Битва під Пилявцями 1648 року
Лівобережжя палало сотнями смолоскипів, що на них перетворились палаци й фільварки польської шляхти після того, як Україною розійшлися чутки про блискучі перемоги Хмельницького під Жовтими Водами і Корсунем. Вельможне панство покидало все нажите й утікало світ за очі, рятуючись від рук тих, кого зазвичай вважали нижчими від людини і називали бидлом. Повстання на Лівобережжі набрало масштабів некерованого стихійного лиха. Сотні, а може й тисячі тих, хто мав хоч якесь відношення до польського панства або жидівського племені, поплатилися життям за роки знущань над українським народом. В Ніжині і Чернігові, Батурині і Стародубці полилася кров панів, виросли палі й шибениці з тілами скатованої польської шляхти. Сотнями вихрещувалися в православну віру жиди, аби вислизнути з кривавих пазурів немилосердних катів.
Яскравим прикладом страшної бійні, вчиненої повсталим людом Лівобережжя над жидами, може слугувати документ, що належить перу рабина Ганновера, очевидця подій.
«…багато общин, з тих котрі лежали за Дніпром, близько від місць, що їх охопила війна, як то Переяслав, Баришівка, Пирятин, Лубни, Лохвиця, не вспіли утекти і були знищені в ім’я Боже, і загинули серед мук страшних і гірких вельми. З одних зідрана шкіра, а тіла їх викинуто на їжу псам, другим відрубані руки і ноги, а тіла їх кинуто на дорогу, і їх переїздили вози і топтали коні… Не інакше вчиняли з поляками, особливо з їх ксьондзами… Повбивали на Задніпрянщині тисячі жидівських душ…»
Селяни масово йшли з насиджених місць, наводнюючи міста та шляхи сходу України гарячими на розправу гайдамацькими ватагами. Про рівень загрози для поляків свідчить хоча б той факт, що навіть князь Ієремія Вишневецький, під командуванням котрого було 4 тисячі надвірного війська, вирішив за зручніше для себе швидше полишити маєтності на Лубенщині й бігти на Правобережжя.
На деякий час воєнні дії між Польщею і Козацькою державою призупинилися. На сеймі, що відбувся у Варшаві в липні, обурені селянськими повстаннями в Україні магнати змогли добитися прийняття сеймом рішення про подальше продовження війни з козаками і оголошення посполитого рушення.
Військо, згідно ухвали сейму, мали очолити князь Домінік Заславський, коронний хорунжий Олександр Конецпольський і коронний підчаший Микола Осторог.
Вже в серпні польські полки почали групуватися у призначених для збору війська місцях — в районі Глинян (Львівщина) і в районі селища Човганський Камінь (сучасне місто Теофіполь Хмельницької області). Цього разу Річ Посполита змогла виставити армію значно потужнішу, аніж та, що втратили безталанні коронні гетьмани. Вона нараховувала 32 тисячі вояків шляхетного посполитого рушення, 8 тисяч німецьких найманців і близько 50 тисяч шляхетських слуг і обозної челяді. Артилерія складалася з 92 гармат різних калібрів. Одночасно з цими приготуваннями сейм лицемірно призначив комісію для переговорів з козаками. За задумом, переговори мали закінчитися перед призначеним на 6 жовтня елекційним (тобто зібраним для обрання короля) сеймом. Однак Богдан Хмельницький не дав ввести себе в оману лукавими обіцянками миру. Швидко давши знати у полки, він вирушив до Маслового Ставу (нині с.
Маслівка Миронівського району Київської області), де було призначено збір. А за тиждень гетьман вже виступав назустріч польським рейментарям з тридцятитисячним військом і шістьма сотнями татар, котрі залишилися у його розпорядженні після того, як Тугай–бей відбув до Криму.
Біля Пилявців (нині с. Пилява Старосинявського района Хмельницької області) військо Богдана Хмельницького зупинилося на початку вересня. Там до нього приєдналися полки, очолювані Максимом Кривоносом, що від літа проводили на Поділлі досить успішну кампанію проти князя Вишневецького. «В українському війську було до 110 тисяч «багнетів», з них лише кожен другий мав озброєння і бойовий досвід, решта — «селяни від плуга». З неприятельського ж боку близько 40 тисяч жовнірів і шляхтичів «при вогні і залізі», а разом з обозними і слугами — «до 90 тисяч осіб». Як пишуть історики В. Смолій і В. Степанков: «Оскільки переважна більшість шляхти вибиралася в похід як на бенкет, то в обозі налічувалося понад 50 тис.
возів iз продовольством, напоями і т. ін., а для скрашування буденної одноманітності й незручностей табірного життя чоловіків — 5 тис. щедрих на почуття жінок. Вражала розкіш знаті: одяг одного з магнатів був оздоблений діамантовим і рубіновим паском вартістю 100 тис. злотих…» Ранком 21 вересня війська почали шикуватися для битви. Поляки зайняли лівий берег річки Іква, козаки Богдана Хмельницького — правий. Крім того, козаки утримували греблю, що перегороджувала річку в районі невеличкого Пилявецького замку, побудувавши на лівому березі шанці й укріплення, які й займав тепер невеличкий козацький відділок.
Від початку битви відчувалося, що у польському командуванні немає єдиного погляду на проведення битви, як, власне, й дисципліни. Якщо ми звернемося до записів відомого польського історика Голінського, то дізнаємося, що шляхта вважала не гідним для себе слухатися команд своїх рейментарів: «…кожен панок бажав бути гетьманом і ставав туди, куди хотів, а не туди, куди йому було наказано…» Не кращою була атмосфера й серед командирів, котрих Богдан Хмельницький влучно і саркастично охрестив: «Латина, Перина і Дитина!», натякаючи на належність більше до наукових кіл, аніж до полководницьких Миколи Осторога, похилий вік Домініка Заславського і молодість Олександра Конецпольського.
Тож не дивно, що не встигло військо приготуватися до бою, як київський воєвода Тишкевич, не очікуючи на дозвіл командування, розпочав бої за переправу через Ікву. Йому вдалося швидко вибити з шанців невелику козацьку залогу на греблі, але відчути радість перемоги воєвода не встиг — вже за півгодини козаки вибили звідти жовнірів і знову закріпилися у шанцях. Князь Заславський мусив у екстреному порядку ужити заходів, щоб зменшити психологічний тиск від поразки, котру Тишкевич потерпів перед очима всього війська ще до початку ломової битви. Для цього до греблі були відряджені кілька сотень драгун і піхотний полк королівської гвардії, котрі вдруге вибили з неї козаків. Яким же було здивування Заславського, коли козаки, перегрупувавшись, змусили поляків відступити й цього разу. Коронний гетьман почав втрачати терпець. Третього разу на окопи за греблею вирушив цілий полк піхоти і важка кіннота поляків, що отримала наказ переправитись через Ікву за десять верст від греблі і вдарити в тил козакам.
Нарешті гребля і плацдарм на правому березі опинилися в руках поляків. Ніч, що насувалася, не дозволила коронним хоругвам продовжити наступ, тож до ранку всі залишилися на своїх позиціях. Заславський тільки наказав розширити окоп біля греблі й посадив туди 1200 піхотинців, залишивши їм для прикриття кавалерійські хоругви.
Наступного дня бойові дії призупинилися. Поляки почали облаштовувати табір, який, з огляду на несприятливий рельєф місцевості, укріпити й підготувати до захисту так і не вдалося, і він фактично являв собою шість розрізнених осередків оборони на пагорбах над болотом, пов’язаних між собою досить умовно. Успіх, отриманий напередодні, ніхто розвивати не збирався. І якщо у штабі Хмельницького раніше думали, що бої за греблю є частиною стратегічного плану польського командування, то тепер стало зрозумілим, що такий план у поляків взагалі відсутній. Власне, навіть у своїх реляціях до сейму, князь Домінік Заславський не зміг пояснити, з якою метою було проведено захоплення греблі і перехід частини війська на правий берег Ікви.
У листах Адама Киселя епізод з греблею роз’яснюється не менш туманно — брацлавський воєвода пише, що атаки на греблю були потрібні для підняття бойового духу війська і забезпечення коней водою. З подій, що відбулися на полі битви 22 вересня, особливо потрібно відзначити смерть під час герцю уманського полковника Івана Ганжі, одного з найближчих соратників гетьмана. Відчайдушний полковник не звик відсиджуватися за спинами своїх козаків, тому одним з перших прийняв участь у сутичках, котрі за законами війни того часу передували основним подіям на полі бою. Ганжа успішно провів кілька поєдинків, викликаючи загальне захоплення у козацькому таборі, однак під час чергового двобою удача зрадила сміливцю. Його вбив поручик однієї з найманих хоругов надвірного війська князя Вишневецького.
Увечері 22 вересня прибула нарешті очікувана Хмельницьким татарська кіннота, що її привів Айтимір–мурза. З приводу кількості татарської кінноти і сьогодні точаться суперечки — її нараховують від чотирьох до тридцяти тисяч.
Але не підлягає сумніву той факт, що Богдан Хмельницький очікував на союзників і одразу ж по їх прибутті зібрав військову раду, де й призначив початок великої битви на ранок 23 вересня. Згідно з розробленою гетьманом диспозицією на світанку Айтимір–мурза з частиною татар повинен був форсувати Ікву нижче греблі і при підтримці козацьких піхотних полків вдарити на лівий фланг ворожого війська. Одночасно з ним Максим Кривоніс з іншою частиною татарської кінноти, якою командував Адлаєт–мурза, мали забезпечити атаку на правому фланзі поляків, а у разі відступу ворога під тиском основних сил, якими командував Хмельницький, оточити його.
Рокотання литавр, спів бойових сурм, тривожне іржання коней і лязкіт обладунків розірвали ранкову тишу 23 вересня 1648 року. Рейментарі польського війська вперше від початку битви побачили перед собою полки Богдана Хмельницького, вишикувані й готові до бою. І це були не юрми неорганізованого хлопства, зустріти які вони розраховували. Перед ними стояло сильне дисципліноване військо.
Натомість дисципліною, як то було вже сказано вище, коронне військо похвастати було неспроможне. Передові польські підрозділи, незважаючи на накази Домініка Заславського, котрий прийняв рішення не атакувати козаків (зважаючи на балки і порізану рівчаками місцевість), а зустріти їх на рівному місці, кинулися в атаку, стихійно втягуючи в колотнечу все нові й нові підрозділи. Битва почала розвиватися таким чином, що впливати на її хід проводирі польського війська вже не могли. Бій польської кавалерії з козаками й татарською кіннотою був схожим на криваве безумство, поглинаючи усе нові й нові сили поляків, котрі одразу оточували татари. На додаток піхотні полки Заславського, що охороняли здобуту напередодні з такими зусиллями греблю, раптово вишикувалися у похідні колони й почали відходити на лівий берег Ікви — в гарячці бою хтось дав команду Сандомирському і Київському полкам коронного війська замінити у шанцях на греблі жовнірів, що несли там варту. На вузькій греблі піхота, що відходила на лівий берег, зустрілась з гусарськими хоругвами, котрі поспішали на допомогу.
Вчинилася неймовірна тіснява, яка посилила наростаючу у польському війську паніку. У того ж таки Голінського читаємо: «…коли великий загін гусарії підійшов до греблі, то через неймовірну тісняву гусари й піки свої підняти не змогли. І доводилося їм піками скородити землю, а знаменами замітати грязюку, якої було тут вдосталь…» Результатом таких непродуманих дій стала загибель великої кількості польського лицарства у водах Ікви. Довершуючи безладдя, по греблі вдарила козацька армата. Коли ж польський табір на лівому березі був атакований полками Максима Кривоноса, безладдя перетворилося на катастрофу. Військо Заславського, Осторога і Конецпольського перестало існувати, перетворившись на юрби переляканих людей, що рятувалися втечею. Частина війська неймовірними зусиллями Заславського і решти рейментарів все ж була затримана до ночі, проте до ранку втримати їх там був неспроможний сам Господь Бог. Деякі з шляхетних втікачів бігли так завзято, що за три дні опинилися аж у Львові, тобто за 300 кілометрів від Пилявців.
Як пише відомий український історик В. О. Голобуцький, «щоб врятувати військо від повного розгрому, польський провід вирішив розпочати відступ до Старокостянтинова. Але цей відступ рештків польського війська перетворився на безладну втечу. Сам Конецпольський втік, переодягнувшись у селянський одяг, а пихатий Вишневецький — на селянському возі. Заславський загубив дорогою навіть свою булаву — знак гетьманської влади…». Шляхта тікала так, ніби за нею по п’ятам гониться сам сатана. Не примусило їх схаменутися навіть те, що Хмельницький, розбуджений незрозумілим рухом у ворожому таборі, хоча й вишикував свої полки, добрих дві години не рухався з місця, побоюючись хитрощів з боку поляків (він думав, що коронні війська покидають табір, щоб заманити його і розбити, коли козаки почнуть грабунок полишеного майна). Ранок 24 вересня висвітлив своїм непевним світлом покинутий польський табір з неймовірною кількістю здобичі і трофеїв.
Наслідки Пилявецької битви стали дуже важливими як для Речі Посполитої, так і для козацького війська.
Перша зрозуміла, що має діло не з бунтівним гетьманом і кількома тисячами козацтва, з яким можна домовитися й залишити все в Україні так, як було до війни. Тепер на сході Речі Посполитої виростала справжня самостійна Козацька держава з власним військом, гетьманом і самоврядуванням. І з цією державою потрібно було рахуватися. Козаки ж, та й не тільки козаки, а й десятки тисяч тих, хто ще зовсім недавно гнув спину на іноземного пана, усі вони зрозуміли, що спроможні вплинути на свою долю і долю своєї батьківщини. Побачили, як біжить коронне військо й повірили у власні сили і свого гетьмана. І хоч такий настрій людей не був матеріальним надбанням, він коштував навіть більше, аніж захоплені під Пилявцями трофеї. Хоча й трофеї ті були колосальними. Серед них близько сотні гармат, десятки тисяч гаківниць, мушкетів, аркебуз, пістолів та іншої вогнепальної зброї, що її до цієї пори так бракувало козацькому війську. Кількість спорядження була не меншою, аніж кількість гармат і рушниць — тисячі діжок мушкетного і артилерійського пороху, гори ядер, куль і свинцю, сотні пудів обладунків та іншого спорядження.
Вражала й кількість знамен, хоругов і штандартів, що їх покидала, утікаючи, польська шляхта. Золото, срібло й коштовності рахували возами (велика кількість коштовностей обумовлювалась тим фактом, що шляхта Лівобережжя, яка раніше втекла від повстання Хмельницького, прибувала у табір коронних рейментарів мало не з усім своїм майном). Після побиття під Пилявцями Річ Посполита нагадувала пораненого звіра, котрому необхідно було відповзти у лігво й зализати рани. Але Хмельницький і не думав зменшувати натиск. Пройшовши тріумфальним маршем Поділля, пригрозивши Кам’янцю, козаки обложили Львів, обложили настільки серйозно, що у батьків міста й львівського міщанства не залишилося ілюзій з приводу власної долі у разі непокори козацькому війську. Після недовгої облоги вони урочисто запропонували Хмельницькому ключі від міста і велику контрибуцію. Задовольнившись цим, гетьман ослабив хватку на горлянці центру Руського воєводства й обложив Замостя.
Україна, звільнена від лядського панування, залишилася позаду.
Попереду лежала Польща, і вона тріпотіла перед тим, кого рік тому примусила рятувати життя серед плавнів Великого Лугу. Польські матері лякали козацьким гетьманом дітей, а обивателі блідли від чуток, які нагороджували Хмельницького даром чаклуна–характерника і нахилами людожера, у котрого навіть кубок, з якого він п’є, зроблено з людських костей.
Не повів Хмельницький на Польщу свої полки осінню 1648 року. Надто багато справ залишилося в Україні у десятків тисяч людей, змушених пристати до війська, руки, що стискали зброю, не менш вправно могли тримати плуг хлібороба або реманент ремісника. Дочекавшись жовтневого елекційного сейму і обрання короля, яким став Ян II Казимир Ваза, Хмельницький відвів військо в Україну й посів з генеральним урядом в Києві. Кампанію 1648 року було закінчено.
Джерело:
Юрій Сорока – Походи Богдана Хмельницького 1648–1654
Малюнки взяті з Вікіпедії
Війни, Історія, Польща, Україна, Хмельниччина, Козацька війна
Битва під Пилявцями
Телефонуйте:
Youtube Video 🙂
Вікіпедія
Вересень 18, 2021
Битва під Пилявцями (11 — 13 (21 — 23) вересня 1648 року) — переможна битва української козацької армії, на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким, проти військ Речі Посполитої під Пилявцями (тепер — село Пилява Старосинявського району Хмельницької області).
| Битва під Пилявцями | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Хмельниччина | |||||||
Битва під Пилявцями М. В. Добрянський | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
| Гетьманщина Кримський ханат | Річ Посполита | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Богдан Хмельницький Максим Кривоніс Іван Чорнота, Карпо Півторакожуха | Домінік Заславський Микола Остророг Олександр Конецпольський | ||||||
| Військові сили | |||||||
| 30 тисяч (козаки) 4 тисячі (татарська кіннота) | 32 тисячі шляхти і жовнірів, 8 тисяч німців, 40 — 50 тисяч озброєних слуг і челяді, 92 гармати | ||||||
| Втрати | |||||||
| Не більше 3 тисяч | Половина війська, 92 гармати і весь обоз [джерело?] | ||||||
Зміст
- 1 Передумови
- 2 Хід битви
- 3 Наслідки битви
- 4 Примітки
- 5 Джерела та література
- 6 Посилання
Передумови
Невдовзі після блискучих перемог української армії у битві під Жовтими Водами (29 квітня — 16 травня 1648 року) і Корсунській битві (25 — 26 травня 1648 року) національно-визвольний рух охопив усю Україну, внаслідок чого влітку 1648 року Київське, Брацлавське, Чернігівське і частина Подільського воєводства була звільнена з-під влади Речі Посполитої.
Значно активізувалися дії повстанців у Галичині і на Волині. На початку травня 1648 року, порушуючи умови перемир’я (від 2 червня 1648 р.) у Правобережну Україну вдерлися загони магната Яреми Вишневецького, до якого приєдналися підрозділи шляхтичів Януша Тишкевича, командира королівської гвардії[1] Самуеля Осинського, Заславського та інших. У боях під Махнівкою (16 — 18 липня 1648) та Старокостянтиновом (25 — 27 липня 1648) козацькі полки на чолі з Максимом Кривоносом зі змінним успіхом змагалися зі шляхетськими військами. Протягом серпня 1648 р. уряд Речі Посполитої для придушення всенародного повстання в Україні сформував армію в районі Глинян (поблизу Львова) та навколо замку Човганський Камінь (тепер — Теофіполь Хмельницької області). Це військо мало 100 гармат і налічувало 32 тис. шляхетського ополчення, 8 тис. німецьких найманців і 40 — 50 тис. шляхетських слуг та обозної «челяді». Річ Посполита переживала період міжкоролів’я, а відсутність твердої влади виявилась у неспроможності панівних кіл створити єдине командування каральними військами.
Для керівництва військом було обрано трьох полководців (регіментарів): князя Домініка Заславського, коронного підчашого Миколая Остророга і зовсім юного коронного хорунжого Александра Конецпольського. Проте жоден із них не був досвідченим полководцем. Князь Домінік був відомий своїм багатством і зманіженістю, Миколай Остророг пишався вченістю. Хмельницький глумливо іменував цих воєначальників «перина», «латина» і «дитина».[2] Регіментарі не були одностайні у своїх рішеннях і не мали авторитету серед війська, якому бракувало єдності і дисципліни. На початку вересня коронне військо виступило з місць свого базування на Волинь. Назустріч йому з району Маслового Ставу (тепер — село Маслівка Київської області) через Білу Церкву — Паволоч — Погребище — Хмільник на Старокостянтинів рушила українська армія (близько 30 тис. чоловік) і загін буджацьких татар (бл. 600 осіб).
Хід битви
Під Пилявцями, на правому березі річки Іква (за іншими даними — Пилява) українське військо збудувало добре укріплений табір.
Окремо, на лівому фланзі головних сил української армії, розташувалась кіннота Максима Кривоноса. Козацька піхота зайняла греблю, яка сполучала обидва береги річки, і збудувала на ній шанці. 9 (19) вересня 1648 р. підійшло королівське військо і стало табором на протилежному березі річки. Вирішальна битва розпочалась 11 (21) вересня 1648 р. запеклими боями за греблю через Ікву. Корогви Речі Посполитої під командуванням Януша Тишкевича, Йордана, Самуеля Осінського, Аксака[3] розпочали штурм українського табору і зуміли відкинути козацькі застави, які обороняли греблю. Коронні підрозділи відразу ж через неї почали переходити на правий берег і утворили плацдарм для подальшого наступу.
Протягом другого дня козацька піхота відбила свої позиції на греблі. У ніч на 13 (23) вересня 1648 у козацький табір прибув на допомогу 4-тисячний загін буджацьких татар, очолюваний Айтимир-мурзою та Адлаєт-мурзою (на думку деяких дослідників, татари прибули лише 15 (25) вересня 1648, а гучні вигуки і мушкетна стрілянина у козацькому таборі начебто на честь прибулих союзників мали, за задумом Б.
Хмельницького, ввести в оману командування Речі Посполитої). Вранці 13 (23) вересня 1648 українська армія (лівим флангом командував Кривоніс, центром — Іван Чорнота, правим — Карпо Півторакожух) вишикувалась у бойові лади на полі бою. Першими завдала удару шляхетська кіннота. Витримавши потужний натиск ворожих хоругов, українська піхота при підтримці артилерії розпочала контрнаступ. Козацькі полки швидко повністю оволоділи греблею, перейшли на лівий берег і почали шикуватись у бойові порядки. Не витримавши натиску і піддавшись зростаючій паніці, війська Речі Посполитої почали безладно відступати. Аби уникнути повного розгрому, командування коронних військ відкликало з поля бою всі підрозділи і розпорядилось підготуватись до відходу табором. Під вечір у погоні за ворогом українська піхота на чолі з самим гетьманом Б. Хмельницьким дійшла аж до перших рядів табору Речі Посполитої. В ніч на 14 (24) вересня 1648 командування Речі Посполитої розпочало відступ, який незабаром перетворився у панічну втечу.
Місце битви під Пилявцями
Наслідки битви
Українська армія захопила всю ворожу артилерію (92 гармати) та величезний обоз із матеріальними цінностями. Загальна вартість трофеїв перевищувала 7 млн злотих. Блискуча перемога козацької армії у Пилявецькій битві мала велике воєнно-політичне значення. В результаті Пилявецької битви армію Речі Посполитої було розгромлено, повністю звільнено Волинь і Поділля, створилися сприятливі умови для визволення всіх західноукраїнських земель. Після перемоги під Пилявцями шляхту Речі Посполитої в Україні ще довго глузливо називали «пилявчиками».
«Вже минули ті часи, коли ляхи були нам страшні. Ми під Пилявцями довідалися, що це вже не ті ляхи, які раніше були. Це вже не Жолкевські, не Ходкевичі, а якісь Тхоржевські та Заєнчковські, діти, одягнуті в залізо! Померли від страху, як тільки нас побачили»[4]
Примітки
- ↑ Вирський Д.
Анонімний «Катафалк рицерський»… — С. 181. - ↑ Чугуєнко М. В. Моя Україна. Ілюстрована енциклопедія для дітей. — Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2006. — 128 с. іл.
- ↑ Вирський Д. Анонімний «Катафалк рицерський»… — С. 179.
- ↑ Костомаров М. Богдан Хмельницький. — Київ : Веселка, 1992. — 94 с. — (Гетьмани України)
Анонімний «Катафалк рицерський»… — С. 181.Джерела та література
- Вирський Д. Анонімний «Катафалк рицерський» (1650 р.) про початок Козацької революції (кампанія 1648 р.) / Український історичний журнал. — № 6 (507). — листопад-грудень 2012. — С. 169—184. — ISSN 0130-5247.
- Мицик Ю. А. Пилявецька битва 1648 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 205. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Сікора Р. З історії польських крилатих гусарів. — Київ : Дух і літера, 2012. — 96 с. — ISBN 978-966-378-260-7.
- Строков А. А. Пилявцы // История военного искусства. — Москва : Военное издательство МО СССР, 1955. — Т. 1. — С. 417—418. (рос.)
— ISBN 978-966-378-260-7.Посилання
- Василевський М. Пилявецька битва 1648 року — Канни Богдана Хмельницького // День. — 2003. — 25 жовтня. — № 192.
Битва, під, Пилявцями, вересня, 1648, року, переможна, битва, української, козацької, армії, на, чолі, гетьманом, Богданом, Хмельницьким, проти, військ, Речі, Посполитої, під, Пилявцями, тепер, село, Пилява, Старосинявського, району, Хмельницької, області, Хме. Bitva pid Pilyavcyami 11 13 21 23 veresnya 1648 roku peremozhna bitva ukrayinskoyi kozackoyi armiyi na choli z getmanom Bogdanom Hmelnickim proti vijsk Rechi Pospolitoyi pid Pilyavcyami teper selo Pilyava Starosinyavskogo rajonu Hmelnickoyi oblasti Bitva pid PilyavcyamiHmelnichchinaBitva pid Pilyavcyami M V DobryanskijData 21 23 veresnya 1648 rokuMisce Pilyavci teper Pilyava Hmelnicka oblast UkrayinaRezultat peremoga kozacko tatarskogo vijskaStoroniGetmanshina Krimskij hanat Rich PospolitaKomanduvachiBogdan HmelnickijMaksim KrivonisIvan Chornota Karpo Pivtorakozhuha Dominik Zaslavskij Mikola Ostrorog Oleksandr KonecpolskijVijskovi sili30 tisyach kozaki 4 tisyachi tatarska kinnota 32 tisyachi shlyahti i zhovniriv 8 tisyach nimciv 40 50 tisyach ozbroyenih slug i chelyadi 92 garmatiVtratiNe bilshe 3 tisyach Polovina vijska 92 garmati i ves oboz dzherelo Zmist 1 Peredumovi 2 Hid bitvi 3 Naslidki bitvi 4 Primitki 5 Dzherela ta literatura 6 PosilannyaPeredumovi RedaguvatiNevdovzi pislya bliskuchih peremog ukrayinskoyi armiyi u bitvi pid Zhovtimi Vodami 29 kvitnya 16 travnya 1648 roku i Korsunskij bitvi 25 26 travnya 1648 roku nacionalno vizvolnij ruh ohopiv usyu Ukrayinu vnaslidok chogo vlitku 1648 roku Kiyivske Braclavske Chernigivske i chastina Podilskogo voyevodstva bula zvilnena z pid vladi Rechi Pospolitoyi Znachno aktivizuvalisya diyi povstanciv u Galichini i na Volini Na pochatku travnya 1648 roku porushuyuchi umovi peremir ya vid 2 chervnya 1648 r u Pravoberezhnu Ukrayinu vderlisya zagoni magnata Yaremi Vishneveckogo do yakogo priyednalisya pidrozdili shlyahtichiv Yanusha Tishkevicha komandira korolivskoyi gvardiyi 1 Samuelya Osinskogo Zaslavskogo ta inshih U boyah pid Mahnivkoyu 16 18 lipnya 1648 ta Starokostyantinovom 25 27 lipnya 1648 kozacki polki na choli z Maksimom Krivonosom zi zminnim uspihom zmagalisya zi shlyahetskimi vijskami Protyagom serpnya 1648 r uryad Rechi Pospolitoyi dlya pridushennya vsenarodnogo povstannya v Ukrayini sformuvav armiyu v rajoni Glinyan poblizu Lvova ta navkolo zamku Chovganskij Kamin teper Teofipol Hmelnickoyi oblasti Ce vijsko malo 100 garmat i nalichuvalo 32 tis shlyahetskogo opolchennya 8 tis nimeckih najmanciv i 40 50 tis shlyahetskih slug ta oboznoyi chelyadi Rich Pospolita perezhivala period mizhkoroliv ya a vidsutnist tverdoyi vladi viyavilas u nespromozhnosti panivnih kil stvoriti yedine komanduvannya karalnimi vijskami Dlya kerivnictva vijskom bulo obrano troh polkovodciv regimentariv knyazya Dominika Zaslavskogo koronnogo pidchashogo Mikolaya Ostroroga i zovsim yunogo koronnogo horunzhogo Aleksandra Konecpolskogo Prote zhoden iz nih ne buv dosvidchenim polkovodcem Knyaz Dominik buv vidomij svoyim bagatstvom i zmanizhenistyu Mikolaj Ostrorog pishavsya vchenistyu Hmelnickij glumlivo imenuvav cih voyenachalnikiv perina latina i ditina 2 Regimentari ne buli odnostajni u svoyih rishennyah i ne mali avtoritetu sered vijska yakomu brakuvalo yednosti i disciplini Na pochatku veresnya koronne vijsko vistupilo z misc svogo bazuvannya na Volin Nazustrich jomu z rajonu Maslovogo Stavu teper selo Maslivka Kiyivskoyi oblasti cherez Bilu Cerkvu Pavoloch Pogrebishe Hmilnik na Starokostyantiniv rushila ukrayinska armiya blizko 30 tis cholovik i zagin budzhackih tatar bl 600 osib Hid bitvi RedaguvatiPid Pilyavcyami na pravomu berezi richki Ikva za inshimi danimi Pilyava ukrayinske vijsko zbuduvalo dobre ukriplenij tabir Okremo na livomu flanzi golovnih sil ukrayinskoyi armiyi roztashuvalas kinnota Maksima Krivonosa Kozacka pihota zajnyala greblyu yaka spoluchala obidva beregi richki i zbuduvala na nij shanci 9 19 veresnya 1648 r pidijshlo korolivske vijsko i stalo taborom na protilezhnomu berezi richki Virishalna bitva rozpochalas 11 21 veresnya 1648 r zapeklimi boyami za greblyu cherez Ikvu Korogvi Rechi Pospolitoyi pid komanduvannyam Yanusha Tishkevicha Jordana Samuelya Osinskogo Aksaka 3 rozpochali shturm ukrayinskogo taboru i zumili vidkinuti kozacki zastavi yaki oboronyali greblyu Koronni pidrozdili vidrazu zh cherez neyi pochali perehoditi na pravij bereg i utvorili placdarm dlya podalshogo nastupu Protyagom drugogo dnya kozacka pihota vidbila svoyi poziciyi na grebli U nich na 13 23 veresnya 1648 u kozackij tabir pribuv na dopomogu 4 tisyachnij zagin budzhackih tatar ocholyuvanij Ajtimir murzoyu ta Adlayet murzoyu na dumku deyakih doslidnikiv tatari pribuli lishe 15 25 veresnya 1648 a guchni viguki i mushketna strilyanina u kozackomu tabori nachebto na chest pribulih soyuznikiv mali za zadumom B Hmelnickogo vvesti v omanu komanduvannya Rechi Pospolitoyi Vranci 13 23 veresnya 1648 ukrayinska armiya livim flangom komanduvav Krivonis centrom Ivan Chornota pravim Karpo Pivtorakozhuh vishikuvalas u bojovi ladi na poli boyu Pershimi zavdala udaru shlyahetska kinnota Vitrimavshi potuzhnij natisk vorozhih horugov ukrayinska pihota pri pidtrimci artileriyi rozpochala kontrnastup Kozacki polki shvidko povnistyu ovolodili grebleyu perejshli na livij bereg i pochali shikuvatis u bojovi poryadki Ne vitrimavshi natisku i piddavshis zrostayuchij panici vijska Rechi Pospolitoyi pochali bezladno vidstupati Abi uniknuti povnogo rozgromu komanduvannya koronnih vijsk vidklikalo z polya boyu vsi pidrozdili i rozporyadilos pidgotuvatis do vidhodu taborom Pid vechir u pogoni za vorogom ukrayinska pihota na choli z samim getmanom B Hmelnickim dijshla azh do pershih ryadiv taboru Rechi Pospolitoyi V nich na 14 24 veresnya 1648 komanduvannya Rechi Pospolitoyi rozpochalo vidstup yakij nezabarom peretvorivsya u panichnu vtechu Misce bitvi pid PilyavcyamiNaslidki bitvi RedaguvatiUkrayinska armiya zahopila vsyu vorozhu artileriyu 92 garmati ta velicheznij oboz iz materialnimi cinnostyami Zagalna vartist trofeyiv perevishuvala 7 mln zlotih Bliskucha peremoga kozackoyi armiyi u Pilyaveckij bitvi mala velike voyenno politichne znachennya V rezultati Pilyaveckoyi bitvi armiyu Rechi Pospolitoyi bulo rozgromleno povnistyu zvilneno Volin i Podillya stvorilisya spriyatlivi umovi dlya vizvolennya vsih zahidnoukrayinskih zemel Pislya peremogi pid Pilyavcyami shlyahtu Rechi Pospolitoyi v Ukrayini she dovgo gluzlivo nazivali pilyavchikami Vzhe minuli ti chasi koli lyahi buli nam strashni Mi pid Pilyavcyami dovidalisya sho ce vzhe ne ti lyahi yaki ranishe buli Ce vzhe ne Zholkevski ne Hodkevichi a yakis Thorzhevski ta Zayenchkovski diti odyagnuti v zalizo Pomerli vid strahu yak tilki nas pobachili 4 Primitki Redaguvati Virskij D Anonimnij Katafalk ricerskij S 181 Chuguyenko M V Moya Ukrayina Ilyustrovana enciklopediya dlya ditej Harkiv Vesta Vidavnictvo Ranok 2006 128 s il Virskij D Anonimnij Katafalk ricerskij S 179 Kostomarov M Bogdan Hmelnickij Kiyiv Veselka 1992 94 s Getmani Ukrayini Dzherela ta literatura RedaguvatiVirskij D Anonimnij Katafalk ricerskij 1650 r pro pochatok Kozackoyi revolyuciyi kampaniya 1648 r Ukrayinskij istorichnij zhurnal 6 507 listopad gruden 2012 S 169 184 ISSN 0130 5247 Micik Yu A Pilyavecka bitva 1648 Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2011 T 8 Pa Prik S 205 520 s il ISBN 978 966 00 1142 7 Sikora R Z istoriyi polskih krilatih gusariv Kiyiv Duh i litera 2012 96 s ISBN 978 966 378 260 7 Strokov A A Pilyavcy Istoriya voennogo iskusstva Moskva Voennoe izdatelstvo MO SSSR 1955 T 1 S 417 418 ros Posilannya RedaguvatiVasilevskij M Pilyavecka bitva 1648 roku Kanni Bogdana Hmelnickogo Den 2003 25 zhovtnya 192 Otrimano z https uk wikipedia org w index php title Bitva pid Pilyavcyami amp oldid 33446425, Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття,
читати
, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігриНаша история — Battle Lumber Company
1962
Уэйн Баттл основывает компанию Battle Lumber Company, Inc.
Вместе со своей женой Ребеккой Уэйн Баттл основывает компанию в Уодли, штат Джорджия. Компания Battle Lumber Company начиналась как одиночная фабрика с восемью сотрудниками, производящими мебельные квадраты. К концу десятилетия Battle откроет новый завод в другом месте в Уодли и начнет производить пиломатериалы для поддонов, а также для мебельной промышленности.
1971
Компания Battle Lumber Company расширяет подразделение по производству поддонов.
Новый завод в Уодли процветает, и Уэйн принимает решение начать производство поддонов в гораздо больших масштабах. Это расширение сделает компанию Battle Lumber Company одним из мировых лидеров по производству поддонов к концу десятилетия.
1977
Battle’s Next Generation присоединяется к растущему бизнесу.
Уэйн Баттл приветствует прибавление своего сына Томми Баттла и зятя Крейга Миллера в Battle Lumber Company, Inc. Выросшие в отрасли, эти двое помогают Battle продолжать расширяться как лидер в производство поддонов, заняв место одного из крупнейших производителей поддонов во всей стране.
1987
Battle расширяет производство щепы из твердой древесины.
Не довольствуясь только производством поддонов и пиломатериалов, Battle снова расширяется в конце 80-х годов, устанавливая завод по производству щепы, чтобы удовлетворить растущий спрос бумажной промышленности на щепу из твердой древесины. Способность Battle работать с паллетной древесиной и балансовой древесиной повышает доступность сортовых бревен в начале 90-х годов, что побудит Battle расширить свое присутствие на рынке сортовых пиломатериалов. Начинается планирование мельницы нового сорта и добавления сушильной печи.
1993
Подразделение сушильных камер расширяет горизонты.
В 1993 году подразделение сушильных камер было запущено и запущено, что открыло для компании Battle экспортный рынок. Примерно в это же время к компании присоединяется другой зять Уэйна, Боб Свон. Вскоре будет завершено строительство ультрасовременного завода по производству пиломатериалов, что выведет Battle Lumber Company на передовые позиции в отрасли.
1994
Battle представляет свою ультрасовременную мельницу.
В 1994 году запускается новый современный сортировочный завод, который станет крупнейшим производителем пиломатериалов лиственных пород в стране. В середине и конце 90-х компания Battle переживает исключительный рост и быстро становится доминирующим игроком как на внутреннем, так и на мировом рынке пиломатериалов, высушенных в камере.
2003
Битва создает паркетный пол BLC.
В марте 2003 года Бэттл решает войти в бурно развивающуюся индустрию напольных покрытий из твердой древесины, основав компанию BLC Hardwood Flooring в Мейконе, штат Джорджия. Добившись быстрого успеха на рынке незавершенных напольных покрытий, BLC снова расширится и разработает собственное отделочное производство для производства коллекции Homestead.
2006
Битва создает технологии древесного волокна.
В 2006 году компания Battle видит еще одну возможность для расширения и принимает решение о создании Wood Fiber Technologies, также расположенной в Мейконе, штат Джорджия, для дальнейшей обработки побочных продуктов.
2014
Битва начинается «Лесозавод»
В 2014 году компания Battle приняла решение расширить свое присутствие на рынках промышленных пиломатериалов и пиломатериалов. Будучи крупным игроком на экспортных рынках в течение многих лет, Бэттл почувствовал, что пришло время построить «единственный в своем роде» промышленный завод, способный производить неслыханные объемы древесины и промышленных пиломатериалов для остального мира твердой древесины. Этот завод сломает шаблоны традиционных лесопильных заводов твердых пород и снова поставит Battle в авангарде технологий лесопиления.
2015
Battle меняет фокус…
Наслаждаясь успехом своей операции «Timber Mill», Battle снова приняла радикальное решение продать свое предприятие по производству напольных покрытий (BLC Hardwood Flooring) и фабрику по производству древесной муки (Wood Fiber Technologies), чтобы вернуться к своим корням. и сосредоточиться исключительно на лесопильном производстве и работе с поддонами.
Планы по увеличению производства всех продуктов, выпускаемых на заводе в Уодли, были реализованы на полную мощность, сопровождаемые планами Баттла по диверсификации на рынки сосновых пиломатериалов, пиломатериалов и поддонов.
2016
Battle расширяет свою операцию Timber Mill до второй фазы
2016
Семейство Battle Lumber расширяется с каждым поколением.
Сегодня в компании Battle Lumber работают четыре лесопильных завода третьего поколения, занятых повседневными операциями. Всего 9все члены семьи, помогающие во всех аспектах компании от продаж, заготовки древесины, операций и финансов. Семья означает больше, чем просто имя «Битва» здесь; список слишком длинный, чтобы упоминать его, но Бэттл очень гордится другими семейными сотрудниками, принадлежащими к разным поколениям, по всей компании и многими постоянными сотрудниками, которые для нас как семья.
История города | Город Лесопилок
Лесопилки — маленький городок, о котором многие люди даже не слышали. Лесопилки имеют интересную историю и существуют дольше, чем думает большинство людей. Хотя письменной истории не так много, люди, кажется, помнят многое.Лесопилка расположена в южной части округа Колдуэлл. Потрясающий вид на Аппалачи можно увидеть во многих частях этого района, если смотреть на север и запад. Лесопилки — это в основном жилой массив; однако существует значительное сочетание промышленного и коммерческого использования. Мебель и текстиль являются основными промышленными базами. Площадь лесопилки составляет 6,3 квадратных мили, что примерно в 10 милях к северо-западу от Хикори, Северная Каролина.
Лесопилки, сообщество, основанное в конце 1800-х годов. Название района было Лесопилки из-за лесопильных заводов, которые наладили работу за счет лесной промышленности. Железная дорога была одной из основных причин, по которой здесь располагались лесопилки.
Первой школой в поселке Лесопилки была школа Брэдшоу. Это было бревенчатое строение, построенное в 1859 году в одной миле к югу от нынешней школы. Первая школа, известная как Sawmills School, была построена в 1908 году. Школу и землю подарил Жюль Икард. Это было однокомнатное строение, расположенное рядом с баптистской церковью на горе Сион. В 1919 году сгорела первая школа лесопилки; его заменили трехэтажным зданием, которое использовалось до 1930 года. В 1930 году на нынешнем месте была построена школа большего размера.
Пожарно-спасательная служба Sawmills — это добровольная пожарно-спасательная служба, насчитывающая около 40 пожарных и спасателей. Первоначально пожарная часть была открыта в 1958 году в том, что сейчас является зданием ратуши.
В 1958 году лесопилки образовали санитарный округ лесопилок. Он образовался потому, что жители общины лесопилок осознали свою потребность в воде. Совет уполномоченных округа Колдуэлл назначил Лой Драм, Руэля Хайса и Троя Дэя первыми тремя уполномоченными. Жители провели референдум, на котором было принято решение взять взаймы 150 000 долларов для установки системы водоснабжения. Кредит поставил общину в долг на двадцать пять лет. Санитарный округ покупал воду из системы города Ленуара. В 1973, потребность в сборе твердых отходов была осознана, и санитарный округ объединился с городом Гудзон для покупки мусоровоза. В 1975 году они купили долю Хадсона, потому что поняли, что один грузовик не может обслуживать обе общины.
Sawmills был зарегистрирован и стал городом Sawmills 1 июля 1988 года. Sawmills является шестым городом округа и вторым по величине. Это была битва между Hudson и Granite Falls за потенциальную коммерческую недвижимость в Sawmills, которая привела к объединению сообщества. Жители лесопилки не хотели быть частью ни одного из городов; они хотели управлять своей судьбой. Ставка налога в размере 12 центов за 100 долларов также привлекала людей. Регистрация была одобрена с 633 по 90. Город лесопилок действует в соответствии с формой правления мэра и совета. Законодательная и политическая власть принадлежит мэру и пяти членам совета. Мэр избирается каждые четыре года, и каждый комиссар избирается на четырехлетний срок. Совет нанимает городского администратора для выполнения своей политики и управления повседневной деятельностью.
Лесопилка предположительно называлась Перлленд, прежде чем стала Лесопилкой. Мельницу основали и управляли братья Эдгар и Оскар Икард. Бутлегерство было очень распространено в этом районе, и самогон продавался в самых разных местах.