Початок реформації в німеччині: 31 жовтня 1517 року - початок Реформації в Німеччині

Содержание

31 жовтня 1517 року — початок Реформації в Німеччині

31 жовтня ми згадуємо визначну подію, що відбулася 503 роки тому. В цей день 1517 року католицький священник Мартін Лютер опублікував 95 тез щодо реформування церковної доктрини. В них він розкритикував повноваження та зловживання папи римського, торгівлю індульгенціями та догмат про чистилище.

Мартін Лютер, як і його послідовники-реформатори, посилався на євангельські істини та спирався на досвід першоапостольської церкви. Вільнодумство Лютера швидко стало предметом критики у Римі і папа Лев Х видав спеціальну буллу «Exsurge Domine», в якій йшлося про відлучення священника від церкви. Відповіддю Лютера було публічне спалення папської булли.

Це був лише початок довгого протистояння реформаторів із офіційним Римом. Одним з найвідоміших його епізодів можна назвати Вормський сойм 1521 року, де Мартін Лютер в присутності князів та церковних ієрархів мав захистити основи своєї віри. Саме тоді він виголосив знамениті слова, в яких криється суть нашої цивілізації: «Переконайте мене в протилежному на основі Святого Письма і здорового глузду, тоді зречусь.

На цьому стою і не можу інакше! Нехай Бог допоможе мені». Так, саме Боже Слово і раціональність стали запорукою розвитку європейської цивілізації, яка протягом наступних століть

Він був не перший, чиї погляди відрізнялися від офіційного вчення католицької церкви. Джон Вікліф, Ян Гус внесли свій внесок у свій час, однак повнота часу, коли збіглися всі причини і передумови для великих реформ в церкві, припала аж на XVI століття. В ті часи були сформовані основні постулати Реформації, представлені в п’яти “тільки” (Quinque sola): Sola scriptura (тільки Писанням), Sola gratia (тільки благодаттю), Sola fide (тільки вірою), Solus Christus (тільки Христос) та Soli Deo gloria (тільки Богу слава).

Доступність книгодрукування в Європі та переклад Мартіном Лютером Біблії на німецьку мову сприяли поширенню ідей Реформації. З локального вільнодумства окремих теологів цей рух перетворився на загальноєвропейське явище. В історії Реформації були й темні сторінки (перш за все, це стосується релігійних війн), однак світлих було значно більше.

Саме протестантські проповідники досить часто несли місію рехристиянізації Європи, остаточного розриву із старими варварськими (язичницькими) традиціями, які протягом століть існували в зрощенні з офіційними церковними нормами.

Реформація змінила Європу докорінно не лише шляхом створенню нової християнської конфесії, але й через проникнення цих релігійних доктрин в соціальне та економічне життя. Люди з реформаторським мисленням намагалися імплементувати євангельські норми в європейську буденність, в новий образ еталону християнського життя. Як формувати відносини по-християнськи, як працювати по-християнськи, як загалом вести христоцентричне життя? На всі ці питання Реформація давала відповіді. Великі надбання справжньої європейської цивілізації (цінність особистості, права людини, верховенство права тощо) постали із протестантської теології та етики.

Сьогодні християнство переживає непрості часи. Багато сил намагаються звести віруючих з правильного шляху. Проте метод, який був актуальний п’ять століть тому (повернення до євангельської Істини та впровадження її й кожну сферу життя людини), однозначно, є відповіддю і на виклики сьогодення.

Сподобався матеріал?

Поділіться цiєю інформацією в соціальних мережах

§ 5. Реформація в Німеччині | Всесвітня історія

🚚 🚁 Збираємо на пікап та ремонт дрона аутел

⛑ 🛡 🥾 Шоломи, форма, взуття

⛑ 🚑 На джерела живлення: 2 станції для 2х підрозділів

Тема ІІІ. РЕФОРМАЦІЯ І КОНТРРЕФОРМАЦІЯ

§ 5. Реформація в Німеччині

Пригадайте:

1. Якими були особливості політичного розвитку Німеччини в XIV—XV ст.?

2. Які уявлення про побудову суспільства та поведінку людини в ньому проголошувала католицька церква?

3. Які рухи, спрямовані проти католицької церкви, ви знаєте? Що саме вони мали на меті?

Реформація — слово, що перекладається з латинської як перебудова, стало символом цілої епохи в історії країн Європи. Це була доба, коли розгорнувся рух за переосмислення ролі католицької церкви у суспільстві. Дуже швидко ця боротьба, що починалася з диспутів в університетських залах, перекинулася на поля бойовищ. Люди початку нового часу були приголомшені силою ненависті, з якою точилася боротьба між прихильниками старої католицької церкви і реформаторами. Мине багато часу, поки людство зрозуміє, що неможливо винищити всіх, хто хоче жити інакше. Треба навчитися жити разом, на одній планеті. Шлях до цього буде дуже довгим.

Події, які спричинили розкол Європи на два великі табори — католиків і прихильників Реформації, — розпочалися на початку XVI ст. у Німеччині.

1. Німеччинина напередодні Реформації

Наприкінці XV — на початку XVI ст. Німеччина була складовою частиною Священної Римської імперії, до назви якої тоді додали слова “німецької нації”. Окрім Німеччини, до її складу входили землі сучасних Нідерландів, Бельгії, Австрії, Чехії, Французької Бургундії, частина Італії та інші території.

Священна Римська імперія була політично роздробленою країною, що складалася з багатьох великих і малих, світських і церковних володінь. Оголював Німеччину виборний король, котрий міг коронуватися як імператор. Обирався імператор: на зборах курфюрстів (князів виборців). Починаючи з 1438 р. і до 1806 р. імператори обиралися з родини Габсбургів.

Цікаво знати

Уявлення про ступінь роздробленості країни може дати список запрошених для поради на засідання рейхстагу — з’їзду представників станів імперії у 1521 р. Серед них були 7 курфюрстів, 50 архієпископів і єпископів, 83 абати найбільших монастирів, 24 світські князі, 145 графів, представники від 65 міст, а ще — численні володарі імперських рицарських маєтків, які не мали права голосу в рейхстазі.

Князі відігравали велику роль у житті Німеччини. У перші десятиріччя XVI ст. їх було близько 70 – архієпископів, єпископів та світських осіб. Сім князів — курарюрстів, що мали право обирати імператора, всіляко протидіяли посиленню його влади та полишали за собою право самостійно вирішувати найважливіші справи.

На початку XVI ст. уся Німеччина була вкрита мережею з великих, середніх і дрібних міст, загальна кількість яких була близько 3 тисяч. Міста поділялися на «імперські» — підпорядковані безпосередньо імператору та «вільні» — які користувалися самоуправлінням, здобутим внаслідок звільнення від своїх сеньйорів. У XVI ст. відмінності між «імператорськими», «вільними» містам майже зникли. Вони мали великі прав і часто володарювали навколишніми територіями як невеликим князівством. Найбільшими містам були Нюрнберг, Аугсбург, Кельн.

У Німеччині існував рейхстаг — імперське зібрання, яке включало три курії — курфюрстів, духовних і світських князів і представників міст. В князівствах існували ландтаги — станово-представницькі органи місцевого дворянства, духовенства і князівських міст. У деякі ландтаги входили також представники сільських громад.

Рейхстаг і ландтаги обговорювали близькі за змістом питання — про збереження миру, закони, грошові збори, але на різному рівні — усієї імперії чи окремих князівств. Кожна курія приймала рішення окремо, а потім вони порівнювалися. Велику роль у роботи ландтагів відігравали міста. На рейхстагах вона залежала від змісту питання. Якщо була потреба у грошах, то міста усіх цікавили, в інших випадках їх право на голосування могли поставити під сумнів.

Рейхстаг і ландтаги відігравали важливу роль. Вони були місцем узгодження інтересів великих суспільних груп, виконували роль певної противаги владі монарха — імператора або князя.

Новою рисою в розвитку Німеччини XVI ст. стало формування ще одного виду управління — не з центру або місць, а регіонального — за округами. У політично роздробленій країні ці округи були створені перш за все для того, щоб полегшити боротьбу з грабіжниками і порушниками миру.

На початку XVI ст. в Німеччині панували феодальні відносини, більшість населення становило залежне селянство, що сплачувало податки землевласникам і церкві. У першій половині XVI ст. виникли та поширилися ринкові відносини. Особливо багато нових підприємств було створено в гірничій промисловості. Появі нових підприємств сприяв високий попит на їхню продукцію.

Дух наживи та енергія підприємництва були символом цього часу. У багатьох країнах були відомі імена німецьких багатіїв Фуггерів, Гохштеттерів, Імгофів, Вельзерів. Фуггери, наприклад, вкладали кошти в оптову торгівлю прянощами, яка давала казкові прибутки, у лихварські операції з високими відсотками, гірничу промисловість, скуповували землі. Якоб Фуггер, що був для сучасників уособленням заможного підприємця залишив статок у 2,5 млн гульденів.

2. Католицька церква в Німеччині на початку XVI ст.

Католицька церква претендувала на першорядну роль у житті Європи, а особливо політично роздробленої Німеччини. Вона мала тут набагато ширше поле діяльності, ніж у країнах із сильною центральною владою. Усю Німеччину заполонили продавці індульгенцій, святих реліквій та різноманітні збирачі платежів на користь церкви. Католицькій церкві належали величезні земельні володіння і навіть міста. Найбільші прибутки зі своїх володінь Папа Римський отримував саме з Німеччини. Водночас він не надто переймався порядками в німецьких монастирях, що підривало авторитет церкви в очах населення.

У 1510 р. імператор Максиміліан І здійснив спробу домовитися з Папою Римським. Він, зокрема, розраховував на обмеження платежів на користь Риму. За його дорученням було підготовлено «Скарги німецької нації», де було зібрало основні претензії. Проте, ця спроба зазнала повного провалу.

Ця ситуація на початку XVI ст. стала причиною того, що реформаційний рух проти діяльності католицької церкви в Європі розпочався саме в Німеччині.

3. Передумови Реформації. Німецький гуманізм

Критика католицької церкви була пов’язана з поширенням у Німеччині ідеалів гуманізму.

Гуманізм (від. лат. humanus — людяний, людський) світське вільнодумство епохи Відродження, що протистояло середньовічній схоластиці і духовному пануванню церкви. В широкому розумінні — визнанні цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток і виявлення своїх здібностей.

На початку XVI ст. в Німеччині існували 16 університетів, у більшості з яких викладали вчені-гуманісти. Найвищого розквіту гуманізм у Німеччині досяг напередодні Реформації. Саме тоді сягнула свого піку гуманістична сатира, затверджувалися нові суспільні ідеали, розгорталися пошуки нових форм розвитку релігійного життя. У Німеччині з’явилися “Листи темних людей” — дотепна, гостра й талановита сатира, яка викривала безкультурність і моральний занепад духовенства, його захоплення нескінченними схоластичними суперечками з будь-якої дрібниці. Європейської слави набула діяльність Еразма Роттердамського (1466—1536) та його молодшого сучасника, рицаря-гуманіста Ульріха фон Гуттена (1488—1523).

Постать в історії

Еразм Роттердамський був високоосвіченою людиною, вивчав твори італійських гуманістів і античну літературу, перекладав і видавав їхні твори. Себе він гордовито називав “громадянином Всесвіту”. Еразм Роттердамський писав твори, в яких викривав розпусту католицького духовенства. Тонкою іронією відзначалася його сатира “Похвала глупоті”. Він засуджував вульгарність, відсутність змісту, приховану за пустим формалізмом в обрядах католицької церкви, політичне свавілля й тиранію королів і князів. Філософ уважав, що релігія має прибрати форму безпосереднього й відвертого діалогу між людиною та Богом. Він виступав за поширення в суспільстві віротерпимості, набуття релігією особистого характеру, використання в церковних відправах мови народу, що повинно було зробити їх зрозумілими простим людям.

Мал. Еразм Роттердамський

Ульріх фон Гуттен був одним з авторів “Листів темних людей”, писав епіграми на папу Юлія ІІ, у яких викривав розпусність папи і висміював продаж індульгенцій. Гуттен, із притаманним йому темпераментом і палким патріотизмом, різкіше, ніж Еразм Роттердамський, таврував католицьке духовенство, виступав за “свободу Батьківщини”. Він вихваляв гуманістичні науки, які допомагають “прозріти Німеччині”, вбачав у розумі “керівника життя” людини і рішуче засуджував “варварство” та “благочестиве обдурювання” в церкві. Саме гуманісти — найближчі друзі Гуттена одними з перших відгукнулися на виступ М. Лютера проти продажу індульгенцій.

Діяльність гуманістів підготувала суспільство до розуміння необхідності реформування католицької церкви й розгортання боротьби за об’єднання Німеччини.

4. Мартін Лютер і початок Реформації

На чолі реформаційного руху в Німеччині став Мартін Лютер (1483—1548).

Мал. Мартін Лютер

Постать в історії

М. Лютер народився в сім’ї заможного бюргера. З раннього дитинства він вірив у Бога як великого й справедливого Суддю, який карає винних і захищає слабких. Після закінчення Ерфуртського університету Лютер вирішив присвятити себе богослов’ю та пішов до монастиря, але й там не знайшов спокою. Він не міг зрозуміти, чому життя в монастирі так відрізняється від того, що проголошувала церква і чого вона вимагала від інших. Водночас наполегливо вчився, шукав відповідей на свої запитання у книгах. Лютер став доктором богослов’я і професором філософії. Тяжка внутрішня криза, що тривала кілька років, раптово завершилася, і він збагнув, що має робити.

31 жовтня 1517 р. Лютер вивісив на дверях церкви у Віттенберзі свої “95 тез” проти зловживань продажем індульгенцій. У тезах Лютера в загальних рисах визначилися основи нового вчення. Чільне місце в ньому належало трьом положенням:

1.Людина спасається лише своєю вірою.

2.Спасіння отримується лише Божою милістю і не залежить від будь-яких “заслуг” людини, бо не люди, а лише Бог знає справжню вартість “добрих справ”.

3. Єдиним авторитетом у справах віри є Святе Письмо, Слово Боже.

Це вчення М. Лютера, що його можна стисло схарактеризувати як “спасіння вірою”, мало далекосяжні наслідки. Якщо спасіння залежить лише від Божого милосердя, то виникало питання: для чого потрібне посередництво католицької церкви, всієї величезної церковної ієрархії на чолі з папою?

Лютер не обдумав можливих наслідків цієї логіки, витоки якої він помітив у деяких текстах Святого Письма.

Вчення Лютера перекреслювало обов’язковий для католика авторитет, поряд зі Святим Письмом, рішень папи й церковних соборів. На думку його, про це не йдеться у Святому Письмі, а тому це слід відкинути, як “людські вигадки”.

Виступ Лютера дістав підтримку значної частини населення Німеччини. Багато людей стали перекладати тези Лютера з латини німецькою й поширювати їх по всій країні. Католицька церква засудила виступ Лютера, папа Лев X відлучив його від церкви. Одначе німецькі князі на з’їзді у Вормсі вирішили підтримати Лютера. Він дістав можливість сховатись у князя Саксонії в замку під назвою Вартбург.

У Німеччині почалася Реформація, яка охопила всі верстви населення країни.

5. Народна Реформація. Томаса Мюнцера

У кожному місті й селі, в кожній оселі люди сперечалися про те, якою повинна бути церква. Не чекаючи ніякого дозволу, люди виганяли священиків, розганяли монастирі. Користуючись із ситуації, князі захопили монастирські землі, а міська верхівка відмовилася сплачувати церкві податки. Владу Папи Римського більше не визнавали.

А втім, ці зміни задовольнили далеко не всіх. Міська біднота, селяни прагнули більшого. Вони слухали проповідників, яких з’явилося дуже багато і які розповідали про наближення Царства Божого на землі: все буде спільним і всі люди стануть рівними. Такої Народної Реформації вони жадали та ладні були вести за неї боротьбу. У багатьох містах і селах розпочалися стихійні виступи. Реформація, що починалась як рух поміркованих верств суспільства, натхненних гуманістичними ідеалами проти католицької церкви, набула рис, притаманних боротьбі народних мас за покращання свого становища.

У містах Німеччини з’явилися проповідники, які закликали людей жити так, як написано в Євангелії: “І всі віруючі були разом, і мали все спільне: і продавали свої володіння та будь-яку власність, і роздавали всім, за їхніми потребами”. Прихильників цих ідеалів майнової та соціальної рівності називали анабаптистами (перехрещенцями). Дітей вони не хрестили, вважаючи, що хрещення слід приймати свідомо, дорослою людиною. Вступаючи до їхньої громади, хрещення треба було прийняти вдруге, звідки й виникла назва. Одним із найвідоміших проповідників ідеалів анабаптистів став спершу друг Лютера, а перегодом його ворог Томас Мюнцер (бл. 1490—1525). Він закликав народ підняти меч проти панів і встановити силою на землі Царство Боже. За його переконаннями, боротьбу належало розгорнути не лише проти католицької церкви, а й проти всіх тих, хто жив, порушуючи християнські заповіді, — князів, рицарів, лихварів. Усі повинні бути рівними перед Богом, монастирі й замки слід знищити, а панам — покинути палаци, оселитись у простих хатинах і працювати. Тих дворян, які виконають цю вимогу, буде прийнято до нової ідеальної спільноти людей, а тих, хто чинитиме опір установленню справедливих порядків, доведеться примушувати або страчувати.

Мал. Томас Мюнцер

Це був заклик до повстання для встановлення Царства Божого, і анабаптисти чекали повстання та готували його. Коли влітку 1524 р. на верхньому Рейні розпочалися окремі селянські виступи, туди рушили анабаптистські проповідники.

Ідеї Мюнцера та анабаптистів у Німеччині підтримала більшість найбідніших верств населення. Лютера такі ідеї злякали. Як засвідчили подальші події, шляхи Лютера і прихильників побудови на землі силою Царства Божого розійшлися.

Селянська війна розпочалася з окремих виступів улітку 1524 р., якими влада попервах знехтувала. Але заворушення не припинялись і навіть поширювалися. Восени повстання охопило південь Німеччини. Селяни розправлялися з панами, озброювались і створювали загони. Вони палили замки, руйнували монастирі, а захоплене майно розподіляли нарівно; до повстанців приєднувалися міщани і дрібні рицарі. З їхньою допомогою було розроблено найпопулярнішу серед німецьких селян у роки війни програму під назвою “12 статей”. У ній висувалися вимоги скасування особистої залежності селян і десятини, зменшення оброку й панщини. Покарання селян мали відбуватися за рішеннями суду, а не панами. Священика для кожного села мала обирати сільська громада. Укладачі “12 статей” знали й розуміли побажання селян і вдало їх висловили. У роки Селянської війни ця програма перевидавалася 25 разів.

Представники бюргерства та рицарства висунули “Гейльброннську програму”. У ній висловлювалися вимоги посилення імперської влади, скасування митних зборів усередині країни, запровадження єдиних монет і мір. Селяни мали звільнятися від особистої залежності за викуп у розмірі 20-кратної вартості сплачуваних податків. У здійсненні вимог цієї програми були зацікавлені насамперед підприємці, оскільки вони створювали умови для розвитку ринкових відносин.

Полум’я Селянської війни охопило всю Німеччину. Селянські загони зазвичай вели боротьбу в рідних землях. Звільнивши їх від ненависних панів, розходилися по домівках. Коли поспіхом зібрані загони дворянської кінноти перейшли в наступ, селяни не змогли виступити проти них разом.

Розгубленість серед селян посилилася після того, як Лютер гнівно засудив повсталих і закликав їх скласти зброю. Лютер проголосив, що особиста залежність селян не суперечить Святому Письму, а тому виступати проти неї — гріх. Томас Мюнцер від початку боротьби був разом із повсталими. Він особисто очолив повстання в Тюрінгії (Центральна Німеччина).

Для придушення повстання німецькі князі зібрали велике, добре озброєне військо з дворянської кінноти і найманців. У травні 1525 р. біля міста Франкенгаузена повстанців було розгромлено. Із 8-тисячного селянського війська 5 тис. загинули. Поранений Томас Мюнцер потрапив у полон і після жорстоких тортур разом із 92 прибічниками був страчений. Приблизно тоді ж було придушено повстання і в Південній Німеччині. Коли селяни дізналися про цю поразку, багато з них відмовилися далі битись. Хоча в окремих районах виступи тривали до середини 1526 р., Селянська війна скінчилася поразкою.

По всій Німеччині чинилися розправи з повсталими, і дарма М. Лютер нагадував переможцям про християнське милосердя, засуджував “…лютих, несамовитих, таких, які не усвідомлюють, що роблять, тиранів, які навіть і по закінченні битви не можуть погамувати свою жагу крові…”. Ще довго в Німеччині не вщухали страти. Кількість загиблих і страчених у Селянській війні в Німеччині перевищила 100 тис. осіб.

Документи. Факти. Коментарі

1. З памфлету Ульріха фон Гуттена “Вадиск, або Римська тріада”

“Трьома речами підкорює собі Рим усе: насиллям, хитрістю й лицемірством. Три речі винайдено, щоб вичавлювати золото з чужих країн: торгівля індульгенціями, вигадана війна з турками і влада папських легатів у варварських землях. Трьома речами постійно опікуються в Римі, хоча ніколи не доводять їх до кінця: спасінням душ, реставрацією храмів, що розвалились, і турецькими походами. Про три речі неможливо казати правду: про папу, про індульгенцію і про безбожжя. Три речі знехотя роблять у Римі: додержують слова, допомагають іншому і поступаються дорогою… Трьох речей бажає кожен у Римі: коротких молитов, доброго золота, життя, повного насолоди. Три речі складають рису, що вирізняє Рим: папа, старі споруди і користолюбство…”.

Поміркуйте:

1. Проти кого спрямовано памфлет Ульріха фон Гуттена?

2. Які основні його ідеї?

2. Витяг із “95 тез” М. Лютера

“…Кожний християнин, якщо він тільки справді розкаюється, дістає повне відпущення провини без індульгенції. Справжнім скарбом церкви є, звісна річ, не відпущення, а святе Євангеліє величі й милості Божої.

…Християн треба вчити, що той, хто бачить нужденного і, попри це, віддає гроші на індульгенції, отримує не відпущення папи, а гнів Бога…

…Стверджувати, що хрест відпущення, прикрашений гербами папи і встановлений у храмах, має однакову цінність із хрестом Христовим, є блюзнірством…”.

Поміркуйте:

1. Проти чого виступав М. Лютер?

2. Які наслідки для католицької церкви міг спричинити його виступ?

3. Витяг із листа М. Лютера “Проти грабіжницьких і розбійних селянських орд”

“Три роки жахливих гріхів проти Бога і людей накликають на себе ці селяни. По-перше, вони присягалися своїм панам у вірності й відданості, бути покірними і слухняними… Проте оскільки вони… повстають проти своїх панів, то вони накликали кари на тіло і душу…

По-друге, оскільки вони почали заколот, зухвало розкрадають і грабують монастирі та замки, які їм не належать, то тільки за це вони двічі повинні вмерти тілесно й духовно… Заколот — це не просте вбивство, він схожий на велику пожежу, яка підпалює й спустошує країну. Тому кожен, хто може, повинен їх бити, душити, колоти потай чи відверто і пам’ятати, що не може бути нічого отруйнішого, згубнішого, нічого більш диявольського, ніж бунтівник. Його треба вбивати, як скаженого пса…”.

Поміркуйте:

Яким було ставлення М. Лютера до повсталих селян?

Запитання і завдання

1. Складіть план доповіді “Ситуація в Німеччині на початку XVI ст.” і дайте відповіді на запитання плану.

2. Яку роль у житті Німеччини на початку XVI ст. відігравали міста й князі?

3. Розкрийте роль гуманістів у готуванні Реформації в Німеччині.

4. Які верстви населення Німеччини і чому були невдоволені пануванням католицької церкви?

5. Що таке Реформація? Що стало приводом до неї?

6. Охарактеризуйте основні погляди М. Лютера.

7. Що таке Народна Реформація? Яких форм вона набрала в Німеччині?

8. Чим різняться погляди М. Лютера і Т. Мюнцера?

9. Схарактеризуйте програми повсталих. Визначте, які верстви населення задовольняла кожна з програм.

10. Розкажіть про перебіг Селянської війни в Німеччині. Якими були її наслідки?

Запам’ятайте дати:

1517 р. — Виступ М. Лютера проти продажу індульгенцій; початок Реформації в Німеччині.

1524—1526 рр. — Селянська війна в Німеччині.

← § 4. Повсякденне життя Західної Європи
§ 6. Поширення реформаційних ідей у Європі. Контрреформація →

Краткая история Реформации и Дня Реформации в Германии

Реформация была историческим сдвигом, который сформировал большую часть Европы, какой мы ее знаем сегодня. Здесь, в Германии, главные деятели протестантской Реформации поднялись, чтобы бросить политический вызов всемогущей католической церкви. В преддверии того, что 31 октября Германия отметит День Реформации, вот немецкая сторона истории Реформации.

Что такое Реформация?

Реформация была поворотным периодом в европейском христианстве в 16 веке, когда начался протестантизм и раскол западноевропейского христианства на протестантизм и католицизм. Хотя раньше было много попыток реформ, ключевой фигурой, ответственной за Реформацию, был Мартин Лютер, один из немцев, написавший в 1517 году письмо, которое стало известно как его Девяносто пять тезисов .

Возражения Лютера стали руководящими принципами Реформации – вопросы относительно высокого статуса духовенства, папы и роскошной жизни, которую они видели. Особой критике подвергалась продажа индульгенций — даров, которые уменьшали или отменяли наказания за грехи. Лютер также утверждал, что Писание может быть единственным источником правильного учения и что вера в Иисуса была единственным источником спасения, а не добрых дел.

Произведения Мартина Лютера

Произведения Лютера изначально были написаны на латыни, но вскоре они были переведены на немецкий язык и широко распространены по стране и Европе – процесс, которому во многом способствовало недавнее изобретение печатного станка.

Лютер утверждал, что его работа предназначалась просто для академических дебатов, но по мере того, как народная поддержка реформ начала расти, он стал ключевой фигурой в движении Реформации. Многие христиане поддержали его идеи, и вскоре были выпущены формализованные документы и литература, закрепляющие учение реформистов в Священном Писании.

В то время как одни восхваляли прогрессивное мышление Лютера, другие призывали сжечь его на костре за ересь. В конце концов, Лютер был отлучен от церкви в 1521 году, но не сожжен, а его литература, хотя и официально запрещенная, оказала сильное влияние на весь континент, подготовив почву для реформ по всей Европе.

Что произошло во время Реформации в Германии?

В то время как Мартин Лютер, как говорят, не считал свои работы особенно значительными, другие определенно считали. Многие монахини по всей Германии покинули свои монастыри и нашли новое призвание в том, что впоследствии стало протестантской церковью. У многих последователей росло недовольство католической церковью, и они перешли в лютеранство в поддержку самого известного богослова Германии, подтянув страну к тому состоянию, в котором она находится сегодня, где большинство немецких христиан являются лютеранами.

Вскоре Реформация стала распространяться и за границей. По другую сторону границы в Швейцарии Хульдрих Цвингли продвигал движение еще дальше, а некоторые из его последователей считали, что Реформация не зашла достаточно далеко и что необходимо предпринять более радикальные действия.

Тем временем во Франции Жан Кальвин, основатель кальвинистского богословия, в 1530 году отошел от католической церкви и переехал в Швейцарию, чтобы уйти от преследований реформистов, имевших место во Франции. Затем Кальвин распространил реформистскую идеологию на Шотландию, Венгрию, Швейцарию и остальную часть Германии, навсегда изменив религиозный ландшафт Западной Европы и подготовив почву для многовекового конфликта между этими конкурирующими идеологиями.

Праздник Реформации в Германии

День Реформации ( Reformationstag ) знаменует собой день, когда Лютер прибил копию своих Девяносто пять тезисов к двери церкви Всех Святых в Виттенберге и помнит кардинальные изменения, которые произошли из-за этого. Еще в 1567 году протестантские церкви по всей стране начали отмечать день публикации 95 тезисов .

В настоящее время этот день отмечается как государственный праздник в нескольких преимущественно протестантских федеральных землях Германии: Бранденбург, Бремен, Гамбург, Мекленбург-Передняя Померания, Нижняя Саксония, Саксония, Саксония-Анхальт, Шлезвиг-Гольштейн и Тюрингия.

31 октября 2017 г. Германия отметила 500-летие Дня Реформации государственным праздником по всей стране.

В День Реформации в церквях обычно проводятся специальные поминальные службы, в то время как люди могут носить символический красный цвет и есть такие продукты, как хлеб, пирожные и сладости.

Немецкая Реформация, предыстория, Мартин Лютер, факты и рабочие листы

Оглавление

Добавьте заголовок, чтобы начать создание оглавления

Резюме

История Реформации
Мартин Лютер и индульгенции
Курс немецкой Реформации

Ключевые факты и информация

Давайте узнаем больше о немецкой Реформации!

Религиозная ситуация в Германии (1560 г.)

Религиозные, культурные и социальные потрясения XVI века, известные как протестантская Реформация, привели к падению средневековой церкви, появлению уникальных интерпретаций христианского послания и рождению современной нации. -состояния. Это считается одним из важных событий в западной истории. Реформация официально началась в Германии 31 октября 1517 года, когда Лютер вывесил свои знаменитые тезисы на дверях церкви в Виттенберге.

ПРЕДПОСЫЛКИ РЕФОРМАЦИИ

Церковь управляла средневековой Европой как единственный источник информации о духовных вопросах и, становясь все более могущественной, оказывала влияние на политику и общество. Папа со временем приобрел известность в политике и, вообще говоря, больше внимания уделял светским вопросам, чем религиозным. Иерархия Церкви, в которую входят папа, кардиналы, епископы/архиепископы, священники и члены монашеских орденов, стала использовать свое властное положение больше для собственного комфорта и удобства, чем для духовного благополучия масс.
Христианская месса также служилась на латыни, как и молитвы, преподаваемые публике (такие как «Отче наш» и «Радуйся, Мария»), и Библия была единственной доступной книгой, которую миряне не могли читать. Даже в то время как Церковь навязывала строгую приверженность своему толкованию Евангелия Иисуса Христа, многие миряне, принявшие смесь христианства и языческой народной религии, не соглашались с этим. Реформистские движения начались еще в VII веке, а в некоторых чтениях и раньше, из-за недоступности церковного учения и внешней демонстрации духовенством богатства и комфорта.
Эти движения были полностью отвергнуты, часто жестоко, поскольку духовенство пыталось сохранить свою власть и господство. Церковь осудила их как ереси. Одной из первых групп были павликиане, выступавшие за возвращение к простоте раннего христианства и жизни святого Павла и не одобрявшие церковных таинств. Позже павликиане были депортированы, сожжены на костре или забиты камнями до смерти.
Однако за ними последовали другие движения, такие как богомилы в 11 веке и катары в 11-13 веках, за которыми, в свою очередь, последовали другие движения. Джон Уиклиф, английский теолог, философ и священнослужитель, утверждал, что каждый должен иметь доступ к Библии и что книга больше не должна быть заложником привилегированного меньшинства, которое часто интерпретирует ее таким образом, что только укрепляет иерархию, подрывая авторитет духовенство.
Джон Уиклиф
Библия Уиклифа — это перевод Библии с латыни на среднеанглийский язык. Скорее всего, Уиклиф руководил переводом своих друзей и соратников. Уиклиф утверждал, что церковная иерархия, включая папу, была небиблейской и что только Библия была единственным источником авторитета. Он распространял свои идеи через проповедников-мирян и брошюры ксилографии (гравюры на дереве) и, выступая против статус-кво, непреднамеренно способствовал жестокому крестьянскому восстанию 1381 года.0058
Ян Гус, философ, теолог и ректор Карлова университета в Праге, был вдохновлен Уиклифом и стремился к переменам, сохраняя при этом труды Уиклифа.
Так же, как и Уиклиф, он особенно критически относился к церковной практике продажи индульгенций, т. е. предписаний, согласно которым якобы укороченные индульгенции остаются в чистилище.
К его прежним взглядам относились терпимо, но в 1415 году он был заключен в тюрьму и обезглавлен за то, что поставил под сомнение законность индульгенций и авторитет папы.
Его сторонники упорствовали в своей кампании за перемены, прежде чем разорвать связи с Церковью.
Их деятельность способствовала продвижению Богемской Реформации и в конечном итоге привела к гуситским войнам, которые в конечном итоге выиграли сторонники Церкви.

МАРТИН ЛЮТЕР И ИНДУЛЬГЕНЦИИ

Хотя сегодня эти реформаторы считаются предшественниками Реформации, мало доказательств того, что они изначально имели какое-либо влияние на Мартина Лютера, главного реформатора и немецкого монаха, который также выступал против продажи индульгенций. Независимо от того, когда началась протестантская Реформация, Мартин Лютер находится в ее центре. Его сочинения, харизма и интеллект вдохновили движение, которое он не намеревался и, несомненно, не мог себе представить.
Неспособность Церкви справиться со страданиями и причинами пандемии Черной смерти 1347–1352 годов нанесла могуществу Церкви в Средние века самый большой удар, причем не от какого-либо человека или движения.
Европа была уничтожена чумой, и усилия Церкви остановить распространение и уменьшить страдания оказались неэффективными.
В то же время, когда молились Деве Марии или святым, люди стали полагаться на народные лекарства и возносить мольбы к духам и предкам.
В то же время Священная Римско-Католическая Церковь была единственным источником духовной власти.
Чтобы избежать ада и проводить меньше времени в чистилище, нужно было отбросить любые сомнения, которые у них могли быть, и следовать учению Церкви.
Мартин Лютер
Небеса, чистилище и ад считались неоспоримой реальностью.
Одним из таких учений была эффективность индульгенций, которые покупались, чтобы ускорить путешествие из чистилища в рай. В 1516 году, когда монах-доминиканец Иоганн Тетцель приехал в регион, чтобы предоставить индульгенции, чтобы собрать деньги на восстановление базилики Святого Петра в Риме, Мартин Лютер уже был рукоположенным монахом-августинцем, доктором богословия и профессором Виттенбергского университета. .
Тетцель был успешным продавцом, прославившимся своей поговоркой: «Когда золото в сундуке звенит, спасенная душа устремляется к небесам». Это означало, что как только кто-то покупает предмет роскоши, его любимый человек освобождается от огня чистилища. Вообще Лютер был против такой практики, но продажа индульгенций Тетцелем в его районе была невыносимой.
Предание гласит, что Лютер прикрепил их к двери церкви Виттенберга, но современные исследования опровергли это утверждение.
Они были воспроизведены друзьями и союзниками Лютера, а благодаря развитию печатного станка он размещал их в церкви, отправлял по почте своему епископу или и то, и другое.
После проникновения в другие страны, такие как Англия и Франция, в 1519 году они быстро распространились по всей Германии, где впервые появились в 1440 году.

КУРС РЕФОРМАЦИИ

Движение за реформы было начато лютеранами в ряде имперских городов Германии, в том числе в Ульме, Аугсбурге, Нюрнберге, Нёрдлингене, Страсбурге, Констанце, Майнце, Эрфурте, Цвикау, Магдебурге, Франкфурте-на- -Майн и Бремен. 4 мая 1526 года лютеранские князья учредили Лигу Торгау для совместной защиты. Присутствуя на сейме в Шпейере в 1526 г., они смогли добиться одобрения резолюции, в которой говорилось, что каждый человек может относиться к Вормскому эдикту против Лютера и его неправильной теологии, что позволит ему ответить за него перед Богом и народом. император.
Сейм Аугсбурга
Таким образом, территориальные правители получили свободу распространять Реформацию в своих владениях.
В то время как лютеранские князья увеличивали свои требования, католические сословия встревожились.
Лютеранские и реформатские сословия возражали даже против вполне умеренных выводов Шпейерского сейма в 1529 году.
Восстановлению религиозного единства не суждено было произойти, о чем свидетельствуют переговоры на Аугсбургском сейме в 1530 г., где сословия, отвергшие католическую религию, представили свое вероисповедание (Аугсбургское вероисповедание).
Помимо вышеупомянутых городов и княжеств, к 1530 г. оно распространилось на Байройт, Ансбах, Анхальт и Брауншвейг-Люненбург, а в последующие годы достигло Померании, Юлих-Клеве и Вюртемберга. Более того, Реформация добилась значительного прогресса в Силезии и герцогстве Лигниц. Шмалькальдская лига, наступательная и оборонительная коалиция протестантских князей и городов, была создана в 1531 году. Другие города и князья, поддержавшие Реформацию, присоединились к этому союзу, особенно после его возрождения в 1535 году.
Города графа Вильгельма Нассауского, Аугсбурга, Кемптена, Гамбурга и графа Палатина Руперта Цвайбрюкенского присоединились к Шмалькальдской лиге. В попытке положить конец расколу между религиозными партиями были начаты новые разговоры и переговоры, но они не увенчались успехом. Еще более либеральное использование было одной из стратегий, которую протестанты использовали для расширения сил Реформации.
Как только Наумбург-Цайцкая епархия освободилась, курфюрст Саксонии Иоанн Фридрих насильно поставил на эту должность лютеранского проповедника Николаса Амсдорфа и захватил светскую администрацию. В 1542 году Реформация была насильственно навязана владениям герцога Генри Брауншвейгского Вольфенбюттеля, прежде чем он был сослан.
Реформация была чуть ли не силой навязана в самом Кёльне. Некоторые религиозные лидеры проявили правонарушение, мало сделав для того, чтобы остановить новшества, которые ежедневно распространялись в более широких кругах.
Реформация проникла в Пфальц-Нойбург и города Хальберштадт, Галле и др.
Роспуск Шмалькальдского союза в 1547 году несколько замедлил ход Реформации: Герман фон Вид был вынужден уйти в отставку из Кёльнской епархии, где, таким образом, сохранялась католическая вера, Юлий фон Пфлуг был поставлен в своей епархии Наумбургской, герцог Генрих Брауншвейгский. Вольфенбюттель вернул свои земли, и Герман фон Вид был вынужден поселиться в епархии Вольфенбюттель.
Хотя она была принята во многих протестантских регионах, формула единства, предложенная Аугсбургским сеймом в 1547–1548 годах (Augsburg Interim), не достигла своей цели. Тем временем власть императора была подорвана предательством принца Морица Саксонского, который заключил тайное соглашение с врагом Германии Генрихом II Французским и объединил свои силы с протестантскими князьями Вильгельмом Гессенским, Иоанном Альбертом Мекленбургским и Альбертом Бранденбург вести войну против императора и империи.
Король Фердинанд созвал Аугсбургский сейм в 1555 году по рекомендации Карла, и именно там после длительных переговоров было достигнуто соглашение, известное как Аугсбургский религиозный мир. 22 параграфа этого соглашения включали следующие пункты:
- Между Аугсбургским исповеданием и католическими имперскими поместьями должны были поддерживаться мир и согласие;
- Ни одному сословию империи не разрешалось принуждать другое сословие или его граждан менять свою веру, и ни одному сословию не разрешалось вести войну с другим сословием из-за религии;
- Если церковный сановник соглашался на Аугсбургское вероисповедание, он терял свой церковный сан и все связанные с ним должности и компенсацию; его честь и его имущество не пострадали бы. Лютеранские сословия возражали против этого церковного ограничения: 90 058
- После 1555 года ни одна из сторон не могла ничего отнять у другой; держателям Аугсбургского вероисповедания должно было быть разрешено сохранить право собственности на любую церковную собственность, которой они владели с момента начала Реформации.
- Если когда-либо возникает спор между сторонами по поводу земли или прав, такой вопрос должен быть сначала рассмотрен в судебном порядке;
- Никакому имперскому сословию не разрешалось защищать граждан другого сословия от закона;
- Однако, не ставя под угрозу права территориального лорда на его крестьянство, каждый гражданин Империи имел свободу выбрать одну из двух разрешенных религий и исповедовать ее в другой области, не теряя при этом прав, чести или собственности;
- Вольные города и рыцари империи должны были стать частью этого мира, и его условия должны были строго соблюдаться имперскими дворами;
- Клятвы могут быть даны во имя либо Бога, либо Его Святого Евангелия.
Этим договором окончательно закрепилось религиозное разделение в Германской империи; Католические и протестантские сословия сейчас враждуют друг с другом. За исключением большей части западной части, почти всей Германии, от границы с Голландией на западе до границы с Польшей на востоке, владения Тевтонского ордена в Пруссии, Центральной Германии, Вюртембурге, Ансбахе, Пфальц-Цвайбрюкене и др. небольшие владения с многочисленными вольными городами исповедовали лютеранскую веру. Он также нашел более или менее широкую поддержку на юге и юго-востоке, которые оставались преимущественно католическими. Кальвинизм также получил значительное распространение.
Но желанная гармония не была установлена Аугсбургским миром. До начала 17 века ряд церковных княжеств, в том числе два архиепископства, двенадцать епископств и бесчисленное количество аббатств, были реформированы и секуляризованы в нарушение его явных ограничений. Для противодействия протестантскому союзу и защиты интересов католиков была создана Католическая лига.