Синдбад-мореплавець: Перша подорож — арабська казка
Розповідають люди, що за часів володаря правовірних халіфа Гаруна ар-Рашида жив собі в місті Багдаді чоловік, якого звали Синдбад-носій. Був той чоловік бідний і носив на голові всякі вантажі.
От якось найняли Синдбада, і поніс він у одне місце чималий вантаж. В той день стояла страшна спека, і він дуже стомився і увесь змокрів. А що він саме проминав будинок купця, перед яким вулиця була чисто виметена й побризкана водою, а біля брами стояла широка лава, то поклав ношу на цю лаву – хотів трохи відпочити.
Отож сів він на краєчок лави і раптом почув звуки лютні, щебет горлиці, дроздів, солов’їв та інших птахів. Здивувався Синдбад і, вставши з лави, побачив за брамою купцевого будинку великий сад, а в саду – рабів, прислужників і всякі речі, які можна бачити лише в царів та султанів. І віяло звідти пахощами чудових страв та духмяних напоїв.
Синдбад звів погляд до неба й гірко промовив:
– О аллаху, ніхто не йде проти твоєї волі, і ти збагачуєш, кого сам схочеш, і робиш злидарями, кого сам схочеш, і принижуєш, кого сам схочеш! Слава ж тобі, великому, всемогутньому і справедливому! Мабуть, недаремне господар цього дому купається в багатстві й насолоджується ніжними пахощами, смачними наїдками й напоями, а я сиджу тут убогий, голодний і втомлений.
Зітхнув Синдбад і проказав такі вірші:
Навіть ті, які не знають,
Де їм завтра ночувати,
Все одно знаходять з часом
І спочинок, і притулок.
Тільки в мене з кожним роком
Більше горя та недолі,
І не знаю, де спочити,
Голову де прихилити.
Хоч одного роду люди –
Не однакова в них доля:
Мене оцетом частує,
Інших медом пригощає.
Що ж, не ремствую на бога,
Тільки ж суд його суворий.
Коли Синдбад дочитав вірші й хотів був піти, з брами вийшов молодий служник, стрункий і високий, гарний на вроду, в чудовому вбранні. Він узяв носія за руку і сказав:
– Зайди, побалакай з моїм господарем, він тебе запрошує.
Синдбад поставив свою ношу біля входу і зайшов разом із служником у будинок – дуже гарний, чепурний і величний. У великій залі зібралося всяке вельможне панство та багатії, які колись були рабами, але потім їх відпустили на волю.
В залі стояли квіти, на підлозі було розкидане пахуче зілля, стіл угинався від наїдків, напоїв та фруктів. Музики награвали прегарні мелодії. Красуні-рабині сиділи біля дверей. А посеред зали сидів статочний чоловік, скроні якого вже вибілила сивина. Він був дуже гарний, і на обличчі в нього можна було прочитати велич, шляхетність та гордість.
Вражений Синдбад опустився навколішки й мовив про себе:
«Присягаюсь аллахом, не місце – райський куточок; мабуть, це палац султана або царя!»
Він шанобливо до всіх привітався, побажав усім добра і встав, схиливши голову.
Господар дозволив Синдбадові сісти, а коли той сів, звернувся до нього із словами привіту й звелів щедро його почастувати. Синдбад добре попоїв і подякував господареві. І тоді господар мовив до нього:
– Благословенний той день, коли ти прийшов сюди! Як тебе звати і яким ремеслом ти займаєшся?
Синдбад відповів:
– О володарю, мене звати Синдбад-носій, і я ношу на голові різні вантажі за плату.
Всміхнувся господар на його слова та й повів далі:
– Знай, о носію: мене звати так само, як і тебе; я – Синдбад-мореплавець. Я хочу ще раз почути вірші, що їх читав ти біля моєї брами.
Синдбад-носій зашарівся й сказав:
– Не глузуй із мене! Втома і тяжка праця роблять людину невігласом.
– Не соромся! Адже тепер ти став моїм братом! Прочитай іще раз твої вірші, вони мені дуже сподобались.
І коли носій знову прочитав вірші, господар зворушився і сказав йому:
– Синдбаде! Життя моє склалося дивовижно. Я розповім тобі всі пригоди, що трапились зі мною, поки я домігся щастя сидіти в такому будинку, де ти мене оце бачиш. Скільки довелось мені страждати! Я здійснив сім подорожей, і про кожну є в мене захоплива розповідь. Все, що було, сталося зі мною за велінням долі – а від того, що судилося людині, нікуди не втечеш і ніде не сховаєшся!..
– Ласкаве і шляхетне товариство, батько мій був купцем, мав великі гроші й незліченні багатства. Помер він, коли я був малим хлопчиком, і залишив мені гроші, землі та села.
Коли я підріс, то став жити розкішним і безтурботним життям. Я гарно вдягався, солодко їв, розважався з друзями й думав, що довіку буду багатий.
Отак я жив довгенько, а потім наче враз прокинувся – мені проясніло в голові, і розум повернувся до мене. Але було вже пізно: всі гроші я розтринькав, і становище моє змінилося. І часто я згадував тепер прислів’я, яке чув колись од батька: «Є на світі три речі, кращі за три інші: день смерті кращий від дня народження, жива собака краща за мертвого лева, могила краща, ніж бідність».
Тоді зібрав я все, що лишилося в мене з меблів та одягу, й продав. Розпродав і свої землі. Вторгував за все три тисячі диргемів. І з цими грішми надумав я вирушити в подорож до чужих країв.
Отож накупив я різних товарів і всього, що могло б знадобитися мені в мандрівці, сів на корабель і разом з іншими купцями поплив до міста Басри. Потім ми пливли морем чимало днів і ночей. Ми проминали острів за островом і нарешті пристали до одного, схожого на райський сад.
Там ми кинули якір, і всі, хто був на кораблі, зійшли на берег. Ми продавали, купували й обмінювали товари. Потім деякі купці порозкладали на березі багаття й заходилися готувати вечерю або прати, а деякі подались оглядати острів, і я пішов з ними.
Згодом ми повернулися і сіли вечеряти, а повечерявши, звеселіли й завели пісень.
Раптом ми почули з палуби корабля голос капітана:
– Мирні мандрівники, мерщій вертайтеся на корабель! Кидайте все й біжіть сюди! Тікайте, поки не загинули! Острів, до якого ми причалили, зовсім не острів! Це величезна рибина, що лежить посеред моря. На неї нанесло піску, вона стала схожа на острів, із давніх-давен на ній ростуть дерева та трави. Проте коли ви розклали вогонь, рибина відчула жар і заворушилася. Вона може пірнути в морську безодню! Тоді всі ви потонете! Рятуйтеся, поки живі!
Почувши ці слона, купці й мандрівники побігли до корабля, покинувши на березі всі свої пожитки. Дехто встиг зійти на корабель, а дехто не встиг.
Рибина пірнула в море з усім, що на ній було, і ревучі хвилі зійшлися на тому місці, де вона лежала.
Я був серед тих, хто загаявся, тож і пірнув у воду з усіма, хто залишився на рибині. Але доля змилувалась наді мною. Я побачив на воді здоровенні дерев’яні ночви, в яких купці прали одежу, і вчепився в них. Потім виліз на ночви, сів на них верхи й почав гребти ногами, наче веслами, і хвилі гралися зі мною, кидаючи ночви то праворуч, то ліворуч. А капітан підняв вітрила й поплив із тими, хто встиг піднятися на корабель, не звертаючи уваги на тих, хто потопав. Я дивився вслід кораблю, аж поки він зник удалині, і тільки тоді збагнув – порятунку немає…
Спустилася ніч, потім настав день, потім знову запала ніч. Я плив на ночвах, і хвилі допомагали мені, і нарешті ночви прибило до острова з крутими берегами, на якому росли високі дерева, а гілля їхнє звисало над водою. Я схопився рукою за гілку й, ледве не загинувши, видерся на берег. Ноги мої, покусані рибами, набрякли, з ран юшила кров, але я був такий знесилений, що навіть не відчував болю.
Лежав на березі, наче мертвий, бо втратив тяму, і так пролежав до наступного дня.
Коли зійшло сонце, я очуняв. Ноги дуже боліли, проте я все-таки підвівся й пішов оглядати острів. Часом я ставав навколішки, часом рухався поповзом.
На острові росли плодові дерева та було чимало джерел із чистою водою, і я вгамував голод та спрагу.
Отак я перебув кілька днів і ночей, аж поки душа моя ожила, мужність повернулася до мене, а руки мої знову налилися силою. Я почав думати, що робити далі, і ходив понад берегом, придивляючись до всього.
Ідучи якось берегом, я помітив: вдалині щось ворушиться.
Що це – дикий звір чи якась морська тварина?
Я рушив туди. Наблизившись, я побачив, що то – величезний кінь; він був прив’язаний на самому березі моря.
Коли я підступився до нього, кінь заіржав так гучно, що я злякався і хотів повернути назад – аж раптом з-під землі з’явився якийсь чоловік і гукнув до мене:
– Хто ти, звідкіля прийшов і як тут опинився?
– О пане, я чужоземець, – відповів я.
– Ми пливли на кораблі, а потім причалили до острова, але то був не острів, а рибина, і вона пірнула в море, і ми стали тонути, але я вгледів на воді дерев’яні ночви й виліз на них і довго плив, аж поки хвилі викинули мене на цей острів.
Вислухавши мене, чоловік схопив мою руку й сказав:
– Ходімо зі мною!
Ми спустилися в якесь підземелля, а потім увійшли в простору залу. Посадовивши мене посеред зали, чоловік приніс мені попоїсти. Я був голодний і їв, поки наївся досхочу, і душа моя спочила.
Чоловік знову почав розпитувати про мої пригоди, і коли я розповів усе, що зі мною сталося, він дуже здивувався.
Скінчивши свою розповідь, я вигукнув:
– Благаю, не будь зі мною суворий! Я розповів тобі про себе геть усе! А тепер скажи мені, що ти за один і чому сидиш у цій залі під землею? І навіщо ти прив’язав свого коня на березі?
– Я – один із конюхів царя аль-Міграджана, – відповів чоловік. – На початку кожного місяця ми виводимо всіх коней на берег, і вони там пасуться.
Крім нас, на острові немає нікого. Тобі пощастило, що ти зустрів мене. І я врятую твоє життя й допоможу тобі вернутись до рідного краю.
Я побажав конюхові добра й подякував за ласку.
Тут надійшли інші конюхи. Побачивши мене, вони почали розпитувати, хто я є і звідки взявся. Я розповів і їм про свої пригоди. Підсівши ближче, конюхи розклали харч і заходилися їсти, запросивши мене розділити з ними трапезу, і я прийняв запрошення. Потім вони підвелися й посідали верхи на коней, і я теж сів на коня.
Їхали ми довго й нарешті прибули до столиці царя аль-Міграджана.
Конюхи зайшли до царя, розповіли про мене, і цар побажав зі мною познайомитись. Мене припровадили в палац і привели до царя, і я побажав йому миру. Цар і собі шанобливо мене привітав. Потім він спитав, що зі мною трапилось, і я розповів усе, що довелося побачити й пережити.
Вислухавши мене, цар, до краю вражений, мовив:
– Сину мій, присягаюсь аллахом, тобі дісталося більше, ніж порятунок! І якби доля не судила тобі довго жити, ти б не врятувався від небезпеки!.
. Тепер ти житимеш у мене.
Аль-Міграджан виявив до мене ласку й повагу і наблизив мене до себе. Він наставив мене писарем у гавані й наказав переписувати всі кораблі, які причалюватимуть до берега.
Я працював сумлінно, і цар був ласкавий до мене й ревно мною опікувався. По недовгім часі я домігся честі стати одним із його придворних.
Отак жив я в аль-Міграджана, не знаючи ні турбот, ані горя. Але щоразу, як я бував на березі, я розпитував у прибулих купців і моряків про місто Багдад, сподіваючись, що хто-небудь розповість про нього, і я поїду з ним додому. Але ніхто по чув про славне місто Багдад. І мені стало тяжко жити на чужині.
Так спливав місяць за місяцем. Якось я зайшов до царя аль-Міграджана й побачив у нього цілий гурт індійців. Я привітався до них і побажав їм миру, і вони відповіли на привітання, й почали розпитувати про мій край і сказали, що поміж них є люди, яких називають брахманами. Брахмани ніколи не п’ють вина, проте насолоджуються життям, слухаючи музику; вони мають верблюдів, коней та іншу худобу.
І ще вони розповіли про те, що індійці поділяються на сімдесят дві касти, і я дуже з цього здивувався.
В царстві аль-Міграджана багато островів і поміж них острів, який звався Касіль. Там щоночі чути удари в бубни та барабани. Знавці островів і бувалі мандрівники повідали мені, що жителі цього острова – надзвичайно шляхетні й поважні люди.
Бачив я там рибину завдовжки в двісті ліктів. І бачив ще чимало інших чудес, і якби почав про всі ці чудеса розказувати, то розказував би кілька днів та ночей підряд.
Я оглядав острови і все, що на них було. Якось зупинився на березі, тримаючи в руках свій ціпок. Раптом до острова підплив великий корабель; на ньому було багато купців.
Корабель зайшов у гавань, згорнув вітрила й причалив до берега. Матроси заходилися носити товари, а я їх записував. І коли все було перенесено, я спитав у капітана:
– Чи не залишилось у тебе на кораблі ще чогось?
І той відповів:
– Так, у мене е ще товари в трюмі, але власник цих товарів потонув біля одного з островів.
Ми хочемо їх продати, а гроші повернути родині купця. Він жив у оселі миру – славному місті Багдаді.
– А як звали того купця?– спитав я.
І капітан відповів:
– Його звали Синдбад-мореплавець.
І тоді я пильно глянув на капітана і, впізнавши його, вигукнув:
– О капітане, власник товарів, про які ти кажеш, – це я! Це я – Синдбад-мореплавець! Це я зійшов на острів-рибину разом з іншими купцями! А коли рибина заворушилася, ти почав кричати й кликати нас на корабель, і дехто поквапився піднятися на нього, а дехто не встиг. Я був серед тих, хто тонув, та аллах великий урятував мене – послав дерев’яні ночви. Я сів на них і доплив до цього острова. Цар аль-Міграджан виявив до мене ласку і поставив писарем у своїй гавані. А товари, що лежать у тебе в трюмі, – це мої товари!
І я розповів капітанові все; що зі мною трапилось – відколи ми вирушили з Багдада аж до того дня, коли рибина-острів пірнула в морську безодню. І тоді капітан та купці повірили мені, впізнали мене й привітали зі щасливим порятунком.
А потім віддали всі мої товари, і я побачив, що на них написане моє ім’я, і що нічого з них не пропало.
Вибравши найдорожчі та найгарніші товари, я попросив матросів, щоб ті понесли їх у царський палац. Я розповів цареві, що в його гавань зайшов той самий корабель, на якому я плив, і додав, що дарую йому найкращі мої товари – вони-бо так і лежали в трюмі… Аль-Міграджан зчудувався, але повірив, що я кажу щиру правду, виявив мені велику честь і подарував багато різних речей – дорогих і красивих.
Решту товарів я продав і вторгував чималі гроші, а на них накупив інших товарів. І коли купці зібралися плисти додому, я повантажив ці товари на корабель, а тоді пішов до царя, подякував йому за ласку й попросив дозволу вирушити до рідного краю, і цар відпустив мене.
Щастя служило нам, доля помагала, і ми пливли вдень та вночі, аж поки прибули до міста Басри. Там вивантажились, зійшли з корабля й стали торгувати, і я дуже радів, що повернувся в рідний край.
Потім я вирушив у притулок миру – мій рідний Багдад – і прийшов додому, і, почувши про це, всі родичі, друзі та знайомі зійшлися привітати і вшанувати мене.
Я накупив слуг, рабів та рабинь і маєтків ще більше, ніж мав раніше, і знову заприятелював із давніми своїми приятелями, забувши небезпеки й страхіття, яких натерпівся в мандрівці. І став я жити веселим життям, розкошувати смачною їжею та дорогими напоями.
Отак скінчилася моя перша подорож. А завтра, Синдбаде, приходь до мене знову, і я розповім про другу подорож.
Синдбад-мореплавець почастував Синдбада-сухопутця вечерею, подарував йому сто золотих і відпустив його, а носій подякував і пішов додому, думаючи про те, як примхлива доля бавиться людиною.
Коли ж настав ранок, він знову подався до Синдбада-мореплавця, і той, побачивши його, мовив: «Ласкаво прошу!» – і виявив до нього шану і посадив біля себе. А коли зійшлися Синдбадові друзі, він почастував усіх смачними наїдками та напоями, після чого почав розповідати про другу свою подорож.
Синдбад-мореплавець: Друга подорож (арабська казка)
Брезентові сумки-органайзери в багажник авто
«Синдбад-мореплавець» скорочено — Dovidka.
biz.ua“Синдбад-мореплавець” короткий зміст ви можете прочитати в цій статті. Звісно переказ казки не донесе всіх деталей, тому казку краще читати повністю.
Зміст
- “Синдбад-мореплавець” скорочено читати
- “Синдбад-мореплавець” перша подорож скорочено
- “Синдбад-мореплавець” друга подорож скорочено
- “Синдбад-мореплавець” третя подорож скорочено
- “Синдбад-мореплавець” четверта подорож скорочено
- “Синдбад-мореплавець” пята подорож скорочено
- “Синдбад-мореплавець” шоста подорож скорочено
- “Синдбад-мореплавець” аудіокнига (скорочено)
Арабська народна казка
“Синдбад-мореплавець” перша подорож скороченоТут ми знайомимося з багатим купцем з Багдада Синдбадом.
Одного разу йому захотілося своїми очима побачити чудеса і дивини інших країн. І ось Синдбад у дорозі. Через кілька днів найнятий ним корабель кинув якір біля порослого деревами і прекрасними квітами острова, який виявився рибою.
Потривожена людьми риба опустилася на дно моря, при цьому загинуло багато купців з корабля. Синдбаду же вдалося врятуватися в кориті.
Незабаром хвилі винесли його до великого острова. Цар цього острова полюбив Синдбада, зробив його своїм наближеним, виконував всі його бажання. Багато цікавого побачив тут Синдбад, але весь час пам’ятав про свою батьківщину і постійно мріяв повернутися додому. Одного разу до пристані підійшов корабель.
Синдбад впізнав його: саме на ньому він відправився в подорож, навіть його товари виявилися неушкодженими в трюмі. Синдбад продав їх з великим прибутком, попрощався з царем острова і благополучно повернувся в Багдад.
Але скоро Синдбаду наскучило сидіти на одному місці, і захотілося йому знову поплавати по морях. Знову накупив він товарів, відправився в Басру і вибрав великий міцний корабель. Два дня складали матроси в трюм товари, а на третій день капітан наказав підняти якір, і корабель вирушив у дорогу, його супроводжував попутній вітер.
Багато островів, міст і країн побачив Синдбад в цю подорож, і нарешті його корабель пристав до невідомого прекрасного острова, де текли прозорі струмки і росли густі дерева, обвішані важкими плодами.
Синдбад і його супутники, купці з Багдада, вийшли на берег погуляти і розбрелися по острову. Синдбад вибрав тінисте місце і присів відпочити під густою яблунею. Скоро йому захотілося їсти. Він вийняв з дорожнього мішка смажене курча і кілька коржів, які захопив із корабля, і поїв, а потім ліг на траву і зараз же заснув.
Коли він прокинувся, сонце стояло вже низько. Синдбад підхопився на ноги і побіг до моря, але корабля вже не було. Він поплив, і всі, хто був на ньому – і капітан, і купці, і матроси, – забули про Синдбада.
Бідний Синдбад залишився один на острові. Він гірко заплакав і сказав сам собі:
– Якщо в першу подорож я врятувався і зустрів людей, які привезли мене назад в Багдад, то тепер ніхто мене не знайде на цьому безлюдному острові.
До самої ночі стояв Синдбад на березі, дивився, чи не пливе вдалині корабель, а коли стемніло, він ліг на землю і заснув.
Вранці, зі сходом сонця, Синдбад прокинувся і пішов у глиб острова, щоб пошукати їжі та свіжої води. Час від часу він підіймався на дерева і оглядався навколо, але не бачив нічого, крім лісу, землі і води.
Йому ставало тоскно і страшно. Невже доведеться все життя прожити на цьому пустельному острові? Але потім, намагаючись підбадьорити себе, він говорив:
– Який сенс сидіти і сумувати! Ніхто мене не врятує, якщо я не врятую себе сам.
Піду далі і, може бути, дійду до місця, де живуть люди.
Минуло кілька днів. І ось одного разу Синдбад вліз на дерево і побачив удалині великий білий купол, який сліпуче виблискував на сонці. Синдбад дуже зрадів і подумав: «Це, напевно, дах палацу, в якому живе цар цього острова. Я піду до нього, і він допоможе мені дістатися до Багдада ».
Синдбад швидко спустився з дерева і пішов вперед, не зводячи очей з білого купола. Підійшовши на близьку відстань, він побачив, що це не палац, а біла куля – така величезна, що верхівки її не було видно.
Синдбад обійшов її кругом, але не побачив ні вікон, ні дверей. Він спробував влізти на верхівку кулі, але стінки були такі слизькі і гладкі, що Синдбаду не було за що вхопитися.
«Ось чудо! – Подумав Синдбад. – Що це за куля? »
Раптом все навколо потемніло. Синдбад глянув угору і побачив, що над ним летить величезний птах і крила його, немов хмари, затуляють сонце. Синдбад спочатку злякався, але потім згадав, що капітан його корабля розповідав, ніби на дальніх островах живе птах Рухх, яка годує своїх пташенят слонами. Синдбад відразу зрозумів, що біла куля – це яйце птиці Рухх. Він причаївся і став чекати, що буде далі. Птах Рухх, покружлявши в повітрі, опустився на яйце, покрив його своїми крилами і заснув. Синдбада він і не помітив.
А Синдбад лежав нерухомо біля яйця і думав: «Я знайшов спосіб вибратися звідси. Аби тільки птах не прокинувся ».
Він почекав трохи і, побачивши, що птах міцно спить, швидко зняв з голови тюрбан, розмотав його і прив’язав до ноги птаха Рухх.
Він й не ворухнувся – адже в порівнянні з ним Синдбад був не більший мурахи. Прив’язавшись, Синдбад влігся на нозі птиці і сказав собі:
«Завтра він полетить зі мною і, може бути, перенесе мене в країну, де є люди і міста. Але якщо навіть я впаду і розіб’юся, все-таки краще померти відразу, ніж чекати смерті на цьому безлюдному острові ».
Рано вранці перед самим світанком птах Рухх прокинувся, з шумом розправив крила, голосно і протяжно скрикнув і здійнявся в повітря. Синдбад від страху заплющив очі і міцно вхопився за ногу птаха. Він піднявся до самих хмар і довго летів над водами і землями, а Синдбад висів, прив’язаний до його ноги, і боявся подивитися вниз. Нарешті птах Рухх став опускатися і, сівши на землю, склав крила. Тоді Синдбад швидко і обережно розв’язав тюрбан, тремтячи від страху, що Рухх помітить його і вб’є.
Але птах так і не побачив Синдбада. Він раптом схопив кігтями з землі щось довге і товсте і полетів. Синдбад подивився йому услід і побачив, що Рухх відносить у пазурах величезну змію, довшу і товще найбільшої пальми.
Синдбад відпочив трохи і озирнувся – і виявилося, що птах Рухх принесла його в глибоку і широку долину. Навколо стояли величезні гори, такі високі, що вершини їх упиралися в хмари, і не було виходу з цієї долини.
– Я позбувся однієї біди і потрапив в іншу, ще гіршу, – сказав Синдбад, важко зітхаючи. – На острові були хоч плоди і прісна вода, а тут немає ні води, ні дерев.
Не знаючи, що йому робити, він сумно бродив по долині, опустивши голову. Тим часом над горами зійшло сонце й освітило долину. І раптом вся вона яскраво засяяла. Кожен камінь на землі блищав і переливався синіми, червоними, жовтими вогнями. Синдбад підняв один камінь і побачив, що це дорогоцінний алмаз, самий твердий камінь на світі, яким свердлять метали і ріжуть скло. Долина була сповнена алмазів, і земля в ній була алмазна.
І раптом звідусіль почулося шипіння. Величезні змії виповзали з-під каміння, щоб погрітися на сонці. Кожна з цих змій була більше найвищого дерева, і якби в долину прийшов слон, змії, напевно, проковтнули б його цілком.
Синдбад затремтів від жаху і хотів бігти, але бігти було нікуди і ніде було сховатися. Синдбад заметушився в усі сторони і раптом помітив маленьку печеру. Він забрався в неї поповзом й опинився прямо перед величезною змією, яка згорнулася клубком і грізно шипіла. Синдбад ще більше злякався. Він виповз із печери і притиснувся спиною до скелі, намагаючись не ворушитися. Він бачив, що немає йому порятунку.
І раптом прямо перед ним впав великий шматок м’яса. Синдбад підняв голову, але над ним нічого не було, крім неба і скель. Скоро зверху впав інший шматок м’яса, за ним третій. Тоді Синдбад зрозумів, де він знаходиться і що це за долина.
Давно-давно в Багдаді він чув від одного мандрівника розповідь про долину алмазів. «Ця долина, – говорив мандрівник, – знаходиться в далекій країні між гір, і ніхто не може потрапити в неї, бо туди немає дороги. Але купці, які торгують алмазами, придумали хитрість, щоб добувати каміння. Вони вбивають вівцю, ріжуть її на шматки і кидають м’ясо в долину.
Алмази прилипають до м’яса, а в полудень в долину спускаються хижі птахи – орли і яструби, – хапають м’ясо і злітають з ним на гору. Тоді купці стуком і криками відганяють птахів від м’яса і віддирають прилиплі алмази; м’ясо ж вони залишають птахам і звірам ».
Синдбад згадав цю розповідь і зрадів. Він придумав, як йому врятуватися. Швидко зібрав він стільки великих алмазів, скільки міг понести з собою, а потім розпустив свій тюрбан, ліг на землю, поклав на себе великий шматок м’яса і міцно прив’язав його до себе. Не минуло й хвилини, як в долину спустився гірський орел, схопив м’ясо кігтями і піднявся на повітря. Долетівши до високої гори, він заходився клювати м’ясо, але раптом ззаду нього пролунали гучні крики і стукіт. Стривожений орел кинув свою здобич і полетів, а Синдбад розв’язав тюрбан і встав. Стук і гуркіт чулися все ближче, і скоро з-за дерев вибіг старий, товстий бородатий чоловік у одязі купця. Він бив палицею по дерев’яному щиту і кричав на весь голос, щоб відігнати орла.
Не глянувши навіть на Синдбада, купець кинувся до м’яса і оглянув його з усіх боків, але не знайшов жодного алмаза. Тоді він сів на землю, схопився руками за голову і вигукнув:
– Що це за нещастя! Я вже цілого бика скинув в долину, але орли забрали всі шматки м’яса до себе в гнізда. Вони залишили тільки один шматок і, як навмисне, такий, до якого не прилипло жодного камінчика. О горе! О невдача!
Тут він побачив Синдбада, який стояв з ним поруч, весь в крові і пилу, босий і в розірваному одязі. Купець одразу перестав кричати і завмер від переляку. Потім він підняв свою палицю, закрився щитом і запитав:
– Хто ти такий і як ти сюди потрапив?
– Не бійся мене, поважний купець. Я не зроблю тобі зла, – відповів Синдбад. – Я теж був купцем, як і ти, але зазнав багато бід і страшних пригод. Допоможи мені вибратися звідси і потрапити на батьківщину, і я дам тобі стільки алмазів, скільки у тебе ніколи не було.
– А у тебе правда є алмази? – Запитав купець. – Покажи.
Синдбад показав йому свої камені і подарував найкращі з них.
Купець зрадів і довго дякував Синдбада, а потім він покликав інших купців, які також добували алмази, і Синдбад розповів їм про всі свої нещастя.
Купці привітали його з порятунком, дали йому гарний одяг і взяли його з собою.
Вони довго йшли через степи, пустелі, рівнини і гори, і чимало чудес і дивин довелося побачити Синдбаду, поки він дістався до своєї батьківщини.
На одному острові він побачив звіра, якого називають каркаданн. Каркаданн схожий на велику корову, і у нього один товстий ріг посередині голови. Він такий сильний, що може носити на своєму розі великого слона. Від сонця жир слона починає танути і заливає каркаданну очі. Каркаданн сліпне і лягає на землю. Тоді до нього прилітає птиця Рухх і відносить його в пазурах разом зі слоном в своє гніздо.
Після довгої подорожі Синдбад нарешті дістався до Багдада.
Рідні з радістю зустріли його і влаштували свято з нагоди його повернення. Вони думали, що Синдбад загинув, і не сподівалися більше його побачити. Синдбад продав свої алмази і знову став торгувати, як колись.
Так закінчилося другу подорож Синдбада-мореплавця.
Минув деякий час, і Синдбад вирішив побувати на надзвичайному, багатому і прекрасному острові Серендібе. Ось найняв він міцне судно, завантажив в нього свої товари і відправився в дорогу.
Через кілька днів почалася сильна буря. Течія віднесла корабель до Країни волохатих, з якої ще ніхто ніколи не повертався живим. На острові відразу ж тисячі маленьких волохатих чоловічків накинулись на судно, руйнуючи його і вбиваючи купців, які вирішили захищатися.
Синдбад і ще кілька купців вискочили на берег і попрямували в глиб острова, де зупинилися у величезному будинку. Господарем його виявився велетень-людожер. Він тут же засмажив і з’їв одного з мандрівників. Синдбад запропонував убити людожера, побудувати пліт і втекти з острова. Так і зробили, тільки чудовисько вдалося лише засліпити. Розлютившись, воно почало кидати камені в відпливаючий пліт, втопивши таким чином втікачів.
І знову Синдбаду вдалося врятуватися разом з двома друзями. Море винесло їх до острова, де жив величезний змій, який одного за іншим з’їв обох купців. Завдяки своїй винахідливості (із залишків корабля Синдбад спорудив ящик, з якого змій не зміг його дістати), він вижив і в цій ситуації. На щастя, повз Острів пропливало судно, яке підібрало Синдбада і благополучно доставило додому.
Знову потягнуло Синдбада в чужі краї, найняв він хороший корабель і поплив у бік Індії. Після кількох днів плавання налетіла буря розбила судно, і лише Синдбаду і ще декільком купцям вдалося врятуватися на уламку дошки. Незабаром їх прибило до острова, царем якого був людожер, він відгодовував всіх чужинців як свиней, а потім їх з’їдав. Але Синдбаду пощастило втекти з цієї країни.
Він довго поневірявся і, нарешті, потрапив у володіння царя Тайгамуса, який дуже полюбив Синдбада, надавав йому різні милості, а одного разу запропонував йому одружитися з дочкою свого візира, для того, щоб залишитися на острові назавжди.
Синдбад одружився, але лише через багато часу дізнався про місцевий звичай: з померлим чоловіком чи жінкою ховати живого. Минув деякий час, і дружина Синдбада померла, і, як він не просив, його поховали разом з нею в високій горі, де вже було безліч мерців. Здавалося, Синдбаду залишилося жити лише кілька днів, але удача знову посміхнулася йому: він побачив у темряві могили промінь сонця і пішов на нього. Це був великий отвір з виходом на море. У печері він набрав безліч коштовностей з мерців і став чекати якого-небудь корабля, який і показався через кілька днів. Його підібрали, і через місяць Синдбад благополучно прибув додому.
І на цей раз найняв Синдбад міцне судно, завантажив в нього свої товари і відправився в дорогу. Через кілька днів корабель наблизився до скелястого острова, посеред якого височів величезний білосніжний купол. Купці кинулися до купола і, незважаючи на вмовляння Синдбада, розбили його. Там виявилося пташеня птиці Рухх, якого тут же засмажили і з’їли.
Птаха Рухх помстилась людям: кинула в корабель величезний шматок скелі. Всі загинули, лише Синдбаду вдалося врятуватися на уламках корабля. Хвилі принесли його до острова, де Синдбад через своє добре серце виявився рабом злого дідка. Кмітливість знову допомогла Синдбаду уникнути злої долі, і він опинився у великому торговому місті, де зустрів земляка Мансура, який врятував його від неминучої смерті і вказав вірний спосіб заробити величезні статки. Розбагатівши, друзі найняли великий корабель, наповнили його золотом і коштовностями, і з тим повернулися додому в Багдад.
Але пройшло трохи часу, і Синдбаду знову захотілося поїхати в чужі країни. Швидко зібрався Синдбад і поїхав в Басру. Знову вибрав він собі хороший корабель, набрав команду матросів і пустився в дорогу.
Двадцять днів і двадцять ночей плив його корабель, його супроводжував попутній вітер. А на двадцять перший день піднялася буря, і пішов сильний дощ, від якого промокли в’юки з товарами, складені на палубі.
Корабель почало кидати з боку в бік, як пір’їнку. Синдбад і його супутники дуже злякалися. Вони підійшли до капітана і запитали його:
– О, капітан, скажи нам, де ми знаходимося і чи далеко земля?
Капітан корабля затягнув пояс тугіше, вліз на щоглу і подивився на всі боки. І раптом він швидко спустився з щогли, зірвав з себе тюрбан і почав голосно кричати і плакати.
– О, капітан, в чому справа? – Запитав його Синдбад.
– Знай, – відповів капітан, – що прийшла наша остання година. Вітер відігнав наш корабель і закинув його в невідоме море. До всякого кораблю, який досягає цього моря, виходить з води риба і ковтає його з усім, що на ньому є.
Не встиг він ще договорити ці слова, як корабель Синдбада почав підніматися на хвилях і опускатися, і подорожні почули страшний рев. І раптом до корабля підпливла риба, подібна високій горі, а за нею інша, ще більше першої, і третя – така величезна, що дві інші здавалися перед нею крихітними, і Синдбад перестав розуміти, що відбувається, і приготувався померти.
І третя риба роззявила пащу, щоб проковтнути корабель і всіх, хто був на ньому, але раптом піднявся сильний вітер, корабель підняло хвилею, і він понісся вперед. Довго мчав корабель, гнаний вітром, і, нарешті, налетів на скелястий берег і розбився. Всі матроси і купці потрапляли в воду і потонули.
Тільки Синдбаду вдалося зачепитися за скелю, що стирчала з води біля самого берега, і вибратися на сушу.
Він озирнувся і побачив, що знаходиться на острові, де було багато дерев, птахів і квітів. Довго блукав Синдбад по острову в пошуках прісної води і, нарешті, побачив невеликий потічок, який тік по галявинці, зарослій густою травою. Синдбад напився води з струмка і поїв коріння. Відпочивши трохи, він пішов за течією струмка, і струмок привів його до великої ріки, швидкої і бурхливі. На берегах річки росли високі, розлогі дерева – тек, алое і сандал.
Синдбад приліг під деревом і заснув. Прокинувшись, він трохи підкріпився плодами і корінням, потім підійшов до річки і став на березі, дивлячись на її швидку течію.
«У цієї річки, – сказав він собі, – має бути початок і кінець. Якщо я зроблю маленький пліт і попливу на ньому по річці, вода, може бути, принесе мене до якогось міста ».
Він набрав під деревами товстих сучків і гілок і зв’язав їх, а зверху поклав кілька дощок – уламків кораблів, які розбилися у берега. Таким чином вийшов чудовий пліт. Синдбад зіштовхнув пліт в річку, став на нього і поплив. Течія швидко несла пліт, і незабаром Синдбад побачив перед собою високу гору, в якій вода пробила вузький прохід. Синдбад хотів зупинити пліт або повернути його назад, але вода була сильнішою його і втягнула пліт під гору. Спочатку під горою було ще світло, але чим далі течія несла пліт, тим ставало темніше. Нарешті настала глибока темрява. Раптом Синдбад боляче вдарився головою об камінь. Прохід робився все нижче і тісніше, і пліт терся боками об стіни гори. Скоро Синдбаду довелося стати на коліна, потім на карачки: пліт ледве-ледве рухався вперед.
«А раптом він зупиниться? – Подумав Синдбад.
– Що я тоді робитиму під цією темною горою? »
Синдбад не відчував, що течія все-таки штовхала пліт вперед.
Він ліг на дошки обличчям вниз і закрив очі – йому здавалося, що стіни гори ось-ось розчавлять його разом з його плотом.
Довго пролежав він так, кожну хвилину чекаючи смерті, і, нарешті, заснув, ослабшавши від хвилювання і втоми.
Коли він прокинувся, було світло, і пліт стояв нерухомо. Він був прив’язаний до довгої палиці, уткнутої в дно річки біля самого берега. А на березі стояла юрба людей. Вони вказували на Синдбада пальцями і голосно розмовляли між собою на якійсь незрозумілій мові.
Побачивши, що Синдбад прокинувся, люди на березі розступилися, і з натовпу вийшов високий старий з довгою сивою бородою, одягнений у дорогий халат. Він привітно сказав щось Синдбаду, простягаючи йому руку, але Синдбад кілька разів похитав головою на знак того, що не розуміє, і сказав:
– Що ви за люди, і як називається ваша країна?
Тут все на березі закричали: «Араб, араб!», І другий старий, одягнений ще нарядніше першого, підійшов до самої води і сказав Синдбаду на чистій арабській мові:
– Мир тобі, чужинець! Хто ти будеш, і звідки ти прийшов? З якої причини ти прибув до нас і як знайшов дорогу?
– А ви самі хто такі, і що це за земля?
– О, брат мій, – відповів старий, – ми мирні землероби.
Ми прийшли за водою, щоб полити наші посіви, і побачили, що ти спиш на плоту, і тоді ми зловили твій пліт і прив’язали його у нашого берега. Скажи мені, звідки ти, і навіщо ти до нас приплив?
– О, пане, – відповів Синдбад, – прошу тебе, дай мені поїсти і напої мене, а потім питай про що хочеш.
– Ходімо зі мною в мій будинок, – сказав старий.
Він відвів Синдбада до себе додому, нагодував його, і Синдбад прожив у нього кілька днів. І от якось вранці старий сказав йому:
– О брате мій, чи не хочеш ти піти зі мною на берег річки і продати свій товар?
«А який у мене товар?» – Подумав Синдбад, але все-таки вирішив піти зі старим на річку.
– Ми знесемо твій товар на ринок, – продовжував старий, – і якщо тобі дадуть за нього гарну ціну, ти його продаси, а якщо ні – залишиш собі.
– Гаразд, – сказав Синдбад і пішов за старим. Прийшовши на берег річки, він глянув на те місце, де був прив’язаний його пліт, і побачив, що плоту немає.
– Де мій пліт, на якому я приплив до вас? – Запитав він старого.
– Ось, – відповів старий і вказав пальцем на купу палиць, звалених на березі. – Це і є твій товар, і дорожче його немає нічого в наших країнах. Знай, що твій пліт був зв’язаний зі шматків дорогоцінного дерева.
– А як же я повернуся звідси на батьківщину в Багдад, якщо у мене не буде плота? – Сказав Синдбад. – Ні, я не продам його.
– О, друже мій, – сказав старий, – забудь про Багдад і про свою батьківщину. Ми не можемо відпустити тебе. Якщо ти повернешся в свою країну, ти розкажеш людям про нашу землю, і вони прийдуть і підкорять нас. Не думай же про те, щоб виїхати. Живи у нас і будь нашим гостем, поки не помреш, а твій пліт ми з тобою продамо на ринку, і за нього дадуть стільки їжі, що тобі вистачить на все життя.
І бідний Синдбад виявився на острові бранцем. Він продав на ринку сучки, з яких був пов’язаний його пліт, і отримав за них багато дорогоцінних товарів. Але це не радувало Синдбада. Він тільки й думав про те, як би повернутися на батьківщину.
Багато днів прожив він у місті на острові у старого; немало друзів завелося у нього серед жителів острова.
І ось одного разу Синдбад вийшов з дому погуляти і побачив, що вулиці міста спорожніли. Він не зустрів жодного чоловіка – тільки діти і жінки траплялися йому на дорозі.
Синдбад зупинив одного хлопчика і запитав його:
– Куди пропали всі чоловіки, які живуть в місті? Або у вас війна?
– Ні, – відповів хлопчик, – у нас не війна. Хіба ти не знаєш того, що у всіх великих чоловіків на нашому острові щороку виростають крила і вони відлітають з острова? А через шість днів вони повертаються, і крила у них відпадають.
І правда, через шість днів всі чоловіки знову повернулися, і життя в місті пішло як і раніше.
Синдбаду теж дуже захотілося політати в повітрі. Коли минуло ще одинадцять місяців, Синдбад вирішив попросити кого-небудь зі своїх приятелів взяти його з собою. Але скільки він не просив, ніхто не погоджувався. Тільки його кращий друг, медник з головного міського ринку, нарешті, вирішив виконати прохання Синдбада і сказав йому:
– Наприкінці цього місяця приходь до гори близько міських воріт.
Я буду чекати тебе біля цієї гори і візьму тебе з собою.
У призначений день Синдбад рано зранку прийшов на гору. Медник вже чекав його там. Замість рук у нього були широкі крила з блискучих білих пір’їн.
Він велів Синдбаду сісти до нього на спину і сказав:
– Зараз я полечу з тобою над землями, горами і морями. Але пам’ятай умову, яку я тобі скажу: поки ми будемо летіти – мовчи і не вимовляй жодного слова. Якщо ти розкриєш рот, ми обидва загинемо.
– Добре, – сказав Синдбад. – Я буду мовчати.
Він виліз міднику на плечі, і той розгорнув крила і злетів високо в повітря. Довго летів він, піднімаючись все вище і вище, і земля внизу здавалася Синдбаду не більш чашки, кинутої в море.
І Синдбад не міг втриматися і вигукнув:
– Ось чудо!
Не встиг він вимовити ці слова, як крила людини-птаха безсило повисли і він почав поволі падати вниз.
На щастя Синдбада, вони в цей час якраз пролітали над якоюсь великою рікою. Тому Синдбад не розбився, а тільки забився о воду.
Зате міднику, його приятелеві, довелося погано. Пір’я на його крилах намокло, і він каменем пішов на дно.
Синдбаду вдалося допливти до берега і вийти на сушу. Він зняв з себе мокрий одяг, вичавив його і озирнувся, не знаючи, в якому місці землі він знаходиться. І раптом з-за каменя, що лежав на дорозі, виповзла змія, що тримала в пащі людину з довгою сивою бородою. Цей чоловік махнув руками і голосно кричав:
– Врятуйте! Тому, хто врятує мене, я віддам половину мого багатства!
Недовго думаючи Синдбад підняв з землі важкий камінь і кинув його в змію. Камінь перешиб змію навпіл, і вона випустила з пащі свою жертву. Чоловік підбіг до Синдбада і вигукнув, плачучи від радості:
– Хто ти, о, добрий чужинець? Скажи мені, як твоє ім’я, щоб мої діти знали, хто врятував їх батька.
– Моє ім’я – Синдбад-Мореплавець, – відповів Синдбад. – А ти? Як тебе звуть і в якій землі ми перебуваємо?
– Мене звуть Хасан-ювелір, – відповів чоловік. – Ми перебуваємо в єгипетській землі, недалеко від славного міста Каїра, а ця річка – Ніл.
Підемо до мене в будинок, я хочу нагородити тебе за твою добру справу. Я подарую тобі половину моїх товарів і грошей, а це немало, так як я вже п’ятдесят років торгую на головному ринку і давно перебуваю старшиною каїрських купців.
Хасан-ювелір дотримав слово і віддав Синдбаду половину своїх грошей і товарів. Інші ювеліри теж хотіли нагородити Синдбада за те, що він врятував їх старшину, і у Синдбада виявилося стільки грошей і коштовностей, скільки у нього ніколи ще не бувало. Він купив найкращих єгипетських товарів, навантажив усі свої багатства на верблюдів і вийшов з Каїра в Багдад.
Після довгого шляху він повернувся в своє рідне місто, де його вже не сподівалися побачити живим.
Дружина і приятелі Синдбада підрахували, скільки років він подорожував, і виявилося – двадцять сім років.
– Досить тобі їздити по чужих країнах, – сказала Синдбаду його дружина. – Залишайся з нами і не їдь більше.
Всі так вмовляли Синдбада, що він, нарешті, погодився і дав клятву більше не подорожувати.
Довго ще ходили до нього багдадські купці слухати розповіді про його дивовижні пригоди, і він жив щасливо, поки не прийшла до нього смерть.
Ось все, що дійшло до нас про подорожі Синдбада-мореплавця.
Часто шоста подорож ділиться на 6 та 7. У нашому варіанті вся інформація викладена неподільно.
“Синдбад-мореплавець” аудіокнига (скорочено)
Иногда я не сплю по ночам…
Седьмое путешествие Синдбада (1958)
Если вы никогда не слышали или не знаете имя Рэя Харрихаузена, все еще есть вероятность, что — если вы видели несколько старых боевиков/приключенческих фильмов – вы видели его ручную работу в покадровой анимации. Из его фильмов «Могучий Джо Янг » (1949), «Чудовище с глубины 20 000 саженей » (1953) и «Земля против летающих тарелок» (19).
56), магия покадровой анимации Харрихаузена уже несколько лет приводила зрителей в восторг, но самому Харрихаузену к 1958 году так и не предложили возможности поработать над личным проектом, не говоря уже о чем-то, снятом в Technicolor. Седьмое путешествие Синдбада было задумано Гаррихаузеном, который также был сопродюсером фильма с Чарльзом Х. Шнеером, до того, как над ним начали работать сценарист Кеннет Колб и режиссер Натан Джуран. неофициальная трилогия фильмов о Синдбаде Columbia Pictures — Рэя Харрихаузена, несвязанных (кроме выпущенных Колумбией и того, что Гаррихаузен работал над спецэффектами) фильмов о Синдбаде —
Востоковед, экзотизированный ближневосточные повествования — Синдбад — один из самых популярных персонажей из «Тысяча и одна арабская ночь» — и фэнтезийные фильмы в целом в значительной степени вышли из моды в Голливуде, поскольку зрители стекались на напыщенные мюзиклы, социальные сообщения картины и драматические/исторические эпопеи конца 1950-х гг.
Тем не менее, продюсер Columbia Pictures Чарльз Х. Шнеер возлагал большие надежды на Гаррихаузена из-за своего восхищения карьерой Харрихаузена и его подробных описаний того, что 7-е путешествие Синдбада может выглядеть так. Благодаря тому, что покадровые фигуры Гаррихаузена впервые были сняты в цвете Technicolor, фильм «Седьмое путешествие Синдбада » стал одним из самых кассовых фильмов 1958 года и занял особое место в сердцах бэби-бумеров (которые были детьми, когда фильм вышел).
Впервые мы встречаемся с Синдбадом-мореходом (Кервин Мэтьюз) и его командой на острове Колосса, где они вместе с волшебником Сокурой (Торин Тэтчер) спасаются от разъяренного циклопа. У Сокуры есть волшебная лампа, и когда появляется джинн Барани (Ричард Эйер, ребенок-актер), Сокура использует силы джинна, чтобы помочь себе и команде Синдбада сбежать. Когда они покидают Колосс, у Сокуры есть ящик с масляными пальцами, и он теряет лампу. Сокура умоляет Синдбада вернуть его на остров, чтобы вернуть лампу, но Синдбад отказывается, объясняя, что он должен вернуться в Персию с принцессой Парисой (Кэтрин Грант), на которой он намеревается жениться, как только они высадятся на берег.
В 1950-е большинство кинозрителей не воспринимали всерьез анимацию — в любой конфигурации (забавно, звучит очень похоже на сегодняшний день). Таким образом, наряду с дорогостоящим процессом окрашивания Technicolor, Колумбия хотела придумать причудливое, рыночное название для спецэффектов Гаррихаузена.
Тактически сложная сцена боя на мечах Кена Мэтьюза со скелетом потребовала тренировки и хореографии от чемпиона Италии по фехтованию Энцо Мусумечи-Греко. Сцена снималась в душной испанской пещере; кроме того, испанское правительство выделило на съемки всего двадцать четыре часа. С обрушившимся на него жаром, образно и буквально, Мэтьюзу нужно было парировать в пустоту и реагировать так, как если бы он получал удары от скелета-мастера меча. Готовый продукт, к чести Мэтьюса и Мусумечи-Греко, является мастерским с точки зрения анимации и живого действия. Гаррихаузену показали отснятый материал, и он работал над своим скелетом, ставя хореографию с изображениями, которые он видел на отпечатке. Позднее редакторы и монтажники интегрировали покадровую съемку Гаррихаузена с мастер-роликом — это трудоемкий и астрономически дорогой процесс. Если бой на мечах со скелетом звучит знакомо, знайте, что Гаррихаузен расширил эту концепцию в 1963’s Джейсон и аргонавты для более волнующего эффекта.
Для зрелых подростков и взрослых не ожидайте, что Седьмое путешествие Синдбада будет иметь захватывающую драму или стоящий роман. Диалоги сценариста Кеннета Колба ужасно элементарны даже для фэнтезийного фильма 1950-х годов, популярного у более молодой аудитории. Мотивы слишком легко расшифровываются; химия между Кервином Мэтьюзом и Кэтрин Грант совершенно неубедительна и не поддерживается сценарием.
Рэй Харрихаузен попросил Колумбию нанять Миклоша Розу или Макса Штайнера для написания музыки к фильму, но по совету Шнеера остановился на Бернарде Херрманне. Возможно, мы никогда не узнаем, какой вклад Роза или Штайнер могли внести в 7-е путешествие Синдбада , но сочинение Херрманна — что освежает — имеет мало общего с его музыкой к фильмам Альфреда Хичкока того времени (Херрманн только что закончил свою музыку к Головокружение и работал над North by Northwest и Psycho ) благодаря перкуссионным экспериментам и временами минимализму.
Царственный, дерзкий и, откровенно говоря, экзотизированный в первые минуты, чтобы представить сеттинг и персонажей, разнообразный саундтрек Херрманна к боевикам и приключениям можно разделить на две части: часть представляет собой сцену, в которой Синдбад отправляется в Колоссу на поиски яичная скорлупа Рух. Романтические струны доминируют в багдадских сценах и любых романтических интерлюдиях между Синдбадом и принцессой Парисой — по крайней мере, когда она ее правильного роста. Но после попытки мятежа и бушующего в море шторма Херрманн обходится без более медленных романтических мотивов с грохотом, часто диссонирующим хроматизмом, подчеркивающим жестокость битвы между людьми и огромными существами Колосса (хотя, к примеру, , дракон был трехфутовой моделью). Струнные линии в значительной степени исчезают во второй половине, поскольку вместо этого активно играют медные духовые и перкуссионисты (оркестр, играющий партитуру вживую, может быстро утомиться духовым). Необузданная энергия Херрманна доводит его счет до 7-е путешествие Синдбада среди его бесспорно совершенных работ.
В течение десятилетия, когда фэнтези-фильмы были в упадке и чья популярность не возвращалась до 1970-х годов, 7-е путешествие Синдбада является неотъемлемой частью этой паровой эпохи. Любимец детства поколения, любопытство других, фильм почти всем обязан видению легендарного Рэя Харрихаузена, несмотря на то, что его снял Натан Джуран. Большие проекты, в том числе выдающиеся в его сверхактивном воображении, придутся Гаррихаузену в карьере, основанной на вызове фантастических кинематографических чудовищ и вдохновении зрителей всех возрастов на вопрос: «Как они это сделали?» Для Гаррихаузена такой вопрос, должно быть, был величайшим комплиментом, который он только мог получить. 9На основе моего личного рейтинга imdb. Половина очков всегда округляется в меньшую сторону.
- dweemeister разместил это
Иран в Индию-Путешествие в места, вдохновленные «Тысячей и одной ночью» волшебные лампы, злодеи и герои. Эти истории собирались на протяжении веков и охватывают многие страны, такие как Индия и Египет, в основном на Ближнем Востоке и в Азии.
Аладдин , Али-Баба и сорок разбойников и Синдбад-мореход — все это истории, которые длились веками и вдохновили Кер и Дауни на составление списка некоторых мест, которые представлены в это время. сказки.Места, вдохновленные
Тысяча и одна ночьМногие истории берут свое начало в древней Персии. Оригинальная сказка начинается с Шахерезады, которая ходила к королю и каждую ночь рассказывала ему сказки в надежде, что он пощадит ее жизнь. Тысячу и одну ночь спустя он сделал ее своей королевой. Сегодня письменное слово по-прежнему прославляется в Иране, и красота этой страны вдохновляла писателей и поэтов, таких как Хафез, чью могилу в Ширазе до сих пор часто посещают люди, ищущие вдохновения от его слов о любви и божественном.
Земля фараонов часто служила музой для писателей, и именно здесь был найден папирус 9 века, содержащий фрагменты арабских ночей историй. В Каире посетите узкие улочки рынка Хан-аль-Халили, построенного в 14 веке, где продают свои товары торговцы золотом и кузнецы-медники.
Это может быть место, где можно найти зачарованную лампу Аладдина.
Три принца и принцесса Нуроннихар — это история, действие которой происходит в Индии, о султане с тремя сыновьями, который хотел жениться на принцессе. Индия имеет богатую историю королевской власти и роскошных дворцов, некоторые из которых были превращены в отели. Посетите дворец у озера Тадж в Удайпуре, где гости могут жить как король на протяжении всего своего пребывания.
Шестое путешествие Синдбада-моряка приводит его на Шри-Ланку, где, по его словам, «алмазы в реках и жемчуг в долинах». Это сокровищница неизмеримой природной красоты, от пышных тропических джунглей и пиков до заповедников дикой природы, наполненных слонами, леопардами и птицами.
Гранд-базары, храмы с парящими куполами и сверкающие дворцы, когда-то населенные султанами, перенесут вас в прошлое. Легко представить колоритных персонажей Тысячи и одной ночи , живущих в прекрасном городе Стамбуле.