Князь олег біографія: Страница не найдена — ИНФОРМАРУС

Содержание

Краткая биография Олег Князь самое главное

Рюрик по причине несовершеннолетия был вынужден передать право управления Русью Олегу. Летописи, дошедшие до дней наших, повествуют о том, что Олег проявил себя как воинственный правитель. У него были грандиозные планы. Олег желал, чтобы ему принадлежал водный путь к Греции – река Днепр. Чтобы достичь намеченной цели, Олегу необходимо было подчинить своей власти народности и народы на Днепре живущие. Для осуществления задумки Олегу была необходима многочисленная и сильная армия. Сказано – сделано.

Пошел Олег со своею дружиной к намеченной цели. Первым городом, попадавшим на его пути был Смоленск, который был завоеван достаточно легко. Затем настала очередь Любеча. А потом и Киев показался. Олег был наслышан, что Киев, что говорится, голою рукою не возьмешь. Тогда он применил военную хитрость. Он со своими дружинниками сел в лодки и киевским князьям представился купцами.

Так и взял он славный Киев-град. И стал он в Киеве княжить.

 Но долго находиться на одном месте Олегу было скучно. Тогда он с дружиною своею стал набегать на земли в притоках Днепра и обкладывать данью народы, в тех местах живущие. А чтобы власть свою над ними укрепить, строил там остроги свои. Но и это занятие быстро Олегу наскучило.

Задумал Олег дело большое. Походом идти на Византию. Тогда он и флот велел в порядок привести, ладей только тысячи построить необходимо было. Сказано – и это сделано.

Летописцы древней Руси отмечают 906 год. Это дата, когда Олег к вратам Царьграда подошел. Люди, живущие в Царьграде, были в ужасе. Потому что видели они, какие ужасы творит Олег на их землях, боялись они его. Тогда решили византийцы, что уплатят огромную дань Олегу. Олег согласился на их предложение и вернулся на родину обласканный, как сегодня говорят, деньгами и славой.

Когда Олег с воинами вернулся на родные земли, то много слухов разных о нем слагалось. Говорили всякое. Упоминали, что Олег посуху на лодках к Царьграду подъезжал; что прибил свой щит на воротах города….

Эти досужие разговоры привели к тому, что Олегу стали приписывать необыкновенные могущественные силы. Все это дошло до нашего времени в летописях, которые велись тщательно во всех городах Руси.

Важна дата – 912 год. Это год смерти храброго русского князя Олега. Смерть его – это хрестоматийный пример из курса истории и литературы. Все мы со школьной скамьи помним, что Олег скончался от укуса змеи, которая выползла из черепа его верного коня. Кроме того, этот факт литературно преломлен гением русской литературы Александром Сергеевичем Пушкиным.

Для детей

Интересные факты и даты из жизни

Князь Олег кратко — Краткое содержание истории древнего мира, средневековья, нового и новейшего времени

Князь Олег (Вещий) краткая биография для детей

После смерти основателя княжеской династии Рюрика в качестве опекуна его малолетнего сына Игоря бразды Князь Олег краткоправления в свои руки взял князь Олег. Новгород обрел нового правителя в 879 году. Спустя 3 года, в 882 г., собрав сильное войско, Олег предпринял поход на Киев и одержал победу. Этот год ознаменован как год становления Киевской Руси, а князь Олег стал первым князем нового государства.


Особенность правления князя Олега кратко говоря состоит в том, что при нем не только было создано новое государство, но значительно расширились его территории. За период с 883 по 885 годы были завоеваны новые племена с их землями. Среди них славяне и берега Днепра, радимичи с берегами Днестра, древляне, а также северяне. Новые племена быстро соглашались присоединиться к Олегу, так как это освобождало их от уплаты большей дани хазарам. Новые земли тотчас обрастали городами, а их обитатели податями. Собственно, в этом одном и состояла внутренняя политика Олега.


Одновременно с тем, как укреплялись стены Киева, возводилась защита и всей Киевской Руси. На границах ее Князь Олег краткая биографиястроились крепости-заставы, на которых дружинники несли постоянную службу. Кроме того, для защиты территории племена, живущие в приграничной зоне, облагались меньшей данью, по сравнению с остальными. Для поддержания мира на северо-западных границах князь ежегодно сам уплачивал дань варягам. Укрепленные границы обеспечили рост мощи государства, благодаря чему  Олег уже в 907 году смог собрать небывалое по тем временам войско (80 тысяч воинов) и двинуться на Византию.


Несмотря на ухищрения византийского правителя Льва IV, Царьград был захвачен. Это был очень необычный штурм: из-за того, что греки загородили гавань цепями, пришлось поставить ладьи, а их было 2000, на колеса и перебраться к столице Византии по суше. Благодаря одержанной победе, Киевская Русь получила богатую дань (12 гривен*40 человек*2000 кораблей плюс дань городам русским, где сидели оставленные Олегом князья), а также приобрела торговые льготы для своих купцов. Это стало в те времена важнейшим событием. Князь Олег краткая биографияПри этом, Византия получила в лице Киевской Руси военную помощь: князь Олег позволял наниматься своим воинам на службу империи и получал за них деньги. После этого похода князь стал Вещим Олегом. В 911 году в подтверждении заключенного мира с Византией был подписан мирный договор. Таким образом, за достижения в годы своего правления князь Олег признан одним из величайших правителей Руси.


О причине смерти князя сложены легенды. По одной версии князь погиб в бою. По другой — будто бы по предсказанию волхва гибель князю должен был принести любимый конь. Испугавшись такого исхода, Вещий Олег отказался от своего коня, а спустя несколько лет, узнав о его смерти, захотел увидеть останки. Смерть князю принесла змея, которая выползла из черепа и ужалила его в ногу. Одно известно наверняка: умер он после 33 лет правления в 912 году, будучи уже старцем, оставив после себя Игорю сильное государство.

Еще краткие биографии великих полководцев:
— Тухачевский Михаил Николаевич
— Жуков Георгий Константинович
— Рокоссовский Константин Константинович

краткая биография основателя Древнерусской державы

С прихода на земли Киевской Руси князя Олега Новгородского обычно начинают отчислять становление древнерусской державы. Фигура его действительно знаковая, поскольку определила начало новой эпохи, новой эры. Его жизнь, как и смерть, имеет много загадок для историков. Но все же князь Олег Вещий, краткая биография которого будет рассмотрена ниже, – личность довольно интересная для исследователей и обычных любителей старины.

Появление на Руси

Князь Олег, биография которого нам известна лишь вкратце, считается основателем Древнерусского государства. Он являлся родственником легендарного варяга Рюрика, то есть был братом Ефанды – жены полководца. Есть мнение, что был он обычным воеводой, которому викинг безмерно доверял. Иначе разве поручил бы ему увезти своего малолетнего сына? Стоит полагать, что Олег действовал по соглашению с Рюриком, а может, и имел определенную свободу. Так или иначе, но довольно быстро он завладел Смоленском и Любечем, а затем и Киевом. К слову, златоверхий город был им захвачен хитростью: варяг выманил из-за стен Аскольда и Дира (которые также вероятно были викингами) и убил их, объявив себя князем.

Достижения и успехи

Князь Олег, биография которого рассматривается в данной статье, укрепил власть то ли заручившись поддержкой соседних с Киевом племен славян, то ли покорив их. Он установил для них дань, которая не сильно тяготила людей. Но его воинские успехи были действительно впечатляющими. Походы против хазар избавили русские земли от необходимости платить каганату полюдье. Пал великий Царьград, на вратах которого, согласно летописи, князь прибил свой щит. В результате русские купцы могли без пошлин торговать с Византией, получать от нее всяческую поддержку. Таким образом, князь Олег Вещий, краткая биография которого рассмотрена выше, имеет больше заслуг перед Русью, чем Рюрик. Тем более, что о родоначальнике княжеской династии практически ничего не известно.

Поход на Царьград

Князь Олег, краткая биография которого освещена в Повести временных лет, – личность незаурядная. Он организовал знаменитый поход на Константинополь, после которого получил свое прозвище – Вещий. Летопись гласит, что он отправил в город огромное войско на двух тысячах ладьях. В каждой лодке помещалось по четыре десятка дружинников. Император велел закрыть ворота столицы, оставив на растерзание врагам пригороды и деревни. Но киевский князь велел прицепить к кораблям колеса, на которых войско дошло до ворот Царьграда. Византийцы были в недоумении, поэтому сдались, предлагая Олегу щедрую дань и мир.

А был ли поход?

Князь Олег, краткая биография которого найдется практически в каждом учебнике истории, – фигура противоречивая. У исследователей есть больше вопросов, нежели ответов о его жизни. Например, факт похода на Византию кажется недостоверным. Все потому, что авторы из Константинополя детально описывали все нападения на их страну, но о походе Олега они не упоминают. Кроме того, возвращение из Царьграда Олега и Владимира Великого очень похожи. Возможно, это описание одного и того же события. В то же время после Олега в южный город ходил и Игорь, который также одержал победу. Об этом заявляют и европейские авторы, которые вели хроники тех лет.

Была ли змея?

Киевский князь Олег, биография которого известна еще и с уроков литературы, умер так же загадочно, как и появился на Руси. В той же Повести временных лет описывается, что когда-то волхв предрек ему смерть от любимого коня. Варяг был суеверным, поэтому сел на другое животное, а любимца поручил слугам, приказывая заботиться о нем до его смерти. Вспомнил правитель о нем во время пира, но оказалось, что лошадь давно погибла. Печалясь о любимце и злясь, что поверил волхвам, князь отправился к костям. Но когда он наступил на череп, увидел змею, которая тут же ужалила его в ногу. Олег скончался от яда.

Князь Олег, биография которого давно изучена, мог погибнуть другой смертью. А сказание о лошади и змее, возможно, позаимствовано из саги об Орварде Одде. Хотя некоторые ученые считают, что герой скандинавских сказаний и Вещий Олег являются одним и тем же лицом. Но есть несколько фактов, которые позволяют задуматься о том, мог ли быть сюжет о гибели князя правдивым. Среди них следующие:

— Могла ли змея прокусить кожаный сапог, который носили знатные люди на Руси? Скорее всего, нет, или Олег пришел на гору к костям коня босым?

— А что если змея прыгнула и укусила князя выше голенища сапог? Но на территории Украины в районе Киева таких гадюк нет!

— Как правило, змея, прежде чем ужалить, шипит и пытается уползти. Мог ли это не заметить Олег или его приближенные?

Как вариант, князь погиб от яда, но змею ему подсунули нарочно либо отравили Олега заранее. Установить, где истина, к сожалению, невозможно.

Еще несколько интересных фактов

Русский князь Олег, биография которого читателю уже известна, упоминается не только в летописях Киева и Новгорода. Аль-Масуди (арабский автор) говорит о неудачном походе русов (500 кораблей!) на челе с Олвангом и Ал-диром на Персию. Часть добычи они отдали хазарам, но последние предали их и перебили всех. Там погибло около тридцати тысяч дружинников, а кто отступил за Каспий, были перебиты волжскими булгарами. Таким образом, легендарный князь погиб в походе, как и подобает отважному варягу.

Вот такой он, умный и воинственный князь Олег. Биография его полна белых пятен, из-за которых вокруг этой фигуры сохраняется ореол загадочности и таинственности. Возможно, время найдет ответы на все вопросы.

Олег Святославич (князь древлянский): биография и правление

Олег Святославич (дата рождения неизвестна – умер в 977 году) – князь Древлянского княжества.

Кто именно была матерью Олега точно неизвестно, считается, что его родила угорская княжна Предслава, отцом же был Святослав Игоревич. У Олега был один родной брат – Ярополк, а также один сводный по отцовской линии – Владимир.

В 970 году Святослав Игоревич разделил власть между своими детьми: Ярополку он отдал в управление Киев, Олегу – Древлянское княжество, а Владимиру – Новгород.

Борьба за власть и смерть Олега

В 975 году на охоте Олег на своей территории убил Люту – сына воеводы Свенельда, который был приближенным Ярополка. Узнав о смерти сына, он стал убеждать князя в необходимости захвата власти у Олега. Ярополк поддался на уговоры и напал на Древлянское княжество. Но существует теория, что такого повода на самом деле не было, имеет место мнение о том, что рассказ был добавлен в «Повесть временных лет» гораздо позже и является лишь легендой.

Полк Олега был разбит под Овручем. Во время битвы Олег попытался бежать, но упал с моста в ров, где и был убит. Ярополк не желал смерти своего брата, как пишут в летописях, он сильно переживал.

Известно, что на момент смерти Олегу было меньше 20 лет.

Семья Олега

В наших летописях не осталось записей о том, были ли у Олега жена и дети. Но в поздних чешских источниках XVI – XVII вв. встречается упоминание о сыне Олега, который покинул Древнерусское государство и отправился в Чехию, считается, что от него идет ветвь знатного моравского рода Жеротинов. Данная версия не является ни подтвержденной, ни отвергнутой.

Смерть Олега Святославича

В 972 году великий князь Святослав скончался.

В 1044 году Ярослав Мудрый во время своего правления отдал распоряжение выкопать останки Олега Святославича и его брата Ярополка, крестить их кости и перезахоронить в Десятинной церкви.

Рюрик олег игорь ольга Святослав. Князь Олег

Князь Олег, прозваний також Олегом О.Скрипкою, — це легендарний правитель Русі кінця IX — початку Х ст. Безумовно, що прототипом літописного Олега була історична особистість, про яку, на жаль, мало що достеменно відомо. Тому історики зазвичай в наукових, науково-популярних і навчальних текстах використовують літописну легенду про Олега і його часу, взяту з «Повісті временних літ» (ПВЛ). Цей твір кінця XI — початку XII ст. визнається всіма головним історичним джерелом для реконструкції минулого Давньоруської держави. Автором ПВЛ більшість дослідників схильні вважати києво-печерського ченця Нестора. За версією ПВЛ Олег представляється вмілим полководцем і завбачливим політиком (невипадково він був прозваний «О.Скрипкою», тобто передбачати майбутнє). У 879-882 \u200b\u200bрр. після смерті Рюрика Олег правил на східнослов’янському Півночі у кривичів, ільменських словен і навколишніх фіно-угрів (племена мері, весі, чуді). Зробивши похід на південь вздовж торгового шляху «З варяг у греки», Олег в 882 р опанував Києвом. Так два головні центри формування державності у східнослов’янських племен «Новгород» ( «Славія» — в зарубіжних джерелах) і Київщина ( «Куяба») були об’єднані під владою одного правителя. Багато сучасні історики приймають дату 882 р за умовну дату народження Давньоруської держави. Олег княжив у ньому з 882 р по 912 р За Нестору, після смерті Олега від укусу змії князем Київським стає син Рюрика Ігор (912-945).Князь Олег і ІгорьХуд. І. ГлазуновЗ князюванням Олега в Києві вчені пов’язують значні події давньоруської історії. Перш за все, було закладено територіальне ядро \u200b\u200bДавньоруської держави. Олега верховним правителем визнали племена полян, сіверян, древлян, ільменських словен, кривичів, в’ятичів, радимичів, уличів і тиверців. Через намісників князя Олега і місцевих князів його васалів стало будуватися державне управління молодий державою. Щорічні об’їзди населення (Полюдье) заклали основу податкової та судової систем. Вів Олег і активну зовнішню політику. Князь воював з хозарами і змусив їх остаточно забути про те, що протягом двох століть Хазарський каганат збирав данину з ряду східнослов’янських земель. У 898 р біля кордонів держави Олега з’явилися угорці, які переселяються з Азії в Європу. З цим войовничим народом Олег зумів налагодити мирні відносини. Похід Олега в 907 р на столицю Візантійської імперії — Константинополь (він же Царьград) приніс Русі в 911 р виключно вдалий торговий договір: російські купці отримували право безмитної торгівлі в Константинополі, могли жити півроку в столичному передмісті в монастирі Св. Мамонта, отримувати продовольство і проводити ремонт своїх тур за рахунок візантійської боку. Ще раніше в 909 р Русь і Візантійська імперія уклали військовий договір про союз.

В деякому царстві, в Новгородському державі жив — був російський воєвода на прізвисько Віщий Олег. Коли він народився — невідомо, але все в державі знали і шанували Олега. А почалося все з того, що Новгород залишився без правителя після смерті князя Рюрика.

Спадкоємцем Новгородського престолу повинен був стати син Рюрика — Ігор, але на той час він був ще зовсім малий — йому виповнився рік від роду, тому до престолу запросили Олега — хороброго, сильного і розумного друга князя Рюрика.

Княжі палати Олег облаштував собі в Новгороді. Новий государ всім припав до вподоби — і дружині бойової, і народу простому силою своєї, справедливістю і любов’ю до землі Новгородської і бажання розширити межі Вітчизни свого. Стали величати Олега — Великий син російської землі.

А знаєте, чому називається ця історія про віщого Олега? Віщий — значить святий, який володіє даром передбачення. Це прізвисько Олег отримав після того, як повернувся з походу на Візантію.

З першого ж дня свого правління, князь Олег дбав про зміцнення могутності Новгородського князівства, велике було його бажання зробити князівство самим великим, багатим і сильним на Русі.

А що для цього потрібно? — Розумний, справедливий правитель і сильна дружина, здатна захистити Новгородську землю від ворогів, які в ті часи не гребували набігами.

Міцно піднявшись на ноги і освоївши бойове справу, Олег зі своєю дружною армією попрямував на південь, вздовж річки Волхов, що нині називається Дніпром. Рухався він вперед і вперед, захоплюючи все що лежать на шляху міста, зараховуючи їх до Новгородського князівства, і дістався, нарешті, до Києва.

А в Києві в той час міцно влаштувалися хазари — вороги землі російської, які захопили місто і обклали непосильними поборами слов’янські землі, що належать Києву. Радимичі, древляни, сіверяни — все платили данину хозарам, а хто опинявся — був жорстоко страчений за непокору.

Але Олег хитрістю взяв хазар і все-таки захопив Київ. Став Київ матір’ю міст руських, а Олег — Великим князем Київським. Не міг натішитися народ государем своїм.

І оголосив Олега творцем Давньоруської держави — Київської Русі. Зміцнив свій вплив князь Олег, почав данину княжу з земель збирати, огорожу навколо міст руських встановив, щоб не нападали більше сусіди-кочівники. А сам попрямував зі своїм могутнім військом на Візантію, в військовий похід на Константинополь — збільшити територію держави Київського, показати всім силу російську.


Лев VI тоді правил Візантією. Побачивши величезну, непереможне військо Віщого Олега на незліченну кількість кораблів, замкнув ворота міста і обгородив гавань залізними ланцюгами.

Але князя Київського це не зупинило, розум і хитрість допомогли йому і цього разу. А як? — Він вирішив увійти в неприступний, здавалося б, місто іншим шляхом — з того боку, де не було моря, де ніхто не очікував кораблів Олега: «І повелів Олег своїм воїнам зробити колеса і поставити на колеса кораблі». В атаку його армія попрямувала саме на кораблях на колесах!

Попутний вітер допомагав Олегу, сміливі воїни Київської Русі розкрили вітрила і не попливли, але покотилися на кораблях на Константинополь.

Побачивши цю картину, Лев VI злякався небаченого видовища, відкрив ворота міста і здався. Трофеєм в цій нелегкій битві виявився договір, завдяки якому Київська Русь могла встановлювати свої правила торгівлі по всій Візантії. Так Київська Русь стала найпотужнішим, великим і багатою державою в межах Європи та Азії.

Однак, візантійці, які не зуміли відстояти Константинополь, придумали хитрий хід усунення переможця: «якщо Олега неможливо перемогти в бою, то потрібно знищити його хитрістю», і на званій вечері в честь переможця запропонували йому покуштувати їжі заморської. Але государ Київської Русі був розумний і обережний. Він розумів, що навряд чи новонабутий піддані стануть його зустрічати з розпростертими обіймами і від душі пригощати стравами.

Тому і здалося йому підозрілим настільки несподіване гостинність вчорашніх ворогів. Відмовився він від ласощів. Правильно зробив — отруєні були вишукані страви. Саме тому його і прозвали О.Скрипкою Олегом — відав він, що неспроста йому піднесли таке частування.

Довго правил Віщий Олег на благо землі російської. Але передбачили йому одного разу волхви, що смерть вони прийме від свого ж коня. Чи не повірив Олег волхвам — адже був кінь йому найкращим другом, пройшов з ним стільки битв. Проте, в той же день видав князь указ, яким зобов’язав своїх слуг піклуватися про коня так, щоб ні в чому не знав його бойовий друг відмови, годувати його свіжим вівсом і поїти прісною водою.

Минуло ні багато — ні мало — 4 роки, вже й пророкування забулося, і життя йшло своєю чергою, так приснився Олегу сон, в якому волхви знову передрікали князю Київському швидку смерть від коня свого. Однак коня на той час уже не було в живих — помер княжий улюбленець.

Але не знаходив Віщий Олег, прокинувшись, собі спокою, мучив його питання — як же може нашкодити йому той, якого вже й в живих немає, і вирішив він відвідати могилу коня свого. Прийшов до пагорба, де покоїлися останки бойового товариша, і запитав у волхвів: «Його чи мені боятися? ..» Як виявилося — так, його. Змія, що влаштувала собі гніздо в кінському черепі, вжалила князя Київського, захищаючи свій притулок.

Чи не в бою загинув Віщий Олег. Прийняв смерть від коня свого, як і було передбачено. Так дивно і безглуздо закінчилося життя великого людини, князя Київської Русі. Але пам’ять про його великі діяння і перемоги залишається в століттях.

Олега Новгородського зазвичай починають відраховувати становлення давньоруської держави. Фігура його дійсно знакова, оскільки визначила початок нової епохи, нової ери. Його життя, як і смерть, має багато загадок для істориків. Але все ж князь коротка біографія якого буде розглянута нижче, — особистість досить цікава для дослідників і звичайних любителів старовини.

Поява на Русі

Біографія якого нам відома лише коротко, вважається засновником Давньоруської держави. Він був родичем легендарного варяга Рюрика, тобто був братом Ефанда — дружини полководця. Є думка, що був він звичайним воєводою, якого вікінг безмірно довіряв. Інакше хіба доручив би йому відвезти свого малолітнього сина? Варто думати, що Олег діяв за згодою з Рюриком, а може, і мав певну свободу. Так чи інакше, але досить швидко він заволодів Смоленськом і Любечем, а потім і Києвом. До слова, золотоверхий місто було їм захоплений хитрістю: варяг виманив через стін (які також ймовірно були вікінгами) і вбив їх, оголосивши себе князем.

Досягнення і успіхи

Князь Олег, біографія якого розглядається в даній статті, зміцнив владу чи то заручившись підтримкою сусідніх з Києвом племен слов’ян, то чи підкоривши їх. Він встановив для них данину, яка не сильно обтяжувала людей. Але його військові успіхи були дійсно вражаючими. Походи проти хазар позбавили руські землі від необхідності платити каганату полюддя. Пал великий Царгород, на брамі якого, згідно з літописом, князь прибив свій щит. В результаті російські купці могли без мит торгувати з Візантією, отримувати від неї всіляку підтримку. Таким чином, князь Олег Віщий, коротка біографія якого розглянута вище, має більше заслуг перед Руссю, ніж Рюрик. Тим більше, що про родоначальник княжої династії практично нічого не відомо.

Похід на Царгород

Князь Олег, коротка біографія якого освітлена в Повісті временних літ, — особистість непересічна. Він організував знаменитий похід на Константинополь, після якого отримав своє прізвисько — Віщий. Літопис говорить, що він відправив у місто величезне військо на двох тисячах човнах. У кожному човні містилося по чотири десятка дружинників. Імператор наказав закрити ворота столиці, залишивши на поталу ворогам передмістя і села. Але київський князь велів причепити до кораблям колеса, на яких військо дійшло до воріт Царгорода. Візантійці були в подиві, тому здалися, пропонуючи Олегу щедру данину і світ.

А чи був похід?

Князь Олег, коротка біографія якого знайдеться практично в кожному підручнику історії, — фігура суперечлива. У дослідників є більше запитань, ніж відповідей про його життя. Наприклад, факт походу на Візантію здається недостовірним. Все тому, що автори з Константинополя детально описували все нападу на їхню країну, але про похід Олега вони не згадують. Крім того, повернення з Царгорода Олега і Володимира Великого дуже схожі. Можливо, це опис одного і того ж події. У той же час після Олега в південне місто ходив і Ігор, який також здобув перемогу. Про це заявляють і європейські автори, які вели хроніки тих років.

Чи була змія?

Київський князь Олег, біографія якого відома ще і з уроків літератури, помер так само загадково, як і з’явився на Русі. У тій же описується, що колись волхв передрік йому смерть від улюбленого коня. Варяг був забобонним, тому сів на іншу тварину, а улюбленця доручив слугам, наказуючи піклуватися про нього до його смерті. Згадав правитель про нього під час бенкету, але виявилося, що кінь давно загинула. Сум про улюбленця і злостячись, що повірив волхвам, князь вирушив до кісток. Але коли він наступив на череп, побачив змію, яка тут же вжалила його в ногу. Олег помер від отрути.

Князь Олег, біографія якого давно вивчена, міг загинути інший смертю. А оповідь про коня і змії, можливо, запозичене з саги про Орварде Одде. Хоча деякі вчені вважають, що герой скандинавських сказань і Віщий Олег є одним і тим же особою. Але є кілька фактів, які дозволяють замислитися над тим, чи міг бути сюжет про загибель князя правдивим. Серед них такі:

Чи могла змія прокусити шкіряний чобіт, який носили на Русі? Швидше за все, немає, або Олег прийшов на гору до кісток коня босим?

А що якщо змія стрибнула і вкусила князя вище халяви чобіт? Але на території України в таких гадюк немає!

Як правило, змія, перш ніж вжалити, шипить і намагається втекти. Чи міг це не помітити Олег або його наближені?

Як варіант, князь загинув від отрути, але змію йому підсунули навмисне або отруїли Олега заздалегідь. Встановити, де істина, на жаль, неможливо.

Ще кілька цікавих фактів

Російський князь Олег, біографія якого читачеві вже відома, згадується не тільки в літописах Києва і Новгорода. Аль-Масуді (арабська автор) говорить про невдалий похід русів (500 кораблів!) На чолі з Олвангом і Ал-диром на Персію. Частина видобутку вони віддали хазарам, але останні зрадили їх і перебили всіх. Там загинуло близько тридцяти тисяч дружинників, а хто відступив за Каспій, були перебиті волзькими булгарами. Таким чином, легендарний князь загинув в поході, як і личить відважному варягові.

Ось такий він, розумний і войовничий князь Олег. Біографія його повна білих плям, через які навколо цієї фігури зберігається ореол загадковості і таємничості. Можливо, час знайде відповіді на всі питання.

On Лютий 2, 2010

Як нині збирає віщий Олег
  Помститися нерозумним хозарам:
  Їх села і ниви за буйний набіг
  Прирік він мечам і пожеж;
  З дружиною своєю, в цареградской броні,
  Князь по полю їде на вірному коні.
А. С. Пушкін «Пісня про віщого Олега»

«Русь, звідки ти?» — питання, що спонукає до роздумів і дискусій протягом багатьох років. Ще у XII столітті літописець Нестор, складаючи «Повість временних літ», ставив перед собою завдання з’ясувати, «звідки пішла Руська земля, і хто в ній найперший почав княжити, і звідки Руська земля такою стала». Відповіді на це питання визначалися тими історичними умовами, зокрема, політичними, в яких заходила мова про походження Русі. Не обходилося без різних ідеологічних нашарувань. Очевидно, настав час поглянути на часи Київської Русі зважено, розсудливо. Історія не повинна бути мертвою. Потрібно не просто фіксувати і висвітлювати події, а визначати ті фігури, події, мотиви, які викликають певне бачення в контексті сучасних суспільно-політичних і культурних процесів. Там, в глибині століть, ми можемо знайти відповіді на питання, які ставить перед нами сучасна епоха. Моя розповідь — про князя Олега — державника, який першим консолідував Русь, герої, яке прославилося походами на Царгород і залишив на міських воротах свій щит, чарівника, якого легенди наділили надприродними здібностями і розумом.
Князь Олег (879-912) Після смерті Рюрика почав правити в Новгороді. Йому підпорядковувалися навколишні племена: чудь, меря, ільменські слов’яни, весь, кривичів. З них і ще з варягів зібрав він велике військо і рушив на південь. Зайняв Смоленськ, посадив там правити свою людину.

Пішов в землю сіверян і незабаром посадив свого ставленика в Любечі. Приплив 882 році до Київських гір і не розраховуючи взяти сильну фортецю штурмом, Олег пішов на військову хитрість. Сховавши воїнів у човнах, він послав до княжив у Києві Аскольда й Діра сказати звістка про те, що з півночі приплив купецький караван і він просить князів вийти на берег. Нічого не підозрюючи київські правителі прийшли на зустріч. Воїни Олега вискочили із засідки і оточили киян. Олег підняв на руки маленького Ігоря і заявив київським правителям, що вони не належать до князівського роду, але він сам «є роду княжа», а Ігор є сином князя Рюрика. Аскольд і Дір були вбиті, а Олег утвердився в Києві. Увійшовши в місто, він заявив: «Так буде Київ матір’ю городам руським». З цього, власне, і починається історія Київської Русі. Олег активно будує міста, щоб утримати завойовані землі і захистити їх від набігів кочівників. Першою ознакою держави став також регулярний збір данини з підвладних племен.


Так Новгородський північ переміг Київський південь. Але це була лише чисто військова перемога. » І економічно, і політично, і в культурному сенсі Середнє Подніпров’я набагато обігнало інші східнослов’янські землі. В кінці IX ст. це був історичний центр російських земель, і Олег, зробивши Київ своєю резиденцією, лише підтвердив це положення. Виникло єдине давньоруська держава з центром у Києві. Сталося це в 882 г.Главним заняттям Олега було розширення меж держави на схід і захід від Дніпра. У 883 році йому підкорилося плем’я древлян. Але найзнаменитіший його діяння — це встановлення тісних контактів з Візантією.


Під час цієї війни князь Олег проявив себе рішучим і підступним воєначальником, неабияким організатором. Оволодівши київським престолом і провівши тут близько 30 років (помер Олег в 912 р), він відсунув у тінь Ігоря. На цей рахунок серед істориків немає єдності. Одні вважають, що Олег з’явився спочатку просто регентом при малолітньому Ігоря, а потім узурпатором його влади. Інші вважають, що в ту пору на Русі, як і в інших країнах Східної Європи, ще не існувало міцної спадкової влади, а на чолі держави вставав найсильніший вождь, за яким йшла дружина. Таким і виявився Олег після смерті Рюрика.

Свої військові успіхи Олег на цьому не завершив. Влаштувавшись в Києві, він обклав даниною підвладні йому території — «заставив данину» новгородським словенам, кривичам, іншим племенам і народам. Олег уклав з варягами угоду і зобов’язався сплачувати їм щорічно по 300 срібних гривень за те, щоб на північно-західних кордонах Русі був мир. Він зробив походи на древлян, сіверян, радимичів і обклав їх даниною. Але тут він зіткнувся з Хазарією, яка вважала сіверян і радимичів своїми данниками. Військовий успіх знову супроводжував Олегу. Відтепер ці східнослов’янські племена припинили свою залежність від Хазарського каганату і увійшли до складу Русі. Данину хазар залишалися в’ятичі.


На рубежі IX — Х ст. Олег зазнав відчутної поразки від угорців. В цей час їх орда пересувалася по Причорномор’я на захід. По дорозі угорці обрушилися на руські землі. Олег був розбитий і замкнувся в Києві. Угорці зробили облогу міста, але безуспішно, і тоді між противниками був укладений мирний договір. З тих пір став діяти угорсько-російський союз, який проіснував близько двох століть.


Об’єднавши східнослов’янські землі, відстоявши їх від натиску чужинців, Олег надав князівської влади небачений досі авторитет і міжнародний престиж. Тепер він приймає на себе титул князя всіх князів, або великого князя. Решта ж володарі окремих російських князівств стають його данниками, васалами, хоча і зберігають ще права по управлінню в своїх князівствах. Русь з’явилася на світ як об’єднане східнослов’янське держава. За своїми масштабами воно не поступалося імперії Карла Великого або території Візантійської імперії. Однак багато його райони були мало заселені і погано придатні для життя. Занадто велика була і різниця в рівні розвитку різних частин держави. З’явившись відразу як багатоетнічного освіту, ця держава не відрізнялося тому тієї міцністю, яка характеризувала держави, де населення було в основному однонаціональних.

Вже перші сутички з хозарами і похід проти уличів і тиверців показали зовнішньополітичні інтереси молодої держави. Русь прагнула, по-перше, об’єднати всі східнослов’янські племена; по-друге, забезпечити для російського купецтва безпеку торгових шляхів як на Схід, так і на Балканський півострів; по-третє, опанувати важливими у військово-стратегічному сенсі територіями — гирлом Дніпра, гирлом Дунаю, Керченською протокою.

У 902 році, залишивши в Києві правити сина Рюрика Ігоря, Олег здійснив свій знаменитий візантійський похід. Його військо було численним і різноплемінним: варяги, ільменські слов’яни, чудь, кривичі, меря, поляни, сіверяни, древляни, радимичі, хорвати, дуліби, тиверці. Літописець говорить, що попливли по Дніпру дві тисячі кораблів по сорок чоловік в кожному. Та ще по березі стрибав верхове військо. Швидше за все, це поетичне перебільшення. Вірогідним є те, що Олег з військом переплив Чорне море і дістався-таки до Босфору, на якому стояла столиця Візантії Константинополь (Царгород в літописі). Зараз це місто знаходиться в Туреччині і називається Стамбул.

Греки, щоб не допустити північних варварів до міста, перекрили ланцюгами вхід в бухту «Золотий Ріг». Олег висадившись на берег, почав спустошувати околиці міста. Але все-таки дуже хотілося потрапити в казкове місто, і тоді, каже літопис, Олег придумав небачену хитрість. Витягнувши на берег човна, він велів поставити їх на колеса. Розпустили вітрила, і, піймавши вітер, човни рушили по суші, як по морю. Греки смертельно перелякалися і вислали послів з проханням не руйнувати міста, а краще взяти данину. При цьому і греки були не без хитрості: вони спробували отруїти Олега, надіславши отруєне частування. Але їх хитрість не вдалася. Довелося за всіма правилами вести переговори. Зберігся договір з Візантією — перший міжнародний документ молодої держави.

За мирним договором візантійці зобов’язалися виплатити Русі грошову контрибуцію, а потім щорічно сплачувати ще й данину, надавати для приходять до Візантії російських послів і купців, як і для представників інших держав, певне продовольче зміст. Олег домігся для руських купців права безмитної торгівлі на візантійських ринках. Руси навіть отримали право митися в константинопольських лазнях стільки, скільки вони захочуть. Договір був закріплений під час особистої зустрічі Олега з імператором Левом VI.


Поряд з виплатою данини греки вступали в торгові відносини з Києвом. Цікаво, що в договорі обумовлюється таке положення: в Константинополі росіяни можуть жити тільки у Св. Мами, чиновники переписують їх імена; входити в місто вони можуть тільки без зброї і не більше ніж п’ятдесят чоловік одночасно в супроводі імператорського чиновника. Торгувати можуть безмитно. Вирушаючи додому, Олег і його воїни повісили свої щити на воротах знаменитого міста в знак перемоги: пам’ятайте в пушкінської баладі: «Твій щит на вратах Цареграда!»


У 911 р Олег підтвердив свій мирний договір з Візантією. В ході тривалих посольських переговорів був укладений перший в історії Східної Європи розгорнутий письмовий договір між Візантією і Руссю. Цей договір відкривається багатозначною фразою: «Ми від роду руського … послані від Олега, великого князя руського, і від усіх, хто під рукою його — світлих і великих князів, і його великих бояр …» У договорі підтверджені «мир і любов» між двома державами. У 13 статтях угоди сторони домовилися з усіх потрібних економічним, політичним, юридичним питань, визначили відповідальність своїх підданих у разі вчинення ними будь-яких злочинів. В одній зі статей йшлося про укладення між Руссю і Візантією військового союзу. Відтепер російські загони регулярно з’являються в складі візантійського війська під час його походу на ворогів.

Цей договір, що містить юридичні норми взаємин росіян з греками. Літописець сумлінно перераховує всі пункти цього договору. Дивно, як швидко зуміли слов’яни прийняти основні закони християнської держави: по ним каралися вбивство, членоушкодження, злодійство, лжесвідчення. Істинність показань свідків встановлювалася за допомогою клятви за правом своїм своєї релігії. За найтяжчі злочини покаранням була смерть, за злодійство або членоушкодження — грошові штрафи на користь потерпілого.

І може бути, саме дивне, що сторони домовлялися про взаємодопомогу в чужому краю наприклад, викупити з неволі російського або грека, проводити його додому, де родичі повернуть гроші. Після укладення договору посли з багатими подарунками повернулися до Києва.


Це було останнє славну справу за князювання Олега. Він правил 33 роки з 879 по 912 рік. Місце його поховання точно не відомо. В історію Олег увійшов під іменем «віщий», тобто ясновидець, знає майбутнє. Київська Русь епохи раннього Середньовіччя славилася, як і багато інших держав Європи, високо розвинуте мистецтво, яке творили співаки. Вони супроводжували князя з його дружиною в походах, спостерігали за їх подвигами і звеличували в піснях.


Так створювався героїчний епос. Князь-герой, звичайно, ідеалізувався. Княжий епос, як і козацький, виникав в найближчому оточенні князя, прославляв кодекс лицарської честі. Він творив героя, перед яким будуть схилятися покоління. Крім того, в народній уяві Олег не просто князь, герой, але і чарівник, чародій. Цікаво, що існує багато згадок про язичницьких волхвів, але фактично ніколи не говориться про головне волхві. У багатьох народів детально описуються функції, які повинен виконувати головний маг або волхв племені. Можливо, на Русі головним волхвом був сам великий князь? .. Та й в Києві Олег місцем для своєї княжої резиденції вибрав Лису Гору … Крім того, він мав пророчим даром, був відунів. Олег постає як чарівник і через звукового збігу Вольга-волхв, а ім’я Олег в скандинавських мовах перекладається як «віщий», «святий».


За словами С. М. Соловйова, в історії він залишився збирачем племен, будівельником міст і зачинателем порядку. Легендами овіяна і смерть Олега (згадаймо «Пісня про віщого Олега» Олександра Пушкіна). Ця розповідь, поміщений в «Повісті временних літ» під датою 2 вересня 912 року, перегукується зі слов’янсько-скандинавськими сагами. Олег зустрівся в лісі з волхвами, напророкував князю смерть від коня. Він повірив у це пророцтво і більше ніколи не сів на свого коня. Дізнавшись згодом, що кінь помер, Олег прийшов на поле, де були його кістки, і поставив ногу на череп. Тоді з черепа виповзла змія і вкусила його. Так Олег зустрів свою смерть. Згадаймо билини про Вольге, де богатир народжується від Змія, якого зустріла його мати. Таким чином бачимо, як син Змія приймає смерть від змії. Це вічна ідея циклічності життя — все повертається туди, звідки прийшло. «Повість временних літ» пише, що похований Олег у Києві на Щекавиці (а Щек також означає «змій»).


Олег залишив після себе Русь потужним і сильною державою, так що історія віддала йому належне. Очевидно, Олег — перший, кого можна назвати харизматичним лідером, значною фігурою в історії України-Русі, правителем, завдяки якому держава впевнено рухалася історичним шляхом.

Після смерті могутнього воїна Олега створене ним держава стало розпадатися: повстали древляни, до кордонів Русі підійшли печеніги. Але Ігорю і російської верхівки вдалося запобігти розпаду …

ВІЩИЙ ОЛЕГ — Правитель СТАРОДАВНЬОЇ РУСІ

Ім’я князя Олега в історії держави Російської носить на собі печать напівлегендарний. Причина тут бачиться не стільки в його діяннях, скільки в крайній убогості письмових джерел про нього.

До наших днів збереглися тільки дві літописі, що розповідають скупими рядками про діяльність Олега, — «Повість временних літ» і Новгородський літопис молодшого ізводу, оскільки початок літопису старшого ізводу не вцілів. Є ще документи, що походять з Візантії, мусульманських країн, Хазарії. Але і в останніх джерелах відомості малі і уривчасті.

… У 879 році на Новгородській — Північної — Русі відбулася знаменна для історії подія. У Новгороді вмирав правив тут варязький князь Рюрик. Згідно «Повісті временних літ», він передав правління своєму родичу Олегу за малоліттям сина Ігоря. За деякими літописними відомостями, Олег припадав Рюрика племінником, а спадкоємцю-синові було всього два роки.

Н. М. Карамзін скаже з цього приводу у своїй «Історії держави Російської», в першому з її дванадцяти томів: «Сей опікун Ігорів скоро прославився великою своєю відважним, перемогами, розсудливістю, любов’ю підданих». Такий утішний відгук про першого правителя Київської Русі навіяний літописними «похвальними» словами.

Три роки по літописах нічого не було чутно в Києві про нового новгородського правителя. Як показали подальші події, князь Олег швидше за все витратив цей час на діяльну підготовку військового походу з метою захоплення міста Києва та взяття під контроль всієї сухопутної частини торгового шляху «із варяг у греки». Готувалося велике на той час військово-політичне підприємство.

У 882 році князь Олег, зібравши велику рать з варягів, новгородців, кривичів, чуді від Ізборську, весі від Белоозера і мери від Ростова, пішов водою на Київ. Військо пливло на човнах, кінних воїнів в північних землях було небагато. Слов’янські однодеревки з нашитими бортами можна було швидко розібрати і знову зібрати. Такі судна легко переносили по суші з однієї річки в іншу.

Основу князівської дружини становили вікінги — варяги, вихідці зі Скандинавії. Дружинники були в кольчугах або залізних лускатих сорочках, в залізних же шоломах, з сокирами, мечами, списами і дротиками (короткими метальними списами). Дружина складалася з професійних воїнів, які жили за рахунок своєї частки в збирається данини і військової здобичі.

Відмінною рисою російських воїнів в давнину був червоний — червлений — колір щитів. Великі розмірами, дерев’яні, то в’язні залізом, вони фарбували в червоний колір. У бою дружинники могли вишикуватися щільними рядами, прикрившись від ворога високими щитами, які добре переховували воїнів від стріл і дротиків.

Прості ж ратні люди, ополченці слов’янських племен — «ВОІ» — одягалися і озброювалися набагато простіше. На лайку вони в своїй масі йшли в одних портах, кольчуг майже не мали. Озброєні вони були списами, сокирами, луками і стрілами, мечами і ножами. Кінних серед «воїв» майже не було.

Своє військо князь Олег, з яким знаходився і маленький Ігор, вів по знаменитому не в одному столітті шляху «з Варяг в Греки». По ньому скандинавські вікінги, які одночасно були і вельми заповзятливими купцями, «походжали» в південні європейські моря через Балтійське (Балтійське) море, Фінську затоку, вгору по Неві, по Ладозькому озеру, вгору по Волхову, по озеру-Ільмень, вгору по Ловати , потім по волоку і по Дніпру. Далі варяги пливли по Понт-морю (Чорного) в Царгород-Константинополь. А звідти вони потрапляли в Середземномор’ї.

По дорозі на Київ князь Олег зайняв місто Смоленськ, стольний град племені слов’ян-кривичів. Він взяв його під свою «руку» без бою, оскільки серед його дружинників виявилося чимало кривичів. У Смоленську правитель Північної Русі поставив посадником «чоловіка» з числа ближніх дружинників.

Для того щоб заволодіти Києвом, яким правили варяги Аскольд і Дір, його одноплемінники, князь Олег діяв віроломно. Або, інакше кажучи, проявив військову хитрість, якою завжди відрізнялися скандинавські вікінги.

Підійшовши до Києва, Олег приховав майже всіх воїнів в засідках і човнах за високими бортами. Він послав до киян вісника сказати, що варязькі купці разом з маленьким новгородським князем тримають шлях до Греції та бажають побачитися зі своїми земляками-варягами. Варязькі ватажки Аскольд і Дір, що не запідозривши обману, вийшли на берег Дніпра без особистої охорони, хоча і мали чималу варязьку дружину, за допомогою якої управляли київськими землями.

Коли Аскольд і Дір вийшли на річковий берег до приставшим турам, з них і засідок вискочили Олегові дружинники і оточили їх. Олег сказав київським правителям: «Ви володієте Києвом, але ви не князі і не княжого роду; я є княжий рід, а це син Рюрика ». З цими словами Олег підняв з човна маленького княжича Ігоря. Ці слова прозвучали смертним вироком Аскольда й Діра сказати. Під ударами мечів вони впали мертвими до ніг варяга Олега. Він, позбувшись таким чином від київських правителів, вже без жодних зусиль заволодів містом. Ні київська варязька дружина, ні городяни опору не чинили. Вони визнали нових правителів.

Тіла Аскольда і Діра були поховані на горі поблизу міста. Згодом на могилі Аскольда була поставлена \u200b\u200bцерква Святого Миколи. Поблизу могили Діра — храм Святої Ірини. Аскольдова могила збереглася до сих пір.

Жорстокість варяга Олега по відношенню до своїх одноплемінників Аскольда й Діра сказати цілком зрозуміла.

Історія правління Києвом цими двома вікінгами така. Вони відпросилися у князя Рюрика піти шукати військового щастя в Царгород-Константинополь, але по дорозі на південь осіли в Києві. Вони звільнили городян від данини хозарам, підпорядкували собі сусідні слов’янські племена. Такий стан двох заповзятливих варягів зробило їх сильними і могутніми. Тепер вони ставали небезпечними для «природного» княжого роду вікінгів, який правив російськими землями, сидячи в Новгороді.

Олег, ставши попечителем маленького Ігоря, задумав об’єднати Руську землю під княжої владою Рюриковичів. Він вирішив прибрати до рук великий водний торговий шлях, але для цього потрібно перш за все оволодіти Києвом.

Оволодіння Києвом обійшлося малою кров’ю, Олег і його новгородська дружина були язичниками і з великим невдоволенням спостерігали за Аскольда і Діра, які не тільки стали сильними, правлячи Києвом, а й прийняли християнство, яке тільки-но почало робити щеплення на Русі.

Те, що князю Олегу довелося діяти проти Аскольда і Діра шляхом військової хитрості, свідчить перш за все про те, що вони володіли численною дружиною, яка могла вступити з яка прийшла з Новгорода раттю у відкритий бій. Крім того, застосування проти ворога хитрості було складовою частиною ведення воєн, її елементом. Тому, хто вдало обманював ворога, доводилося чути на свою адресу хвалебні слова. До всього іншого київські правителі так і не зуміли дізнатися, який великий похід готує проти них в Новгороді князь Олег, що правив від імені маленького Ігоря Рюриковича.

Місцезнаходження Києва на берегах Дніпра сподобалося Олегу. По річці можна було легко входити в торгові стосунки з грецькими колоніями в Криму, з Болгарією і Хазарією, з Константинополем. До того ж князь Олег увійшов до Києва як переможець, і городяни, страхіття кривавою розправою над їх недавніми правителями-варягами і сильною дружиною Олега, визнали в ньому свого законного правителя.

Літопис свідчить: перше слово, яке сказав князь Олег про град Київ — «Це буде мати городам руським». Олег переніс княжий «стіл» з Новгорода до Києва, залишивши на берегах Волхова свого посадника.

Після цього князь Олег розгорнув будівництво міст-фортець на землях слов’янських племен, йому підвладних. У ці укріплені містечка правителем Київської Русі призначалися посаднікі- «мужі», вони правили від імені князя, збирали данину, яка в чималої частини йшла на утримання варязької дружини. Тільки один Новгород давав щорічно данину в 300 срібних гривень, на ті часи величезну грошову суму.

Олег ставився до тих ватажкам скандинавських вікінгів, які просто не могли жити без війни, завойовницьких походів, атмосфери небезпек і ратної слави. Київ, який стояв на кордоні з Диким Полем, де кочували войовничі народи, і від якого йшов прямий Турову шлях в Чорне море, як не можна краще влаштовував правителя Київської Русі.

У той час володіння російського князя-варяга не мали чітких державних кордонів, не було і надійного зв’язку між окремими землями, які платили данину київським власнику. Не всі слов’янські племена підкорялися йому. До того ж сусіди у великій родині слов’янських племен постійно творили один одному «тісноту» — тобто нападали на сусідів.

У перший же літо князь Олег здійснив військовий похід на плем’я древлян. Вони жили в дрімучих лісах на берегах річки Прип’яті. Древляни зустріли Олегово військо зі зброєю в руках, не бажаючи підкорятися київському князю-варягові. Але в битві древляни зазнали поразки і були змушені стати данниками переможця, зобов’язавшись платити данину князю Олегу чорними куницями — древлянське лісу відрізнялися великою кількістю хутрового звіра.

Наступні два роки пішли у Олега на підкорення землі двох інших слов’янських племен — дніпровських сіверян і суміжних з ними радимичів. Вони проживали на схід від Київщини. У той час ці два племені платили данину хозарам, які приходили за нею з Дикого Степу кінним численним військом. Жителям півночі і радимичів було не під силу боротися одним проти Хазарії.

Князь Олег повів себе як майстерний дипломат-правитель. Прийшовши в землі сіверян з сильною дружиною, він наклав на них данину легку, але з умовою, щоб плем’я відтепер не платило данину хозарам. Олег сказав старійшинам сіверян: «Я хазарам недруг, а не вам». Вірність і доброзичливість сіверян забезпечувало безпеку повідомлення південних російських областей з північними.

Плем’я радимичів проживало на берегах річки Сож. Воно погодилося платити данину Києву в тому ж розмірі, як і Хазарії: по дрібній монеті — щляге — з кожної сохи. Однак таке рішення радимичів не припало до душі князю Олегу. Він заявив їм: «Не давайте хозарам, але мені давайте».

Таким чином, була знищена влада хана Хазарії над слов’янськими племенами, які мешкали на території сучасних Чернігівської області України та Вітебської області Білорусі. У самій Хазарії, чиє колишню могутність йшло до занепаду, «дрімали», не бачачи серйозної для себе загрози в діях новоявленого київського правителя.

Після цього київський князь звернув свою зброю і дипломатію на землі дніпровського лівобережжя, а потім і правобережжя, де проживали слов’янські племена, ще не платили данини стольному Києву. Давньоруський літописець називає в числі підданих князя Олега племена дулібів, тиверців і хорватів.

Незабаром новому київському правителю довелося зіткнутися з кочівниками, які вийшли зі сходу до берегів Дніпра. Це були угри, чи нинішні угорці, які колись мешкали поблизу Уралу. Угрів тиснув більш могутній кочовий народ — печеніги. Князь Олег пропустив прибульців на захід через свої володіння. Чи було це зроблено дружелюбно або він відбив їх від Києва силою — в літописах про це нічого не говориться.

До 906 року князь Олег правил Руською землею, облаштовуючи її державне правління. На той час його вихованець-родич Ігор підріс і «змужнів літами». Але він не вимагав свого княжого спадщини у властолюбного ватажка вікінгів Олега, оточеного вірною варязької дружиною і овіяного ратною славою.

Однак жага військових перемог і подвигів на полі брані не давала спокою князю Олегу. Заволодівши шляхом з Варяг в Греки, зміцнивши князівську владу в усіх приєднаних землях, він став готуватися до великого походу на Царгород-Константинополь, столицю могутньої Візантійської імперії. Тим більше, що до нього Аскольд і Дір зробили успішний похід проти візантійських греків.

На державний устрій Київської Русі та військові приготування до цієї великої війни проти Візантії у князя Олега пішло 23 роки. Давньоруські літописи за цей час відзначають лише два великі події. Це прохід повз Києва на захід кочового народу угрів і одруження змужнілого князя Ігоря.

На той час подорослішав Ігор вже допомагав правити Руссю своєму вихователю, який готував його найсерйознішим чином до майбутнього самостійного князювання. Подружжя Ігоря відбулося в 902 році — він одружився на природній слов’янці уродженці села Вибути, що лежить в 12 верстах від Пскова. За красу свого обличчя і рідкісним душевними якостями дівчина була прозвана прекрасний. За літописними переказами, князь Ігор вперше побачив свою майбутню дружину, коли займався звірячої ловом в псковських лісах. Після заміжжя Прекрасний прийняла ім’я Ольги в честь вихователя свого чоловіка.

У Києві все більше збільшувалося число християн, і візантійські патріархи намагалися звернути до істинної віри і самого князя Олега, який був язичником. Як свідчать візантійські хроніки, Стародавня Русь того часу вважалася шестидесятих архієпископством в списку єпархій, що залежать від глави константинопольського духовенства.

Перед Царгородського походом князь Олег досить добре вивчив військову організацію Візантії. Цю інформацію він черпав з перших рук. Так, відомо, що в 902 році близько 700 русів, або київських варягів, служили на імператорському флоті, за що їм платили з державної скарбниці «100 літрів золота».

У 906 році князь Олег виступив у великий похід на Царгород, залишивши за себе в Києві Ігоря. У поході брала участь не тільки князівська дружина, що складалася в своїй більшості з варягів, але і воїни слов’янських племен, підвладних Києву: новгородські слов’яни, кривичі, поляни, сіверяни, древляни, радимичі, хорвати, волиняни, або дуліби, тиверці, багато «воїв» прийшло з земель, де проживали чудь і меря.

Військо зібралося для походу на ті часи, величезна. Турову флот налічував дві тисячі морехідних кораблів, на кожному з яких вміщувалося по сорок чоловік зі зброєю і припасами. Кіннота йшла берегом Дніпра. Таким чином, військо русів налічувало не менше вісімдесяти тисяч чоловік. Тури благополучно подолали дніпровські пороги і вийшли на простори Чорного моря. Уздовж західного берега човни йшли на веслах і вітрилах.

Коли військо русів підійшло до Царгорода, греки зачинили міську гавань залізними ланцюгами, які були непереборною перешкодою для кораблів. У дні світу ці ланцюги лежали на дні гавані, в разі ж військової небезпеки їх піднімали над водою і таким чином столиця Візантійської імперії захищала себе з боку протоки Босфор. З суші її охороняла потужна кріпосна стіна — висока і практично недоступна для нападників місто «варварів».

Князь Олег не міг не оцінити фортеця стін Царгорода і тому зрозумів, що взяти його можна тільки військовою хитрістю. Спершу він «воював» біля міста, творячи великі спустошення. Візантійці з висоти міських стін спостерігали за численними пожежами, які перетворювали на попіл навколишні селища, заміські маєтки і вілли імператорських вельмож.

Після цього Олег зайнявся самої візантійської столицею, яку тримав в щільній облозі. Він наказав витягнути тури на берег, поставити на колеса і розпустити вітрила. Коли сильний попутний вітер наповнив вітрила, сотні російських тур, пройшовши по перешийку, виявилися в водах бухти Золотий Ріг по ту сторону залізної ланцюга. Однак справа до штурму Царгорода не дійшло.

Військова хитрість вдалася на славу — величезна Турову флотилія рухалася на місто під вітрилами … по суші. Греки, побачивши таку біду, перелякалися і послали послів до князя русів з покірним словом: «Не губи місто: дамо тобі данину, яку забажаєш».

Геніальність князя Олега висловилася у тому, що він застосував військовий прийом, який не знає аналогів. Він погодився на мир з Візантією, відчуваючи, що якщо вона збереться з силами, то його війську важко буде вистояти. Видобуток же в разі перемоги в битві навряд чи могла бути більшою за ту, що можна було отримати світом. Та й союз Київської Русі з Візантією бачився набагато міцніше, якщо на берегах Босфору не виллється кров.

Олег зупинив похід своєї Турову раті на Царгород. Греки, за звичаєм, винесли ватажкам русів частування — їжу і вино. Але мудрий російський князь не прийняв частування, бо знав, що віроломні візантійці неодмінно пригостять його отрутою. Яд був в усі часи випробуваним знаряддям зовнішньої і внутрішньої політики візантійських імператорів, що не було великою таємницею на Русі.

Греки, бачачи, що їх хитрість не вдалася і князь Олег рішуче відкинув будь-яке частування, з жахом вигукнули: «Це не Олег, а це сам святий Димитрій, посланий на нас від Бога». Тепер візантійцям нічого не залишалося, як прийняти умови світу від переможців.

Похід русів під проводом князя Олега в 906 році на Царгород виявився найвдалішим з усіх походів війська Київської Русі на Візантію. Олег зажадав з греків велику данину: на всі дві тисячі кораблів по 12 гривень на людину. Екіпаж ж човни складався з 40 воїнів-мореплавців. Візантійці погоджувалися на все і просили тільки світу.

Світ був скріплений на особистій зустрічі князя Олега з імператором Левом VI. Вона відбулася після того, як військо русів трохи відступило від міста. Світ опинився дійсно вигідний для Русі — крім великої разової данини (по 12 гривень на кожне весло човна), візантійці клятвено обіцяли надсилати і щорічні відкупи русам, щоб ті більше не ходили військовими походами на землі імперії.

Брати данину було звичайною справою у кожного переможця. Але князь Олег пішов у похід на Царгород не тільки за багатою здобиччю і військовою славою щасливого полководця. Головне, що сказали його посли на переговорах з греками, було наступне:

«Так приходять Русь — посли в Царгород і беруть посольський (хлібне, столовий запас), скільки хочуть: а прийдуть які гості (купці), нехай беруть місячину на півроку: хліб, вино, м’ясо, рибу, овочі, і так творять їм лазню , скільки хочуть. А поїдуть Русь додому, нехай беруть у вашого царя на дорогу свою руку поживу, якоря, канати, вітрила, скільки треба ».

Російським купцям відтепер дозволялося безмитно торгувати на візантійських ринках, перш за все в столиці — Царгороді, як і купцям інших народів, отримувати продовольче зміст (це ж поширювалося і на посольства русів) і навіть митися в знаменитих константинопольських лазнях, скільки захочуть торгові люди з Київської Русі .

Таким чином, головна вимога князя Олега полягало в наступному: кожен російська людина мав право приходити (морем, зрозуміло) в Царгород — Константинополь — і щоб там візантійські влади брали його як доброго і шанованого гостя самої імперії. Грецька влада брали на себе безкоштовне забезпечення російських гостей-купців, поки ті влаштовували свої торгові справи, по крайней мере, на півроку. Можливість вдосталь попаритися в лазні цінувалася не менше рясного частування. Коли купці морем вирушали додому, то їх відпускали як добрих гостей, даючи їстівні припаси і все, що було треба заїжджому в далекі краї людині в далекому шляху по морю і Дніпру.

Олегові вимоги означали: в Царгороді з російськими людьми повинні були звертатися так, як здавна зверталися на Русі з гостями-іноземцями. Це було і законом гостинності, і дипломатичним тактом.

Така вимога, яке лягло в основу мирної угоди Русі з Візантійською імперією, показувало, що греки марно називали слов’ян варварами. Російські люди у себе вдома були набагато лагідніше і ввічливі зі своїми гостями з сусідніх країн і народів, ніж греки. Тому і зажадав князь Олег від них важливого поводження зі своїми одноплемінниками, будь це посли або торгові люди — купецтво і екіпажі торгових суден.

Руси до цього мали чимало образ на візантійців за їх негостинне поводження з тими, хто опинявся в великому торговому місті на берегах бухти Золотий Ріг. Князь Олег, піднімаючи Русь в великий похід на Царгород, хотів і помститися за колишні образи, і продемонструвати військову міць давньоруської держави. Все це вдалося йому сповна.

Звичайно, грецькі посли на мирних переговорах постаралися дотриматися і безпеку міста, і власні торгові, фінансові інтереси. Візантійські вельможі, зі свого боку, просили князя Олега про наступне:

«Нехай приходить Русь в Царгород; але якщо прийдуть без купівлі, то місячину не отримують. Так заборонить князь своїм словом, щоб приходить Русь не витворяла капості (буйства, безчинства) в наших селах. Коли приходить Русь, нехай живе за містом, у Святого Мамонта. Там запишуть їх імена, і по тій розпису вони будуть отримувати своє місячне; перше від Києва, також від Чернігова, Переяслава та інші міста (мова йшла про данину або устроях російських містах — греки зобов’язувалися її платити Києву, Чернігову, Переяслава, Полоцька, Ростова, Любеча та інших російських міст, які перебували під управлінням князя Олега). У Царгород Русь входить тільки в одні ворота, з царьов чоловіком, без зброї, не більше 50 осіб. І нехай творять куплю, як їм треба, не сплачуючи мита ні в чому ».

Такий мирний договір був скріплений клятвеними обіцянками двох государів. Імператор Лев VI за християнським звичаєм цілував хрест. Князь Олег і його мужі-воєводи, по російському закону як язичники, клялися своєю зброєю, своїми богами Перуном і Велесом, «Худоба» богом.

Візантійцям і імператорським чиновникам довелося чимало потрудитися, щоб зібрати ту величезну разову данину, яку потрібно віддати русам, щоб вони пішли до себе на північ. Олегові тури не один день наповнювалися різними товарами, оскільки срібла в скарбниці імперії в достатній кількості просто не виявилося. Тому за вартістю срібних гривень і давалися русам різні товари, які були у великій ціні на торгах в Київській Русі.

Шовкових та інших дорогих тканин виявилося так багато, що на зворотному шляху князь Олег велів своїй дружині зшити вітрила тур паволочние, тобто з різнобарвного шовку. А решті раті «від Землі» — тобто ополчення слов’янських племен — зшити вітрила кропійние — ситцеві.

Коли величезний Турову флот вийшов в Чорне море з протоки Босфор, трапилася велика біда для мореплавців. Сильний вітер швидко розірвав кропійние вітрила з тонкого ситцю. Тоді слов’яни-мореплавці сказали: «Чи залишимося при своїх ряднах, не придатні слов’янам вітрила кропійние».

Перед поверненням на батьківщину князь Олег повісив на ворота візантійської столиці свій щит — як знак закінчення війни і настання світу. Його воїна також прибили свої щити до воріт Царгорода, в знак перемоги над Візантією, яка тепер на довгі роки перетворювалася в данника Русі. З такої нагоди напрошується питання: чи не хотів полководець-дипломат Олег таким жестом продемонструвати грекам, кого слід відтепер бачити своїм захисником. Щит воїна демонстрував насамперед захист, а не напад.

Російське військо повернулося додому з небувало багатою здобиччю: тут було золото і срібло, тканини і вина, фрукти «заморські», різні ювелірні вироби — «узорочье» і багато всякого іншого товару, який був ходок і доріг на торгах Київської Русі і який могли купити у русів і купці-варяги зі скандинавських земель.

Літописці-сучасники так описували повернення щасливого полководця з великого царгородського походу, що завершився в 907 році: «І приде Ольг Києву неса злато і паволоки (шовку) і овочі (фрукта) і вино і вьсяко обрисів. І проз’ваша Ольга Віщий — бяхо бо людие погани і невегласі ».

Так з’явилося історичне прізвисько київського князя Олега — Віщий. Під таким ім’ям він увійшов у вітчизняну історію, в літописі, твори письменників і поетів. А вперше він був названий Олегом О.Скрипкою в Новгородського першого літопису. Прославить своїм поетичним пером київського князя-варяга і поет Олександр Сергійович Пушкін.

Через чотири роки — в 911 році — князь Олег пошле в Царгород представницьке посольство. Візантійська імперія підтвердить свій намір жити з Руссю в світі і її імператор укладе з Олегом першої в історії Східної Європи у письмовій формі мирний договір, в якому було точно записано, як грекам слід поводитися зі слов’янами — в торгівлі і політиці.

Цей дорогоцінний і найдавніший письмовий пам’ятник історії держави Російської зберігся в літописі до наших днів. Ось його зміст:

«Ми з роду Руського, Карл Інголет, Фарлі, Веремід, Рула, Гуди, Руальд, Карн, Флелав, Рюар, Ахтутруян, Лідулфост, Стемид, послані Олегом, Великим Князем Руським, і всіма сущими під рукою його, Світлими Боярами, до вас , Льву, Олександру і Костянтину (братові і синові першого) Великим Царям Грецьким, на утримання і на сповіщення від багатьох років колишній любові між християнами і Руссю, з волі наших князів і всіх сущих під рукою Олега, наступними главами вже не словесно, як раніше , але письмово затвердили цю любов, і клялися в тому згідно із законом Російському своїм зброєю.

I. Першим словом Та вмираючи з вами, Греки! да любимо один одного всією душею, і не дамо нікому з сущих під рукою наших Світлих князів ображати вас: але постараємося, як можемо, завжди і беззаперечно дотримуватися цю дружбу! Також і ви, Греки, так зберігайте завжди любов нерухому до наших Світлим Князям Російським і всім сущим під рукою Світлого Олега. У разі ж злочину і провини і вчинимо тако:

II. Вина доводиться свідченнями; а коли немає свідків, щось не позивач, але відповідач присягає — і кожен так клянеться по Вірі своєї.

III. Русин чи убіет Християнина або Християнин Русина, нехай умре на місці злочину. Коли вбивця будинків і сховається, то його маєток віддати ближньому родичу вбитого, але дружина вбивці не позбавляється своєї законної частини. Коли ж злочинець піде, не залишивши маєтки, то вважається під судом, доки знайдуть його і страчують смертю.

IV. Хто вдарить іншого мечем, або яким посудиною, так заплатить п’ять літр срібла по закону Російському; неімовітий ж так заплатить, що може; да зніме з себе і саму одяг, в якій ходить, і так клянеться по Вірі своєї, що ні ближні, ні друзі не хочуть його викупити з вини: тоді звільняється від подальшого стягнення.

V. Коли Русин вкраде що-небудь у Християнина або Християнин у Русина, і спійманий на крадіжці захоче чинити опір, то господар вкраденої речі може вбити його, не наражаючись стягненню, і візьме своє назад; але повинен тільки зв’язати злодія, який без опору віддається йому в руки. Якщо Русин або Християнин, під виглядом обшуку, увійде в чий будинок і силою візьме там чуже, замість свого, та заплатить утричі.

VI. Коли вітром викине Грецьку ладію на землю чужу, де трапилася ми, Русь, то будемо охороняти ону разом з її вантажем, відправимо в землю Грецьку, і проводимо крізь всяке страшне місце до безстрашного. Коли ж їй не можна повернутися на батьківщину за бурею або іншими перешкодами, то допоможемо веслярам і доведемо ладію до найближчої пристані Руської. Товари та все, що буде в врятованої нами ладіі, та продається вільно; і коли підуть в Грецію наші Посли до Царю, або гості для купівлі, вони з честю приведуть туди ладію і в цілості віддадуть, що виручено за її товари. Якщо ж хто з російських вб’є людину на сей ладіі, або що-небудь вкраде, так прийме винний кара вищезазначену.

VII. Якщо знайдуться в Греції між купленими невільниками Росіяни або в Русі Греки, то їх звільнити і взяти за них, чого вони купцям коштували, або справжню, відому ціну невільників; полонені також нехай будуть повернуті на батьківщину, і за кожного та внесе відкупу 20 золотих. Але Радянські воїни, які з честі прийдуть служити Царю, можуть, буде захочуть самі, залишитися в землі Грецької.

VIII. Якщо невільник Русский піде, буде вкрадений або відібрано під виглядом купівлі, то господар може всюди шукати і взяти його; а хто противиться обшуку, вважається винним.

IX. Коли Русин, службовець Царю Християнському, помре в Греції, чи не розпорядився свого спадку, і рідних з ним не буде, то надіслати його маєток в Русь до милих ближніх, а коли зробить розпорядження, то віддати маєток спадкоємця, зазначеного в духовній.

X. Якщо між купцями та іншими людьми Російськими в Греції будуть винні, і якщо зажадають їх на батьківщину для покарання, то Цар Християнський повинен відправити цих злочинців в Русь, хоча б вони і не хотіли туди повернутися.

Так надходять так і Росіяни в ставленні до Грекам.

Для вірного виконання цих умов між нами, Руссю і греками, веліли ми написати оні кіновар’ю на двох хартіях. Цар Грецький скріпив їх своєю рукою, клявся Святим Хрестом, нероздільна животворної Трійці єдиного Бога, і дав хартію нашої Світлості; а ми, Посли Росіяни, дали йому іншу і клялися по закону своєму, за себе і всіх Російських, виконувати затверджені глави світу і любові між нами, Руссю і греками. Вересня у 2 тиждень, в 15 літо від створення світу … »

Договірні документи були написані на двох мовах — грецькому і слов’янському. Слов’янська грамота була винайдена Кирилом в чеській землі Моравії і мала ходіння в Київській Русі. Посольство князя Олега в Царгород складалося, якщо судити по іменах, в своїй більшості з варягів, які, поза всяким сумнівом, говорили на мові слов’ян і повинні були знати їх грамоту. З іншого боку, при дворі візантійського імператора традиційно перебувало чимало вихідців з Русі, насамперед воїнів, які наймалися до нього на службу.

Цей мирний договір Візантії з Руссю підписав новий імператор Костянтин Багрянородний. Він мав двох улюбленців, які були слов’янами за походженням — Гаврілопула і Василича. У Візантії того часу був і патріарх з слов’ян на ім’я Микита.

Звертає на себе увагу та обставина, що взаємні образи і сварки візантійців і російських купців в Константинополі змусили, як треба думати, імператора і князя Олега включити в договір про мир статті кримінальних законів. Ці статті забезпечували особисту безпеку греків і росіян, що опинилися в чужій країні, їх власність, право спадкування, силу заповітів.

Мирний договір між Київською Руссю і Візантійською імперією свідчить про головне: в X столітті на Русі існувало суворе законодавче право, яке окремими статтями вносилося і в міжнародні договори.

Сьома і восьма статті договору говорять про те, що російські купці торгували невільниками, ними могли бути військовополонені, куплені у сусідніх народів раби, власні злочинці, які за законом Стародавньої Русі позбавлялися особистої свободи.

Імператор Костянтин Багрянородний обдарував Олегові послів золотом, коштовними (дорогими) одягом і тканинами, велів показати їм красу і багатство християнських храмів. У самому Києві і на Русі було вже чимало людей, які відмовилися від вірувань предків і стали християнами. По всій видимості, і серед послів виявилися християни. Посольство з честю було відпущено до Києва. Князь Олег міг бути задоволений результатами дипломатичної поїздки ближніх йому «мужів».

Після повернення з царгородського походу князь Олег відчув, що втомився. Тридцять років владарювання над Руссю не могли пройти безслідно. Літописи свідчать, що відразу ж після збагатив його походу об’єднаного війська слов’янських племен Русі і варягів «великий князь Русский», як було написано в мирному договорі 911 року, зникає не лише зі столиці Русі міста Києва, а й взагалі з російського горизонту.

Вітчизняні історики, зокрема Н. М. Карамзін, пояснюють таке наступним чином. Тоді були інші часи, і правитель не завжди чіплявся костенеющей рукою за трон, на який часто владики сходили не по праву. Олег, по всій видимості, прекрасно розумів, що не можна жити вічно, не можна забрати з собою в могилу то, що ти тут звик вважати своїм.

Колись племінник Рюрика відсунув його сина в тінь великокнязівської влади і той не оскаржував у вихователя своє законне право володіти Руською землею. Він навіть не став васальним Києву новгородським князем. Нині ж князь Олег віддавав вже зрілому чоловікові князю Ігорю велике і могутнє держава, яке увійшло в історію під назвою Київська Русь. Ігор Рюрикович був готовий стати великим князем Київським: він отримав виховання і як правитель, і як полководець.

Поза всякими сумнівами, великий князь Русский Олег з власної волі залишає стольний град Київ і віддає Русь під управління Ігоря, свого вихованця. У літописних джерелах не збереглося достовірних відомостей про те, де він помер і де знаходиться його могила. Легенди вказують його могили в самих різних місцях.

За одними джерелами, князь Олег з Києва виїхав до Новгорода, а звідти в місто-фортеця Ладогу на Волхові, де і помер. Інші кажуть, що тіло його поховано на горі Щекавиця і сучасники літописця Нестора звали це місце Ольгово могилою.

Достовірно одне, що правив Руссю 32 року великий князь Олег помер в 913 році. З вікінгом Рюриком він міг прибути в Новгород тільки юнаків і тому помер в глибокій старості. Так вважає Н. М. Карамзін. Більш точних відомостей про вік князя Олега історія зберегти просто не змогла.

Віщий Олег пішов з життя зі славою вправного правителя, мудрого великого князя російського, великого полководця Київської Русі. Але кров його одноплемінників варягів Аскольда і Діра залишилася плямою його слави. Так само як і жорстокість Олегові дружинників з числа варягів під час царгородського походу. Вихідці зі Скандинавії не тільки на Русі славилися своєю жорстокістю, нерідко відверто безглуздою і дикою. Вікінги, що служили київським князям, виключення не складали.

… Ім’я князя Олега ще за життя було овіяне легендами. Про це свідчать багато літописі. Літописець свідчить про наслідки Олеговою смерті: «народ стогнав і проливав сльози». «І плакали всі люди плачем великим», ховаючи свого Віщого князя, який перший зібрав Руську землю в одну велику державу і голосно прославив російське ім’я своїми вдалими походами і мудрими договорами. Саме таку оцінку правлінню князя Олега дає вітчизняний історик Олександр Дмитрович Нечволодов, який волею долі виріс з командира піхотного полку в великого дослідника Стародавньої Русі і став автором відомої праці «Сказання про Руську землю з найдавніших часів до розквіту російського могутності при Ярославі Мудрому».

З ім’ям князя Віщого Олега у вітчизняній давньої історії пов’язана красива легенда, обіграна поетично даром Олександра Сергійовича Пушкіна. Літописець розповідає, що волхви і чарівники передбачили якось князю Олегу, що він помре від свого улюбленого коня, вірного супутника в військових походах. Тому князь, людина свого часу, забобонний, відправив коня на спокій і більше ніколи не сідав на свого вірного улюбленця. Князівським велінням коню було дано хороший догляд.

Через чотири роки князь Олег згадав про пророкування волхвів і віщунів і поцікавився долею улюбленого коня. Коли ж він дізнався про смерть коня, то виявив бажання побачити його кістки. Поставивши ногу на кінський череп, князь Олег, сміючись, сказав: «Від цього чи чола я прийму свою смерть?» Але в цю хвилину він був смертельно укушений змією, виповзли непомітно з кінського черепа.

Цією народною легендою можна вірити і не вірити, так само як і пророцтвом волхвів і віщунів. Але для історії це чи не єдина найдавніша версія смерті великого князя Руського Віщого Олега. Заперечувати цю версію просто складно, оскільки давньоруські літописи замовчують про останні дні життя першого правителя Київської Русі.


| |

Віщий Олег біографія

Олег – найзагадковіша і важко зрозуміла фігура початковій руської історії. Вперше Олег з’являється на сторінках «Повісті временних літ» у 879 (6387) році у зв’язку зі звісткою про смерть Рюрика. Останній заповів йому справу свого життя, тобто землю Руську і виховання свого сина, малолітнього Ігоря. Розуміючи, що все це не може бути випадковістю, один з найдавніших редакторів «Повісті …» вважав за потрібне пояснити, що Олег припадав Рюрику «деяким родичем». Пізніше обережно висловлена думка перетворилася на прямо протилежне твердження, що Олег – брат дружини Рюрика, про яку нам взагалі нічого не відомо.

Так Олег став «уем» Ігоря, дядьком по матері, що на Русі, на відміну від півночі Європи, робило цих родичів переважними опікунами малолітніх княжичів, які залишилися без батьків. Вони ніби представляли інтереси материнського клану, відстоюючи права спадкоємця від посягань «стриїв», – братів батька, що претендували на родове спадкування. Якщо уважно придивитися, більшість конфліктів раннього середньовіччя в сім’ях європейських та східних володарів викликані саме такими зіткненнями династичних інтересів. Але це вже особлива тема.

Історію Олега можна назвати історією становлення та утвердження давньоруської держави з центром у Києві. «Повість …» малює похід Олега з малолітнім Ігорем на руках з Новгорода через три роки після смерті Рюрика як закономірне, мало не сплановане заздалегідь військове підприємство з розширення новгородських (або княжих?) володінь. Літописець перераховує шість племен – варягів, чудь, словен, мерю, весь, кривичів, хоча цей «результат» скоріше схожий якщо не на втечу, то на вигнання. Втім, весь перелік народів, звідки Олег брав «виття многі» – всього лише пізніше домислювання подій у більш сприятливому для Рюриковичів вигляді.

Насправді, Новгород з усіма передмістями був кинутий Олегом, бо інакше навіщо йому було забирати з собою малолітнього Ігоря? В останньому читач переконується досить скоро. Невідомо, з ким почав війну Олег, проте першим його кроком був вихід до Дніпра у Смоленська, звідки вони з Ігорем і військом по річці спустилися до Києва.

На сторінках «Повісті …» Київ виникає і раніше. Вперше про «гори київські» згадує легенда про апостола Андрія. Потім Київ як «град на горі» з’являється перед очима двох варягів, Аскольда і Діра, що пішли від Рюрика з Новгорода на південь у пошуках пригод. Можна зрозуміти, що їх зустріч з Києвом і княжіння в ньому були чистою випадковістю. Істинну ж мету становив похід на Константинополь, датований «Повістю …» 866 (6374) роком. У свій час А. Аю Шахматов показав, що для опису цього походу автор «Повісті …» використав не які-небудь руські письмові джерела або народні перекази, а запозичив розповідь про набіг русів з тексту продовжувача хроніки Георгія Амартола, причому дата події , зазначена по «14 індикту», могла припадати як на 866, так і на 851 роки, і останнє виявляється більш вірним, так як відповідає даним Симеона Логофета.

Похід Аскольда і Діра, відзначений у візантійській історіографії дивом з ризою Богородиці Влахернської, винос якої з храму підняв бурю, розметав руські човни, закінчився повним розгромом русів. Олег з Ігорем з’явилися під Києвом у 882 році, тобто через тридцять один рік після нещасливого походу, хоча найімовірніше було б припустити розрив тільки в два-три роки. За словами літописця, Олег захопив Київ хитрістю: сховавши воїнів під лавами тур і вийшовши на берег з Ігорем на руках і з «малою дружиною». Можливо, інакше Аскольд і Дір не вийшли б на переговори. Самозвані князі були вбиті, після чого Олег сів на князювання в Києві, оголосивши його «матір’ю міст руських».

Найменше сумнівів викликає застосована Олегом військова хитрість, поширена в той час настільки, що її можна прийняти за літературний «штамп». Здивування викликає інше. Ніяка хитрість не могла допомогти Олегу заховати від очей киян своє численне військо – якщо воно у нього було! – Так що доводиться думати, що ладей у нього було не більше, ніж у звичайному торговому каравані, чому він і повідомив з посланим у місто вісником, що він – «гість», тобто купець, що йде «у греки» від Олега та Ігоря. Вихід князів на берег до торговців теж відповідав практиці тієї епохи.

Торгівля йшла прямо на човні чи біля нього на березі, якщо у приїжджих не було своїх складських приміщень у місті. Питання в іншому – наскільки пояснимий фатальний результат зустрічі і чим він був зумовлений? Можна припустити, що Аскольд і Дір пішли від Рюрика (якщо тільки вони взагалі були з ним пов’язані) не мирно, і в Олега з ними були свої рахунки, які він вирішив, прикриваючись ім’ям Ігоря. Але причому тут заява, якою він обеззброїв і киян, і самозваних князів: «Ви не княжого роду, княжого роду я, а це син Рюрика»? Яке відношення мав Рюрик до Києва і киян? Чи не означає це, що, на думку автора «Сказання …», Аскольд і Дір правили від імені Рюрика, а пізніше – Олега та Ігоря?

У всякому разі, розбір цього епізоду по Лаврентіївському списку літопису повністю підриває довіру до версії новгородського літописання, згідно з якою Ігор був вже повнолітнім князем, Олег – воєводою при ньому, а вони обидва завойовували Дніпро і Київ за допомогою армії союзних племен. Насправді ж тут відображена не зовсім зрозуміла тепер для нас авантюра, блискуче завершена Олегом, який завоював собі князювання (нехай навіть тимчасове), на яке він мав якісь невідомі нам права. Бо, що ще могло спонукати киян спокійно поставитись до вбивства попередників Олега і довірити себе чергового авантюристу-варягові?

Відомості, які повідомляє нам про подальшу державну діяльність Олега «Повість …», короткі, але цікаві. Олег засновує міста, не названі по імені, встановлює розміри данини підлеглим і підкореним народам, і тут ми вперше стикаємося з сусідами Русі. Першими противниками Олега стали древляни, яких він «примучив», потім сіверяни, у яких, як і у радимичів, він перехопив данину, що перед тим платилась ними хозарам. З уличами і тиверцями в нього тривала війна.

Далі буде.

Автор: Андрій Нікітін.

P. S. Старинные летописи рассказывают: А еще помимо всего прочего время правления Вещего Олега знаменательно там, что в этот период была создана первая карта Киева и близлежащих земель. Сегодня же карта Киева отлично перекочевала в интернет, например на хорошем сайте maplos.com можно найти много интересных киевских мест.

Князь Олег коротка біографія | Біографія

Після смерті засновника князівської династії Рюрика в якості опікуна його малолітнього сина Ігоря кермо Князь Олег краткоправления в свої руки взяв князь Олег. Новгород знайшов нового правителя в 879 році. Через 3 роки, у 882 р., зібравши сильне військо, Олег здійснив похід на Київ і здобув перемогу. Цей рік ознаменований як рік становлення Київської Русі, а князь Олег став першим князем нової держави.

Особливість правління князя Олега коротко кажучи полягає в тому, що при ньому не тільки було створено нову державу, але значно розширилися його території. За період з 883 по 885 роки були завойовані нові племена з їх землями. Серед них слов’яни і берега Дніпра, радимичі з берегами Дністра, древляни, а також сіверяни. Нові племена швидко погоджувалися приєднатися до Олега, так як це звільняло їх від сплати більшої данини хозарам. Нові землі негайно обростали містами, а їх мешканці податями. Власне, у цьому й полягала внутрішня політика Олега.

Одночасно з тим, як зміцнювалися стіни Києва, зводилася захист і всієї Київської Русі. На кордонах її Князь Олег коротка биографиястроились фортеці-застави, на яких дружинники несли постійну службу. Крім того, для захисту території племена, що живуть у прикордонній зоні, обкладалися меншою даниною, порівняно з іншими. Для підтримки миру на північно-західних кордонах князь щорічно сам сплачував данину варягам. Укріплені кордону забезпечили зростання могутності держави, завдяки чому Олег вже в 907 році зміг зібрати небувала на ті часи військо (80 тисяч воїнів) і рушити на Візантію.

Незважаючи на хитрощі візантійського правителя Лева IV, Царгород був захоплений. Це був дуже незвичайний штурм: з-за того, що греки загородили гавань ланцюгами, довелося поставити човна, а їх було 2000, на колеса і перебратися до столиці Візантії по суші. Завдяки здобутої перемоги, Київська Русь отримала багату данину (12 гривень*40 осіб*2000 кораблів плюс данину містам руським, де сиділи залишені Олегом князі), а також придбала торгові пільги для своїх купців. Це стало в ті часи найважливішим подією.

Князь Олег коротка биографияПри цьому, Візантія отримала в особі Київської Русі військову допомогу: князь Олег дозволяв найматися своїм воїнам на службу імперії і отримував за них гроші. Після цього походу князь став Віщим Олегом. У 911 році в підтвердженні укладеного миру з Візантією був підписаний мирний договір. Таким чином, за досягнення у роки свого правління князь Олег визнаний одним з найвидатніших правителів Русі.

Про причини смерті князя складені легенди. За однією версією князь загинув у бою. З іншого – ніби з передрікання волхва загибель князя повинен був принести улюблений кінь. Злякавшись такого результату, Віщий Олег відмовився від свого коня, а через кілька років, дізнавшись про його смерть, захотів побачити останки. Смерть князя принесла змії, яка виповзла з черепа і вжалила його в ногу. Одне відомо напевно: помер він після 33 років правління в 912 році, будучи вже старцем, залишивши після себе Ігорю сильна держава.

Пантеон

  • Визуализации
  • Рейтинги
    • Люди
    • Места
    • Профессии
  • Профили
    • Люди
    • Места
    • Страны
    • Занятия
    • 9000
    • Данные
      • Разрешения
      • Скачать
      • API
    • Ежегодник
    • Главная страница
    • Визуализации
    • Рейтинг
    • Профили
      • Люди
      • 0003 Места
      • Eras
    • Около
    • Данные
      • Разрешения
      • API
    • Ежегодник
    • API
    • Поиск
    • Оставить отзыв
    • Цитирование использования

    Het spijt.

    Вы можете попробовать новый поиск или эти страницы:
    • Isaac Newton

      Physicist

      United Kingdom

      Rank 6

    • Walt Disney

      Producer

      United States

      Rank 82

    • 9
      Роджер Федерер

      Теннисист

      Швейцария

      Рейтинг 124

    • Racing Driver

      Занятие 16

      665 Физические лица

      Sports Domain

    • Agnez Mo

      Actor

    • Laozi

      Philosopher

      China

      Рейтинг 157

    • Винсент Ван Гог

      Painter

      Нидерланды

      Рейтинг 20

    • Fashion Designer
    • 5

      Род занятий

    • Васко да Gama

      Explorer

      Portugal

      Рейтинг 99

    • Celebrity

      Занятие 40

      142 Физические лица

      Public Figure Domain

    • Marie Curie

      Physicist

      9104

    • Изучите
      • Визуализации
      • Рейтинги
    • Профили
      • Люди
      • Места
      • Страны
      • Занятия
      • Занятия / Страны
      • Eras
    • Условия
    • Условия службы
  • Данные
    • Разрешения
    • Загрузить
    • API
  • Приложения
    • Ежегодник
3
  • Биография wendarama Vekare simba Русский

    Nokusvika panyika pakati Князь Киевской Руси Олег пакати Новгород kazhinji vanotanga bvisa paumbwe yekare Russian mamiriro.Kuchiona yokufananidzira zvechokwadi, kunorondedzerwa mavambo enguva itsva, kwenguva itsva. Hwake, kufanana rufu, ane zvakawanda Пазлы кути каре. Аси Принц Олег Вещи, пфупи Биография иё дзичакурукурва пазаси, — мунху раканьяцоджека инонакидза кути ваонгорори уе ванхуво ванода каре.

    Чидзок муРоссия

    Князь Олег, анэ Биография анозивиканва кватири мустидимбу чете, ваиона мувамби Древнерусское мамириро. Айва хама кунозивиканва Варьяга Рюрика, курева айва мунун’уна Эфанди — мукадзи ваварви.Zvinofungidzirwa kuti aiva munhuwo warlord uyo Viking zvikuru kuvimbwa. Звикасадаро, кунзе амураиридза кути абвисе мванакомана будить мучече? Звинофанира вакафунга кути Олег акаита чибвумирано не Рюрик, uye pamwe vamwe rusununguko. Imwe nzira kana mumwe, asi nokukurumidza iye akakunda Smolensk uye Ljubech uye ipapo Kiev. Нензира, дзендарама-куполообразная гута акабатва неманомано дзаво: VaViking vakakwezvwa kubva seri masvingo ose Аскольд уйе ДИР (изво уево звичида зваве ваВикинг), вакаваурая, ачизивиса пачаке принц.

    Кубудирира уе кубудирира

    Князь Олег, анэ Биография ири муняя ино, квасимбиса симба звокунгокубатай ватсигире педио марудзи нечеСальвик Киев, кана акавакунда. Акатанга мутеро, звисина звикуру муторо куванху квавари. Аси кубудирира аке многоиуто звайва звечоквади чаизво. Мишандирапамве памусоро Хазары акапонеса русское муныка кубва рине мари каганат полюдэ. ДЭВИ Константинополь мукуру, уё масуво, маэрано Хроники, князь акароверера нхово яке. Сомугумисиро, ватенгеси Русский вакасунунгука мабаса кути кучинджаниса памве Византия, кубва кваари звизере.Сака, Олег Вещий Князь, мупфупи Биография кунокурукурва апа, анэ звакаванда дхигирии памбери Русь пане Рюрик. Уэзвэ, кути аненге хапана чинозивиканва памусоро баба дзумамбо дзинза.

    Марш муси Константинополь

    Князь Олег, пфупи Биография рири кувхенекерва муна звакаедза якапфуура Годы, — чиношамиса унху. Акаронга акакурумбира кутеведзана муси Константинополь, пашуре рааканга апива зита ремадунхурирва рокути аке — Упрофита. Yenhau anoti akatumira kuguta nehondo Huru vaende magwa zviuru zviviri.Чикепе номумве пакуйсва мана дхазени вассалов. Мамбо акарайира кути кувхара масуо гуру, вачисия пангува цици кувавенги намафуро немиша. Аси Мучинда Киев акарайира батанидза кути мотокари вхири, умо хондо асвика масуво Константинополь. Византийцы ваканга курасикирва, сака хандина аиса, купа норупо мутеро куна Олег уе ругаре.

    Pakanga pane kwidza?

    Князь Олег, пфупи Биография iyo iripo mune zvinenge bhuku ose kare — vasingabvumirani nhamba. Vatsvakurudzi pane mibvunzo yakawanda pane mhinduro pamusoro hwake.Somuenzaniso, chokwadi chokuti kurwisa Byzantium sokuti negakava. Izvi imhaka yokuti vanyori Constantinople rinotsanangura nemashoko akadzama ose kurwisa nyika yavo, asi musi pamushandirapamwe Олег havafaniri kutaura. Уево кудзока кубва Константинополь, Олег уе Владимира Великого акафанана чайзво. Zvichida tsananguro iyi zvakafanana zviitiko. Panguva iyoyo pashure Oleg akaenda kumaodzanyemba guta uye Igor, Avo akunda. mamiriro ichi nevanyori European uyo kunyorwa makore iwayo.

    kana nyoka yakanga?

    Киев мучинда Олег Анэ Биография анозивиканва немабхуку звидзидзо, акафа сэзваканга звиношамиса сэзво аканга азвиратидза куРоссия.В Chete Chronicle rinotsanangura kuti kamwe muroyi akafanotaura rufu rwake bhiza rake kufarira. Варяг айва машура, сака акагара паси мумве мхука уйе дзиновараидза акарайира вашанди ваке, вачирайира Мученгете кусвикира паруфу рваке. Ndakayeuka gavhuna nezvazvo pamutambo, asi zvakazoitika kuti bhiza chakarasika kare. Vanochema kufarira, uye kutsamwa kuti aitenda Magi, muzinda akaenda mapfupa. Аси Кана Акабуда Ари Дехенья, Ндакаона Нйока, Йо Цвино Орумва Ари Гамбо. Олег вакафа мучетура.

    Князь Олег, анэ Биография ягара адзидза, айгона куфа мумве руфу.Звакаэдза бхиза уе нйока, звчида акаторва сага кути Орварде мамве мабаса. Nepo vamwe masayendisiti anodavira kuti gamba wokuScandinavia ngano uye Wouprofita Oleg tiri mumwe chete munhu. Аси пане звимве звинху кути кубвумира куфунга сэй айгона кува чоквади ньяя руфу мучинда. Pakati pavo pane звинотевера:

    — Ko nyoka ikaruma Может ли реганда majombo inopfekwa nevanokudzwa muRussia? Zvichida kwete, uye Олег акасвика кугомо мапфупа бхиза шангу?

    — Звакадини кана нйока акасветукира уе дзикарума мучинда памусоро мисоро маджомбо? Asi kuUkraine muna ari Kiev nharaunda venyoka kwakadaro ikoko!

    — Кажинджи, нйока памбери румборера, нечиноридзирва муридзо уе куедза кукумбаира куре.Кунгава куона Олег ваке бока рачо?

    Неймве нзира, мучинда акафа кубва мучетура, аси нйока акавереведза памусоро чинангва кана аканга мучетура Олег куфаноронга. Сет, апо чоквади ндечокути, звиносувиса, хазвиити.

    А шома кунакидза звинху

    Русский князь Олег, анэ Биография атопива анозивиканва кути муверенги анотаурва квете чете немабхуку эмабаса Киев уе Новгород. Аль-Масуди (арабский муниори) иноти памусоро вакундикана рвендо ари рус (нгарава 500!) Пане хума памве Олвангом уйе Аль Дир непежия.Часть kugadzirwa vakapa Khazars, asi vapedzisira vaivatengesa uye akauraya vose. Pane akauraya anenge makumi matatu nezviuru varwi, uye ndiani vakadzokera shure shure kweGungwa reCaspian, kuti Volga Bulgars vakaurayiwa. Сака, мучинда кунозивиканва вакафира мушандирапамве, сэзво инокодзера АКАСИНГА ВаВикинг.

    Хеунои ие, акангвара уе звехондо мучинда Олег. Биография якэ изере пакакороморва, нокути иё якапотедза Нхамба ийи акарамба Аура чакаванзика уе ванзурудзо. Zvichida nguva vachawana mhinduro dzose mibvunzo.

    Князь Олег Краткое описание. Биография князя Олега кратко для детей

    Точная дата рождения князя Олега не известна. В Новгороде воцарился Олег в 879 г. … После этого он смог убить киевских правителей Дира и Аскольда. А с 892 года он уже полностью правил Киевом. Поскольку он правил в Киеве, он соответственно перенес туда столицу. Некоторые летописцы считают, что именно с этого времени началось формирование Древнерусского государства.

    Русский Князь Вещий Олег был постоянным предводителем походов. Одним из самых роковых был его поход на Византию. С тех пор он получил прозвище «Пророк», что означало «видеть будущее».

    Смерть князя Олега от коня (змеи).

    Князь умер в 912 году. Легенда гласит, что волхвы предсказали князю Олегу смерть от собственного коня. Коня забрали по приказу князя. Спустя четыре года Олег вспомнил предсказание, посмеялся над ним и захотел проверить останки лошади.Олег поставил ногу на череп лошади и произнес фразу «Стоит ли мне его бояться?» Однако в черепе лошади оказалась ядовитая змея, которая нанесла принцу смертельный укус.

    Правление князя Олега.

    Внешняя политика князя Олега. Поход в Византию.

    Благодаря своей силе князь Олег смог присоединить к своим землям (к Киевской Руси) такие племена, как северяне, древляне, кривичи, поляна, радимичи. Все эти народы до присоединения к Киевской Руси платили дань хазарам.

    В 907 году произошел легендарный поход на Византию, принявший новый виток во внешней политике князя Олега. Обладая приличным по тем временам оружием, Олег отправился на взятие Византии. Император Византии не смог устоять перед войском пророческого Олега и позволил ему разграбить Константинополь.

    Олег отправился в поход на кораблях, но, будучи провидцем, приказал прикрепить колеса к кораблям. Благодаря этому он мог беспрепятственно проникать в столицу Византии по суше и с летающими парусами.После взятия Византии Олег приказал платить дань за каждого своего воина и за все города России. Грекам пришлось согласиться. Он также требовал свободной торговли для русских купцов, то есть без пошлин.

    Внутренняя политика князя Олега.

    Поскольку князь Олег отличался своей агрессивной деятельностью и во время его правления было завоевано много городов, его целью было укрепление этих новых границ. Были построены оборонительные крепости.

    Внутренняя политика князя была в основном направлена ​​на сбор постоянных налогов с захваченных им племен.Он регулярно путешествовал по своей вотчине и собирал дань.

    ПЛАН

    Краткая биография князя Олега

    Повесть Вещего Олега в летописи Нестора «Повесть временных лет»

    Образ князя Олега в стихотворении Александра Пушкина «Песнь Вещего Олега»

    Библиография

    Краткая биография князя Олега

    Князь Олег (? — 912)

    Первый киевский князь из рода Рюриковичей.В летописи говорится, что Рюрик, умирая, передал власть своему родственнику Олегу, так как сын Рюрика Игорь был в то время очень мал. Три года Олег правил в Новгороде, а затем, набрав войско из варягов и племен чуди, ильменских славян, мары, Веси, кривичей, двинулся на юг.

    Олег хитроумно овладел Киевом, убив царствовавших там Аскольда и Дира, и сделал его своей столицей, сказав: «Это будет мать городов русских». Объединив славянские племена севера и юга, Олег создал могущественное государство — Киевскую Русь.Известная летописная легенда связана со смертью Олега, послужившей мотивом для стихотворения А.С. Пушкинская «Песня Вещего Олега». По сообщению летописца, Олег правил 33 года, с 879 года (год смерти Рюрика) по 912 год.

    Повесть Вещего Олега в летописи Нестора «Повесть временных лет»

    Вещий Олег, древнерусский князь, живший в IX-X веках, упоминается в древних летописях, его имя упоминается в исторических документах, но большая часть сведений о его жизни и творчестве дошла до нас в виде народных сказок, в которых реальные события тесно переплетаются с легендарными.

    Рассказ Вещего Олега в летописном сборнике Нестора «Повесть временных лет» также носит легендарный характер. «Повесть временных лет» — самый ранний из сохранившихся летописных сборников. Относится к началу XII века. Этот набор известен как часть ряда хронических собраний, сохранившихся в списках, из которых самые лучшие и самые старые — Лаврентьевский 1377 год и Ипатьевский 20-е годы 15 века. Летопись вобрала в себя большое количество материалов из легенд, рассказов, легенд, устных поэтических сказаний о различных исторических личностях и событиях.

    Нестор называет Олега родственником новгородского князя Рюрика. Но из других источников известно, что Олег не имел родственных связей с князем, но был его губернатором и достиг высокого положения только благодаря своим личным заслугам.

    Он обладал выдающимся талантом военачальника, а его мудрость и дальновидность были настолько велики, что казались сверхъестественными. Современники называли Олега Пророком. Удачливого воина-принца прозвали «вещим». волшебник (хотя христианский летописец не преминул подчеркнуть, что прозвище Олега дали язычники, «мусор и неголос»), но и он не может избежать своей участи.Под 912 годом в летописи помещается поэтическая традиция, связанная, очевидно, с «могилой Ольги», которая «есть … по сей день». Эта легенда имеет законченный сюжет, который раскрывается в лаконичном драматическом повествовании. В нем ярко выражена мысль о силе судьбы, от которой никому из смертных, и даже «пророческому» князю не уйти.

    Не исключено, что народная память Вещего Олега отразилась в образе эпического князя-волшебника Волга: Волга захотела много мудрости: ходить, как щука, по глубоким морям, летать как птица- сокол под панцирем, как серый волк, рыщущий по чистым полям.

    Рюрик умер в 879 году. Умирая, он завещал княжение Олегу и оставил на его попечение своего маленького сына Игоря.

    В течение трех лет Олег правил в Новгороде , а затем, собрав сильную дружину и взяв с собой Игоря, отправился покорять новые земли.

    В то время обширные пространства Русской земли были заселены многочисленными племенами. Летопись называет более десяти славянских племен: вятичи, кривичи, поляны, северяне, радимичи и другие. С ними сосуществовали угро-финские племена: чудь, алл, меря, мурома.Россия не имела четких границ и не знала единых законов. Киевский князь осуществлял свою власть только в нескольких ключевых точках, контролирующих торговые пути. Он также собирал дань с подчиненных славянских и неславянских племен. Уплата этой дани, а также сам факт признания верховной власти Киева составляли в то время всю сущность государственной власти.

    Собранную дань (прежде всего меха) пришлось продавать в соседние страны — Халифат и Византию.Россия получала от этой торговли значительную прибыль и была кровно заинтересована в ее развитии. Ежегодный приток в столицу тысяч варварских купцов доставлял византийцам немало неудобств. Отсюда желание ограничить и ограничить российскую торговлю. Для России торговля была делом государства, поэтому реакция на действия византийских властей давалась на государственном уровне.

    Олег со своим войском двинулся с севера на юг по воде … Мы плыли по озеру Ильмень, потом по Ловати и Западной Двине, а потом, волоча лодки, по Днепру.

    По дороге Олег захватил Кривичи, Смоленск и Северянск, Любеч, оставив там своих наместников.

    Наконец Олег прибыл в богатые и плодородные земли лугов — и увидел на высоком берегу Днепра большой красивый город … Этот город назывался Киев. В Киеве правили два князя — Аскольд и Дир. Оба они были новгородцами и когда-то, как и Олег, служили князю Рюрику.

    Олег решил захватить Киев, но, видя, что город хорошо укреплен, применил не силу, а хитрость.

    Он оставил большую часть своей армии, а сам с молодым Игорем и небольшим отрядом на одной лодке подошел к самым стенам Киева и послал гонца к Аскольду и Диру: «Мы — варяжские купцы, много везем. товар хороший. Пусть придут киевские князья. Посмотрите — может, что купят. «

    Аскольд и Дир считали, что мирный торговый караван прибыл в Киев, и сошли на берег без всякой защиты.

    Олег приказал находившимся с ним солдатам лечь на дно лодки.Когда киевские князья подошли близко, он встал им навстречу и сказал: «Вы не княжеский род, а я князь, и Игорь, сын Рюрика, со мной. Я, а не вы, должен править. здесь!» Он подал знак своим солдатам — и они мгновенно зарубили Аскольда и Дира своими мечами.

    Карамзин, очень высоко оценив деятельность Олега, этот его поступок безоговорочно осудил: «Общее варварство этих времен не оправдывает убийства жестоких и коварных».

    Олег победоносно вошел в город и скомандовал: «Да будет Киев матерью городов русских!» Утвердившись на киевском престоле, он продолжил дело завоевания соседних земель и покорения населяющих их племен.Олег покорил древлян, северян, радимичей и обложил их данью. Под его властью была огромная территория, на которой он основал множество городов. Так образовалось великое Киевское княжество — Киевская Русь.

    Когда Игорь стал взрослым, Олег выбрал себе жену — Ольгу (по некоторым данным, она была дочерью самого Олега), но княжества не уступил.

    «В 6415 году (то есть в 907 году по современным подсчетам), — пишет летописец, — Олег пошел против греков, оставив Игоря в Киеве.«

    Оснастив две тысячи кораблей и собрав огромное кавалерийское войско, Олег отправился в поход. Корабли плыли по Днепру, направляясь к Черному морю (тогда оно называлось Понтийским, или Русским), а всадники шли по берегу.

    Достигнув моря, конница тоже взошла на корабли, и армия Олега устремилась к Константинополю.

    «И пришел Олег в Константинополь (Константинополь)». Здесь появилась столица Византии — белые крепостные стены, золотые купола храмов.

    Византийский император Лев Мудрый, увидев корабли с бесчисленным войском, приказал в спешке запереть гавань. Через залив натянуты прочные железные цепи, преграждая путь кораблям Олега.

    Олегу пришлось свернуть и высадиться на некотором удалении от города.

    Воины Олега разорили окраины Царьграда, сожгли дома и церкви, убили мирных жителей и бросили их в море. Летописец, оправдывая жестокость воинов Олега, поясняет: «Обычно это делается на войне.«

    Но Олег не смог взять сам Константинополь — цепи надежно защищали город от вторжения с моря. Затем он приказал своим солдатам сделать колеса, поставить на них выброшенные на берег корабли и поднять паруса.

    Подул попутный ветер — и корабли понеслись к городу по суше, как по морю.

    «Греки, увидев это, испугались и через послов сказали Олегу:« Не разрушай города, мы дадим тебе какую хочешь дань ».

    Завершив войну выгодным миром, Олег со славой вернулся в Киев.Этот поход принес ему огромную популярность в глазах не только России, но и славян, которые называли своего князя Пророком. Однако современный историк должен быть очень осторожен с приведенными выше рассказами русской летописи, поскольку греческие летописи не упоминают ни слова об этом великом походе.

    Карамзин считает этот эпизод легендарным: «Может быть, он (Олег) приказал солдатам тащить корабли по берегу к гавани, чтобы подойти к городским стенам; «.

    Однако более поздние историки признают достоверность этого эпизода. Д.С.Лихачев пишет: «В условиях речного судоходства на севере России корабли и лодки на колесах были обычным явлением». Волочение кораблей на колесах или катках происходило на Руси (…) по водоразделам рек (…). Киевский летописец рассказывает о движении кораблей Олега по суше как о чем-то удивительном. Это и понятно — там Под Киевом не было «тащи», но для «новгородца» Олега и его новгородской дружины в этом не было ничего необычного.«

    Так или иначе, но напуганные византийцы признали себя побежденными и согласились заплатить Олегу желанную дань. Олег потребовал по 12 гривен за каждую пару весел на своих двух тысячах кораблей, а также дань за российские города — Киев, Чернигов, Полоцк, Ростов и другие.

    В знак победы Олег укрепил свой щит на воротах Константинополя. Между Россией и Византией был заключен договор о мире и постоянной дружбе. Византийские христиане поклялись соблюдать этот договор святым крестом, а Олег и его воины поклялись славянскими богами Перуном и Велесом.

    После смерти Рюрика страной стал править его родственник Олег, как старший в семье, опекавший его маленького сына. Став князем, Олег доверил управление боярину (бояре — высший слой общества — были вассалами князя и были обязаны служить в его войске, являлись старшими членами дружины), и с войском двинулся на юг. , овладел Смоленском и поплыл к Днепру. Подойдя к Киевским горам, он спрятал отряд в лодках и послал сообщить Аскольду и Диру, что купцы-варяжские хотят увидеть своих земляков.Когда пришли Аскольд и Дир, Олег взял Игоря на руки и сказал: «Вы не князья и не княжеский род, а сын Рюрика!» При этих словах войны выскочили из лодок и убили Аскольда и Дира. Олег остался царствовать в Киеве, сказав: «Будь этот город матерью городов русских». Так с по 882 год Киев стал столицей государства Русского, а Русь стала Киевом.

    В дальнейшем Олег покорял древлян, северян, радимичей. Олегу удалось объединить в своих руках все главные города на большом пути.Это был его первый гол. Таким образом, под его рукой собраны все основные племена русских славян, кроме окраинных, и все важнейшие русские города. Киев стал центром крупного государства и освободил русские племена от хазарской зависимости. Сбросив хазарское иго, Олег попытался укрепить свою страну крепостями восточных кочевников (как хазар, так и печенегов) и построил города по границе степи. Надеясь на более ценную добычу, он совершил путешествие в Византию на тысячах лодок.Пройдя Черное море и Босфор (или Константинопольский пролив), русские остановились в Константинополе, сошли на берег и начали убивать людей и сжигать окружающие дома и церкви. Потом вытащили лодки на берег, поставили на колеса, натянули паруса и, когда подул попутный ветер, двинулись по сухой дороге в город. Греки испугались, прислали Олегу еду и вино и просили мира. Олег не принимал ни еды, ни вина, предполагая, что они ядовиты, но согласился на мир.Император дал ему много золота, дорогих тканей и, кроме того, разрешил русским купцам беспрепятственно ездить в Константинополь для торговли.

    Деятельность Олега имела на самом деле исключительное значение: он создал большое государство из разобщенных городов и племен, вывел славян из хазарского подчинения и договорился о торговых отношениях между Русью и Византией; Одним словом, он был творцом русско-славянской независимости и силы.

    Взятие Киева Олегом открывает новую страницу в русской истории — период так называемого Киевского государства, или Киевской Руси.В отличие от прежних южнорусских образований государственного типа, в более ранние периоды располагавшихся на Дону и в Приазовье, Днепровский речной путь — «Варяж — грекам» — теперь становится главной географической осью Русского государства. Однако для Олега Киев был лишь первым, хотя и самым важным пунктом на пути на юг. Южный регион Днепра оставался в руках мадьяр в течение ряда лет, и Олегу понадобилось около тридцати лет после завоевания Киева, чтобы начать свой первый поход на Константинополь.Тем не менее Киев оставался сильной стороной во всех его последующих походах на юг, и поэтому мы считаем дату приезда Олега в Киев важной вехой.

    Романовы при Иване Грозном
    В декабре 1546 года Иван Васильевич в разговоре с митрополитом выразил два желания: во-первых, жениться не великим князем, а царем; во-вторых жениться. Оба желания удивили митрополита и бояр: никто еще не решился выйти замуж за царя, ни за великого князя, хотя Иван III и Василий III в некоторых случаях называли себя государями и царями….

    Октябрьская революция. Становление большевистской государственности
    Революционная демократия в лице Петроградского Совета требовала перехода власти в руки «революционного пролетариата и крестьянства». Изменился состав президиума Совета: в новый вошли большевики и левые эсеры. Бронштейн (Троцкий) был избран председателем. В начале октября большевики были в большинстве …

    Соперничество Москвы и Тверского княжества
    Богатая Тверь славилась своей торговлей, и тверской князь по воле ордынского хана был поставлен выше всех остальных. Русские князья.Иван Данилович не хотел мириться с этим и ждал возможности заслужить милосердие и доверие Орды и получить заветный ярлык. В 1327 году представился такой случай. В Твери вспыхнули …

    В 879 году, оставив своего малолетнего сына Игоря, новгородский князь Рюрик скончался. Правление перешло к Олегу Пророку, князю Новгородскому с 879 г. и великому князю Киевскому с 882 г. Стремясь расширить свои владения, князь собрал довольно сильное войско. В нее входили кривичи, ильменские славяне и представители финских племен.Двигаясь на юг, Олег присоединил к своим владениям города Смоленск и Любеч. Однако планы молодого правителя были более амбициозными. Сдав власть в завоеванных городах верным ему людям, воинственный князь двинулся в Киев. Поход Олега на Киев увенчался успехом. В 882 году город был взят, а его правители Аскольд и Дир были убиты. Олег взошел на Киевский престол. Этот же год считается датой.

    Правление князя Олега в Киеве началось с укрепления городских стен и оборонительных сооружений.Границы Киевской Руси также укреплялись небольшими крепостями («заставами»), где воины несли постоянную службу. В 883-885 гг. князь предпринял несколько успешных походов. Подчинились славянские племена, населявшие берега Днепра, радимичи, жившие на берегах Днестра, Буга, Сожа, древляне и северяне. По приказу Олега на оккупированных землях были построены города. Покоренные племена были обязаны платить налоги. Собственно вся внутренняя политика Олега, как и других князей того времени, сводилась к сбору налогов.

    Внешняя политика Олега была успешной. Важнейшим событием стал поход на Византию в 907 году, князь собрал для этого похода огромное по тем временам войско (по некоторым данным до 80 тысяч человек). Византия, несмотря на оборонительную хитрость греков, была захвачена, окраины разграблены. Поход принес богатую дань, а также торговые льготы для русских купцов. Спустя пять лет мир с Византией был подтвержден заключением письменного соглашения.Именно после этого похода великого киевского князя Олега, основателя государства Киевская Русь, стали называть Пророком (т. Е. Колдуном).

    Князь Олег, один из величайших правителей Руси, умер в 912 году. Его смерть окутана легендами. По одной из них, самой известной, Олег спросил о его смерти колдуна, которого встретил в дороге. Он предсказал смерть принца от своего любимого боевого коня. Князь больше никогда не садился на этого коня, но приказал своему окружению позаботиться о нем.Спустя много лет Олег пожелал увидеть кости коня, решив, что колдун ошибся. Он наступил на череп, и из него вылезла ядовитая змея и ужалила принца. После смерти Олега похоронили в Киеве. Существует еще одна версия гибели князя, согласно которой воинственный Олег погиб в бою.

    Биография Олега, ставшего первым князем, жизнь и деяния которого подтверждены летописью, стала источником многих легенд и литературных произведений… Одна из них — «Песнь Вещего Олега» — принадлежит перу А.С. Пушкин.

    Александр Пушкин создал много разных по стилю и жанру произведений. Поэт интересовался историей России, изучал документы и фольклорные источники по этой теме. В результате он пишет потрясающую балладу «». Он фокусируется на героическом прошлом, а также поднимает важные философские вопросы, такие как, например, подвержен ли человек своей судьбе?

    Центральные изображения — князь Олег и.Сначала — главный герой, отважный киевский князь. Второй — воплощение поэта, ни от одного независимого человека-творца.

    Образ Олега имеет исторический прототип. Но при его создании автор использовал не только достоверные исторические источники, но и легенды. Олег известен своими успешными походами и военными подвигами. Дело было не только в отваге князя, но и в его мудрости, в его способности предсказывать ход событий на войне. За эту особенность прозвали Олега Пророком.Когда армия князя стала побеждать греков, они решили отравить врага. Они принесли ему отравленное угощение. Однако Олег его не принял, так как догадался об их коварном плане.

    Но, несмотря на то, что Олег был мудрым стратегом, он умел предсказывать события войны, но не мог предвидеть свою судьбу. Для этого в балладу вводится второй важный герой — колдун. Это он говорит, что судьбу Олега решит его верный конь. И это очень символично, то, что уничтожит великий князь не опасного врага, а самого верного товарища.Маг не только рассказывает Олегу о его судьбе, но и дает емкую характеристику храброго и непобедимого князя. Этот человек говорит правду, не опасаясь наказания. Ведь колдун — это образ свободолюбивого поэта. Олег не хочет верить, что лошадь может навредить ему. Однако он отсылает от себя верного друга.

    Правильно ли поступает князь, веря в пророчество? Фактически, он сам отказывается брать судьбу в свои руки.Возможно, автор хочет показать нам, что нельзя просто отгородиться от судьбы. Вариантов всего два: либо следовать судьбе, либо активно ей противостоять. Но не пытайтесь уйти от нее. Князь пытался это сделать, но ему это не удалось.

    Князь проявляет себя с хорошей стороны в любви к своему верному соратнику — коню. Он всегда заботился о нем, доверял ему как лучшему союзнику. И даже когда он отослал его от себя, веря в пророчество, он все равно не забыл о нем.

    Художественный образ Олега, созданный Пушкиным, намного человечнее, чем в летописях. Ведь согласно летописи, Олег, узнав о своей судьбе, бросает коня и даже не хочет его снова видеть.

    Образ Олега — образ бесстрашного воина, мудрого правителя, которого называли вещим, потому что он легко предсказывал ход военных событий, но не мог понять свою судьбу.

    Поделитесь статьей с друзьями:

    Похожие статьи

    Грейс Келли и ее принц: правдивая история

    Невероятная история, стоящая за могущественной парой века:

    План спасения Монако

    Трудно представить, глядя на Монако сейчас, что этот великолепный город на склоне утеса роскошные казино и гранд-отели балансировали на грани финансового разорения в 1950-х годах и имели очень мало влияния или известности на мировой арене.Как одна из самых маленьких стран в Европе, после Второй мировой войны прошло чуть больше десяти лет, у страны было мало земли и только знаменитое казино в одном красочном городе Монте-Карло, на которое можно было рассчитывать, чтобы пополнить свою казну.

    Грейс Келли в фильме «Поймать вора», 1955, указывая на Монако, где она позже станет принцессой.

    Введите судоходный магнат и владелец суперяхты Аристотель Онассис, который скупил много недвижимости в Монако и контролировал обанкротившийся банк Монако. Он призвал принца Ренье III жениться на американской актрисе, чтобы принести звездную силу княжеству.Чем известнее, тем лучше. «Правильная невеста может сделать для туризма Монако то же, что коронация королевы Елизаветы сделала для Великобритании», — сказал Ренье Онассис, партнер синдиката, владевшего казино в Монако.

    Если бы история пошла другим путем, Ренье мог бы романтически преследовать другую знаменитую голливудскую блондинку: Мэрилин Монро. Согласно Vogue , друг Ренье (и будущий второй муж Жаклин Кеннеди) Аристотель Онассис предложил принцу-плейбою преследовать Монро.В то время как Монро, как сообщается, не интересовалась принцем в романтическом плане, Vogue подразумевает, что она, возможно, продолжала поддерживать отношения ради статуса, который они ей предоставили.

    Грейс Келли: ее путь к принцессе
    Грейс Келли (в центре), будучи подростком в Пенсильвании со своими братьями и сестрами

    В то время Грейс Келли уже была иконой и мировой сенсацией. Это была американская девочка, чей отец родился в семье бедных ирландских католиков-иммигрантов, их дом представлял собой тесный многоквартирный дом на берегу реки Шуйлкилл в Филадельфии, штат Пенсильвания.Ее отец, Джек Келли, пережил превратности своего детства и стал богатым бизнесменом и трехкратным золотым призером Олимпийских игр по академической гребле. Ее мать также была первым тренером женских команд Пенсильванского университета и запланировала некоторые из первых студенческих спортивных игр для женщин. Их старший сын и брат Келли, Джек, также выиграли несколько олимпийских медалей по академической гребле.

    Одна из первых профессиональных фотографий Грейс Келли

    Грейс, одна из самых красивых женщин в мире, рано уехала в Нью-Йорк и занялась модельной карьерой.После школы Грейс уехала из дома в Нью-Йорк, чтобы поступить в Американскую академию драматических искусств. Там она завела отношения с одним из своих учителей. Однако, когда она привела его домой, чтобы встретиться с родителями, они были не в восторге от этой идеи и заставили ее прекратить все дело. Ее семья считала актерство профессией, не имеющей моральной ценности. В частности, ее отец очень отрицательно относился к решению Грейс полностью посвятить себя карьере в индустрии развлечений.

    Один из братьев ее отца, Уолтер Келли, стал известной звездой водевиля, заработав приличное состояние, но умер без гроша в ночлежке.Другой из его братьев, Джордж Келли, был известным драматургом, получившим Пулитцеровскую премию за «Жена Крейга» в 1926 году. Тем не менее, его поколение семьи фактически изгнало его за то, что он был геем. Джордж был любимым дядей Грейс, и она часто оставалась с ним, когда только начинала свою карьеру в Калифорнии.

    Голливуд быстро принял это к сведению, и она была на пути к процветающей кинокарьере. В 1954 году она получила «Оскар» за лучшую женскую роль за фильм The Country Girl . За свою короткую 5-летнюю карьеру актрисы она сняла всего 11 фильмов, и ее часто связывали романтические отношения со своими знаменитыми коллегами по фильму.«У меня было несколько несчастливых романов», — сказала она. «Хотя я стал звездой, я чувствовал себя потерянным и сбитым с толку. Я не хотел дрейфовать до 30-летнего возраста, не зная, куда я иду в своей личной жизни ».

    Грейс Келли в Нью-Йорке.
    Поездка на поезде, которая изменила все. 1946 г.Двукратный обладатель Оскара и
    Унесенные ветром Актриса Оливия де Хэвилланд была в роскошном Le Train Bleu от Гар дю Лион со своим молодым мужем Пьером Галанте, редактором журнала Paris Match , когда они узнали, что Келли была также на борту.

    Во время путешествия уроженец Славы Галанте подумал, что Paris Match может устроить встречу между Келли и принцем. За ужином в поезде он изложил идею своему главному редактору Гастону Бонёру — и все сразу же обрадовались такой возможности.«Эта идея впервые пришла в голову [Пьеру], когда он обедал в поезде, когда он узнал, что Грейс Келли была попутчиком», — сказала Оливия People .

    Оливии было поручено выследить Келли во время поездки на поезде — и, наконец, она нашла ее «на небольшой платформе между вагоном-рестораном и следующим вагоном, когда я догнал ее, чтобы спросить, согласится ли она на встречу с принцем Ренье», — сказала она. сказал человек . «Грейс показалась мне при первой встрече довольно сдержанной, сдержанной, хорошо воспитанной молодой женщиной.»

    Оливия де Хэвилленд и Грейс Келли, справа Пьер Галанте. Прибытие на Каннский вокзал. 1955 год.
    . Почти катастрофа. Фотооперация. «встретить милых» перед львиной клеткой на территории дворца (см. все фото здесь).

    Тот день был комедией ошибок, от отключения электричества в ее отеле, из-за которого она не могла укладывать только что вымытые волосы, до небольшого дорожно-транспортного происшествия, когда машина, полная фотографов, врезалась в машину, в которой она ехала, до принца Ренье. даже будучи там, когда она приехала на их встречу в 3 часа дня.Она продолжила экскурсию по дворцу и, когда он появился и предложил ей экскурсию, сказала ему, что у нее уже было экскурсии, спасибо .

    Итак, Ренье спросил, не хочет ли она увидеть его частный зоопарк. Фотограф из Paris Match послушно следовал за ними, пока они гуляли по территории дворца, который восходит к 12 веку и был захвачен Гримальди в 1297 году. После этого Грейс отвезли обратно в Канны, и тем же вечером когда она снова увидела Ренье на коктейльном приеме, вместо того, чтобы протянуть руку для рукопожатия, Грейс протянула руку, словно предлагая ее поцеловать.

    ПЕРВАЯ ВСТРЕЧА ПРИНЦА РАЙНИРА МОНАКО И ГРЕЙС КЕЛЛИ ВО ДВОРЕ МОНАКО 6 мая 1955 года.
    Помолвка

    Старлетка не сразу влюбилась. Но принц начал писать ей письма, и именно благодаря этой переписке она постепенно начала поддаваться чарам принца. Вскоре после этого он на рождественские каникулы посетил дом, в котором прошло детство Грейс, в Филадельфии. Ее сестра, Лизанн Келли ДеВайн, вспоминает, что пара проводила время, «гуляя по лесу, проезжая по горам и разговаривая о жизни и ценностях — они полюбили друг друга».

    «Все было идеально», — сказала Грейс об их пребывании в Филадельфии. «Когда я был с ним, я был счастлив, где бы мы ни были, и я был доволен тем, что мы делали». Перед концом поездки Ренье сделал предложение, и Грейс согласилась. Об их помолвке было объявлено 5 января 1956 года.

    Ранье III и Грейс Келли в доме ее семьи в Пенсильвании

    Молодожены провели пресс-конференцию в доме своей семьи, и актриса впервые продемонстрировала свое обручальное кольцо — но это было не то кольцо, о котором вы, вероятно, думаете.Менее известной деталью их помолвки является то, что Ренье подарил ей кольцо вечности, украшенное рубинами и бриллиантами. Кольцо, разработанное Cartier, как сообщается, было создано с использованием камней из семейных реликвий, а цвета были задуманы как дань уважения флагу Монако (красный и белый).

    По словам подруги Грейс Джудит Балабан Куайн, актриса была очарована после того, как провела время с принцем Раньером. «Он был ее принцем на белом коне и собирался спасти ее от всего этого.Он не мог знать, что именно то, что он забирал, сделало ее тем человеком, которого он любил. Она тоже этого не знала ».

    Бывшая невеста

    Грейс Келли разорвала помолвку с модельером Олегом Кассини из-за принца Ренье. «Одна из причин, по которой я считаю, что вы выходите замуж за этого человека, заключается в том, что это лучший сценарий, который вы когда-либо получали в своей жизни. Ты будешь звездой на долгие годы », — сказал ей брошенный Олег Кассини. Но Олег никогда не был бы подходящим мужем, так как он был очень ревнивым человеком, как видно из письма, которое Грейс отправила ему в 1954 году, в котором упоминается, как он чувствовал угрозу со стороны ее коллеги по фильму и друга Бинга Кросби:

    «Ты так меня огорчил, что я могла умереть», — драматично пишет она.«Я просто не понимаю твоего отношения». Она сравнивает его поведение со «школьником», заявляя, что групповой ужин с друзьями — это не к чему ревновать. «Меня не интересует никто, кроме вас, но это мне не нужно объяснять», — говорит она, добавляя, что у нее мало друзей в Голливуде, поэтому не стоит ожидать, что ее дружба с Бингом Кросби разорвется. Келли также признает, что Бинг был влюблен в нее, «но есть много людей, к которым он относится так же».

    После того, как они влюбились, Олег обратился к Джо Кеннеди, который стал другом, чтобы уговорить ее выйти за него замуж.Однако вместо того, чтобы помочь своему другу, Джо вошел в себя и сказал ей перед Олегом: «Я знаю этого осла. Он довольно хороший мальчик, но вы совершили бы ужасную ошибку, если бы вышли за него замуж. Эта история всегда восхищала Джона Ф. Кеннеди, который также стал хорошим другом.

    Грейс Келли и Олег Кассини

    «Я создал образ Грейс Келли», — написал он в своей биографии. «Она оделась как школьная учительница. Я одела ее в элегантные приглушенные платья ». Хотя он, безусловно, слишком высоко ценил себя, одной лишь помощи в создании стойкого стиля Грейс было недостаточно, чтобы победить родителей Грейс.«Ты понимаешь, если бы моя мама не была так трудна с Олегом Кассини, я бы, наверное, вышла за него замуж?» она позже сказала. «Сколько замечательных ролей я мог бы сыграть к настоящему моменту? Как могла сложиться моя жизнь? Это единственное решение [выйти замуж за принца Ренье в 1956 году] полностью изменило мое будущее ».

    Высшее общество
    Грейс Келли и Фрэнк Синатра в Высшем обществе

    Последний полнометражный фильм был ее последним художественным фильмом 1956 года — мюзиклом Высшее общество с ее друзьями Бингом Кросби и Фрэнком Синатрой.Когда принц услышал, что художник по костюмам собирался найти поддельное кольцо для героини Грейс, он предложил купить ей одно вместо второго обручального кольца. Естественно, все заинтересованные стороны приняли предложение быстро.

    Обручальное кольцо Cartier изумрудной огранки весом 10,48 карата было обрамлено двумя боковыми камнями багетной огранки, в результате чего получилось одно из самых удивительных украшений, которые многие когда-либо видели. Мельком только кольцо стоит посмотреть фильм.

    Свадьба века

    По обычаю европейской аристократии, Грейс выделила изрядное приданое, чтобы выйти замуж за принца Ренье III.Ее отец сначала возражал против запроса 2 миллионов долларов, но в конце концов согласился, когда казалось, что брак находится под угрозой. Половина суммы была взята из ее наследства, а оставшуюся половину Грейс покрыла из своих доходов как актрисы.

    Свадьба Грейс Келли и принца Ренье включала две церемонии: гражданскую и религиозную. Первый включал прием, на котором присутствовало около 3000 граждан Монако, а второй — список гостей из 700 человек, в который входили Конрад Хилтон, Кэри Грант и Ава Гарднер.Как мудро заметил в то время один автор журнала Boston Globe : «Никогда еще так много женщин не привозили столько багажа в такую ​​маленькую страну на такие несколько дней». То же самое можно сказать и о будущей невесте, которая отплыла в Монако из Нью-Йорка по этому случаю с 80 единицами багажа и своим любимым пуделем Оливером на буксире. Когда она прибыла, 1800 фотографов и репортеров ждали в порту, чтобы запечатлеть Грейс Келли, выходящую с корабля и, естественно, падающую в объятия своего принца.

    Грейс Келли в день свадьбы

    На изготовление ее потрясающего свадебного платья ушло шесть недель, а также на изготовление бригады из 36 швей, оно было подарком от студии Metro-Goldwyn-Mayer.Как и другие королевские свадьбы, их свадьба транслировалась по телевидению по всему миру и была просмотрена 30 миллионами поклонников из дома и за рубежом. После того, как Грейс Келли и принц Ренье поженились, Мэрилин Монро отправила Грейс телеграмму, в которой говорилось: «Я , так что рада, что вы нашли выход из этого бизнеса». Вероятно, она рада уменьшению конкуренции за актерские роли.

    Властная пара на протяжении веков

    Они провели медовый месяц на яхте Ренье, Deo Juvante II , путешествуя по Средиземному морю.Именно во время их медового месяца она забеременела их первым ребенком, а принцесса Кэролайн родилась 23 января 1957 года. Во время беременности Кэролайн новоиспеченная принцесса Грейс часто держала сумку Hermès перед животом, чтобы спрятаться. это от папарацци. Сумка стала синонимом Грейс Келли и ее стиля, который в конечном итоге был назван сумкой Келли.

    Принцесса Грейс быстро принесла процветание Монако и семье Гримальди своей известностью, гламуром и обаянием.

    Работа в Голливуде считалась неподобающей принцессе, поэтому Грейс пришлось отказаться от своей стремительной карьеры, чтобы стать королевской особой в стране Монако. Она должна была сыграть главную роль в признанных критиками фильмах Марни и Птицы , но ей пришлось отказаться от них. Ее муж был настолько против ее прежней карьеры, что запретил показ ее фильмов в Монако. По иронии судьбы, именно ее слава в Голливуде привлекла принца Ренье III к женитьбе на ней, потому что он знал, что это поможет развитию туризма в Монако.Фактически, принца Ренье часто отговаривали жениться на своей предыдущей девушке, Жизель Паскаль, явно потому, что она была актрисой. Хотя Грейс была счастлива заботиться о своей семье, она никогда не отказывалась от любви к актерскому мастерству или от мечты снова сниматься в кино.

    RANIER III И ГРЕЙС КЕЛЛИ ЯХТИНГ В МОНАКО

    Принц Альберт II родился 14 марта 1958 года (из-за патриархальной структуры Монако, теперь он является правящим монархом), а принцесса Стефания пополнила семью 1 февраля 1965 года.«Трудно вспомнить, что , а не были беременными в те дни», — позже заметила Грейс.

    Гламурный брак вернул благосостояние Монако, как и предполагалось. К 1961 году, через пять лет после свадьбы века, торговый оборот Монако достиг 128 миллионов долларов, что на 400% больше, чем за десять лет.

    Шарль де Голль, бывший президент Франции давно выражал желание аннексировать княжество Монако, но решил не продвигаться вперед в 1962 году, отчасти из-за того, как ужасно будет выглядеть обидеть возлюбленную Америки, принцессу Грейс.Врожденный антиамериканец де Голль был очарован ее настойчивостью говорить с ним только по-французски, и нашел ее грамматические ошибки и произношение «очаровательными».

    Принцесса Грейс и принц Раньер со своими тремя детьми
    Трагический конец

    К сожалению, принцесса Грейс погибла в автокатастрофе в 1982 году, когда ехала по той же высокой и красивой дороге Корниш вдоль побережья, по которой она ехала с Кэри Грантом в Хичкоке » Поймать вора », когда она была самой известной актрисой в мире.В машине была и ее 17-летняя дочь Стефани. Хотя она получила перелом одного из позвонков по линии роста волос, она смогла полностью выздороветь.

    На момент смерти бывшая актриса никогда не переставала сниматься, и ее муж в конце концов согласился помочь ей в создании короткометражного фильма. Они работали над короткометражным независимым фильмом под названием « Переставлено », который в конечном итоге получил предложения от руководителей телевидения. Однако до того, как были сняты необходимые дополнительные кадры, принцесса Грейс скончалась.

    В 1981 году, на первом публичном мероприятии принцессы Дианы в Букингемском дворце, Диана, как сообщается, была потрясена средствами массовой информации и почувствовала себя неловко в своем платье. Диана утверждала, что эта ночь была «ужасным событием». Принцесса Грейс заметила дискомфорт Дианы и подбодрила ее и пошутила: «Не волнуйся, дорогая. Вот увидите — будет только хуже. Когда принцесса Грейс умерла, принцесса Диана настояла на том, чтобы она пошла на похороны, где, как сообщается, она сказала дочери Грейс, принцессе Каролине, что она «психологически связана» с принцессой Грейс.

    Почти 100 миллионов человек смотрели по телевидению похороны принцессы Грейс, на которых присутствовали Кэри Грант, гонщик Джеки Стюарт, первая леди США Нэнси Рейган и другие высокопоставленные лица со всего мира.

    Семья в Пенсильвании
    Наследие Грейс

    «Это была ее личность и то, как она общалась с людьми, она коснулась жизней многих людей по всему миру, и не только своей игрой», — сказал принц Альберт USA Today . «Когда она скончалась, нам звонили со всего мира, из стран, которые она даже не посещала.Это было невероятно и до сих пор остается ».

    Ее наследие и изменения, которые она внесла в Монако, продолжаются. По словам Альберта, одна из причин, по которой имя Грейс остается неизменным, — это Фонд принцессы Грейс, который на протяжении трех десятилетий распределил миллионы долларов в виде стипендий, стипендий и грантов примерно 900 молодым талантам в кино, танцах и музыке.

    Дом, в котором она выросла, был построен отцом Грейс в Филадельфии в конце 1920-х годов. Семья Келли продала дом в 1974 году, но принц Альберт, ее сын, купил здание в 2012 году за 754000 долларов и сделал его исторической достопримечательностью.Сейчас в этом здании располагается американский офис Фонда принцессы Грейс, который «время от времени открывается для всеобщего обозрения». Альберт, который провел много детских рождественских праздников в этом доме со своими сестрами, принцессами Кэролайн и Стефани, назвал это место «особенным для нашей семьи», добавив, что он был счастлив, что спас его «от почти неизбежной смерти или развития. ” Теперь на территории отеля стоит официальная городская мемориальная доска, посвященная достижениям семьи Келли.

    Филадельфийский дом ГРЕЙС КЕЛЛИ РОСТ В

    Что насчет коварного Аристотеля Онассиса? Еще в 1950-х годах он и принц вступили в конфликт из-за будущего Монако, и после того, как принц вернул себе контроль над банком у Онассиса, Онассис отплыл из порта Эркюль на своей яхте Christina O : суперяхте, которая задал тон всем будущим яхтам.

    Дон Ширли — Музыка, Зеленая книга и факты

    Дон Ширли был ямайским американским пианистом и композитором 20-го века, который часто выступал с Трио Дона Ширли. Одна из глав его жизни стала темой фильма 2018 года «Зеленая книга».

    Кем был Дон Ширли?

    Ямайский американский пианист и композитор Дон Ширли проявил огромный талант в раннем возрасте, дебютировав в концерте с Boston Pops в 18 лет. Несмотря на препятствия сегрегации, он выступал на престижных площадках и заслужил признание своей работой с трио Дона Ширли. , демонстрируя уникальный стиль, сочетающий в себе классические, духовные и популярные элементы.Почти забытая к моменту смерти, Ширли была представлена ​​новым поколениям фанатов с премьерой в 2018 году сериала Green Book с Махершалой Али в главной роли Ширли и Вигго Мортенсеном в роли его телохранителя и шофера Энтони «Тони Лип» Валлелонга.

    Ранняя жизнь

    Дональд Уолбридж Ширли родился 29 января 1927 года в Пенсаколе, штат Флорида, в семье ямайских иммигрантов: его отец, Эдвин, был епископальным священником, а его мать, Стелла, была учительницей.

    Ширли впервые проявил интерес к фортепиано в два с половиной года, а к 3 годам он уже играл на органе в церкви.В девять лет, примерно в то время, когда умерла его мать, Ширли уехал в Советский Союз, чтобы изучать теорию в Ленинградской консерватории. Позже он получил уроки продвинутой композиции у Конрада Бернье и доктора Таддеуса Джонса в Католическом университете Америки в Вашингтоне, округ Колумбия

    В июне 1945 года, в возрасте 18 лет, Ширли дебютировал на концерте с Boston Pops, сыграв Концерт для фортепиано с оркестром № 1 в Б квартира. Лондонский филармонический оркестр исполнил его первое крупное сочинение в следующем году, а в 1949 году он получил приглашение от правительства Гаити выступить на Международной выставке двух столетий Порт-о-Пренса.

    Музыкальный стиль

    Несмотря на свое образование, Ширли в свои 20 отговорил от карьеры классического пианиста импресарио Сол Хурок, который сказал, что страна не готова принять чернокожего на этой арене. Впоследствии Ширли разработал свой собственный жанр, объединив свои влияния в блюзе, спиричуэле, шоу-мелодиях и популярной музыке, чтобы создавать композиции, которые были одновременно знакомы и оригинальны для публики.

    Его воображение и ловкое прикосновение вызвали похвалу от таких музыкальных корифеев, как Игорь Стравинский, который назвал виртуозность Ширли «достойной богов», и герцог Эллингтон, который сказал, что «уступит свою скамейку» за фортепиано, чтобы позволить Ширли взять на себя роль. поводья.

    Популярные песни и трио Дона Ширли

    Начиная с Tonal Expressions в 1955 году, Ширли начал записывать свои уникальные версии популярных фаворитов, таких как «Blue Moon», «Lullaby of Birdland» и «Love for Sale». Вскоре он начал давнее сотрудничество с басистом Кеном Фрикером и виолончелистом Юри Тахтом, которые часто присоединялись к нему в студии и на сцене в составе трио Дона Ширли.

    Трио наслаждалось своим одноименным альбомом 1961 года, который включал в себя хит «Water Boy» из топ-40, и продолжало совместную запись до The Don Shirley Point of View 1972 года.

    Выступления и другие произведения

    Также в 1955 году Ширли дебютировал в Карнеги-Холле с Эллингтоном и Симфонией воздушного оркестра. На протяжении многих лет он выступал с Детройтским симфоническим, Чикагским симфоническим оркестром и Кливлендским оркестром, попутно выступая на таких престижных площадках, как оперный театр Ла Скала в Милане и Метрополитен-опера в Нью-Йорке.

    После смерти своего хорошего друга Эллингтона в 1974 году Ширли сочинил «Дивертисмент для Герцога» Дона.«Другие амбициозные творения включали его вариации на историю Орфея в подземном мире, тональное стихотворение, основанное на произведении Джеймса Джойса « Поминки по Финнегану » и произведения для фортепиано, виолончели и струнных. со сценарием Green Book — включая решение сократить годичный тур Ширли до двух месяцев — центральная история профессиональных и личных отношений главных героев в значительной степени точна.Когда они встретились в 1962 году, Ширли хотел показать свою музыку на гастролях, но опасался враждебного отношения, которому подвергся Нат Кинг Коул в Алабаме несколькими годами ранее; Было решено, что Тони Лип, итальянец из рабочего класса из Бронкса и вышибала в ночном клубе Манхэттена Копакабана, предоставит все необходимые силы.

    По словам сына Липа Ника Валлелонги, написавшего сценарий, его отец был шокирован дискриминацией, свидетелем которой он был во время турне, и переосмыслил свои собственные предрассудки, в то же время развивая восхищение своим работодателем.Он сказал, что мужчины оставались близкими друзьями, и Ширли неизменно звонила по праздникам, пока они не умерли с разницей в несколько месяцев в 2013 году.

    Личная жизнь

    Ширли, которая однажды вышла замуж и развелась, никогда не имела детей. Сцена из Зеленая книга показывает, как он скован наручниками в душе YMCA после отношений с другим мужчиной, что вызывает вопросы о его сексуальности, хотя он держал этот аспект своей жизни в секрете.

    Ширли был не единственным членом его семьи, добившимся профессионального успеха; Его братья Кальвин и Эдвард стали врачами, а последний также подружился с Мартином Лютером Кингом-младшим.

    Академики и другие интересы

    Музыканта часто называли «доктором Ширли», что, согласно статье New York Times за ноябрь 2018 года, могло быть связано с его почетными степенями, поскольку он никогда не посещал аспирантуру. Однако другие источники утверждают, что Ширли получила докторскую степень в области музыки, литургического искусства и психологии, а в начале 1950-х годов непродолжительное время работала психологом.

    Ширли, как сообщается, также свободно говорила на восьми языках и была талантливой художницей.

    Поздняя карьера

    Вынужденный сократить объем работ после развития тендинита правой руки в начале 1970-х годов, Ширли исчез из поля зрения общественности к концу десятилетия. В статье Times 1982 года сообщалось, что музыкант пытался вернуться и регулярно играл вместе со своими давними партнерами в Гринвич-Виллидж на Манхэттене.

    Ширли снова появлялась со случайными выступлениями в начале 2000-х. С помощью преданного студента он записал новый альбом Home with Donald Shirley на своем лейбле Walbridge Music в 2001 году.

    Смерть

    Ширли умерла от осложнений сердечного приступа в своем доме в Нью-Йорке 6 апреля 2013 года. Ему было 86 лет.

    «Зеленая книга»

    В 2018 году аудитория вновь познакомилась с жизнью и талантами Ширли через созданную Питером Фаррелли Зеленую книгу . Фильм продемонстрировал растущую дружбу между двумя мужчинами разного происхождения во время турне по американскому югу в начале 1960-х годов. Его название взято из путеводителя, призванного помочь черным автомобилистам найти безопасный проезд в недружественных регионах.

    Зеленая книга претендовала на приз зрительских симпатий на Международном кинофестивале в Торонто в 2018 году и рекламировалась как претендент на «Оскар», хотя она также вызвала негативную реакцию из-за использования образа «белого спасителя» без консультации с выжившей семьей Ширли.

    ПРОРОЧЕСКИЙ ОЛЕГ: ПОПЫТКА АНАЛИТИРОВАТЬ АНАЛИСТИЧЕСКУЮ БИОГРАФию — Slavia Orientalis — Том 60, Выпуск 1 (2011) — CEJSH

    ПРОРОЧЕСКИЙ ОЛЕГ: ПОПЫТКА АНАЛИТИРОВАТЬ АНАЛИТИКУЮ БИОГРАФию (Выпуск 1, 2011) — Slavia Orientalis — Slavia Orientalis CEJSH — Ядда

    EN

    Биографии русских князей в летописи представлены в виде ежегодных статей, что, на первый взгляд, исключает возможность связного и целостного повествования о них.Биография князя в исследованиях обычно представлена ​​как механическая сумма ежегодных статей. Эпизод со смертью Вещего Олега раскрывает представление о «наказании за гордость» и, ставя вопрос о его происхождении, заставляет еще раз ретроспективно оценить жизненный опыт князя. А потом оказывается, что такая смерть — логический конец такой жизни. Тем самым вся история жизни князя становится единым целым, организованным сюжетом. Мысль о неотвратимости «наказания за гордость» нигде летописцем не формулируется прямо и декларативно, но несомненно подсказывается читателю жестами, репликами, ситуациями — т.е. художественные, литературные средства как таковые. Таким образом, летописное повествование оказывается не только историческим повествованием, но и литературным текстом.

    • profesor w Katedrze Historii Literatury Rosyjskiej XI-XIX w., Wydzial Filologiczny Orlowskiego Panstwowego Uniwersytetu, Orzel, ul.Комсомольская 41, корпус 3, Россия

    Ссылка на публикацию

    bwmeta1.element.cejsh-702fa429-68f5-404c-a22f-027d60ee00ec

    В вашем браузере отключен JavaScript.Включите его, чтобы в полной мере использовать возможности этого сайта, затем обновите страницу.

    Олег Жюгда. Ruspuppetry.art

    Имя : Жугжда Олег Олегович

    Дата и место рождения: 13 сентября 1961 года, Вильнюс.

    Образование: Белорусский государственный театрально-художественный институт (ныне Белорусская академия художеств), окончил в 1983 году; Ленинградский государственный институт театра, музыки и кинематографии (ЛГИТМиК), 1990.

    Карьера: В детстве на меня повлиял Сергей Образцов. Это влияние длилось долго! В первом классе я играл Лисицу в Круглая булочка, , в четвертом классе поставил Мальчиш-Кибальчиш в школе, в восьмом классе был руководителем кружка любительского театра кукол при дирекции дома … Я начал работать профессиональным актером в Могилевском областном театре кукол. В 1988 году я стал там главным директором.Еще я работал в Театре кукол в Бресте.

    С 2000 года работаю в Гродненском театре кукол. Я работал в Литве, Польше, Украине, Болгарии, Словакии, России.

    Любимые авторы, сюжеты, рассказы: Чехов, Шекспир, Гоцци. Кроме того, с детства болею за Бажова и Шергина. Люблю народные сказки.

    Любимая традиционная кукольная система / текстура:

    Нужен ли в спектакле текст? Не всегда.Все, что можно передать без текста, без словесного контекста, через визуализацию авторской идеи — все наше, из области кукольного театра!

    Актуально ли выражение «кукольный театр»? Я бы предпочел сказать «нет». Слишком много систем, текстур, различных комбинаций актера и объекта, чтобы мы все еще могли использовать это имя, описывающее точную форму.

    Чем, на ваш взгляд, отличается кукольный театр в России и на Западе ? Если мы посмотрим на восточноевропейский театр кукол, созданный на основе «социалистической» модели государственного театра, все мы сталкиваемся с одними и теми же проблемами, характерными для репертуарного театра для детей.Это государственное финансирование (или система грантов, которая также поступает в наши театры), проблемы с кадрами, проблемы с подготовкой специалистов в высших учебных заведениях (профессиональном училище), социальная поддержка творческой молодежи (чаще — отсутствие того, что).

    Чем полезны сотрудничество и культурный обмен? Прежде всего, это расширение творческого горизонта, поиск новых форм работы и способов существования театра. Это самореализация и поиск цели существования в глобальном процессе развития искусства и его влияния на сообщество.

  • Добавить комментарий

    Ваш адрес email не будет опубликован.