Богдан хмельницький вікіпедія: Біографія Богдана Хмельницького. Реферат – Освіта.UA

Содержание

Біографія Богдана Хмельницького. Реферат – Освіта.UA

У рефераті подано біографічні відомості про Хмельницького Богдана (Зіновія) (бл. 1595-1657). Він був державним діячем, полководцем; гетьманом України (1648-1657)

Народився близько 1595 року на Наддніпрянщині, ймовірно у Чигирині, в родині службовця при дворі коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, пізніше чигиринського підстарости Михайла Хмельницького. Навчався в одній з Братських шкіл, а також у єзуїтському колегіумі у Львові, заснованій 1608 року. Опанував польську, латинську мови, писав і говорив тогочасною українською мовою. У 1620 році разом з батьком, старшиною загону охочих стрільців з Чигиринщини, бере участь у поході гетьмана Жолкевського на Молдавію.

У бою з татарами під Цецорою в жовтні того ж року Михайло Хмельницький загинув, а Богдан потрапив у полон, в якому був два роки. Після повернення з полону вступив до Запорозького війська, брав участь у козацьких походах на татар і турків, у селянсько-козацьких повстаннях проти польської шляхти 1630, 1632, 1637 років. 1637 року бере участь у битві під Боровицею як військовий писар Запорозького війська. 1638 року у складі делегації їздив до Варшави до короля з петицією про повернення реєстровому козацтву привілеїв. 1640-ві роки.

Стає відомим козацьким діячем, який викликав недовіру у польської влади й популярність на Запорожжі. У березні 1645 року разом з козаками брав участь у битві французів проти іспанців під Дюнкерком (Франція). З квітня 1646 року організовує козацтво та селянство на боротьбу з Польщею. Восени 1647 року скликає таємну нараду однодумців і оприлюднює план повстання проти шляхти. Того самого року за наказом гетьмана О. Конецпольського був заарештований, у грудні того ж року втік на Запорожжя, де активно готує повстання проти Польщі.

Січень 1648 року. На Запорожжі вибухнуло повстання, що поклало початок війні 1648—1654 років. Очолив його Богдан Хмельницький, якого тоді ж козаки обрали гетьманом. Лютий 1648 року. Хмельницький укладає союз з кримським ханом. Протягом 1648 року козацько-селянське військо на чолі з Хмельницьким здобуло перемоги над польським військом під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, здійснює облогу Львова й Замостя, визволяє з-під влади Польщі велику територію України. У наступні роки завдає поразок полякам під Збаражем, Батогом, Жванцем та ін.

З початком війни Хмельницький сформулював ідею незалежної Української держави, здійснив принципову державну реформу в Україні, запровадив полковосотенний адміністративний устрій, створив регулярне військо, упорядкував податкову систему, судочинство, встановив дипломатичні стосунки з багатьма іноземними державами. 1654 року, враховуючи ослаблення України у війні з Польщею, пішов на переговори з Московією й у березні того ж року уклав з царем Олексієм Михайловичем так звану Переяславську угоду, згідно з якою Україна ввійшла до складу Московської держави на конфедеративній основі.

Частина вищого українського суспільства, старшинства, а також духівництво та київський митрополит не підтримали угоди й відмовилися присягати цареві. 1656 року російський цар підписав у Вільно договір між Московією та Польщею і фактично зрадив переяславські домовленості. На початку 1657 року Хмельницький, намагаючись вийти з-під влади Москви, визволити Україну від Польщі й утвердити її як державу, укладає таємний договір зі шведським королем Карлом Х та семиградським князем Юрієм Ракочі про переділ Польщі.

Повідомлений поляками про наміри Хмельницького російський уряд перешкодив здійсненню цих планів гетьмана. Того ж року Хмельницький тяжко захворів. Перед його смертю на козацькій раді в Чигирині козаки обрали його наступником неповнолітнього сина Юрія. 6 серпня 1657 року Б. Хмельницький помер. Поховано його в родинному маєтку в селі Суботові, в Іллінській церкві, яку він побудував. Шість років боротьби за Українську державу під час національно-визвольної війни нашого народу під проводом Богдана Хмельницького 1648—1654 років продемонстрували надзвичайно високий як на той час рівень громадянської зрі-лості наших предків.

Перемоги українського війська над польською шляхтою, постать Богдана Хмельницького як державного діяча, полководця, дипломата, запорозькі козаки і їхня легендарна відвага та умілість у бойових діях викликали захоплення всього світу. В короткий строк і в екстремальних умовах бойових дій створена Богданом Хмельницьким козацька держава характеризувалася високими демократичними принципами самоврядування. При гетьманові України існував дорадчий орган — Рада Генеральної старшини, яка обговорювала найскладніші питання державного життя та поточні справи.

     

Водночас на Запорожжі діяла Рада січової старшини на чолі з січовим отаманом, яка приймала рішення, що стосувалися Запорозької Січі. Ще одним важливим органом державного самоврядування була полкова Рада, яка крім поточних питань полкового життя обирала з участю козаків полкову старшину та полковника.

Хмельницький запровадив ефективну податкову систему, збирався налагодити карбування власних грошей, встановив і підтримував дипломатичні стосунки з багатьма країнами Європи, зокрема з Польщею, Туреччиною, Молдавією, Волощиною, Австрією, Швецією, Італією, Трансільванією, які визнали Україну як суб’єкт міжнародного права. Водночас він організував ефективну і розгалужену службу безпеки. Великий канцлер литовський Ольбрахт Радзивілл писав у своєму щоденнику "про розвідників Хмельницького, котрих він мав повсюди, навіть у Венеції".

Український історик Іван Крип’якевич зауважував, що гетьман "мав не тільки дуже точні відомості про події у Польщі, Криму, Туреччині, карпатських князівствах, але також стежив за політикою Швеції, Німеччини, Австрії, Італії, збирав потрібні відомості через своїх послів та агентів, користувався повідомленнями чужоземних посланців. Зібрані відомості він умів використовувати для політичних цілей — своїми рішеннями захоплював ворогів зненацька".

Усе вищезазначене, як і продумана, ефективна і злагоджена організація адміністративно-територіального, судового та військового устрою, давало надію Хмельницькому утвердити Українську державу. Навесні 1649 року Хмельницький, після цілого ряду блискучих перемог над поляками, мав щасливу нагоду зробити це. Разом з ордою хана Іслам-Гірея він узяв облогою польське військо під Збаражем. На допомогу обложеним вирушив сам король Ян Казимир з двохсоттисячною армією, але її оточило і блискавично розгромило українське військо.

Та доля розпорядилася інакше. Хмельницький взяв у полон самого короля, проте, певно, не усвідомлюючи майбутніх наслідків свого "лицарського кроку", змилостивився над ним і відпустив його, після чого під Зборовом Ян Казимир, скориставшись зрадою Хмельницького кримським ханом, який, підкуплений поляками, перейшов на їхній бік, схилив гетьмана підписати невигідний для України Зборівський договір, що звів нанівець попередню перемогу. Збаразька битва та Зборівський договір знаменували собою завершення першого блискучого періоду війни Хмельницького, після якого настали важкі випробування, що закінчилися врешті-решт втратою хисткої державності після підписання Переяславської угоди.

Та попри це Українська держава часу гетьманування Хмельницького стала прикладом того, як у результаті прагнення до свободи та незалежності на боротьбу піднялися всі соціальні прошарки українського суспільства, ядром якого виступило козацтво. Основою цієї боротьби стали ідеологічні засади, любов до рідної землі, віра, мова, культура. Підґрунтям цієї ідеологічної скерованості був високий рівень освіти в тогочасній Україні, вірність народу традиціям часів Київської держави, висока духовність православ’я.

Своїми дипломатичними та військовими заходами український гетьман домігся майже повної міжнародної ізоляції Речі Посполитої, яка доти в мілітарному плані вважалася чи не наймогутнішою державою Європи. Він забезпечив Україні збройну допомогу Кримського ханства, досяг прихильного нейтралітету Туреччини й Трансільванії, примусив Молдавію розірвати союз з Польщею, зав’язав дружні стосунки з Венеціянською республікою, вступив у переговори зі Швецією. Українська держава Богдана Хмельницького викликала захоплення численних сучасників — дипломатів, мандрівників, літописців.

Італієць Альберто Віміна, який особисто бачив гетьмана 1656 року й неодноразово розмовляв з ним, у своїх спогадах пише про український народ у період його найвищого злету в часи Хмельниччини. Особливо його вразила демократична форма правління козаків — скликання Ради для обговорення важливих державних питань, коли козаки у присутності гетьмана спільно їх вирішують.

Подорожні нотатки сирійського архідиякона Павла Алеппського, який описав подорож антіохійського патріарха Макарія по Україні у 1654 і 1656 роках, зафіксували для нас подробиці побуту і звичаїв українців, які здивували його тим, що скрізь зустрічали хлібом-сіллю як символом добробуту. Описуючи своє враження від гетьмана Хмельницького, Павло Алеппський підкреслює: "Так ось він, Хмель, якого слава й ім’я рознеслися по всьому світу". Багато і захоплено пише мандрівник про освіту в державі Хмельницького: "Всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість дружин і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб...

Число письменних особливо збільшилося з часу появи Хмеля". Алеппського вразила велика друкарня у Києво-Печерській лаврі, де "виходять усі їхні церковні книги дивного друку, різного кольору і вигляду, а також малюнки на великих аркушах, визначні місця країн, ікони святих, вчені дослідження тощо". Яскраву грань обдаровання Хмельницького становить його талант полководця.

Почавши з масових рухів повстанців, Богдан Хмельницький переходить до операцій добре вишколеного, добірного, хоч і не такого вже й численного, війська. Використавши в організації української армії свій попередній великий військовий досвід і залучивши талановитих полководців, таких як Іван Богун чи Максим Кривоніс, Хмельницький сповідував вирішальну роль проводу у війську, роль авторитету командування та його уміння підтримувати дисципліну.

Польське військо здебільшого кількісно переважало українську армію, але зазнавало поразки через відсутність серйозного й авторитетного командування. Навпаки, від самого початку боротьби Богдана Хмельницького козацьке військо було згуртоване залізною дисципліною й послухом своєму вождеві. Прикладом того, як Хмельницький виховував своє військо, є факти, коли козаки свідомо йшли на смерть, на тортури як "язики", яких брали у полон поляки, і вони під тортурами давали ворогові невірні відомості й рятували своє військо, або коли в битві під Берестечком козаки вразили світ своєю мужністю, фанатичною вірою в перемогу.

Моральну вартість війська Хмельницького сучасники вбачали не лише в регулярних засадах організації, умінні перемагати з меншими силами, а й у здоровому світогляді козаків, у їхній величезній релігійній і національній згуртованості і зосередженості на єдиній головній меті — перемозі. Саме ці засади завдяки великому талантові Богдана Хмельницького створили у середині XVII століття в Україні непоборну армію, одну з найкращих у тогочасній Європі. Виявом незвичайної на ті часи дисциплінованості війська Богдана Хмельницького було й те, що не лише козацькі, а й наймані татарські загони не наважувалися чинити грабунки у здобутих містах.

Навіть вороги, поляки, з подивом висловлювалися про високу дисципліну, послух і нечувану доти карність за порушення у війську Хмельницького. Основами тих чеснот і високої жертовності та дисципліни були виплекані з часів Київської держави такі риси воїнської доблесті, як честь, хоробрість. Богдан Хмельницький вміло застосовував новітню тактику, яка з’явилася у Європі в часи тридцятирічної війни. Апогеєм його таланту як полководця перемагати з меншими силами була битва під Батогом, блискучий реванш за поразку під Берестечком.

Польський історик Людвік Кубаля, котрий присвятив багато років дослідженню життя й діяльності Богдана Хмельницького, порівнював українського гетьмана з його сучасником — вождем Англійської революції середини XVII століття Олівером Кромвелем, відзначаючи при цьому, що завдання у Богдана Хмельницького виявилося набагато складнішим, оскільки "він не мав у своєму розпорядженні вишколеної інтелігенції й засобів старої, сильної держави. Військо, фінанси, державне господарство, адміністрація, зносини з сусідніми державами — все це треба було створити...

Він мусив добирати і вчити людей. Була то людина з кожного погляду надзвичайних вимірів, він переростав талановитих людей настільки, що переступав межі збагненного".

Література

  1. Великий рух народній, піднятий Хмельницьким, дав новий лад усій східній Україні — Гетьманщині. М. Грушевський. 1913.
  2. Хмельницький став керівником Визвольної війни завдяки тому, що здобув довір’я мас. Він ріс і жив серед козацтва, розумів його прагнення й інтереси. Народні маси зустріли Хмельницького з цілковитим довір’ям, розуміючи, що він є справжнім захисником їх інтересів. І. Крип’якевич. 1954.
  3. Він поводився так, неначе був монархом суверенної держави, й розвинув широку дипломатичну акцію на міжнародному полі для зміцнення свого становища. Д. Дорошенко. 1921.


06.09.2011

Богдан Хмельницкий – биография, фото, личная жизнь, восстание

Биография

Богдан Михайлович Хмельницкий вошел в историю как предводитель казачьего восстания. Деятельность гетмана помогла российскому государству получить левобережье Днепра, Запорожскую Сечь и Киев. О детстве и юности Богдана Хмельницкого известно мало. Историки установили, что рождение гетмана случилось в Суботове в 1595 году. Родители Богдана Михайловича происходили из шляхетского рода.

Портрет Богдана Хмельницкого

Обучение Хмельницкого началось в киевской братской школе, об этом свидетельствуют скорописи Богдана. После окончания учебного заведения молодой человек стал студентом Иезуитского коллегиума, расположенного во Львове. Основными предметами, которые изучал Хмельницкий, были латынь, польский язык, риторика и сочинение. Несмотря на веяния того времени, Богдан Михайлович не подчинился им и остался в православной вере.

Хмельницкий уже во взрослом возрасте признается, что иезуиты не проникли в глубины души. Гетман отмечал, что сложно было не сойти с праведного пути и сохранить верность православию. Богдан Михайлович часто путешествовал по миру.

Служение королю

В 1620 году началась польско-турецкая война. Богдан Хмельницкий принял участие в боевых действиях. В одной из битв, проходящих под Цецорой, погиб отец, а гетман оказался в плену. На протяжении двух лет Богдан Михайлович находился в рабстве, но в этом он нашел пользу: выучил татарский и турецкий языки. За время нахождения в плену родственники успели собрать выкуп. По возвращении домой Хмельницкого зачислили в реестровое казачество.

Богдан Хмельницкий на коне

Вскоре Богдана привлекают к морским походам, совершаемым на турецкие города. Так, в 1629 году гетман с войском захватил предместья Константинополя. В захваченных землях Хмельницкий пробыл недолго, после путешествия вернулся в Чигирин. Власти Запорожья назначили Богдана Михайловича на должность сотника чигиринского.

После вступления на польский престол Владислава IV началась война Речи Посполитой с Московским царством. Хмельницкий отправился с войском на Смоленск. В Летописи Самовидца сказано, что Богдан Михайлович участвовал в осаде города. Гетман в 1635 году спас польского короля из плена, за что получил золотую саблю.

Булава Богдана Хмельницкого

С этого времени Хмельницкого начали уважать при королевском дворе. Когда Владислав IV решил выступить против Османской империи, то первым о планах короля узнал Богдан Михайлович. Правитель рассказал о задумке Хмельницкому. Гетман сообщал Владиславу IV о насилии в отношении казаков, тем самым защищая народ.

Неоднозначная информация сохранилась о периоде военных действий Франции с Испанией. Ряд историков пришли к выводу, что двухтысячный отряд казаков под предводительством Хмельницкого участвовал в осаде крепости Дюнкерк. Посол де Брежи отметил полководческий талант Бориса Михайловича.

Памятник Богдану Хмельницкому в Мелитополе

Но историки Збигнев Вуйцик и Владимир Голобуцкий противились этому. Специалисты утверждали, что для осады Дюнкерка приглашали польских наемников, которыми командовали полковники Пшиемский, Кабре и де Сиро. До сих пор дискуссии по этому вопросу не стихают. Исторические документы подтверждают тот факт, что Хмельницкий участвовал в переговорах с французами, но осаждал ли гетман крепость – неизвестно.

Владислав IV стал инициатором войны с Турцией, но искал поддержки не у сейма, а у казацких старшин, в том числе у Богдана Хмельницкого. На плечи казаков ложилось развязывание военных действий против Османской империи. Это позволило гетману получить королевскую грамоту, в соответствии с которой казаков восстановили в правах и вернули им привилегии.

Богдан Хмельницкий принимает польского посла

О переговорах с казаками узнал сейм. Члены парламента высказались против соглашения, поэтому королю пришлось отступить от задуманного. Но казацкий старшина Барабаш сохранил грамоту для казаков. Через некоторое время Хмельницкий, применив хитрость, забрал у него документ. Существует версия, что грамоту Богдан Михайлович подделал.

Войны

Богдан Хмельницкий участвовал в ряде военных действий, но исторической персоной, о которой слагали легенды, гетмана сделала национально-освободительная война. Основной причиной восстания стал насильственный захват земель, негатив в рядах казаков вызывали деспотические методы борьбы поляков. За этим стояли польские магнаты.

Богдан Хмельницкий в сражении

По официальной версии, 24 января 1648 года Хмельницкого признали гетманом. Важное событие произошло в Сечи. Во время поездки Богдан Михайлович собрал небольшое войско, которое разграбило польский гарнизон. После этой победы ряды гетмана постепенно пополнялись новобранцами.

Для только что прибывших организовывали экспресс-курсы подготовки. Мастера преподавали новичкам фехтование, военную тактику, рукопашный бой и стрельбу. Хмельницкий жалел лишь об одном – об отсутствии конницы. Но и эта проблема вскоре отпала благодаря союзу с крымским ханом.

Карта восстания Богдана Хмельницкого

Весть о восстании разнеслась быстро, поэтому против войска Богдана Михайловича выступил сын Николая Потоцкого. Первая битва состоялась под Желтыми Водами. Поляки оказались не готовы к бою, поэтому проиграли казакам. Но на этом война не закончилась.

Следующим пунктом стала Корсунь. Первыми добраться до полиса сумели воины Речи Посполитой. Поляки убивали население, грабили казну. Хмельницкий организовал засаду в нескольких километрах от Корсуни. И началась Корсунская битва. Войско поляков состояло из 12 000 бойцов, но этого оказалось недостаточно для победы над казацко-татарской армией.

Богдан Хмельницкий въезжает в Киев

Национально-освободительная война помогла добиться желаемых результатов. На Украине подвергли гонениям поляков и евреев. Но восстание вышло из-под контроля Хмельницкого. С этого момента гетман лишился возможности управлять казаками.

Смерть Владислава IV сделала войну фактически бессмысленной. Богдан Михайлович обратился за помощью к российскому царю. Хмельницкий искал у государя покровительства. Многочисленные переговоры с русскими, поляками, даже шведами не привели к желаемому результату.

Гетман Богдан Хмельницкий

В мае 1649 года казаки приступили ко второму этапу военных действий. Ранее достигнутые договоренности нарушили первыми войска Речи Посполитой. Богдан Михайлович считался признанным стратегом, поэтому точно просчитал каждое действие. Гетман взял польских военных в кольцо и постоянно совершал набеги на них. Властям пришлось подписать Зборовский мир.

Третий этап войны начался в 1650 году. Возможности казаков постепенно заканчивались, поэтому начались первые поражения. С поляками казаки заключили Белоцерковский мир. Это соглашение противоречило Зборовскому миру. В 1652 году, несмотря на документ, казаки вновь инициировали военные действия. Самостоятельно выбраться из почти проигранной войны Хмельницкий не мог, поэтому решил заключить мир с русским государством. Казаки присягнули Алексею Михайловичу.

Личная жизнь

В биографии Богдана Хмельницкого присутствует информация о трех женах: Анне Сомко, Елене Чаплинской, Анне Золотаренко. Молодые женщины подарили супругу восьмерых детей, в том числе 4 мальчиков и 4 девочек. Дочь Степанида Хмельницкая состояла в браке с полковником Иваном Нечаем.

Находилась в плену у российских правителей, после чего вместе с супругом была в сибирской ссылке. Екатерину Хмельницкую Богдан Михайлович выдал замуж за Данилу Выговского. Став вдовой после казни супруга, девушка повторно была обручена с Павлом Тетери.

Богдан Хмельницкий

Точных данных о Марии Хмельницкой до сих пор историки не нашли. По одному документу, молодая женщина была замужем за корсунским сотником Близким, по другому – супругой Лукьяна Мовчана. Четвертая дочь Елена Хмельницкая, по некоторым данным, являлась приемным ребенком.

О сыновьях Богдана Михайловича известно еще меньше. Тимош прожил 21 год, брат Григорий скончался в младенчестве, Юрий погиб на 44 году, а Остап Хмельницкий, по неподтвержденной информации, умер в 10 лет после побоев. До наших дней дошли только рукописные портреты Хмельницкого, так как в те годы фото еще не делали.

Смерть

Проблемы со здоровьем у Богдана Михайловича Хмельницкого появились в начале 1657 года. Как раз в это время нужно было решить, к кому примкнуть – к шведам или русским. Гетман предчувствовал смерть, поэтому решил созвать Раду в Чигирине для передачи власти преемнику. На место Хмельницкого встал 16-летний сын Юрий.

Церковь, где похоронен Богдан Хмельницкий

Историки продолжительное время не могли определить точную дату кончины Богдана Михайловича, но спустя долгие годы выяснили, что смерть пришла к гетману 6 августа 1657 года. Хмельницкий скончался вследствие кровоизлияния в головной мозг.

Похороны предводителя казаков проходили в селе Суботово. Могила Богдана Михайловича расположена рядом с сыном Тимофеем в Ильинской церкви, построенной казаком. К сожалению, через 7 лет пришел поляк Стефан Чарнецкий и приказал сжечь село, забрать прах Хмельницких и выбросить останки.

Могила Богдана Хмельницкого

Сейчас о Богдане Михайловиче знают на Украине, в России и Белоруссии. Именем гетмана названы улицы, площади, города. Флаг города Хмельницкого представляет собой солнце на голубом фоне. В честь предводителя казаков соорудили памятники, в том числе в Киеве. В годы Великой Отечественной войны учредили орден им. Богдана Хмельницкого, сняли документальные и художественные фильмы.

В культуре

  • 1938 – «Богдан Хмельницкий»
  • 1941 – «Богдан Хмельницкий»
  • 1956 – «300 лет тому»
  • 1999 – «Огнем и мечом»
  • 2001 – «Черная рада»
  • 2007 – «Богдан Зиновий Хмельницкий»

Он сам пришел: как Богдан Хмельницкий спас Украину | Статьи

Мало есть событий в отечественной истории, которые имели бы такую сложную судьбу. Как только в России или Украине происходили какие-либо политические перемены, это незамедлительно отражалось и на вариантах трактовки состоявшейся 18 января 1654 года Переяславской рады: от великого акта добровольного воссоединения двух братских народов до незначительного договора о совместной военной операции, который русский правитель подписал с ватагой казаков. В день 365-летия исторического заседания под началом гетмана Богдана Хмельницкого «Известия» отделяют зерна от плевел.

В политическом тумане

Как известно, существует две истории. Первая — это серьезная наука, которая опирается на разнообразные, но непременно подвергнутые критике источники и старается избежать однозначных трактовок. Ученые идут от частного к общему, предпочитая создавать серьезную фактологическую базу, которая сможет прояснить локальные нюансы, а уже потом, если это возможно, пытаются построить точную последовательность событий и понять их взаимосвязь. Здесь всегда много вопросов и мало ответов. Но есть другая история, которую условно можно назвать учебным предметом. Здесь доказательствам уделяется минимум внимания, зато даются точные оценки и делаются уверенные глобальные выводы о причинах событий, их значении или последствиях. Это совершенно разные истории, хотя они и имеют одинаковое название и объект изучения.

Переяславская рада. 1654 год

Фото: Getty Images/Fine Art Images/Heritage Images

Так вот, если говорить о Переяславской раде с точки зрения исторической науки, то принципиальных расхождений относительно хода событий здесь не так много. Все письменные и иные источники давно известны и опубликованы, появление новых данных принципиально изменить ситуацию вряд ли сможет. В распоряжении историков есть летописные тексты, дипломатическая переписка, архивы Посольского приказа, церковные книги и огромный пласт сохранившихся воспоминаний. Дискуссии ведутся лишь вокруг степени достоверности и правдивости некоторых источников.

Однако как только дело доходит до трактовки, в дело неизбежно вступают политика и национальные пристрастия — русские, польские, украинские. Так происходило начиная с XVIII века, а сегодня, когда отношения между Россией и Украиной далеки от дружеских, реальные исторические факты всё дальше отходят на второй план, уступая место их проекции на дела текущие. И всё же попробуем избежать оценок (хотя это не просто) и сосредоточиться на фактах.

Казаки-разбойники

Начнем с заинтересованных сторон и главных участников событий. Прежде всего, это Речь Посполитая — однозначно самое сильное государство Восточной Европы тех лет. Возникло оно после подписания Люблинской унии 1569 года и включало территорию современных Польши, Литвы, Белоруссии, Украины, а в XVII веке и западные области России со Смоленском. На престоле король Владислав IV Ваза — тот самый, который в Смутное время успел даже побывать царем московским. В дальнейшем он выиграл много битв, в том числе во время победоносной для него Смоленской войны с Россией, и считался видным полководцем. В соответствии с польскими традициями власть монарха была серьезно ограничена сеймом — представительным органом магнатов и шляхты, польского дворянства. Король тяготился этим, но поделать ничего не мог.

Второе действующее лицо — это украинское казачество, делившееся на две части: находившихся на службе польского короля «реестровых» казаков и вольное воинство Запорожской Сечи. Первые получали жалование из королевской казны, за что должны были охранять границы и участвовать в войнах короны. По статусу они были приравнены к безгербовой шляхте, то есть низшему служилому сословию, не имеющему политических прав. Еще в 1618 году поляк Пальчовский написал книгу с характерным названием «О козаках — уничтожить их или нет?», где доказывал, что полезно иметь «официальных» казаков, против постоянно появляющихся новых. Что, собственно, и происходило. Количество «реестровых» казаков в разные годы менялось, но к 40-м годам XVII века оно составляло 6 тысяч человек, разделенных на шесть полков. Впрочем, в случае больших походов, например, во время уже упоминавшейся Смоленской войны, объявляли дополнительный набор.

Современные украинские историки сходятся на том, что общая численность людей, считавших себя «официальными» казаками, составляла примерно 50–60 тысяч

Фото: Depositphotos

Современные украинские историки сходятся на том, что общая численность людей, считавших себя «официальными» казаками, составляла примерно 50–60 тысяч. Свободные от службы польскому королю, то есть не попавшие в реестр, казаки готовы были присоединиться к любой заварушке. Например, казаки участвовали в Ливонской войне, Смуте, порой нанимались в европейские армии или ходили с запорожцами в грабительские походы.

Кроме «реестровых» существовали и вольные «незарегистрированные» казаки, которые жили на границах Причерноморских степей (Поля) за днепровскими порогами. История запорожского казачества сложна и многообразна, национальный состав его был разношерстным и весьма подвижным. Согласно имеющимся источникам, к середине XVII века славяне (русские, поляки, хорваты, словаки, украинцы, белорусы) составляли примерно 35% казачества, турки, ногайцы и татары — около 27%, выходцы с Кавказа (армяне, горцы и др.) — округленно 17%, евреи, греки и прочие — 21% (В. Семененко, Л. Радченко «История Украины». Харьков, 1999, стр.105). Семей запорожцы не имели, так что пополнение шло извне, за счет крепостных крестьян с севера и беглых рабов с юга. Кстати, холопов (крепостных) в Сечь старались не брать, дабы не осложнять отношения с магнатами, но во время частых восстаний на это закрывали глаза.

Сечевая республика жила своей «пиратской» жизнью, подчинялась устоявшимся традициям и законам, постоянно находясь в некотором взаимодействии с соседними Польшей и Крымским ханством. Временами лихой народ совершал на них набеги, а порой соседи объединялись и ходили в походы вместе. Численность сечевых запорожцев, из которых состояла основа вольного казачества, разными исследователями оценивается от нескольких тысяч до нескольких десятков тысяч человек. Видимо, вокруг казацких кошей было много желающих влиться в войско, и в случае необходимости из них черпали пополнение.

Польская шляхта и казачество друг друга, мягко говоря, недолюбливали. Причем противостояние это нарастало. В XVI веке владения магнатов далеко отстояли от казацких земель, но поляки постоянно продвигались на юг, присоединяя новые территории. Естественно, возникали конфликты, казаки поднимались защищать свои права. В 1625 году произошло восстание под началом Жмайло, в 1630-м — Федоровича, в 1635-м — Сулимы, в 1637 году — восстание Павлюка, а в 1638-м — Остряницы и Гуни. В некоторых участвовали только «реестровые» казаки, в некоторых они выступали вместе с запорожцами. Нельзя не отметить и параллельно нараставший религиозный раскол. Изначально Речь Посполитая была многоконфессиональной страной: поляки исповедовали католицизм, литовцы — католицизм и протестантизм, русские и украинцы — православие. Были также иудеи и мусульмане (татары). Но в 1596 году была принята Брестская уния, после которой значительная часть клира перешла в подчинение Риму. Оставшиеся верными православию оказались фактически изгоями, к тому же они лишились иерархического руководства, поскольку митрополит Киевский Михаил Рогоза тоже примкнул к греко-католикам.

Изначально Речь Посполитая была многоконфессиональной страной: поляки исповедовали католицизм, литовцы — католицизм и протестантизм, русские и украинцы — православие. Кадр из художественного фильма «Богдан Хмельницкий» (1941)

Фото: РИА Новости

Лишь в 1620 году православная киевская митрополия была восстановлена, а в 1633 году выдающемуся церковному деятелю Петру Могиле удалось добиться официального признания православия. Понятно, что эти перипетии сопровождались разного рода насильственными действиями по отношению к неканоническим с точки зрения короны конфессиям и вбивали еще один клин между католическими (в основном) магнатами и православным простонародьем. Казаки, тоже в основном православные, стали выступать еще и защитниками веры отцов.

К 1638 году конфронтация дошла до апогея, что вылилось в казацкое восстание под руководством гетмана Якова Острянина. Польская армия разгромила повстанцев, после чего сейм утвердил «ординацию», согласно которой упразднялись должность гетмана, выборность есаулов и полковников и т.д. «Реестровое» казачество переходило под управление назначаемого сеймом комиссара и обязывалось подавлять любые выступления против польской власти. Представители «реестрового» казачества вынуждены были подписать эти условия. С этого времени вплоть до 1648 года установилось затишье, вошедшее в польскую историю как «десятилетие золотого покоя».

Частная война Богдана Хмельницкого

В числе подписавших «ординацию» был разжалованный с должности войскового писаря в сотники Богдан Хмельницкий. Отец его был служилым шляхтичем, но православным, а мать вроде бы происходила из казаков. Сведения сохранились только косвенные, сам же будущий гетман, похоже, сознательно запутывал семейную историю. Достоверно известно, что его отец Михаил служил у гетмана Станислава Жолкевского и за верную службу получил местечко Суботов, где и родился его сын Зиновий, нареченный по деду вторым именем Богдан.

В 1620 году Хмельницкий-старший погиб в битве с турками. Богдан учился в иезуитском коллегиуме во Львове, но в католичество не перешел. В битве под Цецорой, где погиб его отец, Богдан попал в турецкий плен, в котором провел два года, прежде чем был выкуплен родственниками. Числился «реестровым» казаком, но ходил с запорожцами на Константинополь. Воевал под Смоленском против России в рядах польской армии, даже получил золотую саблю за храбрость. Согласно одному из источников, он спас короля Владислава от плена. Будучи войсковым писарем во время восстания гетмана Павлюка, своей рукой подписал текст капитуляции, а потом и «ординации».

Богдан Хмельницкий

Фото: commons.wikimedia.org/history-ua.org

Пока полковник отсутствовал, польский магнат Даниэль Чаплинский силой захватил его отчину Суботов. Как он считал — по закону. Но вроде бы люди Чаплинского увезли близкую Хмельницкому женщину Гелену и крепко избили младшего сына, после чего тот скончался. Впрочем, не исключено, что это легенда, — точных данных не сохранилось, разночтения есть даже в отношении имени сына. Богдан поехал искать защиты у короля, но бумаг на право собственности у Хмельницкого не оказалось, и Владислав не стал из-за него ссориться с родовитыми магнатами. Закончилось тем, что буйного на язык Хмельницкого обвинили в смуте и даже отправили остыть в темницу. Правда, ненадолго.

И тогда в январе 1648 года Хмельницкий обратился за помощью к запорожцам. Долго уговаривать буйных сечевиков нужды не было, но удивительно, что Хмельницкого поддержали также и «реестровые» казаки. То ли обида, ему нанесенная, так задела всех за живое, то ли вседозволенность шляхты стала невыносимой. Казаки уничтожили польские гарнизоны и подняли восстание. Хмельницкий отправился к крымскому хану и получил в помощь конный отряд Тугай-бея. Это было особенно полезно, поскольку на тот момент своей конницы у казаков практически не было. В течение весны посланные против казаков войска двух коронных (королевских) гетманов были разбиты под Желтыми водами и Корсунем, возглавлявшие их военачальники Потоцкий и Калиновский попали в плен и были отданы татарам.

Когда восстали крестьяне

Эти довольно неожиданные успехи в корне изменили ситуацию. Поднялась вся Украина — крестьяне, мещане, казаки. Вскоре восстание перекинулось на Белоруссию. Резали не успевших сбежать панов, грабили купцов, а заодно евреев и прочих иноверцев. Хмельницкий и его окружение не в состоянии были контролировать «освобожденные» ими территории, да и не старались делать этого — казаки с презрением относились к восставшим холопам, а татары грабеж местного населения считали платой за службу. В итоге убийства и беззакония приняли чудовищные масштабы. Хмельницкий и казаки оказались заложниками ситуации, ведь изначально они рассчитывали в какой-то момент договориться с Владиславом на своих условиях. Но именно в этот решительный момент Владислав Ваза умер.

Фото: commons.wikipedia.org/Wawel Castle

Портрет Владислава Вазы, 1624 год

Через две недели после этого, 8 июня 1648 года Хмельницкий из Черкас пишет письмо русскому царю Алексею Михайловичу.

Автор цитаты

«...Зичили бихмо соби самодержца господаря такого в своей земли, яко ваша царская велможност православний хрестиянский цар, азали би предвичное пророчество от Христа Бога нашего исполнилося, што все в руках его святое милости. В чом упевняем ваше царское величество, если би била на то воля Божая, а поспех твуй царский зараз, не бавячися, на панство тое наступати, а ми зо всим Войском Запорозким услужить вашой царской велможности готовисмо, до которогосмо з найнижшими услугами своими яко найпилне ся отдаемо.

 

А меновите будет то вашому царскому величеству слишно, если ляхи знову на нас схотят наступати, в тот же час чим боржей поспешайся и з своей сторони на их наступати, а ми их за Божею помощу отсул возмем. И да исправит Бог з давних виков ознаймленное пророчество, которому ми сами себе полецевши, до милостивих нуг вашему царскому величеству, яко найуниженей, покорне отдаемо.

Дат с Черкас, июня 8, 1648.

 

Вашему царскому величеству найнизши слуги. Богдан Хмельницкий, гетман з Войском его королевской милости Запорозким».

(цитата по изданию: ЦГАДА, фонд Посольского приказа, Малороссийские грамоты, дело № 28)

Подобные письма посылались восставшими казаками в Москву и ранее, еще с XVI века, однако ответа на них обычно не следовало. Русь не готова была ввязываться в западные проблемы — ей хватало своих. Едва оправившись от Смуты, Москва попыталась вернуть Смоленск, но война завершилась унизительным пленением почти всей русской армии польским войском 16 февраля 1634 года.

Фото: РГАДА

Письмо Гетмана Богдана Хмельницкого царю Алексею Михайловичу с сообщением о победах над польскими войсками и желании запорожских казаков вступить в русское подданство. Черкасы, 1648, 8 июня

Письмо Хмельницкого фактически было приглашением к войне с Польшей. А союзником гетман выглядел весьма ненадежным, как и крымский хан. Естественно, боярам и девятнадцатилетнему государю Алексею Михайловичу было над чем задуматься.

Между тем войско Хмельницкого одержало еще несколько побед над польскими отрядами и в декабре гетман вступил в Киев. В том же месяце в Польше был избран новый король Ян Казимир — младший брат Владислава Вазы. Обе стороны готовы были к переговорам, и они состоялись, правда, предъявленный Хмельницким ультиматум принят не был. В 1649 году война возобновилась.

Удача постепенно отворачивалась от гетмана. Магнаты умерили спесь и объединили силы, а шляхетское войско было усилено набранными в Европе наемниками. В решающей битве под Зборовым восставшие имели шанс победить, но в последний момент поляки с помощью богатых посулов склонили крымского хана к выходу из войны. Стратегически ситуация стала клониться на сторону королевских войск. Это сделало Хмельницкого более сговорчивым, и в августе 1649 года был подписан Зборовский мир.

Войско Хмельницкого одержало несколько побед над польскими отрядами, и в декабре гетман вступил в Киев

Фото: Getty Images/Fine Art Images/Heritage Images

Это был мир короля с казаками, при полном предательстве интересов примкнувших к ним крестьян. Казаки получали автономию со столицей в Чигирине, где они жили по своим законам и понятиям — сами выбирали гетмана и Раду. «Реестр» увеличивался до 40 тысяч. Запорожская сечь получала фактическую независимость и имела право выбирать своего гетмана. А вот крестьяне должны были вернуться в прежнее состояние. По сути, казаки добились того, что они стали местной шляхтой вместо изгнанных поляков, но теперь им нужно было принудить к порядку своих недавних собратьев по оружию.

Следующий год стороны собирались с силами, а затем снова перешли к активному противостоянию. Удача склонялась то на одну, то на другую сторону. Противники были истощены, численность армий падала, резервов становилось всё меньше, начались голод и эпидемии. Победа любой из сторон казалась всё более призрачной, как и последующее мирное сосуществование в рамках одного государства — доверия друг к другу у шляхты и казачества не было. И тогда Хмельницкий снова обращается в Москву.

Совет да любовь

Ситуация для Москвы изменилась — теперь Польша была существенно ослаблена, а Хмельницкий практически не имел иных вариантов, кроме союза с Россией. Это делало перспективу вступления в украинский конфликт более обнадеживающей. Желание же смыть смоленский позор никуда не делось.

А еще у Богдана в Москве появился влиятельный союзник — новый патриарх Никон, избранный в 1652 году. Известно, что посланники Хмельницкого Кондратий Бурляй и Силуян Мужиловский перед визитом к государю были у Святейшего на приеме, просили о помощи и получили ее. В архиве сохранилось письмо Никона к гетману, где упоминается не дошедшее до нас первоначальное обращение Хмельницкого к патриарху. Переговоры шли летом 1653 года, тогда же государь принял решение о союзе с гетманом («принятии под свою руку»), но ему требовалось утверждение Земским собором.

Фото: музей «Новый Иерусалим»

Патриарх Никон

Торжественное заседание собора было созвано 1 октября в Грановитой палате. На этом собрании присутствовали патриарх Никон, все иерархи, бояре и прочие члены Боярской думы, московские дворяне, представители провинциального дворянства (дворяне городовые), оптовые купцы (гости), члены двух основных купеческих корпораций (гостиной и суконной сотен), представители простых горожан (черных сотен), мелкого купечества и стрельцов. Единогласно постановили переговоры с Польшей прервать, просьбу украинских казаков удовлетворить. Посольство в составе боярина Василия Васильевича Бутурлина, окольничьего Ивана Васильевича Олферова (или Алферова) и дьяка Лариона Лопухина со многими сопровождающими людьми засобиралось на юг.

Существует легенда о том, что 18 января на тайной (закрытой) Раде Богдан обратился к старшинам с речью: мол, есть четыре государя — турецкий, крымский, польский и московский — какого хотите? И старшины дружно крикнули «хотим московского царя». Впервые этот сюжет появляется в отчете Бутурлина о переговорах и, видимо, имеет иносказательный характер. Понятно, что к моменту приезда посольства все основные моменты уже были улажены и особого выбора у старшин не было. Кстати, без сюрпризов не обошлось: русские послы отказались подписывать документ от имени царя. Это понятно исходя из московской бюрократической системы того времени, но таким образом документ стал односторонним: казаки подписали свои обязательства, русские послы — нет. Это один из самых дискуссионных моментов, позволяющий именовать Переяславские договоренности как договором, так и присягой на верность. Смысл в таком случае меняется.

От имени царя Бутурлин передал гетману символы его власти — знамя и булаву, а также богатый костюм (ферязь) и меховую шапку в московском стиле. Обильные дары были преподнесены писарю Выговскому и всем старшинам. Послы еще посетили Киев, подчеркивая преемственность древнерусских традиций, после чего вернулись в Москву.

Фото: Getty Images/Fine Art Images/Heritage Images

Богдан Хмельницкий

А дальше была война. Возможно, самая жестокая и кровопролитная в русской истории. Она длилась 13 лет и стоила всем участникам колоссальных жертв. По подсчетам современных белорусских историков население Белоруссии за эти годы уменьшилось вдвое! Города по несколько раз переходили из рук в руки, что сопровождалось грабежами и почти полным истреблением жителей. Союз с казаками оказался непрочным, и многие из недавних друзей снова перешли на строну врага. За поляков воевал и ставший гетманом после смерти отца Юрий Хмельницкий. По сути, война перечеркнула все переяславские договоренности.

Тем не менее Переяславская рада останется в истории России и Украины как первый шаг к совместной государственности. Этот путь будет долгим и трудным, но он даст Украине в составе Российской империи, а затем и СССР возможность в последующие столетия достичь таких успехов, которые «под поляком» вряд ли могли быть возможны. И сегодня хороший повод об этом вспомнить.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ

 

Невідомий Хмель: Тільки Бог знає, що Хмельницький гадає

Міг генерального писаря до гармати прив’язати, полковнику за неповагу голову відрубати і козаків діжкою горілки задобрити.

Цільний і суперечливий, запальний і мудрий, жорстокий і ніжний, принциповий і готовий до компромісу. Його сучасники були переконані, що він мав тисячу облич. Проте жодне не було справжнім. Про нього казали: “Тільки Бог святий знає, що Хмельницький думає-гадає”.

Він запевняв у щирій прихильності короля і міг за його спиною змовлятися з іншими правителями. Свою політичну кар’єру починав як революціонер, а закінчив як самодержавець із монаршими амбіціями. Хотів розширити привілеї та вольності козачого стану. А створив визнану у світі українську державу з усіма необхідними атрибутами. Саме за його гетьманування Україна як держава вперше зазвучала на міжнародній політичній арені ще у XVII столітті.

Перелік характеристик, які основані на цілковитих протилежностях (суперечностях), можна продовжувати. Майстер маневрів, які вражали сучасників і досі плутають нащадків. Про Богдана Хмельницького написано чимало. Та яким же був великий українець у повсякденному житті? Пропонуємо читачам самим відкрити для себе досі невідомого Хмеля. Допомагають знані українські історики – Віктор Брехуненко й Тарас Чухліб.

Віктор Брехуненко Тарас Чухліб

Історична довідка

XVII століття – це епоха формування абсолютизму в Європі. Пошук і розуміння свого місця в європейському соціумі, новий імпульс національної ідентифікації. Це час формування в Україні нової політичної еліти – козаків, які стали основним чинником українського державотворення.

 

Ранньомодерна епоха – інші уявлення та стереотипи мислення

“Є правитель – значить, є держава. Якщо ж правитель бере якусь державу під свою опіку, то насамперед це означало визнання законності її існування. Такий собі акт міжнародної легітимізації. Такі були часи зі своїми уявленнями, стереотипами мислення та баченням самої ідеї державності. Часи, коли за віру вбивали, а власні кошти заможна знать вкладала не в офшори, як нині модно, а у церкви”, – розповідає доктор історичних наук Віктор Брехуненко.

Такі тонкощі ранньомодерної епохи допомагають краще зрозуміти, в яких умовах формувався характер великого гетьмана.

Про життя Хмельницького до початку революції відомо мало. Ще Михайло Грушевський писав: “Його біографія настільки убога на реалії, наскільки багата на легенди”.

Родом Богдан Хмельницький із дрібної української шляхти. Батько – чигиринський підстароста, якого було позбавлено стану. Причина достеменно невідома.

Майбутній гетьман спершу навчався в школі при одному з київських монастирів, а згодом – в єзуїтському колегіумі. Життя змусило також вивчити турецьку, польську та татарську. Характер відшліфував турецько-татарський полон та Запорізька Січ, де Хмельницького обрали гетьманом.

“І тут вимальовується чи не перша унікальність гетьмана, – наголошує Віктор Брехуненко. – Не маючи чіткого шляхетського родоводу та високого титулу, що було надважливо в епоху середньовіччя та в ранньомодерні часи, Хмельницький спромігся стати гетьманом. Легітимізував свою владу і налагодив міжнародні відносини з низкою європейських держав”.

 Майстер маневрів та дипломат найвищого ґатунку

Богдан Хмельницький тримав гетьманську булаву в надскладний для України час: поглинальний тиск Речі Посполитої, а згодом і Московського царства, нестійка політика Османської порти, Швецькі амбіції щодо України. Все це вимагало складних маневрів та високої дипломатії. Тим паче, що в ті часи дипломатичні союзи не рідко відігравали вирішальне значення. І Хмельницькому це добре вдавалося. Скажімо, аби задобрити та схилити на свій бік Кримське ханство, Хмельницький навіть залишив у Криму як полоненого свого улюбленого сина Тимоша. А завдяки знанням міжнародної ситуації, суспільного ладу та звичаїв Оттоманської порти, забезпечив тривалий нейтралітет Туреччини щодо майбутнього України.

Ті, кому пощастило спілкуватися із Хмельницьким, звертали увагу на тонкий розум, ерудицію, вміння передбачати розвиток подій й сталеву волю гетьмана. А ще – на фактично вроджений дипломатичний хист. Він уміло маневрував між заможними верствами суспільства та козацькою голотою, що було особливо важливо в умовах соціальних заворушень.

За словами істориків, одне з поширених гасел визвольної війни – “боротьба з унією” – гарно мобілізувало тогочасне населення України. Тож Хмельницький вдало його використовував суто в православних регіонах України. “Та мало наголошують на тому, що Хмельницький висловлювався проти силування до тієї чи іншої віри. 1657 року гетьман гарантував свободу віровизнання покатоличеній шляхті Пінського повіту (територія сучасної Білорусі). У нього була мета – створити Українську Державу. І він робив усе для її зміцнення”, – розповідає Віктор Брехуненко.

Гнучкість політики Хмельницького визнавали і його сучасники, і теперішні хмельницькознавці.

 Жорстокий і авторитарний

Уже за життя Богдан Хмельницький мав беззаперечний авторитет. Він зумів не лише підняти пригноблене українське населення, а й здолати одну з найсильніших тогочасних держав Європи – Річ Посполиту. Хто ж наважувався перечити великому гетьману – міг поплатитися честю й навіть головою. Причому гаряча рука Хмеля не жалувала нікого.

Гаряча рука Хмеля не жалувала нікого

Так, в історичних джерелах зазначається, що за невиконання своїх вимог гетьман наказав на кілька діб прив’язати до гармати самого Максима Кривоноса (український військовий діяч, полковник, учасник Корсунської битви. 1848 року Кривоніс очолив на Поділлі повсталі козацькі та селянські загони, з яких сформував цілу армію. Фактично контролював частину Волині та все Поділля. Вперше в історії Львова взяв штурмом Високий замок).

Не оминув такої участі і генеральний писар, майбутній гетьман України Іван Виговський. За сміливість протирічити самому Хмельницькому гетьман наказав прив’язати Виговського до гармати.

Для Кривоноса і Виговського обійшлося затерплими м’язами. Черкаський же полковник Єсько (Яков Воронченко) за непослух поплатився головою. “У жовтні 1653 року під час ради козацьких старшин в Чигирині Хмельницький власноручно “вийняв шаблю і порубав його за неповагу, виявлену під час розмови з гетьманом”. Оскільки свідками самосуду стало чимало козаків, Хмельницький одразу ж поклонився їм тричі до землі та велів дати бочку меду. Недаремно Хмеля називали не лише жорстоким, а й дуже хитрим”, – ділиться доктор історичних наук Тарас Чухліб.

 Основоположник психологічно-інформаційної війни

Сучасні українці на власному прикладі переконалися в ефективності психологічно-інформаційних війн. Однак мало хто знає, що на території Центрально-Східної Європи їх започаткував не хто інший, як видатний державний і військовий діяч, славетний гетьман Богдан Хмельницький.

Битва під Берестечком

“Використовуючи закладені Северином Наливайком, Петром Конашевичем-Сагайдачним, Михайлом Дорошенком, Іваном Сулимою традиції козацького військового мистецтва, Хмельницький, формуючи свою армію, першочергове значення надавав розвідці. Уже в перші роки Національно-визвольної війни визначилася організаційна структура цього “відомства”, – продовжує Тарас Чухліб.

За словами історика, в практиці вітчизняного воєнного мистецтва вперше застосовувалися принципи ведення так званої психологічної війни. За допомогою розвідувальної служби та контррозвідки, гетьман поширював дезінформацію, сіяв паніку, непевність у власних силах серед ворогів. Навіть видавав інструкції розвідникам через спеціальні універсали.

Такі методи український гетьман успішно застосував під час вирішальних битв під Корсунем, Пилявцями, Зборовом та Берестечком.

Сам Хмель нерідко називав себе лихим і малим. За словами наших співбесідників, найбільш точно зовнішність Богдана Хмельницького відобразив відомий у Європі голландський художник Вільгельм Гондіус у своїй гравюрі 1651 року. Він працював при дворі польського короля Владислава IV та, очевидно, бачив не лише самого гетьмана, а й його прижиттєві зображення.

“Тонкі брови на втомленому обличчі підкреслюють відкритий і водночас владний погляд темних очей бунтівливого гетьмана, якому на той час вже було близько 56 років. Високе чоло, трохи задовгий ніс, закручені донизу вуса, міцно стулені тонкі губи, не важке, але круто зрізане підборіддя. Згідно з свідченнями очевидців, Хмельницький був вище середнього зросту, мав міцну будову тіла й відзначався “широкістю у кістках”, – цитує сучасників гетьмана Тарас Чухліб.

 

Скромний і невибагливий у побуті

 У повсякденному житті перший гетьман України Богдан Хмельницький був невибагливою і скромною людиною. Носив простий козацький одяг і лише під час урочистостей чи дипломатичних прийомів одягав коштовне вбрання. Гетьманський палац у Чигирині не вирізнявся пишністю. Хмельницький вживав ту саму їжу, що й інші козаки, не відмовлявся від спиртних напоїв.

За свідченнями венеціанського посла Альберто Віміна, який зустрічався з гетьманом у 1650 та 1656 роках: “Всім, хто входить до його кімнати, він тисне руку і всіх запрошує сідати, коли вони козаки. У цій кімнаті немає ніякої розкоші, стіни позбавлені всяких прикрас, за винятком місць для сидіння. Лише грубі дерев’яні лави, вкриті шкіряними подушками… Дамаський килим простягається перед невеликим ліжком гетьмана, в головах його висить лук і шабля, єдина зброя, яку він звичайно носить..”.

Спостережливий венеціанець також порівнював українського правителя з античним героєм Агафоклом. Адже гетьман передбачливо прикрасив так своє житло, щоб пам’ятати про своє становище та не впасти в надмірну гордість. “Може, в цьому він наслідує Агафокла, який, бувши сином гончара і досягши царської влади, звелів зробити собі стіл і поставець з глиняним посудом”.

“Цей Хмель – літня людина, але щедро наділений дарами щастя: нелукавий, спокійний, мовчазний, не цурається людей. Всіма справами займається сам особисто, в міру їсть і п’є, і одягається, наслідуючи в способі життя найбільшому з царів, Василію Македонянину”, – описували Богдана Хмельницького його сучасники.

За слів шведського посла Велінга, який був на прийомі у гетьманському палаці у січні 1657 року: “Гетьман живе просто і скромно… У тім же покою, де він давав аудієнцію, їсть, спить і всю свою родину при собі тримає…”

Після смачного обіду чи вечері гетьман курив турецьку люльку, міг заграти на бандурі або ж цитрі. Чого не бракувало в гетьманських покоях, то це дотепних жартів та веселощів. Трапилося навіть, що швецький посол, який був йогою, аби не пити горілку, з’їв кришталь. І цим дуже розізлив гетьмана – у ті часи кришталь був не лише дорогим, а й дуже рідкісним склом.

Хмельницький і голуби

Великий гетьман України був тричі одружений і мав шістьох дітей. Всіх їх народила перша дружина Анна Сомко, яка походила з роду переяславських міщан. За рік до історичних подій 1647 року Ганна померла. Втім Богдан бідкався недовго і зажив зі своєю колишньою покоївкою – молодою й красивою шляхтянкою Оленою. Невдовзі її викрав черкаський староста Чаплинський, зруйнував хутір, а наймолодшого Богданового сина Остапа поляки забили до смерті.

Ганна Сомко Олена Чаплинська Ганна Золотаренко

Власне ці події разом з іншими, більш глобальними причинами і призвели до початку чергового козацького повстання проти польської влади. А згодом і до революції та створення на базі Війська Запорозького ранньомодерної Української Держави – Гетьманату або ж Гетьманщини. Того ж року Єрусалимський патріарх Паісій освятив шлюб з Оленою, яка, на вимогу Богдана, перейшла з католицизму в православ’я й перейменувалася на Мотрону. Це дійство відбулося в київському Софіївському соборі без самої Мотрони.

Проте вже через кілька років гетьманич Тиміш звинуватив свою мачуху в зраді на користь польської розвідки. За іншими даними, застав її в ліжку з якимось челядником, тож після короткого козацького самосуду стратив зрадливу дружину.

Третьою й останньою дружиною Богдана була Ганна з відомого козацько-старшинського роду Золотаренків. Історики називають її справжньою гетьманівною: у всьому догоджала Хмельницькому та навіть за його відсутності підписувала документи державної ваги – гетьманські універсали. Саме Ганна Золотаренко у серпні 1657 року оплакувала свого неспокійного чоловіка на смертному одрі.

Загалом гетьман не був байдужим до жіночої вроди. За свідченнями польського шляхтича М’ясковського, також гетьман полюбляв спілкуватися з так званими “відьмами”, які його не раз розважали та пророкували гетьманові щастя на війні. Та особливим захопленням Хмельницького були голуби, у різновидах яких він розбирався досконало.

Тиміш Хмельницький / Вікіпедія

“У вихованні дітей Богдан схилявся до спартанського стилю, – зауважує Тарас Чухліб. Попри сильну любов до свого старшого сина Тимоша, не раз “наказував прив’язати його до гармати й міцно бити, поки той не поклявся йому, що буде добрим, статечним, і лише потім наказав відкувати його. Часто Хмельницький за шаблю хапався, так що Тиміш не хоче потрапляти йому на очі. Міг пожертвувати свободою сина заради великої політики. І дуже болісно пережив загибель Тимоша під час облоги молдовського міста Сучави”.

Доля дітей великого гетьмана склалася здебільшого трагічно. Наймолодшого сина Остапа поляки забили до смерті. Старшу доньку Степанію разом із чоловіком полковником Іваном Нечаєм вислали до Сибіру. Улюбленець Тиміш, який мав стати наступником Хмельницького на гетьманській посаді, загинув. Юрія називали “помилкою” природи ще за життя Богдана. Трохи краще склалася доля в Катерини, яка спочатку була одружена з Данилом Виговським, а після його смерті – з Павлом Тетерею. А також у Марії – дружини Лук’яна Мовчана.

Помер перший гетьман України 1657 року в Чигирині. За офіційною версією, його тіло поховали в Суботові, в Іллінській церкві, яка мала стати родовою усипальницею Хмельницьких. Проте віднайти поховання гетьмана археологам упродовж 300 років так і не вдавалося. Донедавна. Цього року в родинній церкві-усипальниці, що в Суботові, за допомогою сучасної апаратури, геофізики зафіксували об’єкт, схожий на склеп. За попередніми висновками науковців, нові дані допоможуть розкрити найбільшу інтригу останніх століть. Але про це вже в наступній статті.

Іллінська церква в Суботові, де, за офіційною версією, був похований Богдан Хмельницький. Фото: stezhkamu.com

Статтю створено у співпраці та за підтримки ГО “ФОНД ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ”

Борис Хмельницкий: фото, биография, фильмография, новости

Борис Хмельницкий — советский актер театра и кино, известный по ролям в фильмах «Стрелы Робин Гуда», «Баллада о доблестном рыцаре Айвенго», «В поисках капитана Гранта», «Тарас Бульба», народный артист России (2001).

Детство и юность Бориса Хмельницкого / Boris Hmelnitskii

Борис Хмельницкий вырос в семье офицера Красной армии. В период войны маленький Борис с сестрой Луизой находились под опекой дедушки в тайге, там мальчик научился понимать и чувствовать природу. После войны семья Хмельницких много путешествовала по России, поскольку отец заведовал Домами офицеров в разных городах.

Борис Хмельницкий постоянно находился в центре культурной жизни, в Домах офицеров кипело творчество. Мальчик мечтал стать актером, но с детства страдал от заикания. В 12 лет Бориса Хмельницкого направили в Киев, чтобы исправить недуг. Терапия завершилась успешно, но в моменты волнений проблема возникала вновь.

В 1961 году Борис Хмельницкий стал выпускником львовского музыкального училища и получил специальность «Дирижер оркестра народных инструментов». В 21 год Борис едет покорять московское Театральное училище им.Щукина и, несмотря на недуг, поступает в «Щуку» на курс к мастеру Б.Е. Захаве.

Творческий путь Бориса Хмельницкого / Boris Hmelnitskii

Колоритный типаж Бориса Хмельницкого привлек внимание Юрия Любимова, режиссер позвал начинающего актера в Московский театр драмы и комедии на Таганке, где юноша впоследствии сыграл Ноздрева и Маяковского. В 1966 году Владимир Хмельницкий принят в постоянную труппу театра на Таганке, где проработал 23 года. В профессиональном арсенале актера такие роли, как Вершинин в «Трех сестрах» Чехова, Разумихин в «Преступлении и наказании» Достоевского, Галилео Галилей в «Жизни Галилея» Брехта, Крямин в «Пугачеве» Есенина, Воланд в «Мастере и Маргарите» Булгакова.

Бориса Хмельницкого приглашали играть в другие театры, но актер всегда отказывался. С коллективом складывались теплые отношения, а Юрий Любимов помог актеру навсегда избавиться от заикания.

— Как-то мы были в гостях у Андрея Миронова, зашел разговор: у вас замечательный театр, мы его любим, но актеры в нем — марионетки. На что я возразил: Андрей, назови второй театр в Советском Союзе, где есть такое количество потрясающих актеров — Славина, Демидова, Полицеймако, Жукова, вся мужская обойма — Высоцкий, Золотухин, Губенко, Бортник, Филатов — ничего себе театр марионеток. Мы наслаждались ролями. Эпизоды Любимов выстраивал так, что плохо сыграть было невозможно.

В 1966 году Бориса Хмельницкого утвердили на роль в фильме «Кто вернется – долюбит». Роль солдата-поэта стала первым опытом работы в кино для Хмельницкого. Короткую эпизодическую роль актер сыграл в легендарном фильме Бондарчука «Война и мир». В 1966 году на отечественные экраны вышла лента «Вечер накануне Ивана Купала», где Борис Хмельницкий исполнил свою первую главную роль — полунищего батрака Петро Безродного.

Культовыми ролями Бориса Хмельницкого стали работы в картинах «Стрелы Робин Гуда» и «Баллада о доблестном рыцаре Айвенго». На съемочной площадке произошло совпадение образа героя с личными свойствами актера, что привело к отождествлению Робин Гуда с Хмельницким и наоборот. Актер не брезговал эпизодическими ролями и ролями второго плана.

— Небольшая роль иногда бывает интереснее, глубже по актерской линии, чем иная главная. Хороший эпизод, мощная роль второго плана, что может быть лучше? Нет, эпизодических ролей в кино я не боюсь.

Борису Хмельницкому поступали предложения из Голливуда, актер с энтузиазмом соглашался, но «сверху» запрещали. В 1982 году актер покинул театр на Таганке, сыграв в последний раз в мистическом спектакле «Мастер и Маргарита». Юрий Любимов назначил на роль Воланда Хмельницкого, Смехова и Соболева. Репетировали по очереди, но перед премьерой режиссер должен был выбрать главный состав.

— Перед сдачей Любимов сказал, что первый исполнитель Воланда — Хмельницкий. Прошло время, без всяких объяснений меня сняли с роли. Два года я не играл. В Омске, на гастролях, одному из исполнителей был задан вопрос: почему Борис не играет? – «Как был Бэмби, так и остался. Такие роли надо выгрызать зубами и идти по трупам». Я по трупам не хожу. Предпочел уйти из театра. Все заявление восприняли как мою очередную шутку.

В период российского кинематографа Борис Хмельницкий редко снимался, поскольку ждал хороших ролей и отвергал сомнительные предложения. Одной из последних заметных ролей стала работа в драме «Тарас Бульба», вышедшей в 2009 году. Актер не дожил до премьеры, его персонажа озвучивал Никита Джигурда.

 

Борис Хмельницкий получил звание «народный артист России» в 2001 году.

 

Личная жизнь Бориса Хмельницкого / Boris Hmelnitskii

В студенческие годы Борис Хмельницкий познакомился с будущей женой — Марианной Вертинской. Девушка всегда воспринимала Бориса как друга, но после его внешних изменений, которые произошли в связи с работой в фильме «Красная палатка», Марианна задумалась. Хмельницкий отпустил бороду, повзрослел, возмужал.

У Бориса Хмельницкого и Марианны Вертинской в браке родилась дочь Дарья, ставшая в будущем актрисой. Однако браку было суждено распасться через три года, дочь жила с отцом, но Борис и Марианна навсегда остались родными людьми и поддерживали друг друга в сложных ситуациях.

Следующие отношения Борис Хмельницкий официально оформил с Ириной Гончаровой, профессиональным психоаналитиком, но их брак тоже был недолгим. Известно, что у Хмельницкого имеется сын Алексей, рожденный вне брака, мальчик не пошел по стопам отца и закончил финансовый колледж в Лондоне.

Борис Хмельницкий любил играть в бильярд, ходить на рыбалку и на охоту, вкусно готовил. Был аполитичен, но в период путча ГКЧП забаррикадировался в Белом доме вместе с М. Ростроповичем, С. Говорухиным, А. Пашутиным. Имел крепкую дружбу с Владимиром Высоцким, после смерти товарища добился установления памятника «голосу страны» у Покровских ворот.

Борис Хмельницкий был смертельно болен, об этом мало кто знал, актер не любил жаловаться. За месяц до смерти отказали ноги, но артист не прекращал готовить праздничный концерт в честь друга Владимира Высоцкого. Борис Алексеевич Хмельницкий умер от рака утром 16 февраля 2008 года и был похоронен на Кунцевском кладбище на участке №10.

Театральные работы Бориса Хмельницкого / Boris Hmelnitskii

Театр на Таганке:

  • «Добрый человек из Сезуана» Б. Брехта
  • «Три сестры» А. П. Чехова — Вершинин
  • «Послушайте!» по В.Маяковскому — Маяковский
  • «Мастер и Маргарита» по М. А. Булгакову — Воланд
  • «Преступление и наказание» по Ф.Достоевскому — Разумихин
  • «Жизнь Галилея» Б. Брехта — Галилео Галилей
  • «Пугачев» Сергея Есенина — Крямин

Фильмография Бориса Хмельницкого / Boris Hmelnitskii

2009    Тарас Бульба -  атаман Бородатый
2007    Одна любовь души моей  — Александр Поджио  — главная роль
2006    Тюрьма особого назначения  -  Коля Архангельский
2005    Чёрный принц  — игрок
2005    Сага древних булгар. Сказание Ольги Святой
2005    Сага древних булгар. Лествица Владимира Красное Солнышко  -  Святослав
2003    Роксолана 3. Владычица империи (Украина)  — князь Карнар
2003    Каждый взойдет на Голгофу (Казахстан, Россия)  — «Барон»
2002    Моя граница  — Резвон
2001    Семейные тайны  — эпизод
2001    На углу у Патриарших-2 — Саша Потоцкий
1998    Кольца всевластия | Сьомий перстень чаклунки — царь одного из подчиненных царств
1997    Моцарт в Петербурге (короткометражный)
1996    Карьера Артуро Уи. Новая версия  -  Xук
1994    Джонатан — друг медведей | Jonathan of the Bears | Jonathan degli orsi
1994    Веселенькая поездка (Россия, Украина)
1993    Месть пророка (Таджикистан, Сирия) -  Дэниэл Перкинс
1993    Гетманские клейноды (Украина)
1993    Бегущий по льду | Ice Runner, The (США) — Орхан
1992    Убийство в Саншайн-Менор (Украина) — Джо Алекс  — главная роль
1991    Караван смерти — главарь банды  -  главная роль
1989    Султан Бейбарс  -  Котуз
1989    Савраска  — капитан
1989    Поезда без улыбок
1989    Комедия о Лисистрате | Lisistrata  — афинский посол
1989    Этюды о Врубеле  -  Семен Гайдук
1989    Бейбарс  -  Котуз
1989    Без надежды надеюсь
1988    Трагедия в стиле рок  -  друг Дмитрия Ивановича Багрова
1988    Приключения Квентина Дорварда, стрелка королевской гвардии -  Гайраддин, цыган
1987    Суд в Ершовке
1987    Десять дней, которые потрясли мир (фильм-спектакль)
1987    Войдите, страждущие!  -  Гелий
1986    Перехват  -  хулиган в аэропорту
1985    Черная стрела  -  лорд Грей
1985    Жизнь и бессмертие Сергея Лазо  -  Попов
1985    В поисках капитана Гранта | По следите на капитан Грант -  капитан Гарри Грант
1983    Пароль — «Отель Регина» -  Ларионов
1983    Комический любовник, или Любовные затеи сэра Джона Фальстафа -  Виконт
1982    Баллада о доблестном рыцаре Айвенго  -  Робин Гуд
1981    Чёрный треугольник  -  Ритус
1981    Ночной блокнот (короткометражный)  -  Игорь  -  главная роль
1981    Лесная песня. Мавка  -  Перелесник
1980    Юность Петра | Peters Jugend  -  стрелец Кузьма Чермный
1980    В начале славных дел (СССР, ГДР)  -  стрелец Кузьма Чермный
1979    Дикая охота короля Стаха  -  Алесь Ворона
1979    Антарктическая повесть  -  Дугин  -  главная роль
1978    Человек меняет кожу  -  Павел Кристаллов
1978    Море
1977    Свидетельство о бедности  -  «Крест»
1977    Ненависть
1975    Стрелы Робин Гуда  -  Робин Гуд  -  главная роль
1972    Стихи о Прекрасной даме (фильм-спектакль)
1972    Петерс | Peterss  — Кустинский
1972    Наперекор всему | Живети заинат  -  Никанор
1971    Пой песню, поэт...  -  дядька Есенина
1971    Возмездие (фильм-спектакль)
1970    Обыкновенная история (фильм-спектакль)  -  граф Новинский
1970    И был вечер, и было утро...  -  Владимир Полевой  -  главная роль
1969    Красная палатка | Red Tent, The | Tenda rossa, La  -  Вильери
1969    Князь Игорь  -  Князь Игорь — главная роль
1968    Вечер накануне Ивана Купала — Петро Безродный  — главная роль
1967    Софья Перовская  -  Николай Кибальчич
1966    Кто вернется — долюбит  -  поэт-солдат  -  главная роль
1967    Война и мир  -  адъютант отца Пьера Безухова

"Холостячка" Мішина, прем'єр Шмигаль та іспанський грип - що шукали українці у Вікіпедії-2020

Автор фото, uk.wikipedia.org

Об'єднання "Вікімедіа" опублікувало список найпопулярніших статей Вікіпедії у 2020 році, історичних та сучасних постатей, а також питань, до яких був сплеск інтересу торік.

Загалом топ-15 української Вікі виглядає так:

Автор фото, Вікімедіа Україна

Лідерами українського сектору всесвітньої енциклопедії стали статті про Україну та Тараса Шевченка.

Це багаторічні лідери, яких, утім, у 2019 році потіснили запити про "Перехід церковних громад до ПЦУ", "Зеленський Володимир Олександрович" та "Вибори президента України 2019". У 2020 році Україна та Шевченко повернули свої позиції.

Зі зрозумілих причин до топ-5 також увірвалася тема "Коронавірусна хвороба 2019 в Україні".

"Загалом пандемія COVID-19 стала основною подією року, і це закономірно відобразилось на інтересах читачів Вікіпедії. Три статті на тему увійшли до топ-25 — окрім статті про COVID-19 в Україні, це також «Пандемія коронавірусної хвороби 2019» (дев'яте місце, 346 тисяч переглядів) та "Вірус" (тринадцяте місце, 315 тисяч)", - відзначають у "Вікімедіа".

На популярність статей у "Вікіпедії" також вплинула українська шкільна програма в умовах дистанційного навчання.

"У травні одними з найпопулярніших статей були „Білки", „Гриби" та „Займенник" — теми, що вивчаються в межах шкільної програми", - пояснює Микола Козленко, заступник голови Правління ГО "Вікімедіа Україна" та адміністратор українського розділу Вікіпедії.

"Із березня спостерігаємо сплеск інтересу до статті „Список 250 найрейтинговіших фільмів IMDb" — очевидно, під час локдауну українці вибирали, які фільми варто подивитися. Натомість статті „Війна на сході України" та „Збройні сили України" читали менше — вперше за кілька років вони не увійшли до топ-50", - додає Микола Козленко.

У "Вікімедіа" окремо дослідили популярність запитів про сучасні та історичні публічні фігури.

Серед сучасників шукали біографію Ліни Костенко, президента Зеленського та британської королеви Єлизавети ІІ.

Водночас у топ-10 увійшли також учасник політичних скандалів та вигнанець з фракції "Слуги народу" Гео Лерос, "перша холостячка країни" Ксенія Мішина, екскандидат у мери Києва Андрій Пальчевський, а також прем'єр-міністр Денис Шмигаль, який до свого призначення у березні 2020 року був не дуже публічною фігурою.

Десятка найпопулярніших запитів про сучасників в українській Вікіпедії-2020 виглядає так:

  • Костенко Ліна Василівна (224 202 перегляди)
  • Зеленський Володимир Олександрович (220 276)
  • Єлизавета II (207 276)
  • Ілон Маск (190 327)
  • Порошенко Петро Олексійович (177 101)
  • Тіна Кароль (170 283)
  • Лерос Гео Багратович (166 009)
  • Мішина Ксенія Олександрівна (163 982)
  • Пальчевський Андрій Іванович (161 690)
  • Шмигаль Денис Анатолійович (154 556)

А серед історичних фігур лідирує літературна "тріада" Тарас Шевченко, Іван Франко та Леся Українка:

  • Шевченко Тарас Григорович (681 271 перегляд)
  • Леся Українка (390 308)
  • Франко Іван Якович (361 998)
  • Богдан Хмельницький (259 361)
  • Данило Галицький (221 812)
  • Грушевський Михайло Сергійович (218 967)
  • Стус Василь Семенович (210 507)
  • Іван Мазепа (203 706)
  • Гай Юлій Цезар (188 590)
  • Сковорода Григорій Савич (186 750)

Українці також багато читали про чуму, іспанський грип і Orthocoronavirinae (підродину коронавірусів, до якої належить SARS-CoV-2).

Сплеск уваги: найпопулярніші статті, увага до яких значно зросла у 2020 році:

  • Коронавірусна хвороба 2019 в Україні (438 437 переглядів)
  • Пандемія коронавірусної хвороби 2019 (346 273)
  • Спіймати Кайдаша (218 325)
  • Коронавіруси (218 259)
  • COVID-19 у Полтавській області (196 320)
  • Ілон Маск (190 327)
  • Чума (187 447)
  • Orthocoronavirinae (183 466)
  • Іспанський грип (180 382)
  • Лерос Гео Багратович (166 009)

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш TelegramабоViber!

Які статті української вікіпедії найчастіше відкривали у 2020 році

Найпопулярнішими статтями українськомовної вікіпедії у 2020 році стали «Україна», «Шевченко Тарас Григорович» і «YouTube», повідомляють у блозі онлайн-енциклопедії.

Рейтинг статей української Вікіпедії з кількістю переглядів:

  1. Україна (852,943)
  2. Шевченко Тарас Григорович (681,271)
  3. YouTube (598,572)
  4. Київ (475,448)
  5. Коронавірусна хвороба 2019 в Україні (438,437)
  6. Леся Українка (390,308)
  7. Друга світова війна (378,182)
  8. Франко Іван Якович (361,998)
  9. Пандемія коронавірусної хвороби 2019 (346,273)
  10. Facebook (345,767)
  11. Сполучені Штати Америки (332,426)
  12. Перша світова війна (318,469)
  13. Вірус (315,362)
  14. Google (306,428)
  15. Список українських жіночих імен (305,500)
  16. Білки (296,923)
  17. Київська Русь (289,533)
  18. Населення України (284,635)
  19. Список українських чоловічих імен (277,186)
  20. Галицько-Волинське князівство (271,437)
  21. Велика Британія (271,236)
  22. Німеччина (263,740)
  23. Львів (262,993)
  24. Богдан Хмельницький (259,361)
  25. Європейський Союз (258,071)
  26. Прислівник (257,607)
  27. Займенник (255,910)
  28. Список 250 найрейтинговіших фільмів IMDb (251,603)
  29. Просвітництво (238,240)

30. Список країн Європейського Союзу (235,698)

31. Природна зона (234,458)

32. Гриби (233,773)

33. Українська абетка (233,525)

34. Голодомор в Україні (1932—1933) (233,200)

35. Союз Радянських Соціалістичних Республік (231,090)

36. Євразія (230,320)

37. Австралія (230,055)

38. Український степ (225,125)

39. Костенко Ліна Василівна (224,202)

40. Дніпро (223,898)

41. Данило Галицький (221,812)

42. Романтизм (221,056)

43. Зеленський Володимир Олександрович (220,276)

44. Грушевський Михайло Сергійович (218,967)

45. Екосистема (218,538)

46. Спіймати Кайдаша (218,325)

47. Коронавіруси (218,259)

48. Амінокислоти (216,287)

49. Італія (214,741)

50. Польща (214,481)

Найпопулярніші історичні особи:

  1. Шевченко Тарас Григорович (681,271)
  2. Леся Українка (390,308)
  3. Франко Іван Якович (361,998)
  4. Богдан Хмельницький (259,361)
  5. Данило Галицький (221,812)
  6. Грушевський Михайло Сергійович (218,967)
  7. Стус Василь Семенович (210,507)
  8. Іван Мазепа (203,706)
  9. Гай Юлій Цезар (188,590)
  10. Сковорода Григорій Савич (186,750)

Найпопулярніші сучасники:

  1. Костенко Ліна Василівна (224,202)
  2. Зеленський Володимир Олександрович (220,276)
  3. Єлизавета II (207,276)
  4. Ілон Маск (190,327)
  5. Порошенко Петро Олексійович (177,101)
  6. Тіна Кароль (170,283)
  7. Лерос Гео Багратович (166,009)
  8. Мішина Ксенія Олександрівна (163,982)
  9. Пальчевський Андрій Іванович (161690)
  10. Шмигаль Денис Анатолійович (154,556)

Різко зріс інтерес за рік до статей:

  1. Коронавірусна хвороба 2019 в Україні (438,437)
  2. Пандемія коронавірусної хвороби 2019 (346,273)
  3. Спіймати Кайдаша (218,325)
  4. Коронавіруси (218,259)
  5. COVID-19 у Полтавській області (196,320)
  6. Ілон Маск (190,327)
  7. Чума (187,447)
  8. Orthocoronavirinae (183,466)
  9. Іспанський грип (180,382)
  10. Лерос Гео Багратович (166,009)

«Запровадження карантину та навчання вдома призвели до сплеску популярності статей на теми зі шкільної програми, а також про популярну культуру. Із березня зріс інтерес до статті «Список 250 найрейтинговіших фільмів IMDb». Натомість статті «Війна на сході України» та «Збройні сили України» читали менше – вперше за кілька років вони не ввійшли до топ-50», – коментуть у «Вікімедіа Україна».

Із рейтингу виключили статті, відвідуваність яких пояснюється технічними причинами, а не органічним інтересом. Наприклад, про чотири медіа («Всеросійська державна телевізійна і радіомовна компанія», «НТВ», «Перший канал (Росія)» та «Радіо Свобода»), переходи на які викликані дисклеймером, який встановлює YouTube на відеоролики, опубліковані виданнями із державним фінансуванням.


У листопаді 2020 року вікіпедія визнана найбільш відвідуваним сайтом в Україні за версією Maps on The Web.

Відвідуваність українськомовної вікіпедії за рік зросла на 21%, а кількість створених у ній статей перетнула мільйон.

Форм увековечения памяти Богдана Хмельницкого | МЕЛЬНИЧЕНКО

Аннотация

В статье дан обзор основных форм увековечения памяти Богдана Хмельницкого в Украине и за его пределами средствами монументального искусства, присвоение ему звания общественно-культурного назначения, учреждения государственных наград и банкнот. Его именем названы город, школы, промышленные и сельскохозяйственные предприятия. Важную роль играют музеи. В нем рассказывается история строительства отдельных памятников на родине гетмана в Киеве и других регионах Украины с указанием их авторов и даты постройки.
Отмечено, что изучение, пропаганда жизни и деятельности выдающегося украинского военного, политического и общественного деятеля приобретает сегодня особую актуальность. Его имя и государственная деятельность находятся в центре внимания общественной жизни.


Ключевые слова

Богдан Хмельницкий; Украина; Гетман; объем памяти; государственность; памятники


Список литературы

1. Постановление Верховной Рады Украины «Об обращении Верховной Рады Украины к народу Украины по случаю 400-летия со дня рождения Богдана Хмельницкого».(1995). Верховный Совет Украины (ВД) , 31 , 253 (на укр.)

2. Исторический Киев. Путеводитель (1998). По « Комплекс памятников истории и культуры Киева » . Киев: Киевская городская государственная администрация (на укр.)

3. Есюнин С. М. (2010, июль). крупнейший Богдан Хмельницкий в. Газета «Е» (на укр.)

4. Памятники истории и культуры Украинской ССР . (1987). Каталог товаров. К. (на укр.)

5. М онумент Богдану Хмельницкому : Интернет-сайт. E. текст. дан. Доступ: https://uk.wikipedia.org/wik. Название с экрана (укр.)

6. Соса П. П., Березняк Г. И., Мельниченко В. Н. (1998). Достопримечательности Черкасс . Черкассы (на укр.)

7.Зарубежные памятники, посвященные Украине и Украине: Интернет-сайт. E. текст. дан. Доступ: http://changeua.com/life/10-pamyatnikiv-prisvyacheni-ukrayintsyam-chi. Название с экрана (укр.)

8. Музей Богдана Хмельницкого Чигирин: Интернет-сайт. E. текст. дан. Доступ: http://chigirinzapovidnyk.org.ua. Название с экрана (укр.)

9. Орден Богдана Хмельницкого (Украина): Интернет-сайт.E. текст. дан. Доступ: https://uk.wikipedia.org/wiki. Название с экрана (укр.)

10. Орден Богдана Хмельницкого (СССР) : Интернет-сайт. E. текст. дан. Доступ: https://ru.wikipedia.org/wiki. Название с экрана (укр.)

11. Банкнота достоинством 5 гривен 2004 г. : Интернет-сайт. E. текст. дан. Доступ: http: //www.bank.gov.ua / control / uk / publish / article? Art_id = 94617.Название с экрана (укр.)


Хмельницкие фамильные деревья, герб, генеалогия, ДНК, еще


(Реклама)

Главная> США> Фамилии> Семьи K> Семьи Кхм> Семья Хмельницких: фамилия Генеалогия, семейная история, генеалогическое древо, фамильный герб

Пожалуйста, добавьте ваш любимый веб-сайт (ы) на эту страницу!

Всемирная информация об этой фамилии

Пожалуйста, добавьте ваш любимый веб-сайт (ы) на эту страницу!

Эта страница и ее подстраницы содержат 2 ссылки.


Дополнительные результаты поисковой системы Linkpendium's Family Discoverer

Linkpendium соответствует 1-8 (из примерно 8 подходящих страниц):

Кэмерон (фамилия) - Википедия, бесплатная энциклопедия
... ), Канадский политик Максимилиан Камерон, он же Максим Кривонис (ум. 1648), один из лидеров Хмельницкого ...
https://en.wikipedia.org/wiki/Cameron_%28surname%29

Династия Гирей - Википедия, бесплатная энциклопедия
... помощь Ислама III Гирея во время Хмельницкого г. Восстание 1648 г. во многом способствовало первоначальному ...
https://en.wikipedia.org/wiki/Giray_dynasty

РОЗЕНТАЛЬ Генеалогия и семейная история - БЕСПЛАТНО
... Бабетта Розенталь 1822 Германия Лорен Фэй 20 июля 2015 Уильям Розенталь 1864 Кунёв, Хмельницкий , Украина ...
http://www.wikitree.com/genealogy/ROSENTHAL

Лето 2005 г.
... рассмотрено управлением Государственного архива Хмельницкой области . Информацию можно найти по адресу http ...
http://www.jgsgw.org/MishpachaBackIssues/Summer2005.pdf

Вторая Северная война - Википедия, бесплатная энциклопедия
... в результате как казачьего восстания Хмельницкого на юго-востоке, так и паралича ...
https://en.wikipedia.org/wiki/Second_N Северная_War

Категория: Статьи со специально выделенными ласковыми фразами за июнь 2014 г. - Wikipedia, the fre
... Юрий Хмельницкий Худжанд Kirk Hallam Community Academy Джин Киркпатрик Клондайк Энни Клоноа ...
https://en.wikipedia.org/wiki/Category:Articles_with_specifically_marked_weasel-worded_phrases_from_June_2014

Россия - Википедия, бесплатная энциклопедия
... Запорожские казаки в восстании против Польши и Литвы во время восстания Хмельницкого в ответ на ...
https://ru.wikipedia.org/wiki/Россия

Украина - Википедия, бесплатная энциклопедия
... необходимо] Богдан Хмельницкий , гетман Украины, основал независимую Украину после восстания в ...
https://en.wikipedia.org/wiki/Ukraine

Этот поиск занял 60 миллисекунд.

(Реклама)

Орден Богдана Хмельницкого ✯ история, цена, фото

Орден Богдана Хмельницкого - советская награда имени Богдана Хмельницкого, гетмана (вождя) Украинского казачьего гетманства. Впервые награда была учреждена 10 октября 1943 года Президиумом Верховного Совета СССР во время Второй мировой войны.

Габариты 1-2 класса - Диаметр 56 мм. 3 класс - Диаметр 45 мм.
Материалы 1 класс: Золото 19,3г. Серебро 26,7г. Вес 42,0г.
2 класс: Золото 6,5г. Серебро 35,4г. Вес 43,9г.
3 класс: Серебро 29,6г. Вес 32,0г.
Художник Александр Пащенко.


Цены на Орден Богдана Хмельницкого

На сегодняшний день цены на Орден Богдана Хмельницкого начинаются от:
. 1 класс 1943-91 ≈323 шт. - 25000 $
2 класс 1943-91 ≈2390 шт.- 8000 $
3 класс 1943-91 ≈5738 шт. - 2200 долл. США
Цена обновлена: 05.08.2021 г.


Орден Богдана Хмельницкого в системе наград СССР

Орден Богдана Хмельницкого I степени

Орден Богдана Хмельницкого II степени

Орден Богдана Хмельницкого III степени

Премия учреждена 10 октября 1943 года Президиумом Верховного Совета СССР во время Великой Отечественной войны. Орден Богдана Хмельницкого был разделен на три степени: 1-й, 2-й и 3-й степени.Генерал Алексей Данилов стал первым награжденным орденом Богдана Хмельницкого I степени за освобождение города Запорожья. Всего вручено 8451 награда, из них 1 степени - 323, 2 степени - 2390, 3 степени - 5738.

История Ордена Богдана Хмельницкого

Идею создания этой награды инициировали генерал Никита Хрущев, советский кинорежиссер Александр Довженко и поэт Николай Бажан. Орден был учрежден во время Второй мировой войны и был вручен военнослужащим Советских вооруженных сил, а часто и членам Украинского фронта за их исключительную службу в боевых действиях, которые привели к освобождению советской территории.

Этот орден стал единственным в системе наград РККА, в котором надпись была сделана не на русском языке (надписи сделаны на украинском языке), но и был единственным орденом, которым могли быть награждены партизаны. Также этот заказ стал единственным, у которого не было варианта на штанге подвески, но всегда выполнялся с винтом с резьбой. Кроме того, это был первый военный орден, третью степень которого могли получить солдат и сержант армии СССР. А также первый приказ в уставе которого упоминали офицеры ВМФ.

Орден Богдана Хмельницкого - пятиконечная звезда, выполненная в виде расходящихся лучей, в центре щит с изображением Богдана Хмельницкого под звездными расходящимися серебряными лучами.

Зиновий Богдан Хмельницкий (1595-1657) был польско-литовским гетманом из Запорожского войска Короны Польского Королевства в Речи Посполитой (ныне часть Украины). Он возглавил восстание против Речи Посполитой и ее магнатов (1648–1654 гг.), В результате чего было создано государство во главе с казаками Украины.

python - Как очистить несортированный список ссылок из википедии

Я пытаюсь получить всю ссылку с этой страницы википедии https://en.wikipedia.org/wiki/Ivan_Krypiakevych, вы можете видеть на этой странице первая ссылка украинская, вторая - Львовский университет, третья - Украина и т. Д.

Я пробовал использовать python wikipediaAPI, но он возвращает мне все ссылки, но они отсортированы от А до Я.

Мой код:

  из BS4 импортировать BeautifulSoup как BS
запросы на импорт
из pprint импорт pprint
импортировать wikipediaapi

def print_links (страница):
        ссылки = страница.ссылки
        для заголовка в отсортированном (links.keys ()):
            print ("% s:% s"% (заголовок, ссылки [заголовок]))

wiki_wiki = wikipediaapi.Wikipedia (
        language = 'en',
        extract_format = wikipediaapi.ExtractFormat.WIKI
)

page_py = wiki_wiki.page ('Иван Крипякевич')
print_links (page_py)
  

Код мне возвращает

 > Австрийская Галисия: Австрийская Галисия (id: ??, ns: 0) Biblioteca Nacional
> de España: Biblioteca Nacional de España (id: ??, ns: 0) Богдан
> Хмельницкий: Богдан Хмельницкий (id: ??, ns: 0) Буржуазный национализм:
> Буржуазный национализм (id: ??, ns: 0) Báthory: Báthory (id: ??, ns: 0)
> Категория: Статьи Википедии с идентификаторами BNE: Категория: Википедия
> статьи с идентификаторами BNE (id: ??, ns: 14) Категория: Википедия
> статьи с идентификаторами GND: Категория: Статьи Википедии с GND
> идентификаторы (id: ??, ns: 14) Категория: Статьи Википедии с ISNI
> идентификаторы: Категория: статьи Википедии с идентификаторами ISNI (id:
> ??, ns: 14) Категория: Статьи Википедии с идентификаторами LCCN:
> Категория: Статьи Википедии с идентификаторами LCCN (id: ??, ns: 14)
> Категория: Статьи Википедии с идентификаторами LNB: Категория: Википедия
> статьи с идентификаторами LNB (id: ??, ns: 14) Категория: Википедия
> статьи с идентификаторами SUDOC: Категория: Статьи Википедии с
> Идентификаторы SUDOC (id: ??, ns: 14) Категория: Статьи Википедии с
> Идентификаторы VIAF: Категория: Статьи Википедии с идентификаторами VIAF
> (id: ??, ns: 14) Земля Хелма: Земля Хелма (id: ??, ns: 0)... ...
> Украинский язык: украинский язык (id: ??, ns: 0) украинский
> национализм: украинский национализм (id: ??, ns: 0) Виртуальный
> Международный авторитетный файл: виртуальный международный авторитетный файл
> (id: ??, ns: 0) Западная Украина: Западная Украина (id: ??, ns: 0)
> WorldCat Identities: WorldCat Identities (id: ??, ns: 0) Жовква:
> Жолква (id: ??, ns: 0)
  

130-летие открытия памятника Богдану Хмельницкому в Киеве

Памятник Богдану Хмельницкому без преувеличения стал визитной карточкой столицы Украины, ее своеобразным символом.

Возведен 23 июля 1888 года на Софийской площади, где население встретило Богдана Хмельницкого со своим войском после разгрома польской шляхты. Однако открытию памятника предшествовало много времени, споров и разногласий.

Идея установки памятника украинскому гетману была выдвинута в 1840 году историком, профессором Киевского университета Николаем Костомаровым. Только в 1869 году русский царь издал указ о ее создании, а через год «разрешил» сбор средств.К сожалению, киевляне не очень охотно жертвовали деньгами, было собрано всего 25 тысяч карбованцев, поэтому концепция памятника менялась несколько раз. В целях экономии автор эскизных чертежей памятника Михаил Микешин отказался от многих элементов многофигурной композиции - барельефов «Збаражская битва», «Вступление Хмельницкого войска в Киев», композиции с кобзарём в образе Шевченко и многое другое, не отлили.

Для отливки самого памятника Морское управление пожертвовало 25,6 тонны старой меди. В 1877 году была окончательно изготовлена ​​гипсовая модель памятника, а в 1879 году в Санкт-Петербурге на литейно-механическом заводе при участии скульпторов Пия Велонского и Артемия Обера композиция была отлита из металла. В 1880 году ее привезли в Киев, но восемь лет она простояла во дворе Старого Киевского полицейского участка. Опять не хватило денег, на этот раз на пьедестал.В конце концов, в 1886 году Киевская городская дума передала памятнику гранитные блоки, оставшиеся от строительства опорных балок Цепного моста.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *