Проблематика іліади – історична основа, проблематика, система образів, художні особливості. Гомерівське питання.

історична основа, проблематика, система образів, художні особливості. Гомерівське питання.

  • чи існував Гомер насправді, як конкретна історична особа, чи це вигаданий образ?

  • чи "Іліаду" й „Одіссею" створила (розповідала) одна людина, чи вони склалися спонтанно і були зібрані якимось "редактором" або групою "редакторів"?

  • чи поеми виникли з розрізнених пісень-рапсодій, зібраних доку­пи, чи з одного "зерна"?

Сюжетна основа взята з троянського міфічного циклу. 24 пісні – 24 літери давньогрецького алфавіту. Створена прибл. 8 ст. до н.е. Провідна тема – гнів Ахілла.

Тривалий час ця війна, як і сама Троя, вважалися міфом, вигадкою. Але у 1870 році німецький купець і археолог-аматор Генріх Шліман розкопав Трою і це стало сенсацією.

Як і будь-який нац.. епос І «замішана» на важливій історичній події, яка мала для греків вирішальне значення. . До традиційного можна віднести мотив дружби Ахілла и Патрокла, який звучить у багатьох епосах. Гомер, за численними зауваженнями дослідників, описує тільки "те, що бачить". Зокрема, він ще не дає характеристики внутрішнього стану героїв, обмежуючись описом його зовнішніх ознак. Особливо ж високої майстерності в психологічній характеристиці стану героїв Гомер досягає зображенням одночасного плачу Ахілла і старого Пріама, але плачу з різних причин. Наявні і певні індивідуальні риси.

Героїв "Іліади" - Ахілла, Аякса, Агамемнона, Одіссея та інших -поєднує хоробрість, мужність, почуття обов'язку, ратне мистецтво. Ахіллові властивості прямота, чесність, а Одіссеєві - розум (він - "велемудрий"). Агамемнон – марнославний, навіть пихатий.

Провідна тема "Іліади" - гнів Ахілла. Війна і мир, як два головних стани життя людини і суспільства, зумо­вили кількість зображених міст - їх теж два.

Характерна особливість епічної оповіді - повільність, фундамен­тальність викладу. Свідоме уповільнення оповіді про події власне сюжету в літературознавстві називають ретардацією.Уповільнює гомерівську оповідь і так званий "закон хронологіч­ної несумісності", який полягає у тім, що одночасні дії зображують­ся як послідовні. До речі, саме через хронологічну несумісність іноді в тексті Іліади" трапляються явні суперечності. Одним із шляхів ретардації є

каталогізація, тобто довгий, детальний перелік якихось предметів, фактів тощо.

Рису епічної оповіді називають "епічним (або навіть гоме­рівським) спокоєм". Гомерові властивий – епічний об'єктивізм, тобто неупереджене, об'єктивне ставлення до подій та героїв твору. У літературознавстві існує термін "гомерівський епітет" - поетичне означення, яке характеризується постійністю, закріпленістю за певними словами або іменами ("крилате слово", "світлоока богиня", "прудконогий Ахіллес" тощо), а часто також складеністю, об'єднанням коренів ("веле+мудрий" Одіссей, "мідно+бронний" Гектор та ін.). "

Іліада" написана гекзаметром (шестистопний дактиль, в окремих випадках - спондей).«Іліада» побудована на міфі про Троянську війну, але самий міф має історичну основу. Троя, що знаходилася на малоазійському узбережжі біля входу в протоку Геллеспонт (сучасніДарданелли), існувала вже з III тисячоліття до н. є. Її не одноразово руйнували і спалювали. У кінці XIII ст. до н.є. ахейські племена знову захопили і зруйнували місто. Відомості саме про цю війну і зберегла народна пам'ять, але вже в міфологізованій формі. Тому історичні події та особи тісно переплітаються з міфологічними уявленнями і сюжетами стародавніх греків. На їх основі виникають численні варіанти опису подій Троянської війни, один з яких врешті був закріплений гомерівськими поемами.

studfiles.net

Тематика і проблематика роману «Іліада»

Уже в перших рядках поеми Гомер розкриває тематику «Іліади». Одна з тем – гнів Ахілла. Проблема ненависті висунута автором у своєрідній манері: він вітає войовничість протиборчих сторін, але в той же час нарікає на бездумні втрати. Недарма богиня розбрату відіграє негативну роль в творі. Так автор висловлює своє прагнення до миру. «Гнів Ахілла» спрямовує хід війни, тому ми повноправно можемо назвати його емоційну збудженість стрижневою основою твору. У ній зосереджена людська слабкість: ми не можемо встояти, коли нами заволодіває агресія.

Вперше герой палає ненавистю до Агамемнона. Вождь греків силою забирає Брисеиду – полонянку Ахілла. Герой відтепер не приймає участь в боях, таке покарання царю. Греки відразу починають зазнавати поразок одне за іншим, а Ахілл не вступає в бій, навіть коли Троя впритул підходять до його табору. Агамемнон повертає Брисеиду герою, в намет заносять дари як вибачень, але Ахілл не дивиться на них. Світлі почуття не встигають зайняти голову героя, сюжетна лінія знову спалахує гнівом Ахілла, на цей раз через вбивство його друга Патрокла. Оскільки Ахілл не брав участі в боях, а грецька армія зазнавала серйозних втрат – Патрокл зголосився допомогти воїнам, одягнувши обладунки напівбога, отримавши його воїнів і колісницю. Жага військової слави скаламутитися свідомість юного Патрокла, і, вступаючи в сутичку з Гектором, він помирає.

Ахілл жадає помсти, тепер він об’єднується з Агамемноном, адже ні що так не зближує, як спільний ворог. Герой викликає Гектора на бій, пронизує шию мечем і жорстоко поводиться з тілом ворога, прив’язавши його до своєї колісниці і протягнувши до самого табору. За свою жорстокість він розплачується сповна, адже теж падає на поле бою з волі богів. Так автор засуджує агресію і норовливість людини.

Тема честі головним чином розкривається через протистоять воїнів Гектора і Ахілла, а смерть Троянського ватажка є ознакою падіння Трої. Вчинок Ахілла по відношенню до тіла Гектора є безчестям, тому карається богами. Зате до троянського воїну були звернені належну шану, адже він, на думку Гомера, був людиною честі до кінця.

Тема долі теж порушена автором. Герої Гомера не мають свободи волі, всі вони – заручники своєї долі, визначеної богами. Жителі Олімпу повністю контролюють життя людей, з’ясовуючи через них свої відносини. Міфологічна свідомість сучасників Гомера так уявляла собі світ – через призму міфу. Жодне дія не вважали вони випадковим, всюди знаходячи божий промисел.

Проблематика твору вміщує в себе основні людські пороки: заздрість, мстивість, честолюбство, жадібність, розпуста і так далі. Ці злочинні пристрасті долають навіть богів. Все починається з заздрості, мстивості і себелюбства богинь, триває завдяки честолюбству, гордині, жадібності і похоті людей, а закінчується їх жорстокістю, хитрістю і дурістю. Кожне з цих якостей – проблема, яка, тим не менш, вічна. Автор вважає, що пороки народилися разом з людьми і зникнуть вони теж, як явища одного порядку. У поганих рисах він бачить не тільки негатив, а й джерело багатогранності життя. Поет не дивлячись ні на що оспівує людей такими, якими вони є.

« Історія в поемі «Іліада» Суть «Іліади» Гомера »

moyaosvita.com.ua

Анализ поэмы Гомера «Илиада»

1)    Особенности жанра произведения. «Илиада» Гомера относится к жанру эпической поэмы, хотя произведение сохранило следы устной народной поэзии.

2)    Тематика и проблематика произведения. Основная тема «Илиады» — поэмы об Илионе, то есть Трое, — гнев Ахилла, вызванный его ссорой с Агамемноном. Это событие имело роковые последствия для троянцев и греков:

Гнев, богиня, воспой Ахиллеса, Пелеева сына,
Грозный, который ахеянам тысячи бедствий соделал,
Многие души могучие славных героев низринул.
В мрачный Аид и самих распростер их в корысть плотоядным
Птицам окрестным и псам. Совершалася Зевсова воля,
С оного дня, как воздвигшие спор воспылали враждою,

Пастырь народов Атрид и герой Ахиллес благородный.

3)    Особенности сюжета произведения. Сюжет «Илиады» взят из цикла мифов о Троянской войне. Согласно сказанию, на свадебный пир героя Пелея и морской богини Фетиды были приглашены все олимпийские боги, кроме богини раздора Эри-ды. Оскорблённая Эрида проникла незамеченной на свадьбу и бросила пирующим яблоко с надписью «Прекраснейшей». Из-за яблока вспыхнула ссора между Герой, Афиной и Афродитой. По приказанию Зевса Гермес отвел трёх богинь на гору Иду, чтобы там их рассудил пастух Парис. Парис был сыном троянского царя Приама и его жены царицы Гекубы, но родители в своё время оставили новорождённого на горе Иде, так как, согласно предсказанию богов, он должен был погубить троянское царство. Подкинутого ребёнка нашли и воспитали пастухи, а когда он подрос, то сам стал пасти стада на Иде. Каждая из богинь пыталась соблазнить юношу своими дарами, надеясь получить от него яблоко. Гера обещала Парису власть, Афина сулила ему непревзойдённую мудрость и славу, а Афродита — любовь прекраснейшей в мире женщины. Парис отдал яблоко Афродите, вызвав негодование обеих богинь. Афродита открыла Парису тайну его рождения, привела в Трою, где его с радостью встретили родные, а затем помогла ему похитить из Эллады Елену, жену спартанского царя Менелая. Оскорбленный Менелай и его брат Агамемнон собрали войско, снарядили корабли и поплыли к Трое. Троянцы отказались добровольно выдать Елену и похищенные с нею сокровища. Началась война, которая длилась десять лет. Среди греков, которые в поэмах называются ахейцами, или данайцами, было много могучих богатырей: юный Ахилл, сын Пелея и Фетиды, предводитель всего войска Агамемнон, мудрый старец Нестор, Диомед, Аякс, Одиссей. Троянское войско возглавлял старший сын Приама Гектор. Греки сумели овладеть Троей только на десятый год войны. По совету хитрого и мудрого Одиссея они сделали вид, что покидают Трою и возвращаются на родину. На морском берегу ими был оставлен большой деревянный конь, а к троянцам подослан перебежчик, который сказал, что этим подарком греки хотят умилостивить богиню Афину. Напрасно напоминал троянцам их жрец Лаокоон о вероломстве греков. Коня ввезли в город, для чего пришлось разобрать часть городской стены, так как статуя не входила в ворота. Ночью, когда все в городе уснули, из чрева коня выскочили спрятанные в нём воины и подали сигнал остальным грекам, которые в сумерках вновь подошли к крепости. Троянцы были перебиты, их женщины и дети уведены в рабство, а Троя разрушена и сожжена. Но и грекам победа не принесла ожидаемой радости. Лишь немногие герои вернулись благополучно домой. О событиях десятого года войны, окончившихся смертью Гектора, рассказывает «Илиада». «Илиада» представляет собой военно-героическую эпопею, в которой первое место занимает рассказ о событиях.

lit-helper.com

Гомер "Іліада". Аналіз поеми. Допомога учню - 8 клас - Зарубіжна література - Допомога учню та вчителю

 Анкета твору
     Сюжет "Іліади"
     Порівняльна характеристика Ахілла і Гектора
     Цитати для характеристики образів Ахілла та Гектора

 Гомер "Іліада" (уривки, переказ)

Бій Ахілла і Гектора

 Діафільм  "Іліада"
Художник: Е. Савин
Музыка: К. Рустикелли
Студия: ДИАФИЛЬМ 1984

Читает: Александр Водяной

 Експрес урок О.Ніколенко "Троя"

 Гомерівський епос: "Іліада", "Одіссея"

 Гомер. Поэма «Илиада»

 Таблиця "Щит Ахілла"


 
 Щит Ахилла - В поисках истины

Історія Троянської війни в епосі Гомера (таблиця І.Ціко)


 



 Боги Давньої Греції. Таблиця

 Гомер "Іліада" (уривки, переказ)

 Біографія Гомера

 Гомер. Світові генії

 Легендарне життя Гомера  

 Давньогрецькі міфи троянського циклу. Було колись над Іліоном. Допомога учню

 Давньогрецькі міфи троянського циклу. Таблиця 

 Фильм "Троя" (2004)

 Троянський цикл міфів. Мультфільми

 Давня Греція. Допомога учню

 Давня Греція за 18 хвилин

 Збірка міфів Давньої Греції

 Міфи Давньої Греції. Допомога учню 6 класу

 Уявлення давніх греків про природу у міфах. Мультфільми "Деметра і Персефона", Нарцис"

 Таланти давніх греків у міфах. Мультфільми "Пігмаліон і Галатея", "Дедал та Ікар", "Орфей та Евридіка"

 Герої давньогрецьких міфів. Мультфільми "Персей", "Тезей", "Аргонавти", "Мідас"

 Міф про Прометея. Мультфільм

 Анкета Прометея. Допомога учню

 Міф про Прометея. Таблиці

 Міф про Прометея

 Подвиги Геракла. Мультфільм

 Міфи про Геракла. Допомога учню і вчителю

 Міфи про Геракла. 12 подвигів

 Мифы Древней Греции. (Яблоко раздора). Історія кохання

 Відео про Трою

  • Генрих Шлиман. Энциклопедия
  • Мифы человечества. Правда о Трое
  • Троянская война История древнего мира
  • BBC. Троя: Время героев

 Античність - колиска європейської культури. Допомога учню

 Поняття про античність (Є.Кашуба)

 Античність (В.Кошова)
 

svitliteraturu.com

"Іліада": аналіз поеми Гомера

Дія «Іліади» Гомера сконцентровано навколо центральної теми поеми, заявленої в перших рядках поеми: «Гнів, богиня, Устань Ахіллеса, Пелеева сина …». «Гнів Ахілла» є своєрідним композиційним стрижнем «Іліади». Спершу гнів – це образа Ахілла на вождя греків Агамемнона, який відібрав у героя прекрасну наложницю Брисеиду, образа, що спонукає Ахілла віддалитися від битви в покарання грекам. Ця образа, втім, дозволяється вже в XIX пісні «Іліади», коли герой приймає повернуту Агамемноном Брисеиду і запропоновані вождем греків заспокійливі дари. Проте до цього моменту тема гніву набуває нове трактування; від рук вождя троянців Гектора гине найближчий друг Ахілла Патрокл, і головний герой повертається в битву, який рухається прагненням помститися. Цей новий «гнів» може бути задоволений тільки смертю Гектора, який і гине від рук Ахілла в XXI пісні (описом його похорону завершується поема).

У численних подальших інтерпретаціях ці змінюють одне одного почуття ставали мало не першими в європейській літературі прикладами опису ображеної любові і болю за загиблого друга. Стосовно до самої поемі «Іліада», аналіз якої нас цікавить, така індивідуально-психологічне трактування виявляється сильно модернізованою. Обидва варіанти основної теми реалізують центральний епічний мотив «Іліади» – мотив честі героя. Брісеіда – військова видобуток Ахілла, і її от’ятіе ображає його честь воїна і вождя. Точно так же вбивство Патрокла – це теж «удар» по самому Ахілла, бо Патрокл заміщає його в битві, проводом його дружиною і, більш того, бореться в обладунках Ахілла і на його колісниці. Із загибеллю Патрокла Ахілл втрачає і свої обладунки (їх забирає Гектор) – символ його родової військової слави. Відповідно помста Гектору знову-таки стає знаком відновлення похитнутого статусу вождя і героя.

Таким чином, своєрідним композиційним стрижнем поеми «Іліада», аналіз якої ми проводимо, є тема честі, тісно пов’язана з образами основних епічних героїв. Ще однією її реалізацією стає образ основного противника Ахілла – Гектора (правда, в цьому випадку додається ще один істотний мотив: Гектор діє не тільки як воїн-герой, але і як ватажок троянців, вождь і захисник Трої). Тому його вчинки продиктовані не тільки найважливішим для воїна прагненням до слави, але і почуттям «сорому» перед своїм народом. Відповідно загибель Гектора, якої завершується поема, осмислюється як передвістя поразки і падіння міста. Тим самим «Іліада», по суті описує кілька моментів битви, дає панораму ходу війни, в тому числі віщуючи і її остаточне завершення.

Ця помічена ще Аристотелем особливість «Іліади»: в малому проміжку вмістити картину всієї війни – підкріплюється характерним для епічної поезії в цілому прийомом «вставних епізодів», що описують численні попередні події, в тому числі що лежать і за межами власне троянський міф. Такому розширенню горизонтів епічного оповідання служать спеціальні фігури героїв-оповідачів – Нестора, Фенікса і ін. Тій же меті служать і спеціальні сцени, які сприймаються часом як явний анахронізм: наприклад, «огляд зі стін», коли Олена (на десятому році війни) показує царю троянців Приаму всіх вождів грецького війська.

У такій загальноміфологічній перспективі стає зрозумілою і, безумовно, головна в поемі «Іліада» Гомера тема смерті. Троянський міф по суті являє собою есхатологічне розповідь про «останній битві», в якій з волі богів (пор. Згадка про «волі Зевса» на початку поеми) має загинути покоління героїв (той же сюжет представлений, наприклад, у давньоіндійській «Махабхараті») . Не випадково, що саме тема смерті головує в композиційній структурі поеми. Як неодноразово зазначалося, її початок (опис мору в стані греків) симетрично фіналу (похорону Гектора). Образ смерті обрамляє поему, визначаючи її кільцеве будова (всередині нього існують і інші симетричні пари; наприклад, знаменитому «Каталогу кораблів» у II пісні відповідають «гри на похоронах Патрокла» в XXIII і т.п.). Більш того, цей мотив пронизує всю тканину поеми: постійні віщування загибелі, звернені не тільки до Гектора, але і до Ахілла, чия загибель формально залишається за межами поеми; цим мотивом відзначені і кульмінаційні точки поеми (поєдинки, в яких гинуть спочатку Патрокл, а потім Гектор). При цьому характерно, що велика битва описується не стільки як протистояння чужих народів (що відповідало б уявленням вчених, які бачать у подіях «Іліади» історичне підґрунтя – експансію греків в Малу Азію в кінці II тис. До н.е.), скільки як міжусобиця : у грецьких і троянських героїв спільне коріння, вони нерідко виявляються родичами (той же Ахілл каже: «Троя мені не вороги»). У цю картину міжусобної чвари виявляється вплетеною тема жінки як приводу для війни і розбрату: з одного боку, причиною походу греків стало викрадення Парісом Олени; з іншого – Брісеіда стає приводом для розладу в таборі самих греків, що стає свого роду «проекцією» загальною теми братовбивчої брані.

Схему «останньої битви» підкреслює і безумовний паралелізм двох сюжетних планів «Іліади»: людського і божественного. Так званий «божественний апарат» багато в чому організовує дію поеми, причому всі події в світі людей знаходять своє відображення в божественному світі. Двом героїчним таборах відповідають дві «партії» богів, відповідно стоять за греків і за троянців (це божественне протистояння знаходить найбільш яскраве втілення в XX пісні, традиційно іменується «битвою богів»). При цьому в божественному протистоянні головну роль грає мотив образи і викликаного ним гніву: Гера і Афіна ображені досконалим свого часу вибором Паріса, Посейдон – нанесеним йому безчестям (колись він був змушений стати рабом троянського царя) і т.д. Особливу роль всередині цієї системи божественних противників грає фігура Зевса, що займає позицію вищого судді і реалізує приречення долі, що предстає як якась справедливість, рівна для всіх. Цей принцип вищого рівноваги, підтримуваного Зевсом, найбільш яскраво втілюється в сцені зважування жеребів героїв перед поєдинком Гектора і Ахілла. На цьому завершимо аналіз «Іліади» Гомера.

« Аналіз “Одіссеї” Гомера “Гра кохання і випадку” Маріво: опис і аналіз п’єси »

moyaosvita.com.ua

7) Гомер. Гомерівське питання.

Гомер (нар. У 8ст до н.е. на острові Смірна, помер на Іосі, ім’я означає – «сліпий») -легендарний давньогрецький поет, який вважається автором «Іліади» та «Одіссеї», двох славетних грецьких епічних поем, що започаткували європейську літературу. В античності Гомеру приписувалося авторство й інших творів. Сукупність проблем, пов'язаних з особою Гомера і його відношенням до «Іліади» та «Одіссеї», про час виникнення, склад і взаємозв'язок окремих частин цих поем становлять знамените не тільки в порівняльному літературознавстві, а й у всій науці про античний світ «Гомерівське питання».

З появою 1795 року знаменитого дослідження німецького філолога Фрідріха Августа Вольфа, з’являються сумніви щодо існування Гомера і приналежності йому вищезагаданих творів. Він хоче довести, що:

- «Іліада» та «Одіссея» не могли належати одному поетові, але були результатом творчості багатьох рапсодів і поетів;

- об'єднання окремих пісень (тобто билин) у дві великі поеми відбулося за багато сторіч після часу складання пісень;

- зведенням і редагуванням пісень займалися маловідомі поети;

- остаточна редакція належала редакторам при дворі афінського тирана Пісістрата в VI столітті до н. е.

Більшість сучасних учених вважають вірною теорію, відповідно до якої поеми з'явилися як результат не писемної, а усної творчості. Ця особливість поетичної техніки знаменує принципову відмінність між двома гомерівським поемами і всім пізнішим «книжковим епосом».

8) Проблематика та композиція "Іліади"

Існує версія, що спочатку “Іліада” була суцільним текстом, а у процесі впорядкування за наказом афінського тирана Пісистрата у VI ст. до н.е. була розподілена на 24 пісні відповідно до кількості букв грецького алфавіту. Основна сюжетна лінія докладно виписана у І, XI, XVI—XVII піснях поеми “Іліада”.

Усі інші пісні присвячені подіям Троянської війни останнього, десятого року.

Навколо основної лінії оповіді “Іліади” розгортається ціла низка епізодів. Гомер прагнув до суворої композиційної єдності та чіткої організації матеріалу. Арістотєль зауважував, що, на відміну від інших авторів епічних поем, Гомер “чи завдяки талантові, чи своєї майстерності … не змалював усього, що трапилось з героєм, а розгорнув “Одіссею”, а також “Іліаду” навколо однієї події”.

Про тяжіння Гомера до симетричного розташування подій у поемі “Іліада” свідчить також прийом “подвоєння мотивів”.

Композиційним центром поеми є вісім пісень (з XI по XVIII включно), у яких відображено події лише однієї доби. Це фрагмент найбільшої динаміки та композиційної щільності: всього за одну добу встигають відзначитись у битві Одіссей, Діомед та Агамемнон; троянці підступають до грецьких кораблів, спалюють значну їх частину, і в бою від руки Гектора гине Патрокл; Гефест у цей час кує нову зброю та обладунки Ахіллові.

Отже, уповільнена епічна плинність оповіді поєднується в “Іліаді” з вправною та продуманою концентрацією матеріалу. Все це робить поему Гомера сюжетно і композиційно досконалою і завершеною, хоча від епічної традиції (циклу міфів про Троянську війну) Гомер використав лише один фрагмент.

Провідна ідея поеми Номера “Іліада ” — це засудження війни як явища, що протирічить самій людській природі, та уславлення миру, проголошення гуманного ставлення до людини, захоплене оспівування світобудови. Гомер не приховує свого постійного милування і навколишнім світом, і людиною. Світ неосяжний, великий, прекрасний; він може бути грізним, може принести людині загибель, але він не тисне на людину.

studfiles.net

2. «Батько трагедії» Есхіл. Проблематика, система образів, літературне відлуння трагедії «Прометей прикутий»

Есхіл (бл. 525-бл.456 рр. до н.е.) народився в аристократичній сім'ї в аттичному селищі Елевсині (за іншими відо­мостями - в Афінах). На його віку відбулося багато бурхливих суспі­льно-політичних подій. Особливо важливим є те, що він брав участь у всіх найважливіших битвах під час греко-перських війн: і при Мара­фоні (490 р. до н.е.), і при Платеях (479 р. до н.е.), і у відомій морській битві при Саламіні (480 р. до н.е.).

Вперше Есхіл - драматург виступив у 500 р. до н.е., та лише через 16 років йому усміхнулася фортуна - він став переможцем на традиційних драматургічних змаганнях. Есхіл написав приблизно 80 трагедій, але до нашого часу дійшло лише сім. Як драматург, Есхіл був міцно пов'язаний із традиціями героїчно­го епосу і хорової лірики. Його трагедії були, власне, ще не драмами, а більш-менш суцільними епізодами героїчних легенд. Головне місце в них було відведене ліричним та епічним пісням хору, не було розви­тку характерів, а лінія драми зламувалася лише один раз. Перейнявши досить приміти­вну форму мистецтва, Есхіл фактично започаткував класичну грецьку трагедію, отримавши почесне прізвисько "батька трагедії".

Зокрема, його величезною заслугою є те, що він уперше увів до вистави другого актора. Відомо також, що саме Есхіл удосконалив театральне дійство ще й суто технічно, почавши інтенсивно застосо­вувати різноманітні машини тощо.

Трагедія Есхіла "Прометей закутий".

Образ тираноборця Прометея назавжди здобув почесний епітет "вічний". Відомо, що видатну українську поетесу Лесю Українку компліме­нтарно називали "донькою Прометея". Прометея звільнив Геракл, а Христос воскрес. Прометей був єдиним з-поміж титанів, який колись допоміг Зевсові, своєму двоюрідному братові, у боротьбі за владу. І ось тепер свого колишнього благодійника володар Олімпу наказав прикувати до скелі. Слід зауважити, що це не характерний для Есхіла поворот, бо в інших його творах образ Олімпійця виведено з шанобливою повагою. І саме таке змалювання несправедливого й невдячного владаря поси­лює антидеспотичний пафос трагедії.

Для людства Прометей зробив: навчив будувати житло, а не жити в норах і печерах; пояснив чергування пір року і закони астрономії; навчив математики та письма; дав їм (творчу) пам'ять; навчив розумно використовувати силу тварин і вітру; показав можливості медицини; навчив передбачати майбутнє, тлумачити сновидіння і різно­манітні прикмети; навчив не лише правил жертвоприношення, а й передбачати майбутнє за тельбухами жертовних тварин і паланням жертовно­го вогню; показав і навчив використовувати підземні природні скарби. Прометей - просвітите­ль.

Вважається, що трагедія "Прометей закутий" - це єдина вціліла частина трилогії Есхіла про Прометея. Першою ж частиною, буцімто, була трагедія "Прометей - вогненосець".

Мотив божественного вогню, який освітив шлях людству, хви­лював багатьох послідовників Есхіла, зокрема - видатного українсь­кого поета XX ст. М.Рильського. Визначальними рисами образу Прометея були: жертовність, альтруїзм, здатність безкорисливо дбати не про себе, а передовсім про інших, до того ж слабших за нього, крім того, Прометей відзначався незламністю, витримкою, го­товністю мужньо зносити, терпіти будь-які, навіть найстрашніші, муки заради ідеї, в правильності якої він переконаний. новій європейській літературі інтерес до Есхіла (і Прометея) по­жвавився у XVIIIст., в добу Просвітництва, зокрема в німецьких "буремних геніїв" - штюрмерів (передовсім Гете), яким був близьким як бунтарський дух нескореного Прометея, так і його турбота про "світле майбутнє", прогрес людства.Особливо часто до образу самотнього, стражденного, але неско­реного титана зверталися романтики (Байрон, Шеллі та ін.). В україн­ській літературі XIXст. Прометея згадують Шевченко, Франко, Леся Українка, XXст. - Рильський, Тичина та ін.

studfiles.net

Отправить ответ

avatar
  Подписаться  
Уведомление о