Закон, або Кодекс Хаммурапі

Закон, або Кодекс Хаммурапі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ КОЛЕДЖ РАКЕТНО-КОСМІЧНОГО МАШИНОБУДУВАННЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ім. ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

РЕФЕРАТ

з навчальної дисципліни «Культурологія»

на тему: «Закон, або Кодекс Хаммурапі»

Виконав: студент групи

ЕП-13у-1

Койнаш Максим

Перевірив викладач: Полтавець О. С.

Дніпропетровськ, 2013р.

Введення

Хаммурапі (букв. «Старший родич — цілитель») — цар Вавилона, правив приблизно в 1793 до — 1750рр. до н. е., в Вавилонської (аморейскої) династії. Син Синму-Балліта. Хаммурапі був майстерним політиком і полководцем, його ім’ям пов’язано з піднесенням Вавилона.

1. Розбудова Вавилону та його історичний розвиток

Вавилон — примітивно-рабовласницька держава Стародавнього Сходу, що розташовувалося по середньому і нижньому плині рік Євфрату та Тигру. Назву свою отримала від міста Вавилона, колишнього найбільшого політичного і культурного центра держави, досягав свого розквіту двічі — у XVIII і VII століттях до нашої ери. Власне Вавилон займала лише середню частину Дворіччя, від гирла нижнього Заба (притока Тигру) на півночі до міста Ніппур на півдні, тобто країну Аккад, яка в стародавніх написах часто протиставлялася країні Шумер, розташованої в Південній Месопотамії. На схід від Вавилонії простиралися гірські області, населені еламітами[1] та іншими племенами, а до заходу простягався великий пустельний степ, в якій кочували в 3-2му тисячоліттях до нашої ери племена Ammoret.

Древньовавилонська держава досягла розквіту за царювання Хаммурапі (1792-50 до нашої ери). Головним пам’ятником цього періоду є кодекс Хаммурапі. Різкий розподіл суспільства на класи рабовласників і рабів, виділення з загальної маси вільних людей великих багатіїв, що володіли рабами, худобою і землею, поява проміжних верств населення у вигляді неповноправних жителів завойованих територій (мушкену), нарешті, масове руйнування общинників характеризують більш складну, ніж раніше , структуру вавілонського суспільства, в якому розгорталася гостра класова боротьба. Це в свою чергу призводило до централізації і зміцнення державного апарату, необхідного рабовласникам для придушення й експлуатації трудових мас рабів і бідняків. Так, за царювання Хаммурапі оформляється типова для Стародавнього Сходу деспотія.

Хаммурапі зійшов на трон дуже молодим. Як і багато царів Дворіччя[2], він почав своє царювання з традиційного заходу — встано-влення «справедливості», тобто скасування боргів і прощення недоїмок[3]. Наступні шість років він присвятив храмовому будівництву. Весь цей час Хаммурапі, вочевидь, таємно готував війну проти Ларс, царя Рим-Сін був у той час наймогутнішим правителем Месо-потамії. У 1787 р. до н. е. вавилоняни, раптом напавши, захопили Иссин і Урук. Але в наступні роки Рим-Сіну вдалося повернути втрачені міста, після чого між двома державами на чверть століття вдалося встановити мир. Для Вавилонії це були роки бурхливого розквіту.

Під управлінням Хаммурапі країна швидко міцніла і багатіла. У 1768 р. до н. е. він провів важливу адміністративну реформу, в результаті якої було урізано самоврядування місцевих громад і значно зміцнилася царська влада. Для Вавилонії це були роки бурхливого розквіту. Під управлінням Хаммурапі країна швидко міцніла і багатіла. У 1768 р. до н. е. він провів важливу адміністративну реформу, в результаті якої було урізано самоврядування місцевих громад і значно зміцнилася царська влада. Всі храми в адміністративному і господарському відношенні виявилися підпорядковані цареві, а країна була розділена на області, керовані царськими чиновниками. Хаммурапі упорядкував збір податків, заборонив продаж землі (щоб не допустити розорення хліборобів, наділі яких переходили в руки лихварів[4]) і обмежив приватну торгівлю (була введено державна монополія на багато видів товарів, а всі купці зараховані до розряду державних чиновників). Дуже багато сил віддав Хаммурапі на вдосконалення законодавства. Справою всього його життя стало створення знаменитого збірника законів, який складався і редагувався до самої його смерті. Це зведення вважається найбільшим і найважливішим пам’ятником права стародавньої Месопотамії і являє собою результат ретельного узагальнення та систематизації різночасових написаних і неписаних норм права. За своєю продуманості, логічністю й послідовністю Кодекс Хаммурапі впродовж багатьох століть не мав собі рівних у законодавчій практиці Стародавньому Сході.

царювання хаммурапі месопотамія право

2. Закони Хаммурапі як джерело древневавилонского права

Звід законів вавилонського держави, виданий у роки царя Хаммурапі (1792 — 1750 рр.. до н.е.) являє собою найбільший і найважливіший пам’ятник Месопотамії. Цей звід законів (що називається також Кодексом або Законником) був виявлений в 1901 р. французькою археологічною експедицією під час розкопок міста Сузи.

Судебник зберігся майже повністю. З 282 статей законника (розбивка на статті була зроблена сучасними вченими) повністю збереглося 247; решта вдалося відновити за численними фрагментами пізніших копій законника, знайдених при розкопках інших міст Месопотамії. Всі статті були записані на великому базальтовому камені двох метрів висоти. На стовпі висотою близько 2-х метрів мається рельєфне зображення Хаммурапі, якому бог Шамаш[5] вручає свиток з текстом законів. А далі йде напис, що покриває весь стовп з обох сторін. Цар Хаммурапі говорить у своїй написи, що боги закликали його керувати Вавилоном: «Для впровадження в країні справедливості й винищення беззаконних і злих, щоб сильний не гнобив слабшого, так щоб, Я подібно Шамашу сходив над чорноголовими і висвітлював країну для блага народу».

Все життя вавилонського суспільства відображена в цих законах. Ми дізнаємося, що в цей час у Вавилоні жили багаті рабовласники і купці, торгові агенти і лікарі, будівельники судів і палаців. Але найбільше в країні було бідних людей, які працювали з ранку до ночі, бідних землеробів, обтяжених боргами орендарів і закатованих важким підневільним працею безправних рабів.

Головним джерелом Кодексу були норми звичаєвого права, матеріали судової практики, законотворчість самого Хаммурапі.

Основні цілі законника Хаммурапі полягали в законодавчому закріпленні станово-класового поділу суспільства, у зміцненні рабовласницьких порядків, у забезпеченні інтересів панівних верхів від посягань на їхню власність. Законник проявляє певну турботу про середніх і дрібних власників, намагається призупинити процес їх збіднення і обезземелення, оскільки від їх розорення можуть постраждати податкові та військові інтереси держави, отже, опиниться під загрозою стабільність положення все тих же правлячих кіл.

Кодексу Хаммурапі характерні примітивна правова техніка та казуїстичності правових[6] норм. Законник представляє собою зіб-рання конкретних судових ви-падків, наочних і зрозумілих для сприйняття.

Чітких розподілів в галузях права в Законнику немає. За звичай переважають норми цивільного, кримінального права, хоча і в них виявляються досить численні прогалини.

.1 Кодекс Хаммурапі складався із 7 основних правил законів

vОбов’язкове право

Джерелом зобов’язань були договори. Найпоширенішим видом договорів був договір купівлі-продажу, що історично передавав договір обміну. Для дійсності договору було необхідне дотримання трьох умов: 1) продавець повинен бути дійсним власником речі. 2) відчужуване майно не повинно бути вилучено з обігу. 3) угода повинна бути абсолютно при свідках (щоб останні в разі необхідності могли підтвердити її законність).

vШлюбно-сімейне право

Пануюче становище в сім’ї займав чоловік. Він міг продати дружину і дітей в довічне рабство або віддати на три роки в боргову кабалу. Дружина могла без відома чоловіка розпоряджатися своєю часткою майна, купувати землю і рабів, виступати в суді з майнових спорів в якості свідка. Заборонялися шлюби між родичами і між мачухою і пасинком.

vСудовий устрій

Колись у горах Шумера і Аккада судили старійшини. У них не було записаних законів, і вони вирішували всі справи, погодившись зі старими звичаями.

Царські суди при Хаммурапі були введені у всіх великих містах. Вони розглядали головним чином справи царських людей. Але цар не виступав ні вищої, ні нижчої касаційної, ні апеляційною інстанцією. Він мав право помилування у разі винесення смертного вироку. Йому приносили скарги на судову тяганину, на зловживання суддів, на відмову в правосудді. Скарги передавалися царем для вирішення відповідним адміністративним або судовим органам: общинним чи царським. Царські намісники майже повсюдно могли здійснювати виклик до суду, арешт і розшук злочинців.

vСпадкоємне право

Спадкоємство за законом: Сини, незалежно від віку ділили спадщину в рівних частках. Частку померлого сина отримували його діти — онуки спадкодавця, які також ділили її порівну. Усиновлені діти брали участь у розділі тільки рухомого майна і не могли претендувати на майно. Первісно доньки призивалися до спадкоємства лише за відсутності синів. Згодом вони були зрівняні в спадкових правах зі своїми братами. За відсутності низхідних спадкоємців майно переходило до братів померлого, а якщо ні — до братів батька померлого. Якщо дружина переживала чоловіка то отримувала придане і передшлюбний подарунок чоловіка і продовжувала жити в будинку померлого чоловіка. Це майно вона не мала право продати, оскільки воно було після її смерті призначене в розділ дітям. Якщо дружина помирала раніше чоловіка, останній мав право розпоряджатися її приданим як своєю власністю, — це придане також йшло в розділ дітям померлої, а за їх відсутності — поверталося в дім батька померлої.

Спадкоємство за заповітом: Батько міг за згодою суду позбавити будь-якого сина спадщини за неодноразову тяжку образу. Він міг також за рахунок дарування, зробленого ще за життя, збільшити спадкову частку одного з синів за рахунок ущемлення інтересів інших синів. чоловік міг подарувати частину земельної майна дружині в обхід прямих спадкоємців — синів. Враховуючи всі ці факти, можна зробити висновок, що панування за законом переходило до заповідальній свободі, що відбиває досить високий рівень розвитку інституту приватної власності.

vПраво власності

Власникам землі у Вавилоні могли виступати цар, храмів, громади та приватні особи. Царська і храмова земельна власність могла передаватися у володіння або в оренду різним категоріям вільного і залежного населення; з цього ж фонду йшли пожалування за державну службу. Досить докладно змальовані в Законнику поземельні відносини всередині громади. Вона зберігала контроль над угіддями і над зрошувальною системою. Присадибні ділянки, сади, орна земля перебували у володінні окремих сімей. Селянин мав право достатньо вільного розпоряджатися своєю земельною ділянкою — він міг його продавати, міняти, закладати, здавати в оренду, передавати у спадок — для цього не вимагалося згоди громади. Необхідно було лише дотримуватися двух умов:

Всі ці угоди міг здійснювати тільки повноправний член громади, і відхід з громади призводив до втрати всіх прав на земельну ділянку;

Всі ці операції здійснювалися лише в межах громади: відчуження землі за ці межі було неможливим.

vКримінальне право

Основну групу кримінально — правових норм становили злочини проти особистості, до них ставилися: нанесення тілесних ушкоджень, образу словом і дією, дача неправдивих звинувачень, злісний наклеп.

До другої групи належали злочини проти власності: крадіжка і грабіж , шахрайство, пошкодження або знищення чужого майна.

Третя група — злочини проти сім’ї та моральності: подружня невірність, інцест, крадіжка дитини, згвалтування.

До четвертої групи можна віднести військові злочини: мародерство, а також до цієї групи можна віднести і посадові злочини: хабарництво судді. У системі покарань переважала смертна кара. Смерть за непокору царю, за крадіжку власності, за вбивство, навіть якщо воно було скоєно випадково. А якщо хто-небудь зламав іншій людині кістку, пошкодив око , то у винного теж виб’ють очі або зламають кістку. Іноді судді не могли винести рішення, так як не було достатніх доказів; тоді підсудного піддавали випробуванню водою: його кидали у воду, і якщо він випливав, його виправдовували.

vВійськова справа

Особливо важливо було для Хаммурапі мати сильне військо на півдні, в Шумері, який тільки при ньому був приєднаний до Вавилону. Щоб зміцнити там свою владу, Хаммурапі розселив там своїх воїнів. Для них відводилися великі ділянки землі, де були поля, дім ??і сад. «Реду» — були важко озброєні воїни, у них було довгий спис, щит і шолом. Вони отримували не тільки землю з угіддями, а й худобу: волів і овець. А «Баїр» — легко озброєні стрілки — користувалися тільки будинком і угіддями.

Військові земельні ділянки повністю виключалися з цивільного обороту, так що всякі угоди з ними були незаконними. Навіть потрапивши в полон, воїн зберігав право на земельний наділ, на частину ділянки зберігалася право його малолітнього сина (ст.27-29). Якщо заради позбавлення від служби воїн кидав наділ, він не втрачав права на нього на протязі року за умови повернення до своїх обов’язків. Коли воїн за віком або хвороби вже не міг продовжувати службу; але в його родині підростав син, здатний продовжити службу замість батька, — земельна ділянка могла бути закріплений за даною і в другому поколінні.

Якщо ж син був малолітнім і не міг продовжити службу батька, його матері виділялася одна третина з майна «ілку», щоб вона могла виховувати сина до його повноліття. Однак верховна власність на ці землі незмінно залишалася за царем: він міг у будь-який час вилучити земельну ділянку з рук військовослужбовця. Коли воїн потрапляв у полон, за нього платили викуп з царської скарбниці.

2.2 Законник Хаммурапі

У 1901 році французька археологічна експедиція, розкопуючи м. Сузи в Елам (на схід від Вавилона), знайшла базальтовий стовп, з усіх боків покритий клинописом. Ця унікальна знахідка була відкриттям найдавнішого на землі зводу законів. Він був складений з часів царювання Хаммурапі, царя Вавилона, у XVIII столітті до н. е..

Прагнення представити закони вихідними від бога було у звичаї в усіх древніх законодавців. Таким, чином намагалися додати їм велику силу. У стародавніх євреїв бог особисто є на гору Синай, щоб вручити Мойсеєві скрижалі законів. В іншому випадку єврейські законодавці намагалися представити складені ними закони зненацька знайденими в храмі. Стародавні єгиптяни вірили в те, що їхній легендарний цар-законодавець Сесостріс отримав закони з рук самого бога.

Законник опинився в Еламі швидше за все у вигляді трофея. Захоплений і вивезений з Вавилона якимсь переможним еламським царьком, він повинен був нагадувати про поразку Вавилона. Для цього на очищеному від старих написів місці передбачалося накреслити щось хвалебне. Але дні слави Еламу, очевидно, були за надто короткими.

На відміну від римлян і слов’ян, які писали свої закони на дерев’яних дошках, давньосхідні народи використовували камінь. Дерева тут мало, каменю багато. Виставлений на міській площі «стовп законів» повинний був служити правосуддю, що проходить тут же, і одночасно нагадувати: ніхто не може відмовлятися незнанням права.

В деякій своїй частині Законник сходить до більш найдавнішим — шумерийским законам. Багато спільного є між ним і недавно знайденим Законником царя Білалами з міста Ешнунну, який складений на 200 років раніше. Можна припустити, що об’єднавши в єдину державу різні народи, Хаммурапі прагнув дати їм усім загальне законодавство.

Деякі статті із законника наводять на думку, що важливою причиною кодифікаційної[7] діяльності Хаммурапі було бажання пом’якшити соціальні протиріччя вавілонського суспільства, викликані крайніми формами експлуатації села багатими землевласниками-орендодавцями і лихварями. Кодекс до деякої міри обмежує можливості цього кола користолюбців, піклуючись головним чином про податкових і військових інтересах держави: платником податків і солдатом був селянин, і тому слід було запобігти його руйнування.

Висновок

Розглядаючи життя у Вавилоні після появи Кодексу Хаммурапі, розумієш, яку важливу роль він відіграв у розвитку та становленні міста. Законник «змусив» людей відповідати за скоєні ними злочини і навчив їх жити за законами. Велику увагу Хаммурапі приділяв армії. Він розумів, що чим краще умови для життя солдатів, тим сильніше і згуртованіше буде його військо. За роки свого правління Хаммурапі перетворив убогий, непомітний Вавилон в багате і могутне місто.

Закони Хаммурапі — збірник моральних встановлень, або звіт пануючи перед богами з описом тих судових справ, які розбирав Хаммурапі — так досі думають багато істориків, не дійшовши єдиної думки. Закони ці дають історикам широку картину життя Стародавнього Вавилона. У цілому ж, Закони Хаммурапі були спрямовані на підтримку існуючого життя і, на думку ряду істориків, перешкоджали змінам у суспільстві.

Слід врахувати, що Хаммурапі, істотно посиливши роль держави в суспільному і господарському житті країни (згодом частково втрачену), не змінив основ цього життя, як вони склалися на початку тисячоліття і зберігалися аж до його кінця, а частково і пізніше

Після смерті Хаммурапі вавилонські царі правили ще сто п’ятдесят років. Близько 1600 р. до н. е.. цар хеттів Мурсіль напав у Вавилон. Він увірвався до столиці, розгромив її, захопив незліченні скарби і повів безліч полонених. Так впала могутня держава царя Хаммурапі, який багато років тримав в страху сусідні країни.

Список використаних джерел

1.В.В. Кучма. « Государство и право древнего мира и средних векав», Волгоград 2001

2.Под редакцией академика В. В. Струве Издание 3, 1958 г.

.«История государства и права зарубежных стран». Часть 1 Под общей редакцией О. А. Жидкова и Н. А. Крашенниковой. Москва 1996г

.«Всемирная история государства и права». Под редакцией А. В. Крутских. Инфа-м, 2001

.Артемов В. В. «Всемирная история: вопросы и ответы». 1996 г.

.Черниловский З. М. «Хрестоматия по всеобщей истории». 1993 г.

.Владимиров Б. Н. «Всеобщая история государства и права». 1996 г.

diplomba.ru

основные законы, описание и история. Кодекс законов царя Хаммурапи

С незапамятных времен человеческое общество стремилось регулировать поведение своих граждан, их права и обязанности, социальное положение и статус. Древнейшим из дошедших до нас сводов законов является кодекс Хаммурапи, составленный 4 тысячи лет назад. Этот юридический документ, не имеющий аналогов в столь отдаленном прошлом, до сих пор поражает исследователей.

Уникальная находка

Кодекс законов Хаммурапи был найден в самом начале XX века на территории современного Ирана.

В 1901 году группа археологов из Франции, под руководством Жака де Моргана, проводила раскопки на Сузах. Там во времена Древней Месопотамии находилось государство Элам – соперник древнего Вавилона.

Эта экспедиция нашла три осколка базальтового столба высотой чуть более 2 метров. Когда их соединили, то стало понятно, что это уникальная находка. В верхней части стелы было изображение царя или правителя, обращающегося к богу Шамашу, который держал в руках что-то похожее на свиток. Ниже рисунка и на обратной стороне стелы шли строчки клинописных знаков.

Вероятно, воинственные эламиты в один из своих набегов вывезли стелу из Вавилона и доставили в Элам. Захватчики, скорее всего, и разбили ее, предварительно соскоблив первые строчки надписи.

Базальтовый столб был перевезен в Лувр, где надписи на нем расшифровал и перевел профессор ассирологии Ж.-В. Шейль. Это оказался кодекс вавилонского царя Хаммурапи, содержащий подробный свод законов. Позднее уничтоженные статьи были восстановлены на основании записей на глиняных табличках, в том числе из библиотеки Ашшурбанипала, найденной в древней Ниневии.

Вавилон за 18 веков до рождения Христа

Собрание законов Хаммурапи можно назвать вершиной законотворчества древних цивилизаций. Он был создан в эпоху расцвета Вавилонского царства в XVIII веке до н. э. Это было совершенное по тем временам государство с сильной, хотя и ограниченной царской властью. Считавшийся служителем верховного божества царь правил, опираясь на жрецов, и его действия так же, как и поведение любого другого жителя Вавилона, регламентировались законами. Это отражает кодекс Хаммурапи, статьи которого посвящены правам и обязанностям граждан.

Основой экономики Древнего Вавилона было сельское хозяйство, и обязанностью правителя являлся контроль за состоянием полей, тем более что большинство земли принадлежало государству.

Развитая система чиновников позволяла успешно решать самые сложные проблемы управления государством, а постоянная армия защищала не только внешние границы, но также внутренний порядок и власть царя.

Хаммурапи – полководец и государственный деятель

Пришедший к власти в молодом возрасте Хаммурапи проявил себя как выдающийся организатор, полководец и дипломат. В течение своего более чем тридцатилетнего правления он планомерно решал три основные задачи.

• Объединение разрозненных и враждующих государств Месопотамии под своей властью.
• Развитие сельского хозяйства на основе мощной ирригационной системы.
• Установление и поддержание справедливых законов, которые и воплотились в кодекс Хаммурапи.

И следует отдать должное этому незаурядному правителю: он не только успешно справился с поставленными задачами, но и прославился именно благодаря своему кодексу.

Кодекс Хаммурапи. Общая характеристика

Судя по первым строкам клинописного текста, главная цель создания кодекса – установление всеобщей справедливости. Главным гарантом этого и источником всяческих благ объявлялся царь.

Основная часть кодекса – это статьи законов, их в своде насчитывается несколько сотен. Несмотря на обращение к богам во вступлении, сами статьи не имеют связи с религиозными аспектами жизни людей того времени, а касаются исключительно правовых моментов.

В заключение этого документа царь перечисляет свои заслуги перед страной и богами в принятой в то время напыщенной манере и призывает кары богов на головы нарушителей закона.

Характеристика кодекса царя Хаммурапи может быть дана как с юридической, так и с исторической точек зрения.

Результат законотворческой деятельности Хаммурапи

Как юридический документ кодекс царя Хаммурапи — это свод норм, регулирующих поведение граждан государства в самых разных сферах: политической, хозяйственно-экономической, семейно-бытовой и т. д. То есть статьи кодекса имеют отношение как к уголовному, так и к гражданскому праву, хоть в Древнем Вавилоне, самих этих понятий еще не было.

Нормы свода законов во многом основаны на обычном праве, древних традициях и старом шумерском законодательстве. Но Хаммурапи дополнил кодекс и своим видением правовых отношений.

Сплошной клинописный текст, выбитый на стеле, исследователи разделили на параграфы или статьи, которые можно сгруппировать по предмету:

• статьи, касающиеся имущественных отношений: права наследования, экономических обязательств перед царем и государством;
• семейное право;
• статьи, связанные с уголовными преступлениями: убийством, членовредительством, кражей.

Однако самый первый «раздел» кодекса описывает меры, направленные на предотвращения произвола в судах, и нормы регулирующие поведение судей. Это отличает законы Хаммурапи от иных древних судебников.

Имущественное право

Статьи, касающиеся этой области, направлены на защиту права собственности, причем приоритет имели государственное имущество и собственность царя. Правитель также обладал исключительным правом распоряжаться всей землей в государстве, а общины платили в казну налог за использование земли.

Регулированию прав владения землей, в том числе полученной за службу, и условий аренды имущества в кодексе уделяется большое внимание. Описываются правила пользования ирригационными сооружениями и наказание за причиненный им вред. Кодекс предусматривал также кару за недобросовестную торговую сделку, помощь беглому рабу, порчу чужого имущества и т. д.

Надо отметить, что кодекс Хаммурапи содержал много довольно прогрессивных для того времени статей. Например, в нем время долгового рабства ограничивалось тремя годами, вне зависимости от размеров долга.

Семейное право

Семейные отношения, как следует из кодекса, имели патриархальный характер: жена и дети были обязаны подчиняться хозяину дома, по закону мужчина мог иметь несколько жен и усыновлять детей рабынь. Жена и дети были фактически собственностью мужчины. Отец мог лишить сыновей наследства.

Женщина, правда, не была совсем уж бесправной. Если муж грубо с ней обращался, без доказательств обвинял в измене, жена имела право вернуться к своим родителям, забрав приданое. Она могла владеть собственным имуществом и в ряде случаев совершать сделки.

При вступлении в брак заключался брачный договор, в котором оговаривались права жены, в том числе и на имущество.

Наказания за преступления против жизни и здоровья граждан

Наказания за уголовные преступления, описанные в кодексе, отличаются жестокостью – самой распространенной карой была смертная казнь. Причем в основном статьи уголовного права опирались на распространенный в древности принцип талиона, по которому наказание должно быть аналогично (равнозначно) совершенному преступлению.

Этот логичный, с точки зрения сознания древнего человека принцип нередко доводился до абсурда. Так, в одной из статей кодекса написано, что если строитель построил непрочный дом, и в результате его обрушения погиб сын владельца дома, то необходимо убить ребенка строителя.

Иногда телесные наказания могли быть заменены штрафом, особенно если речь шла о причинении вреда рабу.

Специальных судей общество Древнего Вавилона не знало, и урегулированием отношений между гражданами и определением меры наказания за преступления занимались административные чиновники и именитые люди города. Верховным судьей, приговор которого не оспаривался, считался сам царь.

Во времена Хаммурапи существовали и храмовые суды, но они не играли существенной роли в судопроизводстве и лишь принимали клятвы перед статуей божества в храме.

Законы Хаммурапи как исторический документ

Кодекс Хаммурапи является уникальным источником для изучения не только истории права, но и политической жизни, быта и материальной культуры людей, живших на территории Месопотамии за 2 тысячи лет до рождения Христа.

Множество нюансов и особенностей жизни в Древнем Вавилоне стали известны только благодаря этому сборнику законов. Так, из кодекса Хаммурапи историки узнали, что, кроме свободных и полноправных общинников и бесправных рабов, в вавилонском обществе были еще «мушкенумы». Это частично бесправные бедняки, служащие царю или государству, например, на строительстве каналов.

Сельское хозяйство и внутренняя политика, ремесло и здравоохранение, система обучения и семейно-брачные отношения – все нашло отражение в кодексе законов Хаммурапи.

fb.ru

3.5. Джерела права. Закони царя Хаммурапі

Джерелом права у Вавилоні був звичай. Поряд із звича-ями досить рано з’являється закон, необхідність якого дикту-валась прагненням пом’якшити протиріччя, що виникають у суспільстві. Правління царя Хаммурапі (1792 – 1750 рр. до н.е.) ознаменоване створенням збірників законів. Хаммурапі, надаючи велике значення законодавчій діяльності, розпочав її ще на початку свого правління. Перша кодифікація була створена на другому році правління; це був рік, коли цар “встановив право країни”. Ця кодифікація не збереглась. Відомі закони Хаммурапі відносяться до кінця його царювання.

Ці закони були вибиті на великому, чорному базальтовому стовпі, який у 1901 році віднайшла французська археоло-гічна експедиція при розкопках м. Сузи (на схід від Вавилону).

Зверху стовпа зображений сам Хаммурапі. Він стоїть перед троном, на якому сидить верховний бог Вавилону Мардук. У руках Хаммурапі жезл – символ судової влади, що вручив царю бог.

Текст складається з трьох частин: вступу, 282 статей і висновку. У вступі Хаммурапі оголошує, що боги передали йому царство для того, “щоб сильний не притісняв слабого, вдову і сироту”. Далі йдуть благодіяння, які були надані Ха-ммурапі містам своєї держави. Після вступу йдуть статті за-конів, які закінчуються висновком.

При складанні збірника у його основу було покладено звичаєве право, шумерійські судебники, нове законодавство.

Закони недосконалі з точки зору їх повноти і за своєю категоричністю вони не передбачають різних явищ життя.

Тексти складені, в основному, в казуїстичній формі. За-кони не містять загальних принципів, відсутня система у ви-кладенні, хоча певна логіка має місце.

Своїм законодавством Хаммурапі намагався закріпити устрій держави, панівною силою в якій мали бути дрібні і се-редні рабовласники. Це перший відомий збірник законів, що висвітлював рабовласницький лад, приватну власність. Зако-ни містять пережитки родового ладу, що проявляється в су-ворих покараннях, збереженні принципу таліона, застосуван-ні ордалій.

Законник не може вважатися всеохоплюючим. У ньому не згадується багато державних і релігійних злочинів, основні види вбивств та ін. Є підстави вважати, що справи про такі злочини розглядалися згідно з нормами звичаєвого права.

Право власності. У роки правління Хаммурапі приватна власність значно розвинулась. У Вавилоні існували різні види земельної власності: були землі царські, храмові, общинні, приватні. І царським, і храмовим господарством управляв цар. Це було важливим джерелом доходів. Значення царсько-го господарства було великим і у сфері торгівлі та обміну. За часів Хаммурапі інтенсивно розвивається приватна власність на землю у зв’язку з розширенням мережі каналів. Приватне землеволодіння розрізнялось за своїми розмірами, великі зе-млевласники використовували працю рабів і найманих робіт-ників, дрібні – самостійно обробляли свою землю. Розвиток приватної власності на землю призводив до скорочення об-щинних земель, занепаду общини. Землі могли вільно прода-ватися, здаватись в оренду, передаватися в спадщину, про будь-які обмеження з боку общини в джерелах не згадується.

Особливий правовий режим існував щодо майна воїнів (майно ілку) (ст. 26 – 36).

Зобов’язальне право. У законах Хаммурапі є ряд статей, що регулюють оренду землі, яка відігравала, очевидно, вели-ку роль у земельних відносинах того часу. Плата за орендо-ване поле дорівнювала, як правило, третині врожаю. Сад, який давав більше прибутку, здавався в оренду за дві третини врожаю. Оренда була короткостроковою (на один чи два ро-ки). На більш тривалий строк в оренду здавались ще не осво-єні землі. Законодавство, що визначало відносини між влас-ником землі і орендатором, сприяло розвитку господарства. Якщо орендатор не обробляв взяту землю, то він повинен був заплатити власнику землі орендну плату відповідно до об’єму врожаю, який виростили сусіди (ст. 42 – 46).

Крім оренди саду, поля, Закони Хаммурапі згадують про різні види майнового найму: приміщення, домашніх тварин, суден, возів, рабів. Закони встановлюють не тільки плату за найм речей, але і відповідальність у випадку втрати або заги-белі найнятого майна (ст. 120, 124, 244, 245, 249). Широко розповсюдженим був договір особистого найму. Крім сільсько-господарських працівників, наймали лікарів, ветеринарів, бу-дівельників. Закони визначають порядок оплати праці цих осіб, а також відповідальність за результати праці (наприклад, лікаря у випадку смерті хворого, будівельника, якщо бу-динок розвалювався)(ст. 215 – 223; 228 – 232; 257; 274).

Досить детально закони Хаммурапі регулювали договір позики. Характерною рисою законодавства Хаммурапі з цьо-го питання є прагнення до захисту боржника від кредитора, запобігаючи борговій кабалі. Про це свідчать положення про максимальний строк відробітку боргу (3 роки), обмеження процентів, відповідальність кредитора у випадку смерті боржника внаслідок поганого з ним поводження (ст. 113; 115; 116; 117).

В умовах існування приватної власності як на рухоме, так і нерухоме майно великого розвитку набув договір купів-лі-продажу. Продаж найбільш цінних предметів (землі, буді-вель, рабів, худоби) здійснювався в письмовій формі (на гли-няних табличках) при свідках. Продавцем міг бути тільки власник речі. Продаж майна, вилученого з обігу (ілку), вва-жався недійсним (ст. 9 – 13; 36).

Крім названих, законодавство Хаммурапі знає договори схову, доручення (ст. 120, 124).

Законам Хаммурапі були відомі зобов’язання, що вини-кають внаслідок завдання шкоди (ст. 53 – 54; 199; 231; 245).

Шлюбно-сімейне право. Шлюб вважався різновидом до-говору, який звичайно укладався між батьками нареченого і нареченої. Згоди останніх не вимагалося.

Майбутній зять платив тестю за наречену викупну пла-ту, обмінювався з ним подарунками. Дочці належав посаг. Закон уже не кваліфікував шлюб як угоду купівлі-продажу. Посаг і подарунки від нареченого давали майбутній дружині деякі гарантії матеріального забезпечення на випадок смерті чоловіка чи розлучення (крім випадків, коли вона звинувачу-валась у неналежному способі життя чи нерозсудливій пове-дінці) (ст. 138; 141).

Закон передбачав деякі гарантії жінці з дітьми. Чоловік – авілум, залишаючи її, повинен був виділити на виховання ді-тей половину свого майна. Вона могла вийти заміж вдруге за своїм бажанням. Це приклад одного з найдавніших видів алі-ментних зобов’язань.

Дружина могла піти до іншого чоловіка, якщо її чоловік потрапив у полон і не залишив їй засобів існування. Проте якщо він повертався, то дружина була зобов’язана поверну-тися до нього, а діти “повинні були йти за своїми батьками”. Але якщо чоловік-авілум залишав сім’ю і втікав зі свого по-селення, а потім повертався, його дружина не була зобов’язана повертатися до нього. Авілум міг залишити дружину, якщо вона не могла народити дітей. У цьому випадку їй повертався викуп і посаг або міна срібла (ст. 138) (1 міна – 504 гр.). Мушкенум за такого розлучення сплачував півміни. При без-дітній сім’ї чоловік мав право привести в дім наложницю, але не міг цього робити, якщо дружина привела рабиню, яка на-родить йому дітей. Чоловік-авілум міг віддати свою дружину в боргову кабалу, якщо в шлюбному контракті в письмовій формі вона не була від цього захищена.

Закон говорить про деяку правоздатність заміжньої жін-ки. Дружина авілума мало право розпоряджатися своїм поса-гом, займатися ремеслом, торгівлею, лихварством, мала до-сить широку цивільну дієздатність.

Закон встановлював тяжкі покарання за подружню зра-ду, але це стосувалось тільки дружини. Дружину належало втопити в річці, якщо вона під час перебування чоловіка у полоні поводила себе аморально і “ввійшла в будинок іншо-го” або “була схоплена лежачою з іншим мужчиною”.

Закони Хаммурапі погіршували становище жінок-вавилонянок порівняно із законами шумерів. Дівчина могла з’являтися на вулиці і в громадських місцях лише в супроводі своїх родичів, інакше вона вважалася розпусницею, а у випа-дку її зґвалтування винний міг бути звільнений від відповіда-льності, якщо клявся в тому, що прийняв її за таку. Якщо дочка не виходила заміж, батько міг передати її храмові на по-ложення блудниці (жриці кохання), що не вважалося ганеб-ним.

Законник закріплював майже необмежену владу батька над дітьми.

Спадкове право. Закони Хаммурапі розрізняють спадку-вання за законом і заповітом. Переважним способом є спад-кування за законом. Спадкоємцями могли бути: діти (сини, дочки), усиновлені діти, внуки, діти від рабині, якщо батько визнавав їх своїми. Батько міг позбавити сина спадщини, по-передньо одержавши санкцію суду.

Кримінальне право. Як і інші древні кодифікації, Закони Хаммурапі не дають загального поняття злочину і переліку всіх діянь, які визнаються злочинними. Нічого не згадується в законах Хаммурапі про державні і релігійні злочини, які зав-жди карались смертю. Із змісту кодифікації можна виділити лише три види злочинів: проти особи, майнові і проти сім’ї.

Серед злочинів проти особи називається необережне вбивство (про навмисне нічого не говориться), до таких зло-чинів, наприклад, належать дії будівельника, який побудував будинок, що завалився, і спричинив смерть хазяїна (ст. 229 – 231). Таким чином, буде відповідати і лікар, що спричинив смерть людини під час операції. Детально в Законах говориться про різні тілесні ушкодження: пошкодження ока, зубів, кісток. У цих випадках при визначенні покарання діє принцип таліона – “рівне за рівне”. Однак він діяв лише серед осіб, рівних за су-спільним становищем. У випадку нанесення побоїв із злочин-ця стягувався певний штраф (ст. 198; 199; 201 – 209; 211 – 214).

До майнових злочинів, що вказані в Законах, слід віднести крадіжку худоби, рабів. Переховування рабів, зняття раб-ського знаку відносяться до злочинних дій. Як окремий зло-чин Закони називають грабіж. Усі майнові злочини карались дуже суворо: смертна кара, членоушкодження, штраф. У ви-падку несплати штрафу наставала смерть.

Серед злочинів проти сім’ї Закони називають перелюбство (але тільки з боку дружини), кровозмішування. Названі злочинними і дії, що підривають батьківську владу (ст. 192; 195) .

Покарання – смертна кара застосовується в різних варіа-нтах: спалення, утоплення, посаження на кілок; членоушкоджувальні покарання: відрубування руки, відрізання пальців, язика; штрафи, вигнання. Мета покарання – відплата.

Докази: свідчення свідків, клятва, ордалії.

studfiles.net

основные законы, описание и история. Кодекс законов царя Хаммурапи :: SYL.ru

С появлением первых государств возникла необходимость в регулировании общественной жизни в стране, и вскоре начали появляться первые своды законов. Они регулировали права и обязанности граждан, их социальное положение и статус в обществе. Одним из древнейших сводов законов является Кодекс Хаммурапи. Этот ценный исторический источник поражает исследователей своей уникальностью и скрупулёзным подходом к рассмотрению каждой правовой ситуации. Данная статья посвящена обстоятельствам находки Кодекса, истории его составления и основным моментам его содержания.

Открытие Кодекса

Первая находка датирована 1853 годом. Это была найденная английским исследователем Остином Лейардом глиняная табличка с именем царя. В дальнейшем ученым, которые занимались археологическими раскопками в Месопотамии, таблички с именем царя Хаммурапи стали попадаться все чаще. Согласно множеству найденных источников, царь Вавилона вел активную хозяйственную деятельность в стране, он издавал указы о строительстве новых храмов, об организации ирригационных работ на плодородных землях. Также осуществлял правовую деятельность, в частности вел борьбу со взяточниками и казнокрадами и прочими недобросовестными чиновниками. На основании данных мероприятий исследователи сделали предположение, что в Вавилоне существовала некая законодательная база, на которую и опирался Хаммурапи. После обнаружения в середине 19 века в библиотеке Ашшурбанипала глиняных табличек, на которых содержались фрагменты законов, ученые предположили, что Ашшурбананипал и являлся автором этих законов. Первым ученым, который за три года до открытия стелы предположил, что сия заслуга принадлежит Хаммурапи, являлся Фдридрих Делич.

После выдвижения предположения о существовании единого свода законов на территории Месопотамии начала собираться экспедиция на раскопки. После разрешения персидского шаха французская экспедиция в 1987 году во главе с Жаком Морганом отправилась на северо-восток от Вавилона, на предполагаемое место расположения древнего государства Элама. В ходе раскопок были найдены самые разные артефакты — от табличек с клинописными надписями до многочисленных военных трофеев, захваченных в битвах эламитов с вавилонянами. В конце 1901 года Густавом Жекье был обнаружен довольно большой фрагмент черного камня с надписями. Вскоре в процессе дальнейших раскопок на данном месте были обнаружены еще два осколка. Соединив эти три обломка, получили стелу с надписями, которая, вероятно, стала военной добычей эламитов после нападения на Вавилон. В дальнейшем стела была привезена во Францию в Лувр, где ее изучением занялся известный ученый-ассириолог Жан Шейл.

Переводы Законов Хаммурапи

Уже в 1902 году Жан Шейл опубликовал в своем труде «Записки о персидской миссии» текст законов на аккадском языке и его перевод на французском. В дальнейшем текст Кодекса стал переводиться на многие европейские языки. Так, уже в конце 1902 года германские ученые Винклер и Мюллер опубликовали текст стелы на немецком. В 1903 году Законы Хаммурапи стали доступны на английском и итальянском языках. В России перевод был сделан в 1904 году Лопухиным, правда, только с европейского языка. Перевод на русский с оригинального текста был совершен историком Дьяконовым только в 1914 году. Всего же в 20 веке было сделано более тридцати переводов текста законов Хаммурапи на разные языки мира.

Личность царя Хаммурапи

Вавилонский царь Хаммурапи правил приблизительно с 1793 по 1750 год до н. э. Первые годы своего правления он посвятил внутренней политике, в частности реконструкции и строительству храмов, крепостей. А также орошению каналов: по его приказу происходило сооружение новых каналов и очищение старых. После решения внутренних проблем царь Хаммурапи начал политику по расширению Вавилона. Так, в 1787 году им были захвачены важнейшие города Исин и Урук, в 1781 году был присоединён Рапикум. После длительной подготовки в 1764 году им были присоединены все земли Нижней Месопотамии, а в 1756 году под властью Вавилона оказалась вся Месопотамия. Но большего всего царь Хаммурапи прославился как законодатель, а точнее, автор свода законов, которые регламентировали общественную жизнь населения Вавилона. В итоге за годы правления Хаммурапи Вавилон достиг небывалого могущества, в стране произошел экономический рост, развитие частной собственности и торговли. А также произошла централизация государства и укрепление царской власти.

Особенности монумента с текстом законов

Текст с законами царя Хаммурапи высечен на конусообразном монументе, сделанном из черного диорита. Высота монумента составляет 225 см, ширина — от 165 см на вершине до 190 см в основании, масса же составляет 4 тонны.

Существует несколько версий относительно точной даты создания данной стелы: одни исследователи делают предположение о 2000 годах до н. э, другие временем создания памятника называют 2225 год до нашей эры. На данный момент современные ученые делают вывод, что свод законов был составлен не ранее чем на 35-40 году правления Хаммурапи. Таким образом, исследователи полагают, что монумент был создан в промежутке между 1755 и 1752 годами до н. э. незадолго до смерти вавилонского царя.

Первоначальное расположение монумента с Кодексом Хаммурапи в Древнем Вавилоне вызывает ожесточенные споры, так как само содержание текста памятника противоречиво. Так, в начале местом нахождения памятника упоминается храм Эсагила, расположенный в Вавилоне, но уже в конце Кодекса упоминается другое место, а именно храм Эбаббара. Ученые объясняют эту нестыковку тем обстоятельством, что существовало несколько копий стелы с текстом законов, которые устанавливали в разных городах Вавилона. Найденный Морганом монумент являлся копией памятника, стоявшего в Эсагиле приблизительно в 1155 году до н. э. В результате набега на Вавилон правителя царства Элам монумент оказался в Сузах в качестве трофея. И в 1902 году Морган нашел в ходе раскопок этот монумент в сокровищнице правителя Элама. По всей видимости, он хотел стереть надписи с монумента, так как уничтожено несколько строк, и начертать на нем новые, но его смерть предотвратила уничтожение памятника, и он дошел до наших дней в хорошем состоянии. Сейчас данный монумент находится в Париже в музее Лувра, и его может увидеть каждый желающий. А сейчас стоит дать общую характеристику Кодекса царя Хаммурапи.

Общая характеристика кодекса

Какую можно дать общую характеристику Кодексу Хаммурапи? Он представляет собой древнейший памятник права в мире. Текст законов начертан в виде клинописи на аккадском языке и высечен на каменной стеле. Свод законов Хаммурапи представляет собой правовой источник, который перечислял различные прецеденты, т. е. носил казуистический характер. В целом при составлении законов Хаммурапи и его помощники опирались на многовековой опыт законодательной базы древних шумеров и аккадцев. Кодекс законов царя Хаммурапи – это результат серьезных правовых преобразований, которые были вызваны необходимостью унификации и дополнения существующих норм поведения, которые берут начало еще с первобытных времен. Несмотря на то что данные законы были созданы в жестокие времена, они все же довольно продуманы и логичны, хотя и отличаются чрезмерной жестокостью наказаний за различные нарушения. Кроме того, характерной особенностью закона является тот факт, что, в отличие от большинства подобных древневосточных правовых норм, в нем практически полностью отсутствует религиозный аспект. В целом система законов, созданная вавилонским царем, была самой передовой не только на Древнем Востоке, но и в мире, и оставалось такой вплоть до времен Римской империи.

Особенности текста Законов Хаммурапи

Современными исследователями свод законов (кодекс) Хаммурапи принято условно делить на 282 параграфа, которые регулируют вопросы, связанные с судопроизводством, охраной частного и государственного имущества, брачно-семейными отношениями, а также с уголовным правом. Первая разбивка законов Хаммурапи на 282 параграфа была произведена Шейлем для удобства работы с текстом, так как законы и постановления в Кодексе не пронумерованы.

Особенностью текста на стеле является то обстоятельство, что его фиксировали различными способами. Так, на монументе использовалась более ранняя традиция начертания клинописи, по которой слова и выражения отделялись вертикальными столбцами и клетками. Также на данном памятнике использовалась другая манера письма, по которой на лицевом обороте знаки писались слева направо, а на обратной стороне — наоборот. В первоначальном варианте на стеле находилось всего 49 столбцов, из которых лицевая сторона содержала 21 столбец, а оборотная, соответственно, 28. До наших дней на лицевой стороне сохранилось 19 столбцов со 1112 строками, обратная сторона практически уцелела полностью: 28 столбцов и 2523 строки. Таким образом, в первозданном виде сохранилось 3638 строк, доступных исследователям.

Само расположение текста на монументе довольно трудно для прочтения, так как необходимо было неестественно поворачивать голову, дабы прочесть то, что там написано. Вероятно, подобные монументы ставились не для ознакомления жителей с новыми законами, а для того, чтобы известить об их появлении, а сам текст в более доступном виде воспроизводился на глиняных табличках.

Кодекс Хаммурапи и его содержание

Как было указано выше, текст законов Хаммурапи принято делить на 282 параграфа, которые, в свою очередь, можно разбить на три объёмных блока:

• законы и постановления, которые касаются имущественных отношений;
• законы и постановления, касающихся семейных отношений и наследования;
• уголовные преступления против личности, государства и царя.

Имущественные отношения по Кодексу

Постановления царя Хаммурапи, которые касались имущественных отношений, были направлены на защиту частной, общественной и государственной собственности. Однако приоритет отдавался в большей степени государственной, кроме того, вавилонский правитель имел исключительное право на распоряжение всей землей государства, а общинники обязаны платить налог государству за право пользоваться землей. Также, согласно Закону, землю можно было получить за военную службу, а также арендовать её (условия аренды в Кодексе прописаны довольно подробно). За такие нарушения, как недобросовестная торговая сделка, порча чужой собственности, оказание помощи беглому рабу и т. п., предусматривались суровые наказания, вплоть до смертной казни. Хотя необходимо отметить, что в Кодексе Хаммурапи нашли свое отражение и прогрессивные элементы, например, срок долгового рабства не должен был превышать трех лет.

Регламентация семейных отношений и вопросов наследования в законах Хаммурапи

О семейных отношениях, согласно вавилонскому Кодексу Хаммурапи, можно сказать, что они имели чисто патриархальный характер. Все члены семьи были подчинены старшему представителю мужского пола. Также мужчине разрешалось иметь нескольких жен и усыновлять детей от рабынь. Что касается женщины, то она, как и в большинстве древневосточных государств, практически не имела никаких прав, фактически являлась собственностью своего мужчины. Однако все же Кодекс Хаммурапи оставлял за ней некоторые свободы. Так, в случае жестокого обращения со стороны мужа супруга имела право вернуться к родителям, забрав свое приданное. Также при заключении брака возможно было оформление брачного договора между супругами, в котором оговаривались права женщины. Что касается вопросов наследования, то, согласно Кодексу законов Хаммурапи, братья и сестры имели право на равные доли наследства, а дети, усыновленные от рабынь, могли претендовать только на движимое имущество.

Уголовные преступления против личности, государства и царя

За уголовные преступления, согласно Кодексу Хаммурапи, следовали тяжелые наказания вплоть до смертной казни, которая могла применяться в тридцати разных случаях. Основной принцип наказания, на который опирались вавилонские законодатели, гласил: «Око за око!» То есть наказание должно было быть равнозначно совершенному преступлению. Так, например, сыну, который ударил своего отца, согласно Кодексу, отрезали руку. Но существовали и отступления от этого принципа. Например, раб, который ударил своего господина, наказывался ударами плетью, если же пострадал сам раб и не от своего хозяина, то провинившийся должен был выплатить денежный штраф хозяину пострадавшего. Нанесение ран в драке между равными по социальному положению и происхождению людьми влечет за собой возмещение затрат на лечение, правда, виновный должен был доказать отсутствие злого умысла. Что касается женщин, то к ним смертная казнь применялась, например, из-за «утомления» невестки. Также особенностью Законов Хаммурапи в отношении женщин является тот факт, что причинение им телесных повреждений не считалось преступлением, кроме случаев, когда в результате побоев у женщины случался выкидыш. Тогда обидчик обязан был выплатить денежный штраф. Судей как таковых в Вавилоне не было, их функции выполняли, как правило, чиновники или наиболее влиятельные жители города.

Значение открытия Кодекса

Открытие Кодекса царя Хаммурапи имело огромное значение. Многие исследователи называют его важнейшим памятником, помогающим в изучении не только Древнего Востока, но и истории всего мира. Законы Хаммурапи не открывают исследователям ценные сведения о процессах, происходивших в древневосточном обществе (экономике, праве, культуре) — они также послужили серьёзным толчком к изучению клинописных иероглифов. Изучению Кодекса Хаммурапи посвятили свою жизнь такие ученые, как Й. Коллер, А. Унгнад, Ф. Пайзер, которые в 1923 году опубликовали на основе изучения памятника работу Hammurabis Gesetz, вышедшую в шести томах. В 1955 году английскими учеными была опубликована работа The Babylonian Laws, посвященная Законам Хаммурапи, с комментариями авторов.

Таким образом, можно утверждать, что Кодекс Хаммурапи, кратко о котором было рассказано в статье, был составлен по поручению вавилонского царя Хаммурапи в промежутке между 1755 и 1752 гг. до н. э., что позволяет отнести его к древнейшим из найденных правовых памятников в мире. Текст законов был высечен на каменной стеле высотой более двух метров, которая была найдена археологом Г. Жекье в 1902 году. Создание Кодекса было вызвано необходимостью реформирования устаревшей правовой системы Междуречья, которая существовала в неизменном виде с первобытных времен. Текст Законов современными исследователями делится на 282 параграфа, которые содержат ценнейшие сведения об организации судопроизводства, охране различных форм собственности, брачно-семейных отношениях, уголовном праве на Древнем Востоке. Находка Кодекса Хаммурапи послужило серьезным толчком к углубленному изучению древневосточных цивилизаций.

www.syl.ru

Реферат: Закон, або Кодекс Хаммурапі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ КОЛЕДЖ РАКЕТНО-КОСМІЧНОГО МАШИНОБУДУВАННЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ім. ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

РЕФЕРАТ

з навчальної дисципліни «Культурологія»

на тему: «Закон, або Кодекс Хаммурапі»

Виконав: студент групи

ЕП-13у-1

Койнаш Максим

Перевірив викладач: Полтавець О. С.

Дніпропетровськ, 2013р.

Введення

Хаммурапі (букв. «Старший родич — цілитель») — цар Вавилона, правив приблизно в 1793 до — 1750рр. до н. е., в Вавилонської (аморейскої) династії. Син Синму-Балліта. Хаммурапі був майстерним політиком і полководцем, його ім’ям пов’язано з піднесенням Вавилона.

1. Розбудова Вавилону та його історичний розвиток

Вавилон — примітивно-рабовласницька держава Стародавнього Сходу, що розташовувалося по середньому і нижньому плині рік Євфрату та Тигру. Назву свою отримала від міста Вавилона, колишнього найбільшого політичного і культурного центра держави, досягав свого розквіту двічі — у XVIII і VII століттях до нашої ери. Власне Вавилон займала лише середню частину Дворіччя, від гирла нижнього Заба (притока Тигру) на півночі до міста Ніппур на півдні, тобто країну Аккад, яка в стародавніх написах часто протиставлялася країні Шумер, розташованої в Південній Месопотамії. На схід від Вавилонії простиралися гірські області, населені еламітами[1] та іншими племенами, а до заходу простягався великий пустельний степ, в якій кочували в 3-2му тисячоліттях до нашої ери племена Ammoret.

Древньовавилонська держава досягла розквіту за царювання Хаммурапі (1792-50 до нашої ери). Головним пам’ятником цього періоду є кодекс Хаммурапі. Різкий розподіл суспільства на класи рабовласників і рабів, виділення з загальної маси вільних людей великих багатіїв, що володіли рабами, худобою і землею, поява проміжних верств населення у вигляді неповноправних жителів завойованих територій (мушкену), нарешті, масове руйнування общинників характеризують більш складну, ніж раніше , структуру вавілонського суспільства, в якому розгорталася гостра класова боротьба. Це в свою чергу призводило до централізації і зміцнення державного апарату, необхідного рабовласникам для придушення й експлуатації трудових мас рабів і бідняків. Так, за царювання Хаммурапі оформляється типова для Стародавнього Сходу деспотія.

Хаммурапі зійшов на трон дуже молодим. Як і багато царів Дворіччя[2], він почав своє царювання з традиційного заходу — встано-влення «справедливості», тобто скасування боргів і прощення недоїмок[3]. Наступні шість років він присвятив храмовому будівництву. Весь цей час Хаммурапі, вочевидь, таємно готував війну проти Ларс, царя Рим-Сін був у той час наймогутнішим правителем Месо-потамії. У 1787 р. до н. е. вавилоняни, раптом напавши, захопили Иссин і Урук. Але в наступні роки Рим-Сіну вдалося повернути втрачені міста, після чого між двома державами на чверть століття вдалося встановити мир. Для Вавилонії це були роки бурхливого розквіту.

Під управлінням Хаммурапі країна швидко міцніла і багатіла. У 1768 р. до н. е. він провів важливу адміністративну реформу, в результаті якої було урізано самоврядування місцевих громад і значно зміцнилася царська влада. Для Вавилонії це були роки бурхливого розквіту. Під управлінням Хаммурапі країна швидко міцніла і багатіла. У 1768 р. до н. е. він провів важливу адміністративну реформу, в результаті якої було урізано самоврядування місцевих громад і значно зміцнилася царська влада. Всі храми в адміністративному і господарському відношенні виявилися підпорядковані цареві, а країна була розділена на області, керовані царськими чиновниками. Хаммурапі упорядкував збір податків, заборонив продаж землі (щоб не допустити розорення хліборобів, наділі яких переходили в руки лихварів[4]) і обмежив приватну торгівлю (була введено державна монополія на багато видів товарів, а всі купці зараховані до розряду державних чиновників). Дуже багато сил віддав Хаммурапі на вдосконалення законодавства. Справою всього його життя стало створення знаменитого збірника законів, який складався і редагувався до самої його смерті. Це зведення вважається найбільшим і найважливішим пам’ятником права стародавньої Месопотамії і являє собою результат ретельного узагальнення та систематизації різночасових написаних і неписаних норм права. За своєю продуманості, логічністю й послідовністю Кодекс Хаммурапі впродовж багатьох століть не мав собі рівних у законодавчій практиці Стародавньому Сході.

царювання хаммурапі месопотамія право

2. Закони Хаммурапі як джерело древневавилонского права

Звід законів вавилонського держави, виданий у роки царя Хаммурапі (1792 — 1750 рр.. до н.е.) являє собою найбільший і найважливіший пам’ятник Месопотамії. Цей звід законів (що називається також Кодексом або Законником) був виявлений в 1901 р. французькою археологічною експедицією під час розкопок міста Сузи.

Судебник зберігся майже повністю. З 282 статей законника (розбивка на статті була зроблена сучасними вченими) повністю збереглося 247; решта вдалося відновити за численними фрагментами пізніших копій законника, знайдених при розкопках інших міст Месопотамії. Всі статті були записані на великому базальтовому камені двох метрів висоти. На стовпі висотою близько 2-х метрів мається рельєфне зображення Хаммурапі, якому бог Шамаш[5] вручає свиток з текстом законів. А далі йде напис, що покриває весь стовп з обох сторін. Цар Хаммурапі говорить у своїй написи, що боги закликали його керувати Вавилоном: «Для впровадження в країні справедливості й винищення беззаконних і злих, щоб сильний не гнобив слабшого, так щоб, Я подібно Шамашу сходив над чорноголовими і висвітлював країну для блага народу».

Все життя вавилонського суспільства відображена в цих законах. Ми дізнаємося, що в цей час у Вавилоні жили багаті рабовласники і купці, торгові агенти і лікарі, будівельники судів і палаців. Але найбільше в країні було бідних людей, які працювали з ранку до ночі, бідних землеробів, обтяжених боргами орендарів і закатованих важким підневільним працею безправних рабів.

Головним джерелом Кодексу були норми звичаєвого права, матеріали судової практики, законотворчість самого Хаммурапі.

Основні цілі законника Хаммурапі полягали в законодавчому закріпленні станово-класового поділу суспільства, у зміцненні рабовласницьких порядків, у забезпеченні інтересів панівних верхів від посягань на їхню власність. Законник проявляє певну турботу про середніх і дрібних власників, намагається призупинити процес їх збіднення і обезземелення, оскільки від їх розорення можуть постраждати податкові та військові інтереси держави, отже, опиниться під загрозою стабільність положення все тих же правлячих кіл.

Кодексу Хаммурапі характерні примітивна правова техніка та казуїстичності правових[6] норм. Законник представляє собою зіб-рання конкретних судових ви-падків, наочних і зрозумілих для сприйняття.

Чітких розподілів в галузях права в Законнику немає. За звичай переважають норми цивільного, кримінального права, хоча і в них виявляються досить численні прогалини.

.1 Кодекс Хаммурапі складався із 7 основних правил законів

vОбов’язкове право

Джерелом зобов’язань були договори. Найпоширенішим видом договорів був договір купівлі-продажу, що історично передавав договір обміну. Для дійсності договору було необхідне дотримання трьох умов: 1) продавець повинен бути дійсним власником речі. 2) відчужуване майно не повинно бути вилучено з обігу. 3) угода повинна бути абсолютно при свідках (щоб останні в разі необхідності могли підтвердити її законність).

vШлюбно-сімейне право

Пануюче становище в сім’ї займав чоловік. Він міг продати дружину і дітей в довічне рабство або віддати на три роки в боргову кабалу. Дружина могла без відома чоловіка розпоряджатися своєю часткою майна, купувати землю і рабів, виступати в суді з майнових спорів в якості свідка. Заборонялися шлюби між родичами і між мачухою і пасинком.

vСудовий устрій

Колись у горах Шумера і Аккада судили старійшини. У них не було записаних законів, і вони вирішували всі справи, погодившись зі старими звичаями.

Царські суди при Хаммурапі були введені у всіх великих містах. Вони розглядали головним чином справи царських людей. Але цар не виступав ні вищої, ні нижчої касаційної, ні апеляційною інстанцією. Він мав право помилування у разі винесення смертного вироку. Йому приносили скарги на судову тяганину, на зловживання суддів, на відмову в правосудді. Скарги передавалися царем для вирішення відповідним адміністративним або судовим органам: общинним чи царським. Царські намісники майже повсюдно могли здійснювати виклик до суду, арешт і розшук злочинців.

vСпадкоємне право

Спадкоємство за законом: Сини, незалежно від віку ділили спадщину в рівних частках. Частку померлого сина отримували його діти — онуки спадкодавця, які також ділили її порівну. Усиновлені діти брали участь у розділі тільки рухомого майна і не могли претендувати на майно. Первісно доньки призивалися до спадкоємства лише за відсутності синів. Згодом вони були зрівняні в спадкових правах зі своїми братами. За відсутності низхідних спадкоємців майно переходило до братів померлого, а якщо ні — до братів батька померлого. Якщо дружина переживала чоловіка то отримувала придане і передшлюбний подарунок чоловіка і продовжувала жити в будинку померлого чоловіка. Це майно вона не мала право продати, оскільки воно було після її смерті призначене в розділ дітям. Якщо дружина помирала раніше чоловіка, останній мав право розпоряджатися її приданим як своєю власністю, — це придане також йшло в розділ дітям померлої, а за їх відсутності — поверталося в дім батька померлої.

Спадкоємство за заповітом: Батько міг за згодою суду позбавити будь-якого сина спадщини за неодноразову тяжку образу. Він міг також за рахунок дарування, зробленого ще за життя, збільшити спадкову частку одного з синів за рахунок ущемлення інтересів інших синів. чоловік міг подарувати частину земельної майна дружині в обхід прямих спадкоємців — синів. Враховуючи всі ці факти, можна зробити висновок, що панування за законом переходило до заповідальній свободі, що відбиває досить високий рівень розвитку інституту приватної власності.

vПраво власності

Власникам землі у Вавилоні могли виступати цар, храмів, громади та приватні особи. Царська і храмова земельна власність могла передаватися у володіння або в оренду різним категоріям вільного і залежного населення; з цього ж фонду йшли пожалування за державну службу. Досить докладно змальовані в Законнику поземельні відносини всередині громади. Вона зберігала контроль над угіддями і над зрошувальною системою. Присадибні ділянки, сади, орна земля перебували у володінні окремих сімей. Селянин мав право достатньо вільного розпоряджатися своєю земельною ділянкою — він міг його продавати, міняти, закладати, здавати в оренду, передавати у спадок — для цього не вимагалося згоди громади. Необхідно було лише дотримуватися двух умов:

Всі ці угоди міг здійснювати тільки повноправний член громади, і відхід з громади призводив до втрати всіх прав на земельну ділянку;

Всі ці операції здійснювалися лише в межах громади: відчуження землі за ці межі було неможливим.

vКримінальне право

Основну групу кримінально — правових норм становили злочини проти особистості, до них ставилися: нанесення тілесних ушкоджень, образу словом і дією, дача неправдивих звинувачень, злісний наклеп.

До другої групи належали злочини проти власності: крадіжка і грабіж , шахрайство, пошкодження або знищення чужого майна.

Третя група — злочини проти сім’ї та моральності: подружня невірність, інцест, крадіжка дитини, згвалтування.

До четвертої групи можна віднести військові злочини: мародерство, а також до цієї групи можна віднести і посадові злочини: хабарництво судді. У системі покарань переважала смертна кара. Смерть за непокору царю, за крадіжку власності, за вбивство, навіть якщо воно було скоєно випадково. А якщо хто-небудь зламав іншій людині кістку, пошкодив око , то у винного теж виб’ють очі або зламають кістку. Іноді судді не могли винести рішення, так як не було достатніх доказів; тоді підсудного піддавали випробуванню водою: його кидали у воду, і якщо він випливав, його виправдовували.

vВійськова справа

Особливо важливо було для Хаммурапі мати сильне військо на півдні, в Шумері, який тільки при ньому був приєднаний до Вавилону. Щоб зміцнити там свою владу, Хаммурапі розселив там своїх воїнів. Для них відводилися великі ділянки землі, де були поля, дім ??і сад. «Реду» — були важко озброєні воїни, у них було довгий спис, щит і шолом. Вони отримували не тільки землю з угіддями, а й худобу: волів і овець. А «Баїр» — легко озброєні стрілки — користувалися тільки будинком і угіддями.

Військові земельні ділянки повністю виключалися з цивільного обороту, так що всякі угоди з ними були незаконними. Навіть потрапивши в полон, воїн зберігав право на земельний наділ, на частину ділянки зберігалася право його малолітнього сина (ст.27-29). Якщо заради позбавлення від служби воїн кидав наділ, він не втрачав права на нього на протязі року за умови повернення до своїх обов’язків. Коли воїн за віком або хвороби вже не міг продовжувати службу; але в його родині підростав син, здатний продовжити службу замість батька, — земельна ділянка могла бути закріплений за даною і в другому поколінні.

Якщо ж син був малолітнім і не міг продовжити службу батька, його матері виділялася одна третина з майна «ілку», щоб вона могла виховувати сина до його повноліття. Однак верховна власність на ці землі незмінно залишалася за царем: він міг у будь-який час вилучити земельну ділянку з рук військовослужбовця. Коли воїн потрапляв у полон, за нього платили викуп з царської скарбниці.

2.2 Законник Хаммурапі

У 1901 році французька археологічна експедиція, розкопуючи м. Сузи в Елам (на схід від Вавилона), знайшла базальтовий стовп, з усіх боків покритий клинописом. Ця унікальна знахідка була відкриттям найдавнішого на землі зводу законів. Він був складений з часів царювання Хаммурапі, царя Вавилона, у XVIII столітті до н. е..

Прагнення представити закони вихідними від бога було у звичаї в усіх древніх законодавців. Таким, чином намагалися додати їм велику силу. У стародавніх євреїв бог особисто є на гору Синай, щоб вручити Мойсеєві скрижалі законів. В іншому випадку єврейські законодавці намагалися представити складені ними закони зненацька знайденими в храмі. Стародавні єгиптяни вірили в те, що їхній легендарний цар-законодавець Сесостріс отримав закони з рук самого бога.

Законник опинився в Еламі швидше за все у вигляді трофея. Захоплений і вивезений з Вавилона якимсь переможним еламським царьком, він повинен був нагадувати про поразку Вавилона. Для цього на очищеному від старих написів місці передбачалося накреслити щось хвалебне. Але дні слави Еламу, очевидно, були за надто короткими.

На відміну від римлян і слов’ян, які писали свої закони на дерев’яних дошках, давньосхідні народи використовували камінь. Дерева тут мало, каменю багато. Виставлений на міській площі «стовп законів» повинний був служити правосуддю, що проходить тут же, і одночасно нагадувати: ніхто не може відмовлятися незнанням права.

В деякій своїй частині Законник сходить до більш найдавнішим — шумерийским законам. Багато спільного є між ним і недавно знайденим Законником царя Білалами з міста Ешнунну, який складений на 200 років раніше. Можна припустити, що об’єднавши в єдину державу різні народи, Хаммурапі прагнув дати їм усім загальне законодавство.

Деякі статті із законника наводять на думку, що важливою причиною кодифікаційної[7] діяльності Хаммурапі було бажання пом’якшити соціальні протиріччя вавілонського суспільства, викликані крайніми формами експлуатації села багатими землевласниками-орендодавцями і лихварями. Кодекс до деякої міри обмежує можливості цього кола користолюбців, піклуючись головним чином про податкових і військових інтересах держави: платником податків і солдатом був селянин, і тому слід було запобігти його руйнування.

Висновок

Розглядаючи життя у Вавилоні після появи Кодексу Хаммурапі, розумієш, яку важливу роль він відіграв у розвитку та становленні міста. Законник «змусив» людей відповідати за скоєні ними злочини і навчив їх жити за законами. Велику увагу Хаммурапі приділяв армії. Він розумів, що чим краще умови для життя солдатів, тим сильніше і згуртованіше буде його військо. За роки свого правління Хаммурапі перетворив убогий, непомітний Вавилон в багате і могутне місто.

Закони Хаммурапі — збірник моральних встановлень, або звіт пануючи перед богами з описом тих судових справ, які розбирав Хаммурапі — так досі думають багато істориків, не дійшовши єдиної думки. Закони ці дають історикам широку картину життя Стародавнього Вавилона. У цілому ж, Закони Хаммурапі були спрямовані на підтримку існуючого життя і, на думку ряду істориків, перешкоджали змінам у суспільстві.

Слід врахувати, що Хаммурапі, істотно посиливши роль держави в суспільному і господарському житті країни (згодом частково втрачену), не змінив основ цього життя, як вони склалися на початку тисячоліття і зберігалися аж до його кінця, а частково і пізніше

Після смерті Хаммурапі вавилонські царі правили ще сто п’ятдесят років. Близько 1600 р. до н. е.. цар хеттів Мурсіль напав у Вавилон. Він увірвався до столиці, розгромив її, захопив незліченні скарби і повів безліч полонених. Так впала могутня держава царя Хаммурапі, який багато років тримав в страху сусідні країни.

Список використаних джерел

1.В.В. Кучма. « Государство и право древнего мира и средних векав», Волгоград 2001

2.Под редакцией академика В. В. Струве Издание 3, 1958 г.

.«История государства и права зарубежных стран». Часть 1 Под общей редакцией О. А. Жидкова и Н. А. Крашенниковой. Москва 1996г

.«Всемирная история государства и права». Под редакцией А. В. Крутских. Инфа-м, 2001

.Артемов В. В. «Всемирная история: вопросы и ответы». 1996 г.

.Черниловский З. М. «Хрестоматия по всеобщей истории». 1993 г.

.Владимиров Б. Н. «Всеобщая история государства и права». 1996 г.

Теги: Закон, або Кодекс Хаммурапі  Реферат  Культурология

dodiplom.ru

читать текст, краткое содержание, общая характеристика судебника

Фото с сайта hkar.ru

После того, как Хаммурапи взошел на трон, страна крепла и развивалась. Он провел ряд реформ:

• Провел административную реформу. Он разделил страну на определенные области и районы, поставив руководить ими чиновников.
• Подчинил себе все храмы и объявил свою власть божественной.
• Привел в порядок систему сборов и налогов.
• На частную торговлю были введены ограничения, торговля полностью попала под контроль государства. Для контроля торговли царь поставил купцов, которые стали чиновниками.
• Продажа земли была строго запрещена. Землю, принадлежащую общинам, было запрещено продавать.

Но создание государственных законов, организация судебной системы — это самый большой вклад, который он внес в укрепление государственности.

На сегодняшний день законы Хаммурапи — самые древние, из всех найденных и дошедших до нас. Для времени его создания, а записан  судебник Хаммурапи  был примерно в 1750 гг. до н.э., он показывал, что Вавилон был государством, имеющим свою мощную государственность.
Если описать, что изменилось после написания  законов Хаммурапи кратко , то:

• Официально закреплен общественный строй государства (рабовладельческий).
• Это помогло четко организовать судебную систему и исполнение законов.
• Был выявлен основной господствующий класс – это рабовладельцы.

Законы Хаммурапи: общая характеристика

В 1901-1902 годах экспедицией, под руководством француза Жака де Моргана, был найден  каменный предмет, на котором высечены законы Хаммурапи  . Это базальтовый обелиск. Его обнаружили в древнем городе Сузы (сейчас территория Ирана). Перевез его в Сузы, скорее всего, Эламский царь, после захвата Вавилона.

Фото с сайта hkar.ru

На базальтовом обелиске, вверху, изображен Хаммурапи, который стоит в почтительной позе рядом с богом солнца Шамашем, который, почитался как покровитель судопроизводства. Под изображением написаны законы Хаммурапи, текст  их написан в клинописной форме.

На столбе затерты 35 статей, скорее всего они были затерты после захвата.  Сколько статей насчитывалось в судебнике Хаммурапи  , с помощью этого артефакта, было бы тяжело определить, но текст утерянных статей удалось восстановить, благодаря другим письменным источникам, дошедших до наших дней. После изучения текстов, из дошедших до нас из древних библиотек, историки определились,  сколько статей в судебнике Хаммурапи было изначально. Текст  судебника Хаммурапи  , разделен на три части.

В первой вводной части текста доносится до нас то, что бог Шамаш передал Хаммурапи эти законы, чтобы сделать Вавилонское государство еще более могущественным и развитым. Каждый, кто не будет соблюдать эти законы, пойдет против воли и веления царя, а также против богов.
Вторая часть – это статьи,  в судебнике Хаммурапи насчитывалось  282 статьи.  Законы царя Хаммурапи, краткое содержание  по разделам:

1. Здесь установлено наказание за серьезные правонарушения: лжесвидетельство, чародейство или волшебство, изменение уже вынесенных судебных решений. Наказанием была смертельная казнь, а судья платил огромный штраф и лишался должности (1-5 пункты).
2. Охрана личной собственности царя, приближенных к царю, и храмов, установление ответственности при захвате чужой собственности, за кражу полагалась смерть (6-25 пункты).
3. О вынесении смертельного приговора для воина, если он послал в поход вместо себя наемника. Проблема в том, что воин за несение военной службы получал надел земли (26-41 пункты).
4. Об ответственности при использовании чужой земли или поля, в наказание полагались огромные штрафы и суровое наказание (42-88 пункты).
5. Описание проведения торговых и коммерческих операций (89-126 пункты).
6. Семейное право (127-195 пункты).
7. Описание ответственности за нанесение умышленных и неумышленных телесных повреждений (196-214 пункты).
8. Как правильно совершать операции со всяким движимым имуществом, сюда же включался и наем (215-282 пункта).

В третьей части перечисляются все виды проклятий. Они непременно должны настигнуть человека, всю его семью и потомков, если он не пожелает жить по этим законам и строго соблюдать их. Идет перечень и описание всех вавилонских богов, которые также наложат всевозможные проклятия на человека и весь его род.

 

Законы Хаммурапи : краткое содержание

Законы устанавливали две основные группы: рабовладельцы и рабы. В тоже время, социально общество делилось на:

• Полноправные жители – авилум.
• Неполноправные жители – мушкенум.

Фото с сайта hkar.ru

У полноправных жителей прав имелось больше и они, чаще всего, отделывались только штрафом или небольшим наказанием за любой проступок или неисполнение законов. В то время как неполноправного жителя ждало очень суровое наказание, если он нарушал закон. Неполноправные жители — это низший слой, у которого была только часть прав.

Законы Хаммурапи о рабах  определяли группу людей – вардум. Это были рабы, которые вообще не имели прав и они были для своего хозяина только лишь имуществом. Интересно то, что если рабу наносили телесные повреждения, то это не было покушением на здоровье или жизнь, а объявлялось как порча имущества. Если законы Хаммурапи читать  внимательно, то становится ясно, что раб — движимое имущество.

Рабы имели право на владение небольшим имуществом, но после смерти оно переходило к хозяину. Рабы имели право создавать семьи. Хозяин имел право отдать его в аренду, заключив договор с нанимателем. В суде рабы не имели право выступать как свидетели. У всех рабов на руке был выжжен знак. Если этот знак, кто-либо пытался вывести, это каралось очень серьезно, вплоть до отрубания рук.

Не менее интересны законы о взыскании долга с должника. До принятия законов, должник попадал в пожизненное рабство к кредитору. Поэтому  законы Хаммурапи регламентировали долговое рабство с целью  недопущения произвола кредитора в отношении должника и его семьи.

После принятия законов должник или любой из членов его семьи становился рабом на три года. При этом кредитор не имел право отчуждать его имущество. Закон запрещал ему наносить телесные повреждения должнику или члену его семьи. А если он совершил действия, повлекшие смерть должника или кого-либо из его семьи, то кто-либо из семьи кредитора также лишался жизни.

Фото с сайта hkar.ru

Единым владельцем всей земли в Вавилоне был царь, который выдавал землю в аренду воинам и земледельцам. И они платили ему за это налог. Воины владели землей, имуществом, рабами на правах аренды. Но они имели права наследования. Поэтому имущество передавалось по наследству, также как и сын, после отца продолжал нести военную службу.Воины были в особом почете. И если воин попадал в плен, то, по закону, его обязательно должны выкупить. Если не было нужной суммы, то деньги давал или поселковый храм или они были выделены из казны.

Не менее интересны законы Хаммурапи касательно семейного права. Здесь господствовало патриархальное устройство семьи. Но права у женщины, все же, были, хоть и частично. Мужа для дочери выбирал отец, который и заключал договор с женихом (подобие брачного контракта). Но за женой закреплялось право распоряжения своим приданым (которое наследовали ее дети).

В случае измены женщину жестоко наказывали. Но если виноват муж, то жена могла потребовать у него развод, при этом она забирала свое приданное. Отец не мог без очень веской причины лишить сына наследства. Свои права сын мог защитить в суде. После смерти отца его имущество делилось между его детьми, и их пол не играл никакой роли. Но, тем не менее, если отец семейства попадал в долговое рабство, то он мог на три года отдать вместо себя любого члена своей семьи. Допускалось многоженство, если жена не могла родить ребенка. Также можно было усыновлять детей от рабыни. После смерти хозяина, рабыня-наложница становилась свободной.

Вывод

После рассмотрения мы видим,  кого защищали законы царя Хаммурапи  . В первую очередь законы защищали интересы царя, потому что земля давалась только на правах аренды. Храмы полностью подчинялись царю, происхождение которого считалось божественным.

О чем заботился Хаммурапи в своих законах  во вторую очередь, так это о рабовладельцах. Их интересы, касательно движимого имущества (рабов), были полностью соблюдены. У рабов практически не было прав. Рабовладельцы же являлись главенствующим классом. О чем заботился Хаммурапи в своих законах еще, так это о полноправном населении. Законы для них были мягче, чем для неполноправных жителей и рабов.

Справедливые и несправедливые законы Хаммурапибыли направлены на обеспечение государственности и дали толчок для развития судебной системы в государстве. Они систематизировали и закрепили на законном уровне ответственность и виды наказаний, которые наступали при не соблюдении законов.

perstni.com