Футуризм в літературі – Футуризм — Вікіпедія

Футуризм — авангардний напрям у літературі й мистецтві

 

Футуризм — авангардний напрям у літературі й мистецтві

 

Футуризм — авангардний напрям у літературі й мистецтві, що розвинувся на початку XX століття в основному в Італії й Росії.

У живописі й скульптурі італійській футуризм став предте­чею багатьох наступних художніх відкриттів і течій. Так, Боччоні, який використовував у своїй роботі одразу кілька матеріалів (скло, дерево, картон, залізо, шкіру, одяг, дзеркала, електричні лампочки й т. д.) став попередником такого сучасного на сьогодні напряму в мистецтві, як поп-арт. У своїх футуристичних роботах Балла прагнув до об’єднання форми, кольору, руху й звуку.

На світогляд футуристів великий вплив мали філософські погляди Ніцше з його культом «надлюдини» та Бергсона, який стверджував, що мозок може осягати все закостеніле й мертве.

Футуризм — це мистецтво антигуманізму, яке має відбити настання часу техніки. Спрямування футуризму можна виразити трьома «М»: місто, машина, маса. Дві головні ознаки футуризму: по-перше, нове мистецтво зовсім не цікавиться людиною. Психо­логізм оголошується анархізмом. Психологізм — характерна риса міщанської літератури, яка вмирає. Якщо цікавить душа — пізнай машину. По-друге, для цього мистецтва характерний виключний динамізм, опоетизування руху, швидкості, зорові пошуки засобів зображення руху. Зупинка є злом, отже — футуристи вживали такі принципи динамізації («прискорення») свого художнього тексту: тексти записувалися без розділових знаків, без великих і малих букв. На думку футуристів, найбільше перешкод для руху роблять прикметники й прийменники. На перший план висува­ється дієслово. Футуризм — це тотальне заперечення, у тім числі й естетства. Музикою міста вважався шум міста. Панувала пое­тизація потворного, антиестетизм: деякі футуристи, наприклад, видавали свої твори на шпалерах.

До Першої світової війни футуризм в індустріально відста­лій Україні не мав сприятливого ґрунту. Але вже 1913 р. лідер українського футуризму Михайль Семенко видав збірку поезій «Ргеїийе», а 1914 р.— «Дерзання» і «Кверо-футуризм»; за роки революції він видав ще 8 збірок. Він був засновником низки українських футуристичних угруповань і журналів: «Флямінґо» (1919-1921), «Аспанфут» (1921-1924) у Києві, а після переїзду до Харкова журнал «Нова ґенерація» (1928-1930). Під тиском панівної комуністичної ідеології журнал змушений був стати бойо­вою трибуною «пролетарського мистецтва» й від деструкції пере­йти до пропаганди конструктивізму й супрематизму (низку статей надрукував у «Новій ґенерації» К. Малевич), а потім був зовсім заборонений. До «Нової ґенерації» належали, крім М. Семенка, поети Гео Шкурупій, Олекса Близько, М. Скуба та ін., теоре­тик О. Полторацький. Деякий час під впливом футуризму був Микола Бажай. Близько до футуризму стояв Валер’ян Поліщук, що на футуристичній основі намагався створити власний напрям «динамічного спіралізму». Футуристи не мали такої видатної пози­ції в українській літературі своєї доби, як символісти чи неокла­сики, проте вони активізували поезію новими темами й формами, а передусім експериментаторством. «Нова ґенерація» пропагу­вала модерні західноєвропейські напрями (дадаїзм, сюрреалізм), що суперечило настановам офіційної критики, і журнал пере­став існувати ще до загальної ліквідації літературних організа­цій у 1932 р.

Крім згаданих, існували ще й менші локальні гуртки футурис­тів: у Харкові «Ком-Космос» (1921), в Одесі «Юголіф» (з участю місцевих російських футуристів), у Москві «СІМ» («Село і місто», 1925), що об’єднувало українських письменників у РСФСР. Орга­нами футуризму в 1920-х рр. були ще «Семафор у майбутнє», «Катафалк искусства» (російською мовою) і «Гольфштром».

ukrclassic.com.ua

Футуризм в літературі

Футуризм (від лат. Futurum – майбутнє) – художня течія в мистецтві перших двох десятиліть XX століття, що видається за “мистецтво майбутнього”.
Народженням цієї течії прийнято вважати опублікований в 1909 році “Маніфест футуристів”, автором якого був італійський поет Ф.Т. Марінетті. У ньому заперечувалися загальноприйняті поняття, цінності, спадщина минулого (соціальний устрій, громадський порядок, мораль, релігія, мистецтво, традиційна культура аж до мовних норм) і затверджувався культ сили і бунту, спрямованих на руйнування старого світу, на перетворення життя і розкріпачення людської поведінки . В “Маніфесті” культивувалася естетика урбанізму (сучасного міста) і машинної індустрії (відмова від патріархально-консервативного існування і устремління в технократичне майбутнє з шаленими швидкостями і “телеграфним стилем”, що втілює динамічний темп життя).

У Росії футуристи називали себе будетлянами (від слів “буде”, “люди майбутнього”). Це були Д.Д. Бурлюк (збірки “Лисіючий хвіст”, “Десятий Жовтень”), В.В. Каменський (романи “Землянка”, “Стенька Разін”, збірники “Танго з коровами”, “Дівчата босоніж”, “Звучаль Веснеянкі”), В.В. Хлєбніков (поеми “І та Е”, “Журавель”, “Ніч в Галичині”, збірники “Ряв!”, “Творіння 1906-1908”, “Ізборник віршів. 1907-1914”), А.Е. Кручених (збірки “Старовинна любов”, “Мірсконца”, “Возропщем”, “Напівжива”, “Вселенська війна Комерсант”, “Лаковане трико”, поема “Гра в пеклі”). Пізніше до цих письменників приєднався В.В. Маяковський (трагедія “Володимир Маяковський”, поеми “Облако в штанах”, “Флейта-хребет”, “Війна і мир”, “Людина”). Разом з ними він підписав в 1912 році маніфест футуризму “Ляпас суспільному смаку” (ще раніше вийшов у світ збірник “Садок суддів” – в 1910 році, вважається часом виникнення російського футуризму).
Мистецтво служило футуристам знаряддям переробки існуючого світу і людини, засобом боротьби за майбутнє, за “новий світ”, “нове людство”. Вони проповідували свободу у всьому, не лише у творчості, а й у поведінці (ексцентричність, епатаж, літературні скандали), навіть у назвах поетичних збірок (“Дохла місяць”, “Затичка”, “Просте, як мукання”, “ричить Парнас” , “Доітелі виснажених жаб”). На відміну від акмеїстів поезія футуристів була позбавлена ??камерності, носила яскраво виражений демократичний і “прискорений” характер.
Футуристи проголошували революцію форми, незалежної від змісту. Вони проявили перебільшений інтерес до формального експерименту, оновленню поетичної мови, висловлювали нове ставлення до слова як до матеріалу, з якого будується вірш (слово стає самоцільним, або “самокрученого”), що сприяло активному створенню нових поетичних форм, “словотворчості” (зокрема , неологізмів), крайнім проявом якого була “заумь” (“заумний мова”, що представляє набір звуків, позбавлених загальнозрозумілого значення), тобто логічно незбагненні тексти. Слово можна було дробити, перевертати, деформувати, створювати нові комбінації морфем і звуків. Оновлення віршованої форми досягалося введенням в текст стилістично недоречних слів, вульгаризмів, технічних термінів, математичних і музичних знаків, графічних символів. Порушувався синтаксис, винаходилися незвичні словосполучення, відмовлялися від розділових знаків. Всі ці новації вироблялися за принципом “зрушення”, зламу, канону “зрушеною конструкції”. Футуристи шукали нові ритми, більш вигадливі форми. З цією ж тенденцією пов’язані змішання стилів і жанрова перебудова. У творах перепліталися документальний повсякденний матеріал і фантастика, трагічне і комічне, елементи лубочної поезії, частівок, поетичної реклами, фольклорних змов і т.п.
До 1920-м років футуризм застаріває, оскільки на одному епатаж, запереченні, формальному експериментуванні мистецтво не може існувати довго.

« Акмеїзм в літературі Концепція стилю в історичному розвитку »

moyaosvita.com.ua

ФУТУРИЗМ - Українська література - шкільна програма

Футуризм (від лат. futurum — майбутнє) — авангардистська течія в літературі й мистецтві 10—30-х років XX століття. Батьківщиною футуризму була Італія. У 1909 році італійський поет Філіп-по Томмазо Марінетті друкує в паризькій газеті «Фігаро» перший маніфест футуризму. Через рік з'являються футуристичні маніфести італійських художників (У. Боччоні, Л. Руссоло, Дж. Северіні) і музикантів (Б. Прателла та ін.).

В цьому ж 1910 році Ф. Марінетті створює роман (до речі, єдиний футуристичний роман) «Мафарка-футурист», відомий як відображення політичної програми італійського футуризму. У 1912 році виходить антологія «Поети-футу-ристи», яку відкриває «Технічний маніфест футуристичної літератури». Його авторство належить тому ж Марінетті, що теоретично обґрунтовує формальні новації митців-футуристів. Окрім Ф. Марінетті, до італійського футуризму належали Дж. П. Лучіні, К. Ґовоні, П. Буцці, А. Палац-цескі, А. Д'Альба та інші.

Саме маніфести «як жанр, що вміщує програму глобальної переробки Всесвіту», а також створення «всебічного типу поведінки», є найбільш адекватним вираженням італійського футуризму в галузі словесної творчості. Футуристська естетика, регламентована в маніфестах, базується на анти-традиційності. Футуризм відмовляється від художньої спадщини («Ми вщент рознесемо всі музеї, бібліотеки»), протиставляє старій культурі нову антикультуру («Стара література оспівувала лінощі думки, захоплення й бездіяльність. А ми оспівуємо зухвалий натиск, лихоманковий деліріум, стройовий крок, небезпечний стрибок, ляпас і мордобій»). Якщо експресіоністи із жахом сприймають світ нової технічної цивілізації, то футуристи, навпаки, вважають, що «наш чудовий світ став іще більш чудовим — тепер у ньому є швидкість», а з красою реву гоночного автомобіля «не зрівняється ніяка Ніка Самофракійська». Крім цього, італійські авангардисти оспівують війну як «гігієну світу». «Хай живе війна, — проголошує Марінетті в „Першому маніфесті футуризму", — лише вона може очистити світ. Хай живе озброєння, любов до Батьківщини, знищувальна сила анархізму, високі Ідеали знищення всього і вся!».

Італійські футуристи намагаються оновити мистецтво, літературні форми. Вони проголошують примат форми над змістом, вимагають повного «звільнення літератури від власного „я" автора, тобто від психології» («Технічний маніфест»). Футуризм вважає за необхідне цілковите знищення синтаксису й пунктуації, відміну прикметників і прислівників, вживання дієслова лише в неозначеній формі. Футуристи «інтуїтивно» сприймають образ: спираючись на інтуїцію, а не на розум, футурист намагається навіть звільнити людину «від думки про смерть», що є «кінцевою метою розумової логіки». Італійські авангардисти — за образну насиченість твору: «Тільки дуже образна мова здатна охопити всю багатоманітність життя та його напружений ритм». Рух життя треба відтворювати «ланцюгом асоціацій». Футуристи бажають створити так звану «бездротову уяву» та «вільні слова», завдяки чому можна виконати завдання мистецтва, як бачать його футуристи, — залишити у творі лише «неперервний ряд образів». Саме тоді зможе народитися велике мистецтво. Література ж, на думку Марінетті, має «влитися в життя і стати невід'ємною її частиною».

Ф. Марінетті та його соратники прагнули також до синтезу різних мистецтв (насамперед літератури й живопису). Вони вдаються до звуконаслідування, шукають нові засоби виразності (як звукові, так і графічні), мріють створити книгу, яка б навіть своєю зовнішньою формою могла впливати на людину.

На початку 1910-х років футуризм виникає і в Росії. Появу російського футуризму — незалежно від італійського угруповання — знаменують «Пролог егофутуризму» (1911 р.) І. Сєверяніна та збірка «Ляпас громадському смаку» (1913 р.) поетів-кубофутуристів. Народження футуризму в Росії, подібно до акмеїзму, зумовила криза російського символізму. М. Поляков влучно визначає різницю між двома модерністськими течіями, що приходять на зміну символізмові: «Акмеїсти розглядали сучасність у світлі минулого культурного досвіду, вони вміщували теперішнє в минулому. ...футуристи переміщували теперішнє в майбутнє». Російські футуристи, так само, як і італійські, знищують «кордони між мистецтвом і життям, між образом і побутом», вони орієнтуються на мову вулиці, на лубок, рекламу, міський фольклор і плакат.

У російському футуризмі співіснувало декілька груп, що постійно ворогували між собою, вели літературні баталії. Нескінченною ворожнечею дорікав російським футуристам сам Ф. Марінетті, а Бенедикт Лівшиць, активний учасник цих воєн, називає російський футуризм «потоком різнорідних та різноспрямованих воль». Футуризм у Росії складався з чотирьох угруповань: «Гілея», або кубофуту-ристи, — В. Хлебников, Д. і Μ. Бурлюки, В. Маяковський, В. Каменський, О. Гуро, О. Кручоних, Б. Лівшиць; «Асоціація егофутуристів» — І. Сєверянін, І. Ігнатьєв, К. Олімпов, B.  Гнєдов; «Мезонін поезії» —В. Шершеневич, Р. Івнєв, C.  Третьяков, Б. Лавреньов; «Центрифуга» — С. Бобров, Б. Пастернак, М. Асєєв, Божидар.

Обличчя російського футуризму визначали поети-кубо-футуристи — найбільш радикальна й продуктивна група. Саме діяльність кубофутуристів, або «будетлян», як називав їх Хлебников, нерідко ототожнюється взагалі з футуристами в Росії. «Будетлянє», як і митці групи Марінетті, оголошують війну традиції: у знаменитому маніфесті «Ляпас громадському смаку» вони вимагають «скинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого... з Пароплава сучасності». Пориваючи з минулим, яке уявляється їм тісним («Академія та Пушкін незрозуміліші за ієрогліфи»), кубофутуристи оголошують себе «обличчям нашого Часу». Висувають вони й «нові принципи творчості». Так, поети-кубофутуристи відкидають правопис, пунктуацію, «розхитують» синтаксис. Вони розробляють нові типи рим (фонетична рима), опрацьовують нові ритми («Ми перестали шукати розміри в підручниках — кожний рух народжує новий вільний ритм поетові»), експериментують у галузі віршової графіки (фігурні вірші, візуальна поезія, автографічна книга). Футуристи наголошують на «словотворчості і словонова-ціях» без обмежень. Одним з головних принципів футуристів було «слово як таке», або «самовите» слово, що видозмінює реальну мову. Таким чином, створюється мова «зарозуміла», яка, за висловом Велимира Хлебникова, є «майбутньою світовою мовою в зародку. Тільки вона може з'єднати людей». Слово, звільняючись від змісту, стає само-цінним. Виникає «зсув» сенсу, адже, як писав О. Кручених, «слово ширше за сенс».

В 1914 році народжується український футуризм. Його справжнім лідером стає Михайль Семенко, що друкує маніфести до своїх поетичних збірок «Дерзання» і «Кверо-футуризм» (від лат. quero — шукати). М. Семенко оголошує війну будь-якому канонові та культові в мистецтві. Він протестує проти культу Т. Шевченка (М. Семенко демонстративно спалює власного «Кобзаря») та «хуторянського», провінційного мистецтва. М. Семенко нехтує національним у літературі — воно здається йому примітивом. Поет виступає за «красу пошуку», за стрімкий рух мистецтва: «процес мистецтва, — на думку М. Семенка, — динамічний субстан-ційно». Семенко організовував різні футуристичні групи: «Кверо» (1914 p.), «Фламінго» (1919 p.), «Ударна група поетів-футуристів» (1921 р.), «Аспанфут» (асоціація панфутуристів) (1921 p.). Футуристичні угруповання діяли також у Харкові («Ком-Космос») та Одесі («Юголіф»). У лавах футур

ukrlit.net

Що таке футуризм в літературі Срібного століття? Представники футуризму

Що таке мінімалізм? Таким питанням задаються всі, хто приступає до вивчення стилів і напрямків світового мистецтва. У цій статті ми детально розберемо, яким був футуризм в Росії, розповімо про його представників та особливості.

Народження футуризму

Для того щоб розібратися, що таке футуризм, досліджуємо, звідки він виник. Його засновником і автором самого терміна вважається італійський поет, якого звали Філіппо Марінетті. Він жив на рубежі XIX і XX століть. Його найвідоміший твір — поема «Червоний цукор». Вже сама ця назва мало на увазі під собою дискримінацію теперішнього і минулого і зведення майбутнього в культ.

У 1909 році у газеті «Фігаро» був надрукований маніфест футуризму, автором якого став Марінетті. Текст був звернений до початківцям і талановитим італійським художникам. Автор проголосив телеграфний стиль і мета виконати своє завдання максимум за 10 років, поки не прийшло нове покоління зі своїми правилами.

Також основоположниками цього напряму мистецтва вважаються Джакомо Бала, Франческо Балилла Прателла, Карло Карра, Луїджі Русолло, Умберто Боччоні, Джино Северини. Вони першими сформулювали, що таке футуризм. У 1912 році в Парижі відкрилася перша виставка художників-футуристів.

Особливості напрямки мистецтва

Серед особливостей футуризму його засновники виділяли категорична відмова від традиційної орфографії та граматики. Поети багато експериментували зі словотворчістю, художники часто малювали рухомі об’єкти (автомобілі, літаки, поїзди). Навіть з’явився спеціальний термін «аэроживопись».

Більшість представників футуризму були в захваті від новинок технічного прогресу. Наприклад, мотоцикл оголошували більш досконалим твором мистецтва, ніж роботи Мікеланджело.

Ще одна особливість футуризму — оспівування революцій і воєн, як одних з найбільш дієвих способів омолодження світу. Багато сучасні дослідники розглядають футуризм як своєрідний симбіоз ніцшеанства і маніфесту комуністичної партії.

Футуризм в образотворчому мистецтві

Спочатку футуризм з’явився в образотворчому мистецтві. У живописі він відштовхувався від декількох напрямків. Це фовізм, звідти футуризм почерпнув несподівані колірні рішення, а також кубізм, у якого перейняв сміливі художні форми.

Основними художніми принципами футуризму стали рух, швидкість, енергія. На полотнах художники прагнули досягти цього різними способами. Для їх творів характерні дуже енергійні композиції, на яких фігури, розділені на безліч невеликих фрагментів, пересічних гострими кутами. При цьому переважають зигзаги, конуси і мелькають форми. Ефект руху часто досягається з допомогою накладення послідовних фаз на одне і те ж зображення. Ця техніка отримала назву «принцип симультанности».

Футуризм в Росії

Що таке футуризм, у Росії першим дізналися брати Бурлюки. Один з них – Давид – став засновником колонії футуристів під назвою «Гілея», до складу якої за короткий час увійшли багато яскравих індивідуальностей. Наприклад, Володимир Маяковський, Велімир Хлебніков, Бенедикт Лівшиць, Олексій Кручених, Олена Гуро.

Вони випустили свій перший маніфест, який охрестили «Ляпас суспільному смаку». У ньому представники футуризму закликали скинути з пароплава сучасності Пушкіна, Толстого, Достоєвського і всіх інших класиків. Правда, в кінці, дещо пом’якшуючи свій заклик, відзначають, що той, хто не забуде першого кохання, не пізнає останньої.

З російського футуризму вийшло три справжніх генія — це Маяковський, Пастернак і Хлєбніков. При цьому доля більшості представників цього напряму мистецтва виявилася трагічною. Одні були розстріляні, інші загинули в засланні. Багатьох прирекли на забуття, як тільки їх слава пройшла.

Риси російського напрямку

У Росії стиль футуризм успадкував більшість основних особливостей цього літературного напряму, що існував в Європі. Але при цьому мав і свої унікальні риси.

Представників вітчизняної школи футуризму завжди відрізняло анархичное і бунтівне світогляд, вони прагнули висловлювати масові настрої натовпу. При цьому всіляко заперечували культурні традиції, намагаючись створити мистецтво, спрямоване в майбутнє.

Футуристи в Росії виступали категорично проти усталених норм літературної мови. Експериментували в царині ритміки, рими, зробили частиною свого мистецтва плакати і гасла, особливо це відноситься до Маяковського. Поети знаходилися в постійному пошуку розкріпаченого слова, здійснюючи експерименти по створенню власного, так званого «зарозумілого» мови.

Розвиток

Популярним і відомим в Росії став футуризм в Срібному столітті. Одним з яскравих представників був Ігор Северянин, який навіть видав у 1911 році збірку своїх поезій під назвою «Пролог. Его-футуризм».

До того часу вже досить відомими були послідовники братів Бурлюкових. Їх збірка «Садок суддів 1» побачив світ ще в 1910 році. Взагалі в російській футуризм вірші відігравали велику роль. Тому й основними укладачами маніфесту «Ляпас суспільному смаку» стали поети. Вони навіть сформулювали чотири основних правила для поетів: необхідність розширювати поетичний словник з допомогою нових слів, відчувати ненависть до мови, який існував до них, відмовлятися від слави, ключовим зробити слово «ми».

Розквіт футуризму

У Росії розквіт літературного футуризму припав якраз на Срібний вік. Саме тоді найбільшої популярності досяг товариство «Гілея», засноване братами Бурлюками. Але головне — це те, що вони не були єдиними.

Знайшлося багато послідовників у Ігоря Сєверяніна, який пропагував его-футуризм. Основні відмінності цього напряму полягали у масовому вживанні іншомовних слів, рафінованості відчуттів і показному себелюбстві, егоїзмі. Серед послідовників Сєверяніна можна виділити Сергія Алимова, Василіска Гнідого, Вадима Баяна, Георгія Іванова, Вадима Шершеневича. В основному его-футуристи базувалися в Петербурзі.

У Москві виділялося впливове суспільстві «Центрифуга», до складу якого входили Борис Пастернак, Сергій Бобров, Микола Асєєв. Свої футуристичні групи існували в Харкові, Києві, Баку, Одесі.

Захід епохи «бурі і натиску»

Певний криза представники футуризму почали відчувати вже в кінці 1914 року, коли закінчився період «бурі і натиску». Як зазначала Софія Старкина у спогадах про Веліміра Хлєбнікова, футуристи в Росії домоглися швидкого і гучного успіху, здобули скандальну популярність, якою бажали, випустили кілька десятків віршованих збірок, організували кілька оригінальних театральних постановок, а тому швидко зникли. Як ніби відчули, що їх історична місія вже виконана.

До того ж у 1913-1914 роках померли кілька відомих поетів цього напрямку. Це Надія Львова, Василь Комаровський, Богдан Гордєєв, Іван Ігнатьєв.

Після перемоги Жовтневої революції більшовиків футуризм почав остаточно зникати. Деякі представники цього напряму вступили в нову літературну організацію «ЛЕФ», назва якої розшифровується як «Лівий фронт мистецтва». Вона розпалася в кінці 1920-х років. Деякі представники футуризму, вірші яких були відомі в Росії, емігрували. До них можна віднести Давида Бурлюка, Ігоря Сєверяніна, Олександра Екстера. Олександр Богомаз та Велімір Хлєбніков померли. Борис Пастернак і Микола Асєєв виробили власний стиль, далекий від футуризму.

Давид Бурлюк

Якщо розповідати про конкретних представників футуризму в Росії, то почати, перш за все, потрібно з Давида Бурлюка. Саме він вважається засновником цього напряму в нашій країні.

Бурлюк народився в 1882 році в Харківській губернії. У дитинстві втратив очі, коли грав з братом з іграшковою зброєю. Вчився в художніх училищах Одеси і Казані, потім опановував живопис за кордоном. У 1907 році повернувся в Росію, незабаром познайомився з Володимиром Маяковським. Разом вони стали одними з найяскравіших представників вітчизняного футуризму.

Під час Першої світової війни не підлягав призову з-за відсутності очі. У 1918 році ледь не загинув під час погромів, які влаштували в Москві анархісти. Після цього поїхав до Уфи. Поступово добрався до Владивостока, звідки емігрував до Японії. Написав близько трьохсот картин на японські мотиви, грошей від їх продажу вистачило, щоб оселитися в Америці.

Двічі відвідував Радянський Союз, в 1956 і 1965 роках, прагнув видати на батьківщині свої твори, але безрезультатно. У 1967 році помер у містечку Хемптон-Бейз в штаті Нью-Йорк.

Ігор Северянин

Справжнє ім’я цього поета – Лотарьов Ігор. Він з’явився на світ у 1887 році в Санкт-Петербурзі. Регулярно друкуватися почав у 1904 році. Його перший відомий збірник віршів під назвою «Громокипящий кубок» був надрукований у 1913 році.

Северянин стає одним з найвідоміших футуристів. Часто виступає перед великою аудиторією. Проводить кілька спільних поетичних вечорів з Володимиром Маяковським.

Отримує неофіційний титул короля поетів на знаменитому виступі у Великій аудиторії Політехнічного музею.

У 1918 році їде з Петрограда в Естонію. Незабаром виявляється у вимушеній еміграції, коли за умовами Брестського миру Естонія відходить Німеччини. В Росію він більше не повернувся.

Далеко від батьківщини сильно сумує, пише багато ліричних, ностальгічних віршів, які вже аніскільки не схожі на його ранні футуристичні досліди. На початку 1940-х почав регулярно хворіти. У Другу світову війну Сєверяніна хотіли евакуювати в тил, але не змогли цього зробити. Ігор до того часу почував себе вже дуже погано.

У жовтні 1941 р. його перевезли в Таллін, де він помер через два місяці від серцевого нападу.

Дивіться також:

druzy.com.ua

Футуризм, Що таке Футуризм?

Футуризм, Що таке Футуризм?

Футуризм (від лат. futurum — майбутнє) — авангардистська течія в літературі й мистецтві 10—30-х років XX ст., для якої характерні бунт проти старого світу й колишніх цінностей, розрив з традиціями мистецтва (епатажність і експресивність), активне експериментаторство у царині форми і змісту, творення нового майбутнього естетичними засобами.
Уперше виник в Італії. У 1909 р. письменник Ф. Т. Марінетті опублікував «Маніфест футуризму», в якому проголосив розрив з традиційною культурою, утвердження естетики сучасної урбаністичної цивілізації з її динамікою і нівелюванням особистості, прагнення відтворити світ «безособової» людини, культ машин, бунтарського духу в мистецтві, необхідність пошуку нових художніх засобів (звукове письмо, вільний синтаксис тощо).
Естетика футуристів ґрунтується на запереченні будь-яких традицій і орієнтації на перетворення не тільки культури, а й усього Всесвіту. Тому творчість футуристів набуває всесвітнього, узагальненого змісту. Вони розглядають своє експериментаторство як шлях до наближення нового майбутнього, засіб боротьби зі старим, віджилим. Футуризм відзначається активним, дієвим характером. Він створив нового героя-бунтівника, який бере на себе відповідальність за долю світу й культури і стає новим Прометеєм сучасності. Футуристи виступали за оновлення мистецтва, всіх літературних форм (звідси їх відмова від пунктуації, «звільнення від авторського «я»», створення приголомшливих образів тощо).
На початку 10-х років XX ст. футуризм виникає і в Росії. Російський футуризм був пов’язаний з італійським, але розвивався власним шляхом, зумовленим революційними процесами в суспільстві. У російській поезії склалися чотири групи футуристів: 1) «Гілея» (кубофутуристи) — Б. Маяковський, В. Хлєбніков, В. Каменський, Д. і М. Бурлюки та ін.; 2) «Асоціація егофутуристів» — І. Северянін, І. Ігнатьєв, К. Олімпов; 3) «Мезонін поезії» — В. Шершеневич, Р. Івлев та ін.; 4) «Центрифуга» — С. Бобров, М. Асєєв, Б. Пастернак.

У середині 10-х років виник український футуризм, пов’язаний передусім з іменем М. Семенка. Поетика футуризму позначилася й на творчості О. Слісаренка, Я. Савченка, О. Близька, В. Хмелика, С. Гординського, М. Терещенка та ін.
У середині 20-х років футуризм як український, російський, так і світовий вичерпав себе, проте досвід футуристів активно використовували представники інших напрямів і течій. Футуристи збагатили літературу новими художніми знахідками, відкриттями в галузі форми, образної системи, поетичної мови, хоча не завжди їхні експерименти були вдалими.

Футуризм, Що таке Футуризм?

gorodenok.com

Футуризм в українському мистецтві

Футуризм в українському мистецтві

План:

Вступ

1.Футуризм як течія у мистецтві ХХ століття

2.Футуризм в Росії

3.Футуризм в Україні, Семенко Михайло

Висновок

Список літератури

Вступ

Творцем його вважають італійського письменника Філіппо Марінетті, який 1909 року опублікував у французькій газеті «Ле Фіґаро» «Маніфест футуризму». Головне завдання нового напряму Марінетті бачив у нищенні панівних у 19 столітті мистецьких форм, особливо реалізму і класики, та в безконтрольному індивідуалізмі, який у малярствівиявився фантастичними формами й кольорами, а в літературі, особливо в поезії, т. зв. «заумною мовою» — творенням нових звуків-слів, часто без жодного глузду. Характеристичною прикметою Філіппо була тематика урбанізму й індустріалізації, що мала віддати ідеї й дух майбутнього космополітичного суспільства, протиставлені усталеним естетичним смакам, часто з метою «епатувати буржуа», провокувати його всілякими вигадками й деформаціями.

У живописі і скульптурі італійський футуризм став предтечею багатьох наступних художніх відкриттів і течій. Так, Боччоні, який використовував у своїй роботі одразу кілька матеріалів (скло, дерево, картон, залізо, шкіра, одяг, дзеркала, електричні лампочки і т. д.) став попередником такого сучасного на сьогоднішній день напряму у мистецтві як поп-арт. У своїх футуристичних роботах Балла прагнув до об'єднання форми, кольору, руху і звуку.

На світогляд футуристів великий вплив мали філософські погляди Ніцше з його культом «надлюдини» та Бергсона, який стверджував, що мозок може осягати все закостеніле і мертве.

1. Футуризм як течія у мистецтві ХХ століття

Становлення футуризму пов'язують передусім з ім'ям італійця Філіппо Томмазо Маринетті (1876–1944 р.). Проте футуризм не можна вважати явищем лише італійським. Вплив футуризму позначився на творчості митців Росії. України. З часу появи першого маніфесту футуристів почалася боротьба за епрюритет у перебудові естетичного середовища». Хто перший – кубізм чи футуризм?

На початку століття з'явилися теоретичні праці, які повинні були обгрунтувати принципи футуризму: «Футуризм» (Ф. Маринетті), «Футуристська антитрадиція: «маніфест-синтез» (Г. Аполлінер), «Футуристичний маніфест Монмартра» (Ф. Дель Марль) та ін. Особливої уваги заслуговує теоретична праця одного з фундаторів українського кубофутуризму Олександра Богомазова «Живопис та елемент» (1914 р.). О. Богомазов простежив генезис художньої форми, що народжується від руху первісного елемента – крапки і далі, підкорюючись динаміці руху, де складаються лінії, живописні площини, середовище тощо. Живопис, вважав О. Богомазов, це самостійна система, яка живе своїм внутрішнім життям, постійно змінюється і оволодіває ритмом – категорією, яка, на думку художника, має кількісні і якісні ознаки.

О. Богомазов вважав кубофутуризм новим мистецтвом, яке не лише кидає виклик традиції, а й .висуває «самостійну вартість елемента живопису як носія відчуттів» митця. Це одна з важливих ознак пошуків футуристів, кубістів або кубофутуристів – носієм відчуттів митця повинен бути не зміст твору, а елементи форми. Наголошуючи на тому чи іншому елементі (кольорі, освітленні, деформації предмета, композиції), живописець «анатомує» власні почуття.

Теоретична програма футуристів абсолютизувала значення форми мистецького твору. Заперечуючи культуру минулого, футуристи фетишизували техніку, індустрію, швидкість, привнесені технічним розвитком, нові ритми. Схиляючись перед рівнем технічних досягнень XX ст., вони водночас доводили, що технічний прогрес веде до духовного зубожіння, що техніка з часом знищить свого творця – людину. Слід зазначити, що футуристи, хоч, можливо, на інтуїтивному, емоційному рівні, та все ж відчули протиріччя між технічним прогресом як процесом творення нового і його наслідками, які можуть мати руйнівну силу для людини і людства.

Італійські футуристи не обмежувалися лише художніми пошуками. Ф. Маринетті та його прибічники намагалися впливати на соціально-політичні процеси в Італії, претендували на створення нової філософсько-естетичної концепції. Італійська модель футуризму стане згодом прикладом утвердження антигуманізму, поштовхом до підтримки реакційної ідеології фашизму та режиму Муссоліні. Маніфести італійців відверто закликали до жорстокості і насильства. Дегуманізація мистецтва підтверджувалася їх орієнтацією на «механічну людину», людину-автомат, на пробудження в людині примітивних інстинктів агресії, боротьби за існування: «Мистецтво може бути тільки ґвалтуванням і жорстокістю». І далі: «Нема шедеврів без агресивності» г. Така філософія творчості призводила італійських футуристів до естетизації потворного. Поети-футуристи ламали художній образ, руйнували звичайну мову, вважали алогізм обов'язковим принципом побудови твору.

Перед першою світовою війною італійські футуристи з радістю пророкували початок «великої симфонії» – війни, яку вони називали «найкращою гігієною світу».

Слід зазначити, що італійські футуристи – Ф. Маринетті, Дж. Северині, І. Боччоні, К. Карра намагалися організаційно і творчо об'єднати футуристів Європи, Росії, створити «загальноєвропейський фронт» – міжнародне товариство митців з центрами у Флоренції, Парижі, Мюнхені і Москві. Саме ці організаційні зусилля дуже швидко виявили принципову різницю у розумінні футуризму між представниками різних країн, виявили лише єдність терміна «футуризм» (як назви напряму) при іноді протилежному його тлумаченні. Так, для французів футуризм це, за висловом Г. Аполлінера, «свідчення світового впливу французького живопису від імпресіонізму до кубізму включно». Для росіян і українців (В. Каменський, В. Маяковський, О. Богомазов, Д. Бурлюк, М. Ларіо-нов, Н. Гончарова, В. Хлебников та ін.) – це оновлення старослов'янської традиції, «діалог» з мистецтвом Х ст.– «золотим віком слов'янства», це морально-етичні пошуки російської вольниці часів Степана Разіна.

2. Футуризм в Росії

Футуризм в Росії починався з діяльності «будетлян» – провісників майбутнього (В. Хлебников, В. Каменський, Д. Бурлюк, О. Гуро, М. Матюшин, В. Маяковський). Період між 1910–1914 рр. пов'язаний у російських футуристів саме з міфопоетичним світосприйманням, з легендаризацією слов'янської минувшини. У 1909 р. в листі до Василя Каменського Велемир Хлебников поділяє людей не за націями, релігіями чи соціальними станами, а на «стан – «ми» і наші проклятущі

Манифесты итальянского футуризма. М., 1914 С 12. вороги. Ми новий рід люд-променів. Прийшли озорювати всесвіт. Ми непереможні» .

Наголошуючи на міфопоетичних джерелах російського футуризму, його представники зробили багато плідного для вивчення і популяризації старовинних фресок, ікон, скіфської пластики, зверталися до традицій народної творчості.

Ще у 1908 р. В. Хлебников пише вірш «Жарбог», де язичеський бог слов'ян виступає як носій свободи, як сила, що єднає людей:

Жарбог! Жарбог!

Волю видеть огнезарную

Стаю легких жарирей,

Дабы радугой стожарною

Вспыхнул морок наших дней... 3. Цікаво, що В. Хлебников розглядав народне мистецтво як вираження народної естетики. Навіть його словотворчість (творення «заумного слова») спиралася передусім на фольклорну традицію, на властиве їй розуміння й інтерпретацію «часу – простору», на порівняння символів «материк» і «океан», тобто символів, які роз'єднують «європейський» і «російський» світ, на «азіатські» пласти російської культури.

Якщо у В. Хлебникова носієм свободи виступав бог стародавніх слов'ян, то у В. Каменського цю функцію виконував Степан Разін, а В. Маяковський спирався на свої російсько-українсько-грузинські витоки. Новатори, революціонери, як правило, не бояться звинувачень в архаїзмі, тому що для них давні за часом символи, міфи, звичаї – це свідчення загальнолюдських начал, це шлях до взаєморозуміння.

Футуризм – одне з найяскравіших явищ російської і української культури початку XX ст. Воно об'єднало надзвичайно талановитих, оригінальних митців, яким, на жаль, випали глибоко трагічні як творчі, так і людські долі.

3. Футуризм в Україні,Семенко Михайло

До першої світової війни футуризм на індустріально відсталій Україні не мав сприятливого грунту. Але вже 1913 року лідер українського футуризму Михайль Семенко видав збірку поезії "Prèlude", а 1914 року - "Дерзання" і "Кверофутуризм", також він відомий експериментаторськими циклами, де намагається епатувати публіку, - "П'єро кохає" і "П'єро мертвопетлює" (1918 - 1919 рр.), а пізніше збіркою "Кобзар" (1924 року). Активний організатор, він був засновником низки українських футуристичних угруповань і журналів: "Фламінго" (1919 - 1921 рр.), "Аспанфут" (1921 - 1924 рр.) у Києві, а після переїзду до Харкова журналу "Нова Генерація" (1928 - 1930 рр.). Всі ці етапи характеризуються декларативністю й експериментаторством. Від проголошення "смерті мистецтву", шукання "метамистецтва" як синтез поезії, прикриваючись лояльними революційними деклараціями, переходять до культу "великої техніки", боротьби "проти провінціальної обмеженості". Не можна заперечувати наявності в "Новій Генерації" цікавих формальних шукань в поезії і прозі (художній репортаж, експериментальний роман), але їм бракувало грунту та глибини. Під тиском панівної комуністичної ідеології журнал змушений був стати бойовою трибуною "пролетариатського мистецтва" і від деструкції перейти до пропаганди конструктивізму й супрематизму, а потім був зовсім заборонений. Футуристи не мали такої видатної позиції в українській літературі своєї доби, як символісти чи неокласики, проте вони активізували поезію новими темами й формами.

Семенко Михайло народився 1892 року в селі Кибинці на Полтавщині, він був сином письменниці Марії Проскурівни. 1911 поїхав навчатися у Психо-Неврологічний Інститут в Петербурзі. Скінчивши дворічні загальноосвітні курси юнак став студентом природницько-історичного відділення педагогічного факультету. 1914 року М. Семенко опинився у Києві. В 1916 році мобілізований до армії. Служив військовим телеграфістом у далекому Владивостоці. На Україну повернувся наприкінці 1917 року.

Дебютував М. Семенко в "Українській хаті" (вірші "Дарунок, "Гріх", "Мов квітка"). Перша збірка виходить 1913 року під назвою -"Prèlude". В цю збірку увійшли мелозвучні, але неглибокі вірші. Це традиційна романсова лірика з властивою їй елегійністю, безпосередністю почуттів.

ЗБІРКА "Prèlude"

СЕРЦЕ РВЕТЬСЯ…

Лягає сум і серце б’ється,

Згадаю як літа старі.

Пусти — і зразу понесеться,

Куди — не знаю, а мерщій

В глибоке небо серце рветься,

В широкий молиться простір.

Перші футуристичні вірші М. Семенко датовані днем виступу В. Маяковського в психоневрологічному інституті. М. Семенко різко відходить від традицій хатян, кидає романсову поетику; в його віршах з'являється чимала доля іронії та самоіронії.

Основні положення теорії, яку М. Семенко влучно означив як пошуковий футуризм, викладені в маніфестах 1914 року (вірші "Сам" та "Кверофутуризм"), що були передмовами до збірок - "Дерзання" і "Кверофутуризм". Спрямовувалися ці маніфести проти канонізації та будь-якого культу в мистецтві. Проголошувалися "краса пошуку" та "динамічний лет". Кверофутуризм М. Семенко вважав тимчасовим явищем як течію, але постійним - як метод.

 Збірки 1914 року М. Семенко розпочав писати паралельно до виниклого на Україні російського кубо- та егофутуризму течію українського кверофутуризму - мистецтва шукання. 1918 року Семенко видав у Києві збірки "П'єро задається", "П'єро кохає" і "Дев'ять поем".

П’ЄРО КОХАЄ

Я мовчу

До тихих затонів своєї душі прислухаюсь

Про те що мовчу не признаюсь не признаюсь

Я смутний

Я смутний

Я смутний

Бо щось душу стиска мов кошмар навісний

Я веселий

Бо в смутку є пелюст невмерлий

Я не хочу буть листом осінньо-зотлілим

Не хочу про зиму зітхать восени

Хочу бути смілим

І жду весни

Хочу буть в парку і милій читати Верлена

Хочу кружляти я з нею у парі в юрмі

Багнесь ноктюрнів Шопена

Душу її зрозуміть

Хочу заплющити очі тісніше тісніше

Душу свою відчувати струнніше струнніше

Я люблю

Я люблю

Я люблю

Я мовчу

І до тихих затонів своєї душі прислухаюсь

Що чую — я в душу до тебе віллю

Я признаюсь.

Пародіювання заштампованих поетичних прийомів, глузування над традиційний уявленням про поезію, "естетство навиворіт", властиве кверо-футуристичному періоду сходить нанівець у сюжетних циклах інтимної лірики, де помітне тяжіння до традиційних форм. Ліризм циклів органічний. Написані вони у формі солдатського щоденника.

Повернувшись на Батьківщину, Семенко працює навдивовиж продуктивно і лише протягом 1918 року створює дев'ять поетичних циклів. "З світів матеріальних вигнана моя міць нечувана" - так поет характеризує свій стан і додає: "стояв, чорні руки заломлюючи".

Наприкінці 20-их років розпочинається III період творчості поета. На тлі згортання стильового полілогу, внаслідок уніфікації радянської літератури під дахом єдиного методу, відхід Михайля Семенка від власної поетичної системи був вимушений: йому, авангардистові, важко було підкорятися не внутрішній, а продиктованій потребі писати, як усі.

1919 року проголосив "революційний футуризм" й опублікував "ревфутпоему" - "Товариш Сонце" та "Дві поезофільми". Був редактором журналу "Мистецтво". 1920 року видав разом з М. Любченко і О. Слісаренком "Альманах трьох". 1921 року збірку "проміння погроз". Тоді ж організував "Ударну групу поетів футуристів", перейменовану на асоціацію панфутуристів "Аспанфут" (1922-1924 рр.), кредо й маніфест якої були проголошені в альманасі "Семафор у майбутнє" (1922 року). Зазнавши критики літературних кіл, Семененко перейшов на позицію "лівого фронту" (укр. "ЛЕФ") і перетворив "Аспанфут" на "Комункульт" (1924 року), одночасно працював (1924 - 1927 рр.) як головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ. 1924 року видав у "Кобзарі" дві збірки своїх творів 1910 - 1922 років, 195 року збірку "В революцію" та поезофільм "Степ"; 1927 року, разом з Г. Шкурупієм та М. Бажаном, "Зустріч на перехресній станції" і заснував нове об'єднання футуристів "Нова Генерація" з журналом цієї ж назви (1927 - 1930 рр.). Сильно критикований Семенко відійшов від футуризму, ставши співцем більшовицької революції (збірка "Малий кобзар і нові вірші", 1928 року).

1930 року вийшов збірник памфлетів та віршів "Європа і ми" з центральною тезою: "Треба вчитися у Європи - це так, та не думати "ефіопою". Памфлети Семенка цікаві й з художнього боку: іронія згущується до сарказму, використовуються гротескні образи, поетика парадоксів, поєднання різних мовних стилів тощо.

1930-их років визнав "помилковість" своїх колишніх позицій, виявом чого були збірки "Сучасні вірші" (1931), "З радянського щоденника) і "Китай в огні" (1932).

         У віршах 1932-33 років поет уже, "як усі", прославляє СРСР. Політичним твором того часу стала хіба що "Німеччина" (1936 року) - гостросатирична поема політичної, філософської думки, напівстилізована під манеру Г. Гейне.

23 квітня 1937 року в Києві ще відбувся творчий вечір Михайля Семенка, а через три дні його заарештували. 24 жовтня 1937 року Семенко був розстріляний разом з іншими українськими письменниками. У серпні 1960-их років - реабілітований.

До війни українське письменництво черпало теми переважно з села, бо місто було українцям майже чуже. І тільки після війни футуристи ніби-то відкрили його для себе. Їх захопили такі почуття та емоції, що вони не встигали переводити їх у звиклі слова, а висловлювалися уривками слів та окремими складами: “дир... бул... щил... ва... мак... кро... Футуристи дали українській літературі дуже великого поступу, особливо Михайль Семенко. Вони розкріпачили і урбанізували українську мову.

Рання футуристична творчість Семенка, просякнута урбаністичними й мариністичними мотивами й сюжетами, відзначається мовними і формальними експериментами й намаганням епатувати читача. Ми можемо розрізняти в його віршах різноманітність тем, від оспівування київських предревніх каварень переходить до захоплення революцією, сприймаючи її зовнішньо, поверхово. Не зважаючи на пропаговану ним деструкцію форми й відкидання класичних і тогочасних літературних надбань, зокрема спадщини Шевченка, Олеся, Вороного, Філянського, Семенко мав чималий вплив на розвиток української модерної поезії 1920-их років.

ЗБІРКА "БІЛА СТУДІЯ"

ПЕРЕКОНАННЯ

Моя думка пестила мріюі.

Які дрібненькі квіточки!

І мрія шептала: я тебе зогрію —

Припести думки!

І було так багато здивованості

В нашім яснім єднанні.

Ми — щасні в цій прикованості,

У цім переконанні.

Семнко був "фігурою доби". Він одним із перших почав згуртовувати літературні сили; його аскетичні функціонувальні вірші - це гостроагітаційна, майже лозунгова поезія, що реалізувала теорію "соцзамовлення", побудована за згубним для поетів-ліриків принципом раціоналізму. Семнко не раз "проговорювався", висловлюючи невимовний сум і затаєний біль від того, що "творчість сковано жорсткою і жорсткою": "Писать про активність я мушу забуваючи людську душу".

Переконання Михайля Семенка: українська версифікація потребувала реформістських змін на які "хатяни" та молодомузівці з їхньою половинчастою "модерністю" не пристали би.

Відколи Семенко став футуристом, він всіляко намагався форсувати ствердження в українській поезії образної стихії міста, - це було його програмним моментом. Михайль Семенко-імпресіоніст відтворює звук і колір, динаміку міста, змальовує його в різні пори року.

Поезія Михайля Семенка довго, набагато довше, аніж російських футуристів, "не приймала" революційної тематики. Почасти це дивувало, бо Семенко ще у Владивостоці вступив до лав РСДРП(б), працював у більшовицькому підпіллі, а в своїй творчості попервах відтворив лише психологічну реакцію на негативні наслідки революції.

Висновок

Футуризм — це мистецтво антигуманізму, яке має відбити настання часу техніки. Спрямування футуризму можна виразити трьома «М»: місто, машина, маса. Дві головні ознаки футуризму: по-перше, нове мистецтво зовсім не цікавиться людиною. Психологізм оголошується анархізмом. Психологізм — характерна риса міщанської літератури, яка вмирає. Якщо цікавить душа — пізнай машину. По-друге, для цього мистецтва характерний виключний динамізм, опоетизування руху, швидкості, зорові пошуки засобів зображення руху. Зупинка є злом, отже — футуристи вживали такі принципи динамізації («прискорення») свого художнього тексту: тексти записувалися без розділових знаків, без великих і малих букв. На думку футуристів, найбільше перешкод для руху роблять прикметники й прийменники. На перший план висувається дієслово. Футуризм — це тотальне заперечення, у тім числі й естетства. Музикою міста вважався шум міста. Панувала поетизація потворного, антиестетизм: деякі футуристи, наприклад, видавали свої твори на шпалерах.

Список використаної літератури:

1. Редакційна колегія - "Історія української літератури XX століття" Київ, 2000

2. Національна Академія Наук України - "Енциклопедія Українознавства" Перевидання: Київ, 1995

3. За редакцією Володимира Кубійовича - " Енциклопедія Українознавства" Львів, 1998

4 .Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.

5. Лейтес А. Яшек М. Десять років укр. літератури, т. І, X. 1928.

6. Гординський Я. Літ. критика підсоветської України. Л. — В. 1939.

7. Маркаде В. Укр. внесок до авангардного мистецтва поч. 20 століття // Сучасність, ч. 7 — 8. Мюнхен 1980.


diplomba.ru

бунт в мире искусства :: SYL.ru

Возникновение направления

Томмазо Маринетти создает первый манифест футуристов в 1909 году. Он объявляет, что футуризм - это новое направление в искусстве, базирующеюся на агрессивном отрицании устоявшихся принципов и канонов. Сила и разрушение - основные ценности адептов движения.В 1912 году российские футуристы создают собственный манифест «Пощёчина общественному вкусу». Известная цитата оттуда: «Бросить Пушкина, Достоевского, Толстого и проч. и проч. с парохода современности». Футуризм в литературе и живописи постепенно вызывает интерес у все большего числа деятелей искусства, в частности, в России он получает широкое распространение. Художники и писатели, причисляющие себя к этому направлению, выделяются из числа прочих своим эпатажным поведением, резкими высказываниями в адрес признанных творцов и их произведений, а также умением подать себя - футуристы легко привлекали публику и неплохо на этом зарабатывали.

Футуризм в живописи

Художники пытались передать энергию и движение, используя геометрические фигуры и так называемый принцип симультанности: события из разного времени и пространства совмещались на одном изображении. Основные направления изобразительного искусства, ставшие предшественниками футуризма - кубизм, из которого были переняты изобразительные формы, и фовизм с его цветовыми сочетаниями.

Футуризм в литературе

Основоположником движения в России был художник Давид Бурлюк, чье имение стало местом собраний общества кубофутуристов («Гилея»). Членами группы становятся Маяковский, Хлебников, Крученых и многие другие. Также важными представителями направления были Пастернак, Хабиас, Каменский, Шкловский, Зданевич. Футуристы негативно отзывались не только о классической, но и о современной литературе, причем как буржуазной, так и революционной. Писатели стремились обновить русский язык образованием новых словоформ (ни одна из которых не закрепилась в языке), нарушением правил ритма и размера в стихах (футуризм в литературе - это в первую очередь направление в поэзии). В отличие от ранних направлений, футуризм предполагал возвышение формы над содержанием. При этом разные поэты пользовались различными методами и художественными приемами для достижения свободы своих произведений от идейности.Как следствие футуризм оказался крайне противоречивым и контрастным направлением, интерпретация постулатов которого сильно варьировалась от писателя к писателю. Достаточно сравнить, например, произведения Северянина и Маяковского, Хлебникова и Каменского, чтобы удостовериться в правдивости предыдущего утверждения. Закат футуризма пришелся на начало Первой мировой войны и последующую Октябрьскую революцию, поскольку актуальные проблемы и интересы общества резко изменились. Некоторые представители движения, в особенности Маяковский, попытались возглавить революционную литературную жизнь, что было встречено большевиками без особого восторга. К середине 1930-х годов российский футуризм в литературе был окончательно уничтожен.

www.syl.ru

Отправить ответ

avatar
  Подписаться  
Уведомление о