Князь Олег кратко — Краткое содержание истории древнего мира, средневековья, нового и новейшего времени

Князь Олег (Вещий) краткая биография для детей

После смерти основателя княжеской династии Рюрика в качестве опекуна его малолетнего сына Игоря бразды Князь Олег краткоправления в свои руки взял князь Олег. Новгород обрел нового правителя в 879 году. Спустя 3 года, в 882 г., собрав сильное войско, Олег предпринял поход на Киев и одержал победу. Этот год ознаменован как год становления Киевской Руси, а князь Олег стал первым князем нового государства.

Особенность правления князя Олега кратко говоря состоит в том, что при нем не только было создано новое государство, но значительно расширились его территории. За период с 883 по 885 годы были завоеваны новые племена с их землями. Среди них славяне и берега Днепра, радимичи с берегами Днестра, древляне, а также северяне. Новые племена быстро соглашались присоединиться к Олегу, так как это освобождало их от уплаты большей дани хазарам. Новые земли тотчас обрастали городами, а их обитатели податями. Собственно, в этом одном и состояла внутренняя политика Олега.

Одновременно с тем, как укреплялись стены Киева, возводилась защита и всей Киевской Руси. На границах ее Князь Олег краткая биографиястроились крепости-заставы, на которых дружинники несли постоянную службу. Кроме того, для защиты территории племена, живущие в приграничной зоне, облагались меньшей данью, по сравнению с остальными. Для поддержания мира на северо-западных границах князь ежегодно сам уплачивал дань варягам. Укрепленные границы обеспечили рост мощи государства, благодаря чему  Олег уже в 907 году смог собрать небывалое по тем временам войско (80 тысяч воинов) и двинуться на Византию.

Несмотря на ухищрения византийского правителя Льва IV, Царьград был захвачен. Это был очень необычный штурм: из-за того, что греки загородили гавань цепями, пришлось поставить ладьи, а их было 2000, на колеса и перебраться к столице Византии по суше. Благодаря одержанной победе, Киевская Русь получила богатую дань (12 гривен*40 человек*2000 кораблей плюс дань городам русским, где сидели оставленные Олегом князья), а также приобрела торговые льготы для своих купцов. Это стало в те времена важнейшим событием. Князь Олег краткая биографияПри этом, Византия получила в лице Киевской Руси военную помощь: князь Олег позволял наниматься своим воинам на службу империи и получал за них деньги. После этого похода князь стал Вещим Олегом. В 911 году в подтверждении заключенного мира с Византией был подписан мирный договор. Таким образом, за достижения в годы своего правления князь Олег признан одним из величайших правителей Руси.

О причине смерти князя сложены легенды. По одной версии князь погиб в бою. По другой — будто бы по предсказанию волхва гибель князю должен был принести любимый конь. Испугавшись такого исхода, Вещий Олег отказался от своего коня, а спустя несколько лет, узнав о его смерти, захотел увидеть останки. Смерть князю принесла змея, которая выползла из черепа и ужалила его в ногу. Одно известно наверняка: умер он после 33 лет правления в 912 году, будучи уже старцем, оставив после себя Игорю сильное государство.

Еще краткие биографии великих полководцев:
— Тухачевский Михаил Николаевич
— Жуков Георгий Константинович
— Рокоссовский Константин Константинович

краткая биография основателя Древнерусской державы

С прихода на земли Киевской Руси князя Олега Новгородского обычно начинают отчислять становление древнерусской державы. Фигура его действительно знаковая, поскольку определила начало новой эпохи, новой эры. Его жизнь, как и смерть, имеет много загадок для историков. Но все же князь Олег Вещий, краткая биография которого будет рассмотрена ниже, – личность довольно интересная для исследователей и обычных любителей старины.

Появление на Руси

Князь Олег, биография которого нам известна лишь вкратце, считается основателем Древнерусского государства. Он являлся родственником легендарного варяга Рюрика, то есть был братом Ефанды – жены полководца. Есть мнение, что был он обычным воеводой, которому викинг безмерно доверял. Иначе разве поручил бы ему увезти своего малолетнего сына? Стоит полагать, что Олег действовал по соглашению с Рюриком, а может, и имел определенную свободу. Так или иначе, но довольно быстро он завладел Смоленском и Любечем, а затем и Киевом. К слову, златоверхий город был им захвачен хитростью: варяг выманил из-за стен Аскольда и Дира (которые также вероятно были викингами) и убил их, объявив себя князем.

Достижения и успехи

Князь Олег, биография которого рассматривается в данной статье, укрепил власть то ли заручившись поддержкой соседних с Киевом племен славян, то ли покорив их. Он установил для них дань, которая не сильно тяготила людей. Но его воинские успехи были действительно впечатляющими. Походы против хазар избавили русские земли от необходимости платить каганату полюдье. Пал великий Царьград, на вратах которого, согласно летописи, князь прибил свой щит. В результате русские купцы могли без пошлин торговать с Византией, получать от нее всяческую поддержку. Таким образом, князь Олег Вещий, краткая биография которого рассмотрена выше, имеет больше заслуг перед Русью, чем Рюрик. Тем более, что о родоначальнике княжеской династии практически ничего не известно.

Поход на Царьград

Князь Олег, краткая биография которого освещена в Повести временных лет, – личность незаурядная. Он организовал знаменитый поход на Константинополь, после которого получил свое прозвище – Вещий. Летопись гласит, что он отправил в город огромное войско на двух тысячах ладьях. В каждой лодке помещалось по четыре десятка дружинников. Император велел закрыть ворота столицы, оставив на растерзание врагам пригороды и деревни. Но киевский князь велел прицепить к кораблям колеса, на которых войско дошло до ворот Царьграда. Византийцы были в недоумении, поэтому сдались, предлагая Олегу щедрую дань и мир.

А был ли поход?

Князь Олег, краткая биография которого найдется практически в каждом учебнике истории, – фигура противоречивая. У исследователей есть больше вопросов, нежели ответов о его жизни. Например, факт похода на Византию кажется недостоверным. Все потому, что авторы из Константинополя детально описывали все нападения на их страну, но о походе Олега они не упоминают. Кроме того, возвращение из Царьграда Олега и Владимира Великого очень похожи. Возможно, это описание одного и того же события. В то же время после Олега в южный город ходил и Игорь, который также одержал победу. Об этом заявляют и европейские авторы, которые вели хроники тех лет.

Была ли змея?

Киевский князь Олег, биография которого известна еще и с уроков литературы, умер так же загадочно, как и появился на Руси. В той же Повести временных лет описывается, что когда-то волхв предрек ему смерть от любимого коня. Варяг был суеверным, поэтому сел на другое животное, а любимца поручил слугам, приказывая заботиться о нем до его смерти. Вспомнил правитель о нем во время пира, но оказалось, что лошадь давно погибла. Печалясь о любимце и злясь, что поверил волхвам, князь отправился к костям. Но когда он наступил на череп, увидел змею, которая тут же ужалила его в ногу. Олег скончался от яда.

Князь Олег, биография которого давно изучена, мог погибнуть другой смертью. А сказание о лошади и змее, возможно, позаимствовано из саги об Орварде Одде. Хотя некоторые ученые считают, что герой скандинавских сказаний и Вещий Олег являются одним и тем же лицом. Но есть несколько фактов, которые позволяют задуматься о том, мог ли быть сюжет о гибели князя правдивым. Среди них следующие:

— Могла ли змея прокусить кожаный сапог, который носили знатные люди на Руси? Скорее всего, нет, или Олег пришел на гору к костям коня босым?

— А что если змея прыгнула и укусила князя выше голенища сапог? Но на территории Украины в районе Киева таких гадюк нет!

— Как правило, змея, прежде чем ужалить, шипит и пытается уползти. Мог ли это не заметить Олег или его приближенные?

Как вариант, князь погиб от яда, но змею ему подсунули нарочно либо отравили Олега заранее. Установить, где истина, к сожалению, невозможно.

Еще несколько интересных фактов

Русский князь Олег, биография которого читателю уже известна, упоминается не только в летописях Киева и Новгорода. Аль-Масуди (арабский автор) говорит о неудачном походе русов (500 кораблей!) на челе с Олвангом и Ал-диром на Персию. Часть добычи они отдали хазарам, но последние предали их и перебили всех. Там погибло около тридцати тысяч дружинников, а кто отступил за Каспий, были перебиты волжскими булгарами. Таким образом, легендарный князь погиб в походе, как и подобает отважному варягу.

Вот такой он, умный и воинственный князь Олег. Биография его полна белых пятен, из-за которых вокруг этой фигуры сохраняется ореол загадочности и таинственности. Возможно, время найдет ответы на все вопросы.

Олег Святославич (князь древлянский): биография и правление

Олег Святославич (дата рождения неизвестна – умер в 977 году) – князь Древлянского княжества.

Кто именно была матерью Олега точно неизвестно, считается, что его родила угорская княжна Предслава, отцом же был Святослав Игоревич. У Олега был один родной брат – Ярополк, а также один сводный по отцовской линии – Владимир.

В 970 году Святослав Игоревич разделил власть между своими детьми: Ярополку он отдал в управление Киев, Олегу – Древлянское княжество, а Владимиру – Новгород.

Борьба за власть и смерть Олега

В 975 году на охоте Олег на своей территории убил Люту – сына воеводы Свенельда, который был приближенным Ярополка. Узнав о смерти сына, он стал убеждать князя в необходимости захвата власти у Олега. Ярополк поддался на уговоры и напал на Древлянское княжество. Но существует теория, что такого повода на самом деле не было, имеет место мнение о том, что рассказ был добавлен в «Повесть временных лет» гораздо позже и является лишь легендой.

Полк Олега был разбит под Овручем. Во время битвы Олег попытался бежать, но упал с моста в ров, где и был убит. Ярополк не желал смерти своего брата, как пишут в летописях, он сильно переживал.

Известно, что на момент смерти Олегу было меньше 20 лет.

Семья Олега

В наших летописях не осталось записей о том, были ли у Олега жена и дети. Но в поздних чешских источниках XVI – XVII вв. встречается упоминание о сыне Олега, который покинул Древнерусское государство и отправился в Чехию, считается, что от него идет ветвь знатного моравского рода Жеротинов. Данная версия не является ни подтвержденной, ни отвергнутой.

Смерть Олега Святославича

В 972 году великий князь Святослав скончался.

В 1044 году Ярослав Мудрый во время своего правления отдал распоряжение выкопать останки Олега Святославича и его брата Ярополка, крестить их кости и перезахоронить в Десятинной церкви.

Рюрик олег игорь ольга Святослав. Князь Олег

Князь Олег, прозваний також Олегом О.Скрипкою, — це легендарний правитель Русі кінця IX — початку Х ст. Безумовно, що прототипом літописного Олега була історична особистість, про яку, на жаль, мало що достеменно відомо. Тому історики зазвичай в наукових, науково-популярних і навчальних текстах використовують літописну легенду про Олега і його часу, взяту з «Повісті временних літ» (ПВЛ). Цей твір кінця XI — початку XII ст. визнається всіма головним історичним джерелом для реконструкції минулого Давньоруської держави. Автором ПВЛ більшість дослідників схильні вважати києво-печерського ченця Нестора. За версією ПВЛ Олег представляється вмілим полководцем і завбачливим політиком (невипадково він був прозваний «О.Скрипкою», тобто передбачати майбутнє). У 879-882 \u200b\u200bрр. після смерті Рюрика Олег правил на східнослов’янському Півночі у кривичів, ільменських словен і навколишніх фіно-угрів (племена мері, весі, чуді). Зробивши похід на південь вздовж торгового шляху «З варяг у греки», Олег в 882 р опанував Києвом. Так два головні центри формування державності у східнослов’янських племен «Новгород» ( «Славія» — в зарубіжних джерелах) і Київщина ( «Куяба») були об’єднані під владою одного правителя. Багато сучасні історики приймають дату 882 р за умовну дату народження Давньоруської держави. Олег княжив у ньому з 882 р по 912 р За Нестору, після смерті Олега від укусу змії князем Київським стає син Рюрика Ігор (912-945).Князь Олег і ІгорьХуд. І. ГлазуновЗ князюванням Олега в Києві вчені пов’язують значні події давньоруської історії. Перш за все, було закладено територіальне ядро \u200b\u200bДавньоруської держави. Олега верховним правителем визнали племена полян, сіверян, древлян, ільменських словен, кривичів, в’ятичів, радимичів, уличів і тиверців. Через намісників князя Олега і місцевих князів його васалів стало будуватися державне управління молодий державою. Щорічні об’їзди населення (Полюдье) заклали основу податкової та судової систем. Вів Олег і активну зовнішню політику. Князь воював з хозарами і змусив їх остаточно забути про те, що протягом двох століть Хазарський каганат збирав данину з ряду східнослов’янських земель. У 898 р біля кордонів держави Олега з’явилися угорці, які переселяються з Азії в Європу. З цим войовничим народом Олег зумів налагодити мирні відносини. Похід Олега в 907 р на столицю Візантійської імперії — Константинополь (він же Царьград) приніс Русі в 911 р виключно вдалий торговий договір: російські купці отримували право безмитної торгівлі в Константинополі, могли жити півроку в столичному передмісті в монастирі Св. Мамонта, отримувати продовольство і проводити ремонт своїх тур за рахунок візантійської боку. Ще раніше в 909 р Русь і Візантійська імперія уклали військовий договір про союз.

В деякому царстві, в Новгородському державі жив — був російський воєвода на прізвисько Віщий Олег. Коли він народився — невідомо, але все в державі знали і шанували Олега. А почалося все з того, що Новгород залишився без правителя після смерті князя Рюрика.

Спадкоємцем Новгородського престолу повинен був стати син Рюрика — Ігор, але на той час він був ще зовсім малий — йому виповнився рік від роду, тому до престолу запросили Олега — хороброго, сильного і розумного друга князя Рюрика.

Княжі палати Олег облаштував собі в Новгороді. Новий государ всім припав до вподоби — і дружині бойової, і народу простому силою своєї, справедливістю і любов’ю до землі Новгородської і бажання розширити межі Вітчизни свого. Стали величати Олега — Великий син російської землі.

А знаєте, чому називається ця історія про віщого Олега? Віщий — значить святий, який володіє даром передбачення. Це прізвисько Олег отримав після того, як повернувся з походу на Візантію.

З першого ж дня свого правління, князь Олег дбав про зміцнення могутності Новгородського князівства, велике було його бажання зробити князівство самим великим, багатим і сильним на Русі.

А що для цього потрібно? — Розумний, справедливий правитель і сильна дружина, здатна захистити Новгородську землю від ворогів, які в ті часи не гребували набігами.

Міцно піднявшись на ноги і освоївши бойове справу, Олег зі своєю дружною армією попрямував на південь, вздовж річки Волхов, що нині називається Дніпром. Рухався він вперед і вперед, захоплюючи все що лежать на шляху міста, зараховуючи їх до Новгородського князівства, і дістався, нарешті, до Києва.

А в Києві в той час міцно влаштувалися хазари — вороги землі російської, які захопили місто і обклали непосильними поборами слов’янські землі, що належать Києву. Радимичі, древляни, сіверяни — все платили данину хозарам, а хто опинявся — був жорстоко страчений за непокору.

Але Олег хитрістю взяв хазар і все-таки захопив Київ. Став Київ матір’ю міст руських, а Олег — Великим князем Київським. Не міг натішитися народ государем своїм.

І оголосив Олега творцем Давньоруської держави — Київської Русі. Зміцнив свій вплив князь Олег, почав данину княжу з земель збирати, огорожу навколо міст руських встановив, щоб не нападали більше сусіди-кочівники. А сам попрямував зі своїм могутнім військом на Візантію, в військовий похід на Константинополь — збільшити територію держави Київського, показати всім силу російську.

Лев VI тоді правил Візантією. Побачивши величезну, непереможне військо Віщого Олега на незліченну кількість кораблів, замкнув ворота міста і обгородив гавань залізними ланцюгами.

Але князя Київського це не зупинило, розум і хитрість допомогли йому і цього разу. А як? — Він вирішив увійти в неприступний, здавалося б, місто іншим шляхом — з того боку, де не було моря, де ніхто не очікував кораблів Олега: «І повелів Олег своїм воїнам зробити колеса і поставити на колеса кораблі». В атаку його армія попрямувала саме на кораблях на колесах!

Попутний вітер допомагав Олегу, сміливі воїни Київської Русі розкрили вітрила і не попливли, але покотилися на кораблях на Константинополь.

Побачивши цю картину, Лев VI злякався небаченого видовища, відкрив ворота міста і здався. Трофеєм в цій нелегкій битві виявився договір, завдяки якому Київська Русь могла встановлювати свої правила торгівлі по всій Візантії. Так Київська Русь стала найпотужнішим, великим і багатою державою в межах Європи та Азії.

Однак, візантійці, які не зуміли відстояти Константинополь, придумали хитрий хід усунення переможця: «якщо Олега неможливо перемогти в бою, то потрібно знищити його хитрістю», і на званій вечері в честь переможця запропонували йому покуштувати їжі заморської. Але государ Київської Русі був розумний і обережний. Він розумів, що навряд чи новонабутий піддані стануть його зустрічати з розпростертими обіймами і від душі пригощати стравами.

Тому і здалося йому підозрілим настільки несподіване гостинність вчорашніх ворогів. Відмовився він від ласощів. Правильно зробив — отруєні були вишукані страви. Саме тому його і прозвали О.Скрипкою Олегом — відав він, що неспроста йому піднесли таке частування.

Довго правил Віщий Олег на благо землі російської. Але передбачили йому одного разу волхви, що смерть вони прийме від свого ж коня. Чи не повірив Олег волхвам — адже був кінь йому найкращим другом, пройшов з ним стільки битв. Проте, в той же день видав князь указ, яким зобов’язав своїх слуг піклуватися про коня так, щоб ні в чому не знав його бойовий друг відмови, годувати його свіжим вівсом і поїти прісною водою.

Минуло ні багато — ні мало — 4 роки, вже й пророкування забулося, і життя йшло своєю чергою, так приснився Олегу сон, в якому волхви знову передрікали князю Київському швидку смерть від коня свого. Однак коня на той час уже не було в живих — помер княжий улюбленець.

Але не знаходив Віщий Олег, прокинувшись, собі спокою, мучив його питання — як же може нашкодити йому той, якого вже й в живих немає, і вирішив він відвідати могилу коня свого. Прийшов до пагорба, де покоїлися останки бойового товариша, і запитав у волхвів: «Його чи мені боятися? ..» Як виявилося — так, його. Змія, що влаштувала собі гніздо в кінському черепі, вжалила князя Київського, захищаючи свій притулок.

Чи не в бою загинув Віщий Олег. Прийняв смерть від коня свого, як і було передбачено. Так дивно і безглуздо закінчилося життя великого людини, князя Київської Русі. Але пам’ять про його великі діяння і перемоги залишається в століттях.

Олега Новгородського зазвичай починають відраховувати становлення давньоруської держави. Фігура його дійсно знакова, оскільки визначила початок нової епохи, нової ери. Його життя, як і смерть, має багато загадок для істориків. Але все ж князь коротка біографія якого буде розглянута нижче, — особистість досить цікава для дослідників і звичайних любителів старовини.

Поява на Русі

Біографія якого нам відома лише коротко, вважається засновником Давньоруської держави. Він був родичем легендарного варяга Рюрика, тобто був братом Ефанда — дружини полководця. Є думка, що був він звичайним воєводою, якого вікінг безмірно довіряв. Інакше хіба доручив би йому відвезти свого малолітнього сина? Варто думати, що Олег діяв за згодою з Рюриком, а може, і мав певну свободу. Так чи інакше, але досить швидко він заволодів Смоленськом і Любечем, а потім і Києвом. До слова, золотоверхий місто було їм захоплений хитрістю: варяг виманив через стін (які також ймовірно були вікінгами) і вбив їх, оголосивши себе князем.

Досягнення і успіхи

Князь Олег, біографія якого розглядається в даній статті, зміцнив владу чи то заручившись підтримкою сусідніх з Києвом племен слов’ян, то чи підкоривши їх. Він встановив для них данину, яка не сильно обтяжувала людей. Але його військові успіхи були дійсно вражаючими. Походи проти хазар позбавили руські землі від необхідності платити каганату полюддя. Пал великий Царгород, на брамі якого, згідно з літописом, князь прибив свій щит. В результаті російські купці могли без мит торгувати з Візантією, отримувати від неї всіляку підтримку. Таким чином, князь Олег Віщий, коротка біографія якого розглянута вище, має більше заслуг перед Руссю, ніж Рюрик. Тим більше, що про родоначальник княжої династії практично нічого не відомо.

Похід на Царгород

Князь Олег, коротка біографія якого освітлена в Повісті временних літ, — особистість непересічна. Він організував знаменитий похід на Константинополь, після якого отримав своє прізвисько — Віщий. Літопис говорить, що він відправив у місто величезне військо на двох тисячах човнах. У кожному човні містилося по чотири десятка дружинників. Імператор наказав закрити ворота столиці, залишивши на поталу ворогам передмістя і села. Але київський князь велів причепити до кораблям колеса, на яких військо дійшло до воріт Царгорода. Візантійці були в подиві, тому здалися, пропонуючи Олегу щедру данину і світ.

А чи був похід?

Князь Олег, коротка біографія якого знайдеться практично в кожному підручнику історії, — фігура суперечлива. У дослідників є більше запитань, ніж відповідей про його життя. Наприклад, факт походу на Візантію здається недостовірним. Все тому, що автори з Константинополя детально описували все нападу на їхню країну, але про похід Олега вони не згадують. Крім того, повернення з Царгорода Олега і Володимира Великого дуже схожі. Можливо, це опис одного і того ж події. У той же час після Олега в південне місто ходив і Ігор, який також здобув перемогу. Про це заявляють і європейські автори, які вели хроніки тих років.

Чи була змія?

Київський князь Олег, біографія якого відома ще і з уроків літератури, помер так само загадково, як і з’явився на Русі. У тій же описується, що колись волхв передрік йому смерть від улюбленого коня. Варяг був забобонним, тому сів на іншу тварину, а улюбленця доручив слугам, наказуючи піклуватися про нього до його смерті. Згадав правитель про нього під час бенкету, але виявилося, що кінь давно загинула. Сум про улюбленця і злостячись, що повірив волхвам, князь вирушив до кісток. Але коли він наступив на череп, побачив змію, яка тут же вжалила його в ногу. Олег помер від отрути.

Князь Олег, біографія якого давно вивчена, міг загинути інший смертю. А оповідь про коня і змії, можливо, запозичене з саги про Орварде Одде. Хоча деякі вчені вважають, що герой скандинавських сказань і Віщий Олег є одним і тим же особою. Але є кілька фактів, які дозволяють замислитися над тим, чи міг бути сюжет про загибель князя правдивим. Серед них такі:

Чи могла змія прокусити шкіряний чобіт, який носили на Русі? Швидше за все, немає, або Олег прийшов на гору до кісток коня босим?

А що якщо змія стрибнула і вкусила князя вище халяви чобіт? Але на території України в таких гадюк немає!

Як правило, змія, перш ніж вжалити, шипить і намагається втекти. Чи міг це не помітити Олег або його наближені?

Як варіант, князь загинув від отрути, але змію йому підсунули навмисне або отруїли Олега заздалегідь. Встановити, де істина, на жаль, неможливо.

Ще кілька цікавих фактів

Російський князь Олег, біографія якого читачеві вже відома, згадується не тільки в літописах Києва і Новгорода. Аль-Масуді (арабська автор) говорить про невдалий похід русів (500 кораблів!) На чолі з Олвангом і Ал-диром на Персію. Частина видобутку вони віддали хазарам, але останні зрадили їх і перебили всіх. Там загинуло близько тридцяти тисяч дружинників, а хто відступив за Каспій, були перебиті волзькими булгарами. Таким чином, легендарний князь загинув в поході, як і личить відважному варягові.

Ось такий він, розумний і войовничий князь Олег. Біографія його повна білих плям, через які навколо цієї фігури зберігається ореол загадковості і таємничості. Можливо, час знайде відповіді на всі питання.

On Лютий 2, 2010

Як нині збирає віщий Олег
  Помститися нерозумним хозарам:
  Їх села і ниви за буйний набіг
  Прирік він мечам і пожеж;
  З дружиною своєю, в цареградской броні,
  Князь по полю їде на вірному коні.
А. С. Пушкін «Пісня про віщого Олега»

«Русь, звідки ти?» — питання, що спонукає до роздумів і дискусій протягом багатьох років. Ще у XII столітті літописець Нестор, складаючи «Повість временних літ», ставив перед собою завдання з’ясувати, «звідки пішла Руська земля, і хто в ній найперший почав княжити, і звідки Руська земля такою стала». Відповіді на це питання визначалися тими історичними умовами, зокрема, політичними, в яких заходила мова про походження Русі. Не обходилося без різних ідеологічних нашарувань. Очевидно, настав час поглянути на часи Київської Русі зважено, розсудливо. Історія не повинна бути мертвою. Потрібно не просто фіксувати і висвітлювати події, а визначати ті фігури, події, мотиви, які викликають певне бачення в контексті сучасних суспільно-політичних і культурних процесів. Там, в глибині століть, ми можемо знайти відповіді на питання, які ставить перед нами сучасна епоха. Моя розповідь — про князя Олега — державника, який першим консолідував Русь, герої, яке прославилося походами на Царгород і залишив на міських воротах свій щит, чарівника, якого легенди наділили надприродними здібностями і розумом.
Князь Олег (879-912) Після смерті Рюрика почав правити в Новгороді. Йому підпорядковувалися навколишні племена: чудь, меря, ільменські слов’яни, весь, кривичів. З них і ще з варягів зібрав він велике військо і рушив на південь. Зайняв Смоленськ, посадив там правити свою людину.

Пішов в землю сіверян і незабаром посадив свого ставленика в Любечі. Приплив 882 році до Київських гір і не розраховуючи взяти сильну фортецю штурмом, Олег пішов на військову хитрість. Сховавши воїнів у човнах, він послав до княжив у Києві Аскольда й Діра сказати звістка про те, що з півночі приплив купецький караван і він просить князів вийти на берег. Нічого не підозрюючи київські правителі прийшли на зустріч. Воїни Олега вискочили із засідки і оточили киян. Олег підняв на руки маленького Ігоря і заявив київським правителям, що вони не належать до князівського роду, але він сам «є роду княжа», а Ігор є сином князя Рюрика. Аскольд і Дір були вбиті, а Олег утвердився в Києві. Увійшовши в місто, він заявив: «Так буде Київ матір’ю городам руським». З цього, власне, і починається історія Київської Русі. Олег активно будує міста, щоб утримати завойовані землі і захистити їх від набігів кочівників. Першою ознакою держави став також регулярний збір данини з підвладних племен.

Так Новгородський північ переміг Київський південь. Але це була лише чисто військова перемога. » І економічно, і політично, і в культурному сенсі Середнє Подніпров’я набагато обігнало інші східнослов’янські землі. В кінці IX ст. це був історичний центр російських земель, і Олег, зробивши Київ своєю резиденцією, лише підтвердив це положення. Виникло єдине давньоруська держава з центром у Києві. Сталося це в 882 г.Главним заняттям Олега було розширення меж держави на схід і захід від Дніпра. У 883 році йому підкорилося плем’я древлян. Але найзнаменитіший його діяння — це встановлення тісних контактів з Візантією.

Під час цієї війни князь Олег проявив себе рішучим і підступним воєначальником, неабияким організатором. Оволодівши київським престолом і провівши тут близько 30 років (помер Олег в 912 р), він відсунув у тінь Ігоря. На цей рахунок серед істориків немає єдності. Одні вважають, що Олег з’явився спочатку просто регентом при малолітньому Ігоря, а потім узурпатором його влади. Інші вважають, що в ту пору на Русі, як і в інших країнах Східної Європи, ще не існувало міцної спадкової влади, а на чолі держави вставав найсильніший вождь, за яким йшла дружина. Таким і виявився Олег після смерті Рюрика.

Свої військові успіхи Олег на цьому не завершив. Влаштувавшись в Києві, він обклав даниною підвладні йому території — «заставив данину» новгородським словенам, кривичам, іншим племенам і народам. Олег уклав з варягами угоду і зобов’язався сплачувати їм щорічно по 300 срібних гривень за те, щоб на північно-західних кордонах Русі був мир. Він зробив походи на древлян, сіверян, радимичів і обклав їх даниною. Але тут він зіткнувся з Хазарією, яка вважала сіверян і радимичів своїми данниками. Військовий успіх знову супроводжував Олегу. Відтепер ці східнослов’янські племена припинили свою залежність від Хазарського каганату і увійшли до складу Русі. Данину хазар залишалися в’ятичі.

На рубежі IX — Х ст. Олег зазнав відчутної поразки від угорців. В цей час їх орда пересувалася по Причорномор’я на захід. По дорозі угорці обрушилися на руські землі. Олег був розбитий і замкнувся в Києві. Угорці зробили облогу міста, але безуспішно, і тоді між противниками був укладений мирний договір. З тих пір став діяти угорсько-російський союз, який проіснував близько двох століть.

Об’єднавши східнослов’янські землі, відстоявши їх від натиску чужинців, Олег надав князівської влади небачений досі авторитет і міжнародний престиж. Тепер він приймає на себе титул князя всіх князів, або великого князя. Решта ж володарі окремих російських князівств стають його данниками, васалами, хоча і зберігають ще права по управлінню в своїх князівствах. Русь з’явилася на світ як об’єднане східнослов’янське держава. За своїми масштабами воно не поступалося імперії Карла Великого або території Візантійської імперії. Однак багато його райони були мало заселені і погано придатні для життя. Занадто велика була і різниця в рівні розвитку різних частин держави. З’явившись відразу як багатоетнічного освіту, ця держава не відрізнялося тому тієї міцністю, яка характеризувала держави, де населення було в основному однонаціональних.

Вже перші сутички з хозарами і похід проти уличів і тиверців показали зовнішньополітичні інтереси молодої держави. Русь прагнула, по-перше, об’єднати всі східнослов’янські племена; по-друге, забезпечити для російського купецтва безпеку торгових шляхів як на Схід, так і на Балканський півострів; по-третє, опанувати важливими у військово-стратегічному сенсі територіями — гирлом Дніпра, гирлом Дунаю, Керченською протокою.

У 902 році, залишивши в Києві правити сина Рюрика Ігоря, Олег здійснив свій знаменитий візантійський похід. Його військо було численним і різноплемінним: варяги, ільменські слов’яни, чудь, кривичі, меря, поляни, сіверяни, древляни, радимичі, хорвати, дуліби, тиверці. Літописець говорить, що попливли по Дніпру дві тисячі кораблів по сорок чоловік в кожному. Та ще по березі стрибав верхове військо. Швидше за все, це поетичне перебільшення. Вірогідним є те, що Олег з військом переплив Чорне море і дістався-таки до Босфору, на якому стояла столиця Візантії Константинополь (Царгород в літописі). Зараз це місто знаходиться в Туреччині і називається Стамбул.

Греки, щоб не допустити північних варварів до міста, перекрили ланцюгами вхід в бухту «Золотий Ріг». Олег висадившись на берег, почав спустошувати околиці міста. Але все-таки дуже хотілося потрапити в казкове місто, і тоді, каже літопис, Олег придумав небачену хитрість. Витягнувши на берег човна, він велів поставити їх на колеса. Розпустили вітрила, і, піймавши вітер, човни рушили по суші, як по морю. Греки смертельно перелякалися і вислали послів з проханням не руйнувати міста, а краще взяти данину. При цьому і греки були не без хитрості: вони спробували отруїти Олега, надіславши отруєне частування. Але їх хитрість не вдалася. Довелося за всіма правилами вести переговори. Зберігся договір з Візантією — перший міжнародний документ молодої держави.

За мирним договором візантійці зобов’язалися виплатити Русі грошову контрибуцію, а потім щорічно сплачувати ще й данину, надавати для приходять до Візантії російських послів і купців, як і для представників інших держав, певне продовольче зміст. Олег домігся для руських купців права безмитної торгівлі на візантійських ринках. Руси навіть отримали право митися в константинопольських лазнях стільки, скільки вони захочуть. Договір був закріплений під час особистої зустрічі Олега з імператором Левом VI.

Поряд з виплатою данини греки вступали в торгові відносини з Києвом. Цікаво, що в договорі обумовлюється таке положення: в Константинополі росіяни можуть жити тільки у Св. Мами, чиновники переписують їх імена; входити в місто вони можуть тільки без зброї і не більше ніж п’ятдесят чоловік одночасно в супроводі імператорського чиновника. Торгувати можуть безмитно. Вирушаючи додому, Олег і його воїни повісили свої щити на воротах знаменитого міста в знак перемоги: пам’ятайте в пушкінської баладі: «Твій щит на вратах Цареграда!»

У 911 р Олег підтвердив свій мирний договір з Візантією. В ході тривалих посольських переговорів був укладений перший в історії Східної Європи розгорнутий письмовий договір між Візантією і Руссю. Цей договір відкривається багатозначною фразою: «Ми від роду руського … послані від Олега, великого князя руського, і від усіх, хто під рукою його — світлих і великих князів, і його великих бояр …» У договорі підтверджені «мир і любов» між двома державами. У 13 статтях угоди сторони домовилися з усіх потрібних економічним, політичним, юридичним питань, визначили відповідальність своїх підданих у разі вчинення ними будь-яких злочинів. В одній зі статей йшлося про укладення між Руссю і Візантією військового союзу. Відтепер російські загони регулярно з’являються в складі візантійського війська під час його походу на ворогів.

Цей договір, що містить юридичні норми взаємин росіян з греками. Літописець сумлінно перераховує всі пункти цього договору. Дивно, як швидко зуміли слов’яни прийняти основні закони християнської держави: по ним каралися вбивство, членоушкодження, злодійство, лжесвідчення. Істинність показань свідків встановлювалася за допомогою клятви за правом своїм своєї релігії. За найтяжчі злочини покаранням була смерть, за злодійство або членоушкодження — грошові штрафи на користь потерпілого.

І може бути, саме дивне, що сторони домовлялися про взаємодопомогу в чужому краю наприклад, викупити з неволі російського або грека, проводити його додому, де родичі повернуть гроші. Після укладення договору посли з багатими подарунками повернулися до Києва.

Це було останнє славну справу за князювання Олега. Він правил 33 роки з 879 по 912 рік. Місце його поховання точно не відомо. В історію Олег увійшов під іменем «віщий», тобто ясновидець, знає майбутнє. Київська Русь епохи раннього Середньовіччя славилася, як і багато інших держав Європи, високо розвинуте мистецтво, яке творили співаки. Вони супроводжували князя з його дружиною в походах, спостерігали за їх подвигами і звеличували в піснях.

Так створювався героїчний епос. Князь-герой, звичайно, ідеалізувався. Княжий епос, як і козацький, виникав в найближчому оточенні князя, прославляв кодекс лицарської честі. Він творив героя, перед яким будуть схилятися покоління. Крім того, в народній уяві Олег не просто князь, герой, але і чарівник, чародій. Цікаво, що існує багато згадок про язичницьких волхвів, але фактично ніколи не говориться про головне волхві. У багатьох народів детально описуються функції, які повинен виконувати головний маг або волхв племені. Можливо, на Русі головним волхвом був сам великий князь? .. Та й в Києві Олег місцем для своєї княжої резиденції вибрав Лису Гору … Крім того, він мав пророчим даром, був відунів. Олег постає як чарівник і через звукового збігу Вольга-волхв, а ім’я Олег в скандинавських мовах перекладається як «віщий», «святий».

За словами С. М. Соловйова, в історії він залишився збирачем племен, будівельником міст і зачинателем порядку. Легендами овіяна і смерть Олега (згадаймо «Пісня про віщого Олега» Олександра Пушкіна). Ця розповідь, поміщений в «Повісті временних літ» під датою 2 вересня 912 року, перегукується зі слов’янсько-скандинавськими сагами. Олег зустрівся в лісі з волхвами, напророкував князю смерть від коня. Він повірив у це пророцтво і більше ніколи не сів на свого коня. Дізнавшись згодом, що кінь помер, Олег прийшов на поле, де були його кістки, і поставив ногу на череп. Тоді з черепа виповзла змія і вкусила його. Так Олег зустрів свою смерть. Згадаймо билини про Вольге, де богатир народжується від Змія, якого зустріла його мати. Таким чином бачимо, як син Змія приймає смерть від змії. Це вічна ідея циклічності життя — все повертається туди, звідки прийшло. «Повість временних літ» пише, що похований Олег у Києві на Щекавиці (а Щек також означає «змій»).

Олег залишив після себе Русь потужним і сильною державою, так що історія віддала йому належне. Очевидно, Олег — перший, кого можна назвати харизматичним лідером, значною фігурою в історії України-Русі, правителем, завдяки якому держава впевнено рухалася історичним шляхом.

Після смерті могутнього воїна Олега створене ним держава стало розпадатися: повстали древляни, до кордонів Русі підійшли печеніги. Але Ігорю і російської верхівки вдалося запобігти розпаду …

ВІЩИЙ ОЛЕГ — Правитель СТАРОДАВНЬОЇ РУСІ

Ім’я князя Олега в історії держави Російської носить на собі печать напівлегендарний. Причина тут бачиться не стільки в його діяннях, скільки в крайній убогості письмових джерел про нього.

До наших днів збереглися тільки дві літописі, що розповідають скупими рядками про діяльність Олега, — «Повість временних літ» і Новгородський літопис молодшого ізводу, оскільки початок літопису старшого ізводу не вцілів. Є ще документи, що походять з Візантії, мусульманських країн, Хазарії. Але і в останніх джерелах відомості малі і уривчасті.

… У 879 році на Новгородській — Північної — Русі відбулася знаменна для історії подія. У Новгороді вмирав правив тут варязький князь Рюрик. Згідно «Повісті временних літ», він передав правління своєму родичу Олегу за малоліттям сина Ігоря. За деякими літописними відомостями, Олег припадав Рюрика племінником, а спадкоємцю-синові було всього два роки.

Н. М. Карамзін скаже з цього приводу у своїй «Історії держави Російської», в першому з її дванадцяти томів: «Сей опікун Ігорів скоро прославився великою своєю відважним, перемогами, розсудливістю, любов’ю підданих». Такий утішний відгук про першого правителя Київської Русі навіяний літописними «похвальними» словами.

Три роки по літописах нічого не було чутно в Києві про нового новгородського правителя. Як показали подальші події, князь Олег швидше за все витратив цей час на діяльну підготовку військового походу з метою захоплення міста Києва та взяття під контроль всієї сухопутної частини торгового шляху «із варяг у греки». Готувалося велике на той час військово-політичне підприємство.

У 882 році князь Олег, зібравши велику рать з варягів, новгородців, кривичів, чуді від Ізборську, весі від Белоозера і мери від Ростова, пішов водою на Київ. Військо пливло на човнах, кінних воїнів в північних землях було небагато. Слов’янські однодеревки з нашитими бортами можна було швидко розібрати і знову зібрати. Такі судна легко переносили по суші з однієї річки в іншу.

Основу князівської дружини становили вікінги — варяги, вихідці зі Скандинавії. Дружинники були в кольчугах або залізних лускатих сорочках, в залізних же шоломах, з сокирами, мечами, списами і дротиками (короткими метальними списами). Дружина складалася з професійних воїнів, які жили за рахунок своєї частки в збирається данини і військової здобичі.

Відмінною рисою російських воїнів в давнину був червоний — червлений — колір щитів. Великі розмірами, дерев’яні, то в’язні залізом, вони фарбували в червоний колір. У бою дружинники могли вишикуватися щільними рядами, прикрившись від ворога високими щитами, які добре переховували воїнів від стріл і дротиків.

Прості ж ратні люди, ополченці слов’янських племен — «ВОІ» — одягалися і озброювалися набагато простіше. На лайку вони в своїй масі йшли в одних портах, кольчуг майже не мали. Озброєні вони були списами, сокирами, луками і стрілами, мечами і ножами. Кінних серед «воїв» майже не було.

Своє військо князь Олег, з яким знаходився і маленький Ігор, вів по знаменитому не в одному столітті шляху «з Варяг в Греки». По ньому скандинавські вікінги, які одночасно були і вельми заповзятливими купцями, «походжали» в південні європейські моря через Балтійське (Балтійське) море, Фінську затоку, вгору по Неві, по Ладозькому озеру, вгору по Волхову, по озеру-Ільмень, вгору по Ловати , потім по волоку і по Дніпру. Далі варяги пливли по Понт-морю (Чорного) в Царгород-Константинополь. А звідти вони потрапляли в Середземномор’ї.

По дорозі на Київ князь Олег зайняв місто Смоленськ, стольний град племені слов’ян-кривичів. Він взяв його під свою «руку» без бою, оскільки серед його дружинників виявилося чимало кривичів. У Смоленську правитель Північної Русі поставив посадником «чоловіка» з числа ближніх дружинників.

Для того щоб заволодіти Києвом, яким правили варяги Аскольд і Дір, його одноплемінники, князь Олег діяв віроломно. Або, інакше кажучи, проявив військову хитрість, якою завжди відрізнялися скандинавські вікінги.

Підійшовши до Києва, Олег приховав майже всіх воїнів в засідках і човнах за високими бортами. Він послав до киян вісника сказати, що варязькі купці разом з маленьким новгородським князем тримають шлях до Греції та бажають побачитися зі своїми земляками-варягами. Варязькі ватажки Аскольд і Дір, що не запідозривши обману, вийшли на берег Дніпра без особистої охорони, хоча і мали чималу варязьку дружину, за допомогою якої управляли київськими землями.

Коли Аскольд і Дір вийшли на річковий берег до приставшим турам, з них і засідок вискочили Олегові дружинники і оточили їх. Олег сказав київським правителям: «Ви володієте Києвом, але ви не князі і не княжого роду; я є княжий рід, а це син Рюрика ». З цими словами Олег підняв з човна маленького княжича Ігоря. Ці слова прозвучали смертним вироком Аскольда й Діра сказати. Під ударами мечів вони впали мертвими до ніг варяга Олега. Він, позбувшись таким чином від київських правителів, вже без жодних зусиль заволодів містом. Ні київська варязька дружина, ні городяни опору не чинили. Вони визнали нових правителів.

Тіла Аскольда і Діра були поховані на горі поблизу міста. Згодом на могилі Аскольда була поставлена \u200b\u200bцерква Святого Миколи. Поблизу могили Діра — храм Святої Ірини. Аскольдова могила збереглася до сих пір.

Жорстокість варяга Олега по відношенню до своїх одноплемінників Аскольда й Діра сказати цілком зрозуміла.

Історія правління Києвом цими двома вікінгами така. Вони відпросилися у князя Рюрика піти шукати військового щастя в Царгород-Константинополь, але по дорозі на південь осіли в Києві. Вони звільнили городян від данини хозарам, підпорядкували собі сусідні слов’янські племена. Такий стан двох заповзятливих варягів зробило їх сильними і могутніми. Тепер вони ставали небезпечними для «природного» княжого роду вікінгів, який правив російськими землями, сидячи в Новгороді.

Олег, ставши попечителем маленького Ігоря, задумав об’єднати Руську землю під княжої владою Рюриковичів. Він вирішив прибрати до рук великий водний торговий шлях, але для цього потрібно перш за все оволодіти Києвом.

Оволодіння Києвом обійшлося малою кров’ю, Олег і його новгородська дружина були язичниками і з великим невдоволенням спостерігали за Аскольда і Діра, які не тільки стали сильними, правлячи Києвом, а й прийняли християнство, яке тільки-но почало робити щеплення на Русі.

Те, що князю Олегу довелося діяти проти Аскольда і Діра шляхом військової хитрості, свідчить перш за все про те, що вони володіли численною дружиною, яка могла вступити з яка прийшла з Новгорода раттю у відкритий бій. Крім того, застосування проти ворога хитрості було складовою частиною ведення воєн, її елементом. Тому, хто вдало обманював ворога, доводилося чути на свою адресу хвалебні слова. До всього іншого київські правителі так і не зуміли дізнатися, який великий похід готує проти них в Новгороді князь Олег, що правив від імені маленького Ігоря Рюриковича.

Місцезнаходження Києва на берегах Дніпра сподобалося Олегу. По річці можна було легко входити в торгові стосунки з грецькими колоніями в Криму, з Болгарією і Хазарією, з Константинополем. До того ж князь Олег увійшов до Києва як переможець, і городяни, страхіття кривавою розправою над їх недавніми правителями-варягами і сильною дружиною Олега, визнали в ньому свого законного правителя.

Літопис свідчить: перше слово, яке сказав князь Олег про град Київ — «Це буде мати городам руським». Олег переніс княжий «стіл» з Новгорода до Києва, залишивши на берегах Волхова свого посадника.

Після цього князь Олег розгорнув будівництво міст-фортець на землях слов’янських племен, йому підвладних. У ці укріплені містечка правителем Київської Русі призначалися посаднікі- «мужі», вони правили від імені князя, збирали данину, яка в чималої частини йшла на утримання варязької дружини. Тільки один Новгород давав щорічно данину в 300 срібних гривень, на ті часи величезну грошову суму.

Олег ставився до тих ватажкам скандинавських вікінгів, які просто не могли жити без війни, завойовницьких походів, атмосфери небезпек і ратної слави. Київ, який стояв на кордоні з Диким Полем, де кочували войовничі народи, і від якого йшов прямий Турову шлях в Чорне море, як не можна краще влаштовував правителя Київської Русі.

У той час володіння російського князя-варяга не мали чітких державних кордонів, не було і надійного зв’язку між окремими землями, які платили данину київським власнику. Не всі слов’янські племена підкорялися йому. До того ж сусіди у великій родині слов’янських племен постійно творили один одному «тісноту» — тобто нападали на сусідів.

У перший же літо князь Олег здійснив військовий похід на плем’я древлян. Вони жили в дрімучих лісах на берегах річки Прип’яті. Древляни зустріли Олегово військо зі зброєю в руках, не бажаючи підкорятися київському князю-варягові. Але в битві древляни зазнали поразки і були змушені стати данниками переможця, зобов’язавшись платити данину князю Олегу чорними куницями — древлянське лісу відрізнялися великою кількістю хутрового звіра.

Наступні два роки пішли у Олега на підкорення землі двох інших слов’янських племен — дніпровських сіверян і суміжних з ними радимичів. Вони проживали на схід від Київщини. У той час ці два племені платили данину хозарам, які приходили за нею з Дикого Степу кінним численним військом. Жителям півночі і радимичів було не під силу боротися одним проти Хазарії.

Князь Олег повів себе як майстерний дипломат-правитель. Прийшовши в землі сіверян з сильною дружиною, він наклав на них данину легку, але з умовою, щоб плем’я відтепер не платило данину хозарам. Олег сказав старійшинам сіверян: «Я хазарам недруг, а не вам». Вірність і доброзичливість сіверян забезпечувало безпеку повідомлення південних російських областей з північними.

Плем’я радимичів проживало на берегах річки Сож. Воно погодилося платити данину Києву в тому ж розмірі, як і Хазарії: по дрібній монеті — щляге — з кожної сохи. Однак таке рішення радимичів не припало до душі князю Олегу. Він заявив їм: «Не давайте хозарам, але мені давайте».

Таким чином, була знищена влада хана Хазарії над слов’янськими племенами, які мешкали на території сучасних Чернігівської області України та Вітебської області Білорусі. У самій Хазарії, чиє колишню могутність йшло до занепаду, «дрімали», не бачачи серйозної для себе загрози в діях новоявленого київського правителя.

Після цього київський князь звернув свою зброю і дипломатію на землі дніпровського лівобережжя, а потім і правобережжя, де проживали слов’янські племена, ще не платили данини стольному Києву. Давньоруський літописець називає в числі підданих князя Олега племена дулібів, тиверців і хорватів.

Незабаром новому київському правителю довелося зіткнутися з кочівниками, які вийшли зі сходу до берегів Дніпра. Це були угри, чи нинішні угорці, які колись мешкали поблизу Уралу. Угрів тиснув більш могутній кочовий народ — печеніги. Князь Олег пропустив прибульців на захід через свої володіння. Чи було це зроблено дружелюбно або він відбив їх від Києва силою — в літописах про це нічого не говориться.

До 906 року князь Олег правил Руською землею, облаштовуючи її державне правління. На той час його вихованець-родич Ігор підріс і «змужнів літами». Але він не вимагав свого княжого спадщини у властолюбного ватажка вікінгів Олега, оточеного вірною варязької дружиною і овіяного ратною славою.

Однак жага військових перемог і подвигів на полі брані не давала спокою князю Олегу. Заволодівши шляхом з Варяг в Греки, зміцнивши князівську владу в усіх приєднаних землях, він став готуватися до великого походу на Царгород-Константинополь, столицю могутньої Візантійської імперії. Тим більше, що до нього Аскольд і Дір зробили успішний похід проти візантійських греків.

На державний устрій Київської Русі та військові приготування до цієї великої війни проти Візантії у князя Олега пішло 23 роки. Давньоруські літописи за цей час відзначають лише два великі події. Це прохід повз Києва на захід кочового народу угрів і одруження змужнілого князя Ігоря.

На той час подорослішав Ігор вже допомагав правити Руссю своєму вихователю, який готував його найсерйознішим чином до майбутнього самостійного князювання. Подружжя Ігоря відбулося в 902 році — він одружився на природній слов’янці уродженці села Вибути, що лежить в 12 верстах від Пскова. За красу свого обличчя і рідкісним душевними якостями дівчина була прозвана прекрасний. За літописними переказами, князь Ігор вперше побачив свою майбутню дружину, коли займався звірячої ловом в псковських лісах. Після заміжжя Прекрасний прийняла ім’я Ольги в честь вихователя свого чоловіка.

У Києві все більше збільшувалося число християн, і візантійські патріархи намагалися звернути до істинної віри і самого князя Олега, який був язичником. Як свідчать візантійські хроніки, Стародавня Русь того часу вважалася шестидесятих архієпископством в списку єпархій, що залежать від глави константинопольського духовенства.

Перед Царгородського походом князь Олег досить добре вивчив військову організацію Візантії. Цю інформацію він черпав з перших рук. Так, відомо, що в 902 році близько 700 русів, або київських варягів, служили на імператорському флоті, за що їм платили з державної скарбниці «100 літрів золота».

У 906 році князь Олег виступив у великий похід на Царгород, залишивши за себе в Києві Ігоря. У поході брала участь не тільки князівська дружина, що складалася в своїй більшості з варягів, але і воїни слов’янських племен, підвладних Києву: новгородські слов’яни, кривичі, поляни, сіверяни, древляни, радимичі, хорвати, волиняни, або дуліби, тиверці, багато «воїв» прийшло з земель, де проживали чудь і меря.

Військо зібралося для походу на ті часи, величезна. Турову флот налічував дві тисячі морехідних кораблів, на кожному з яких вміщувалося по сорок чоловік зі зброєю і припасами. Кіннота йшла берегом Дніпра. Таким чином, військо русів налічувало не менше вісімдесяти тисяч чоловік. Тури благополучно подолали дніпровські пороги і вийшли на простори Чорного моря. Уздовж західного берега човни йшли на веслах і вітрилах.

Коли військо русів підійшло до Царгорода, греки зачинили міську гавань залізними ланцюгами, які були непереборною перешкодою для кораблів. У дні світу ці ланцюги лежали на дні гавані, в разі ж військової небезпеки їх піднімали над водою і таким чином столиця Візантійської імперії захищала себе з боку протоки Босфор. З суші її охороняла потужна кріпосна стіна — висока і практично недоступна для нападників місто «варварів».

Князь Олег не міг не оцінити фортеця стін Царгорода і тому зрозумів, що взяти його можна тільки військовою хитрістю. Спершу він «воював» біля міста, творячи великі спустошення. Візантійці з висоти міських стін спостерігали за численними пожежами, які перетворювали на попіл навколишні селища, заміські маєтки і вілли імператорських вельмож.

Після цього Олег зайнявся самої візантійської столицею, яку тримав в щільній облозі. Він наказав витягнути тури на берег, поставити на колеса і розпустити вітрила. Коли сильний попутний вітер наповнив вітрила, сотні російських тур, пройшовши по перешийку, виявилися в водах бухти Золотий Ріг по ту сторону залізної ланцюга. Однак справа до штурму Царгорода не дійшло.

Військова хитрість вдалася на славу — величезна Турову флотилія рухалася на місто під вітрилами … по суші. Греки, побачивши таку біду, перелякалися і послали послів до князя русів з покірним словом: «Не губи місто: дамо тобі данину, яку забажаєш».

Геніальність князя Олега висловилася у тому, що він застосував військовий прийом, який не знає аналогів. Він погодився на мир з Візантією, відчуваючи, що якщо вона збереться з силами, то його війську важко буде вистояти. Видобуток же в разі перемоги в битві навряд чи могла бути більшою за ту, що можна було отримати світом. Та й союз Київської Русі з Візантією бачився набагато міцніше, якщо на берегах Босфору не виллється кров.

Олег зупинив похід своєї Турову раті на Царгород. Греки, за звичаєм, винесли ватажкам русів частування — їжу і вино. Але мудрий російський князь не прийняв частування, бо знав, що віроломні візантійці неодмінно пригостять його отрутою. Яд був в усі часи випробуваним знаряддям зовнішньої і внутрішньої політики візантійських імператорів, що не було великою таємницею на Русі.

Греки, бачачи, що їх хитрість не вдалася і князь Олег рішуче відкинув будь-яке частування, з жахом вигукнули: «Це не Олег, а це сам святий Димитрій, посланий на нас від Бога». Тепер візантійцям нічого не залишалося, як прийняти умови світу від переможців.

Похід русів під проводом князя Олега в 906 році на Царгород виявився найвдалішим з усіх походів війська Київської Русі на Візантію. Олег зажадав з греків велику данину: на всі дві тисячі кораблів по 12 гривень на людину. Екіпаж ж човни складався з 40 воїнів-мореплавців. Візантійці погоджувалися на все і просили тільки світу.

Світ був скріплений на особистій зустрічі князя Олега з імператором Левом VI. Вона відбулася після того, як військо русів трохи відступило від міста. Світ опинився дійсно вигідний для Русі — крім великої разової данини (по 12 гривень на кожне весло човна), візантійці клятвено обіцяли надсилати і щорічні відкупи русам, щоб ті більше не ходили військовими походами на землі імперії.

Брати данину було звичайною справою у кожного переможця. Але князь Олег пішов у похід на Царгород не тільки за багатою здобиччю і військовою славою щасливого полководця. Головне, що сказали його посли на переговорах з греками, було наступне:

«Так приходять Русь — посли в Царгород і беруть посольський (хлібне, столовий запас), скільки хочуть: а прийдуть які гості (купці), нехай беруть місячину на півроку: хліб, вино, м’ясо, рибу, овочі, і так творять їм лазню , скільки хочуть. А поїдуть Русь додому, нехай беруть у вашого царя на дорогу свою руку поживу, якоря, канати, вітрила, скільки треба ».

Російським купцям відтепер дозволялося безмитно торгувати на візантійських ринках, перш за все в столиці — Царгороді, як і купцям інших народів, отримувати продовольче зміст (це ж поширювалося і на посольства русів) і навіть митися в знаменитих константинопольських лазнях, скільки захочуть торгові люди з Київської Русі .

Таким чином, головна вимога князя Олега полягало в наступному: кожен російська людина мав право приходити (морем, зрозуміло) в Царгород — Константинополь — і щоб там візантійські влади брали його як доброго і шанованого гостя самої імперії. Грецька влада брали на себе безкоштовне забезпечення російських гостей-купців, поки ті влаштовували свої торгові справи, по крайней мере, на півроку. Можливість вдосталь попаритися в лазні цінувалася не менше рясного частування. Коли купці морем вирушали додому, то їх відпускали як добрих гостей, даючи їстівні припаси і все, що було треба заїжджому в далекі краї людині в далекому шляху по морю і Дніпру.

Олегові вимоги означали: в Царгороді з російськими людьми повинні були звертатися так, як здавна зверталися на Русі з гостями-іноземцями. Це було і законом гостинності, і дипломатичним тактом.

Така вимога, яке лягло в основу мирної угоди Русі з Візантійською імперією, показувало, що греки марно називали слов’ян варварами. Російські люди у себе вдома були набагато лагідніше і ввічливі зі своїми гостями з сусідніх країн і народів, ніж греки. Тому і зажадав князь Олег від них важливого поводження зі своїми одноплемінниками, будь це посли або торгові люди — купецтво і екіпажі торгових суден.

Руси до цього мали чимало образ на візантійців за їх негостинне поводження з тими, хто опинявся в великому торговому місті на берегах бухти Золотий Ріг. Князь Олег, піднімаючи Русь в великий похід на Царгород, хотів і помститися за колишні образи, і продемонструвати військову міць давньоруської держави. Все це вдалося йому сповна.

Звичайно, грецькі посли на мирних переговорах постаралися дотриматися і безпеку міста, і власні торгові, фінансові інтереси. Візантійські вельможі, зі свого боку, просили князя Олега про наступне:

«Нехай приходить Русь в Царгород; але якщо прийдуть без купівлі, то місячину не отримують. Так заборонить князь своїм словом, щоб приходить Русь не витворяла капості (буйства, безчинства) в наших селах. Коли приходить Русь, нехай живе за містом, у Святого Мамонта. Там запишуть їх імена, і по тій розпису вони будуть отримувати своє місячне; перше від Києва, також від Чернігова, Переяслава та інші міста (мова йшла про данину або устроях російських містах — греки зобов’язувалися її платити Києву, Чернігову, Переяслава, Полоцька, Ростова, Любеча та інших російських міст, які перебували під управлінням князя Олега). У Царгород Русь входить тільки в одні ворота, з царьов чоловіком, без зброї, не більше 50 осіб. І нехай творять куплю, як їм треба, не сплачуючи мита ні в чому ».

Такий мирний договір був скріплений клятвеними обіцянками двох государів. Імператор Лев VI за християнським звичаєм цілував хрест. Князь Олег і його мужі-воєводи, по російському закону як язичники, клялися своєю зброєю, своїми богами Перуном і Велесом, «Худоба» богом.

Візантійцям і імператорським чиновникам довелося чимало потрудитися, щоб зібрати ту величезну разову данину, яку потрібно віддати русам, щоб вони пішли до себе на північ. Олегові тури не один день наповнювалися різними товарами, оскільки срібла в скарбниці імперії в достатній кількості просто не виявилося. Тому за вартістю срібних гривень і давалися русам різні товари, які були у великій ціні на торгах в Київській Русі.

Шовкових та інших дорогих тканин виявилося так багато, що на зворотному шляху князь Олег велів своїй дружині зшити вітрила тур паволочние, тобто з різнобарвного шовку. А решті раті «від Землі» — тобто ополчення слов’янських племен — зшити вітрила кропійние — ситцеві.

Коли величезний Турову флот вийшов в Чорне море з протоки Босфор, трапилася велика біда для мореплавців. Сильний вітер швидко розірвав кропійние вітрила з тонкого ситцю. Тоді слов’яни-мореплавці сказали: «Чи залишимося при своїх ряднах, не придатні слов’янам вітрила кропійние».

Перед поверненням на батьківщину князь Олег повісив на ворота візантійської столиці свій щит — як знак закінчення війни і настання світу. Його воїна також прибили свої щити до воріт Царгорода, в знак перемоги над Візантією, яка тепер на довгі роки перетворювалася в данника Русі. З такої нагоди напрошується питання: чи не хотів полководець-дипломат Олег таким жестом продемонструвати грекам, кого слід відтепер бачити своїм захисником. Щит воїна демонстрував насамперед захист, а не напад.

Російське військо повернулося додому з небувало багатою здобиччю: тут було золото і срібло, тканини і вина, фрукти «заморські», різні ювелірні вироби — «узорочье» і багато всякого іншого товару, який був ходок і доріг на торгах Київської Русі і який могли купити у русів і купці-варяги зі скандинавських земель.

Літописці-сучасники так описували повернення щасливого полководця з великого царгородського походу, що завершився в 907 році: «І приде Ольг Києву неса злато і паволоки (шовку) і овочі (фрукта) і вино і вьсяко обрисів. І проз’ваша Ольга Віщий — бяхо бо людие погани і невегласі ».

Так з’явилося історичне прізвисько київського князя Олега — Віщий. Під таким ім’ям він увійшов у вітчизняну історію, в літописі, твори письменників і поетів. А вперше він був названий Олегом О.Скрипкою в Новгородського першого літопису. Прославить своїм поетичним пером київського князя-варяга і поет Олександр Сергійович Пушкін.

Через чотири роки — в 911 році — князь Олег пошле в Царгород представницьке посольство. Візантійська імперія підтвердить свій намір жити з Руссю в світі і її імператор укладе з Олегом першої в історії Східної Європи у письмовій формі мирний договір, в якому було точно записано, як грекам слід поводитися зі слов’янами — в торгівлі і політиці.

Цей дорогоцінний і найдавніший письмовий пам’ятник історії держави Російської зберігся в літописі до наших днів. Ось його зміст:

«Ми з роду Руського, Карл Інголет, Фарлі, Веремід, Рула, Гуди, Руальд, Карн, Флелав, Рюар, Ахтутруян, Лідулфост, Стемид, послані Олегом, Великим Князем Руським, і всіма сущими під рукою його, Світлими Боярами, до вас , Льву, Олександру і Костянтину (братові і синові першого) Великим Царям Грецьким, на утримання і на сповіщення від багатьох років колишній любові між християнами і Руссю, з волі наших князів і всіх сущих під рукою Олега, наступними главами вже не словесно, як раніше , але письмово затвердили цю любов, і клялися в тому згідно із законом Російському своїм зброєю.

I. Першим словом Та вмираючи з вами, Греки! да любимо один одного всією душею, і не дамо нікому з сущих під рукою наших Світлих князів ображати вас: але постараємося, як можемо, завжди і беззаперечно дотримуватися цю дружбу! Також і ви, Греки, так зберігайте завжди любов нерухому до наших Світлим Князям Російським і всім сущим під рукою Світлого Олега. У разі ж злочину і провини і вчинимо тако:

II. Вина доводиться свідченнями; а коли немає свідків, щось не позивач, але відповідач присягає — і кожен так клянеться по Вірі своєї.

III. Русин чи убіет Християнина або Християнин Русина, нехай умре на місці злочину. Коли вбивця будинків і сховається, то його маєток віддати ближньому родичу вбитого, але дружина вбивці не позбавляється своєї законної частини. Коли ж злочинець піде, не залишивши маєтки, то вважається під судом, доки знайдуть його і страчують смертю.

IV. Хто вдарить іншого мечем, або яким посудиною, так заплатить п’ять літр срібла по закону Російському; неімовітий ж так заплатить, що може; да зніме з себе і саму одяг, в якій ходить, і так клянеться по Вірі своєї, що ні ближні, ні друзі не хочуть його викупити з вини: тоді звільняється від подальшого стягнення.

V. Коли Русин вкраде що-небудь у Християнина або Християнин у Русина, і спійманий на крадіжці захоче чинити опір, то господар вкраденої речі може вбити його, не наражаючись стягненню, і візьме своє назад; але повинен тільки зв’язати злодія, який без опору віддається йому в руки. Якщо Русин або Християнин, під виглядом обшуку, увійде в чий будинок і силою візьме там чуже, замість свого, та заплатить утричі.

VI. Коли вітром викине Грецьку ладію на землю чужу, де трапилася ми, Русь, то будемо охороняти ону разом з її вантажем, відправимо в землю Грецьку, і проводимо крізь всяке страшне місце до безстрашного. Коли ж їй не можна повернутися на батьківщину за бурею або іншими перешкодами, то допоможемо веслярам і доведемо ладію до найближчої пристані Руської. Товари та все, що буде в врятованої нами ладіі, та продається вільно; і коли підуть в Грецію наші Посли до Царю, або гості для купівлі, вони з честю приведуть туди ладію і в цілості віддадуть, що виручено за її товари. Якщо ж хто з російських вб’є людину на сей ладіі, або що-небудь вкраде, так прийме винний кара вищезазначену.

VII. Якщо знайдуться в Греції між купленими невільниками Росіяни або в Русі Греки, то їх звільнити і взяти за них, чого вони купцям коштували, або справжню, відому ціну невільників; полонені також нехай будуть повернуті на батьківщину, і за кожного та внесе відкупу 20 золотих. Але Радянські воїни, які з честі прийдуть служити Царю, можуть, буде захочуть самі, залишитися в землі Грецької.

VIII. Якщо невільник Русский піде, буде вкрадений або відібрано під виглядом купівлі, то господар може всюди шукати і взяти його; а хто противиться обшуку, вважається винним.

IX. Коли Русин, службовець Царю Християнському, помре в Греції, чи не розпорядився свого спадку, і рідних з ним не буде, то надіслати його маєток в Русь до милих ближніх, а коли зробить розпорядження, то віддати маєток спадкоємця, зазначеного в духовній.

X. Якщо між купцями та іншими людьми Російськими в Греції будуть винні, і якщо зажадають їх на батьківщину для покарання, то Цар Християнський повинен відправити цих злочинців в Русь, хоча б вони і не хотіли туди повернутися.

Так надходять так і Росіяни в ставленні до Грекам.

Для вірного виконання цих умов між нами, Руссю і греками, веліли ми написати оні кіновар’ю на двох хартіях. Цар Грецький скріпив їх своєю рукою, клявся Святим Хрестом, нероздільна животворної Трійці єдиного Бога, і дав хартію нашої Світлості; а ми, Посли Росіяни, дали йому іншу і клялися по закону своєму, за себе і всіх Російських, виконувати затверджені глави світу і любові між нами, Руссю і греками. Вересня у 2 тиждень, в 15 літо від створення світу … »

Договірні документи були написані на двох мовах — грецькому і слов’янському. Слов’янська грамота була винайдена Кирилом в чеській землі Моравії і мала ходіння в Київській Русі. Посольство князя Олега в Царгород складалося, якщо судити по іменах, в своїй більшості з варягів, які, поза всяким сумнівом, говорили на мові слов’ян і повинні були знати їх грамоту. З іншого боку, при дворі візантійського імператора традиційно перебувало чимало вихідців з Русі, насамперед воїнів, які наймалися до нього на службу.

Цей мирний договір Візантії з Руссю підписав новий імператор Костянтин Багрянородний. Він мав двох улюбленців, які були слов’янами за походженням — Гаврілопула і Василича. У Візантії того часу був і патріарх з слов’ян на ім’я Микита.

Звертає на себе увагу та обставина, що взаємні образи і сварки візантійців і російських купців в Константинополі змусили, як треба думати, імператора і князя Олега включити в договір про мир статті кримінальних законів. Ці статті забезпечували особисту безпеку греків і росіян, що опинилися в чужій країні, їх власність, право спадкування, силу заповітів.

Мирний договір між Київською Руссю і Візантійською імперією свідчить про головне: в X столітті на Русі існувало суворе законодавче право, яке окремими статтями вносилося і в міжнародні договори.

Сьома і восьма статті договору говорять про те, що російські купці торгували невільниками, ними могли бути військовополонені, куплені у сусідніх народів раби, власні злочинці, які за законом Стародавньої Русі позбавлялися особистої свободи.

Імператор Костянтин Багрянородний обдарував Олегові послів золотом, коштовними (дорогими) одягом і тканинами, велів показати їм красу і багатство християнських храмів. У самому Києві і на Русі було вже чимало людей, які відмовилися від вірувань предків і стали християнами. По всій видимості, і серед послів виявилися християни. Посольство з честю було відпущено до Києва. Князь Олег міг бути задоволений результатами дипломатичної поїздки ближніх йому «мужів».

Після повернення з царгородського походу князь Олег відчув, що втомився. Тридцять років владарювання над Руссю не могли пройти безслідно. Літописи свідчать, що відразу ж після збагатив його походу об’єднаного війська слов’янських племен Русі і варягів «великий князь Русский», як було написано в мирному договорі 911 року, зникає не лише зі столиці Русі міста Києва, а й взагалі з російського горизонту.

Вітчизняні історики, зокрема Н. М. Карамзін, пояснюють таке наступним чином. Тоді були інші часи, і правитель не завжди чіплявся костенеющей рукою за трон, на який часто владики сходили не по праву. Олег, по всій видимості, прекрасно розумів, що не можна жити вічно, не можна забрати з собою в могилу то, що ти тут звик вважати своїм.

Колись племінник Рюрика відсунув його сина в тінь великокнязівської влади і той не оскаржував у вихователя своє законне право володіти Руською землею. Він навіть не став васальним Києву новгородським князем. Нині ж князь Олег віддавав вже зрілому чоловікові князю Ігорю велике і могутнє держава, яке увійшло в історію під назвою Київська Русь. Ігор Рюрикович був готовий стати великим князем Київським: він отримав виховання і як правитель, і як полководець.

Поза всякими сумнівами, великий князь Русский Олег з власної волі залишає стольний град Київ і віддає Русь під управління Ігоря, свого вихованця. У літописних джерелах не збереглося достовірних відомостей про те, де він помер і де знаходиться його могила. Легенди вказують його могили в самих різних місцях.

За одними джерелами, князь Олег з Києва виїхав до Новгорода, а звідти в місто-фортеця Ладогу на Волхові, де і помер. Інші кажуть, що тіло його поховано на горі Щекавиця і сучасники літописця Нестора звали це місце Ольгово могилою.

Достовірно одне, що правив Руссю 32 року великий князь Олег помер в 913 році. З вікінгом Рюриком він міг прибути в Новгород тільки юнаків і тому помер в глибокій старості. Так вважає Н. М. Карамзін. Більш точних відомостей про вік князя Олега історія зберегти просто не змогла.

Віщий Олег пішов з життя зі славою вправного правителя, мудрого великого князя російського, великого полководця Київської Русі. Але кров його одноплемінників варягів Аскольда і Діра залишилася плямою його слави. Так само як і жорстокість Олегові дружинників з числа варягів під час царгородського походу. Вихідці зі Скандинавії не тільки на Русі славилися своєю жорстокістю, нерідко відверто безглуздою і дикою. Вікінги, що служили київським князям, виключення не складали.

… Ім’я князя Олега ще за життя було овіяне легендами. Про це свідчать багато літописі. Літописець свідчить про наслідки Олеговою смерті: «народ стогнав і проливав сльози». «І плакали всі люди плачем великим», ховаючи свого Віщого князя, який перший зібрав Руську землю в одну велику державу і голосно прославив російське ім’я своїми вдалими походами і мудрими договорами. Саме таку оцінку правлінню князя Олега дає вітчизняний історик Олександр Дмитрович Нечволодов, який волею долі виріс з командира піхотного полку в великого дослідника Стародавньої Русі і став автором відомої праці «Сказання про Руську землю з найдавніших часів до розквіту російського могутності при Ярославі Мудрому».

З ім’ям князя Віщого Олега у вітчизняній давньої історії пов’язана красива легенда, обіграна поетично даром Олександра Сергійовича Пушкіна. Літописець розповідає, що волхви і чарівники передбачили якось князю Олегу, що він помре від свого улюбленого коня, вірного супутника в військових походах. Тому князь, людина свого часу, забобонний, відправив коня на спокій і більше ніколи не сідав на свого вірного улюбленця. Князівським велінням коню було дано хороший догляд.

Через чотири роки князь Олег згадав про пророкування волхвів і віщунів і поцікавився долею улюбленого коня. Коли ж він дізнався про смерть коня, то виявив бажання побачити його кістки. Поставивши ногу на кінський череп, князь Олег, сміючись, сказав: «Від цього чи чола я прийму свою смерть?» Але в цю хвилину він був смертельно укушений змією, виповзли непомітно з кінського черепа.

Цією народною легендою можна вірити і не вірити, так само як і пророцтвом волхвів і віщунів. Але для історії це чи не єдина найдавніша версія смерті великого князя Руського Віщого Олега. Заперечувати цю версію просто складно, оскільки давньоруські літописи замовчують про останні дні життя першого правителя Київської Русі.

Віщий Олег біографія

Олег – найзагадковіша і важко зрозуміла фігура початковій руської історії. Вперше Олег з’являється на сторінках «Повісті временних літ» у 879 (6387) році у зв’язку зі звісткою про смерть Рюрика. Останній заповів йому справу свого життя, тобто землю Руську і виховання свого сина, малолітнього Ігоря. Розуміючи, що все це не може бути випадковістю, один з найдавніших редакторів «Повісті …» вважав за потрібне пояснити, що Олег припадав Рюрику «деяким родичем». Пізніше обережно висловлена думка перетворилася на прямо протилежне твердження, що Олег – брат дружини Рюрика, про яку нам взагалі нічого не відомо.

Так Олег став «уем» Ігоря, дядьком по матері, що на Русі, на відміну від півночі Європи, робило цих родичів переважними опікунами малолітніх княжичів, які залишилися без батьків. Вони ніби представляли інтереси материнського клану, відстоюючи права спадкоємця від посягань «стриїв», – братів батька, що претендували на родове спадкування. Якщо уважно придивитися, більшість конфліктів раннього середньовіччя в сім’ях європейських та східних володарів викликані саме такими зіткненнями династичних інтересів. Але це вже особлива тема.

Історію Олега можна назвати історією становлення та утвердження давньоруської держави з центром у Києві. «Повість …» малює похід Олега з малолітнім Ігорем на руках з Новгорода через три роки після смерті Рюрика як закономірне, мало не сплановане заздалегідь військове підприємство з розширення новгородських (або княжих?) володінь. Літописець перераховує шість племен – варягів, чудь, словен, мерю, весь, кривичів, хоча цей «результат» скоріше схожий якщо не на втечу, то на вигнання. Втім, весь перелік народів, звідки Олег брав «виття многі» – всього лише пізніше домислювання подій у більш сприятливому для Рюриковичів вигляді.

Насправді, Новгород з усіма передмістями був кинутий Олегом, бо інакше навіщо йому було забирати з собою малолітнього Ігоря? В останньому читач переконується досить скоро. Невідомо, з ким почав війну Олег, проте першим його кроком був вихід до Дніпра у Смоленська, звідки вони з Ігорем і військом по річці спустилися до Києва.

На сторінках «Повісті …» Київ виникає і раніше. Вперше про «гори київські» згадує легенда про апостола Андрія. Потім Київ як «град на горі» з’являється перед очима двох варягів, Аскольда і Діра, що пішли від Рюрика з Новгорода на південь у пошуках пригод. Можна зрозуміти, що їх зустріч з Києвом і княжіння в ньому були чистою випадковістю. Істинну ж мету становив похід на Константинополь, датований «Повістю …» 866 (6374) роком. У свій час А. Аю Шахматов показав, що для опису цього походу автор «Повісті …» використав не які-небудь руські письмові джерела або народні перекази, а запозичив розповідь про набіг русів з тексту продовжувача хроніки Георгія Амартола, причому дата події , зазначена по «14 індикту», могла припадати як на 866, так і на 851 роки, і останнє виявляється більш вірним, так як відповідає даним Симеона Логофета.

Похід Аскольда і Діра, відзначений у візантійській історіографії дивом з ризою Богородиці Влахернської, винос якої з храму підняв бурю, розметав руські човни, закінчився повним розгромом русів. Олег з Ігорем з’явилися під Києвом у 882 році, тобто через тридцять один рік після нещасливого походу, хоча найімовірніше було б припустити розрив тільки в два-три роки. За словами літописця, Олег захопив Київ хитрістю: сховавши воїнів під лавами тур і вийшовши на берег з Ігорем на руках і з «малою дружиною». Можливо, інакше Аскольд і Дір не вийшли б на переговори. Самозвані князі були вбиті, після чого Олег сів на князювання в Києві, оголосивши його «матір’ю міст руських».

Найменше сумнівів викликає застосована Олегом військова хитрість, поширена в той час настільки, що її можна прийняти за літературний «штамп». Здивування викликає інше. Ніяка хитрість не могла допомогти Олегу заховати від очей киян своє численне військо – якщо воно у нього було! – Так що доводиться думати, що ладей у нього було не більше, ніж у звичайному торговому каравані, чому він і повідомив з посланим у місто вісником, що він – «гість», тобто купець, що йде «у греки» від Олега та Ігоря. Вихід князів на берег до торговців теж відповідав практиці тієї епохи.

Торгівля йшла прямо на човні чи біля нього на березі, якщо у приїжджих не було своїх складських приміщень у місті. Питання в іншому – наскільки пояснимий фатальний результат зустрічі і чим він був зумовлений? Можна припустити, що Аскольд і Дір пішли від Рюрика (якщо тільки вони взагалі були з ним пов’язані) не мирно, і в Олега з ними були свої рахунки, які він вирішив, прикриваючись ім’ям Ігоря. Але причому тут заява, якою він обеззброїв і киян, і самозваних князів: «Ви не княжого роду, княжого роду я, а це син Рюрика»? Яке відношення мав Рюрик до Києва і киян? Чи не означає це, що, на думку автора «Сказання …», Аскольд і Дір правили від імені Рюрика, а пізніше – Олега та Ігоря?

У всякому разі, розбір цього епізоду по Лаврентіївському списку літопису повністю підриває довіру до версії новгородського літописання, згідно з якою Ігор був вже повнолітнім князем, Олег – воєводою при ньому, а вони обидва завойовували Дніпро і Київ за допомогою армії союзних племен. Насправді ж тут відображена не зовсім зрозуміла тепер для нас авантюра, блискуче завершена Олегом, який завоював собі князювання (нехай навіть тимчасове), на яке він мав якісь невідомі нам права. Бо, що ще могло спонукати киян спокійно поставитись до вбивства попередників Олега і довірити себе чергового авантюристу-варягові?

Відомості, які повідомляє нам про подальшу державну діяльність Олега «Повість …», короткі, але цікаві. Олег засновує міста, не названі по імені, встановлює розміри данини підлеглим і підкореним народам, і тут ми вперше стикаємося з сусідами Русі. Першими противниками Олега стали древляни, яких він «примучив», потім сіверяни, у яких, як і у радимичів, він перехопив данину, що перед тим платилась ними хозарам. З уличами і тиверцями в нього тривала війна.

Далі буде.

Автор: Андрій Нікітін.

P. S. Старинные летописи рассказывают: А еще помимо всего прочего время правления Вещего Олега знаменательно там, что в этот период была создана первая карта Киева и близлежащих земель. Сегодня же карта Киева отлично перекочевала в интернет, например на хорошем сайте maplos.com можно найти много интересных киевских мест.

Князь Олег коротка біографія | Біографія

Після смерті засновника князівської династії Рюрика в якості опікуна його малолітнього сина Ігоря кермо Князь Олег краткоправления в свої руки взяв князь Олег. Новгород знайшов нового правителя в 879 році. Через 3 роки, у 882 р., зібравши сильне військо, Олег здійснив похід на Київ і здобув перемогу. Цей рік ознаменований як рік становлення Київської Русі, а князь Олег став першим князем нової держави.

Особливість правління князя Олега коротко кажучи полягає в тому, що при ньому не тільки було створено нову державу, але значно розширилися його території. За період з 883 по 885 роки були завойовані нові племена з їх землями. Серед них слов’яни і берега Дніпра, радимичі з берегами Дністра, древляни, а також сіверяни. Нові племена швидко погоджувалися приєднатися до Олега, так як це звільняло їх від сплати більшої данини хозарам. Нові землі негайно обростали містами, а їх мешканці податями. Власне, у цьому й полягала внутрішня політика Олега.

Одночасно з тим, як зміцнювалися стіни Києва, зводилася захист і всієї Київської Русі. На кордонах її Князь Олег коротка биографиястроились фортеці-застави, на яких дружинники несли постійну службу. Крім того, для захисту території племена, що живуть у прикордонній зоні, обкладалися меншою даниною, порівняно з іншими. Для підтримки миру на північно-західних кордонах князь щорічно сам сплачував данину варягам. Укріплені кордону забезпечили зростання могутності держави, завдяки чому Олег вже в 907 році зміг зібрати небувала на ті часи військо (80 тисяч воїнів) і рушити на Візантію.

Незважаючи на хитрощі візантійського правителя Лева IV, Царгород був захоплений. Це був дуже незвичайний штурм: з-за того, що греки загородили гавань ланцюгами, довелося поставити човна, а їх було 2000, на колеса і перебратися до столиці Візантії по суші. Завдяки здобутої перемоги, Київська Русь отримала багату данину (12 гривень*40 осіб*2000 кораблів плюс данину містам руським, де сиділи залишені Олегом князі), а також придбала торгові пільги для своїх купців. Це стало в ті часи найважливішим подією.

Про причини смерті князя складені легенди. За однією версією князь загинув у бою. З іншого – ніби з передрікання волхва загибель князя повинен був принести улюблений кінь. Злякавшись такого результату, Віщий Олег відмовився від свого коня, а через кілька років, дізнавшись про його смерть, захотів побачити останки. Смерть князя принесла змії, яка виповзла з черепа і вжалила його в ногу. Одне відомо напевно: помер він після 33 років правління в 912 році, будучи вже старцем, залишивши після себе Ігорю сильна держава.

Пантеон

• Визуализации
• Рейтинги
  • Люди
  • Места
  • Профессии
• Профили
  • Люди
  • Места
  • Страны
  • Занятия
  • 9000
  • Данные
    • Разрешения
    • Скачать
    • API
  • Ежегодник
  • Главная страница
  • Визуализации
  • Рейтинг
  • Профили
    • Люди
    0003 Места
    • Eras
  • Около
  • Данные
    • Разрешения
    • API
  • Ежегодник
  • API
  • Поиск
  • Оставить отзыв
  • Цитирование использования

  Het spijt.

  Вы можете попробовать новый поиск или эти страницы:

  • Isaac Newton

    Physicist

    United Kingdom

    Rank 6

  • Walt Disney

    Producer

    United States

    Rank 82

  • 9

    Роджер Федерер

    Теннисист

    Швейцария

    Рейтинг 124

  • Racing Driver

    Занятие 16

    665 Физические лица

    Sports Domain

  • Agnez Mo

    Actor

  • Laozi

    Philosopher

    China

    Рейтинг 157

  • Винсент Ван Гог

    Painter

    Нидерланды

    Рейтинг 20

  • Fashion Designer

  5

  Род занятий

  • Васко да Gama

    Explorer

    Portugal

    Рейтинг 99

  • Celebrity

    Занятие 40

    142 Физические лица

    Public Figure Domain

  • Marie Curie

    Physicist

    9104

  • Изучите
    • Визуализации
    • Рейтинги
  • Профили
    • Люди
    • Места
    • Страны
    • Занятия
    • Занятия / Страны
    • Eras
  • Условия
  • Условия службы
• Данные
  • Разрешения
  • Загрузить
  • API
• Приложения
  • Ежегодник