеалу.
Життя Ольги притягує до себе інтерес не лише слов`янських книжників. Згадують про неї також і візантійські хроністи й письменники. Чимало написано про перебування Ольги в Константинополі у творі імператора Костянтина Багрянородного «Про церемонії візантійського двору». Згодом, у хроніках XI-XII ст., оповідають про її подорож до Царгорода візантійські автори Іоан Скилиця, Кедрін, Зонара та інші. http://hram.in.ua/biblioteka/sviati-rusy-ukrainy/73-book73/490-title721
Вшанування пам’яті рівноапостольної княгині Ольги
Великі заслуги Ольги у галузі державного будівництва, сприянні християнізації Русі призвели до уславлення і вшанування княгині після її смерті.
Вже на початку XI століття київський письменник Іларіон ставить її поруч з Володимиром Святославичем — хрестителем Русі і пише, що вона «принесла хрест з Константинополя града». Пізніше за образним висловом Нестора-літописця «…передвісницею християнській землі, як вранішня зоря перед сонцем і зірниця перед світом» — порівнював Ольгу з зорею, що передує сходу сонця, маючи на увазі хрещення княгині, а під сонцем — прийняття християнства Руссю у 988 році. За свідченням старокиївського книжника Якова Мніха «…повернулася в землю Руську, в дім свій до людей своїх з радістю великою, просвітлена духом і тілом, несучи знамення Чесного Хреста».
Висока оцінка діяльності Ольги у середньовічному світі поступово перетворилася не просто на її вшанування, а на обожнювання, що означало прилучення її до лику святих. Прилучення Ольги до лику відбулося ще в домонгольські часи. Уже з першої половини XI століття зображення княгині з’являються у Візантії й Київській Русі. Церква високо оцінила роль княгині Ольги (у хрещенні Олени) у поширенні християнства і визнала її першою рівноапостольною святою на Русі, встановивши День пам’яті 24 липня (за новим стилем).
«Особистість Ольги уявляється ідеалом жінки свого часу, — відзначив Д. Мордовцев. — Як на ідеал жінки і мудрої правительки… дивився на неї народ, що присвятив їй перекази, в основі яких звичайно лежать значна доля історичної правди і факти, котрі дійсно мали місце, але були згодом прикрашені народною епічною творчістю; як на ідеал жінки свого часу дивився на неї й літописець, котрий хоча й недостатньо чітко, але передав нам її образ».
Ольга залишилась у пам’яті народній не тільки як княгиня, що мудро править державою, а й як неординарна, віддана традиціям жінка, що шанує пам’ять свого чоловіка, виховує сина, мудро править державою, і не хоче вийти вдруге заміж хоч би й за самого грецького імператора.
З іменем Ольги пов’язують спорудження храмів Святителя Миколая на могилі Аскольда та храм Святої Софії Премудрості Божої в Києві, закладений незабаром після повернення її з Царгорода і освячений 11 травня 960 року. Благовіщення Пресвятої Богородиці — у Вітебську, Святої Живоначальної Трійці — в Пскові.
Псков з того часу називається в літописах Домом Святої Трійці. Храм, побудований Ольгою над річкою Великою, на місці, вказаному їй, за свідченням літописця, згори «Променем Трисяючого Божества», простояв понад півтора століття. У 1137 році святий князь Всеволод-Гавриїл замінив дерев’яний храм кам’яним, який був перебудований в свою чергу в 1З63 році і змінений нарешті донині існуючим Троїцьким собором.
У 1988 році з нагоди великого ювілею 1000-річчя Хрещення Київської Русі в Соборі Святого Петра у Ватикані (найбільший християнський храм світу, головний собор католицької церкви) були встановлені круглі мозаїчні медальйони із зображенням святих князя Володимира з гербом України і княгині Ольги, що принесли християнство з Візантії в Київську Русь.
У богослуженні святу княгиню Ольгу величають такими похвалами: «Наче сонце, засяяла нам твоя преславна пам’ять, Ольго богомудра, мати князів руських, Христова мізинице.
.. Ти наша велич і похвала, Ольго богомудра, бо тобою ми визволилися від ідольського обману… Сильна наче львиця, одягнена силою Святого Духа… Чиста наставнице закону й учителько Христової віри, прийми похвалу від недостойних рабів і молися до Бога за нас, що свято празнуємо твою пам’ять».
Докладніше див. : https://risu.org.ua/ua/index/all_news/culture/religious_holidays/39995/
Нагороди імені княгині Ольги
Державна нагорода України з 1997року — «Орден княгині Ольги» І, ІІ, ІІІ ступеня.
«Орден святої рівноапостольної великої княгині Ольги» Священного Синоду Російської Православної Церкви |
Ювілейна монета та поштова марка, присвячені княгині Ользі
В топографічних назвах
«Житіє» називає Ольгу засновницею міста Пскова.
У Пскові є Ольгинська набережна, Ольгинський міст, Ольгинська каплиця.
В честь княгині Ольги названа затока «Ольга» в Японському морі.
В честь княгині Ольги названо селище міського типу в Приморському краї.
***
На її честь названі Пластові курені: 24-ий УСП-ок та 26-ий УПС-ок. |
Свято-Ольгинський собор в Києві.
Адреса: вул. Вербицького, 3-г Телефон: (044) 563-03-28 Сайт: http://www.sv-olginska.kiev.ua/ |
Образ Ольги у кіномистецтві:
— Фільм «Легенда про княгиню Ольгу».
Двосерійний історичний фільм режиссера Юрія Іллєнка. Прем’єра фільму відбулася 27 лютого 1984 року.
— Фільм у поетичній формі літописів і переказів розповідає історію княгині Ольги, правительки Київської Русі кінця IX – початку X століть. Це розповіді трьох людей, які по-різному ставляться до Ольги: ченця Арефи, ключниці Малуші та онука Володимира.
https://www.youtube.com/watch?v=Oic_tBdROXM
— Фільм «Сага древних булгар. Сказание Ольги Святой», Росія, 2005. Режисер Булат Мансуров. У ролі Ольги Олена Бистрицька.
— Фільм «Сага древних булгар. Лествица Владимира Красное Солнышко», Россия, 2005. У ролі Ольги Олена Бистрицька.
Пам’ятники княгині Ользі
Пам’ятник княгині Ользі у Києві
| |
Пам’ятник княгині Ользі у Коростені
| |
Пам’ятник княгині Ользі у Пскові
Інтернет-ресурси:
https://ru.
wikipedia.org/wiki/Ольга_(княгиня_Киевская) Історичні джерела про княгиню Ольгу:
http://hram.in.ua/biblioteka/sviati-rusy-ukrainy/73-book73/490-title721 Ідеал мудрості. Рівноапостольна княгиня Ольга
http://cerkva.if.ua/index.php?id=1310&action=art Рівноапостольна Ольга, велика княгиня Київська, у святому хрещенні Єлена (969).
http://litopys.org.ua/ ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК ДО ІПАТІЇВСЬКОГО ЛІТОПИСУ Ольга-Олена, княг., ж. кн. Ігоря (Рюриковича) 11об. 6411; 18, 21об, 22об. — 246454, 6455; 24об. — 25об. 6463; 26, 26об. 6476; 27, 27об. 6477; 41об. 6495; 1206654; 1466658; 1556659
http://www.you-woman.com/bio/olga_princess/olga_princess.htm Княгиня Ольга
http://www.shevkyivlib.org.ua/derzhavni—zakupivli/1430-bibliografichniy—pokazhchik—knyaginya—olga—zhitteviy—shlyah—ta—politichna—diyalnist.
html Життєвий шлях та політична діяльність княгині Ольги
http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/category?cat_id=160234 Велика київська княгиня Ольга
https://inforesist.org/den-olgi-istoriya-traditsii-i-primetyi/ День святої княгині Ольги
Бібліограф –укладач: Фоміна Н. І.
Відповідальна за випуск: Мілашенко Т.І.
5 цікавих фактів про княгиню Ольгу. 24 липня святкуємо день її пам’яті
24 липня – день пам’яті Рівноапостольної Ольги, великої княгині Київської Русі.
Ольга – одна з найяскравіших жінок Давньої Русі. Після смерті чоловіка вона не зламалася і взяла в свої руки кермо влади великою державою і виховання спадкоємця. Не дарма церква зарахувала її до лику святих.
5 цікавих фактів про велику правительку1. До цих пір точаться суперечки про походження великої княгині. Деякі науковці вважають, що Ольга має варязьку кров.
Це припущення з’явилося, бо її ім’я відповідає древньоскандинавському – Helga.
Є й версія, що дружина Ігоря була слов’янкою. Болгарські вчені впевнені, що свята – їх співвітчизниця.
2. За легендою, Ольга та її майбутній чоловік Ігор познайомилися не зовсім в романтичній обстановці.
Князь був на полюванні в малій батьківщині княгині.
Переправлявся через річку, а перевізником якраз і була його суджена, чомусь переодягнена в чоловічий одяг. Але Ігор здогадався, що тут до чого. І тут же зробив нескромну пропозицію юній Ользі. Однак, його чекало фіаско.
Ольга відчитала молодого монарха: «Нехай я молода і незнатна, і одна тут, але знай: краще для мене кинутися в річку, ніж стерпіти наругу». Незабаром прийшов час князю шукати наречену. Тут він і згадав норовливу, але чарівну і мудру Ольгу.
3. Правління Ігоря тривало 33 роки.
Правив він би й далі, як би не конфлікт з древлянами. Його жорстко вбили.
Ольга помстилася за чоловіка. Помста була страшною. А конфлікт з древлянами погіршився, коли вони запропонували великій княгині вийти заміж за свого ватажка Мала.
Спочатку за її наказом були закопані живцем їх посли-свати. Потім, друге посольство спалили в лазні, поки вони готувалися до зустрічі. Потім, 5000 древлян було в буквальному сенсі порубано під час тризни по Ігорю.
Нарешті, в 946 році Ольга вирушила в похід проти своїх ворогів. Їх столиця згоріла. Кияни прив’язали до лапок голубів запалену паклю з сіркою.
4. Ольга – перша руська княгиня, яка прийняла християнство.
Її хрещення зміцнило міжнародне становище Київської Русі. Адже сам візантійський імператор Костянтин став її хрещеним батьком. У хрещенні вона була названа Оленою. Однак Хрещення Русі відбулося аж через 31 рік.
5. Княгиня вважається покровителькою вдів і навернених християн.
Новини від «То є Львів» в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.
me/inlvivinua.КНЯГИНЯ ОЛЬГА — реферат з Історії України
Реферат на тему
КНЯГИНЯ ОЛЬГА
Легендами овіяний образ княгині київської, дружини князя Ігоря — Ольги, мудрої державної діячки, керівника і воїна, її діяльність залишила помітний слід у східнослов’янській історії Х ст. Велика княгиня Ольга (скандінавською — Хельга) відома широкому загалу як свята й рівноапостольна церковна діячка. Стародавні літописці, без сумніву, симпатизували княгині — дружині Ігоря й регентці у пору неповноліття їхнього сина Святослава. Вони часто описують її як вродливу, енергійну, хитру й передусім мудру правительку. Та найбільший комплімент робить цій жінці літописець-чоловік, повідомивши читача про її «чоловічий розум». Вихваляння, що ними щедро обсипали Ольгу монахи-літописці, почасти можна пояснити тим, що 955 р. вона прийняла християнство. Але навіть без цього Ольга лишалася б видатною правителькою.
Прибула вона до Києва 903 р. «Літопис руський» свідчить: «Коли Ігор виріс, він ходив у походи вслід за Олегом, і кожен слухався його.
Ігор ходив у походи, він підкорив древлян, уличів, інші східнослов’янські племена, що відокремились від Києва на початку його князювання. 915 р. уклав мирну угоду з печенігами, які з’явилися тоді в південноруських степах. 941 р. здійснив невдалий похід на Константинополь. А 944 р. знову вирушив на Візантію і, отримавши викуп, уклав з нею договір.
Ольга взяла на себе всі турботи по управлінню державою.
Скоро після того, як був укладений мир з Візантією, відбулась одна з найцікавіших подій в історії Русі Х ст. — древлянське повстання 945 р., причиною якого стала спроба Ігоря запровадити в Іскоростені повічний збір данини.
Розправившись таким чином зі сватами, Ольга звернулася до древлян з проханням прислати за нею найбільш знатних мужів — князівського роду, бояр, купців. Коли ті прибули до Києва, Ольга наказала витопити баню, яку потім запалили разом з послами. Такими були перші дві її помсти древлянам.
Сватання князя Мала на Ольгу, на думку дослідників, відбивало пережитки матріархату, архаїзм у поглядах древлян. Дії Ольги — поховання сватів у човні, наказ витопити баню для послів — прикмети поховального обряду, що сягають сивої давнини й пов’язані з кривавою помстою.
Третя помста за жорстокістю була найстрашнішою. Ольга сповістила древлян про своє бажання поплакати над труною чоловіка і вчинити тризну. Поблизу міста Іскоростеня наказала вона насипати величезний курган. Коли ж древляни повпивалися, Ольжині отроки посікли їх п’ять тисяч.
Наступного року княгиня зібрала військо, взяла з собою малолітнього сина Святослава, воєводу Свенельда й рушила в Древлянську землю, щоб остаточно «примучити», тобто приборкати древлян та обкласти їх тяжкою даниною. Битву було виграно, але древляни втекли й зачинились у своїх градах. Облога тривала цілий рік, доки Ольга не запропонувала древлянам відкупитися малою даниною: од двора по три голуби і по три горобці. Кожному з птахів Ольга звеліла прив’язати трут з вогнем й, коли смеркнеться, відпустити на волю. Птахи полетіли у свої гнізда, і спалахнув Іскоростень з усіх боків одночасно. І побігли люди з міста, а воїни Ольги ловили їх… Так узяла Ольга город хитрощами, старійшин його спалила, багато людей побила або віддала у рабство, а решту примусила платити тяжку данину.
Так літописець Нестор у «Повісті временних літ» розповів про початок князювання Ольги та її помсту древлянам.
Разом з тим Ольга розуміла, що необхідно змінити довільний та безладний спосіб збирання данини, який спричинився до смерті Ігоря. Вона впровадила перші в Київській Русі «реформи», чітко окресливши землі, з яких через певні проміжки часу мала збиратися означена кількість данини. Княгиня водночас стежила за тим, щоб підлеглі не позбавлялися засобів до існування й відтак могли сплачувати данину. Закріпивши за княжою казною виняткові права на багаті хутровим звіром землі, вона в такий спосіб забезпечила себе постійним прибутком. Аби краще знати свої неозорі володіння, Ольга часто подорожувала. Піддані відчували її рішучість і державну розсудливість. Вона здійснила ряд реформ, створила так звані погости для стягування данини, запровадила регламентацію феодальних повинностей тощо.
У зовнішніх відносинах Ольга віддавала перевагу дипломатії перед війною.
956 р. княгиня їде до Константинополя для переговорів з візантійським імператором. Хоч у літописах багато йдеться про те, як вона перехитрила імператора, за іншими джерелами, переговори виявилися не дуже вдалими. Але вже те, що наймогутніший правитель християнського світу погодився зустрітися з Ольгою, свідчить про зростаюче значення Києва. При ній розширилися міжнародні зв’язки, зміцніли торговельні й політичні стосунки з Візантією.
Константинополь, або Царгород, як його називають давньоруські літописи, в Х ст. був справжньою світовою столицею. Константан Багрянородний, при якому Ольга відвідала Царгород, письменник і історик, 949 р. у своєму творі «Про народи» з подробицями описав торговельний шлях між Києвом та Константинополем — по Дніпру та Чорному морю. Далі шлях йшов на північ — до Новгорода та Балтійського (Варязького) моря, й тому мав назву «з варягів у греки». Велика армада лодій-човнів, як розповідає Нестор, доставила у гавань Константинополя Золотий Ріг понад 100 осіб посольства Ольги з обслугою і воїнами — майже 1500 чол.
Розкішне оздоблена подія княгині привернула увагу візантійців: посередині її стояв намет з коштовної тканини, борти, весла і щоглу прикрашала різьба, ніс події, мав вигляд якоїсь химерної тварини-грифона чи дракона, шовкове вітрило було прикрашене князівською емблемою — золотим тризубом. Намет охороняло кілька воїнів у бронях зі списами у руках, снували численні служниці.
Константин Багрянородний описує перший офіційний прийом Ольга, який відбувся 9 вересня у Магнаврському залі імператорського палацу. То був дивовижний спектакль. Для нас важливо, що Ольгу було звільнено від проскінесису, тобто потрійного укліна, який відвідувачі повинні були робити перед імператорським троном, падаючи ниць. Препозит біля дверей голосно вигукнув: «Шляхетна архонтиса Ольга-русинка з посольством від архонта Русі Святослава». Княгиня повільно, з гордовитою постановою, дивлячись просто на імператора, що сидів на троні, увійшла до залу і, приклавши руку до серця, вклонилася. Так само вчинили й члени посольства.
Ольга чекала на відповідь майже півтора місяця. Вона сама та посли жили у Константинополі, а решта з київського посольства — у своїх човнах-лодіях. Нелегким було те чекання. Та Ольга не втрачала часу — знайомилась з Константинополем. Різні дива Царгорода, його собори, іподром вона потім довго згадувала у рідному Києві. Побудувала православні церкви. За свідченням пізнього Іоакимівського літопису, збудувала дерев’яну церкву святої Софії поблизу Золотих воріт. Присвячена премудрості Божій церква мала стати кафедрою митрополита Київського, запрошеного на Русь єпископа. Та не діждалась княгиня здійснення своєї мрії — церква згоріла 1017 р. Пізніше Ярослав Мудрий на тому місці збудував кам’яний Софійський собор, який досьогодні стоїть як святиня України.
Чому ж відмовив імператор Візантійський в прилученні Київської Русі до християнського світу? Тому, що син Ольги, великий київський князь Святослав, верхник Русі, був язичником. Сама ж Ольга була вже християнкою. Приїхала з священиком Григорієм.
18 жовтня, в неділю, був прощальний прийом. І відмова…
Повернувшись додому, Ольга почала вмовляти сина Святослава перейти до християнської віри, але той, боячись насмішок і незадоволення власних дружинників, відмовився.
959 р. Ольга звернулася до германського імператора Оттона І з проханням прислати єпископа для хрещення Русі. Оттон погодився — прислав Адельберта. Та непривітно зустріли його на Русі. Прибічники Святослава відправили посольство ні з чим. Ольга не втратила реальної влади. Від безсилля почала руйнувати язичницькі капища, силою віри своєї впливала на співвітчизників…
Ольга померла 11 липня 6467 р. (від створення світу), тобто — 969 р., проживши у християнстві 15 років. Перше місце її поховання невідоме. Але знаємо, що князь Володимир, який хрестив Русь, переніс її останки до Десятинної церкви Богородиці й поховав у кам’яному саркофазі. Церкву було зруйновано 1240 р. татаро-монголами. Знайдена археологами шиферна гробниця княгині Ольги — справжній витвір середньовічного мистецтва — зберігається нині у Софійському соборі.
Ольгу не просто вшановували нащадки — її було канонізовано. Прилучення Ольги до лику святих відбулося ще в домонгольські часи. Вона була п’ятою (після Бориса, Гліба, Феодосія Печорського, Микити Новгородського) святою. Вже з першої половини XI ст. зображення Ольги з’являються у Візантії й Київській Русі. Фрески Софійського собору в Києві були добре знані на Русі та в інших країнах. Портрети княгині у вигляді ікон прикрашали житла багатьох людей Русі. Іларіон порівнює Ольгу та Володимира з Константином Великим та його матір’ю Оленою, за яких у Візантії християнство стало державною релігією. Нестор-літописець прославляє Ольгу як зорю, що передвіщала схід християнства на Русі. Іаков Мніх описує Ольгу напрочуд розумною, привабливою, мудрою, святою духом і тілом. Безцінні мініатюри хроніки Іоанна Скилиці, а також Радзівілівського літопису XV ст. зображують її як державного діяча.
4 вересня 1911 р. в Києві, на перехресті Караваївської, Пушкінської та В. Васильківської вулиць (сучасна пл.
Толстого) було освячено багатофігурний пам’ятник «Княгине Ольге Св.». На жаль, 1919 р. скульптуру Ольги скинули, а на її місце встановили бюст Т. Шевченка. Бокові постаті Андрія Первозванного, Кирила та Мефодія було сховано під фанерними кубами. 1920 р. пам’ятник Т. Шевченкові перенесли до іншого місця, а в березні 1923 р. комунальний відділ Києва розпорядився остаточно зняти фігури. Постамент лишався цілим до 1926 р. Тепер там клумба.
Княгиня Ольга | Ближче до Бога
- Княгиню Ольгу (у хрещенні Олену) Східна церква шанує як святу й рівноапостольну. Прийнявши християнство, вона ненасильницькими методами сприяла його поширенню на Русі.
Ольга походила із Пскова й, бувши правнучкою Гостомисла, доводилася родичкою Олегові. У 903 р. її віддали заміж за Ігоря, сина Рюрика, майбутнього великого князя, якому тоді виповнилося 25 років. Оскільки вона була ще маленькою дівчинкою, шлюб спочатку був номінальним.
Юність княгині припала на другу половину правління Олега, період бурхливих подій, зокрема походів на Візантію і в Прикаспій. Близько 913 р. Олег здійснив грандіозний похід на Каспійське море й пограбував Азербайджан, але на зворотному шляху, на Нижній Волзі, на його ослаблене й перевантажене здобиччю військо напали мусульмани, які були на службі в хозарів, і перебили більшу його частину. Мабуть, загинув тоді й сам Олег, про смерть якого літописна традиція містить суперечливі відомості. До Києва він не повернувся, і чоловік Ольги, Ігор Рюрикович, якому виповнилося 35 років, став повновладним правителем Русі.
Про роки правління Ігоря відомо дуже мало. В 914 р. йому довелося знову завойовувати древлян, які підкорялися Олегу. Наступного року він виступив проти печенігів, які вперше з’явилися у степах Причорномор’я, проте того разу все обійшлося мирно.
У 930 р. намітилося зближення Візантії та Русі, й невдовзі дружини русичів на чолі з якимось Хельгу (можливо, воєводою з клану уже покійного князя Олега) за згодою з візантійським імператором Романом І захопили хозарське місто Самкерц на Таманському березі Керченської затоки, але були розбиті хозарським полководцем Песахом.
У результаті Ігор, очевидно, під тиском хозар, змушений був виступити проти Візантії. Здійснений у 941 р. морський похід на Константинополь закінчився невдало: візантійці спалили його флот “грецьким вогнем”. Не змирившись із поразкою, Ігор зібрав у 944 р. нове військо й рушив на візантійців. Але їхні посланці зустріли його на Дунаї і, запропонувавши дари, уклали мир.
Походи відволікали Ігоря від внутрішніх подій, і Ольга дедалі більше входила в державні справи. У Києві було вже багато християн, які відрізнялися грамотністю й широтою кругозору. Княгиня спиралася саме на них, поступово схиляючись до їхньої віри.
У 942 р. в Ігоря й Ольги народився син Святослав. Очевидно, він був у них не першою дитиною, проте в історію увійшов тільки він.
Восени 945 р. Ігор зібрав данину із древлян, але дружина не вдовольнилася її розміром. Тоді князь повернувся продовжити збір, і обурені древляни його вбили.
Літописець розповідає про триразову помсту княгині древлянським послам.
Спочатку древляни вирішили запропонувати їй у чоловіки свого князя Мала, пославши до Києва своїх старійшин. Човен, на якому припливли посли, підняли на гору до князівського палацу, потім їх кинули у заздалегідь вириту яму й живцем засипали землею. Вдруге послів древлян за наказом Ольги спалили в лазні. А третє посольство отроки княгині перебили під час тризни, яку справляли по Ігорю.
Після цих розправ княгиня у 946 р. послала в древлянську землю військо на чолі з воєводою Свенельдом. Древляни замкнулися в добре укріпленому місті Іскоростені. Тоді Ольга вдалася до хитрощів: вона пообіцяла відступити, взявши данину голубами від кожного дому. Хитромудра княгиня наказала підвісити до лапок птахів тліючі скалки й відпустити їх. Ті полетіли назад, і місто запалало.
Опір древлян було зламано, і більше ніхто з данників Києва не повставав проти Ольги. Древляни були жорстоко покарані. Княгиня теж здобула урок з обставин загибелі чоловіка. Вона встановила фіксований обсяг данини з кожної землі і взялась облаштовувати господарства та промисли.
У 947 р. вона вирушила в поїздку по Русі до Новгорода, встановлюючи свої лови й погости. По всій землі було наведено порядок.
Зміцнивши своє становище всередині країни, Ольга перейшла до активної зовнішньої політики. Насамперед їй необхідно було встановити добрі стосунки з двома найсильнішими державами Європи: Візантією і Німеччиною. Згідно з літописом, у 955 р. вона прибула в Константинополь до Константина VII Багрянородного. Тут вона хрестилася, причому імператор був настільки зачарований нею, що запропонував руку й серце, та змушений був вдовольнитися роллю хрещеного батька.
Ця розповідь має фольклорні риси, але факт візиту Ольги в Царгород безсумнівний: його докладно описав сам імператор Константин, який приймав її у своєму палаці. Він не датував події, але з контексту видно, що йдеться про 946р або 957 р. Друга дата бачиться вірогіднішою: княгиня могла залишити Київ, тільки зміцнивши свою владу на Русі.
Поїздка розвіяла багато надій Ольги щодо розвитку відносин із Візантією.
Константин підкреслено демонстрував зверхність грецької імперії над Руссю, і хоч торговельні угоди було підписано, Ольга повернулася додому невдоволеною.
У 959 р. вона відправила посольство до німецького короля Оттона І, який претендував на імператорство. Згідно із західними джерелами, княгиня, звана Оленою, “королевою русів”, просила прислати єпископа. Її прохання було задоволено. Посольство у відповідь на чолі з Адальбертом прибуло до Києва у 961 р. Його метою, крім іншого, було схилити княгиню до визнання церковної першості Рима. Але зусилля послів виявилися марними. Русь приєдналася до грецького християнства, хоча місце, відведене їй Візантією на міжнародній арені, не влаштовувало княгиню.
Ольга проводила самостійний курс, не озираючись на Константинополь. Зробивши вибір на користь християнізації Русі, вона добивалася для країни рівноправних відносин із Візантією та Німеччиною, із грецьким Сходом та латинським Заходом, визначивши цим загальний характер зовнішньої політики Києва на два наступні століття.
За Ольги в Києві розширилося будівництво. Старокиївська гора, на якій доти був могильник із капищем, поступово перетворювалася на парадний палацово-адміністративний центр столиці. Уже на початку правління Ольги тут стояв кам’яний князівський терем, неподалік якого спорудили кам’яний палац із великою прибудовою. Це був тронний зал, де Ольга приймала бояр, підвладних князів та іноземних послів.
Новий палацово-храмовий центр на Старокиївській горі треба було зміцнювати. В 968 p., коли Святослав воював на Балканах, княгиня з онуками витримала в Києві печенізьку облогу. Очевидно, система укріплень, яка в науковій літературі минулих років одержала назву “міста Володимира”, закладена була за Ольги.
Святослава, який жадав перемог і воїнської слави, мати переконувала прийняти християнство, але він, як і його дружинники, був вірний язичництву.
У 964 р. Святослав офіційно посів престол. Але проводячи весь свій час у походах, він рідко бував у столиці і практично не керував державою.
На Русі до кінця свого життя фактично правила Ольга. Вона погоджувалася з розширенням володінь на схід, але була категорично проти війни з Візантією, справедливо вважаючи, що це не закінчиться добром для сина.
24 (11) липня 969 р. княгиня померла. Її поховали за християнським звичаєм.
Правління Ольги було вирішальним поворотом в історії Київської Русі. Країна здобула впорядковане управління, почавши інтегруватися в політичну систему християнського світу. Християнство одержало могутній імпульс для поширення серед місцевих язичників. По смерті княгині два десятиліття точилася запекла боротьба між християнською та язичницькою партіями, яка завершилася перемогою християнства за онука Ольги Володимира.
За матеріалами ebk.net.ua
Поділитися цим:
5.00 avg. rating (95% score) — 1 vote
Подобається це:
Подобається Завантаження…
Подорож Ольги до Царгорода.
Велика історія УкраїниЧитайте также
12.3. Мщение Ольги-Елены, жены князя Игоря, за его казнь и крещение Ольги-Елены в Царь-Граде — это отражение крестовых походов конца XII — начала XIII века и обретения Креста Господня Еленой, матерью Константина
12.3. Мщение Ольги-Елены, жены князя Игоря, за его казнь и крещение Ольги-Елены в Царь-Граде — это отражение крестовых походов конца XII — начала XIII века и обретения Креста Господня Еленой, матерью Константина Вот что сообщает романовская версия о княгине Ольге-Елене, жене
12.3.2. Три мщения Ольги-Елены, жены Игоря. Первое мщение Ольги-Елены
12.3.2. Три мщения Ольги-Елены, жены Игоря. Первое мщение Ольги-Елены
В.Н. Татищев сообщает следующее.«Мал кн. древлянский. Ольги великодушие. ПЕРВОЕ МЩЕНИЕ. Послы живые в землю. ВТОРОЕ МЩЕНИЕ. Послы сожжены. Игорева могила.
ТРЕТЬЕ МЩЕНИЕ. Древляне побиты… (примечания В.Н.
Правление Ольги
Правление Ольги Княгиню Элыу-Олыу мы до сих пор называем этим языческим именем. Однако она — первая христианская правительница Руси после Аскольда-Николая княгиня Елена. По смерти Игоря ее признала дружина как правительницу при маленьком Свендославе-Святославе.Об
Месть Ольги
Месть Ольги Киевские летописи подробно описывают месть княгини Ольги за мужа. Они объясняют, что «поляне имеют обычай отцов своих кроткий и тихий, стыдливы перед снохами своими и сестрами, матерями и родителями; перед свекровями и деверями[23] великую стыдливость имеют… А
12.3. Мщение Ольги-Елены, жены князя Игоря, за его казнь и крещение Ольги-Елены в Царь-Граде — это отражение крестовых походов конца XII — начала XIII века и обретения креста господня Еленой, матерью Константина
12.
3. Мщение Ольги-Елены, жены князя Игоря, за его казнь и крещение Ольги-Елены в Царь-Граде — это отражение крестовых походов конца XII — начала XIII века и обретения креста господня Еленой, матерью Константина
Крещение Ольги, жены Игоря, императором Константином и наречение
ВЫБОР ОЛЬГИ
ВЫБОР ОЛЬГИ Варяги Будущая вершительница судеб Руси родилась в конце IX в. на Псковщине. Подробности ее юности известны лишь из преданий да реконструкций историков. Вероятнее всего отец Ольги был влиятельным варягом, дружина которого (с тем же успехом можно применить и
Две Ольги
Две Ольги Не так давно в Пскове был установлен памятник княгине Ольге — легендарной личности русской истории, прозванной в народе Мудрой. В русскую летопись навечно вошла ее хитроумная месть древлянам за убитого князя Игоря Старого. Позже мать Святослава мудро правила
Легенда о крещении Ольги
Легенда о крещении Ольги
Летопись рассказывает о крещении Ольге в самых светлых тонах:»В год 6463 (955).
Отправилась Ольга в Греческую землю и пришла к Царьграду. И был тогда царь Константин, сын Льва, и пришла к нему Ольга, и, увидев, что ста очень красива лицом и разумна,
Княжение Ольги и Святослава
Княжение Ольги и Святослава А теперь, перед рассказом о последнем походе Игоря, гибели его от древлян и последующей мести княгини Ольги, расскажем о самой его супруге. Ибо Ольга, почитается ныне церковью, как святая и равноапостольная княгиня – Ольга, первая принявшая
Храмоздательство Ольги
Храмоздательство Ольги Государственную деятельность Ольги-христианки, в отличие от языческих подвигов княгини-мстительницы, на Руси помнили смутно и в самых общих чертах. Иаков Мних знал только, что по возвращении из Царьграда «в землю Русскую» Ольга «требища
Смерть Ольги
Смерть Ольги
Повесть временных лет ничего не знает о русском походе 969 г.
на Волгу. «Лето 6477» отмечено в ней только как год кончины княгини Ольги. Прогнав печенегов, «рече Святослав к матери своей и к боляром своим: „Не любо ми есть жити Кыеве, хощю жити Переяславьци в
945–957 Регентство Ольги
945–957 Регентство Ольги Узнав о гибели Игоря, его жена княгиня Ольга (Хельга) взяла власть в Киеве в свои руки. Она была регентшей при малолетнем сыне Святославе. Ей помогали (или делили с ней власть) конунги – сподвижники Игоря Асмуд и Свенельд. Сама Ольга была скандинавкой
Помста Ольги
Помста Ольги Першим ділом Ольги була війна з деревлянами. Ігор погиб убитий деревлянами, — обовязком жінки було помстити смерть чоловіка. Але проти деревлян Ольга мусіла виступити і в імя інтересів держави. Якби деревляни мали окрему владу, то захитали би підвалинами
Охрещення Ольги
Охрещення Ольги
Що Ольга була княгинею небуденної міри, це бачимо з того, що вона прийняла христіянство.
Вже з давніх часів бували у Києві христіяни, але у малому числі. Коли Ольга рішилася прийняти нову віру, то робила це всупереч поглядам дружини й народу, що шанував
Правление Ольги
Правление Ольги После смерти Игоря осталась его вдова – Ольга с малолетним сынам Святославом. Принявши всю власть, Ольга проявила исключительные государственные способности и огромную энергию и твердой рукой управляла молодым, только что созданнъм государством. Она
Розділ XIV Обстановка, на жаль, не сприяла успішному розвиткові козацького діла на Катеринославщині. — Моя остання подорож до Київа і відвідини гетьмана
Розділ XIV Обстановка, на жаль, не сприяла успішному розвиткові козацького діла на Катеринославщині. — Моя остання подорож до Київа і відвідини гетьмана 3 початком листопаду, не зважаючи на обмаль засобів, старшина козацька працюе з запалом; вона своїм ентузіязмом
Хрещення Київської Русі-України (за матеріалами відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій НБУВ)
Подія, якій присвячена ця електронна виставка, – масове хрещення у 988 р.
мешканців Києва, а згодом і інших міст держави князем Володимиром I Святославовичем, у результаті чого християнство стало провідною релігією на Русі. Утвердження християнства на Русі – тривалий складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть, пройшовши кілька важливих стадій спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, проголошення християнства державною релігією Київської Русі, протистояння язичницького суспільства новій ідеології. Першою правителькою Русі, що офіційно прийняла християнство, стала вдова князя Ігоря княгиня Ольга. Під час її перебування в 957 р. у Константинополі було докладено чимало зусиль, щоб здобути найвищого державного титулу «дочки» імператора, для чого Ольга приватно (найправдоподібніше у Києві 955 р.) прийняла хрещення. У своєму почті Ольга мала пресвітера Григорія, про що докладно оповідав Костянтин VII Багрянородний. Після повернення з Константинополя княгиня почала проводити лінію на обмеження впливу язичництва у державі, порушивши «требища бісівські» і побудувавши дерев’яну церкву святої Софії.
Проте заходи Ольги не дали бажаних наслідків. По-перше, не одержавши політичних переваг від Візантії, княгиня Ольга повернула свій погляд на Захід, запросивши священнослужителів з німецького королівства. За свідченням німецьких хроністів, посли від княгині Ольги у 959 р. «просили посвятити для цього народу єпископа і священників». У відповідь було прислане на Русь посольство на чолі з єпископом Адальбертом. Проте вже у 962 р. він повернувся ні з чим. По-друге, намагання зберегти власну самобутність між Заходом і Сходом приводило до того, що в києво-руському суспільстві періодично відбувалося реставрування язичництва. Діяльність Ольги не знаходила підтримки і розуміння у її найближчому оточенні. Навіть син Святослав, незважаючи на вмовляння матері, відмовився в свій час від прийняття християнства, але його сини Ярополк і Олег, ймовірно, стали християнами. Продовжити справу своєї бабусі – хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією – зміг лише князь Володимир Великий.
Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояв ідол Перуна, з’явилися шість різноплемінних богів – Перун, Дажбог, Хорс, Стрибог, Сімаргл, Мокош. Але трохи згодом Володимир, переконавшись, що для зміцнення держави та її престижу потрібна нова віра, вирішив прийняти християнство та охрестити весь свій народ. Хрещення відбулося у часи послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. У другій половині 80-х рр. Х ст. вибухнуло вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, у якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов’язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це той мав би віддати за Володимира свою сестру Анну та сприяти хрещенню населення Київської держави.
При цьому Володимир спочатку отримав відмову, і тільки захоплення ним візантійської колонії Херсонесу (Корсунь) примусило Візантію укласти цю угоду. Військо Володимира розгромило заколотників у Візантії, а влітку 988 р. великий князь Володимир Святославович був охрещений в церкві св. Іакова в Херсонесі й одружився з Анною. Наприкінці літа він зі своєю новою дружиною повернувся до Києва і наказав усім прийняти нову віру. Хрещення киян, за літописом, відбувалося на р. Почайні, притоці Дніпра. Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стало державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі йшла поступово за водними шляхами: спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві. Головний опір чинили служителі поганського культу – «волхви», вплив яких на південних землях Русі був незначний. Натомість на півночі у Новгороді, Суздалі, Білоозер’ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священників.
Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із християнством (так зване двовір’я). Для унормування церковного життя у своїй державі Володимир видав Устав, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства. Таким чином Володимир намагався дати структурне оформлення новій релігії, подібне до візантійського. На чолі церкви стояв київський митрополит. У великих містах перебували єпископи, які вирішували всі церковні справи своїх єпархій. Митрополити та єпископи володіли землями, селами й містами. Церква мала власні військо, суд і законодавство. Першим митрополитом, про якого існує згадка в писаних джерелах, був грек Теотемпт. З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом і в інших містах. Фонди відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського зберігають значну кількість історичних праць щодо історії хрещення Русі-України, в яких автори підкреслюють вагомі історичні наслідки цієї події, що змінила релігійне життя на українських землях.
Ця електронна виставка презентує статті про хрещення Русі-України з дореволюційного часопису «Киевская старина», окремі історичні праці ХІХ ст. про цю подію, статті з польських енциклопедій та польськомовного журналу «Kwartalnik historyczny» (Lwów, 1888). Дослідження та популяризація праць про хрещення Русі-України залишається актуальним завданням сучасного книгознавства та бібліотекознавства. Виставку підготували наукові співробітники відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій Гуржій I. О. і Якубова Т. А.
Памятник княгине Ольге (г.Киев): карта, фото, описание
Памятник княгине Ольге в Киеве был построен в 1909 г. по проекту скульптора Ивана Кавалеридзе в соавторстве с Петром Сниткиным и архитектором Валерианом Рыковым на средства российского императора Николая II и находится на Михайловской площади неподалеку от Михайловского Златоверхого монастыря. Его композиция отражает дух тогдашнего неоклассицизма.
В центре этой скульптурной композиции находится статуя княгини, а по бокам расположены фигуры апостола Андрея Первозванного, который указывает на святые горы в Киеве, и фигуры просветителей Кирилла и Мефодия.
Все эти скульптуры расположены на постаменте и символизируют единение государства, религии и науки. В центре памятника изображена фигура княгини Ольги, которая является идейно-композиционным и эмоциональным акцентом ансамбля. Скульптуры апостола и мудрецов изображены с обеих сторон, они фланкируют фигуру княгини, которая значительно больше их изображений. Ее напряженно-психологический образ воплощает волевые черты властного человека, правая рука княгини касается креста, а левая сжимает тунику. Скульптура княгини Ольги установлена на постаменте, который состоит из двух блоков. На верхнем блоке можно прочитать цитату из летописи, которая посвящена княгине Ольге, а на нижнем на бронзовой таблице изображены архангела Михаила. Слева от ее фигуры установлена скульптура св. Андрея Первозванного, апостол опирается на посох и своей десницей указывает на горы, где должен предстать Киев со златоверхими храмами. С правой стороны от фигуры княгини Ольги довольно оригинально изображены солунские братья-просветители Кирилл и Мефодий, Кирилл, одетый в монашескую одежду, сидит и пишет азбуку, а Мефодий стоит и читает развернутый свиток.
Все четыре скульптуры изготовлены из итальянского мрамора карьера Микеланджело, а постаменты вместе с лестницей — из серого украинского гранита.
После большевистской революции в 1919 г. статуя княгини Ольги была сброшена с пьедестала, вследствие чего она раскололась, позже ее закопали в землю на том самом месте, а в 1923 г. демонтировали статуи апостола Андрея и просветителей. За времена независимости Украины, в 1996 г. были осуществлены археологические исследования этой территории, в результате которых было выявлено статую княгини Ольги и фрагменты постамента, которые выкопали из-под клумбы, в результате чего памятник удалось восстановить. Во время празднования Дня Киева, 25 мая 1996 г. состоялось торжественное открытие в украинской столице нового монумента княгине Ольге.
Памятник княгине Ольге — это художественная скульптурная композиция, которая относится к памятникам истории и монументального искусства Украины. Кроме того, этот монумент входит в состав масштабного проекта под названием «Исторический путь» — ряда памятников в Киеве, которые посвящены первым князьям Киевской Руси.
На противоположном конце площади расположен комплекс Софийского собора.
Systemschyk
71-летняя русская принцесса Ольга Романова признается, что ищет любви
Русская принцесса Ольга Романова признается, что ищет любви и хочет кого-то «высокого, худого и светловолосого», который выглядит как «тренированный убийца».
71-летняя княгиня Ольга, чей двоюродный дед царь Николай II был убит большевиками в 1918 году, живет в доме 13 века в Кенте. Она настраивает свой профиль онлайн-знакомств в сегодняшнем выпуске программы «Идти в ногу с аристократами». новое шоу ITV, которое предлагает интимный взгляд на жизнь четырех британских семей из высшего общества.
В Provender House, ее доме 13-го века недалеко от Фавершама, Кент, Ольга, дважды замужем и дважды разведенная, признает, что ей не везет в любви, но верит в идею «идеальных отношений».
Разведенка также рассказывает, что когда-то считалась женой своего троюродного брата принца Чарльза.
71-летняя княгиня Ольга, чей двоюродный дед царь Николай II был убит большевиками в 1918 году, настраивает свой профиль онлайн-знакомств в сегодняшнем выпуске «Идти в ногу с аристократами», сериала, который предлагает интимный взгляд на жизнь из четырех британских семей из высшего общества.
На снимке: Ольга создает свой профиль онлайн-знакомств с дочерью Александрой
Ольга также рассказывает, что ее мать (на фото слева) когда-то была полна решимости выдать ее замуж за принца Чарльза, и шутит, что королевской особе «повезло сбежать»
Российская королевская семья: Ольга внучатая племянница царя Николая II. Ее семья поселилась в Англии после изгнания
«Моя мать всегда была в заблуждении, что она может выдать меня замуж за бедного принца Чарльза», — говорит она дочери Александре.
‘Очевидно, что этого не должно было случиться, потому что я был не той религией и много чего еще. Но другие были полны решимости, что это должно было произойти. Бог знает почему.
‘Я был бы ужасен для него. Ему определенно повезло сбежать!
Размышляя о том, что она ищет в мужчине, она говорит: «Высокий, светловолосый, худощавый», как принц Филипп.
Она продолжает: «Мужчина, который мне всегда нравился, — это обученный убийца, бывший сотрудник SAS, бывший сотрудник спецназа… Мне всегда нравились идеальные отношения и романтические отношения, но у меня есть способности к выбирая не тех людей.
В Provender House, своем доме 13 века недалеко от Фавершема, графство Кент, Ольга, дважды замужем и дважды разведенная, признает, что ей не везет в любви, но верит в идею «идеальных отношений»
Денежная яма: Ольга 71-летняя женщина живет в средневековом доме Провендер близ Фавершама, который она унаследовала 21 год назад после смерти матери (ее отец, племянник Николая II, бежал в Англию). К тому времени деньги закончились, и это была ветхая развалина.
И, в отличие от своих предков, многим сегодняшним представителям голубых кровей приходится выполнять работу самостоятельно.
Поскольку реальность такова, что многие из сегодняшних аристократов богаты активами, но испытывают нехватку денег и не спят по ночам, беспокоясь о том, как они собираются сводить концы с концами, как и все мы.
Только они также должны иметь дело с неловкой перспективой того, что они могут быть просто поколением, которое не в состоянии платить в срок и должно передать собственность собственности, которая была в семье в течение сотен лет.
Заставить себя работать: Ольга вспоминает времена, когда в поместье работал большой штат сотрудников. «Я люблю сад, но мне больше нравилось, когда всем этим занимались люди, — говорит она, кося газон, — и я могла просто лежать в саду»
Ольга, двоюродная сестра королевы, родственница принца Филип не имеет отношения к общему восприятию ее богатого класса.
«Я не обычная принцесса, — говорит она. «Дома вы найдете меня, к сожалению, лопатой дерьма, а не поеданием икры.’
Хотя кровь Ольги может быть такой же синей, как Дунай, ее гораздо чаще увидят вычищающей грязь в своем доме 13-го века в Кенте, чем пьющей шампанское.
«Только дети ждут принцессу в тиаре и платье с оборками», — говорит она. «Взрослые иногда могут поднять бровь, потому что я пахну лошадьми и не пользуюсь косметикой, но они слишком вежливы, чтобы сказать об этом».
Ольга унаследовала Provender House 21 год назад после смерти матери (ее отец, племянник Николая II, бежал в Англию).
К тому времени деньги закончились, и это была ветхая развалина.
Ольга, двоюродная сестра королевы и родственница принца Филиппа, не имеет отношения к общепринятому мнению своего богатого класса и вынуждена сама выполнять работу по дому. Вверху с дочерью
«В детстве мне казалось, что там бездонная яма с деньгами», — вспоминает она.
‘И действительно был, пока моя бабушка не умерла. Потом моя мать, бедняжка, попала в дерьмо, и долги росли, росли и росли.
‘Я унаследовал дом и понял, что дом буквально рушится. «Он все еще падает, спустя 2,5 миллиона фунтов», — сухо говорит Ольга. «Мне пришлось продать некоторые из наших русских реликвий, чтобы профинансировать его».
Сегодня она получает доход, сдавая в аренду крыло дома через Airbnb и проводя туры по 14 фунтов стерлингов за человека для автобусов с туристами.
Камеры следят за тем, как Ольга проводит экскурсию с одной из групп, шутит о бюстах своего покойного предка и указывает на картину, сделанную для нее покойным бывшим бойфрендом.
Тем не менее, Ольга помнит времена, когда в поместье работал большой штат сотрудников.
«Я люблю сад, но мне нравилось больше, когда все это делали люди, — говорит она, ведя газонокосилку по траве, — и я могла просто лежать в саду».
«Идти в ногу с аристократами» выходит сегодня в 21:00 на канале ITV
Княгиня Ольга планирует издать откровенную книгу о своих королевских отношениях и жизни в изгнании | Великобритания | Новости
Марк Кехо
Княгиня Ольга Романова планирует выпустить полную книгу о своих королевских отношенияхЕсли бы княгиня Ольга Андреевна Романова родилась мальчиком, она могла бы претендовать на Императорский престол России.
Вместо этого внучатая племянница последнего русского царя живет тихой жизнью в доме с привидениями 13-го века в сельском графстве Кент, где она выросла на анекдотах о русской революции, Распутине и королевской семье.
Дочь старшего племянника царя Николая II, князя Андрея Александровича, 65-летняя Ольга когда-то считалась возможной невестой принца Чарльза, и у нее так много историй о ее королевских отношениях, что она сейчас пишет откровенную книгу.
У нее общие прапрапрабабушка и дедушка с королевой и принцем Филиппом, а ее бабушка по отцовской линии, сестра последнего царя великая княгиня Ксения Александровна, приходилась двоюродной сестрой Георгу V, деду королевы.
Хорошо, он был грязным, ему нравились женщины, он был крестьянином
Княгиня Ольга
Из поколения в поколение передавался один необычный анекдот о жене Георга V, королеве Марии, «ограбившей» великую княгиню после русской революции.
Ходят слухи, что она так увлеклась драгоценностями, что, когда изгнанная русская королевская особа была вынуждена продать свои драгоценности лондонскому ювелиру Garrard, Мэри примчалась пораньше, чтобы купить драгоценные камни со скидкой.
Согласно семейной легенде, только спустя десятилетия нынешняя королева исправила поведение своей бабушки.
Марк Кехо
Отец Ольги в детстве катался на роликах по коридорам Зимнего дворца «Моей бабушке удалось вывезти из России драгоценности после революции, но денег не было», — сказала Ольга.
«Без гроша в кармане и без гражданства она решила продать драгоценные камни королевским ювелирам.
Якобы королева Мария купила все это по себестоимости накануне аукциона. «Моя мать всегда говорила мне, что королева восполнила потерю, что было очень порядочно с ее стороны, если это правда, хотя это может быть мифом.
Я часто видел принцессу Диану, украшенную романовскими драгоценностями. Я все еще иногда вижу их на королевских особах».
Королева Мария, умершая в 1953 году, по-видимому, имела репутацию жадной до чужого имущества.
«Она приходила на званый обед и говорила: «О, мне это нравится», и хозяева были обязаны дать ей все, что бы это ни было», — сказала Ольга.
«Если бы это было одно из их любимых кресел Sheraton, им пришлось бы отдать ей целую дюжину. Люди сообразили и сложили хорошие вещи на чердак, а к ее визитам принесли второсортные.»
У отца Ольги тоже были свои необыкновенные истории, например, как он в детстве катался на роликах по коридорам Зимнего дворца со своими двоюродными сестрами Ольгой, Татьяной, Марией, Анастасией и Алексеем.
Ему было 20 лет, когда русская революция вынудила его дядю отречься от престола в 1917 году. Царь, жена Александра и их пятеро детей были убиты большевиками 17 июля 1918 года.
Содержался под домашним арестом в Крыму более шести месяцев после После падения Санкт-Петербурга семье князя Андрея удалось бежать с помощью Георга V на HMS Marlborough, в то время как другие Романовы бежали на HMS Forsythe из Одессы, сменив свое имя из опасения, что за ними могут прийти сталинские эскадроны смерти.
Марк Кехо
Фотография с автографом ее тети, королевы МарииВеликая княгиня и ее мать, великая императрица Дагмар, сначала останавливались в Букингемском дворце со своей сестрой Александрой, ныне вдовой Эдуарда VII.
«Прабабушка была императрицей, хоть и ссыльной. А Александра по-прежнему считалась королевой, поэтому были проблемы, например, кто стоял впереди, когда они выходили на балкон».
Мать троих детей Ольга унаследовала письменный стол Александры, который стоит в кабинете в ее доме, Provender House, хотя она не получила фамильные украшения.
«Я всегда думал, что я очень богат, и что у моей матери много денег, потому что она так хорошо содержала дом и устраивала вечеринки, но на самом деле это не так.
Она продала свои драгоценности, чтобы управлять домом, и, как я выяснил, это стоит бомбу. «Как ни странно, это очень в духе Романовых.
У них были прекрасные дворцы, но жили они на чердаках, с вещами среднего класса вроде антимакассаров и диванов.
Они жили очень простой жизнью, когда не занимались судом.Помимо проведения свадеб, Ольга устраивает «беседы и чаепития» с посетителями, увлеченными анекдотами.
Одна история, вызывающая спекуляции почти столетие, — это роль Григория Распутина в династии Романовых.
Считалось, что бородатый мистик, сблизившийся с царем и царицей после «исцеления» их старшего сына и наследника Алексея от гемофилии, был убит князем Феликсом Юсуповым, женатым на княгине Ирине.
— Но теперь они думают, что британская секретная служба его уволила, — сказала Ольга.
«Мой отец был в ярости, потому что ему действительно нравился Распутин.
«Хорошо, он был грязным, он любил женщин, он был крестьянином, но мой отец считал его хорошим парнем, потому что он действительно помогал Алексею. Отель «Дорчестер», 29 июня 1968 г.
«Архивы открываются, и теперь вы видите совершенно другую сторону того, что было опубликовано за последние почти 100 лет».
После выхода «Войны и мира» на BBC интерес к Романовым достиг апогея, но Ольга отвергла эту драму, потому что «это не очень украшало семью».
Однако она планирует присутствовать на перезахоронении Алексея и его сестры Марии, идентифицированных по их ДНК в 2008 году, которые, по словам президента Владимира Путина, будут более масштабными, чем повторные захоронения царя в 1998 году.
Они могут состояться в следующем году приурочены к столетию со дня их смерти. А пока предстоит организовать очередной Русский Бал Дебютанток.
Нынешняя покровительница, Ольга «вышла в свет» в 1968 году, когда ей было 18 лет, и ее взгляды устремлены на следующее поколение молодых россиян с хорошими связями, поднимающихся по социальной лестнице.
«Моя мать так отчаянно хотела заключить грандиозный брак, что отказалась от моих увлечений черепахой и теннисом.
Я даже не знал, что такое череплинг. Большой теннис? Я даже не мог ударить по мячу. В конце концов, я встретила принца Чарльза только однажды, на балу в Шотландии, когда мне было 17 лет!»
Provender House (provender house.co.uk) открыт для экскурсий по договоренности с мая по октябрь. Русский Бал Дебютантов: russianball.co.uk.
Принцесса встречает (1936) — Кэрол Ломбард в роли принцессы Ольги
Король Мантелл : Ваше Высочество, у вас что-то не так с ванной.
Княгиня Ольга : НДС?
Король Мантелл
:
Да, видите ли, вода прибывает и уходит, но беда в том, что она уходит быстрее, чем прибывает.
Я обнаружил это сегодня утром, когда пытался принять ванну. Он может набрать только столько воды
[его пальцы показывают дюйм]
Король Мантелл : и вы не можете принять ванну с таким количеством воды
[снова показывает дюйм]
Княгиня Ольга : Ну, если ты пломб-ер, почему бы тебе не исправить это?
Король Мантелл
:
Ну, я не сантехник, то есть сантехник, но думаю, что смогу это починить.
У тебя есть отвертка?
Леди Гертруда Олвин : Отвертка? Ее Высочество не имеет привычки ходить с отверткой при себе.
Княгиня Ольга : [к Мантеллу] Пожалуйста, уходите.
Король Мантелл
:
Что ж, я всего лишь пытался помочь, но могу ли я предложить, чтобы, когда вы хотите принять ванну, вы должны принять душ.
[уходить]
Король Мантелл : Конечно, всегда есть океан.
[Выходит]
Княгиня Ольга
:
[бросая фальшивый шведский акцент]
Я хотел бы шлепнуть этого парня прямо в поцелуй.
«Дикий и босой Романов» Ольги Романофф
Я не помню, что заставило меня начать читать эту книгу… Я думаю, что я читал что-то, что утверждало, что Ольга считалась подходящей парой для Его Королевского Высочества принца Чарльза, и с тех пор, как местная библиотека Имея под рукой экземпляр книги, я решил подбросить Ольге.Она начинает с краткой истории семьи Романовых и объясняет, как ее ветви Семьи удалось бежать из России и тем самым избежать убийств, унесших жизни царя и его ближайших родственников.Основная часть повествования, h
Я не помню, что заставило меня начать читать эту книгу… Я думаю, что я читал что-то, что утверждало, что Ольга считалась подходящей парой для Его Королевского Высочества принца Чарльза, и поскольку в местной библиотеке была экземпляр книги на руках я решил подбросить Ольге. Она начинает с краткой истории семьи Романовых и объясняет, как ее ветви Семьи удалось бежать из России и тем самым избежать убийств, унесших жизни царя и его ближайших родственников.
Однако основная часть повествования посвящена подробностям ее жизни в качестве изгнанной королевской семьи в Англии.
HH Княгиня Ольга кажется довольно приземленной, но все же получила привилегированное воспитание. Частные школы, дела дебютанток, большие балы. Судя по всему, HH и по сей день любит обращаться с большими мячами, то есть она управляет ими и организует их. Ее история рассказывает о ее эксцентричных родителях и дает удивительно откровенное представление о семейной жизни великих и добрых людей. Например, она упоминает о лошадях в доме….не в конюшне, а для того или иного дела, и она упоминает, что меняет подгузник своему ребенку на столе, где ее отец завтракает. Я не знаю, как она считает, что она была дикой, поскольку она утверждает, что могла держаться за свою девственность до 20 лет… нет, она не упоминает, кому досталась королевская вишня.
Ольга питает королевскую любовь к собакам и лошадям и говорит, что верит в лохнесское чудовище и абсолютно убеждена в существовании призраков.
Она даже утверждает с серьезным лицом, что однажды видела гнома.Хотел бы я знать, что она пила перед тем, как увидела гнома!
Ее Высочество подробно рассказывает о своих родителях, детях и животных, но подробности ее ухаживаний и брака нехарактерно скудны. Меня не удивит, если я узнаю, что муженек больше не фигурирует в кадре. Понятно, наверное, ввиду прицела гнома.
Западные читатели должны быть готовы иметь дело с английскими терминами, такими как «electric fire» для обогревателя и «getting a leg over» каким-то непонятным образом относится к сексу, но обойти это относительно легко.У HH есть земной способ передачи информации, может быть, слишком земной, ссылаясь на «следы скольжения» в унитазе … тем самым разрушая мое убеждение, что члены королевской семьи какали яйцами Фаберже. Я не могу себе представить, чтобы кто-то из членов английской королевской семьи пользовался туалетом, как простые смертные. О, и она упоминает, что нашла нижнее белье с вырезами, принадлежавшее, кажется, бабушке; сконструирован таким образом, чтобы королевский мочевой пузырь можно было опорожнить, стоя у перил во время гонок.
Конечно, юбки в те времена чесали траву.
Последние несколько глав рассказывают о борьбе принцессы за восстановление своего особняка с 30 комнатами. Я могу посочувствовать здесь, в моем полуразрушенном бунгало, и пожелать ей всего наилучшего. Я думаю, что HH Ольга — лучшая Шейла, как говорят в Австралии. Она примерно моего возраста, и я думаю, что она была бы не прочь поднять пинту пива с таким простолюдином, как я. Я думаю, очень доступная, и она оказалась, что удивительно, довольно интересной человеческой историей.
Княгиня Ольга Романова снимется в новом реалити-шоу на следующей неделе • USMAIL24
Княгиня Ольга Романова уронила телефон в унитаз.«Я спустила джинсы, опустилась, и чертова штука выпала из кармана и упала в кастрюлю», — объясняет она.
Действительно, недостойный опыт, но услышать это от принцессы, двоюродной сестры королевы и не менее потомка русских императорских Романовых, рассказывающей так красочно, удивительно.
Тем не менее, княгиня Ольга, звезда нового сериала ITV «Идти в ногу с аристократами», признается, что люди часто бывают шокированы, когда встречают ее.
Строители, работавшие над Provender House, ее великолепным домом в Кенте, внесенным в список II категории, недавно принесли ей коробку с проклятиями, потому что даже они думали, что ругательства (приведенные здесь лишь в небольшой степени) были слишком частыми.
Известно также, что дети рыдают — к счастью, не из-за ее языка — потому что они так разочарованы, увидев настоящую принцессу в джинсах, а не в тиаре. Не то чтобы у нее не было тиары для особых случаев, и, кажется, она обладает особыми способностями против проклятий.
Принцесса Ольга, звезда нового сериала ITV «Идти в ногу с аристократами», признается, что люди часто бывают шокированы, когда встречают ее
«О, я веду себя на публике, когда ношу тиару. Я не делаю выпендрежа и ослепления.Я очень вежлив. Все, чему меня научила мама, вернется».
Княгиня Ольга, 71 год, довольно шикарная. На ее стенах (у нее 30 комнат, так что стен много) изображены люди, которых можно найти в книгах по истории.
Ее отцом был князь Андрей Александрович, двоюродный брат царя Николая II, расстрелянный большевиками в 1918 году вместе с женой и детьми.
Отец Ольги, которому тогда был 21 год, бежал в Великобританию, чтобы получить помощь от членов выжившей семьи, которые проведут остаток своей жизни в изгнании в зависимости от своих британских родственников.
Ее бабушка — племянница Георга V — жила в нескольких благосклонных домах, включая Фрогмор-коттедж в течение десяти лет, где недавно проживали Меган и Гарри, а теперь — принцесса Евгения и ее семья.
Королева однажды привела юных принца Чарльза и принцессу Анну поиграть с Ольгой, единственным ребенком от второго брака ее отца. Спустя годы Энн намеренно случайно ударила ее ногой, как она думает (это был мужчина, на которого они оба положили глаз) во время танца. Но теперь ей нравится Энн: «Она чертовски хорошо поработала.У нее большие яйца, у этой девчонки».
Матерью Ольги была Надин МакДугалл из шотландской семьи мукомольных фабрик.
Ее детство было связано с лошадьми и гувернантками. У нее не было формального образования. Когда ей было 18, она должна была выбрать, хочет ли она бал для дебютанток или бассейн. Она пошла на бал в Дорчестер.
Она была известна как будущая жена принца Чарльза.
«Моя мать пыталась выставить меня на продажу. Что ж, продажи — громкое слово, но она думала, что я буду идеальной женой для бедного принца Чарльза.По крайней мере, она хотела, чтобы я вышла замуж за герцога с поместьем».
К сожалению, она была не того вероисповедания (русское православие). — На самом деле я был неправ. Я была бы ужасной принцессой Уэльской. Я был слишком бунтарским.
«Я имею в виду, что я не был бунтовщиком. Я никогда не принимал наркотики. Я не пил. Я так и не огляделся. Но я был бунтарем с точки зрения того, что ожидали мои мама и папа».
Известно также, что дети рыдают — к счастью, не из-за ее языка — потому что они так разочарованы, увидев настоящую принцессу в джинсах, а не в тиаре
Вы «как таковой» не балуетесь?
‘О, я был ужасно невинным, пока мне не исполнилось 20! Я не могу сказать слишком много об этом, потому что моя дочь сказала «МАМА!» скажут, но девственность была очень важна для моей матери, чтобы получить мне хорошего мужа.
Почему она отправляется в мир реалити-шоу? «Мне заплатили, и если ты не можешь отапливать свой дом, ты сделаешь что угодно. Я бы разбежался, хотя люди могли бы заплатить мне, чтобы я НЕ раздевался!».
После того, как ее мать умерла в 2000 году, она унаследовала дом своего детства, который в то время был настолько ветхим, что в нем поселились дятлы. С тех пор на него были потрачены миллионы, и открытая для публики часть года буквально держала крышу на уровне. .
Она также управляет частью дома как Airbnb.Но пандемия оказала серьезное влияние, и есть аппетитные затраты на топливо. Кажется, эта принцесса — еще одна пенсионерка, пытающаяся жить только в одной комнате.
Теперь всегда неловко, когда красавчики, живущие в огромных домах, пропагандируют бедность, но она, конечно, не похожа на жизнь принцессы.
Она делает покупки в Sainsbury’s или Tesco и еще не «получила размер» от Aldi, но это потому, что это новое место для этого района, и она не может понять, где кошачий корм.
Нет ни дворецкого, ни экономки.Она сама управляет Airbnb, стирает постельное белье и подстригает газон. Даже эту тиару берут взаймы у знатных ювелиров только для особых случаев.
Любой человек в здравом уме продал бы, купил бы квартиру, а остальное взорвал бы в круизах, но она хотела бы сохранить дом в семье.
Ее дочь Алекс также играет главную роль в сериале, и самое смешное, что она пытается убедить Ольгу, которая была одинока с тех пор, как ее брак распался в 1989 году, попробовать онлайн-знакомства. Алекс правильно описал ее.На каком сайте? «О, Христос знает. Он не был одним из самых дорогих. Они пытались устроить мне свидание, а я сказал «ни х**на». Она также не использовала мое имя для профиля. Она ведь не могла уложить проклятую княгиню Ольгу Романову, не так ли?»
Ну, нет, если хочешь избежать старателей. «К сожалению, золота копать негде, но я сделал ошибку, сказав в программе, что очень хотел бы бывшего военнослужащего, обученного киллера.
Если он выйдет наружу, каждый психопат в Англии свяжется со мной, не так ли?»
У нее довольно много требований к будущему мужу.Он был бы типом «охота», «стрельба», «рыбалка», но который также оказался привлекательным. Даже не игрушечный мальчик.
«К сожалению, мои шансы найти мужчину лет семидесяти, который может сидеть на лошади, брать в руки ружье и хорошо выглядеть, невелики».
Мужчиной ее мечты был принц Филипп, с которым она познакомилась на сербских похоронах. Если вы это сделаете. «У него было все: стальной стержень, хорошее чувство юмора, не было спорта, с которым он не мог бы справиться. Он говорил все как есть, даже когда люди расстраивались.
Разве это не опрокинуло бы тележку с яблоками, говорю я, если бы вы вышли замуж за принца Чарльза, но тайно возжелали бы его отца? «В те дни они не зашли бы так далеко. Это очень современные мысли, Дженни, — упрекает она.
Несмотря на всю ее откровенность, есть темы, на которые она не распространяется, а именно: принц Эндрю и Сассексы.
«Я не согласна с тем, чтобы выносить грязное белье на всеобщее обозрение, — говорит она.
Она выбирает членов королевской семьи, в отношении которых она может быть уверена. Она считает, что принц Чарльз прекрасно справится с ролью короля.Камилла — ее тип девушки («да, у нас одинаковые характеристики, и люди говорят, что мы похожи»).
Герцогиня Кембриджская поднимает большой палец вверх. «Она будет хорошей королевой». Почему? «Потому что она под домашним арестом и хорошо выглядит». Но королева парит над ними всеми. «Особенная женщина. Она вырастила тех четверых детей и до сих пор каждый день получает эти красные коробочки».
Конвенция, однако, не для Ольги. В какой-то момент я спрашиваю, выйдет ли она когда-нибудь замуж за бедняка. ‘Я сделал! Вот почему я здесь без домработницы, мерзну.
Неясно, вышла ли она замуж по любви или чтобы позлить мать. Томас Мэтью был мастером-печатником, а не герцогом, но какое-то время они жили в квартире на Итон-сквер, что звучит не так уж и бедно («Снято, — говорит она.
— И арендная плата за перчинку. .»).
Ее хорошая подруга Кларисса Диксон Райт, одна из Двух Полных Дам, некоторое время жила с ними, спала на диване. Она была алкоголичкой и однажды ночью ей так захотелось выпить, что она выпила флакон духов княгини Ольги.«Я был в ярости. Это тоже были духи, а не туалетная вода».
На самом деле большую часть своей замужней жизни она провела в Шотландии, в маленьком городке Бэнчори.
Материнство было испытанием? «Я взяла его, как утку в воду», — вдруг задумчиво говорит она. «Мой муж был из многодетной семьи, и я помню, как он показывал мне, как менять подгузник. Я люблю это. Мне жаль, что я не понял, насколько в то время. Это так мимолетно».
Затем Том, ее четвертый ребенок.Он родился с пороком сердца и умер в возрасте 18 месяцев, в 1989 году. Она сломалась? «Из-за моего происхождения я не из тех, кто ломается. Люди плачут дома, конечно, но . . .’
Сразу же после этого она напрягла верхнюю губу, но немного растерялась, рассказывая об этом.
«Том умер на восьмой день рождения моей дочери Алекс. Он был в реанимации в Эдинбурге, и мы остались с ним, но накануне вечером я пошел домой, чтобы подготовить вещи к ее дню рождения, и в 10 утра на следующий день мне позвонили и сказали, что он умер».
«Мы решили сказать Алексею в день ее рождения, что это будет подло, поэтому продолжили празднование. Она все еще расстроена, что мы не сказали ей сразу».
Какая, должно быть, абсолютная сталь, чтобы надувать воздушные шары и продолжать улыбаться в такой ситуации. Она вспоминает свои последние минуты с Томом и плачет. «Он очень любил Майкла Джексона. В последний раз, когда я сидел с ним, я играл для него Майкла Джексона. не помню что за песня. Я думала, что это ужасно, но ему это нравилось.Он сжал мою руку. Он был таким счастливым маленьким мальчиком».
Том похоронен на кладбище в Бэнчори. У него простая надгробная плита, розовый гранит и прекрасный вид. «Если вам нужна могила, она может быть и там».
Во время нашего интервью она несколько раз упомянула о семейных могилах, что может быть неизбежно с учетом ее семейной истории.
Сейчас сама бабушка, всего несколько раз была в России, но давно хочет вернуться на похороны.
Спустя более ста лет до сих пор непогребены останки двух убитых детей Романовых, Марии и Алексея – двоюродных братьев и сестер ее отца.«Они в коробках Tupperware, — говорит она. Хотя это может быть не совсем так, Русская православная церковь заблокировала их захоронение, поэтому их кости остаются в хранилище. «Честно говоря, это дерьмо», — говорит она.
n «Идти в ногу с аристократами» начнется в понедельник, 17 января, в 21:00 на каналах ITV и ITVHub.
.
Княгиня Ольга | Independent Publishers Group
Обзор
Это очень интересная история, рассказанная с юмором простой женщиной, пытающейся свести концы с концами в 21 веке.Содержание ее исторического дома детства, Дома Провендеров, в глубине английской сельской местности, действительно является постоянной ежедневной битвой для этой современной принцессы. Княгиня Ольга Романова, дочь старшего племянника царя Николая II, убитого вместе с семьей большевиками в 1918 году.
Она младший ребенок покойного князя Андрея Александровича, который родился в Зимнем дворце в Санкт-Петербурге. в 1897 году. Он бежал из России в 1918 году со своей беременной (первой) женой и отцом, великим князем Александром Михайловичем, а его мать, великая княгиня Ксения, и его бабушка, Ее Императорское Высочество Мария Федоровна, последовали за ним через несколько месяцев.Легендарные романовские драгоценности, которые они смогли вывезти контрабандой, пришлось продать, и британская королевская семья на некоторое время разместила изгнанную семью в различных домах милости и милости в Виндзорском замке и Хэмптон-Корте. Книга приправлена забавными анекдотами о британской королевской семье, их британских кузенах. Читатель также заглянет в беззаботное детство принцессы. За ней присматривало несколько нянек, а затем она обучалась в частном порядке дома, поскольку ее мать помнила ужасные времена, которые она сама провела в школе-интернате.Но княгиня Ольга предпочитала жизнь на природе и катание на пони.
Она до сих пор смеется над одной из амбиций своей матери, которая заключалась в том, чтобы выдать ее замуж за принца Чарльза! Это действительно было необычное воспитание у снобистской и строгой матери шотландского и скандинавского происхождения и более спокойного и снисходительного отца Романова, чей род занятий был указан как «князь России» в свидетельстве о рождении Ольги. Ее дом, Provender House, полон очаровательных романовских памятных вещей, от посуды, которой пользовались царь и его семья во время их последнего плена в Екатеринбурге, до перочинного ножа с алмазным лезвием, которым царапали СодержаниеСостав главных героев; Список иллюстраций; 1 Наследие Романовых; 2 Семья моей матери; 3 детских дня; 4 Диких в Кенте; 5 Выход в общество; 6 Хайленд Флинг; 7 Провендер; 8 Мои дети; 9 Провендер портится; 10 Реставрация; 11 Утраченное наследие; 12 ReflectionsReviews
«Самое главное, Княгиня Ольга также является откровенным откровением собственного детства Княгини Ольги при ее более спокойном отце и более строгой матери.
В ее мемуарах подробно описывается ее нетрадиционный детский опыт обучения гувернанток, ее знакомство с высшим обществом в качестве сопровождаемой дебютантки и ее собственные отношения с британской королевской семьей. Лохнесское чудовище; Недавно выпущенные мемуары княгини Ольги Романовой представляют собой весьма необычное чтение. . . Появилась очень интересная книга, которая превзойдет многие ожидания». — Джонатан Уилли, Mayfair Times«Очень читаемая автобиография.. . несколько захватывающих анекдотов». —Эльма Вугдт, thenewroyaltyworldblog.wordpress.com
«Увлекательная книга» — Мишель Мэгвуд, Johannesburg Sunday Times
«Увлекательная книга». Холл является автором « Маленькой матери России» , биографии прабабушки княгини Ольги, и соавтором книги « Когда-то великая княгиня: Ксения, сестра Николая II» , биографии бабушки княгини Ольги.Княгиня Ольга — младший ребенок князя Андрея Александровича, племянника Николая II, последнего царя. Ее мать была второй женой князя Андрея.
Она выросла и получила частное образование в Provender House, историческом доме в английской сельской местности. После смерти матери она вернулась, чтобы заботиться о Provender House, который теперь открыт для публики.
Расскажу вам историю княгини Ольги Киевской или Как не разозлить русскую княгиню – Жизнь в России
Позвольте мне рассказать вам историю княгини Ольги Киевской. или Как не разозлить русскую принцессу
Жизнь княгини Ольги была полна великих подвигов, описанных во многих исторических записях, а также легендарных фактов, которые до сих пор оспариваются историками.
Место рождения княгини Ольги По наиболее традиционной версии, зафиксированной в «Первом летописи», Ольга родилась в Пскове (город на северо-западе России) в семье варяжского происхождения.Варяги также были известны как варяги или норманны, пришедшие на территорию нынешней России, Украины и Белоруссии в 8-9 веках.
Эта теория о рождении Ольги также объясняет происхождение ее имени, которое происходит от скандинавского «Хельга». Другие исторические версии утверждают, что Ольга была либо дочерью Олега Вещего, основателя государства Киевская Русь, либо имела булгарские корни.
Убийство князя Игоря
Олег Вещий инициировал брак Ольги с князем Игорем, сыном новгородского князя Рюрика, основателя династии русских царей Рюриковичей.После смерти Олега в 912 году правителем Киевской Руси стал Игорь. В 945 году князь Игорь отправился к славянскому племени древлян собирать дань. После того, как он потребовал большей платы, древляне убили его.
Ольга взяла власть в свои руки Смерть киевского князя поставила вопрос о следующем правителе страны. Сыну Игоря, Святославу, было всего три года, и поэтому Ольга взяла власть в свои руки. Интересно, что она пользовалась полной поддержкой русского войска, что свидетельствует о большом почете, которым она пользовалась в народе.
Убив Игоря, древляне подослали своих сватов с предложением Ольге выйти замуж за их князя Мала. Принцесса отомстила за смерть мужа, убив всех послов.
Месть княгини Ольги
Древнерусские летописи описывают четыре вида мести, организованной Ольгой. Сначала она приказала схватить 20 сватов, приехавших в Киев, и похоронить их заживо. Княгиня тогда просила древлян прислать к ней лучших послов, но как только они прибыли, их сожгли в бане.Вскоре после этого Ольга отправилась в землю древлян, якобы, чтобы устроить тризну в память об убитом муже. Напоив своих врагов во время пира, гувернантка приказала их всех убить. Летопись сообщает о пяти тысячах жертв этого третьего акта мести.
Осада города Искоростень Последняя месть произошла в 946 году, когда Ольга путешествовала по земле древлян для сбора дани.Она осадила город Искоростень, который отказался ей платить.
Согласно легенде, принцесса попросила, чтобы каждый дом преподнес ей в подарок голубя. Затем она привязала горящие бумаги к лапкам голубей и отпустила их домой. В результате весь город был уничтожен огнем.
Правление Ольги над Киевской Русью официально длилось до совершеннолетия ее сына. Повзрослев, Святослав предпочитал проводить большую часть времени за границей, устраивая военные походы для расширения и укрепления границ своего государства.
Ольга, оставшаяся руководить внутренней политикой Киевской Руси, прославилась тем, что установила систему сбора дани, которую иногда считают первой легальной налоговой системой в Восточной Европе. Она приказала создать центры торговли и налогообложения. Подчиненные Киеву земли были разделены на административные единицы, которыми управляли представители княгини. Ольга установила фиксированные суммы дани с подробным графиком их сбора.
Княгиня Ольга также считается инициатором первого каменного строительства городов в Киевской Руси, особенно в городах Киеве, Новгороде и Пскове.
Одним из самых известных среди поступков Ольги было ее обращение в христианство. Она одна из первых принесла эту религию в языческое общество Киевской Руси. Согласно «Первой летописи», Ольга крестилась в Константинополе то ли в 955, то ли в 957 году. Ее сын Святослав не поддержал решение матери и боялся потерять уважение войска из-за новой веры Ольги.Судя по всему, она оказала большое влияние на своего внука Владимира Великого, который в 988 году сделал христианство официальной религией Киевской Руси.
В 957 году Ольга посетила с официальным визитом византийского императора Константина VII в Константинополе. Предположительно, переговоры не принесли ожидаемых результатов, поскольку в исторических записях описывается холодное приветствие византийских послов во время их ответного визита в Киев.
Западноевропейские источники упоминают, что в 959 году Ольга отправила своих послов к Оттону I, императору Римской империи, с просьбой назначить архиепископа и священников для службы в ее стране.
Хроника обвиняет посланников принцессы во лжи, но детали противоречивы.
Адальберт Магдебургский
Из исторических источников трудно сказать, искренна ли была Ольга в своей просьбе или нет. Епископ императора Адальберт Магдебургский, побывав некоторое время в Киевской Руси, решил, что все его усилия по развитию христианства в стране тщетны. На обратном пути в Италию все его спутники были убиты (предположительно) союзниками Святослава, а сам Адальберт едва выжил.
В то время христианская церковь еще не была разделена на римскую и греческую ветви. Разделение официально произошло в 1054 году, хотя на самом деле оно началось задолго до этого. Попытки Ольги наладить связи как с византийскими, так и с римскими императорами, высшими церковными властями, оцениваются по-разному. Она либо колебалась, что выбрать, либо вела дальновидную политику давления на Константинополь, чтобы завоевать наиболее выгодные позиции в Восточной христианской церкви.
Трудно сказать, когда Святослав начал свое полное княжение; хотя до 959 года и византийские, и западноевропейские источники называют Ольгу главной правительницей Киевской Руси. Судя по всему, Святослав делил власть с Ольгой до самой ее смерти.
Киев атакуют печенегиВ 968 г., когда Святослав отсутствовал в походе, Киев подвергся нападению печенегов, полукочевого тюркского народа. Княгине Ольге вместе с малолетними внуками предстояло организовать оборону города.Умерла она вскоре после взятия Киева в 969 году. В честь завещания матери Святослав приказал похоронить Ольгу по христианским канонам.
Княгиня Ольга святая и равноапостольнаяВ 1547 году Православная Церковь провозгласила княгиню Ольгу святой и равноапостольной. Она стала одной из пяти женщин, удостоенных этого статуса в истории христианства.
http://russiapedia.