Битва під жовтими водами відбулася у – Битва відбулася не під Жовтими Водами, а під Княжими Байраками - Cтатті з іншіх джерел - СТАТТІ З ІНШИХ ДЖЕРЕЛ

Содержание

Битва під Жовтими Водами — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

1 зміна у цій версії очікує на перевірку. Стабільну версію було перевірено 6 грудня 2018. 1 зміна у цій версії очікує на перевірку. Стабільну версію було перевірено 6 грудня 2018. Перейти до навігації Перейти до пошуку

Битва під Жовтими Водами
Хмельниччина
Битва під Жовтими Водами. Ю.О. Саницький
Координати: 48°28′23″ пн. ш.

uk.wikipedia.org

Битва під Жовтими Водами | Українопедія

Би́тва під Жо́втими во́дами (29 квітня — 16 травня 1648) — битва між військами Речі Посполитої з одного боку і українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького та його татарськими союзниками з другого під Жовтими водами в ході національно-визвольної війни 1648 — 1654 років.

Покинувши під зиму Чигирин, Б. Хмельницький потайки вирушив на Січ. З ним були ще: його син Тиміш, реєстровий сотник Бурлай та охорона — усіх коло двох десятків кінних. 25 січня запорожці на чолі з Богданом Хмельницьким вдало нападають на урядову залогу біля острова Хортиця, більша частина реєстровців перейшла на бік запорожців. Полковник Гурський з драгунами втік до Крилова, втративши понад 30 чоловік убитими.[2] Незабаром Б. Хмельницького обирають гетьманом Війська Запорозького. З Січі новий гетьман звернувся з універсалами до українського народу, закликаючи його повстати проти чужоземних гнобителів. Заручившись підтримкою Туреччини, в лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали угоду з Кримським ханом Іслам-Ґіреєм ІІІ про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої. 22 квітня Хмельницький вирушив з Січі проти поляків, з-поміж старшин відомі тоді тільки два: Максим Кривоніс і Криса. Потоцькі посилали шпигунів «під’їздів» однак, всі вони не повертались. Про це подбав Тугай-Бей, від них Хмельницький дізнався про переділ війська польського, на 2 частини. Одна частина 12000 тисяч людей під проводом 26-річного Стефана повинні були розбити 9-тисячне козацьке військо. До них повинні були приєднатися 6000 реєстрових козаків.

Файл:Гетьман Богдан Хмельницький.jpg

Коли начальники коронного війська, що стояло на Київщині, між Корсунем і Черкасами, гетьмани Микола Потоцький і Мартин Калиновський дізналися про повстанські задуми Богдана Хмельницького, то вирішили зараз же, як тільки розпочнеться весна, йти на Запорожжя і там задушити бунт у самому зародку, не допускаючи, щоб він перекинувся на всю Україну.

У квітні 1648 р. М. Потоцький послав на приборкання повстанців частину реєстрових козаків на байдаках Дніпром під проводом полковників Станіслава Кричевського, Вадовського й Гурського та військових осавулів Іляша Караїмовича й Івана Барабаша, а також відділ німецької піхоти (насправді навербованої з українців, але в обмундируванні та із зброєю німецького зразка). Вони мали з’єднатися біля Кодака з відділом, який рушив 21 квітня «полем» під проводом гетьманового сина Стефана Потоцького. В цьому відділі була решта реєстровців — близько 2500 чоловік під проводом комісара Я. Шемберга й близько 1500 жовнірів із кварцяного (королівського) війська. Це був авангард, слідом за яким рушило через кілька днів з-під Корсуня й головне військо, в якому було близько 11-12 тисяч людей.

“

Іди, і нехай історія напише тобі славу.

―сказав старший Потоцький своєму сину Стефану

”

Ще напередодні козацькі розвідники затримали двох жовнірів, полонені розповіли, що С. Потоцький з військом вже перейшов Жовті Води. Хмельницький швидко вирушили йому назустріч.

29 квітня Поляки насамперед стали тут табором, окопавшись. С. Потоцький сподівався утримати свої позиції до приходу головних сил. Козаки підійшли під самі польські шанці, підкопалися, попідвозили гармати, порох, та почали приступ. Але поляки мали сильнішу артилерію й відбили напад запорожців. Тоді розпочалася позиційна боротьба. Повстанці замкнули звідусіль польський табір, почали його обстрілювати та періодично йшли на нього приступом: «день і ніч боротьба з ними була, і по кілька разів на день».

30 квітня 1648 року штурм польського табору розпочався наступом української піхоти при підтримці татарської кінноти. Питома вага татарської кінноти у штурмі польського табору була мінімальною, але перебування навколо табору її полків, готових до бою, стримувало проведення контратак польської кавалерії проти наступаючої козацької піхоти. Але поки що козацький штурм не мав успіху. У поляків на вежах було 10 гармат. Хмельницький мав на той час всього 3 гармати-фальконети малого калібру. Бойові дії 30 квітня— 1 травня 1648 року показали, що такою силою польський табір не здобути.

8 — 9 травня татарська кіннота залишила Жовті Води і пішла в район зосередження на Інгульці (нині північна околиця міста П’ятихатки), де хан збирав усі сили для допомоги Богдану Хмельницькому.

Польський табір залишався в облозі козаків. Богдан Хмельницький знав, що Дніпром проти нього йдуть не самі поляки, а реєстрові козаки, послані ними, тобто такі самі православно-руські люди, як і всі українці, лише зобов’язані службою польському королеві. І запорозький вождь зважився вплинути на їхні почуття, аби відірвати їх від поляків. Залишивши табір, Богдан Хмельницький поспішив до правого берега Дніпра, до урочища Кам’яний Затон, куди ввечері 3 травня підійшли й пристали до берега реєстрові козаки. За допомогою таємних агентів Богдан Хмельницький зумів пробудити у реєстрових козаків таку ненависть до поляків, що вони повстали, ледь прийшовши до Кам’яного Затону, перебили своїх начальників Барабаша, Вадовського, Ілляша та інших (полковнику Кричевському, як особистому другу Хмельницького, зберегли життя і свободу), вибрали наказним гетьманом Филона Джалалія і 4 травня об’єдналися з козаками, що стояли в таборі. До Жовтих Вод їх доставили на прохання Богдана Хмельницького, кіньми Тугай-бея.

14 травня під час переговорів Хмельницький і Потоцький-молодший домовилися, що поляки передають козакам всю артилерію з порохом та клейноди, і їм дають можливість відступити. Насправді в табір приїхав сотник Кривоніс. Домовившись про те, що він залишається в заручниках, а Стефан віддає всі гармати. Стефан розумів, що без підтримки батька, йому важко буде впоратись. Після цього, поляки почали пригощати козаків горілкою, в табір йшли козаки, і їх поїли, однак надвечір, вже не було ні козаків, ні заручників. Вночі 15 травня польське військо вишикувалося для здійснення маршу до урочища Княжі Байраки в умовах козацького оточення не «табором» з возовою рухомою обороною, а в інший похідно-бойовий порядок — так званого «старого польського шикування». Це шикування мало вигляд великого, порожнього всередині кінного чотирикутника, готового з кожного боку до негайної кавалерійської атаки. С. Потоцький просунувся на 8-12 км уздовж урочища Княжі Байраки.

Файл:342px-На честь розгрому поляків.jpg

Стефан навіть не здогадувався про те, що в його тилу проходить татарське військо. На шляху відходу, Кривоніс перекопав дорогу, і приготувався у засідці. Коли на світанку Стефан почав рух, позаду почувся дикий крик. І хмара стріл. По опису очевидця, стріли нищили і нівечили людей і коней. Почавши бігти вперед, Стефан потрапив на загін Кривоноса. Почалась битва, у якій «вода змішалась з кров’ю». Стефан загинув. Врятувався тільки один жовнір, який переодягнувшись в селянина, подав знак Миколі Потоцькому, про загибель сина.

Битва мала велике політичне і воєнне значення. Перша перемога породила надії українського народу до виходу з-під польського ярма. Надбанням військового мистецтва Богдана Хмельницького є застосування загону, сформованого з татарської кінноти, що прикривала головні сили козацької армії, i розгрому ворога частинами.

ukrainopedia.wikia.com

29 квітня 1648 р. – почалася битва під Жовтими Водами.

До однієї з найвидатніших битв українського козацького війська в ході Визвольної війни відноситься битва під Жовтими Водами 1648 року.

Це була перша значна перемога повсталих козаків у ході визвольної війни українського народу першої половини XVII століття. 21 січня на Січі розпочалося повстання під проводом Богдана Хмельницького.

Головні польські сили під командуванням коронного гетьмана М. Потоцького в цей час розташувалися під Черкасами та Чигирином. Отримавши в перших числах лютого повідомлення про повстання на Запоріжжі, М. Потоцький вирішив якнайшвидше придушити це повстання в його зародку. Для цього спочатку він кинув на Запоріжжя авангард у три з половиною тисячі жовнірів і шість козацьких реєстрових полків під командуванням свого сина Стефана, його помічником був призначений комісар реєстрового козацького війська Яків Шемберн. 11 квітня ці сили, розділені на два загони, вирушили такими маршрутами: 4 козацькі полки (Чигиринський, Черкаський, Корсунський і Канівський) на чолі з Іваном Барабашем та Ілляшем Караїмовичем (всього 4 тисячі чоловік) та 1200 найманців спустилися вниз по Дніпру на човнах, а польські відбірні полки під командою Якова Шемберна і С. Потоцького (близько 4 тисяч чоловік) просувалися суходолом у районі Кам’яного Затону.

Вони мали з’єднатися і разом вдарити на бунтівників. І якщо не знищити їх, то принаймні, змусити прийняти їх оборону. Сам коронний гетьман після завершення мобілізації і прибуття команд магнатів збирався з головними силами і обозом рушити услід цим частинам.

Таке розпорошення військ виявилося стратегічною помилкою для поляків. Хмельницький отримав можливість кожну з груп противника ліквідувати окремо. Дочекавшись підходу чотиритисячного pfujye перекопського мурзи Тугай-бея і дізнавшись про те, що Потоцький роз’єднав свої сили, Хмельницький 16 квітня залишає Томаківку. Він на чолі козацьких 5 тисяч і татарських 4-тисячних загонів швидким маршем рушає назустріч коронним військам. Під захистом табору його загони швидко рухалися Микитинським шляхом вздовж річки Базавлук. Тим часом Стефан Потоцький, пройшовши Крилів, Цибульник, Омельник, надвечір у вівторок, 18 квітня, зупинився в урочищі Княжі Байраки.

Вранці наступного дня, пройшовши ще декілька кілометрів, поляки зупинились на великий перепочинок в урочищі Жовті Води. Під час привалу їх атакував Тугай-бей, який випередив козацькі загони Хмельницького на пів-переходу, всього за 15 кілометрів.

Сюди ж наближався і Богдан Хмельницький. Після перших сутичок з татарськими роз’їздами, Потоцький і Шемберн наказали утворити міцний табір. Незабаром підійшли козацькі полки Богдана Хмельницького і під захистом табору, побудованого з возів, зупинилися неподалік польського обозу.

Перший штурм польських позицій відбувся 20 квітня і закінчився безрезультатно.

Від цього часу боротьба набула затяжного характеру. Тим часом у Кам’яний-Затон прибули реєстрові козаки і під впливом агітації посланців Хмельницького та звісток про напад повстанців на польський табір, підняли повстання, причому повбивали декого з старшини у тому числі Караїмовича та Барабаша і перейшли на бік повсталих козаків.

Вже 2 травня ці загони вишикувались у полки, прийнявши бойовий облаштунок, демонстративно пройшли маршем повз обложений військовий табір поляків, де в той час перебував С. Потоцький. Під час маршу вони влаштували вітальні залпи із самопалів на честь Богдана Хмельницького і вступили до його табору.

Пізніше, під впливом цієї демонстрації, козаки Переяславського і Білоцерківського полків, а також машинські драгуни (українці за походженням) теж покинули польський табір і приєдналися до козацького гетьмана. Після цього чисельність козацько-татарського війська становила 13-15 тисяч чоловік.

Становище обложених у таборі Потоцького стало критичним, і він змушений був піти на переговори, які закінчилися згодою польських командирів віддати гармати з порохом, а також козацькі клейноди. Зі свого боку Хмельницький дав слово забезпечити вільний відступ польського обозу до Крилова.

Але Тугай-бея не задовольнили такі умови і він наполягав на штурмі польського табору. 5 травня зав’язався жорстокий бій, що тривав до вечора. Під покровом ночі, Потоцький зробив відчайдушну спробу прорватися на „волость”. Тугай-бей, не бажаючи втрачати здобич, кинувся переслідувати польський табір, не повідомляючи козаків. Польські жовніри рішуче відбивалися. Нарешті, коли вони майже минали Княжі Байраки, Тугай-бей запросив допомоги запорожців. Хмельницький прибув негайно, і в одній з балок польський обоз було оточено. Розпочався штурм. Козаки й татари, ламаючи опір жовнірів, вдерлися до табору. Розгром був повним. Багато поляків загинуло. У полон потрапило близько 3 тисяч жовнірів і 50 шляхтичів. Стефан Потоцький помер від ран, а Шамберн разом з іншою старшиною потрапив у полон.

Після перемоги під Жовтими Водами військо під командуванням Богдана Хмельницького вирушило проти головних польських військ, які з-під Чигирина почали відступати до Корсуня і саме там отаборилися. Але це вже наступна сторінка історії.

Джерело: volyn.rivne.com

Стаття прочитана 1450 раз(ів).

msdnipro.com

Битва під Жовтими Водами

битва під жовтими водами, твір битва під жовтими водами
Би́тва під Жо́втими во́дами (29 квітня — 16 травня 1648) — битва між військами Речі Посполитої з одного боку і українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького та його татарськими союзниками з другого під Жовтими водами в ході національно-визвольної війни 1648 — 1654 років.

Зміст

1 Передумови
2 Хід битви
3 Висновки
4 Фольклор
5 Примітки
6 Джерела інформації

Передумови

Покинувши під зиму Чигирин, Б.Хмельницький потайки вирушив на Січ. З ним були: син Тиміш, реєстровий сотник Бурлай, охорона — усіх коло двох десятків кінних. 25 січня запорожці на чолі з Б.Хмельницьким вдало нападають на урядову залогу біля острова Хортиця, більша частина реєстровців перейшла на бік запорожців. Полковник Гурський з драгунами втік до Крилова, втративши понад 30 чоловік убитими. Незабаром Б.Хмельницького обрали гетьманом Війська Запорозького. З Січі новий гетьман звернувся з універсалами до українського народу, закликаючи його повстати проти чужоземних гнобителів. Заручившись підтримкою Туреччини, в лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали угоду з Кримським ханом Іслам-Ґіреєм ІІІ про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої. 22 квітня Хмельницький вирушив з Січі проти поляків, з-поміж старшин відомі тоді тільки два: Максим Кривоніс і Криса. Потоцькі посилали шпигунів-«під’їздів», всі вони не повертались. Про це подбав Тугай-Бей, від них Хмельницький дізнався про переділ війська польського, на 2 частини. Одна частина 12000 тисяч людей під проводом 26-річного Стефана Потоцького повинні були розбити 9-тисячне козацьке військо. До них повинні були приєднатися 6000 реєстрових козаків.

Коли начальники коронного війська, що стояло на Київщині, між Корсунем і Черкасами, гетьмани Миколай Потоцький і Марцін Калиновський дізналися про повстанські задуми Б.Хмельницького, вирішили зразу навесні йти на Запорожжя, задушити бунт у самому зародку, не допускаючи перекидання на всю Україну.

У квітні 1648 р. М.Потоцький-«Ведмежа лапа» послав на приборкання повстанців частину реєстрових козаків на байдаках Дніпром під проводом полковників Станіслава Кричевського, Вадовського й Гурського та військових осавулів Іляша Караїмовича й Івана Барабаша, відділ німецької піхоти (насправді навербованої з українців, в обмундируванні та із зброєю німецького зразка). Вони мали з’єднатися біля Кодака з відділом, який рушив 21 квітня «полем» під проводом гетьманового сина Стефана Потоцького. В цьому відділі була решта реєстровців — близько 2500 чоловік під проводом комісара Я.Шемберґа, близько 1500 жовнірів із кварцяного (королівського) війська. Це був авангард, слідом за яким рушило через кілька днів з-під Корсуня й головне військо, в якому було близько 11-12 тисяч людей.

Іди, — сказав старший Потоцький своєму сину Стефану, — і нехай історія напише тобі славу.

Хід битви

План-схема Жовтоводської битви

Напередодні козацькі розвідники затримали двох жовнірів, полонені розповіли, що С.Потоцький з військом перейшов Жовті Води. Б.Хмельницький швидко вирушив йому назустріч.

29 квітня поляки насамперед стали табором, окопавшись. С.Потоцький сподівався утримати свої позиції до приходу головних сил. Козаки підійшли під самі польські шанці, підкопалися, підвезли гармати, порох, почали приступ. Поляки мали сильнішу артилерію, відбили напад запорожців. Розпочалася позиційна боротьба. Повстанці замкнули звідусіль польський табір, почали його обстрілювати та періодично йшли на нього приступом: «день і ніч боротьба з ними була, і по кілька разів на день».

30 квітня 1648 року штурм польського табору розпочався наступом української піхоти при підтримці татарської кінноти. Питома вага татарської кінноти у штурмі польського табору була мінімальною, але перебування навколо табору її полків, готових до бою, стримувало проведення контратак польської кавалерії проти наступаючої козацької піхоти. Але поки що козацький штурм не мав успіху. У поляків на вежах було 10 гармат. Б.Хмельницький мав на той час всього 3 гармати-фальконети малого калібру. Бойові дії 30 квітня— 1 травня 1648 року показали, що такою силою польський табір не здобути.

8 — 9 травня татарська кіннота залишила Жовті Води, пішла в район зосередження на Інгульці (нині північна околиця міста П’ятихатки), де хан збирав усі сили для допомоги Богдану Хмельницькому.

Польський табір залишався в облозі козаків. Богдан Хмельницький знав, що Дніпром проти нього йдуть не самі поляки, а реєстрові козаки, послані ними, тобто такі самі православно-руські люди, як і всі українці, лише зобов’язані службою польському королю. Запорозький вождь зважився вплинути на їхні почуття, аби відірвати від поляків. Залишивши табір, Б.Хмельницький поспішив до правого берега Дніпра, до урочища Кам’яний Затон, куди ввечері 3 травня підійшли й пристали до берега реєстрові козаки. За допомогою таємних агентів Богдан Хмельницький зумів пробудити у реєстрових козаків таку ненависть до поляків, що вони повстали, ледь прийшовши до Кам’яного Затону, перебили своїх начальників І.Барабаша, Вадовського, І.Караїмовича та інших (полковнику Кричевському — як особистому другу Хмельницького — зберегли життя і свободу), вибрали наказним гетьманом Филона Джалалія, 4 травня об’єдналися з козаками, що стояли в таборі. До Жовтих Вод їх доставили на прохання Б.Хмельницького кіньми Тугай-бея.

13 травня прибули до Жовтих Вод 3500 реєстровців водного відділу, які 4 травня під Микитиним Рогом (тепер поблизу Нікополя) перейшли на сторону повстанців. 14 травня під час переговорів Хмельницький і Потоцький-молодший (його заставили вести перемовини власні вояки) домовилися: поляки передають козакам всю артилерію з порохом та клейноди, їм дають можливість відступити до Крилова. За даними польського дослідника Вєслава Маєвскі, після цього козаки зірвали перемовини, затримали польських послів (в т. ч. Стефана Чарнєцкі), а козацькі заручники втекли. Насправді в табір приїхав сотник Кривоніс. Домовились про те, що він залишається в заручниках, а Стефан віддає всі гармати. Стефан розумів: без підтримки батька важко буде впоратись. Після цього поляки почали пригощати козаків горілкою, в табір йшли козаки, їх поїли, однак надвечір не було ні козаків, ні заручників.

Вєслав Маєвскі: …15 травня татари почали перемовини, вимагаючи особистої участі С.Потоцького в них; він мав вести розмову з Тугай-беєм між таборами. Виїхавши на них, С.Потоцький в полі побачив, що це була пастка особисто для нього. Союзники (татари) почали напад на табір поляків, які заховались у відокремлених шанцях: одними командував Шемберк, іншими С.Потоцький. Напад був відбитий ціною значних втрат. Шемберк полишив свій шанець, перебираючись до іншого, був поранений.

Вночі з 15 травня на 16 польське військо вишикувалося для здійснення маршу до урочища Княжі Байраки в умовах козацького оточення не «табором» з возовою рухомою обороною, а в інший похідно-бойовий порядок — так званого «старого польського шикування». Це шикування мало вигляд великого, порожнього всередині кінного чотирикутника, готового з кожного боку до негайної кавалерійської атаки. Стефан Потоцький просунувся на 8-12 км уздовж урочища Княжі Байраки.

С.Потоцький не здогадувався, що в його тилу проходить татарське військо. На шляху відходу Кривоніс перекопав дорогу, приготувався у засідці. Коли на світанку Стефан почав рух, позаду почувся дикий крик, хмара стріл. По опису очевидця, стріли нищили і нівечили людей і коней; перший напад був відбитий, другим табір поляків було розірвано. Почавши бігти вперед, Стефан потрапив на загін Кривоноса. Почалась битва, у якій «вода змішалась з кров’ю».

Стефан був поранений (вогнепальне(і) та різані рани), потрапив до татарського полону, помер від гангрени 19 травня. Врятувався тільки один жовнір, який переодягнувшись в селянина, подав знак батьку М.Потоцькому про загибель сина.

Висновки

Фольклор

Героїзм та рішучість дій Богдана Хмельницького у битві під Жовтими Водами розкрито в українській історичній пісні «Чи не той то хміль».

Монумент на честь розгрому запорізькими козаками на чолі з Б. Хмельницьким польських гнобителів у січні 1648 р.

Чи не той то хміль, що коло тичин в’ється?

Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б’ється.

Гей, поїхав Хмельницький ік Жовтому Броду,

Гей, не один лях лежить головою в воду.

Не пий, Хмельницький, дуже той Жовтої Води:

Іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди.

«А я ляхів не боюся і гадки не маю,

За собою великую потугу я знаю,

Іще й орду за собою веду:

А все, вражі ляхи, на вашу біду».

Утікали ляхи — погубили шуби…

Гей, не один лях лежить, вищиривши зуби

Становили ляхи дубовії хати,

Прийдеться ляшенькам в Польщу утікати!

Утікали ляхів де якії повки,

Їли ляхів собаки і сірії вовки.

Гей, там поле, а на полі цвіти,—

Не по однім ляху заплакали діти.

Гей, там річка, через річку глиця,—

Не по однім ляху зосталась вдовиця!

Примітки

↑ * На землі, на рідній… (Біля витоків. Кн.4) // І. Стороженко. «Жовтоводська битва 1648 року у світлі нових досліджень». с. 25—33
↑ Lipiński W. Z dziejów Ukrainy. C. 497 — 498; Chrząszcz J. Pierwszy okres … C. 7.
↑ Chrząszcz J. Pierwszy okres… C. 266.
↑ а б в г W.Majewski. Potocki Stefan h. Pilawa (1648)… S. 177

Джерела інформації

М. П. Мірошниченко «Воєнна стратегія Богдана Хмельницького»
Малий словник історії України / відпов. ред. Валерій Смолій. — Київ : Либідь, 1997.
Юрій Тис-Крохмалюк «Бої Хмельницького» 1954.
В. Голобуцький Запорозьке козацтво. — К.: Вища шк., 1994. — 539 с.
Радослав Сікора: З історії польських крилатих гусарів. Київ: Дух і літера, 2012. ISBN 978-966-378-260-7. Інформація про книгу в інтернет-магазині українського видавця.
W.Majewski. Potocki Stefan h. Pilawa (1648) // Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984 — 1985.— t. XXVIII/1, XXVIII/2.— zeszytн 116 — 117.— (пол.) S. 176–177.

Хмельниччина

Битви	1648: Битва під Жовтими Водами • Битва під Корсунем • Битва під Махнівкою • Битва під Костянтиновом • Битва під Пилявцями • Кодацька облога • Облога Львова 1649: Битва під Лоєвом (1649) • Битва під Збаражем • Битва під Зборовом • Битва під Заславом 1651: Битва під Лоєвом (1651) • Битва під Липівцем • Битва під Берестечком • Битва під Таборівкою 1652: Битва під Батогом 1653: Молдавська кампанія • Битва під Финтою • Битва під Жванцем 1655: Охматівська битва • Битва під Городком • Облога Львова 1657: Битва під Магеровом • Похід корпусу Антона Ждановича в Річ Посполиту

Дипломатія	Зборовський договір • Білоцерківський мир • Переяславська рада • Березневі статті • Корсунський договір

Полководці	Антон Жданович • Богдан Хмельницький • Васюта Золотаренко • Григорій Лісницький • Григорій Гуляницький • Данило Нечай • Дем’ян Лісовець • Іван Барабаш • Іван Богун • Іван Виговський • Іван Сірко • Іван Ганжа • Іван Гиря • Іван Чернята • Іван Золотаренко• Іван Нечай • Ілляш Голота • Максим Кривоніс • Максим Нестеренко • Мартин Небаба • Мартин Пушкар • Матвій Гладкий • Михайло Громика • Михайло Криса • Михайло Кричевський • Михайло Зеленський • Оникій Силич • Осип Глух • Остап Гоголь • Павло Тетеря • Петро Дорошенко • Самійло Богданович • Семен Савич • Силуян Мужиловський • Станіслав Морозенко • Степан Пободайло • Тиміш Хмельницький • Тимош Носач • Федір Коробка • Федір Лобода • Филон Джалалій • Юрій Немирич • Яким Сомко

	Домінік Заславський • Кшиштоф Арцишевський • Мартин Калиновський • Микола Остророг • Микола Потоцький • Олександр Конецпольский • Сигізмунд Пшиємський • Станіслав Лянцкоронський • Станіслав Потоцький • Станіслав Ревера Потоцький • Стефан Потоцький • Стефан Чарнецький • Ян ІІ Казимир Ваза • Ян Фредерік Сопіга • Януш Радзивілл • Януш Тишкевич • Ярема Вишневецький

	Тугай-Бей • Іслям III Ґерай

	Василь Бутурлін • Василь Шереметьєв

Джерела	Літопис Самовидця• Літопис Величка• Літопис Грабянки

Історія України

	Стародавність (до 300 н.е.)	Доісторична Україна • Палеоліт • Мезоліт • Неоліт • Трипільська культура • Гети • Кімерійці • Сатархи-спалеї • Роксолани • Греки • Кельти • Будини • Неври • Скіфи • Сармати • Давньогрецькі міста Північного Причорномор’я • Скіфія • Сарматія

	Раннє Середньовіччя (300 — 1240)	Карпи • Костобоки • Бастарни • Скіри • Авари • Кутригури • Утигури • Булгари • Венеди • Східні слов’яни • Оюм • Готи • Анти • Гуни • Імперія гунів • Антський союз • Хозарський каганат • Київська Русь • Половці • Князівство Феодоро • Херсонес

	Козаччина (1569 — 1775)	Запорозька Січ • Річ Посполита • Хмельниччина • Гетьманщина • Руїна • Коліївщина

	Новий час (1775 — 1917)	Російська імперія: Малоросія • Слобожанщина • Новоросія • Кубань ·· Османська імперія: Чортомлицька Січ • Олешківська Січ • Задунайська Січ ·· Австро-Угорщина: Галичина • Буковина • Закарпаття • Українська діаспора

	Новітній час (1917 — 1991)	Революція: УНР • Українська Держава • ЗУНР • Кубанська Народна Республіка • Зелена Україна • КНР СРСР : УРСР • Голодомор • Карпатська Україна • УПА • Дисидентський рух • Революція на граніті

	Сучасність (після 1991)	Незалежна Україна • Помаранчева революція • Євромайдан • Збройний конфлікт з Росією

битва під жовтими водами, твір битва під жовтими водами

Битва під Жовтими Водами Інформацію Про

Битва під Жовтими Водами Коментарі

Битва під Жовтими Водами
Битва під Жовтими Водами
Битва під Жовтими Водами Ви переглядаєте суб єкт.

Битва під Жовтими Водами що, Битва під Жовтими Водами хто, Битва під Жовтими Водами опис

There are excerpts from wikipedia on this article and video

www.turkaramamotoru.com

Битва на Жовтих Водах або «Битва під Жовтими Водами»

Оцінка: +8 / 2 учасники / 1 рекомендація / (+0) (-0) якість

Битва на Желтых Водах или «Битва под Желтыми Водами»

Командувач польського війська вирішив задушити в зародку козацький бунт, очолюваний шляхтичем з-під Чигирина Богданом Хмельницьким. Доходили чутки, що засів на запоріжжя, він планує спільний похід з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ в Україні. 21 квітня 1648 Стефан Потоцький на чолі карального загону з майже 2500 реєстрових козаків, які перебували на платній службі у Речі Посполитої, і близько 1500 жовнірів з королівського (кварцяного) війська вирушив у степ. Решта реєстровики, а також загону драгунів — разом 1200 душ — вирушили по Дніпру на байдарках.

Близько фортеці Кодак, в околицях нинішнього Дніпропетровська, обидва загони повинні були з’єднатися. А далі разом з Кодакскім гарнізоном великий каральний корпус повинен був «пройти степи і ліси, зруйнувати вщент мерзенне скопище козаків і привести зачинщиків в до праведного скарбниці», як було відзначено в наказі. Кінцевий пункт — Микитин Ріг на місці нинішнього райцентру Нікополь, де тоді була розташована Запорізька Січ.

29 квітня в урочищі Жовті Води, на кордоні сучасних Дніпропетровської та Кіровоградської областей, шлях загонам Потоцького-молодшого перепинило дев’яти-тисячному козацько-татарське військо. Пролунало «алла», і першими з’явилися татари перекопського мурзи Тугай-бея.
Після перших зіткнень з уже збройними татарськими роз’їздами поляки змушені були стати табором. Козаки підійшли під самі польські шанці, підкопалися, підвезли гармати, порох і почали наступ. Але у поляків була сильніша артилерія, і вони відбили напад. Тоді повстанці оточили польський табір, почали його обстрілювати та час від часу йшли приступом. 30 квітня козацька піхота за підтримки кінних татар Тугай-бея почала новий наступ. У поляків на вежах було 10 гармат. У Хмельницького тільки три — фальконети малого калібру. З такою силою захопити польський табір було неможливо.

Хмельницький знав, що по Дніпру проти нього йдуть не тільки поляки, а й реєстрові козаки. Знав він і тогочасну приказку: «Воювати козаками проти козаків — все одно, що вовком орати». Тому коли під вечір 3 травня реєстровці пристали до берега біля сучасного села Дніпровокамьянка Верхньодніпровського району Дніпропетровщини, Хмельницький вирушив до них для розмови. Після цього реєстрові козаки перейшли на бік повстанців. Перебили своїх начальників, а їхні тіла покидали в Дніпро. Старшим замість цього обрали Філона Джалалія.

Перебіжчики демонстративно пройшли повз табір Потоцького-молодшого, дали вітальний залп із самопалів на честь Хмельницького і вступили в його табір. Під впливом цього демаршу реєстрові козаки з обложеного табору також перейшли на бік повсталих. А під час однієї з атак так само вчинили і 200 драгунів, набрані з українських селян піхотинці, одягнені і озброєні на німецький лад. Козацько-татарське військо тепер збільшилася до 13-15 тис. чоловік. 14 травня під час переговорів Хмельницький і Потоцький-молодший домовилися, що поляки передають козакам всю артилерію з порохом і клейноди, а їм дають можливість відступити.

Вночі 15 травня польське військо почало марш до урочища Княжі Байраки в похідно-бойовому порядку: великим, порожнім всередині кінним чотирикутником, готовим до раптової атаки з кожного боку. Татарська кіннота постійно здійснювала напади, але польське військо зуміло просунутися на 8-12 км.

В татарській поемі XVII ст. згадується, що з польського табору вислали до головних сил пса-листоноші з проханням про допомогу: «Син Потоцького, не маючи відомостей про батька, послав туди дресированої собакою лист. Але пса зловили, листа перехопили. Собаку відправили назад».

Тугай-бей не рахувався з угодою і хотів серйозного бою. На світанку 16 травня Богдан Хмельницький ввів у бій козацьку піхоту. Проти рухомого польського табору вона застосувала артилерію, маневруючи гарматами за допомогою верхових коней. Далі козаки перекопали шлях і зупинили хід польського війська. У першій половині дня поляки були розгромлені. «Густо падав труп, все пішло в ясир», — свідчив згодом учасник битви. Татарськими бранцями стали майже 3 тис. поляків.

Стефан Потоцький був важко поранений з рушниці в ліву руку. На четвертий день, 19 травня, він помер від гангрени в степу в Криму.

У листі до московського царя Олексія Михайловича від 8 червня 1648 гетьман Богдан Хмельницький хвалився: «Господь Бог допоміг нам подолати (поляків) на Жовтій Воді, в полі, посеред дороги запорозької». Так почалася жорстока визвольна війна, яку народ згодом назве Хмельниччиною.
РІЧКУ Офарблюють ЗАЛІЗНА РУДА

Жовтими Водами здавна називали густо поросле очеретом урочище в долині річки Жовтої — лівої притоки Інгулу. Розташоване воно було посеред Дикого поля на перетині двох степових шляхів — Чорного, татарського, і Нікітінського, січового. У запорізьких козаків, тут були свої зимівлі, і вони називали це місце швидше за все через колір води в річці. Омиваючи виходи залізної руди, вона набувала жовтувате забарвлення. Татари урочищі називали «Сари су» — Жовта Вода.

Перше поселення там з’явилося в середині XVIІ ст. — Спочатку хутір запорізьких козаків, а потім село Жовте. В кінці XIX ст., Коли в басейні річки почали розробляти багаті поклади залізних руд, неподалік було засновано селище Жовта Ріка. У 1950-му там виявили і запаси уранових руд. Місцевий гірничо-збагачувальний комбінат до сих пір займається їхнім видобутком і збагаченням. 22 травня 1957 смт Жовта Ріка було перейменоване в місто Жовті Води.

Історик Іван Стороженко з Дніпропетровська вважає, що точне місце битви 29 квітня — 16 травня 1648 знаходиться на північ від райцентру П’ятихатки на Дніпропетровщині. Розгром польського війська 16 травня стався в районі нинішніх сіл Попельнасте Олександрійського району Кіровоградської області та Холодіївка і Григорівка П’ятихатського району Дніпропетровщини. Ставка Богдана Хмельницького була тоді в Княжих Байраках — близько теперішньої Григорівки. Це підтверджують аерознімків території та археологічні знахідки. Тому правильніше, на думку дослідника, вживати термін «битва на Жовтих Водах», а не «під Жовтими Водами».
Володимир Пришляк

СИМВОЛ ПЕРЕМОГИ НА ЖОВТИХ ВОДАХ

На одной из гранитных глыб отчеканен герб гетмана Богдана Хмельницкого, на второй — герб крымскотатарского рода Гиреев. Стилизованный украинский рушник логически превращается в боевое знамя — символ воинской доблести и союза запорожского казачества и крымскотатарского войска, одержавших на Желтых Водах легендарную победу.

Виступаючи на відкритті пам’ятника, військовий історик, лауреат премії імені Д. Яворницького Іван Стороженко зазначив: «Ми пишаємося, що маємо друзів, які надали нашому народу військову допомогу, підтримали наші національні інтереси. Одним з них був Тугай-бей — палкий прихильник створення української козацької автономії, дружній Криму. Створюючи соборну Україну, ми повинні подбати про долю багатостраждального кримськотатарського народу, допомогти йому відродити осквернені святині, відновити історичну справедливість в українсько-кримськотатарських стосунках ».
Володимир Платонов

Джерело схеми Джерело тексту Джерело

www.shukach.com

Битва під Жовтими Водами. Битва під Корcунем

На середину лютого 1648 р. в руках повстанців була вже Січ, були певні сили і були союзники – татари.

Події на Січі не пройшли непомітно для поляків. Але відомості поки що були неясні, бо козаки діяли обережно. До повернення Хмельницького з Криму кошовий отаман встиг зібрати в Січ усе Низове Запорізьке Військо. Але при тому нікому не роз’яснювали причини збору. Тому польська розвідка не могла щось ясне вивідати. До Варшави доходили тільки неясні чутки. Король Владислав думав, що Хмельницький почав виконання його, короля, плану. Владислав навіть наказав коронному гетьману М.Потоцькому, що командував тоді польськими військами в Україні, не чинити ніяких ворожих акцій проти козаків. Та Потоцький був ближче до подій і бачив їх краще. 21 березня він відповів королю, описавши йому дійсний стан справ і цілі козаків. Потоцький писав королю, але не дуже то чекав його розпоряджень, бо ще 13 лютого він віддав канівському полковнику наказ: «спіши якнайскоріше на Запоріжжя, аби того бунтівника погромити…»

На допомогу йому давалися полковники чигиринський і переяславський, а також 200 драгунів із Кодака. 20 лютого той же Потоцький видав універсал до всіх козаків із вимогою видати Хмельницького і припинити «сваволю». Обіцяючи, що при невиконанні вимоги «…не тільки від мене життя свого не будете певні, але теж і від татар, і від Москви. Всюди вам буде та сваволя засуджена.»

Універсал Потоцького, природно, не мав успіху і в березні надії на просту і швидку ліквідацію повстання минули. Настав період якоїсь непевності – що і як робити. Почалися інтенсивні дії політичними каналами. Вже було ясно, що козаки єднаються з татарами, а тому пробували вплинути на татар. Із Москвою у поляків на той час був договір про, сучасними словами, «мир, дружбу і взаємодопомогу». Добивалися тепер взаємодопомоги, щоб посунути Москву проти козаків. Думали і про те, як би штовхнути таки козаків на море проти турків і цим відвести «розряд» у сторону.

Дипломатичній грі поляків із Москвою немало допомагала та обставина, що там довго не знали про повстання Хмельницького. Тільки 13 квітня Москва через свого севського воєводу дізналася про якогось пана Лаща, що зібрав із «запорізьких козаків і всяких литовських людей «воров» вісім тисяч», взяв Кодак, став «на Запорогах» і хоче йти на Вишневецького за те, що той у нього забрав маєтності.

В умовах такої «інформованості» полякам легко було дати версію про те, що татари хочуть разом із козаками напасти на Польщу і Москву і вимагати від Москви, згідно договору, спільних дій проти тих татар і «зрадників – козаків». У цьому напрямі і діяла польська дипломатія. Напад козаків із татарами на Москву зовсім не сприймався у Москві, як річ неможлива, там іще свіжими були спогади про участь козаків у взятті поляками Москви в 1640р.

Та на дипломатію треба немало часу, а його, з огляду на швидкий ріст потужності повстанських сил, не було. Тому паралельно йшов збір сил. Тому у квітні 1648р. Польща почала діяти силою. 30-тисячне військо рушило на Запоріжжя. Кількість для тих часів велика. Особливо коли згадати, що це було добре навчене військо.

Між Чигирином і Черкасами головні сили під командою коронного гетьмана М.Потоцького і польного гетьмана М.Калиновського зупинилися. Проти повстанців пішла тільки частина під командою сина Потоцького – Стефана і королівського комісара над реєстровими козаками Я.Шемберга. Справа в тому, що поляки надумали при цьому використати проти українських козаків-повстанців українських же, але реєстрових, своїх ніби козаків. Чим це кінчилось – побачимо далі.

Від Чигирина-Черкас до Запоріжжя треба йти вниз по Дніпру. Польські сили знову розділилися на дві частини. Одна, під командою Потоцького і Шемберга, йшла сушею. В ній було 4 тисячі поляків і 2 тисячі реєстровців. Друга, під командою генеральних осавулів І.Барабаша та І.Караїмовича, пливла човнами по Дніпру. В ній було 2 тисячі іноземців – найманців і 4 тисячі реєстровців.

Проти них було 5 тисяч повстанців і 4 тисячі татар. Всього 9 тисяч. Поляки ж мали 12 тисяч. Але поділ польських сил на окремі групи, що йшли на повстанців різними шляхами, був помилкою, Хмельницький її побачив і поспішив нею скористатися. Всі сили повстанців рушили назустріч сухопутній частині поляків. Одночасно були вислані кінні дозори на берег Дніпра. Коли човни з польськими силами наблизились, козаки із дозорів почали кричати, звертаючись до козаків-реєстровців у човнах, розповідаючи їм про цілі повстання і закликаючи приєднатися. Реєстровці із човнів зійшли на берег і зібрали «чорну раду». Барабаша та Ілляша, які хотіли тому завадити, тут же вбили. Справа йшла досить організовано, бо у реєстровців були вже люди, готові на неї. Очолив цю справу кропивнянський сотник Філон Джалалій. Його потім «чорна рада » обрала наказним гетьманом і вирішила приєднатися до Хмельницького. Ось так швидко і просто польська армія втратила 4 тисячі реєстровців та іноземців найманців.

На той час сухопутна частина поляків перейшла ріку Жовті Води. Хмельницький був там близько. Взнавши від розвідників, що поляки перейшли Жовті Води, Хмельницький швидко рушив назустріч, і вже 19 квітня почалися бої між передовими загонами. Потоцький, дізнавшись про втрату на Дніпрі, повернув назад, на правий берег Жовтих Вод і заклав там табір, окопавши його ровом і валом. Хотів там утриматися до підходу головних сил на чолі з батьком, що спинилися між Чигирином і Черкасами. Козаки обложили табір, облога тривала біля двох тижнів, а 5 травня почався генеральний штурм. 5 травня табір ще не взяли, але втрати поляків були такі великі, що було ясно – поразки не уникнути. Потоцький вирішив непомітно відступити. Вночі поляки покинули табір і рушили в напрямі Чигирина. Та непомітність погано вдалася. Козаки і татари скоро помітили відступ, військо піднялося і рушило в погоню. Догнали поляків недалеко, в урочищі Княжі Байраки. Розгромили їх. Велика частина поляків загинула в бою, а 3 тисячі попали в полон. Серед них 50 чоловік знатних, серед них і самі С.Потоцький та Я.Шемберг.

Шляхта трималася пихато. Як говорить літопис, Потоцький вважав перемогу заслугою виключно татар і гордовито спитав Хмельницького: «Хлопе, чим же так зацному рицарству орд татарських заплатиш?». На що мав відповідь: » Тобою й іншими з тобою». І вони були віддані в полон татарам. Цілком солідна плата – за таких полонених можна було взяти хороший викуп, татари любили таку здобич. Правда сам С.Потоцький скоро помер від ран.

Битва під Жовтими Водами мала велике значення. Це була перша велика перемога. Результати її були значні. Поляки із 30 тисяч каральних військ уже втратили 12 тисяч, а козацькі сили після битви тільки збільшилися за рахунок переходу реєстровців. Крім того, після переходу реєстровців сильно збільшилася кількість досвідчених, добре знаючих воєнну справу козаків. Було також захоплено велику кількість зброї в тім числі й гармат. Перемога підносила дух повстанців.

М.Потоцький 9 травня взнав про поразку під Жовтими Водами і про смерть сина. Із помсти поляки винищили багато людей у Корсуні, а місто спалили. Потім недалеко від Корсуня укріпили свій табір і почали чекати підходу Хмельницького.

Хмельницький же після Жовтих Вод на невеличкий час зупинився на місці. Необхідно було як слід організувати зрослі сили, підготувати озброєння. Наприклад, гармати, які раніше возили за військом на возах, там були поставлені на двоколісні лафети. На той час це була новина, вона мала немале значення, бо давала артилерії мобільність.

Скоро рушили під Корсунь і 14 травня козаки разом із татарами підійшли до нього. Розвідка дала не дуже то втішні дані. Польський табір був добре укріпленим, взяти його було нелегко. Взагалі взяття укріплень вимагає багато сил і жертв, укріплення дають можливість вистояти проти набагато більших сил. Хмельницький такі речі добре знав. Знав він також і те, що татари не дуже то схильні до штурмів укріплень. Тому вирішено було попробувати примусити поляків покинути табір.

Ввечері 15 травня полякам був підісланий і ними «впійманий» один селянин. Його доставили до Потоцького. Там він спочатку «відмовлявся» будь що розказати, а потім, під тортурами, «признався» ніби у Хмельницького 47 тисяч чоловік і за останні дні влилося ще 15 тисяч, а до того ж недалеко з ордою хан (хоч той лише 23 травня почав переправу через Дніпро, а при Хмельницькому тоді татар було небагато). Сміливець знав, на який риск він іде, попадаючи в той «полон» до поляків. Риск, на жаль, реалізувався, Потоцький наказав убити полоненого. Але своє життя він віддав зовсім не даром. Відомості, які він дав, поляки не мали змоги перевірити, а те, що полонений «признався» тільки під тортурами, викликало до них певну довіру. Потоцький був стривожений, У той же вечір зібралася воєнна рада. Думки розійшлися, Калиновський пропонував захищатися на місці. Потоцький же, боячись надмірної нерівності сил і можливого підходу хана, вважав що тільки швидкий відступ дає шанс на рятунок. Рада прийняла рішення швидше покинути табір, кинути в ньому важкі вози і всім військом відступати через Богуслав і Білу Церкву на Паволоч. Провести військо найкоротшим шляхом взявся Самійло Зарудний. А був він зв’язаний із Хмельницьким і цю свою роль мав виконувати за прямим дорученням Хмельницького. Дякуючи цьому Хмельницький вчасно знав про плани поляків, про час і шлях відступу. А таке знання у війні важить дуже і дуже багато.

Шлях той мав іти через зарослу лісом долину в урочищі Горохова Діброва, упираючись у Криву Балку. В тій долині козаки швидко перекопали дороги ровами, завалили їх деревами. Вздовж дороги у лісі заховалася козацька артилерія. З боку Кривої Балки чекали люди Кривоноса, з боку Корсуня півколом стали сили Хмельницького і татар. Пастка була готова.

На світанку 16 травня польське військо вийшло із табору і рушило Богуславським шляхом. На полудень воно вже було у Гороховій Діброві. В заготовленій пастці. Тут вони зазнали раптового удару зі всіх боків, побачили перерізані ровами й завалені деревами виходи. Битва була запекла, відчайдушна, але недовга. Закінчилася повним розгромом польських військ, дуже багато поляків загинуло. Як пише літописець: «…усе войско вигублено, же мало хто з того погрому увойшол». Потоцький і Калиновський попали в полон, було захоплено 41 гармату, багато іншої зброї.

Ось так 16 травня 1648р. 30-тисячне польське каральне військо перестало існувати. Сили же повстанців не зменшились. Навпаки.

У цей час на горизонті з’являється Ярема Вишневецький. Фігура це не рядова, про нього варто дещо сказати. За походженням був українець. Родич відомих і дуже корисних для України людей. Сам же у 1631р. став переконаним католиком і поляком над усі поляки. У війні проти України воював так завзято, що став мало не національним героєм Польщі, у польській літературі є теплі спогади про нього. А ще був дуже і дуже багатий, володів безмірними землями на Лівобережжі, мав навіть своє власне військо. Ось це військо він і посунув, коли взнав про Жовті Води. Рушив на допомогу Потоцькому, Та не встиг, під Переяславом дізнався уже про Корсунь. Повернув у свої Лубни, а там було вже гаряче. Мусив звідти тікати разом із сім’єю.

А король польський так і не встиг розібратися в тому, що ж усе таки робить Хмельницький. Він раніше помер. Помер по дорозі в Україну, Причому помер якось підозріло, були чутки, що йому допомогли магнати. На смертному одрі король ніби сказав: «…чого я хотів, те і чую, те вам (магнатам) хлопи вчинили за ваші вільності і не те ще вам буде!» Може й так, може й справді він вважав, що дії Хмельницького йому на користь. Тим більше, що у значній мірі так воно і було, бо, хоч Хмельницький і бив по інтересах усієї Речі Посполитої, перш за все і найбільше бив він ненависних королю магнатів. Це важлива обставина, вона й надалі сильно впливатиме на польську політику.

Після Корсуня ситуація в Україні перейшла на якісно вищий ступінь. Тепер були не просто повстанці, яким співчуває народ. Тепер було військо, яке тільки що розгромило ворога і після битв стало сильніше, ніж до них. Була сила. Була організація. Була широка слава по всій Україні і далі, слава, що піднімала народ. Перемоги під Жовтими Водами і Корсунем підняли вже не тільки Подніпров’я. Піднялася вся Україна. Повстання захопило і Білорусію, проникло навіть у саму Польщу. Військо повстанців швидко росло, воно поповнювалося в кожному місті і селі, через яке проходило.

Дії повстанських військ після перемог не припинилися, а перейшли в іншу якість. Почалася очистка території та взяття її під свій контроль. Почалося, власне, саме національне визволення в буквальному значенні того слова. Польське панство, євреї-арендатори почали тікати, бо хто не тікав, той гинув. Як пише літописець: «усе забивали, не щадячи ані жон і дітей їх, маєтності рабовали, костели палили, обвалювали, ксьонзов забивали, двори зась і замки шляхетські і двори жидовські пустошили, не зоставаючи жадного цілого. Рідкий в той крові на тот час рук своїх не умочил і того грабленія добр не чинил. І тот час туга великая людем всякого стану значним била і наругання від посполитих людей». З уривків літопису явно видно, що били не тільки поляків, а взагалі всіх експлуататорів-визискувачів. Це була картина, дуже типова тоді для майже всієї Європи. В Україні кожен тоді звався козаком, але власне козаків була вже явна меншість, а то все прості селяни-кріпаки, що повставши, зразу ж повернули свій гнів проти своїх панів.

Частково тим же займалося і військо, що розбившись на загони, рушило на Лівобережжя, де з допомогою селян і міщан звільнило сотні сіл і десятки міст.

На Правобережжі тим же займалися великі повстанські загони під керівництвом Максима Кривоноса та Івана Ганжі.

Скоро все Лівобережжя було очищене. На Правобережжі Кривоніс визволив Тульчин, Вінницю, Умань, Брацлав – усе важливі опорні точки поляків.

В руках повсталих була тепер велика територія, що підкорялась лише їм, а не полякам.

mirznanii.com

Битва під Жовтими Водами — Gpedia, Your Encyclopedia

Би́тва під Жо́втими Во́дами (19 (29) квітня 1648 — 6 (16) травня 1648) — битва між військами Речі Посполитої з одного боку і українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького та його татарськими союзниками з другого під Жовтими Водами в ході національно-визвольної війни 1648 — 1657 років.